Значення українського музичного мистецтва як складової національної культури у розвитку суспільства

Особливості спрямованості сучасної композиторської творчості на взаємозближення з традиціями богослужбової музики різноманітних християнських конфесій у музичних творах. Культурна євроінтеграція - глобальний процес зближення етнонаціональних культур.

Рубрика Культура и искусство
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 14.05.2018
Размер файла 19,6 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Однією з актуальних проблем дослідження українського музичного мистецтва є визначення його ролі та значення у суспільному розвитку нашого сьогодення з урахуванням історичних, теоретичних і практичних основ. Включення в загальноєвропейську та загальносвітову цивілізацію неможливе без концентрації громадської уваги на культурно-мистецькій ниві, без визнання пріоритетності вирішення завдань духовного оновлення країни. Незважаючи на серйозні проблеми, культура України завжди залишається яскравим явищем світової культури і становить потужний потенціал у загальнолюдській цивілізації. Тому розгляд цивілізаційних, економічних й політичних детермінант формування масового суспільства є досить важливим. Осмисленням цього «новонародженого» феномена та накресленням панорами теоретичних заходів ми намагаємося охопити процес еволюції сучасної цивілізації та культури. Якраз таку мету визначає представлена стаття.

Об'єктивний аналіз останніх досліджень і публікацій популярної культури сьогодення полягає в розшифруванні індексів суспільної стратифікації, пов'язаних з процесами створення масової цивілізації. Критика цієї культури з позицій популізму з турботою про «високу якість» виявилася помилковою. В епоху глобалізації популярна культура є єдиною культурою, яка може дати різноманітним прошаркам суспільства засоби для самовизначення і оформлення власної тотожності (А. Захаров, Д. Стрінаті). Аналіз популярної культури не «з гори» і «знизу», а з «середини», доводить, що вона є широким і різноаспектним спектром цінностей, стилів та ідеалів, арсенал яких дає можливість людям набути власної тотожності (Ч. Мукерджі, Д. Стрінаті, М. Шадсон). Критики «масової культури» були не в змозі зрозуміти феномен культури, яка народжувалася, оскільки спиралася на помилкові переконання: елітарність культури як такої; стандартність популярної культури; наочне ставлення цієї культури до людини, тобто поглинання позитивної енергії і формування пасивної особи; переконання у її неоригінальності, штучності (Д. Стрінаті). Дослідження у річищі теорії масової комунікації довели, що питання «масової культури» варто розглядати в контексті суспільно-політичної демократизації аудиторії. Різноманітні теорії масової комунікації підкреслюють, що споживачі масових повідомлень активно ставляться до них. Повністю спростувала ідею «масової культури» теорія протилежного декодування, яка довела, що реципієнт, залежно від настрою й установки, самостійно обирає (інтерпретує) значення повідомлення інколи так, що воно може суперечити справжнім намірам та меті джерела (Ст. Холл, М. Зубер, М. Наратов, Т. Науменко, Дж. Фіске).

Закономірно, що індустріалізація, урбанізація та демократизація спонукають до кардинальних змін у культурі та в управлінні державою і промисловістю. Тому враховуючи глобалізаційні та інтеграційні процеси у розвитку суспільства важливим постає реальна і теоретична емансипація людини в ході історичної еволюції. Вона полягала в масовізації й універсалізації цивілізації та масштабному покращенні умов життя окремої людини. Ринкова економіка в Україні прискорила соціалізацію і залучення людських мас до європейської цивілізації. Особливої уваги заслуговує еволюція теоретичних концепцій сучасної світової культури. Важливим аспектом висвітлення еволюції наукових теорій є творення парадигми «масової культури». Так, замість аксіологічного (оцінного) поняття «масова культура» вживається як поняття «популярна культура», яка призначена для масової аудиторії. В такому разі реабілітуються культурні потреби мас - вони так само важливі, як і потреби елітарної аудиторії (Г. Ганс). Процес стратифікації «масової» культури виявляє нові відносини з авангардним мистецтвом. Популярна культура виявляється вже не такою однорідною і гомогенною, якою вважали її критики (П. Улолен). У просторі глобалізації і масової комунікації вона дієво задовольняє духовні потреби різноманітних споживачів (С. Холл). Феміністські дослідження визначають популярну культуру як складний феномен, що стимулює активне сприйняття світу. Проблема популярної культури інтегрально пов'язана з мас-медіа і ступенем їхньої «популярності». Основні недоліки «масової культури» (стандартність, стереотипність, стилістичні штампи, рельєфна картина цінностей та ідеалів) з погляду масової аудиторії виявляються чеснотами, оскільки тільки так «масова культура» може задовольнити культурні потреби неосвічених споживачів. Але виявляється, що дуже часто тільки завдяки цьому маси можуть брати участь у символічній культурі (А. Колосковськая). Основний механізм популярної культури - об'єктивна гомогенізація - найменше деформує традиційну культуру, оскільки не руйнує структури твору, який піддається обробленням, що зумовлено природою мас-медіа, без яких не існувало б популярної культури. Тільки у мас-медіа можливе гармонійне співіснування протилежних явищ: культури «високої» і «низької», народної, альтернативної, локальної, субкультури тощо. У популярній культурі завжди існують дві тенденції: комерційна і виховна (Ф. Кассеті, Р. Один).

