Історія оновлення внутрішнього простору Катедрального собору Святого Воскресіння в Івано-Франківську (Станіславові) (1897-1904 роки)

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 726.021:271-523.41(477.86-25)"1897/1903" Г 93

Національний музей імені Андрея Шептицького

ІСТОРІЯ ОНОВЛЕННЯ ВНУТРІШНЬОГО ПРОСТОРУ КАТЕДРАЛЬНОГО СОБОРУ СВЯТОГО ВОСКРЕСІННЯ В ІВАНО-ФРАНКІВСЬКУ (СТАНІСЛАВОВІ) (1897-1904)

Постановка проблеми. Питання оздоблення Катедрального собору в Івано-Франківську на зламі ХІХ-ХХ ст. не було темою спеціального дослідження. До тих змін, а саме появи іконостасу, бічних вівтарів, розписів, різьби, завдяки Єпископському Ординаріату причетні найкращі фахівці того часу. Їхні високомистецькі праці заслуговують належної оцінки у контексті тодішніх стилістичних змін, що відбувались у сфері українського сакрального мистецтва. Як також вартує особливої уваги повна історія храму, однієї з найдавніших збережених святинь міста, у період становлення нової Станіславівської єпархії. У сьогоденні науковці, особливо гуманітарної сфери, які цікавляться питаннями, пов'язаними з греко-католицькою церквою, мають широкі можливості для досліджень. Вільний доступ до першоджерел, відкритість архівних фондів, прогрес у комунікації сприяють пошуку базової інформації, а відтак й наповненню різнопланових досліджень достовірними фактами.

Та, на жаль, за кілька десятиліть радянської влади документація щодо церкви, яка перебувала у підпіллі не збереглась цілісно. Її ретельно приховували за так званими закритими спецфондами, чимало документації свідомо знищено. Тільки якусь долю матеріалів у свій час вивезено поза межі України, а відтак врятовано й збережено. Орієнтуючись на тему нашого дослідження, такі архівні джерела містять чимало цінних даних щодо конкретних пам'яток сакральної архітектури та мистецтва, виявлення яких розширить загальновідомі дані. Віднайдення першоджерел щодо значимих історичних пам'яток церковного мистецтва стає неоціненним насамперед у тих випадках, коли вони можуть спростувати помилково подану інформацію, внести уточнення щодо існуючих достовірних даних, окреслити реальну перспективу для подальших пошуків.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Мар- гінесово до питання мистецьких змін в просторі храму, відповідно до його нового призначення як Катедрального собору нової єпархії, звертались ті дослідники, які або вивчали історію міста, або ж цікавились історією Станиславівської єпархії та діяльністю перших єпископів. Такі публікації вперше з'явились поза межами України ще у 60-х рр. минулого століття, а від середини 1990-х рр. від- стежуємо всезростаючий інтерес до різних тем, пов'язаних з новоствореною єпархією і у вітчизняних істориків. [20:218;16:77-78;14:59;17:146] Проте дані у таких працях мають загальний характер. Як не дивно, Івано-Франківській святині від початку 1990-х рр. й донині присвячено лише одне спеціальне дослідження, видане друком 1999 р. Її автор, В. Грабовецький, знаний й шанований дослідник, вже у передмові зазначає, що це перша спроба відкрити літопис Катедрального собору Святого Воскресіння. [13]. Справді, викладений ним матеріал сформував підвалини, на які опирались наступні покоління науковців, що звертались до окремих сторінок історії храму. [19:32; 26:365-366;10:224].

Однак період зламу ХІХ-ХХ ст., коли в соборі активно провадились мистецькі оздоблювальні роботи, так і залишається під таємничою завісою. Стосовно обновлення інтер'єру храму, що відбувалось за трьох перших єпископів єпархії, В. Грабо- вецький подає узагальнену, здебільшого описового характеру інформацію. Ані чітко зазначених в роках термінів обновлення, характеру здійснених живописних, різьбярських, столярських робіт, конкретно вказаних змін в сакральному просторі, авторів розписів, іконостасу, різьби, відповідальних робіт та іншого дослідник не подає. Як виняток лише називає авторами поліхромії митців Ю. Макаревича та М. Сосенка, а іконостасу, дещо плутано А. Манастирського та двох вже названих художників. Щодо різьбярських мистецьких робіт, зокрема, автор пише: «На жаль, невідомі імена цих талановитих різьбярів, які виконували обрамлення царських врат, намісних ікон, бічних вівтарів та постаті святих».[13:43] Також фрагментарні дані, стосовно мистецьких робіт у Катедральному соборі нової єпархії, зведені до одного - двох речень, зустрічаються у статтях, присвячених життєписам вже згаданих Ю. Макаревича та М. Сосенка. [18:139; 9:198; 12:537; 22:305].

