Екскурс у міфологію рахування: семеричні цикли в лікувально-магічних практиках східних слов’ян

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Екскурс у міфологію рахування: семеричні цикли в лікувально-магічних практиках східних слов'ян

Вивчення обрядового рахування, з'ясування основних міфолого-числових значень є важливим фактором реконструкції архаїчних вірувань східних слов'ян. Особливого уваги заслуговують «перехідні» числа, зокрема три, сім, дев'ять, дванадцять, які відповідають міфологічним константам із значенням народження і смерті. Актуальність обраної теми підтверджується значною кількістю публікацій, присвячених міфотворчим смислам числа [1].

Метою є висвітлення семантики числа «сім» як перехідного в контексті міфологічної традиції східних слов'ян. Зокрема у статті уточнюються окремі положення, зазначені в попередній публікації [2].

В календарних системах, основу яких становить сидеричне літочислення, сім складає четверту частину астрономічного місяця (28: 4 = 7). Сприйняття семи як «числа циклічності» простежується в його етимології: і.-є. *septn, д.-і. *sapta, авест. hapta, вірм. evt'n, д.-гр. єпта, лат. septem, прасл. *sedmь - «сім» пов'язані з і.-є. *sep - «вшановувати, піклуватися», sap-el - «вшанування, повага / піклування», д.-і. sap (sahati) - «досягати чого-небудь», авест. hap, д.-гр. єжт а^фі-snrn - «переслідувати, охороняти, піклуватися, вшановувати, домагатися». Пор. з єп-є-onov. Aor., лат. seelio - «хоронити, ховати», sepelire sepultum - «хоронити», пор. з д.-і. saparya - «вшановувати / поклонятися» [3, с. 219]. Звідси сприйняття семи як числа завершення, що пояснює його використання в лікувальних обрядах. Наприклад, у тексті «від рожі» «сім» позначає поетапне знищення / «завершення» хвороби: «Єхалі цари через сєм дуори: рубалі лозу, сєялі рожу. Рожа не зийшла і кроу нєпошла» [4, №302]. Образи «царів» асоціюються з Сонцем, Місяцем і Зорею, а «сім дворів» - з днями тижня (пор. з називанням фаз місяця «кватира - ми» [5, с. 18-19]), що в цілому відповідає європейській (грецькій, римській, а згодом саксонській) міфологічній традиції, де кожен день присвячено певному божеству Зокрема понеділок вважався днем Місяця, уособленням якого був бог Мані (в д.-гр. - «Селена»); вівторок - днем Тьюско (д.-англ. Tiwesdwg); середа - днем Вотана (д.-англ. Wodnesdwg); четвер - днем Тунора (д.-англ. Wodnesdwg); п'ятниця - днем Фрігги (д.-англ. Frigedwg); субота - днем Сатурна (англ.-сакс. Sxturnesdxg); неділя - днем Совіла / Соула (англ. Sunnandwg) або лит. Совія - міфологічного крематора, провідника душ в царство мертвих [6, с. 143-149].

