Хорове мистецтво Сіверщини: становлення та періоди розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХОРОВЕ МИСТЕЦТВО СІВЕРЩИНИ: СТАНОВЛЕННЯ ТА ПЕРІОДИ РОЗВИТКУ

Батрак Марина Григорівна

Постановка проблеми. Дослідження регіонального музичного мистецтва утворили один із провідних напрямів сучасного українського мистецтвознавства, що проявляється у поглибленому вивченні історії національної музичної культури, її розвитку в селищах, середніх і малих містах, регіонах України. Перебуваючи в колі дослідницьких інтересів сучасних науковців (О. Бенч, І. Бермес, В. Витвицького, Р. Рмар, Н Крижановської, О. Стріхар, Н. Синкевич), українське хорове мистецтво розглядається з різних напрямів: його ґенеза й історія; освіта та виконавство; народна і композиторська творчість. Однак особливо актуальним, на нашу думку, є аналіз саме регіональних особливостей хорового мистецтва - підґрунтя національних музичних традицій та самобутніх співочих надбань народу.

Останні дослідження та публікації. Зростання значущості регіональної культури в сучасному українському мистецтвознавстві засвідчують праці багатьох дослідників, серед яких і ті, що присвячені Чернігівщині (О. Васюта, Л. Дорохіна, Т. Ляшенко, О. Кавунник, О. Бадалов) та Сумщині (Г. Локощенко). О. Васюта розкриває музичне життя Чернігівщини ХУТТТ-ХІХ ст. (1997 р.), хорову культуру регіону кінця ХХ - початку ХХІ ст. висвітлює О. Бадалов (2014 р.). Сумщина, окремі міста якої входили до складу Чернігово-Сіверського князівства, представлена у дисертації Г. Локощенко «Музыкальная жизнь Сумщини: середина ХУТТТ - 80 гг. ХХ века» (1991 р.).

Досліджуючи історію становлення та періоди розвитку хорового мистецтва Сіверщини: (ХІ- ХУТТТ ст.), звернемо увагу на поняття «традиція», що зберігає культурну пам'ять народу, пов'язуючи цінності історичного минулого з сьогоденням.

Тож мета статті - висвітлити розвиток хорового мистецтва регіону від часів Київської Русі до ХУТТТ ст., враховуючи історичні та соціокультурні фактори, під впливом яких він відбувався.

Виклад матеріалу дослідження. Сіверська земля - історичний терен - місце зародження Київської Русі, що включає басейн середньої та нижньої Десни, Посе'мя і нижнє Посожжя. Термін, зафіксований у джерелах ХТУ-ХУТТТ ст., походить від етноніма «сівер» (сіверяни) - назви східнослов'янської діалектно-етнографічної групи дніпровського лівобережжя (УТТТ-ХТТ ст.) і використовується в історичних і географічних визначеннях. Споконвіків розгортались князівські амбіції та протистояння Чернігова - центру Сіверського краю, з Києвом. Адже з давніх часів Чернігово-Сіверське князівство було самодостатнім краєм, а в ХІ-ХІІІ ст. одним із найбільших як за територією, так і населенням. Чернігівщина завжди привертала увагу дослідників - істориків, педагогів, культурологів, фольклористів - своїми музично-освітніми здобутками та визначними традиціями в царині музичної культури.

Взявши за основу періодизацію розвитку української культури Ю. Богуцького й В. Андрущенка, а також Ж. Безвершук та Л. Новохатька, визначимо періоди розвитку хорового мистецтва Сіверщини від часів Київської Русі до ХУНТ ст.

Перший період розвитку хорового мистецтва Сіверщини припадає на часи існування Чернігово- Сіверського князівства у складі Київської Русі (ХІ-ХІІ ст.). Процесу зародження хорового співу краю сприяло запровадження християнства на Русі (992 р.) та заснування Чернігівської єпархії. Для оформлення богослужінь церквам були необхідні якісні хори, тож до Київської держави приїздить чимало співаків грецького й болгарського походження, що пояснює проникнення до нас музики візантійської церкви. Запозичені духовні мелодії трансформувалися під впливом місцевих, насамперед, фольклорних, традицій. Зароджується знаменний розспів та знаменна (крюкова) нотація. У перші століття розвитку професійної музики церкві належала монополія в галузі музичного письма (записувалися лише духовні мелодії) та способів навчання співу. Піснеспіви вивчалися напам'ять на слух, а відсутність у записах точної фіксації висоти й тривалості звуків, зумовлювала необхідність високого рівня розвитку музичних здібностей та імпровізаційних умінь виконавців [6; 29]. У процесі усної традиції засвоєння давньоруської музики, під час переписування текстів, з'явилися різноманітні варіанти основної незмінної структури, що отримували назву за місцем походження. Так, у рукописних книгах пізнього часу трапляються розспіви із зазначенням «чернігівський» [5; 30].