Мета. Пропонована публікація покликана якраз з'ясувати проблемні моменти, пов'язані з мистецьким оновленням інтер'єру відповідно до вимог східного обряду головного храму Станіславівської єпархії на зламі ХІХ-ХХ ст. у світлі нововиявлених архівних матеріалів із доповненнями, які містять Вісники Станіславівської єпархії та періодичні видання зламу ХІХ-поч. ХХ ст.

Виклад основного матеріалу. З реконструкцією й оздобленням храму пов'язана цікава, тривала в часі й малодосліджена історія, яка тісно переплітається з історією створення й організації самої Станіславівської дієцезії. 26 березня 1885 р. Папа Лев ХІІІ видав буллу про створення Станіславів- ської єпархії, у ній наголосив «цілому католицькому світові», що в «Станіславові при Храмі Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа стало канонічно засноване й утворене нове руське католицьке єпископство», а також у роз'ясненні вказав що «призначає катедральною церквою парафіяльну церкву Воскресіння Господнього» [17:141].

Катедральним собором нової єпархії стала будівля, зведена у 60-х рр. ХVШ ст. монахами-єзуїта- ми як костел Непорочного Зачаття Діви Марії і св. Алойзи Гонзагі ( у статті о. В.Фацієвича вказано іншу назву костелу - Божого Тіла, яку повторюють й інші дослідники) [26:359-361;25:Х^І^Ш;16;13], на місці розібраного єзуїтського костелу з 20-х рр. того ж століття. [26:360 ] 21 липня 1773 р. орден єзуїтів скасовано австрійської владою, а костел закрито восени того ж року [13:22; 26:361]. Відтоді будівля довший час використовувалась як військовий склад, згодом її ділили між собою різні релігійні громади міста [13:22;26:361-362]. Щойно у середині ХІХ ст. уряд відступив споруду українській парафіяльній греко-католицькій церкві, а у рік призначення єпископа храм, як вже згадувалось, став кафедральним собором Воскресіння Христового для новоствореної єпархії.

Будівля костелу майже від початків мала проблеми з фундаментами та стінами, які давали тріщини, й відтак вимагала ремонту й виконання реставраційних внутрішніх робіт, для яких потрібні були чималі кошти. В. Грабовецький, опираючись на працю першого історика міста за 1887 р. пише, що «внутрішньо храм, мимо піднесення до гідності катедри, був представлений дуже вбого» [29:219-220; 13:40].

Отож окрім багатьох організаційних й душпас- тирських проблем, які мав вирішити перший єпископ стала реставрація чи оновлення Катедраль- ного собору нової єпархії. Цим першим єпископом 27 березня 1885 р. став Юліан Пелеш. Зокрема він видав спеціальний Пастирський лист щодо потреби упорядкування собору, а Єпископський Ордина- ріат поширив звернення з проханням вносити на цю ціль пожертви. Ще 1886 р. Єпископська Капіту- ла перейняла на себе завідування катедральною церквою. [16:68] Було постановлено, що внутрішні роботи не будуть розпочаті до того часу, коли призбирана сума зможе забезпечити швидке й якісне їх виконання [1:128]. То ж за єпископства Ю. Пеле- ша у Віснику Станіславівської єпархії періодично друкувались звіти про внесені пожертви.

Своєрідним підсумком у цій справі став «Вы- казъ всЬхъ жертвъ на отновленье катедр. Церкви въ Станиславов^, яки отъ р.1889 до сего дня вплинули», у якому Ю. Пелеш писав: «Отъ першои хвилі, коли я по воли Божой яко Першій Епископъ ново основаной Станиславовскои Діецезіи вступивъ на Тронъ Епископскій, узнавъємъ потребу, щобы катедральный храмъ Воскресенія Гда Н. І. Христа, оставъ належито отновленый и украшеный, щобы яко Матерь всЬхъ Церквей Станиславовской Діеце- зіи могъ имъ въ кождомъ взглядЬ яко взоръ служити. Але для осущенья сего моєго задушовного бажанья потребни суть велики средства, и про тоє Архюрейскимъ Письмомъ зъ дня 20. Червня 1889 ч.337/орд. отнЬсємся на подставЬ словъ св. Письма: «Гди возлюбихъ благолепіє Дома Твоєго, и место Селенія Славы Твоєя» - до Всеч. Священьства ц.к. и автономичныхъ Властей и ВЬрныхъ до моєй Діецезіи належавшихъ съ прошешемъ о жертвы на тую богоугодну цЬль. И признаю съ найщир- шою вдячностею для всЬхъ, котри до того богоугодного Діла причинилися, що не надЬявъ-емся, щоби въ такъ короткомъ часі такъ значни жертвы вплынули. Про тоє отходячи зъ Станиславова уважаю за мой св. обовязокъ подати до загальной вЬ- домости, що на рестарацію і отновленье катед- ральной Церкви вь СтаниславовЬ вплынули въ часЬ отъ р. 1887 до сегодня слЬдуючи жертвы...». Призбирані кошти на кінець єпископства в Станіславові Ю. Пелеша склали понад 6 тис. злр. [1:127-128].