В замовляннях, записаних на території сучасної України, також зберігається тенденція до сакралізації часу. Однак в автохтонних текстах відбувається уточнення окремих параметрів і.-є. міфу. Зокрема сімом «святим», - християнізованим покровителям днів тижня, протистоять сімнадцять / сімдесят сім потойбічних істот, уособлених в образі «нагихжон», що в цілому відповідає дуальній структурі міфологічної картини світу (далі - МКС): 1) «На горі на Голгофі стояв дуб веперський. під тим дубом сиділо сім мучеників Архистратий Михаїл, Гавриїл, Уриїл, Мефтодим, Сизонтій, Климентій, Іван Предтеча, - і виділи диво престрашнеє, чудноє і вийшло з моря сімнадцять жен, просто нагіє, розпоя - савше, розпущені волоса. Підійшов к їм Іван Предтеча <…> дав їм своєю тростю по їхнім головам, по сто ран заклинающих. «Ой, Іван Предтеча! Хто буде наші імена нарічати або хто буде над головою воду читати, то ми до того не прикоснемося во віки віков амінь» [Рецепти 1992, с. 92]; 2) «Ішоу святой Авраам с своїм сином Ісаком дасустрєлі сімдесят сім женьчин голих, і босих, і проставалосих<…>, «А вазьмі, мой син, святий Ісак, гострий мєч, і пазнімай усєм голову с плєч, штоб їх нє було на роду паш чаду». Єни атвеча - ють: «Святий Аврам, нє знімай нам голови с плєч<.> хто ету буде молітву рано ї вєчєрчи - тать, того будємцєло, і душу, і двор манать»»; 3)» Шухля, є у вас сємдєсят сім, забірай мою зовсім, а кому нєдостаткі - забірайте мої траткі» [4, №550, 562]; 4) «Тітки, тітки! Вас сімдесят сім, нате снідати всім» [7, с. 54]. Сюжет замовляння №1 розгортається в силовому полі числа «сім». Центр МКС представлений в образі» дуба веперського», обрядове ім'я якого пов'язане з вепром - тотемом Перуна (в д.-р. ікла цієї тварини вживлювали в стовбур дуба, біля якого здійснювали ритуальні відправи [8, с. 106-115]). Числовим еквівалентом світового дерева в МКС також є сімка: «Під сонцем під жорстоким, під лісом під чорним, під високим, там стоїть верба <…> на тій вербі сім сот канатів» [7, с. 43]. «Сім мучеників» можуть позначати сім днів тижня і нагадують літописні описи язичницьких капищ із семи ідолів, «посажених» під священним дубом (докладніше див. [9, с. 117-119]). Мова йде про гіпотези, що пантеон Володимира складався із семи божеств, зокрема Симаргл уявлявся як подвійне божество Сим і Регл / Сим і Єрьгл. В такому разі Михаїлу відповідає понеділок, Гаврилу - вівторок, Уриілу - середа, Мефтодиму - четвер, Сизонтію - п'ятниця, Климентію - субота, Івану Предтечі - неділя. Невипадково головним серед святих є Іван Предтеча, який за допомогою чарівної «трості» (сонячного променя?) остаточно знищує недугу (в тексті №2 цю дію виконує Ісак). В образі святого проглядаються також риси бога-громовика, що наближує текст до і.-є. міфологічного сюжету боротьби сонячного бога / громовика з хтонічними істотами - лихоманками або зміями. В результаті протистояння з'ясовується «рецепт» магічного одужання, що передбачає «заговорювання» води, яку могли вживати у вигляді ліків (вода виступає цілющою субстанцією), а також називання «повного» імені недуги («живий» звук протиставляється «мертвій» тиші, а знання «таємного» імені хвороби передбачає її знищення). Схожим за смислом є сюжет німецької казки про Румпельштільцхена (Rummelstilzchen), де Rummel позначає «шум, гомін, суєту» (гол. Rommel = Rummel -» безлад»), аStШe - «тишу» і «спокій» (частка hen є зменшувальною ознакою).

Мотиви підкорення і знищення духа хвороби шляхом називання і озвучення його імені простежуються в інших міфологічних текстах: 1) «Чи ти, гнєтуха, чи ти трясуха, чи ти водяна, чи ти вітряна, чи ти вихрова, чи ти подумана, чи ти погадана, чи ти наслана, чи ти наспана, чи ти напита, чи ти місцева, чи ти причтова, яи ти призірна, чяи ти присильна, чи ти в часу, чи ти в получасу, чи в дні, чи в полудні, чи в ночі, чи в півночі? Поти ти стояла, поти ти буяла, поки я не знала, стала тебе знати, стала тебе з костей висилати <…>, буду тебе молитвами заклинати, буду тебе з християнської віри висилати» [5, с. 126127], 2) «Плясовиця <…>, та, що одсікла Івану Предтечі голову. Хто його почита, до того вона не причепиться» [7, с. 88-89].

