Технології промислового дизайну у контексті декоративно-прикладного мистецтва

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Технології промислового дизайну у контексті декоративно-прикладного мистецтва

Оборська Світлана Валентинівна, кандидат мистецтвознавства, доцент, Київський національний університет культури і мистецтв, м. Київ

Розглядаються особливості технологій промислового дизайну у контексті художньої сфери декоративно-прикладного мистецтва. Наводяться технологічні підходи у художньому конструюванні промислових виробів; визначаються умови піднесення дизайнерських зразків на рівень мистецьких творів; вказується на роль соціальних трансформацій у суспільстві та зрушень у предметному середовищі завдяки використанню дизайнерських технологій у промисловому виробництві. Стверджується, що сучасний розвиток цивілізації не в останню чергу визначається досягненнями технологій дизайнерської творчості.

Ключові слова: культура, мистецтво, дизайн, технологія, промисловий дизайн, дизайнерська діяльність, декоративно-прикладне мистецтво.

художній промисловий мистецький дизайнерський

Постановка проблеми. ХІХ ст. позначене посиленням тенденцій еклектизму у розвитку декоративно-прикладного мистецтва. Друга половина цього століття характеризується поряд із наявністю виробів народно-художнього промислу, видатною подією у життєдіяльності суспільства -- переходом декоративно-ужиткового мистецтва на виробничо-промислову основу. У першу чверть ХХ ст. зафіксовано початок поширення дизайну у світі.

Кінець ХІХ ст. позначився активним розвитком машинного виробництва, але естетика форми машинного продукту при цьому залишалася попередньою. Зміна виробничої ситуації потребувала певних нововведень. Першими спробами у цьому напрямі були експерименти еклектичного характеру: продовжували використовуватися вже відомі форми ужиткових предметів, але виготовляли їх із нового матеріалу. Зазначені явища слід вважати ознаками нової стадії розвитку тогочасного дизайну, в якій починали вирізнятися модерністичні риси. Вони простежувалися, зокрема, в орнаментальних формах, запозичуваних із попередніх стилів: до прикладу -- електричні лампи виготовлялися у формі свічки. Активному розповсюдженню модерну сприяли фабрики й майстерні з вироблення меблів та продуктів декоративно-прикладного мистецтва. Великим попитом користувалася продукція з кераміки та скла у вигляді різного посуду, ваз й інших предметів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Концептуальність проектної культури взагалі у колишньому СРСР привернула увагу російських художників. Йдеться, зокрема, про проекціонізм, напрям російського образотворчого мистецтва 1920-х рр., який проповідували художники з групи «Метод». Провідні представники зазначеного напряму (С.Нікітін, С.Лучишкін, К.Редько й ін.) знайомили на своїх художніх виставках «виробничого мистецтва» з різними «проекціями» і «методами» у вигляді схем та графіків створення речей. На думку проекціоністів, демонстрація готових промислових художніх виробів вже не є справою художника, останній має знайомити художню спільноту лише зі своїми проектами, коли вони ще належать до сфери мистецтва. Зазначені виставкові «проекції» стали першими передвісниками розвитку концептуального мистецтва.

У технічній сфері життєдіяльності людства проектування передбачає розробку проектної, конструкторської й іншої документації, потрібної не лише у будівничій галузі, а й створенні нових видів промислових продуктів. З цією метою здійснюються технічні й економічні розрахунки, виводяться схеми і графіки, готуються пояснювальні записки, складаються кошториси тощо, вивчаються теорія й практика застосування промислових технологій у різних господарчих галузях: приладо- і машинобудуванні, транспортних засобах, легкій промисловості, промисловій графіці тощо. Нині активного розвитку дизайнерського конструювання досягають традиційні його види: архітектурний, містобудівний, промисловий. Простежується зростання активності і в нових видах дизайнерського проектування, серед яких: системотехнічний і організаційно-управлінський.