Однак ця сума таки була замалою. Усі роботи вимагали кілька десятків тисяч зл.р. З кінця вересня 1891 по 30 серпня 1899 р. - управляв єпархією наступник Ю. Пелеша - Юліан Сас-Куїловський, який добре орієнтувався, зокрема, й у справі кафедрального собору, бо до 1890 р. виконував обов'язки Архіпресвітера. Повернувшись 1891 р., вже як єпископ єпархії, Ю. Сас-Куїловський продовжив справу оновлення храму Святого Воскресіння. Зокрема, у вересні 1893 р. Вісник єпархії знову друкує звернення «О збираню доброохотнихъ жертвъ на украшенье катедральной Церкви Воскресенія Господа нашого Іисуса Христа въ Станиславові» де зазначено «Хотяй то вже есть досить поважна квота, однакъ она - якъ тое кождый зрозуміе - ще не выстарчае, абы съ нею до такъ великого и коштовного діла якъ нимъ есть реставрація и украшенье Церкви катедральной, забиратись можна. По той причині видитъ ся Епископскій Ординарштъ споводованымъ, отнестись до Вась Прч. Братя съ по- новнымъ возваньемъ, щобысьте дальшимъ збирань- емъ жертвъ и датковъ добровольныхъ на реставрацію и украшенье церкви катедральной якъ най- ревнійше заняти ся не залишили» [2:129-130].

Пожертви надходили невеликими датками, й загалом за десять років було зібрано заледве 10 тис. злр. Однак справа кардинально змінилась, коли на початку 1898 р. Ю. Сас-Куїловський вніс із особистих заощаджень на справу відновлення храму 15 тис. злр. Ця щедра жертва спонукала на початку 1898 Єпископський Ординаріат до більш активних дій для збору коштів на катедральний собор.

Саме в цей момент варто наголосити на особі, яка зокрема у справі мистецького оновлення Ка- тедрального собору не є згадуваною, а відтак його роль й значення недооцінені сучасниками. Мова йде про о. мітрата, архидиякона (від 9 січня 1887 р.), згодом архипресвітера (від 8 січня 1891 р.) о. Василя Фацієвича2, який був у Станіславові він заснування єпархії, й який за обставин, коли після А. Шептиць- кого єпархія на кілька років залишалась без єпископа, по суті керував усіма справами аж до призначення о. Гр. Хомишина 1904 р. Зберіглися записи «Рахунків видатків на реставрацію катедраль- ної церкви в Станиславі», ведені В. Фацієвичем, звідки черпаємо дані про характер оновлень, домовленості з митцями, різьбярами, столярами, будівничими, вимоги замовника, терміни виконання, матеріали тощо [21]. Їх можна доповнити матеріалом того ж о. В. Фацієвича, надрукованим у Віснику Ст. Єпархії у листопаді 1898 р., коли було зібрано більшу суму на Катедральний собор, та розрізненими публікаціями у галицькій періодиці. Відтак вимальовується такий хід подій.

Висловивши Ю. Сас-Куїловському щиру вдячність за пожертву, Епископська Капітула на своєму засіданні 11 березня 1898 р., щоб пришвидшити всіма бажане відновлення катедри, постановила звернутись до заможніших Епископських Ордина- ріатів, Капітул, до Сейму, повітових Рад, до краєвих інституцій, Міністерств та, навіть Монарха по грошову підмогу, а також порозумітись з визначнішими руськими митцями, яким би можна було довірити виконання іконостаса, перебудови та розписи в середині собору [3:111].

Внаслідок чого, у звіті, надрукованову вже у травні 1898 р. зазначено, що «Преосвященний єпископ Станиславівський Кир Ю. Сас-Куїловський 15.000 злр., Его Ексцеленція Архієпископ Львов- ський лат. Моравскій 100 зл.р., [...], Всв. Капітула катедральна Alba Regia 20 злр., [...] Високий Виділ Краєвий у Львові 2000 злр. (яко першу рату)...», долучились також парафіяни та митрополича Капі- тула вірменського обряду у Львові [3:43]. Відтак на листопад цього ж року сума складала вже понад 42 тис. злр. й справді з'явилась реальна можливість приступити до оновлення головного храму єпархії [3: 111].