Протистояння «семи святих» «сімнадцятьом / семидесяти сімом лихоманками» порівнюється з іншими смисловими опозиціями, такими як: «верх / низ», «світло / темрява», «небо / земля», «чоловіче / жіноче». В цьому сенсі стає зрозумілим, чому сімка («верх, світло, небо, чоловіче») може сприйматися як оберег від «гадюк» і «хробаків», що сприймаються як «нижні» істоти, пов'язані з циклічним відродженням землі (Благовіщення / Воздвиження), а також «жіночим» аспектом міфологічної картини світу. Реалізацією цієї ідеї є обрядові асоціації змії і землі, що стають актуальними весною і проявляються в образах змії, яка після зимового анабіозу скидає стару шкіру; і землі, що кожного року оновлюється. Крім цього, температура її вологого / холоднокровного тіла слугує своєрідним індикатором родючості ґрунту. Звідси зіставлення» матері сирої-землі / матері-землі» з образами «змії скарапеї» [10, №10], «гадюки-шевелухи-цариці», котра збирає «увесь гад» [11, с. 7]; «змії кропині» - «великої» матері зміїних «царів, генералів, князів, гетьманів, полковників, сотників, атаманів, єсавулів, хорунжих, рядових всіх козаків і всіх домових служителей, земляних, гноєвих, трав'яних, кам'яних, водяних, погребних, под - купних» [7, с. 42]. Загальна кількість змій, щоперебуває під владою «вужа над вужами», також становить «сємсотців»: «Вужу гижу гад, прийми свій яд. Вуж над вужами, круль над крулями, збери своїх сем сотців» [5, с. 128-в], тобто складає «сім по сто», де «сто» є числом граничної кількості [12, с. 79] і символізує вегетативну силу природи.

Крім зазначених протиставлень актуальною видається опозиція «природа / культура», що визначає межі «діяльності» змії / жінки. Небезпечність першої зумовлена встановленими табу, що набувають легітимності на території «природного» (на Чигиринщині забороняли убивати гадюку «бо друга прийде і відомстить» [13]). Аналогічним чином регламентується сфера «жіночого» в просторі «культури». Так, в побуті нерозважливу жінку можуть називати «змією» або» гадюкою», тобто тією, хто порушує поведінкові норми. Дотичною видається символіка «жіночого» у снах і видіннях. Наприклад, сновидіння про агресивну поведінку змії віщують неприємності від жіночої статі. Звідси міфологічні перетворення жінки на змію або змії на жінку. Наприклад, у сербській легенді розповідається, що носата гадюка раніше була дівчиною Марією; у заклинаннях її називали ім'ям праматері людей - Євою [14, с. 279], яка послухала напучення біблійного змія скоштувати яблуко з дерева життя. Аналогічні образи синтезуються в поліських текстах: «Єва - Древа приступи, мой дух полюбі, я цєбє уговораю, умоляю до сєрца жала нє допускаю» [4, №680]. У лікувальних текстах змію також називають «чужими», не пов'язаними з територією «культури», іменами, що мають дохристиянське походження: 1) «На буйст - ром Буянє, стояу дуб і ліпувкуст. Под кустом жмєя Шаха-Ваха»; 2) «На мори, на акіянє, стояу ліпоукуст і зєлєни дуб. Под кустом зімєя Шкорлупіна» (від шкаралупа - прим. авт.); 3) «На море, на окіянє, на бистром убаянє стаіць крауать ноуая, тісоуая. На кроуаті лєжить перина пухоуая, на перині лежать змія шкурная Соха, Солоха» (в словнику В. Даля «нечупара, нечесанна дівка», за свідченням вченого у Псковській і Тверській губерніях так називали русалку - прим. авт.); 4) «Стоіць гара, а в той гарє залатая верба, а в той вєрбє золотоє вєдро, у том вєдрє трі Янни, усєтрі панни» [4, №679, 682, 684, 686].

