Кіноприйоми і кінотехніки в художньому тексті: семіотичне підґрунтя вербальної трансформації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 8П.Ш'42:791

Кіноприйоми і кінотехніки в художньому тексті: семіотичне підґрунтя вербальної трансформації

Анотація

кіноприйомів мультимодальний поетика вербальний

Ключові слова: інтерсеміотична трансформація, кіноприйоми, кінотехніки, художньо-композиційні прийоми.

Annotation

T. Н. Lukianets

Cinematic techniques in a literary text: semiotic basis of verbal transformation

This paper examines the cinematic techniques realized in a literary text. We have differentiated the notion of cinematic techniques in cinematography and its correlative term in cognitive and poetic interpretation, and then further contrasted them to portrait description or filming as well as to literary detail. With regard to different scientific approaches we have presented generalized definition of derivative literary detail as a cognitive and semiotic construct integrated in inhomogeneous structure of literary and cinematic texts.

Key words: inter-semiotic transformation, cinematic techniques, verbal descriptive techniques, artistic detail.

Постановка проблеми. Література, з одного боку, та кінематограф, з іншого, є одними з найбільш контактних видів мистецтв, які легко вступають як у процес безпосередньої взаємодії, коли художній і кінотексти містять у собі елементи одне одного, так і в процес взаємного впливу, коли засоби художньої виразності чи кінопоетики переосмислюються шляхом їхнього інтерсеміотичного перекодування у текстах літератури та їхніх екранізаціях. Виявлення точок перетину мистецтва слова й кінематографа є актуальним завданням для сучасних філологів та кінематографістів, виконання якого можливе шляхом вивчення досвіду адаптації у художньому тексті різноманітних кіноприйомів і кінотехнік.

Аналіз останніх досліджень. З огляду на поширення практики адаптації художніх текстів у кінематографічні існують численні дослідження, які виявляють, що в результаті взаємодії чи взаємовпливу цих текстів відбувається взаємне запозичення прийомів цих видів мистецтв [4, с. 101], зокрема, переосмислюється місце численних кіноприйомів і технік (як-от: технік монтажу, зміни планів, варіювання ракурсу зйомки чи зображення) в неоднорідній структурі художніх текстів. У цьому аспекті дослідження ґрунтується на методологічних засадах мультимодальної когнітивної поетики (О. П. Воробйова, A. Gibbons, M. Freeman, N. N0rgaard) як сучасного відгалуження когнітивних студій художнього тексту (М. Тернер, J. Gavins, P. Stockwell) з урахуванням напрацювань інших мовознавчих напрямів, спрямованих на встановлення ролі вербальних і невербальних засобів у відтворенні процесу взаємодії людини з навколишнім світом у різних типах дискурсу (С. П. Денисова, О. М. Ільченко, Н. К. Кравченко, І. І. Морозова, І. І. Сєрякова, І. С. Шевченко, Т. І. Ямчинська). Тож численні дослідження інтерсеміотичних явищ, які утворюються на перетині літератури і кіно сприяють виникненню нової, міждисциплінарної парадигми.

Мета статті полягає у виявленні лінгвальних та інтерсеміотичних особливостей текстової реалізації кіноприйомів і кінотехнік в художніх текстах та їхніх екранізаціях.

Виклад основного матеріалу. Кінематографічні тексти є мультимодальними за своєю природою. Вони дозволяють комбінувати ширший спектр семіотичних складників, аніж тексти одномодальні [2, c. 45] чи тексти із вбудованою модальністю, а реальність у кіно піддається цілком іншій семіотичній обробці [4, c. 131], ніж у художніх текстах, зокрема, візуалізації та озвучуванню.

Фільми складаються з різних за семіотичною природою компонентів [3, c. 135]. З-поміж гетерогенних складників кінотекстів виокремлюють вербальні (усне мовлення персонажів, письмовий текст у кадрі, голос за кадром, титри, субтитри) та невербальні, до яких належать візуальні (зоровий образ у динамічному й статичному зображенні), звукові (музика, звукові ефекти, просодичний компонент мовлення) і специфічно кінематографічні знакові фігури (монтаж, кадрування, план, колористичне рішення) [4, c. 48].

Для кінематографічних текстів характерна виключно експліцитна інтермедіальність [6, c. 43; 8, c. 252], яка означає наявність у фільмі множинності семіотичних кодів, представлених відкрито, на відміну відхудожніх текстів, де ці коди є прихованими.

Кіноприйоми та кінотехніки як елементи фільму створюються у поєднанні, передовсім, візуальних технік наближення чи віддалення, та укрупнення чи зменшення об'єкта в кадрі з кінотехніками кадрування і монтажу. Ці прийоми і техніки набувають особливого емотивного забарвлення, якщо супроводжуються аудіальним компонентом: голосом за кадром чи музикою (до уваги не береться німе кіно, в якому відсутні будь-які звуки) [6, с. 44]. При створенні кіноприйомів сучасне покоління фільмів (маються на увазі 5-Д чи 7-Д фільми), окрім візуальних та аудіальних кодів, актуалізує тактильні (через бризки води, пориви вітру), нюхові (використання різних запахів) й/або кінестетичні (створення ефекту падіння, відчуття перебування в центрі подій шляхом використання циліндричного екрану) коди.