Зазначимо, що функціонування медіа-реклами є складовою процесу міжкультурної циркуляції всієї спадщини цивілізації. У цьому контексті культура є символічно-духовним осягненням світу, яке розповсюджується за допомогою мас-медіа циркуляції. У такому розумінні різноманітного культурного простору рекламі нерідко властива роль рушійної сили у різноманітному культурному просторі. Таким чином, реклама є найважливішим культурним феноменом, оскільки в ній у сконцентрованому вигляді зустрічаються проблеми, пов'язані з транскультурністю: глобалізація і локальність, естетизація і популяризація, стереотипізація і стереоміфологізація. Також важливим компонентом є те, що еволюція чуттєвості є результатом зміни засобів масової комунікації і суть цих змін віддзеркалює телебачення, яке постає як резервуар семіотичних конотацій, як потік текстів, найважливішим моментом якого є реклама. Парадоксальність реклами полягає в тому, що вона, всупереч прагненням замовників рекламних матеріалів, як частина потоку телевізійних текстів, дедалі більше стає відкритим, полісемітричним повідомленням, а оскільки вона є наймогутнішим естетичним шляхом побудови повідомлення, то розширює інтертекстуальність телебачення, а водночас усієї культури. Тому, отримавши подальші теоретичні положення та їх аналіз дає можливість усвідомити, що медіа-культура перебуває в новому становищі. Насамперед маються на увазі різноманітні концепції у напрямі теорії комунікації (Д. Мак-Куайль, М. Ріль, Дж. Фіске), а також семіотика (Р. Барт, У. Еко), британські культурологічні студії Ст. Холла, феміністські концепції, пост-структуралізм, дослідження телебачення Дж. Елліса, а також підхід до проблеми інтерпретації культурних текстів Ст. Фіша. Проведені дослідження довели, що споживачі «масової культури» не обов'язково є інертними адресатами, підвладними маніпуляційним цілям виробників культури, що дало можливість розкрити гуманістичні аспекти культури, створюваної для мас. Ми розділяємо думку окремих вчених які визначили, що реклама в структурі телебачення виконує роль основного засобу мас-медіального поширення культури. У цьому контексті медіа-реклама постає як форма мистецтва епохи глобалізації з такими характерними рисами як: подолання поділу на високе та низьке мистецтво; орієнтування на масову аудиторію та невербальну комунікацію (жест, ритуал), компілятивність, вторинність, гібридність; визначення медіального телевізійного характеру культури, що перетворює рекламу на популярне мистецтво, яке вписується в тенденції постмодернізму, якому властива неоднорідність, інтермедіальність, дискретність і багатоаспектність і яке водночас не відмовляється від реалістичної парадигми; пост-авангардне мистецтво також вдається до стилістики популярної культури. Водночас, необхідно підкреслити, що українське музичне мистецтво кінця XX - початку XXI століть характеризується єдністю музично-художнього і релігійного начал, духовною взаємодією та діалогом з попередніми століттями. Спрямованість сучасної композиторської творчості на взаємозбагачення, взаємозближення з традиціями богослужбової музики різних християнських конфесій у музичних творах виявляється на різних рівнях: текстовому, жанровому і стилістичному.