Вище згадувалося, що «числовий еквівалент» змії «прив'язується» до описів світового дерева - центру міфологічної картини світу або території, де розповсюджується її влада: 1) «На морєна окєянє, на остром курганє, стоіт дуб скородуб, та том дубє скородубє сімсот суков, сімсот вєрхов. На том дубу золотоє гніздо, у том гнєздє лєжит уж Аксьон, і син Сємьон, і Юниш Гладуш. СизСизен, вині май свойо жало. Дєвять летучіх, дєвять пол - зучіх, дєвять подлєжающіх. Нєвинєш ти свойо жало, будєм прасіть Міхаіла Архангіла і Господа Бога»; 2) «На морє-кіянє, на високом Буянє, стоіт ракітовий куст. А в том кусає ляжит чєрноє руно, а в той рунє трі змєі козюлі: Хавронья, Мавронья, Мар'я Ягіпєтская сємідєсят і сємь зємєль» [4, №675, 676]; 3) «Під сонцем під жорстоким, під лісом під чорним, під високим, там стоїть верба, під тією вербою сім сот коренів, і на тій вербі сім сот канатів, і на тих канатах сидить Хан і цариця Ханиця» [7, с. 43]; 4) «Вуж над вужами <…> збери своїх сємсотців - домовиє, луговиє, боровиє, мєжевиє і лужевиє» [5, с. 128-в]. Текстові образи світового дерева із символікою сімдесяти / семиста (гіперболізованої сімки) відповідають його піктографічним зображенням у вигляді трьох коренів і чотирьох гілок або чотирьох коренів і трьох гілок [15, с. 630], у ворожильних пасьянсах: крони, п'ятьох гілок і кореня [16, с. 98]. На думку В.М. Топорова, така структура «характеризує загальну ідею Всесвіту» [15, с. 630] і демонструє просторову константу міфологічної картини світу: «верх / середина / низ / праве / ліве / зад / перед». У зв'язку з цим для успішного лікування зміїного укусу виконували магічні дії, пов'язані із семантикою семирівнево - го світового дерева, - рану кропили непочатою водою, настояну на семи гілочках, сім разів «читали» «Отче наш» або текст замовляння: 1) «Ганно, Ганнусько! Ти вкусилась в ногу, впустилась; ідь до серця, а с серця - в кишки, с кишок - в кров, с крові - в кість, с кості - в шкуру, з шкури - вон вийдуть» [5, с. 128-б, в]; 2) «Був собі семижун, мав по семи синув, по семи грабель, по семи вилок, по семи метьолок. Вилками копайте, метлами метіте, граблями гребіте, од чирвоної криві, од білої кості, од жовтої (або чорної) шерсті» [11, с. 12]. В тексті №1 число магічних операцій, що здійснюються для виведення отрути, також дорівнює семи тілесним рівням: «впустилась в ногу» (1) ^ виходить з серця (2) / кишок (3) / крові (4) / кістки (5) / шкури (6) ^ «вон вийдуть» (7). Смислові асоціації змії з деревом, що подекуди переростають у семантичну синонімію, спостерігаються в декоративному мистецтві [17, с. 156-159, мал. 337-9]. Ставлення до змії як до символа влади пояснює її зображення на ритуальних д.-р. топірцях [18, рис. 111].