Якщо кінематографічний текст є екранізацією художнього, його створення передбачає застосування так званого інтерсеміотичного перекладу [8, c. 253], коли словесні знаки друкованого тексту трансформуються в одиниці несловесних знакових систем (візуальні, аудіальні й поведінкові коди). У такому разі говоримо про похідну (або ж трансформаційну [7]) інтермедіальність [1, с. 4], тобто міжсеміотичну транспозицію знаків у межах різних видів мистецтв [6, с. 48]. Так, словесні описові техніки, які застосовуються для відтворення кіноприйомів у художніх текстах, замінюються в фільмі кіноприйомами монтажності, напливу, зміни точки зору із зовнішньої на внутрішню й навпаки [4, с. 58]. Наприклад, у кінотексті техніка крупного плану хоч і корелює із портретним описом персонажів чи художньою деталлю в художньому тексті, однак не є тотожним йому [3, с. 110], адже семіотично трансформується через наповнення кадру рухами, діями, мовленням і звуками.

Інтегрована (або ж формальна [6]) інтермедіальність кінематографічного дискурсу виявляється за адаптивної ролі фільму стосовно художнього тексту [1, с. 7], коли під час екранізації похідний текст зберігає вербальні засоби художньої виразності оригінального тексту, хоч і збагачується елементами інших семіотичних систем. Зокрема, кадр крупним планом може поєднувати в собі зображення персонажа та його репліки, взяті з первинного художнього тексту. Тоді вербальні складники крупного плану функціонують паралельно із суто кінематографічними прийомами кадрування і монтажності.

Власне художні тексти є друкованими прозовими творами, які з позиції семіотики [1, с. 7] розглядаються як система графічних знаків (мовних, пунктуаційних, цифрових тощо), тобто такої знакової послідовності, що існує у просторовій площині друкованого видання чи аналогічного йому електронного варіанту книги. Відтак відтворення авторського задуму в цих текстах, з одного боку, відбувається за допомогою вербальних засобів: тексту художнього твору та його метатексту (посилань, коментарів, ремарок) [5, с. 45]. З іншого боку, існують і невербальні складники художнього друкованого тексту - його графічні (ілюстрації, малюнки), поліграфічні (дизайн обкладинки, текстура паперу), метатекстові (композиційне оформлення) параметри [7]. У такому розумінні будь-який текст розглядається як мультимодальний.

Сучасне тлумачення художніх текстів як мультимодальних [4, с. 63] передбачає, що у межах цих текстів породження смислів одночасно відбувається не лише за допомогою словесного, але й інших безпосередньо репрезентованих чи словесно опосередкованих семіотичних кодів (візуального, аудіального, кінестетичного, графічного тощо). Ці тексти є сукупністю одиниць різних знакових систем, хоч кожен з них виступає єдиним структурним, смисловим та функціональним цілим. Йдеться не лише про власне візуальність художнього тексту [2, с. 43], коли вербальна інформація в тексті доповнюється візуальними феноменами (фотографіями, картинами тощо), а й про словесну візуалізацію, тобто художній деталізований опис об'єктів у тексті, що створює уявний візуальний об'ємний образ художньої дійсності.

Тож, розрізняють експліцитну [1, c. 5] й імпліцитну, тобто вбудовану або ж синтетичну інтермедіальність [7] чи мультимодальність [1] художніх творів, коли в друкованих текстах візуальний чи інший сенсорний образ зазнає словесно-графічного перетворення і втілюється вербально. Ця властивість художніх текстів означає наявність множинності семіотичних кодів, прихованих у тканині тексту. Серед іншого (актуалізації чуттєвих художніх образів та сенсорних мотивів), вона проявляється при використанні в художніх текстах технік репрезентації, характерних для інших видів мистецтв, зокрема й кінематографа.

Художній або художньо-композиційний прийом як корелят кіноприйому (наприклад, ефект крупного плану співвідносний з відповідним кінематографічним прийомом) спрацьовує в художніх текстах не лише тоді, коли за його допомогою обіграються зміни масштабу та ступеня наближення зображеного об'єкта, але й тоді, коли він стає елементом візуальної іконічності, тобто словесної чи графічної імітації референта [8, с. 252]. Тож, кіноприйом крупного плану не тільки включається у вбудований у художній текст візуальний код, який репрезентує наближений до читача, оповідача чи іншого персонажа об'єкт художньої дійсності, але й є маніфестацією створеного словесним описом простору із вербалізованою деталізацією зображеного об'єкта в ньому.