Музика сучасних українських композиторів спрямована на взаємозбагачення традицій різних християнських деномінацій, створюючи поліконфесійний музичний простір. Поліконфесійність передбачає звернення композиторів до традицій усіх християнських конфесій. На відміну від інших країн колишнього СРСР, поліконфесійність є ознакою євроінтеграційних тенденцій сучасної духовної музики України. Вона є характерною для творчості багатьох українських композиторів, насамперед: Г. Гаврилець, Л. Дичко, О. Козаренка, Є. Петриченка, В. Польової, В. Рунчака, М. Скорика, Є. Станковича, В. Степурка, Б. Фроляк, М. Шуха, І. Щербакова, О. Щецинського.

В Україні, як і в інших європейських країнах, духовна музика розвиває церковно-музичні традиції основних християнських номінацій (православ'я, католицизму, протестантизму), першість з них належить жанрам, що репрезентують православну традицію. Православні церковні жанри представлені творами Л. Дичко, О. Козаренка, В. Польової, В. Степурка. Характерним є звертання до великих форм, зокрема до літургії (Л. Дичко, М. Скорик), а також до малих, представлених тропарями, кондаками, стихирами (Г. Гаврилець, В. Польова, В. Степурко). Характерною рисою багатьох сучасних духовних творів є поєднання традиційної молитовності, яка передається за допомогою хорового речитативу, і сучасної музичної мови - здобутком європейського авангарду. Мовно-стильові ілюзії до пласту давньоукраїнської церковної монодії зустрічаються у творах О. Козаренка («Острозькі розспіви»), В. Степурка («Київські розспіви»). У творчості сучасних композиторів відбуваються звернення до православної традиції як у «чистому» вигляді, так і у поєднанні елементів богослужбової музики різних християнських конфесій. «Український реквієм» для солістів, хору, оркестру та органа О. Козаренка поєднує західноєвропейські церковні традиції (жанрова основа твору) з національними елементами (залучення до симфонічного оркестру народних інструментів - цимбали, теленку, фрілку, окарину й трембіту). Віктор Степурко є автором «Української православної меси» для хору та оркестру на канонічні тексти та мелодії з «Ірмонологіонів» (першодруки 1700, 1709, 1757 рр.). У творі композитора засоби музичної виразності орієнтовані на традиції давньоукраїнської церковної монодії, натомість жанрова основа твору вбирає риси європейського музичного мистецтва. Актуальність ми вбачаємо і в тому, що духовна музика сучасних українських композиторів поєднує національні церковні традиції з тяжінням до євроінтеграційності. Сам факт звертання до християнської першооснови європейського культурного контінуума підтверджують актуальність християнства в Україні у його поліконфесійному вимірі. Апроцес поєднання музичної мови церковних жанрів Середньовіччя з інноваційними композиторськими техніками (серійна техніка, алеаторика, сонористика, розширена тональна сфера, поліфонічно- імітаційна техніка, полістилістичні прийоми, симфонізація хорової фактури) є засобами оновлення духовної музики, сьогоднішній розквіт якої є свідоцтвом тяглості національної церковної і культурної традиції.

На основі дослідження раціональності в роботах філософів, культурологів та мистецтвознавців встановлені риси, що транслюють параметри раціонального в композиторській творчості. Серед основних проявів композиторського раціоналізму виділені концепція часопросторовості та числова символіка. Феномен часопросторовості в творах розкривається в різних типах організації музичного та немузичного матеріалів. Класичний рівень або музично-виражальний характеризується розташуванням голосів, інструментів, виконавців, предметів у різних площинах (твори Ю. Алжнєва, З. Алмаші, В. Рунчака, В. Степурка). Діалогічний рівень у концепції часопросторовості представлений зверненням композиторів до різних часових, стильових, інтонаційних здобутків (твори А. Бондаренка, Л. Дичко, О. Щетинського). Технічний рівень виявляє специфіку часопросторовості за допомогою сучасних музичних технік та технічних засобів (Ю. Гомельська, А. Загайкевич, Л. Юріна). В сучасній культурологічній та мистецтвознавчій науці питання дослідження євроінтеграційних тенденцій розвитку в музичному мистецтві кінця XX - початку XXI століть були висвітлені в дисертаційному дослідженні О.С. Афоніної. В ньому обґрунтована необхідність дослідження творчості сучасних українських композиторів з позицій євроінтеграційності крізь призму духовних вимірів християнської культури та параметрів раціонального. Євроінтеграційні тенденції розвитку українського музичного мистецтва розглянуті також в композиторській практиці, мистецтвознавстві, музикознавстві. Актуалізація проблематики євроінтеграційних процесів випливає з практики міжкультурного діалогу і процесів інтеграції. До інтегративних стратегій відноситься Закон про дотримання і повагу основних цінностей європейських держав, тому процеси євроінтеграції є світоглядною тенденцію для української культури, що складається з факторів взаємодії, взаємодоповнення, взаємозбагачення української культури та західноєвропейської. Тому важливими постають такі складові культурної інтеграції як європоцентризм, європейська культурна традиція, неоєвропоцентризм, що висвітлюють основні тенденції євроінтеграційних процесів взагалі та в українській культурі зокрема. Тенденція визначається як порівняно стійкий напрямок розвитку певного явища, процесу або ідеї.

