народний фольклор філологічний народнопоетичний

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Портрети Кочубеїв у фондовій колекції Чернігівського обласного художнього музею імені Григорія Галагана

Чернігівський обласний художній музей імені Григорія Галагана розташований у будівлі-пам'ятці архітектури XIX ст. У його фондах зберігається унікальна колекція творів образотворчого та декоративного мистецтва, що нараховує понад 8 тисяч експонатів. Основу музею складає унікальна колекція Галаганів, репрезентована творами західноєвропейського та вітчизняного мистецтва ХУП-ХІХ ст., портретами представників восьми поколінь цього знаного козацько-старшинського роду та споріднених з ним відомих українських родин - Розумовських, Дараганів, Гудовичів, Кочубеїв. Без перебільшень можна сказати, що це одне з найповніших родинних зібрань «старого українського портрету» на теренах Лівобережної України [1].

Кожен мистецький твір, який описаний у даній статті, був у 1953 р. переданий з Прилуцького краєзнавчого музею до Чернігівського історичного музею. У 1984 р. у зв'язку із створенням художнього музею колекція була передана з Чернігівського історичного музею до Чернігівського художнього музею.

Найбільш яскравим представником старовинного козацько-старшинського роду Галаганів був відомий український держаний і громадянський діяч та меценат другої половини ХІХ ст. Григорій Павлович Галаган (1819-1888). Він був тісно пов'язаний з родиною Кочубеїв, адже його дружиною була Катерина Василівна Кочубей (1826-1897). Саме тому Галаганівська колекція містить портрети деяких представників роду Кочубеїв, що і викликає наш особливий інтерес.

Окрасою колекції є найвідоміший портрет самого Григорія Павловича Галагана. Він був одним з найосвіченіших представників свого часу. Початкову освіту здобув у сокиринський садибі, а в 1843 р. закінчив юридичний факультет Петербурзького університету. Григорій Павлович був багатим поміщиком та відомим меценатом. Зібрав значну колекцію художніх творів українського, російського та західноєвропейського мистецтва в родовому маєтку с. Сокиринці Прилуцького повіту Полтавської губернії (нині Срібнянський район Чернігівської області). З 1844 р. він служив губернським секретарем, у 1848-1851 рр. був Борзнянським повітовим предводителем дворянства, потім - совісним суддею Чернігівської губернії (1851-1854). Галаган входив до Комітету по влаштуванню і покращенню побуту селян (18581859), був членом Редакційної комісії (1859-1861). Упродовж 1871-1881 рр. Григорій Павлович обіймав посаду Прилуцького повітового предводителя дворянства. З 1882 р. і до самої смерті (1888) він - член Державної Ради. Заснував у Києві навчальний заклад - Колегію Павла Галагана в пам'ять рано померлого сина [2, 225].

Портрет написаний у Римі Василем Олексійовичем Серебряковим (1810-1886) у 1843 р. на замовленням Г.П. Галагана, в той час подорожуючого по Італії. Василь Олексійович - відомий історичний живописець і портретист, вихованець Імператорської Академії Мистецтв з 1821 по 1833 рр. У 1833 р. він отримав звання художника 14 класу і золоту медаль за картину «Гектор, упрекающий Париса, за то, что он, оставшись с Еленой, не участвовал в сражении против греков под Троею». У 1836 р. В.О. Серебряков відправився в Італію і займався там переважно копіюванням творів старовинних живописців, за дорученням імператора Миколи I. У 1845 р. художник повернувся до Санкт-Петербурга. Трудився по частині церковного і портретного живопису. У 1848 р., за декілька портретів і за етюд «Голови італійки», він отримав звання академіка [3, 186].

Робота має назву «Портрет Григорія Павловича Галагана», інв. №Ж-893. Полотно, олія. Розміри 134 х 98 см. На полотні, натягнутому на підрамник прямокутної форми, зображений поколінний портрет молодої людини, яка стоїть, поклавши ліву руку на стегно. На ньому - святковий український одяг: яскраво-синій короткий оксамитовий жупан, підперезаний шовковим смугастим поясом, і малинові шаровари. Підпису немає. Стиль виконання - академізм. Живописна манера - лесування з м'якими тональними переходами [4]. На тильній стороні вгорі на полотні перевернутий надпис ЧИМ 510/33; на хрестовині вгорі напис ХЖ-240; праворуч внизу на полотні чорним - 230. Ліворуч на підрамнику наклейка ГНИРМ (ДНДРМ): відреставрований в Державній науково-дослідній реставраційній майстерні м. Київ. Художник - реставратор В.І. Цитович, №3084. Після реставрації дубльований на нове полотно [4].