Просторові описові техніки (просторово-часова фокалізація [3, с. 104], словесно- голографічне моделювання художнього простору [3, с. 47], вербалізація геометричної перспективи зображення [3, с. 128]) актуалізують оптичний модус сприйняття через відображення форми, величини, розташування об'єкта в плині художнього тексту та визначення напряму огляду, у якому цей об'єкт споглядається іншим персонажем чи уявним читачем тексту.

На противагу структурно-композиційній природі мультимодальності кіноприйомів і кінотехнік у кінематографі як певної монтажної комбінації послідовних кадрів з різним наповненням [4, с. 132], мультимодальність відповідних художньо-композиційних прийомів проявляється в деталізованому описі різнорідних ознак об'єкта з огляду на сенсорний характер сприйняття людиною предметів дійсності.

Зважаючи на те, що в природньому середовищі відображення окремих властивостей явищ відбувається за їхньої безпосередньої дії на органи чуттів людини, актуалізація цих відчуттів у тексті завдяки деталізованому опису об'єкта дозволяє створити полікодовий сенсорний образ, який поєднує в собі потенціальні візуальні, аудіальні, тактильні, нюхові, смакові, кінестетичні й/або інші коди. До того ж, похідним з кінематографу художнім прийомам властива особлива змістовна та емоційна наповненість, яка підсилюється шляхом активізації різнорідних ознак об'єкта через відношення між знаками різної субстанції [2, с. 43]. Зокрема, новоутворений художньо-композиційний прийом опису персонажа крупним планом виступає як когнітивно-семіотичне утворення, полікодові складники якого зазнають вербальної трансформації у структурі художнього тексту, внаслідок чого різні режими вираження значення проектуються на один канал сприйняття - зоровий, а вбудовані в художній текст вербальні вияви різноманітних сенсорних кодів створюють цілісний перцептивний образ [2, c. 46] описаного об'єкта.

Висновки

Таким чином, сучасне трактування художніх і кінематографічних текстів як мультимодальних є підґрунтям дослідження кіноприйомів і кінотехнік та відповідних художньо-композиційних прийомів у цих текстах як когнітивно-семіотичного утворення в негомогенній структурі експліцитно чи приховано мультимодальних текстів. З огляду на те, що похідні художньо-композиційні прийоми створюються не лише словесними, але й іншими семіотичними кодами, осмислення й інтерпретація цих прийомів відбувається на перетині двох модусів їхнього формування та функціонування, а саме, суто текстового та кінематографічного.

Список використаної літератури

1. Воробйова О. П. Смак "Шоколаду" : інтермедіальність й емоційний резонанс / О. П. Воробйова // Вісник Київського національного лінгвістичного університету. Серія : Філологія. - 2012. - Т. 15, № 1. - С. 5-11 ; Vorobiova O. P. Smak "Shokoladu" : intermedialnist y emotsiinyi rezonans / O. P. Vorobiova // Visnyk Kyivskoho natsionalnoho linhvistychnoho universytetu. Seriia : Filolohiia. - 2012. - T. 15, № 1. - S. 5-11.

2. Сонин А. Г. Общепсихологические и когнитивные механизмы понимания мультимедийных текстов / А. Г. Сонин // Вопросы психолингвистики. - 2003. - № 1. - С. 43-56 ; Sonin A. G. Obshchepsikhologicheskie i kognitivnye mekhanizmy ponimaniya multimediynykh tekstov / A. G. Sonin // Voprosy psikholingvistiki. - 2003. - № 1.

- S. 43-56.

3. Чахирьян Г. П. Изобразительный мир экрана / Г. П. Чахирьян. - Москва : Искусство, 1977. - 255 с. ; Chakhiryan G. P. Izobrazitelnyy mir ekrana / G. P. Chakhiryan. - Moskva : Iskusstvo, 1977. - 255 s.

4. Bateman J. Multimodal Film Analysis : How Films Mean / J. Bateman, K.- H. Schmidt. - London : Routledge, 2011. - 338 p.

5. Interdisciplinary Perspectives on Multimodality : Theory and Practice : Proceedings of the Third International Conference on Multimodality / ed. by A. Baldry and E. Montagna.

- Campobasso : Palladino, 2007. - 387 р.

6. Rajewsky I. O. Intermediality, intertextuality and remediation : A literary perspective on intermediary / I. O. Rajewsky // Intermedialites. - 2005. - № 6. - P. 43-64.

7. Schroter J. Discourses and models of intermediality [Electronic Resource] / J. Schroter // CLCWeb : Comparative Literature and Culture. - 2011. - Vol. 13, № 3. - Mode of access : http://dx.doi.org/10.7771/1481-4374.1790

8. Wolf W. Intermediality / W. Wolf // Routledge Encyclopedia of Narrative Theory / ed. by D. Herman, M. Jahn, M.-L. Ryan. - London : Routledge, 2005. - P. 252-256.

Размещено на Allbest.ru