На підставі історіографічного аналізу та узагальнення класичних і новітніх інтеграційних теорій досліджено структуру інтеграційних процесів в політиці, економіці і культурології. Структуру інтеграційних процесів складають передумови виникнення (об'єктивні та суб'єктивні) і основні форми (внутрішні й зовнішні), які відбуваються на різних рівнях, способах і механізмах, що впливають на кінцевий результат творчості. Тенденції розвитку (у політиці, економіці і культурології) проявляються в результаті аналізу у вигляді стійких співвідношень, властивостей, ознак. Безперечно, що в умовах глобалізації освітній процес сприяє розширенню меж композиторської творчості. Отримання освіти та досвіду у європейських навчальних закладах розширило світогляд композиторів. Розвинена технічна база європейських закладів дозволила українським композиторам пройти практику використання нових технологій, а їх участь у міжнародних фестивалях сприяла створенню в Україні музики регіональних фестивалів сучасного мистецтва, забезпечила нову якість творчих здобутків, зокрема, оновлення жанрової основи творів та виникненню синтетичних видів творчості із застосуванням новітніх технологій. Крім того, однією із особливостей функціонування культури християнського світу в сучасному українському музичному мистецтві визначено поліконфесійність як звернення композиторів до музичних традицій різних християнських конфесій. Композитори в своїх творах використовують традиційні жанрові, обрядові, інтонаційні моделі православної (Л. Дичко, В. Польова, В. Степурко) і католицької (О. Козаренко, В. Рунчак, М .Шух, О. Щетинський) богослужбової музики. Протестантська традиція у творчості сучасних українських композиторів представлена менше (твори О. Козаренка, М. Шуха).

Сучасна духовно-музична творчість професійних композиторів за призначенням є світсько-концертною, не зважаючи на те, що композитори звертаються до канонічних текстів, церковних обрядів і музичних інтонацій богослужбової музики. Культурна євроінтеграція як глобальний процес зближення етнонаціональних культур і цінностей, посилюється комунікативними, цивілізаційними зв'язками, у результаті чого досягнення науки і мистецтва та нові форми соціальної та політичної діяльності швидко розповсюджуються і засвоюються в сучасному світі, формуючи його цілісність. Саме такими процесами відмічений стан української культури загалом, музичного мистецтва зокрема. Сучасні дослідження демонструють прояви композиторського раціоналізму як тенденції євроінтеграційності розвитку і розглядаються через феномен часопросторовості. Особливості втілення часопростору в музичному творі проявляються у різних типах організації музичного і немузичного матеріалів. Класичний або музично-виражальний рівень розкривається з розташування голосів, інструментів, виконавців у різних площинах (Ю. Алжнєв, З. Алмаші, В. Рунчак, В. Степурко). Діалогічний рівень у концепції часопросторовості представлений зверненням композиторів до різних часових, стильових, інтонаційних здобутків (А. Бондаренко, Л. Дичко, О. Щетинський). Технічний рівень виявляє специфіку часопросторовості за допомогою сучасних музичних технік та технічних засобів (Ю. Гомельська, А. Загайкевич, К. Цепколенко, Л. Юріна та інші). Визначено, що зміни технічного та інформаційного простору сучасної культури розширили та поглибили процес раціоналізації композиторської творчості, процес технократизації музичної мови, змісту і форми. На основі аналізу творів сучасних українських композиторів виявлена специфіка втілення числової символіки на програмно-образному рівні (С. Азарова, Г. Гаврилець, В. Польова, Л. Сидоренко); на технічному рівні відбувається використання сучасних поліфункційних технік (А. Бондаренко, І. Гайденко, М. Коломієць); на впровадженні комп'ютерних програм та технічних засобів (А. Загайкевич, А. Архангородська, І. Гайденко, О. Щетинський та інші). культурний музичний етнонаціональний