Оберегова семантика семи зумовлена також тим, що воно є ключовим в числових описах людського тіла, що відбилось у загадці про «сім дірок у голові» (очі, вуха, ніздрі, уста). В інших контекстах структура людського тіла повторює ідеограму світового дерева: пор. крона / чотири гілки / два кореня - голова /два плеча (двоє грудей) +дві руки /дві ноги. Рудименти міфологічних уявлень про кістяк як стовбур, що має семирівневу структуру, зустрічається в текстах від «уроків»: 1) «Уроки-урочища, я вас вишіптую <…> з очей, з плечей, з рук, з ніг, із семидесяти жил» [5, с. 137-з]; 2) «Уроки-урочища <…> стала я знати <…>сімдесятсуставом шептати» [7, с. 53]. В цьому разі, згадані вище, «сім святих» можуть бути рудиментарними залишками архаїчних вірувань про існування духів-охоронців світового дерева / тіла людини.

«Сім» вирізняється з-поміж інших числівників, на що указує його іменниковий аналог: ц.-сл. семья трактується як синонім до лат. persona, може позначати також «челядь / чоловіка / дружину». Споріднюється з лит. seima - «родина / челядь», гот. haims - «селище», д.-в.-н. heim - «батьківщина». Слов. SMmbja походить від назви територіальної громади зі значенням спорідненості сябёр / *sqbn; семьца - «молодший син у родині» (пор. у французів сьомий син - septenaire вважався чудотворцем і міг зцілювати зоб). На думку Б.М. Ляпунова, іменник сім «я (буквально «ті, хто мають спільного предка» - прим. авт.) є похідним від числівника сім, подібно до того, як братія утворюється від брат [19, с. 600601]. Опосередкованим підтвердженням цьому є фалічна символіка і.-є. *septm: д.-інд. sapah - «penis» + *tam - «творити / народжувати» (*tam порівнюється з *tem - «темний») [20, с. 392], що зіставляється з вказівним займенником там в значенні «той» / «цей» (світ). Схожі мотиви фіксуються в міфологічній картині світу, зокрема в приказках:» Жонада муж - змія дауж»; в прикметах: «Спіймати вужа - до вагітності» [Брестська обл. Малоритсь - кий р-н]; болг. «одяг, через який переповзла перша весняна змія, зцілює від безпліддя»; в сновидцях: «Коли сниться вуж - до нареченого / приїзду чоловіка» [Гомельська обл. Мо - зирський р-н, Рівненська обл. Рокитновський р-н]; в загадках: польськ. «W dzien ja k^uobr^c, w nocy ja kw^z, / kto^u odgadnie, b^zi em ojm^z» («Вдень як кільце, вночі як змія, / хто відгадає, буде моїм чоловіком»); російськ «Галянища в маслище, сапажища в дегтище, а партки набиты змеей» («Халяви замащені, чоботи у дьогті, а штани набиті змією») [Гура 1997, с. 279]. Схожі смисли спостерігаються у мовному контенті: д.-р. оудъ - «частина тіла», словен. ud, чеськ., слвц. ud - «falos», польск. ud - «ляшка». На думку Р.И. Якобсона уд невід'ємне від рос. удить - «зріти / набрякати» [21, с. 148], укр. вудити - «ловити рибу». Пор. з рос. удалой - «той, хто користується прихильністю жінок». У поліських лікувальних обрядах «мужем / паном» називають вужа: «На сінім мори на Плітанє лєжиць камінь. Под тим камнєм лєжиць вуж добрий муж Нечипор»; «Панє Янє, гдзє ти сподівався, гдзє ти покусауся» [ПЗ 2003, №677, 695].

Символіка числа «сім» базується на емпіричних узагальненнях, які сформували уявлення про час і простір. На відміну від трійки і дев «ятки, сімка є показником «буденного» часу, оскільки позначає одну з чотирьох фаз місяця, яка складає сім днів й утворює тиждень. Його смислова повноцінність підтверджується іншими фактами. Наприклад, семискладова циклічність голосних (а-а / а-а / а-а / а») є оптимальною для заколисування немовля. Побутує також думка, що семимісячна дитина виживає на противагу восьмимісячній.