Б.Задорожним, зокрема, досліджується вітраж як традиційна складова декору західноєвропейського храму ХІІІ-ХГУ ст. із використанням технології прозорого та розфарбованого скла, втілюючи таким чином ідею Божественного світла, яке сходить у храмі на вірян [3; 309].

Висвітлюючи технологічні прийоми та декоративні засоби стилістичної виразності львівських меблів, М.Дяків аналізує історико-суспільні явища та події, пов'язані з умовами виникнення у Галичині міського меблярства, характеризує стан і перспективи розвитку ремесла з виготовлення меблів [2; 12]. Застосування дизайнерських технологій у виробництві меблів розглядається автором на прикладі роботи Прикарпатського меблевого комбінату. Зміна концепції виготовлення продукту зумовила пошук творчого підходу до конструювання меблів, результатом якого стала конструкторська ідея «стінки», втіленої у відомих назвах «Гуцулка», «Калина». Цей набор меблів має своєрідну художню виразність, проявлену контрастністю форм, текстури, зручністю об'єму, використанням інтарсії, рельєфного різьблення, іншого декоративного оздоблення.

Навчальний посібник С.Шумеги, присвячений історії розвитку дизайну меблевого інтер'єру, хоча й належить до начальної літератури, утім деякою мірою торкається теоретичних питань розвитку дизайну як нового напряму, розкриває основні методи та технології формоутворення промислових виробів, зосереджуючи увагу на напрямах розвитку дизайну модерн і основних вимогах до сучасних меблевих інтер'єрів із використанням цього художнього стилю [5]. За твердженням автора, дизайнерська сфера західноєвропейського суспільства вже наприкінці ХХ ст. довела високу адаптивність у стилістичному полілозі з проблем сучасного промислового дизайну [5; 12].

За В.Даниленком, особливості та проблеми сучасного дизайну необхідно розглядати як культурний феномен, укорінений в етнонаціональну культурну сутність предметного світу кожного народу. Проте інтернаціоналізовані суб'єкти намагаються нейтралізувати наукову думку щодо місця національних мистецтва та дизайну у суспільстві з метою створення високотехнологічної ери у західному стилі. Дизайнерські зразки японських, італійських, фінських майстрів свідчать про значні пріоритети національно спрямованого проектування у контексті суспільної гармонізації, у котрому має взяти активну участь й Україна [1; 8].

Виявлення природи дизайну органічно пов'язано з вивченням його співвіднесеності з мистецтвом. Їхня спорідненість зафіксована численними класифікаціями. Перші теоретичні дослідження Д.Рескіна, У.Морріса, Г.Земпера, Г.Ріда позначені виявленням багатоаспектності, різнохарактерності, поліфункціональності проблематики дизайну. У наступному теорія дизайну у підходів: починаючи зведенням його до технічно- промислової естетики у концепціях Дж. Глоага, В.Гропіуса, Ф.-Ч. Ешфорда і закінчуючи розумінням дизайну як універсально-художньої складової діяльності людини у Д.Нельсона, Т.Мальдонадо й ін. Наприкінці ХХ ст. у дослідженнях дизайну присутня чітко сформульована думка про необхідність врахування його граничного і амбівалентного характеру, роль у побутовій культурі людини й естетичної сутності форм. До того ж функціонування дизайну вказувало на надприродні можливості його виробничого досвіду, адже його вивчення у межах лише однієї сфери не допоможе у розкритті його природи: лише врахування його межовості і амбівалентності зробить результативним аналіз специфіки дизайну.

Мета статті -- проаналізувати технології промислового дизайну у контексті декоративно- промислового мистецтва.

Виклад матеріалу дослідження. Процес соціокультурних трансформацій, викликаних розвитком науково-технічного прогресу та появою нових технологій у виробництві призвів до того, що у країнах Західної Європи незабаром за обособленням промислового проектування від виробництва відмежувалася й проектна діяльність, отримавши назву дизайну. Мистецтвознавчі характеристики пояснюють виникнення дизайну у результаті притаманних живопису та скульптурі процесів саморозвитку.