З часу створення в Римі в 1843 р. і до 1919 портрет зберігався в маєтку Г.П. Галагана в с. Сокиринці, упродовж 1919-1927 рр. - у Сокиринському музеї; у 1927-1953 рр. знаходився у Прилуцькому краєзнавчому музеї [4].

У 1847 р. Катерина Василівна Кочубей стає дружиною Г.П. Галагана [2, 225]. У фондах Чернігівського обласного художнього музею імені Григорія Галагана зберігається портрет Катерини Василівни, який написав Михайло Потапов (? - ?) у 1897 р. Робота має назву «Портрет Катерини Василівни Галаган», інв. №Ж-195, на якій зображена немолода жінка в темній класичній сукні з вузьким білим комірцем навколо шиї, чорним бантом на грудях; на сивому волоссі - темна пов'язка. Портрет погрудний, % вліво, в овалі. Полотно, олія. Розміри 58 х 52 см. Над лівим плечем портрету надпис: «М. Потапов» 1897 г. Реставровано ДНДРМ в 1957 р., реставратор Д.Н. Невкритий [5].

В родині Григорія Павловича та Катерини Василівни 15 липня 1853 р. в с. Сокиринцях народився єдиний син Павлусь - спадкоємець родів Галаганів та Кочубеїв. Г.П. Галаган плекав великі надії щодо свого сина. Він дав йому гарну освіту, виховував як українця, приділяючи велику увагу не лише навчанню, а й морально-етичному вихованню, формуванню гуманних якостей, розвитку почуття любові до рідної культури, літератури, мови. У 16 років Павло представляв собою гармонійно розвинену моральну особистість з індивідуальними особливостями характеру та з чіткою метою для життя - бути корисним суспільству. Та не судилось йому втілити свою мрію у життя, адже в 1869 р. він в юнацькому віці помирає від тифу. Після таких трагічних подій батькам залишалось лише декілька шляхів подальшого буття: або жити в глибокому сумі, якого прагнула душа, або те, до чого прагнув їхній син - жити для людей. Вони зробили вибір на користь останнього. І вже 1 жовтня 1871 р. відбулося урочисте відкриття Колегії Павла Галагана [6, 91].

Кінець 70-х - початок 80-хроків ХІХ ст. жилеті, білій сорочці з темною краваткою. Волосся каштанове, пряме, на косий проділ. Реставровано реставраторами ДНДРМ В.М. Ромащенко і С.І. Кумановою в 1984 р. [7].

У фондах Чернігівського обласного художнього музею імені Григорія Галагана ще знаходяться портрети Михайла Миколайовича Кочубея, Марфи Дем'янівни Кочубей та Василя Вікторовича Кочубея.

Михайло Миколайович Кочубей народився 5 січня 1863 р. у родині Миколи Аркадійовича Кочубея (1827-1865) та Олени Сергіївни Кочубей (Волконської, 1835-1916). Його дитинство пройшло у с. Вороньки, Козелецького повіту на Чернігівщині (нині Бобровицький район). У 22 роки він вступає на службу, потім стає предводителем Козелецького повітового дворянства, пізніше - предводителем Борзнянського повітового дворянства. М.М. Кочубей увійшов в історію як благодійник, культурний і політичний діяч та меценат, який підтримував навчальні заклади на Чернігівщині [8, 8].

Портрет Михайла Миколайовича написав Василь Миколайович Соколов (1845 - ?) у с. Вейсбахівці (з 1945 р. - с. Білорічиця Прилуцького району Чернігівської області). Робота має назву «Портрет Михайла Миколайовича Кочубея», інв. №Ж - 173, кінець 70 - початок 80-х років ХІХ ст. Полотно, олія. Розміри 47 х 33 см.

Василь Миколайович Соколов навчався в Московському училищі живопису, скульптури та архітектури. Олена Сергіївна запросила його для будівництва та розпису палацу в с. Вейсбахівка, куди вона переїхала, вийшовши вдруге заміж у 1868 р. за Олександра Олексійовича Рахманова [10, 549]. Художник приїхав разом з українським архітектором, майстром художньої кераміки Олександром - Едуардом Юлійовичем Ягном. Саме О.Ю. Ягн створив у маєтку Олени Сергіївни в с. Вейсбахівці архітектурний ансамбль, що складався з палацу (1886), флігеля (1878, розписи художника В.М. Соколова), пекарні, церкви і парку [10, 463].