В міфологічних текстах дні тижня асоціюються з сімома «дворами» (пор. з «домами» в астрології), через які мандрують «три святі» (Сонце, Місяць, Зоря). В такий спосіб не лише пояснюється рух небесних світил, але здійснюється обрядове маніпулювання часом, зокрема його пришвидшення чи уповільнення, що важливо для регулювання тривалості протікання гострої фази хвороби. Крім цього, кожному дню тижня було присвячено окреме божество, що упорядковувало «земний» час і наближувало його до «небесних» зразків, зокрема визначало періоди обрядових дозволів і заборон. В лікувальних текстах відбувається уточнення давньої традиції - божествам-охоронцям протистоять антагоністи, семантика яких пов'язана з потойбічним світом (хвороба порушує звичний часовий ритм).

Головним охоронцем часу виступає сонце (Сол, Совій, звідси назва руни футарка «Sowilo»), якому присвячено перший день тижня [22]. Сонце ніби оновлює час, знищуючи при цьому негаразди (в т.ч. хвороби), що виникли в попередньому часовому циклі (вночі, взимку), тому сонцю присвячено перші / головні дні календаря, які позначають періоди рівнодень і сонцестоянь. Особливої уваги заслуговує літнє свято Івана Купала, образ якого в лікувальних текстах перетинається з язичницьким громовиком.

За логікою міфу, схильної до гіперболізації, кількість антагоністів, які протистоять сімом святим / громовику, збільшується в геометричній прогресії і становить сімнадцять, сімдесят сім, сімсот, що навмисне порушує паритет сил з метою демонстрації сили сонячного божества. Наприклад, в лікувальних текстах пра-змій розташований на дереві із «семистами канатами», а кількість його слуг дорівнює «сім сотців».

В такому разі правильний / «земний» час, що відповідає сімом дням тижня, протиставляється гіпертрофованому / «потойбічному», позначеного числовими метафорами «неправильної» сімки. Аналогічним чином виглядають потойбічні персонажі з відповідним кількісним еквівалентом. Наприклад, лихоманки є гіпертрофованим втіленням «жіночого», вони порушники звичаєвої моралі, тому виглядають «нагими» і «простоволосими» (демонструють заборонену тілесність). «Потойбічна» сімка (мається на увазі сімнадцять, сімдесят сім, сімсот) зіставляється з іншими поняттями, що позначають територію «чужого», ворожого для людини середовища - недурну вологу, темноту, бруд, хвороби, холод, змій / жаб, тому модулює інші смисли, пов'язані з негативним аспектом землі, що поглинає тіла (мається на увазі її трансформаційні характеристики, пов'язані з тлінням). Пор. з чергуванням: рос. зме-я /зем-ля/ *zem- / *zm- - «те, що внизу», або щур - «дощовий черв'як» ^ пращур - «предок» [20, с. 177], можливо, у зв'язку з цим в кирилиці 7 є числовим значенням літери З - земле. Поява змії знаменує весняне пробудження землі, позначене святом Благовіщення, тому змія, у свою чергу, є «додатковим» символом світового дерева, посилюючи або уточнюючи його окремі параметри.

Звідси ототожнення окремих аспектів «жіночого» з територією «зміїного», де порушення традиційних норм прирівнюються до несанкційованого проникнення в світ людей «хижого / отруйного». Схожою є семантика інших «проникнень», що не залежать від волі людини. Наприклад, у сновидіннях, які лише частково належать до компетенції культури, змія позначає негатив по жіночій лінії (на думку М. Еліаде, сни впливають на формування міфологічних сюжетів [див. 23]). Разом з тим, вживання «потойбічної» сімки обумовлене міфом і стосується, скоріше, не змій, а лихоманок. Можливо, в такий спосіб перекривається втручання агресивного потойбічного в земний семиденний час і створюється паралельний часовий вимір («того» світу), куди відсилаються хвороби. Числовими маркерами змій виступають: двійка («Хан і Ханиця»), трійка («Аксьон, і син Сємьон, і Юниш Гладуш», «Хавронья, Мавронья, Мар'я Ягіпєтская»), дев «ятка («дев'ять летучих, дев'ять повзучих», дев'ять підлежачих»). Числова символіка останнього числа наближує ці образи до тридев'ятого / потойбічного царства: 9 + 9 + 9 [4, №675]. Натомість сімкою позначаються не самі змії, а їхня кількість і місця дислокації: «сім сотців» [5, с. 128-в], «сімдесят сім земель» [4, №676], «сім сот канатів» [7, с. 43], що наближує образ змії до семи - рівневої просторової структури міфологічної картини світу.