Дизайн (з англ. design -- малюнок, креслення, проект, задум) -- у широкому смислі цим терміном позначаються різні види конструкторства, пов'язаного з формуванням естетичних й функціональних якостей предметного довкілля, створеного засобами промислового поточного виробництва. Дизайн у вузькому тлумаченні являє собою формування естетичних властивостей промислового виробу, проектну художньо- конструювальну діяльність, спрямовану на надання естетичності предметно-просторовому довкіллю людини, сформованого індустріальним шляхом для задоволення її потреб.

Наукову дисципліну «Технічна естетика» розглядають як теоретичну основу сучасного дизайну, що займається комплексним вивченням соціальних, естетичних, функціональних, ергономічних та технічних особливостей організації предметного довкілля та утворенням науково-методичних основ дизайну. Оскільки дизайн використовується у створенні масового промислового продукту, його сприймають, як правило, у контексті еволюції виробництва, технічного розвитку виробництва, а також технічного проектування, детермінованих особливостями певного типу культури.

Об'єкти дизайнерської діяльності функціонують у вигляді промислових виробів (виробничого обладнання, побутової техніки, меблів, посуду, одягу тощо); різноманітних компонентів та систем виробничого і житлового середовища; візуальної інформації; функціонально-споживчих комплексів тощо. Сучасний дизайн репрезентується низкою видів: дизайном промислових продуктів, дизайном соціально-культурної сфери, дизайном середовища, графічним дизайном й таке ін. Суб'єктом дизайнерської діяльності виступає дизайнер (з англ. designer -- проектувальник), який є художником-конструктором, спеціалістом із художнього оформлення промислових товарів, естетичної організації інтер'єрного простору тощо.

Продукти домашнього вжитку виготовляли не тільки з глини та металу, а й з використанням технології лиття скла в певну форму. Цей винахід активізував розвиток скловиробництва, сприяв виготовленню порожнього скляного посуду методом видування й по суті наблизив продукування плоского і прозорого віконного скла.

У період царювання Петра I й пізніше петербурзькими архітекторами Д.Трезіні, А.Шлютером й Б.Растреллі здійснювалися вітражні роботи у Літньому та Зимовому палацах, палаці князя О.Меншикова та ін. із застосуванням найсучасніших технологій того часу, зокрема, скляного виробництва також.

Вітражне мистецтво в епоху постмодерну виробляється при застосуванні новітніх технологій у рамках ф'юзінгу (Fusing, з англ. Fuse -- спікати, плавити) й молірування. Ф'юзінг являє собою нову методику виготовлення вітражу, що передбачає високотемпературне спікання скла, але при відсутності у такому вітражі металевого з'єднання між його скельцями, тоді скельця немовби сплавляються одне з одним.

Технологія молірування (від лат. Mollio -- плавити, розм'якшувати) застосовується при створенні промислової та художньої криволінійної продукції, виготовленої з нагрітого до високої температури листового скла. Скло при високотемпературному режимі набуває відносної рідкості, повільно деформуючись під власною вагою й приймаючи при цьому форму опорної поверхні (т. зв. матриці). Лист скла за таких умов стає цілісним та гладким.

Викликаючи зацікавлення естетично оформленим предметом, здатним перетворитися у мистецько- культурну цінну річ, дизайнерські технологи спрямовують свої зусилля на гарантування реалізації високих цивілізаційних потреб сучасних людей у комфортній життєдіяльності та затишному, спокійному, або активному відпочинку.

Комбінування різних способів проектної діяльності, спрямованої на певні соціокультурні об'єкти, зумовлює відповідну поліваріантність у технологіях. Зокрема, унаслідок поєднання у проектуванні художнього й технічного утворюється технологія дизайну з певною проектною парадигмою, яка являє собою сукупність домінуючих у конкретний культурно-історичний період певних ціннісних орієнтацій в життєдіяльності людини. Диференціація стереотипів проектувальної діяльності, пов'язана з розв'язанням конкретних соціотехнічних проблем, спричинила появу численних форм технологічних нововведень на ґрунті специфічних особливостей певних галузей культури від промислових предметів до сфери суто художньої.