Духовні піснеспіви записувались у збірники під назвою стихири (вірші і псалми, обрані для церковного вжитку), догмати (вірші на честь Божої матері), кондаки (гімни на честь святих і свят), канони (зб. духовних піснеспівів, складені на основі певних правил). Варто відзначити, що репертуар церковного співу в Україні об'єднувався в наспіви традиційної книги Ірмологіон (Ірмолай, Ярмолой, Єрмолой) [2; 21]. Збільшення кількості культурно-освітніх закладів Чернігівської єпархії, а саме: церков, монастирів і шкіл при них - залучало до музичного виховання широкі верстви населення, забезпечивши елементарну грамотність та високий професійний рівень церковних хорів.

Отже, в даному періоді можна виокремити два напрями розвитку співочого мистецтва: народно-пісенна творчість (билинний епос, пісні календарного циклу) та духовний хоровий спів при церквах із «візантійським відлунням».

Свідчень про культурно-мистецьке життя Чернігово-Сіверського князівства ХІІ - першій пол. ХУІІ ст. майже не збереглося. Той період характеризується складними соціально-політичними і військово-історичними обставинами. Чернігів, як і інші міста, був зруйнований татарськими ордами і майже всі літературні пам'ятки знищено. Після таких подій почався розподіл Чернігово-Сіверської землі і знищення її культурних традицій, занепаду церковної освіти та культури загалом.

У ІІ пол. ХІУ ст. Чернігово-Сіверщина потрапила під владу Литовської держави. Розпочалася тривала боротьба між Річчю Посполитою та Росією за ці землі, в якій остання у 1501-1503 рр. відвойовує цей край у свої володіння. Боротьба населення проти її поневолювачів та окатоличення у першій пол. ХУТІ ст. злилися з народно-визвольною війною українського народу 1648-1657 рр. під проводом Б. Хмельницького, що завершилась історичним актом - об'єднанням України з Росією, яке мало певне значення для розвитку українського, російського і білоруського народів [8; 59].

Другій період в історії хорового мистецтва Сіверщини, припадає на литовсько-польську добу, що триває до початку ХУТТ ст. і відзначився окатоличенням та занепадом української культури і православної церкви.

Позитивні наслідки визвольної війни, а також боротьба проти національного, релігійного і соціального гніту - сприяли піднесенню авторитету православної церкви. Розвиток професійного хорового мистецтва краю впроваджувався через нотну церковну музику, що стало породженням часу, відповідало його вимогам і активно діяло у сфері суспільної свідомості. Цей процес проходив на тлі активної релігійної боротьба, що стала ареною усіх конфліктів. Музика православної церкви виступала втіленням «своєї» культури на відміну від культури католицької. При цьому проявляючи риси візантійської музичної культури: невеликий діапазон мелодій, діатоніка, вільний ритм розспівів тощо. Внаслідок такого діалогу у вітчизняних богослужіннях з'являються елементи сторонньої музичної культури, мови, але поряд із цим не втрачалась українська своєрідність.

Визвольна війна утворила нову культурну ситуацію в державі, що сприяла просвітницькій діяльності визначних діячів православної церкви Сіверщини: Л. Барановича, І. Галятовського, Д. Ростовського (Д. Туптала), життя яких пов'язане з Чернігівською Єпархією. Варта особливої уваги постать Л. Барановича, завдяки якому засновані Новгород-Сіверська (1674 р.), а згодом і Чернігівська (1679 р.) друкарні; відкрита слов'яно-латинська школа в Новгород-Сіверському, що стала основою для відкриття першого на лівобережній Україні середнього навчального закладу підвищеного типу - Чернігівського колегіуму. Як автор церковних музичних творів, Л. Баранович, сприяв розвитку хорової культури регіону. Існуюча при його дворі хорова капела, славилася високою виконавською майстерністю, керівником якої був відомий автор хорової музики в жанрі партесного концерту С. Пекалицький.