Міфологічний простір уявляється як шестивекторна система координат з сьомим центром: верх о - низ о - середина о - право о - ліво о - перед о - зад (таблиця 9-г). Аналогічним чином зображується світове дерево (таблиця 9-а, б, в), людське тіло (голова, плечі, руки, ноги). Семирівневі просторові і часові параметри міфологічної картини світу відповідають небесним зразкам, що фіксуються візуально. Зокрема сім планет сузір'я Великої і Малої Ведмедиці, сім планет сонячної системи є небесними аналогами сімох богів, які «керують» тижневим і добовим часом, зокрема: Совіла / Соула / Совія / Сонця (Q),; Мані / Селени / Місяця (2)); Тьюска / Марса (^); Вотана / Меркурія (ф); Тунора/ Юпітера (2).); Фрігги / Венери (ф); Сатурна (Ь), або сімох християнських святих: Михаїла, Гавриїла, Уриіла, Мефтодима, Сизонтія, Климентія, Івана Предтечі. Семирівневість світового дерева вписується в систему бінарних протиставлень, які формують МКС (таблиця 1). Відповідні властивості сімки (сприйняття як зразку статики), пояснюють використання цього числа в текстах, спрямованих на відторгнення нечистого і відновлення здорових функцій організму.

Список використаної літератури

символіка небесний обрядовий міфологія

1. Топоров В.Н. К семантике четверичности (анатолийское *теш и др.) // Этимология 1981 / отв. ред. О.Н. Трубачев. - М.: Наука, 1983, С. 108-135; Топоров В.Н. Числа ред. С.А. Токарева]. - М.: Советская энциклопедия, 1992. - Т. 2. - С. 629 - 631; Топоров В.Н. Числовой код в заговорах (По материалам сборника Л.Н. Майкова «Великорусские заклинания) // Заговорный текст. Генезис и структура / [отв. ред. В.Н. Топоров]. - М.: Индрик, 2005. - С. 194-246; Седакова И.А. Семантика и символика второго у болгар (с некоторыми славянскими параллелями) // Признаковое пространство культуры / Отв. ред. С.М. Толстая. - М.: Индрик, 2002. - С. 209-224; Валенцова М.М. Первый в славянской традиционной культуре // Признаковое пространство культуры / Отв. ред. С.М. Толстая. - М.: Индрик, 2002. - С. 192-208; Бессонов И.А. Числовые моделирующие системы в мифоритуальных практиках, фольклорных и литературных текстах [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www. rnthenia. m/folklore/folklorelaboratory/Bessonov04. htm;

2. Темченко А. Міфологічна семантика числа сім (на матеріалі замовлянь) // Матеріали до української етнології: щорічник: збірник наукових праць / [гол. ред. Г.А. Скрипник]. - К.: Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України, 2009. - Вип. 8 (11). - С. 89-92.

3. Топоров В.Н. Числовой код в заговорах (По материалам сборника Л.Н. Майкова «Великорусские заклинания) // Заговорный текст. Генезис и структура / отв. ред. В.Н. Топоров. - М.: Индрик, 2005. - С. 194-246.

4. Полесские заговоры (в записях 1970-1990-х гг.) / [сост. Підготовка текстов и коммент. Т.А. Агапкиной, Е.Е. Левкиевской, А.Л. Топоркова]. - М.: Индрик, 2003. - 752 с.