Із зголошених митців вибір Епископської Капітули випав на художника Ю. Макаревича, як пише В. Фацієвич: «русина, знаного изъ праць около от- новленя славного иконостаса Манявского въ Бого- родчанахъ [...]. Реченый артистъ поднявъ въ цъли студій на поли церковно-восточного малярства та- кожъ подорожъ до Атосъ (Афін - О.С.-Г.), Царгороду (Константинополя - О.С.-Г.), Алєксандріи и инныхъ мъстъ на востоцъ [...] а знане видання «Die osterrei- chisch-ungarische Monarchie in Wort und Bild» зачислило його до найвидатніших художників в Галичині [3:111]. До виконання різьби при іконостасі обрано різьбяра, також русина І. Долгого з Тисмениці, «кот- рый выконаными по многихъ церквахъ ръзьбами, давъ доказы своєй зручности» [3:111].

Хоча о. В. Фацієвич й називає Юліана Макареви- чаМакаревич Ю. (1854-1936) - художник, педагог, реставратор. Народився у Верхньому Синєвидному Льв. обл. Навчався на архітектурі у Льв. Політехніці, згодом як стипендіат графа Кароля Лянцкоронського у Відні, Мюнхені, Римі. Жив у Кракові. Детальнішу інформацію про Ю. Макаревича див. [28:251-253]. русином, у мистецькому середовищі того часу він вважався представником польської культури, хоча як фаховий реставратор, зокрема, чимало зробив для збереження давньоукраїнської мистецької спадщини у галузі монументального сакрального мистецтва. Тому факт, що Ю. Макаревичу віддано таке поважне замовлення від греко-католицької церкви викликало резонанс серед українських митців, що мали досвід роботи над храмовими розписами й іконостасами.

Серед осіб, яких зацікавив неофіційний конкурс Епископської Капітули, був і поважний авторитет в українських мистецьких колах Львова - Корнило Устиянович. Його стаття з 1898 р., хоча й емоційна, дозволяє розширити нині відому скупу інформацію щодо оздоблення катедри, зокрема, дізнаємось, що на отримання замовлення, окрім вже згадуваного Ю. Макаревича, старався український (як пишуть «руський») митець Юліан Панькевич. Однак останній був зацікавлений не так особисто, як для щойно заснованого Товариства для розвою руської штуки (далі - ТРРШ).Перша мистецька організація в Галичині, що об'єднувала українських художників, різьбярів, золотників та ін. заснована у Львові 1898 р. Звичайно, що така поважна, ще й перша, стартова робота для членів нового руського об'єднання митців мала б позитивно позначитися на подальшому професійному зростанні організації й значно покращити фінансовий стан українських художників. К. Устиянович схиляється до думки, що руську катедру, на внутрішнє оздоблення якої складали пожертви українці й Владика Юліан Сас-Куїловський, вартувало б віддати українським митцям, бо православні й гре- ко-католицькі храми - безпосередньо їхня ділянка роботи. Він визнає авторитет та досвід Ю. Макаревич і як художника-монументаліста, і як реставратора. Однак, на думку автора публікації, руська Консисторія в Станіславові повинна враховувати багато моментів, перш ніж віддати комусь замовлення. К. Устиянович також згадує українських художників тих, хто щойно завершив, чи завершує навчання в європейських школах й академіях і яких він знає особисто, і які можуть виконувати такі серйозні монументальні роботи. Серед них Т. Копистинський, М. Івасюк, Демків, Ю. Панькевич, О. Скруток, Хомик, Томасевич, Мартинюк. Не бракує також талановитих і досвідчених різьбярів та золотарів, але їм усім потрібно дати можливість працювати в рідних храмах [23:1].

Ординаріат, як можна припустити, дослухався до побажань митців. Оскільки угода з І. Долгим5, як активним членом ТРРШ, який долучав й інших ремісників з Товариства, якраз й вирішила конфлікт інтересів.

І хоча угода з Ю. Макаревичем і І. Долгим була за згодою Єпископа Ю. Сас-Куїловського укладена Епископською Капітулою 17 червня 1898 р., художник представив загальний кошторис і опис робіт ще 15 листопада 1897 р. - «за мальованє катед- ри в Станиславові. Одна партія стіни з боку по 1700 зр, а взявши 8 рат (виплат частинами - О. С.-Г.) виносить разом: 13.600 зр. Іконостасу різьба 4000; іконостас золочення 3000; іконостас малювання 3000. Горне сідалище і Престіл великий з балдахіном 3000; трон і стол крилошанский 3000; переробле- ня 6-ти престолів бічних 5.800, мальовання хору - 1.650. Разом - 37.050 зр.» [21:арк.5 ].

За домовленістю Ю. Макаревич зобов'язався: виконати іконостас, розписати стіни, склепіння, бічні нави і дві захристії, обкласти 30 колон мармуровим стюком, визолотити 28 капітелів, 16 крилатих ангелів, різьби над луками бокових нав. [3:111]. Першочергово мав бути викінчений іконостас, але відстежуючи динаміку робіт Ю. Макаревича й різьбярів, помічаємо, що над розписами й іконостасом художник працював паралельно.