На Чернігово-Сіверській землі, а також і всій території України партесний концерт став новою віхою у розвитку хорового мистецтва. Партесним називали церковний багатоголосний спів барокового стилю, високі художні якості якого спричинили розповсюдження його й за межі України. У другій пол. XVII - сер. XVIII ст. завдяки вихідцям з України в Росії закладено чимало освітніх осередків, де цей спів активно культивувався [3; 7]. Новий багатоголосий спів стає знаменом ідеологічної боротьби між прихильниками консервативного укладу в церковному ритуалі, уособленням якого був монодійний спів і для яких новий партесний спів вносив до церкви помітне мирське начало, що підривало самі основи церкви, і прогресивно мислячими діячами, для яких партесне багатоголосся означало прояв очікуваних сучасних тенденцій [3; 9]. Новий тип творчості партесного багатоголосся передбачав посилення впливу на велику аудиторію. Про це свідчить віртуозність партій, використання яскравих контрастів, зокрема динамічних, перегук кількох хорів, могутнє звучання струнких акордових вертикалей з тривалим відлунням. Цьому сприяла й акустика храмів, що разом із розкішшю інтер'єру, одягом співаків, піднесеною загальною атмосферою впливали на уяву слухача.

Повертаючись до хорової капели Л. Барановича, варто відзначити, що репертуар хору був різнобічний. Виконувалися стихири, кондаки, догмати та інші твори. На той час уже існували збірники духовних пісень, канони та ірмологіони. Капела відзначалася високою виконавською майстерністю, особливою манерою розспіву, відомою як «чернігівська» поруч із «київською». У такому розспіві поєднувалися мотиви народних пісень і старих козачих дум. Відомий факт, що цар Федір Олексійович був прихильний до української манери виконання церковних пісень і наказав її використовувати під час служби в церквах і монастирях Росії [7; 161].

Хор Л. Барановича вперше відвідав Москву у 1666 р. Рік, коли його висвятили архієпископом Чернігівським і Новгород-Сіверським. Під керівництвом С. Пекалицького хор продемонстрував перед царем Олексієм Михайловичем оригінальну «чернігівську» манеру виконання та надзвичайно високу виконавську майстерність. Хор виконував восьмиголосну «Службу Божу» С. Пекалицького, що стала зразком української партесної музики XVII ст., в якій помітний вплив фольклору (народнопісенні звороти, кантова триголосна фактура тощо), ясність мажорно-мінорної ладової системи, використання поліфонічних засобів (елементів імітації) [7; 161].

Усе вищезазначене засвідчує факт продукування хормейстерських та вокальних кадрів із Чернігово-Сіверщини до Московського царства, що в будь-якому випадку суттєво вплинуло на становлення і розвиток нового музичного стилю тогочасної Росії.

Якісно нового рівня музичного виховання та навчання молоді набуло у відкритому І.Максимовичем 1700 р. першому вищому навчальному закладі краю - Чернігівському колегіумі. Подібно до Харківського і Переяславського, у Чернігівському навчальному закладі існував церковний хор. Хоровий спів визначався як форма практичного музикування, а у навчальний процес упроваджено «концертний спів».

Друга половина XVTT-XVTTT ст. - період діяльності гетьманів і козацької старшини - еліти тогочасного українського суспільства. Він позначився не лише колізіями визвольних змагань, а й духовним піднесенням національної самосвідомості в усіх сферах громадського і культурного життя. Протягом тривалого історичного часу гетьмансько-старшинська верства виявила здатність до формування власного культурного й естетичного середовища, стимулювала духовне життя українського народу, піднесення національної музичної культури, виконуючи при цьому функції оберегу власних традицій. Козацько-гетьманська держава XVIII ст. створила сприятливі умови для піднесення освіти, зокрема музичної.

Поглибленням такої професіоналізації музичної освіти стала діяльність видатного вітчизняного навчального центру - Глухівської музичної школи (XVIII ст.). Із талановитих регентів, педагогів- хормейстерів комплектувався викладацький склад новоствореного закладу, що став взірцем у підготовці співаків (дітей і дорослих), професіоналізм яких давав їм можливість бути учасниками хорів; багато з них відправлено до Петербурзької придворної капели. Роль цієї школи у поступі української музичної освіти і культури надзвичайно вагома. Її життєдайність виявляється в тісному взаємовідношенні музичної практики з джерелами національної культури, споконвічними українськими художніми та світоглядними традиціями.

