Воїни-звірі в індоєвропейській традиційній культурі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Воїнизвірі в індоєвропейській традиційній культурі

15 грудня 2017 р. в Українському домі в рамках проведення VIII Київської книжкової виставки (14 17.12.2017) відбулася презентація наукових видань книжкового видавництва О. Філюка. Серед низки цікавих книг нашу увагу привернула монографія А. Бондаренка, присвячена дослідженню культу вовка у військових традиціях на українських теренах.

Феномен воїназвіра відіграв важливу роль у формуванні індоєвропейського сакральновійськового комплексу загалом й у становленні військоволицарської культури середньовічної Європи зокрема. Воїнизвірі в прадавні часи були членами військових чоловічих громад первісних племен, які, поруч із пов'язаними з ними магічними ритуалами й віруваннями, бачимо у багатьох індоєвропейських народів: скіфів, сар матів, хетів, греків, латинян, кельтів, осетинів, германців, балтів, слов'ян. Провідну роль у міфології військових чоловічих спілок відігравав образ вої назвіра, воїнавовка. Вовча організація була неначе природним прообразом соціальних установ людей, а мобільність, агресивність, згуртованість вовчих зграй слугували взірцем для наслідування воїнами і їхніми військовими союзами. Всі члени військових чоловічих громад виступали як воїнизвірі (вовки); одним з основних божеств війни поставав вовк, й звідси посвячення молоді як першо початок та наслідок полягало у засвоєнні юнаками типових вовчих рис. Саме в індоєвропейській військовій традиції виразно простежується культ воїназві ра, воїнавовка. Він включає в себе такі визначальні елементи: чоловічий, військовий, перевертництво, посвята через оперезування бойовим поясом, металева гривна, галюциногенний, викрадення жінок, невразливість від залізної зброї тощо. Він виник у специфічних умовах чоловічих таємних громад, функція яких полягала у підготовці та посвяті юнаків у дорослі чоловікивоїни. Ініціація молоді базувалася насамперед на магічному перетворенні посвячуваних у вовків, унаслідок чого вони впродовж певного часу жили віддалік від людських поселень вовчим життям, проходили сувору військову підготовку, воювали і грабували. Рештки архаїчного культу воїназвіра (воїнавовка) є очевидними у міфологічних комплексах багатьох індоєвропейців, у тому числі в українців (вовкулаки, перевертні, песиголовці, козакихарак терники).

Приємно усвідомлювати, що А. Бондаренко не лише досліджує культ воїна вовка, але безпосередньо своїм життям і чином як теоретично, так і практично допомагає відновлювати звитяжні індоєвропейські мілітарносакральні традиції. вовк військовий культ

Захопившись ще у підлітковому віці цією тематикою, він не полишав її і, зрештою, навчаючись в аспірантурі Науководослідного інституту українознавства, підготував дисертаційне дослідження, а дещо згодом оприлюднив свою першу монографію «Культ воїна звіра у мілітарних традиціях на території України» (Київ, 2013). Осьось мав відбутися і захист кандидатської дисертації, проте розпочалася Революція гідності й А. Бондаренко не зміг залишитися осторонь від цих доленосних подій. Як польовий командир він взяв активну участь у Національній українській революції початку ХХІ ст.

І коли здавалося, що все лихе позаду, що Україна й українці остаточно захистили демократію і перемогли авторитаризм, В. Путін, скориставшись тимчасовою слабкістю революційної влади, загарбав Крим і розпочав неоголошену війну на південному сході України.

А. Бондаренко не сидів склавши руки. Незважаючи на незаліковані контузії, отримані ще на Майдані, він добровольцем пішов на Східний фронт. Спочатку Луганщина (Щастя) 24 батальйон територіальної оборони ЗСУ «Айдар», потім Донеччина (Піски) підрозділ спецприз начення «ОУН» при 93 ОМБр ЗСУ Антон завжди був на лінії вогню.

Після призупинення активних бойових дій А. Бондаренко отримав можливість повернутися до сім'ї, завершити роботу над дисертацією й успішно захистити її.