Про те, які роботи припали на різьбяря І. Долгого детально зазначено в записах о. В. Фацієвича: «І. За поставленя іконостаса в катедрі Ст. почасти з дерева кедрового і почасти з липового після плану Ю. Макаревича маляра-артисти; за визолочення і полярованє в той спосіб, що дольна часть іконостаса з гримзами головними до празників має бути подвійним золотом визолочена, а горішня поєдин- чим щирим, а не металевим за ... 7.500 зр. Коли все буде на чисто виконане додати 500. ІІ. За розібрання і уставлення ближче стіни великого Престола. 167 зр. ІІІ. За горне сідалище, за визолочення і малювання великого Престола і за прироблення лавочок по обох боках Вел. Престолу 1700. Разом: 9.867 зр.» [21:арк.32].

Епископський Ординаріат за час ведення робіт в соборі друкував кілька детальних звітів у Віснику Станіславівської єпархії, останній з яких «Вы- казъ выдатковь дальшихъ на отновленье церкви катедральной въ Станиславов^ за чась оть 1. Мая 1901 до 1. Вересня 1904», де констатується, що обновлення катедри вже майже довершено, залишилось тільки поставити в святилищі Великий пре- стіл» [7:140].

То ж першочергове плановане завершення оновлення інтер'єру храму за рік чи півтора реалізувати не вдалось, оскільки виникали різні, насамперед фінансові проблемні моменти, що про них згадується вже у другому звіті від серпня 1899 р.: Виділ Краєвий у Львові виплачував кошти частинами розподіленими на п'ять років (1898-1902 рр.), Міністерство віросповідання і просвіти відмовило в допомозі з релігійного фонду. Також новий загальний обрахунок потрібних коштів показав значно більшу, ніж передбачалось раніше, суму. [21:арк.5; 4:85] І щоб розпочату справу продовжувати, зго- лошено про подальший збір пожертв. Те, наскільки відповідально ставився Єпископський Ордина- ріат до належного вигляду собору свідчать слова, звернені до парафіян: «Примічає ся въ конци, що всякіи доси поднятіи около отновленя катедраль- ного Храма змаганя, стремясь при строгомъ захо- ваню приписовъ нашого обряда такожъ до того, щобы на поли малярства и різьбярства осягнути найкрасшоє и щобы тымъ способомъ зоставити въ потомни віки памятникъ, котрый бы свідчив^ якъ высоко стояли про конци 19 столітія у Руси- новъ наведени штуки и мы Русины, коли ходило о хвалу Божу, не жаловали и найбольшихъ зъ своєи стороны жертвъ» [4:85].

Із записів В. Фацієвича дізнаємось, що Ю. Макаревич залучав до праці над розписами помічників. Спершу, ще у квітні 1899 р., а згодом у продовж квітня-червня 1900 р. Юліана Крупського.Юліан Крупський (7.01.1871, Львів - 14.02.1954, Краків) - художник. Навчався у Львівській Мистецько- Промисловій школі, у 1889/90 навчальному році отримав стипендію на науку у Віденській Художньо-промисловій школі (Kunstgewerbes- chule). Вочевидь участь в оновленні Катедри в Станіславові також була для нього першою (або однією з перших навчальних) спроб як монументаліста. Бо свою самостійну мистецьку практику він розпочав щойно 1904 р., виконуючи і реставруючи розписи для костелів краю. Детальніше див. [27] [21: арк.53-54; 88]. А йому на заміну у липні-серпні 1900 р. Модеста Сосенка,Модест Сосенко (1875-1920) - український художник, графік, реставратор, кустос Національного музею у Львові, автор іконостасів та храмових розписів, стипендіат Митрополита А. Шептицького. Якраз напередодні роботи у Катедральному соборі в Станіславові завершив навчання у Краківській школі красних мистецтв. А вже від осені 1900 р. за підтримки А. Шеп- тицького продовжував мистецьку освіту у Академії образотворчих мистецтв у Мюнхені та в Паризькій національній академії образотворчих мистецтв. який якраз закінчив навчання у Краківській школі красних мистецтв. [21:арк.54зв.] На той момент єпископську катедру вже очолював Андрей Шептицький (17 вересня 1899 р.-17 січня 1901 р.) й епохальне знайомство згодом знаного митця й майбутнього його мецената відбулось саме тоді. Співпраця з Ю. Макаревичем стала першим досвідом в галузі монументального сакрального мистецтва для М. Сосенка, що, як покаже час, вплинуло на його подальше фахове спрямування. мистецький різьбяр художник іконостас

Ю. Макаревича можна сміливо назвати автором загального цілісного проекту оновлення сакрального простору собору. А вже відповідно до фахового спрямування укладались угоди з різними майстрами.