Таким чином, українське музичне мистецтво наприкінці XX - на початку XXI століть, як важлива складова національної культури, поступово переживає новий етап розвитку, відроджуються свої національні традиції та впроваджується досвід європейських країн. Творчість сучасних українських композиторів ініціює розвиток національної ідеї та демонструє здатність до засвоєння перспективних, інноваційних світових досягнень.

У сучасній українській культурі і мистецтві відбувається об'єктивний процес зміни поколінь, при якому вагоме місце посідають нові підходи, розвиваються нові напрямки творчого пошуку, підвищується роль творчої молоді у культурному та громадському житті країни. Без їхнього активного залучення до творчого процесу, без реалізації творчих проектів у всіх напрямах культури і мистецтва розвиток галузі культури і мистецтва просто неможливий. Як в країні, так і за її кордоном втілюються окремі яскраві мистецькі проекти українських митців, які підвищують загальний рівень культури і мистецтва України, сприяють її належної презентації за кордоном.

Соціодинамічні процеси в музичній культурі, зворотні зв'язки між тими хто творить, виконує, та тими хто сприймає різні види музичного мистецтва у функціонуванні комунікативної системи, виявляють унікальність музичного мистецтва як явища соціокультурного простору. Актуальність питання підсилюється тим, що в сучасну епоху постмодернізму музика стає своєрідним шоу, продуктом масового споживання та індикатором групової ідентифікації; референтним знаком, що допомагає визначити свою приналежність до тієї чи іншої субкультури. Стає характерним поєднання різних музичних стилів та жанрів, полістилістика, стираються кордони між “високим мистецтвом” та кітчем. Така ситуація розкриває новий культурний простір, позначений регіоналізацією та децентралізацією.

Сучасні мистецькі акції все більше орієнтуються на прем'єрне виконання, нові пошуки, на весь спектр музичних стилів, напрямів і відтак представляють постмодерно-полістилістичний, демократичний стиль сучасного музичного мистецтва. Проходячи через внутрішній світ музиканта, композитора чи виконавця, факти соціокультурної дійсності визначають суть і сенс їх творінь, які у свою чергу здатні впливати на розвиток інших творчо обдарованих особистостей, а саме: художників, поетів, артистів, учених; на процес прослуховування ними музичних творів, які так чи інакше стимулюють їх творчу активність. Майстерність і талант композитора полягають в його умінні знайти художньо ціннісний зміст образу, в здатності втілити цей зміст в адекватній формі, яку потім буде «розкодовувати» спочатку виконавець, а потім і слухач. І якщо композитора можна розглядати як генератора і трансформатора художніх образів, то виконавець музичних творів вже виступає в дещо іншій ролі - інтерпретатора художньої інформації.

Сучасні мистецькі акції академічного музичного мистецтва зорієнтовані передовсім на фахівців, які намагаються приваблювати широку аудиторію, що властиво для світового сучасного музичного процесу. Тобто, академічне музично-виконавське мистецтво певною мірою підкоряється законам розвитку нової музичної культури, утворюючи культурний пласт традицій і явищ в культурі. Виконавське мистецтво змінює свої форми як певний засіб віддзеркалення людських почуттів і смислових образів, які, у свою чергу, є результатом співіснування індивідуальної творчої діяльності митця і рівня розвитку конкретного суспільства. Йдеться про функціонування й поширення фестивалів сучасної української музики.

Ставлення до національної музичної культури, степінь її затребуваності у світовому суспільстві завжди залишається певним віддзеркаленням державної культурної політики. Музичне сьогодення України становить особливий інтерес, адже нині в планетарному масштабі всі підстави для зміни свідомості людства, яке вступило у XXI століття уже є.