5. Чубинський П.П. Мудрість віків. Українське народознавство у творчій спадщині Павла Чубинського: в 2 т. - К.: Мистецтво, 1995. - Т. 1. - 224 с., іл.; Т. 2. - 224 с., іл.

6. Топоров В.Н. Индоевропейский ритуальный термин SOUN-, ЕТRО - (-ETLO-, EDOTRO-) // Балто-сла - вянские исследования. 1984 / [отв. ред. В.В. Иванов]. - М.: Наука, 1986. - С. 80-89.

7. Рецепти народної медицини, замовляння від хвороби (записані Я.П. Новицьким, П.С. Єфименком,

B. П. Милорадовичем) // Українські чари / [упор. О.М. Таланчук]. - К.: Либідь, 1992. - С. 32-95.

8. Ивакин Г.Ю. Священный дуб языческих славян // Советская этнография. - 1979. - №2. - С. 106-115.

9. Темченко А.І. Семантика просторово-тілесних розташувань // Український селянин - 2010 - №12. -

C. 117-119.

10. Таємна сила слова (Заговори, замовляння, заклинання) / [упор. вст. ст. Г.Б. Бондаренко]. - К.: Т-во «Знання» України, 1992. - 32 с.

11. Зоряна вода (таємниці поліських знахарів) / [упор. В.Ф. Давидюка]. - Луцьк: Надстир'я, 1993. - 24 с.

12. Кириллин В.М. Символика чисел в древнерусских сказаниях ХУГ в. // Естественно-научные представления Древней Руси. - М.: Наука, 1988. - С. 76-111.

13. Матеріали «Кущової комплексної етнографічної експедиції сіл: Медведівка, Новоселиця, Суботів Чигиринського району 14.04.1998 р. Корнієнко Г.І. Темченко А.І.». Черкаський обласний краєзнавчий музей.

14. Гура А.В. Символика животных в славянской народной традиции. - М.: Индрик, 1997. - 912 с.

15. Топоров В.Н. Числа // Мифы народов мира: в 2 т. / под ред. С.А. Токарева. - М.: Советская энциклопедия, 1992. - Т 2. - С. 629 - 631.

16. Темченко А. Традиційні мантичні практики: архаїка знакової системи. - Черкаси: ІнтралігаТОР, 2015. - 112 с.

17. Голан А. Миф и символ / пер. с англ. - М.: Русслит, 1993. - 375 с.

18. Русские древности в памятниках искусства, издаваемые графом И. Толстым и Н. Кондаковым: [в 6 выпусках]. - Выпуски 1-6. Спб.: Типография Министерства путей сообщения (А. Бенке), 1889-1899. - Выпуск 6. Памятники Владимира, Новгорода и Пскова. (1899). 186 с.

19. Фасмер М. Этимологический словарь русского языка: в 4 т.; / [под ред. и с предисл. Б.А. Ларина]. - М.: Прогресс, 1986-1987. - Т 3 (Муза - Сят). - 1987. - 832 с.

20. Маковский М.М. Сравнительный словарь мифологической символики в индоевропейских языках. Образ мира и миры образов. - М.: Гуманитарный издательский дом «Владос», 1996. - 416 с., илл.

21. Фасмер М. Этимологический словарь русского языка: в 4 т.; [пер. с нем. и доп. О.Н. Трубачёва] / [под ред. и с предисл. Б.А. Ларина]. - М.: Прогресс, 1986-1987. - Т. 4 (Т - Ящур) - 1987. - 864 с.

22. Валенцова М.М. Первый в славянской традиционной культуре // Признаковое пространство культуры / Отв. ред. С.М. Толстая. - М.: Индрик, 2002. - С. 192-208.

23. Элиадэ М. Мифы. Сновидения. Мистерии; [пер. с англ. А.П. Хомик]. - М.: Refl-book, К.: Ваклер, 1996. - 288 с.

Размещено на Allbest.ru