Майже півтора року знадобилося йому на доопрацювання тексту дисертаційного дослідження й ось тепер він виносить на широкий загал свою нову наукову працю. Сподіваємося, що вона зацікавить читача оригінальністю і стане ще однією спробою дослідити феномен індоєвропейського культу воїназвіра.

Монографія складається з вступу, п'яти розділів, висновків, літератури й ілюстрацій. Зокрема, у вступі автор зазначає, що в цій праці досліджується культ воїназвіра на території українських земель: його побутування в різних етнічних групах, що населяли територію сучасної України; зародження та розвиток цих уявлень в середовищі праукра їнських племен; подальший розвиток у період Київської Русі; елементи культу у військових традиціях українського козацтва та поступовий занепад і дегероїзація до періоду XIX ст. Також дослідник намагається прослідкувати зв'язок між військовим шануванням звірахи жака в автохтонного населення України з подібними культами в інших давніх народів (індоєвропейської та алтайської мовних сімей). Дуже важливим є те, що тематика цієї наукової праці знаходиться на перетині досліджень з української міфології, традицій слов'янських язичницьких вірувань й історії військової справи (с. 1011).

А. Бондаренко наголосив, що ця книга є підсумком досліджень, здійснених ним у 20072017 рр., а її поява була б неможливою без сприяння колегістори ків та етнологів. Зокрема, він висловив вдячність Л. Залізняку, П. ГайНижнику, Б. Галайку, В. Капелюшному, Г. Казакевичу, Р. Терпиловському та О. Філюку за всебічну допомогу у виданні цієї монографії.

У першому розділі дослідником проаналізовано історіографію питання та виділено три історіографічних періоди: 1) середина XIX 20ті роки XX ст.; 2) 20 80ті роки XX ст.; 3) 1991 р. сьогодення.

Праці першого періоду, на думку А. Бондаренка, вирізняються значним обсягом емпіричного матеріалу, який одночасно суміщається з ґрунтовною аналітикою. В цей час відбувається посилення інтересу вчених до традицій, фольклору, історії слов'янських народів загалом та українського етносу зокрема. Накопичені етнографічні та історичні матеріали закладають фундамент для багатьох наукових праць XXXXI ст. (с. 12).

Другий період характеризується масштабними науковими роботами, що розглядали різні аспекти старовинних вірувань через опрацювання етнографічних, фольклорних, лінгвістичних матеріалів та їх зіставлення з історичними та археологічними джерелами. Автор наголошує, що у цьому періоді особливе значення відіграють нові археологічні та лінгвістичні дослідження, які з'являються протягом XX ст. (с. 14).

На думку А. Бондаренка, з 1991 р. розпочинається третій історіографічний етап, що відзначається вітчизняними дослідженнями культу воїназвіра на території України, а започатковує цей період робота Л. Залізняка «Образ воїназвіра в козацькій міфології» 1991 р. У цій праці вперше комплексно були розглянуті елементи культу воїнавовка як ряд архаїчних складових у культурі українського козацтва, що був поширений серед військових станів більш ранніх періодів, а витоками цього культу були давні індоєвропейські військові звичаї (с. 15).

Усі джерела досліджуваного питання автором розподілено на чотири групи: писемні, археологічні, фольклорні й лінгвістичні. Всі вони є важливими та взаємодоповнюваними. Разом з тим, зазначає А. Бондаренко, якщо перші три види джерел є пріоритетними, то дані лінгвістики слугують лише допоміжним матеріалом (с. 1618).

У другому розділі дослідник вивчає культ воїназвіра у давній період на території України та наголошує, що витоки цієї традиції є дуже древніми і сягають військових звичаїв індоєвропейської спільноти. В процесі розвитку військової справи на тотемні культи праслов'ян могли чинити значний вплив мілітарні традиції сарматів, у першу чергу сарматський культ воїнавовка. Також можливими є запозичення окремих елементів подібного культу від готських племен, а впливи з боку інших давніх народів на слов'янські звичаї воїнівзвірів малоймовірні (с. 5960).