Величний п'ятиярусний іконостас й донині є окрасою храму. Усі 56 великих ікон та 12 ікон невеличких, які є в намісних образах малював сам Ю. Макаревич. Тому можемо спростувати, поширену інформацію, що над іконостасом працювали М. Со- сенко й А. Манастирський. [13:42-44,48; 10:224; 19:32] Різьбу іконостасу виконав І. Долгий за планами Ю. Макаревича [21:37зв.]. Останній також виконував ікони до головного, двох бічних вівтарів (Ісуса Христа і Богородиці) та вівтарів (Св. Ми- колая та Івана Хрестителя) на північній та південній стіні храму [21:арк.55-56].

Престіл, наприклад, до вівтаря св. Миколая золотив на матеріалах І. Долгого золотник Володимир Волошинський [21:арк.86-87]. Теодозій Комі- сарчук, різьбяр зі Станіславова, різьбив і золотив бічний Престіл Ісуса Христа з свого матеріалу відповідно до проекту Ю. Макаревича [21:арк.81]. Про Т. Комісарчука гарно відгукувався В. Фацієвич й навіть радив на сторінках єпархіального Вістника як фахівця для церков цілої дієцезії [6:75].

Для стюкарських завдань було запрошено влітку 1899 р. майстрів фірми Івана Левинського зі Львова [5:64].

Поліхромія в авторській подачі збереглась частково, в основному у склепіннях та верхніх партіях стін. Її автор також Ю. Макаревич.

Складно окреслити стилістику розписів та іконопису. Можна відстежити риси бароко, рококо чи класицизму, несміливі пошуки нового часу. Це, як влучно помітив Д. Степовик, - творчий синтез [13:48]. Наповнення храму у концепції Ю. Макаревича можна розглядати як одну з перших спроб повернутись до давньої української традиції оздоблення церков, своєрідне шукання співзвучне з духом церкви на порозі нового століття.

На думку В. Фацієвича й за оцінкою представника урядової комісії, «Одновлення катедри переведено в стилю бізантійськім з застосуванням до новшої сецесії, а цілость випада дуже щастливо. Делегат Віденської центральної комісії для старо- житностей і штуки коли нарочно для огляданя прибув до катедри виразився з усякою похвалою і признательностею о совершенном великом ділі а кождий, кто розуміється на штуці признати мусить, що такого мальованя не знайти в Галичині» [15:арк.14].

У характеристиці ж представника молодшого покоління українських митців-монументалістів Д. Горняткевича, який висловлює щире захоплення Ю. Макаревичем і як людиною, і як художником з часової перспективи є більш об'єктивна оцінка: «Зате мушу висунути деяке застереження щодо оригінальної «української» поліхромії Макаревича. Маю тут на увазі його розпись станиславівської ка- тедри. Вона замало звязана з нашою мистецькою традицією, замало віє від неї чаром візантійщини. То все ж таки Макаревич старався дату таку стіно- пись, яка на його думку найбільше відповідала б духові нашої церкви. Сьогодні бачить наш інтелігентний загал кращі мистецькі зразки (Холодний, Сосенко, Буцманюк у своїх творах) і привик ставитися з більшими вимогами до артиста, але тоді - перед 40 роками, поліхромія Макаревича мусіла здобути собі признання»[11:159].

Висновки

Собор Святого Воскресіння в Івано-Франківську вважається однією з найдавніших сакральних споруд міста. Мистецькі зміни внутрішнього простору храму на зламі ХІХ- ХХ ст. його окрема яскрава сторінка, у якій переплелись імена більш чи менш знаних художників, різьбярів, золотників, представників греко-като- лицької церкви нової єпархії. Складне завдання - надати інтер'єру колишнього єзуїтського костелу переконливого цілісного виразу притаманного українській церкві східного обряду, яке постало перед Ю. Макаревичем, як автором загального проекту, з огляду на труднощі, було вирішене достойно. Незважаючи на спірні думки, стилістичне вирішення простору храму - це перша впевнена спроба нового часу, за якою стоїть глибоке усвідомлення унікальності українського сакрального мистецтва, що віками органічно поєднувало в собі риси візантійські й європейські. Праця над розписами, зокрема, стала поштовхом до зацікавлення монументальним церковним мистецтвом М. Сосенком, майбутнім творцем модерних поліхромій й іконостасів. Достовірне висвітлення історії оновлення внутрішнього простору Катедрального собору Святого Воскресіння окреслює подальші перспективи дослідження, серед яких: співставлення архівних даних щодо конкретних мистецьких пам'яток храму та розписів з їх збереженням у теперішній час, аналіз індивідуальних творчих рис різьбярів, розширення інформації щодо діяльності ТРРШ, залучення храму до аналізу проблеми формування нового національного стилістичного виразу церковного простору перших десятиліть ХХ ст.