На картині - погрудне зображення в профіль юнака в матросці. Волосся зачесане назад. Підпису і дати немає. На підрамнику надпис: син Кочубея - робота Соколова Василя. Здобуто 15.02.33 р. в порядку обміну з г. Вороним на пастуха в чорній шапці Соколова (67 - сірою фарбою). Наклейка: Прилуцький окружний музей; Експонат 35; Портрет юнака; В. Соколов [11].

До кінця ХІХ ст. портрет зберігався в маєтку О.С. Рахманової в с. Вейсбахівка. У 1933 р. він був придбаний Прилуцьким краєзнавчим музеєм. Портрет реставрований в Чернігівському художньому музеї в 1988 р., реставратор Б.А. Мельниченко [11].

Марфа Дем'янівна Оболонська (1732-1815) у 1758 р. вийшла заміж за Василя Васильовича Кочубея (1728-1791). Вона померла 25 березня 1815 р. в с. Ярославці Глухівського повіту, де й похована [13, 700]. Її портрет написав Петро Ілліч Маркевич (1739-1815). Робота має назву «Портрет М.Д. Кочубей», інв. №Ж-162, на якій - погрудне зображення літньої жінки в овалі в темній закритій (до підборіддя) сукні та в білому очіпку з бантом. Обличчя% вліво. Фанера, олія. Розмір 52 х 40 см. На звороті підпис: «Марфа Дем'янівна Кочубей, народжена Оболонська, мати Єлизавети Василівни Кочубей - дружина Івана Андрійовича Маркевича». Реставровано ДНДРМ в 1970 р., реставратор

А.І. Устимов, паспортний №2028 [13].

Василь Вікторович Кочубей - статський радник, камергер, археолог і нумізмат. Народився 1 січня 1812 р. у родині графа Віктора Павловича Кочубея (1768-1834) та Марії Василівни Васильчикової (1779-1844). Маючи слабке здоров'я, хлопець початкову освіту отримав вдома. З 1825 по 1826 роки проживав в Одесі, де познайомився з директором Одеського Мінцкабінету І.П. Бларамбер - гом, який зацікавив його нумізматикою. Пізніше доля звела його із зберігачем Ермітажного кабінету Генріхом Кєлером, котрий подарував йому рідкісні медалі. З того часу Василь Вікторович почав захоплюватися нумізматикою, і це захоплення стало справою його життя. У 1827 р. Василь Кочубей вступив на службу до колегії іноземних справ, а 14 жовтня 1828 р. отримав звання камер-юнкера. З дипломатичними дорученнями він їздив до Дрездена, Лондона і Константинополя. У 1835 р. його призначили співробітником Азіатського департаменту Міністерства Внутрішніх Справ Росії, але у 1843 р. у зв'язку з хворобою матері він змушений був піти у відставку, щоб супроводжувати її на лікування. Вже після її смерті у 1844 р. Кочубей знову повертається на службу, а з наступного року служить у канцелярії графа М.С. Воронцова. 7 квітня 1846 р. Василь Вікторович був призначений статським радником. 10 вересня 1847 р. у Вісбадені він одружується на княгині Олені Павлівні Бібіковій (1812-1888), удові князя Е.О. Білосельського-Білозерзького [14, 7].

Коротким було життя В.В. Кочубея. Він помер у 38 років від гортанної чахотки, і заповів поховати його під стінами Миколаївської церкви в родовому диканьківському маєтку. Його колекція, за кількістю і рідкістю примірників, стала кращим приватним зібранням у Росії. Рідкісні монети своєї колекції ще за життя він описав і надрукував для них у Парижі 20 таблиць, та не встиг довести справу до кінця. Цей опис був виданий його удовою, Оленою Павлівною, в Санкт-Петербурзі, під назвою: «Описаніе музеума покойнаго князя Василія Викторовича Кочубея (составлено по его рукописному каталогу) и изследованія обь исторіи и нумизматике греческихь поселеній вь Россіи, равно какь царствь: Понтійскаго и Босфора Киммерійскаго сочинение Б. Кене» [14, 7].

Портрет Василя Вікторовича Кочубея написав у Парижі у 40-х роках ХІХ ст. Лемерсьє Жозеф Роз (1803-1887) - відомий французький гравер, літограф, друкар, учень винахідника літографії Алоїса Зенефельда. У 1828 р. він заснував власну літографічну майстерню в Парижі під назвою «Л. и К°» - одне з кращих підприємств художнього друку в Європі. У 1840-1860 рр. Ломерсьє Жозеф Роз вважався кращим європейським типо-літографом малюнків на камені. До нього зверталися відусіль, коли було потрібно видати літографічним способом що-небудь витончено виконане і дійсно художнє [15, 519].