Вироби, створені шляхом художнього конструювання, мають певні властивості відповідно до вимог предметного середовища, схильного до змін та удосконалення. Найважливішими споживчими властивостями промислового виробу дизайн останнього виражає суспільною доцільністю, відповідністю призначенню, зручністю експлуатації та ремонту, естетичною привабливістю. Сукупність зазначених властивостей виступає кінцевою метою створення промислового виробу, функціонально доцільного, технічно зробленого, економічно виправданого й естетично привабливого, який у подальшому збагатить предметне середовище, зручного та затишного для людини.

Створити промисловий виріб можливо лише за використання певних послідовних технологічних підходів. Художнє конструювання промислових виробів із застосуванням певних технологій відбувається поетапно у наступному напрямі: технічне завдання ^ аналіз художньо-конструкторських особливостей ^ технічна пропозиція ^ робота над ескізним проектом ^ робота над технічним проектом ^ робоче проектування ^ участь у спостереженні за процесом виготовлення та тестування дослідного промислового зразку.

Технічне завдання пов'язане із з'ясуванням призначення виробу, принципів його будови, технологічних можливостей його виготовлення, його впливу на гармонізацію предметного середовища й ін. Під художньо-конструкторським аналізом розуміють комплексний, цілісний й одночасно різнобічний процес, під час якого послідовно розглядаються та визначаються досконалість виробу, й зокрема: особливості його функціональності, комплексна конструктивність форми, технологічна доцільність, експлуатаційна економічність, ергономічність, раціональність композиції та її естетичність.

Слід зазначити, що лексему «ергономічність», зараз надзвичайно популярну, використовують як синонім термінів «безпечність», «зручність». Ергономіка є теоретичним виміром прикладних антропоцентричних розвідок; науковою дисципліною, що комплексно вивчає види діяльності людей для забезпечення їхньої ефективності й оптимальності.

Технічна пропозиція пов'язана з формулюванням дизайнерських вимог, соціологічними, ергономічними та іншими даними щодо проектувального виробу.

При розробці ескізного проекту передбачається надання запропонованих графічних та об'ємних варіантів художньо-конструкторських проектів з викладанням ергономічних вимог і даних про застосовані матеріали та технології виготовлення виробу.

Технічний проект супроводжується компонувальними кресленнями виробу з подальшим його моделюванням або макетуванням з економічним обґрунтуванням.

Робоче проектування передбачає розробку всієї робочої документації з акцентуванням на кресленні складних поверхонь та найважливіших вузлів та деталей у виробі. На кінцевій стадії робочого проектування робиться узгодження представленої робочої документації.

Процес виготовлення і тестування дослідного промислового зразка супроводжується авторським наглядом, завдяки чому досягається висока якість виробу.

Прагнення вчених-промисловиків зрозуміти природу дизайну не лише у його «відносинах» з промисловим проектуванням, а й з будь-якою діяльністю в культурі суспільства є достатньо зрозумілим. Поєднання культурологічного та діяльнісного підходів, відображеного у вітчизняній сучасній літературі, призвів до значного збагачення наших знань щодо проектних спроможностей дизайну.

Сучасну проектувальну діяльність вже саму по собі можна назвати високоякісною технологією, спрямованою на перетворення людиною оточуючого природного довкілля у штучну природу. Духовнопрактична діяльність людини з її методами, засобами та формами керується проектною ідеєю й певним чином уже сформованим ідеалом.