Підготовка високо кваліфікованих музикантів, зокрема співаків, до царського хору стала одним із головних її завдань. Серед обов'язкових навчальних предметів у школі - хоровий спів. Цю дисципліну вивчали і в полкових школах, завданням яких була підготовка професійних музичних кадрів - військових музикантів і диригентів. Тобто початки і принципи навчання хорового співу закладено в Глухові за кілька десятиліть до появи Глухівської школи співу. Вони позначилися на формуванні напрямів вокально-хорової підготовки регіону і в подальшому. В. Іванов називає Глухівську співочу школу, першим українським навчальним центром «вокально-хорової освіти» [4; 21].

Важливого значення у музично-професійній підготовці дітей і молоді Сіверщини XVIII ст. набула діяльність капел панських маєтків, у яких співіснували і поширювалися різноманітні форми музичного мистецтва, функціонували музичні колективи, зокрема і хорові, у яких виховувалися майбутні хормейстери, композитори й виконавці.

Тож третій період розвитку хорового мистецтва Сіверщини припадає на часи існування гетьманської держави (сер. XVII - кін. XVIII ст.). Успадкування вокально-хорових традицій культури Київської Русі та зародження нових явищ у сфері хорового виконавства, а саме: церковний спів, який поруч з аматорським носив професійний характер; зародження нового церковного стилю - партесного, світське виконання хорової музики - всі ці процеси сприяли не лише піднесенню духовної музики, а й відродженню хорової культури краю загалом.

Висновки. Становлення хорового мистецтва Сіверщини відбувалось на тлі історичних та політичних процесів не лише регіону, а й України загалом. У визначеному першому періоді (ХІ- ХІІ ст.) музична культура була активним чинником духовного життя суспільства і мала важливе значення поряд із літописанням, живописом, будівництвом храмів, а народно-пісенна творчість поповнилась новими видами і жанрами, провідне місце серед яких посів героїчний епос.

Не зважаючи на суспільно-політичні події другого періоду (ХІІ - перша пол. XVII ст.), серед жанрів, що увійшли до вокально-хорового життя народу, є думи про боротьбу українців проти татаро-турецьких загарбників, тяжку долю невільників у далеких країнах; формуються історичні, героїчні пісні, балади, в яких мова йде про гірку долю народу, що потерпає від ворогів. Справжнім піднесенням хорового співу відзначено третій період (сер. XVII - кін. XVTTT ст.) розвитку хорового мистецтва краю, що став підґрунтям для його утвердження та удосконалення в майбутньому.

Узагальнюючи сказане, наголосимо, що хорове мистецтво Сіверщини має глибоке історичне коріння, яке значно вплинуло на його подальший поступ у царині духовної культури України.

У подальших наукових розвідках буде досліджено і визначено наступні періоди розвитку хорового мистецтва краю, включаючи ХХІ століття.

хоровий мистецтво сіверщина церковний

Список використаної літератури

1. Бермес І. Л. Український хоровий рух у контексті соціокультурних процесів ХІХ -- початку ХХІ століття.: дис... д-ра мистецтвознавства: 26.00.01 -- «Теорія та історія культури» / І. Л. Бермес. -- Дрогобич, 2014. - 434 с.

2. Васюта О. П. Музичне життя на Чернігівщині XVIII-XIX ст. (Історико-культурологічне дослідження) / О. П. Васюта; ред. О. Б. Коваленко. - Чернігів: РВК «Деснянська правда», 1997. - 212 с.

3. Герасимова-Персидська Н. Хоровий концерт на Україні в XVII-XVIII столітті / Н. Герасимова- Персидська. - Київ: Муз. Україна, 1978. - 120 с.

4. Іванов В. Ф. Нове про Глухівську школу / В. Ф. Іванов // Музика. - 1988. - № 6. - С. 21-23.

5. Литвиненко А. І. Історичні шляхи становлення регіоналістики в українській культурі й музикознавстві / А. І. Литвиненко // Студії мистецтвознавчі / Нац. акад. наук України; Ін-т мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського. - Київ: ІМФЕ, 2012. - № 6. - С. 7-14.

6. Масол Л. До питання про розвиток музичної культури та освіти / Л. Масол // Сіверянський літопис. - 1995. - № 1. - С. 28-34.

7. Розвиток художньої культури на Чернігівщині в ХІХ - початку ХХ ст.: монографія / Г. В. Самойленко. - Ніжин: НДУ ім. М. Гоголя, 2015. - 458 с.

8. Самойленко Г. В. Культура Чернігівщини XVII-XVIII століть / Г. В. Самойленко, О. Г. Самойленко. - Ніжин: Вид-во НДУ ім. М. Гоголя, 2014 - 92 с.

Размещено на Allbest.ru