У музеї робота зберігається під назвою «Портрет В.В. Кочубея», інв. №Г-1449. Папір, літографія. Розміри становлять 35,5 х 26,5; 27 х 13,5. На картині зображено поясний портрет молодої людини в% повороті вліво. Юнак зображений у сюртуку з хутряним коміром, з-під якого виглядає біла сорочка. Комір пов'язаний чорною шийною хусткою. Коротке волосся зачесане на косий проділ, бакенбарди. Під відбитком у правому нижньому кутку друкарським шрифтом зроблений наступний напис: Imp. Lemercier a Paris - віддруковано Лемерсье в Парижі [16]. На звороті аркуша, дубльованому на фільтрувальний папір, у лівому нижньому куті графітним олівцем нанесений музейний номер ЧХМ КП-2807/Г-1449.

До реставрації на звороті паспарту були наступні написи: ліворуч коричневою фарбою - р-377; 1946/р-397; праворуч - 312; внизу олівцем - №463; червоним олівцем - Е-463. У правій кромці олівцем написано: р-545, 33 х 24, 1948. Також були наступні наклейки: зліва вгорі - х-3-545, по центру - ЧИМ х-402, правіше - ПКМ х-491. Реставровано реставратором Києво-Печерського державного історико-культурного заповідника Ю.П. Євсейчук в 1991-1992 роках [16].

Таким чином, у Чернігівському обласному художньому музеї імені Григорія Галагана зберігаються мистецькі твори, які безпосередньо стосуються родини Кочубеїв та свідчать про високий рівень художньої культури, яка панувала на землях Чернігівщини у XVIII-XIX ст.

Посилання

портрет картина мистецький художній

1. Чернігівський обласний художній музей ім. Григорія Галагана: Про музей. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.halahan-art.com/index/o-2.

2. Модзалевский В.Л. Малороссийский Родословник. - К., 1908. - Т. 1. - 519 с.

3. Энциклопедический словарь Брокгауза - Ефрона. - СПб., 1900. - Т. 29 А (58) Семь озерь - Симфония. - 515 с.

4. Фонди Чернігівського обласного художнього музею імені Григорія Галагана. Облікова фондова документація. Уніфікований паспорт. - КП-2716. - Інв. №Ж-893. - 4 с.

5. Фонди Чернігівського обласного художнього музею імені Григорія Галагана. Облікова фондова документація. Інвентарна картка. - КП-502. - Інв. №Ж-195.

6. Шевчук О. Історія створення Колегії Павла Галагана // Історико-педагогічний альманах. - Умань, 2012. - Вип. 1. - С. 87-95.

7. Фонди Чернігівського обласного художнього музею імені Григорія Галагана. Облікова фондова документація. Інвентарна картка. - КП-501.-Інв. №Ж-194.

8. Дробязко Н. Аматорський театр у Вороньках // Слово «Гетьманської столиці». - 2012. - №3 (32). - С. 8.

9. Модзалевский В.Л. Малороссийский Родословник. - К., 1910. - Т 2. - 740 с.

10. Тимофієнко В. І. Зодчі України кінця XVIII - початку ХХ століть: Біографічний довідник. - К., 1999. - 447 с.

11. Фонди Чернігівського обласного художнього музею імені Григорія Галагана. Облікова фондова документація. Уніфікований паспорт. - КП-480. - Інв. №Ж-173. - 4 с.

12. Модзалевский В.Л. Малороссийський Родословник. - К., 1912. - Т. 3. - 848 с.

13. Фонди Чернігівського обласного художнього музею імені Григорія Галагана. Облікова фондова документація. Інвентарна картка. - КП-470. - Інв. №Ж-162.

14. Дробязко Н. Життя та діяльність Василя Вікторовича Кочубея // Край. - Полтава, 2013. - №10 (червень). - С. 7.

15. Энциклопедический словарь Брокгауза - Ефрона. - СПб, 1896. - Т 17 А (34) Ледье - Лопарев. - 497 с.

16. Фонди Чернігівського обласного художнього музею імені Григорія Галагана. Облікова фондова документація. Уніфікований паспорт. - КП-2807. - Інв. №Г-1449. - 4 с.

Размещено на Allbest.ru