Література та джерельна база

1. ВЪсникъ Станиславовской Епархіи зъ р. 1891.- Станислововъ. - 1891. - Ч. VI.- С. 127-128.

2. ВЪсникъ Станиславовской Епархіи зъ р. 1893.- Станислововъ. - 1893. - Ч. ХІ.- С. 129-130.

3. ВЪсникъ Станиславовской Епархіи зъ р.1898. -

Станислововъ. - 1898. - Ч. V. - С. 43; - Ч.12. - Станислововъ. - С. 110,111-112.

4. ВЪсникъ Станиславовской Епархіи зъ р.1899. - Станислововъ. - 1899. - Ч. IX. - С. 83-85.

5. ВЪсникъ Станиславовской Епархіи зъ р.1901. - Станислововъ. - 1901. - Ч. VI.- С. 62-66.

6. ВЪсникъ Станиславовской Епархіи зъ р.1902. - Станислововъ. - 1902. - Ч. VIII.- С. 75.

7. ВЪсникъ Станиславовской Епархіи зъ р.1904. - Станислововъ. - 1904. - Ч. XI.- С. 139-141.

8. Выстава рускои штуки // Діло. - 1898. - Ч. 237. - С. 1.

9. Волошин Л. Модест Сосенко - митець українського модерну (Роки студій: Краків, Мюнхен, Париж) / Любов Волошин // Записки НТШ / ред. О. Купчинський; ред- кол.: Т. Кара-Васильєва, О. Купчинський, Л. Міляєва, В. Овсійчук та ін. - Львів : Наук. т-во ім. Шевченка у Львові, 2004. - Т. ССХКУШ: Праці Комісії образотворчого та ужиткового мистецтва. - С. 191-210.

10. Герій О. Українське церковне мистецтво : 18801920 рр. Західний регіон / Оксана Герій, Андрій Турке- вич-Клімашевський, Ірина Кодлубай, Олесь Нога. - Львів : Українські технології, 2012. - Т. І. - 392 с. : іл.

11. Горняткевич Д. Макаревич і Вичулковський / Де- м'ян Горняткевич // Дзвони (літературно-науковий місячник) (Львів). - 1938. - Ч. 4-5. - С. 156-163.

12. Горняткевич Д. Станислаівські образотворчі мистці / Дем'ян Горняткевич // Альманах Станиславівської землі. Збірник матеріалів до історії Станиславова і Станисла- вівщини. - Нью-Йорк, Торонто, Мюнхен, 1975. - С. 536-543.

13. Грабовецький В. Сторінки Літопису Івано-Франківського Катедрального Собору Святого Восресіння / Володимир Грабовецький. - Івано-Франківськ: Видавництво «Нова Зоря», 1999 р. - 80 с.

14. Делятинський Р. Історія Станиславівської Єпархії (1885-1900) / Руслан Делятинський. - Івано-Франківськ: Видавництво «Нова Зоря», 2001. - 57 с.

15. Життєписи представників Станіславівської капітули єпископа Пелеша Юліана, митрополита Куїлов- ського Юліана і архипресвітера Фацієвича Василя. 18891896. Станіслав (рукопис, укр.) // Відділ рукописів НБ ім. В. Стефанина НАН України. Ф.191 (Фацієвич В.), од. зб. 1, п.1., 17 арк.

16. Ісаїв П. Історія міста Станиславова / Петро Ісаїв // Альманах Станиславівської землі. Збірник матеріалів до історії Станиславова і Станиславівщини. Т.1.- Нью-Йорк, Торонто, Мюнхен, 1975. - С. 32-103.

17. Камянський П. Утворення Станіславівської греко- католицької єпархії та відкриття катедрального собору Святого Воскресіння // 2003. - С. 141-147. dspace.nbuv. gov.ua/.../31-Kamyanskiu.pdf?... 1

18. Макаревич Юліуш / Словник художників України. - К.: Головна редакція УРЕ, 1973. - С.139.

19. Маланюк Т. Сакральна архітектура м.Івано-Фран- ківськ: стан і перспективи використання / Тарас Мала- нюк // Карпати: людина, етнос, цивілізація. - 2014. - Вип. 5. - С. 31-37.

20. Назарко І. І. о. Київські і галицькі митрополити. Біографічні нариси (1590-1960) / Іриней Назарко. - Рим, 1962. - 269 с.

21. Рахунки видатків на реставрацію катедральної церкви в Станиславі, ведені В.Фацієвичем (рукопис, укр.) // Відділ рукописів НБ ім.В.Стефанина НАН України. Ф.191 (Фацієвич В.), од. зб. 10, п. 3. 97 арк.