Українське музичне академічне мистецтво на міжнародній арені сьогодні представлене, в основному, українськими виконавцями: новими мистецькими колективами та окремими артистами (музикантами і вокалістами). Однак твори українських композиторів (класиків і сучасників) світовій спільноті ще недостатньо відомі. Цілком природно, що українські музиканти-солісти, музичні колективи прагнуть продемонструвати свій високий професійно-виконавський рівень на зразках світової музичної класики. Поряд з творами світової музичної культури логічним та необхідним залишається презентація мистецтва власної країни, тим більше, що український музичний фонд у своєму доробку має велику кількість творів національних композиторів. Це є певний національно-культурний орієнтир у діяльності як виконавця, так і слухача який загострює його почуття, формує художній смак та допомагає слухачу, як особистості, оцінювати твори музичного мистецтва в аспекті розвитку музичної науки певного історичного періоду, а також вільно орієнтуватися в складних процесах художньої культури сьогодення і залишатися ґрунтовним музично-ментальним підґрунтям для розвитку культури майбутнього покоління.

Отже, кінець XX - початок XXI ст. проявляє себе новим етапом у сфері організації музично-концертної практики. З одного боку, продовжується практика радянських традицій щодо організації концертів класичної музики, з іншого - створюються і розвиваються нові мистецькі акції з концептуальною та організаційною орієнтацією на європейські музичні проекти, інтегруючи в європейську цивілізацію.

Література

1. Академія музичної еліти України: історія та сучасність: [до 90-річчя НМА України імені П.І. Чайковського] / [автор.-упоряд. А.П. Лащенко та ін.]. - К.: Муз. Україна, 2004. - 560 с.: [іл.].

2. Архимович Л., Шреєр-Ткаченко О., Шеффер Т., Каришева Т. Нариси з історії української музики / [Архимович Л., Шреєр-Ткаченко О., Шеффер Т., Каришева Т.]. - К.: Муз. Україна, 1964. - 188 с.

3. Афоніна О.С. Евроінтеграційні тенденції розвитку музичного мистецтва в Україні кінця XX - початку XXI століть: [Дис. на здобуття наук. ступеня канд. мистецтвознавства зі спеціальності: 26.00.01 - теорія та історія культури] / Афоніна Олена Сталівна. - К.: НАКККіМ, 2011. - 289 с.

4. Богуцький Ю. П. Українська культура: процес самоорганізації та динаміка розвитку / Богуцький Юрій Петрович // Культура України: цілісність у регіональній різноманітності: [Зб. матеріалів Всеукр. наук.-практ. конф., м. Київ, 19 листопада 2008 р.]. - К.: ДАКККіМ, 2008. - С. 3-8.

5. Гнидь Б.П. Виконавські школи України. Кафедра сольного співу НМАУ імені П.І. Чайковського (1971-2001 рр.): [Посібник] / Гнидь Богдан Пилипович. - К., 2002. - 95 с.

6. Енциклопедія етнокультурознавства (понятійно-термінологічний інструментарій, концептуальні підходи) / В.Г. Кремень, Ю.І. Римаренко, В.Г. Чернець, Ю.С. Шемшученко. - [У 2-х частинах, 6 книгах.]. - [Вид. 2]. - К.: ДАКККіМ, 2002. - [Ч. 2]. - [Кн. 1]. - 442 с.

7. Зінська Т.В. Музично-виконавське мистецтво в соціокультурному просторі України кінця XX - початку XXI століть: [Автореф. дис.. на здобуття наук. ступеня канд. мистецтвознавства зі спеціальності: 26.00.01 - теорія та історія культури] / Зінська Тетяна Володимирівна. - К.: НАКККіМ, 2011. - 16 с.

8. Історія світової та української культури: [підручник для вищих закладів освіти] / [В. Гречанко та ін.]. - К.: Літера ЛТД, 2002. - 464 с.

9. Кавун В.Н. Особенности нового этапа украинского музыкального искусства конца ХХ - начало ХХІ веков как важной составляющей национальной культуры./ Кавун Виктор Николаевич. // «Музыкальная Армения»: Ереванская государственная консерватория им. Комитаса: научные издания. - Вып. № 1 (48) 2015./ г. Ереван - С. 80-85

10. Кавун В.М. Художні особливості естрадного мистецтва України ХХ - початок ХХІ ст./ Кавун Віктор Миколайович // Українська культура: минуле, сучасне, шляхи розвитку: зб. наук. пр.: наук. зап. Рівнен. держ. гуманіст. ун-ту.- Вип. 19. -Т.1. Рівне:РДГУ, 2013.- С.106 - 109.