Проте у більшості випадків дизайном вважають вестернізовану художньо-проектну діяльність завдяки застосуванню в ньому високих західноєвропейських і американських технологій. При цьому слід зазначити, що для вестернізованої художньо-технічної культури усього світу характерна профанна поверховість. Незважаючи на застосування високих технологій західним спеціалістам із технічного дизайну не вдаються вторгнення в архетипові зразки інших культурно-цивілізаційних конструкцій настільки, щоб докорінним чином трансформувати їхню природу, уподібнивши своїм культурним зразкам. Це положення стосується і сфери всієї дизайнерсько-технічної естетики.

У дизайнерській практиці часто спостерігаються ситуації певних соціальних трансформацій у суспільстві досить високого рівня розвитку соціально-культурних та техніко-економічних взаємозв'язків, з використанням досконалої техніки та високих технологій у сферах соціально-культурної життєдіяльності та промислового виробництва. Наявність зрушень у предметному довкіллі є свідченням про якісний розвиток промислових технологій дизайну, багатство його видів та форм, особливості їхнього впливу на художньо- естетичні смаки та естетику сприйняття оточуючого світу людиною.

Висновки

Звертаючись до дизайнерських технологій, виробники промислового продукту мають справу з художньою сферою, оскільки при оформленні предметного середовища користуються пластичною й символічною мовами мистецтва, а витвори дизайну можуть стати художніми зразками у процесі успадковування. Завдяки багатоплановому змістові дизайнерської діяльності профанна дійсність підноситься до високохудожнього рівня. Витвори дизайну спроможні сприйматися нарівні з мистецькими творами духовної культури як «зовнішні символи», але призначені лише для повсякденного користування ними. Можна сказати, що сучасний цивілізаційний розвиток суспільства не в останню чергу визначається досягненнями технологій дизайнерської творчості, її роллю у суспільстві загалом.

Список використаної літератури

Даниленко В. Я. Дизайн України у світовому контексті художньо-проектної культури: монографія / В. Я. Даниленко. -- Харків : ХДАДМ : Колорит, 2005. -- 243 с.

Дяків М. В. Міське меблярство Галичини ХІХ -- ХХ ст.: історія, типологія, стилістичні особливості : автореф. дис... канд. миств., спец.: 17.00.06 -- «Декоративне і прикладне мистецтво» / М. В. Дяків. -- Івано- Франківськ : Прикарпат. нац. ун-т ім. В. Стефаника, 2010. -- 16 с.

Задорожний Б. В. Сучасний вітраж як особливий елемент декору в церковній архітектурі / Б. В. Задорожний // Архітектурний вісник КНУБА. - 2013. - Вип. 1. - С. 308-314.

Шумега С. Дизайн. Історія зародження та розвитку дизайну. Історія дизайну меблів та інтер'єра: навч. посібн. / С. Шумега. -- Київ : Центр навч. літ., 2004. -- 298 с.

References

Danylenko V. Ya. Dyzain Ukrainy u svitovomu konteksti hudozhnyo-proektnoi kul'tury: Monogr. / V. Ya. Danylenko. - H. : HDADM: Koloryt, 2005. - 243 s.

Dyakiv M. V. Mis'ke meblyarstvo Galychyny ХІХ - ХХ st.: istoriya, typologiya, stylistychni osoblyvosti : Avtorefe... k. mystectvozn., spec.: 17.00.06 - dekoratyvne i prykladne mystectvo / M. V. Dyakiv. - Ivano-Frankivs'k : Prykarpats'kyj nac. un-t im. V. Stefanyka, 2010. - 16 s.

Zadorozhnyj B. V. Suchasnyj vitrazh yak osoblyvyj element dekoru v cerkovnij arhitekturi / B. V. Zadorozhnyj // Arhitekturnyj visnyk KNUBA. - 2013. - Vyp. 1. - S. 308-314.

Shumega S. Dyzain. Istoriya zarodzhennya ta rozvytku dyzainu. Istoriya dyzajnu mebliv ta interyeara: navchal'nyj posibnyk / S. Shumega. - K. : Centr navchal'noi literatury, 2004. - 298 s.

Размещено на Allbest.ru