22. Семчишин-Гузнер О. Спадщина Модеста Сосенка в ділянці новітнього сакрального мистецтва / Олеся Семчишин-Гузнер // Записки НТШ / ред.: О. Купчинсь- кий, Т. Геврик, Т. Кара-Васильєва, С. Король, Л. Міляєва, В. Овсійчук та ін. - Львів : Наук. т-во ім. Шевченка у Львові, 2011. - Т. ^LXI : Праці Комісії образотворчого та ужиткового мистецтва. - С. 302-324.

23. Устияновичь К. Мальованє рускои катедры в Ста- ниславовь / Корнило Устиянович // Діло. - 1898. - Ч.126. - С. 1.

24. Шематизмь всечесного клира Епископськой діє- цезіи греко-католической Станиславовской на рокь. 1898. - Львовь: Типография Ставропіг. Ин-та,1898; Ста- ниславів: накл. Єп.Орд.з печатни І.Данкевича. - С. ХІІ.

25. Фацієвич В. МЪсто Станиславовъ и Єго церквы / Василій Фацієвич. // Шематизмъ Всего клира греко-католической Епархіи Станиславовской на рокъ Божій 1903. - Станиславовъ: Накладомъ клира епархіяльного, 1903. - 238 с. - С. XVII-XX.

26. Betlej Andrzej. Dawny kosciot p.w. Niepokalanego Pocz^cia Najsw. Panny Marii I Sw.Alojzego Conzagi (obecnie cerkiew katedralna p.w. Zmartwychwstania Panskiego) oraz kolegium Jezuitow w Stanistawowie // Koscioty I klasztory rzemskokatolickie dawnego wojewodztwa ruskiego. - Krakow, 2006. - T. 14. - S. 359-368.

27. Stownik artystow Polskich i obcych w Polsce dziata- j^cych (zmartych przed 1966 r.). Malarze, rzezbiarze, grafi- cy/ Pod. red. Jolanty Maurin Biatostockiej I Janusza Derwo- jeda. T.IV. Kl-La. - Wroclaw, Warszawa, Krakow, Gdansk, Lodz: Wyd. Polskiej Akademij nauk, 1986. - S. 277-279.

28. Stownik artystow Polskich i obcych w Polsce dzia- taj^cych (zmartych przed 1966 r.). Malarze, rzezbiarze, gra- ficy/ Pod. red. Janusza Derwojeda. T.V. Le-M. - Warszawa: Wydawnictwo Kr^g, 1993. - S. 251-253.

29. Szarlowki A. Stanislawow i powiat Stanislawowski pod wzgl^dem historycznym i geograficzno-statystycznym. - Stanislawow, 1887. - S. 219-220.

Анотація

Дослідження присвячене малознаній сторінці з історії Катедрального собору в Станіславові, а саме мистецькому вирішенню внутрішнього простору колишнього єзуїтського костелу від часу його призначення головним храмом но- воствореної Станіславівської єпархії. Простежуються внески кожного з трьох перших єпископів єпархії, Єпископського Ординаріату у справі оновлення храму відповідно до східного обряду. На основі архівних джерел з'ясовано імена столярів, різьбярів, художників, які працювали над вівтарями, іконостасом, розписами собору, як і терміни виконання основних робіт.

Ключові слова: Катедральний собор Святого Воскресіння, Станіславів, Єпископський Ординаріат, оновлення, іконостас, розписи, різьба.

Исследование посвящено малоизвестной странице истории Кафедрального собора в Станиславе, а именно художественному решению внутреннего пространства бывшего иезуитского костела от времени его назначения главным храмом новосозданной Станиславской епархии. Прослеживаются взносы каждого из трёх первых епископов епархии, Епископского Ординариата в деле обновления храма в соответствии с восточным обрядом. На основе архивных источников выяснено имена столяров, резчиков, художников, работавших над алтарями, иконостасом, росписями собора, а также сроки выполнения основных работ.

Ключевые слова: Кафедральный собор Святого Воскресения, Станислав, Епископский Ординариат, обновление, иконостас, росписи, резьба.

The research is dedicated to the little known page of history of the Cathedral in Stanislav, namely the artistic solution of the internal space of the former Jesuit church from the time of its appointment as the main temple newly created diocese of Stanislav. The contributions of each first three diocese bishops are traced, Bishop Ordinariate in the case of updating the church according to the Eastern rite. On the basis of archival sources revealed the names of the carpenters, carvers and artists who worked on the altars, iconostasis, paintings of the Cathedral, as well as timing of major works.

Keywords: Holy Resurrection Cathedral, Stanislav, Bishop Ordinariate, update, iconostasis, paintings, carving.

Размещено на Allbest.ru