11. Нечаєнко Т.В. Особливості сценічного втілення літературно-музичної композиції в естрадному мистецтві / Тетяна Василівна Нечаєнко // [Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції «Мистецька освіта та мистецтво освіти в контексті формування сталого суспільства», м.Київ, 15-17 травня 2005 року]. - К., 2005. - Ч. 2. - С. 94-96.

12. Откидач В.М. Деякі культурологічні аспекти функціонування сучасної рок-музики / Володимир Миколайович Откидач // Культура України: [Зб. статей]. - Х., 1997. - Вип. 4. - С. 155-158.

13. Сапенько Р. Ґенеза поняття «масового суспільства» - західноєвропейський контекст / Роман Сапенько // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтва. - К.: Міленіум, 2004. - № 4. - С. 14-18.

14. Сапенько Р. Моральні проблеми культури і етика реклами / Роман Сапенько // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури: [зб. наук. праць]: [у 2-х частинах]. - К.: ДАКККіМ, 2001. - Вип. VII. - Ч. II - С. 58-64.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Відчуження як риса сучасної культури, виділення різних типів суспільств. Гуманістична психологія А. Маслоу й образ сучасної культури. Особливості вивчення культури й модель майбутнього А. Маслоу, ієрархія потреб. Значення гуманістичного підходу до людини.

    реферат [26,3 K], добавлен 12.06.2010

  • Загальні риси розвитку культури. XIX століття увійшло в історію світової культури як доба піднесення і розквіту літератури, образотворчого мистецтва, музики, духовності. У XIX ст. завершується процес формування наукового світогляду європейської людини.

    реферат [37,2 K], добавлен 10.02.2009

  • Досліджується феномен української ментальності в контексті музичного мистецтва. Аналіз модифікації національної культури в музичному мистецтві як проявів колективного несвідомого. Цитування українського фольклору на текстовому та інтонаційному рівнях.

    статья [19,6 K], добавлен 18.12.2017

  • Визначальні риси світової культури другої половини ХХ ст. Ідеологізація мистецтва та її наслідки для суспільства. Протистояння авангардного та реалістичного мистецтва. Вплив масової культури на формування свідомості. Нові види художньої творчості.

    реферат [37,1 K], добавлен 13.12.2010

  • Принципи утворення національної культури. Археологічна періодизація первісної культури. Знання про світ у первісної людини. Ранні форми релігії давніх людей. Твори первісного образотворчого мистецтва. Шляхи розвитку культури людства у давні часи.

    реферат [20,1 K], добавлен 06.05.2010

  • Умови розвитку культури українського народу в другій половині XVII – кінці XVIII ст., вплив на неї національно-визвольної боротьби. Становлення літератури, театральної та музичної творчості. Розвиток архітектури та образотворчого мистецтва України.

    лекция [17,4 K], добавлен 01.07.2009

  • Антропологічна концепція. Теорія суперсистем культури. Локальний розвиток культур. Розвиток науки, філософії, моралі, релігії, мистецтва. Криза сучасної культури. Суперечливість між високою і низькою культурами. Особливісті марксистської концепції.

    реферат [21,6 K], добавлен 17.03.2009

  • Зародження і становлення кобзарства. Кобзарі й лірники – особлива елітна частина українського народу. Особливості звичаїв і традицій, кобзарського середовища. Особливе ставлення до музичного інструменту. Творчість Т. Шевченка. Історія знищення мистецтва.

    методичка [32,8 K], добавлен 15.10.2014

  • Види та значення культури. Роль і місце культури в діяльності людини. Простий, інтенсивний і деструктивний типи відтворення суспільства. Поняття, типи, форми організації субкультури, її методологічне значення та здатність до розвитку й трансформації.

    реферат [17,9 K], добавлен 19.03.2009

  • Характерні риси просвітництва Ренесансу в Україні. Історичні умови розвитку культури Литовського періоду. Розвиток усної народної творчості, театрального мистецтва і музики. Стан тогочасної освіти та літератури, архітектури, скульптури та живопису.

    лекция [104,4 K], добавлен 22.09.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.