Третій розділ присвячено аналізу культу воїнавовка в Київській Русі. На думку автора, ця традиція мала глибоке історичне коріння низка аналогічних рис пов'язують її з давньослов'янськими військовими звичаями. Слід також враховувати те, що міфологічні уявлення сусідніх народів самі зазнавали впливів з боку слов'янських традицій Київської Русі в період її найбільшої могутності. Можна казати лише про вплив з боку аналогічної скандинавської традиції в часи найбільшого розвитку військової культури вікінгів у VIIIX ст. та локальний вплив тюркських кочівників на військову традицію південного прикордоння Русі у IXXIII ст. Автор переконаний, що поєднання скандинавських та слов'янських військових звичаїв, що мали спільне походження, дало новий поштовх розвитку традиції воїнівзвірів в часи Київської Русі (с. 9293).

У четвертому розділі А. Бондаренко досліджує образ перевертня в козацьку добу. Він, зокрема, наголошує: «... вказані дані українського фольклору козацької доби є свідченнями існування уявлення про воїнавовка в українському військовому стані в XVXVIII ст., пов'язаного з образом провідникаха рактерника. Ці уявлення слід розглядати як пережиток, певний спадок тотемного культу звірів, особливо вовка, образ якого в давні часи був уособленням військової доблесті. В той же час зовсім немає даних про застосування тактичних прийомів безпосередньо в бойових умовах в період нового часу втрачається практична військова складова звичаїв воїнівзвірів, що була визначальною для періоду давньої історії та поширеною в епоху середньовіччя. З широким застосуванням вогнепальної зброї змінилась тактика кавалерії, її роль все більше відступає на другий план. Піхотна тактика також надзвичайно видозмінюється. Відповідно, практичні прийоми «вої нівзвірів» стають неефективними та непотрібними. Таким чином, зі зміною тактики ведення бойових дій великий комплекс військових уявлень, прийомів та хитрощів звузився виключно до фольклорних образів перевертнів, не вразливих до звичайної зброї» (с. 115).

Уявлення про вовкулаків як відгомін давнього культу воїнавовка в кінці XVIII на початку ХХ ст. охарактеризовано у п'ятому розділі. На думку автора, у цей час на українських землях збереглися пережитки давнього культу воїназвіра, а тогочасний фольклор містить цикл переказів про людейвовків, «вовкулаків», частина з яких є фольклорним відображенням уламків цих військових традицій. Автор переконаний, що в першу чергу ці традиції поширювались серед українського повсталого селянства, оскільки українські повстанці «розбійники» цього періоду наслідували елементи звичаїв «перевертництва» від українського козацтва попередніх століть. Таке наслідування підтверджує ряд прямих свідчень, зокрема зв'язок «вовкулаків» з образом св. Юрія, традиційного покровителя українського військового стану, а також магічні якості характерництва, що приписувались керівникам великих повстанських виступів, зокрема Устиму Кармелюку (с. 130).

У висновках Антон Бондаренко узагальнює підсумки дослідження та наголошує, що власне «українська» традиція воїнівзвірів виникає на початку I тис. н. е. у слов'янських праукраїнських племен, вона формується під значним впливом сарматських військових звичаїв, а своїми витоками коріниться в тотемних уявленнях праслов'ян, в VXII ст. ця традиція послідовно проходить стадії формування, розвитку, піднесення та занепаду, а окремі її елементи зберігаються у військовій культурі українських козаків до кінця XVIII ст. В XIX на початку XX ст. побутує низка фольклорних сюжетів, що є відголосками традиції воїнівзвірів (с. 138139).

Дуже цікавим є список літератури. Він нараховує 279 позицій і дає змогу всім, хто зацікавиться цією загадковою й водночас захоплюючою темою, отримати доступ до ще більших знань та додаткової інформації, прямо й опосередковано пов'язаної з культом воїназвіра в індоєвропейській традиційній культурі. Також читач зможе ознайомитися в монографії з ілюстративним блоком, який унаочнить надзвичайно цікавий наратив А. Бондаренка з зображеннями вовків, вовкоподібних воїнів, берсерків, воїнівперевертнів тощо.

Размещено на Allbest.ru