Від Климовиці до Парижа: міжнародний фактор у житті і творчості Адальберта Ерделі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Від Климовиці до Парижа: міжнародний фактор у житті і творчості Адальберта Ерделі

Василь Гарагонич, завідувач кафедри міжнародних

відносин Східноєвропейського слов'янського

університету, доктор історичних наук, професор

Анотація

Гарагонич В., Гарагонич В. Від Климовиці до Парижа: міжнародний фактор у житті і творчості Адальберта Ерделі. У статті вперше робиться спроба проаналізувати вплив міжнародного фактору на життя і творчість одного із фундаторів закарпатської школи живопису А. Ерделі. З цією метою використано його біографічні романи, щоденники, спогади про нього, літературу дотичної тематики.

Ключові слова: Ерделі, Климовиця, Австро-Угорщина, Мюнхен, Париж, Підкарпатська Русь, Чехословаччина, Закарпаття.

Гарагонич В., Гарагонич В. От Климовицы к Парижу: международный фактор в жизни и творчестве Адальберта Эрдели. В статье впервые делается попытка проанализировать влияние международного фактора на жизнь и творчество одного из основателей закарпатской школы живописи А. Эрдели. С этой целью использовано его биографические романы, дневники, воспоминания о нем, литературу касательной тематики.

Ключевые слова: Эрдели, Климовица, Австро-Венгрия, Мюнхен, Париж, Подкарпатская Русь, Чехословакия, Закарпатье.

Harahonych V. Harahonych V. From Klymovytsia to Paris: international factor of Adalbert Erdely life and art. The article proposes an analysis of international factor influencing life and art of one of the founders of Transcar- pathian Art School Adalbert Erdeli. The author uses his biographical novels, diaries, recollections about him, and other literature on the topic.

Key words: Eldeli, Klymovytsia, Austro-Hungary, Munich, Paris, Carpathian Ruthenia, Czechoslovakia, Transcarpathian region.

Постать митця із світовим іменем, одного із фундаторів закарпатської школи живопису Адальберта Ерделі дедалі більше привертає до себе увагу дослідників, які намагаються зрозуміти, у чому полягає його феномен. Серед художників Закарпаття ХХ століття саме Ерделі чи не найбільше прожив у Європі, подорожував її країнами, зазнав впливу тодішніх європейських і світових тенденцій у мистецтві, за що наприкінці 40-х років минулого століття зазнав необґрунтованої нищівної критики і нападок радянських ідеологічних бонз за так звані формалізм і космополітизм. У своєму щоденнику лауреат Державної премії імені Т. Г. Шевченка, письменник зі схожою долею Іван Чендей з високою шаною до художника Адальберта Ерделі залишив про нього такий запис від 10 грудня 1969 року: «Інтелектуал європейського рівня, сам європеєць, Ерделі пізнав висоти тої краси в добуваннях мистецьких глибин, які були під силу тільки великому таланту, великому розуму і великій працьовитості» [1: 23 ].

То ж звідки черпав свою європейськість європеєць Адальберт Ерделі?

Народився майбутній митець 25 травня 1891 року в тодішній Підкарпатській Русі, яка входила до складу Австро-Угорської монархії. І хоча в документах Ерделі ним власноручно записано місце його народження село Климовиця (нинішнього Ір- шавського району), у багатьох джерелах досі фігурує сусіднє село Загаття, на чому вже наголошував дослідник життя і творчості видатного митця професор Іван Небесник [2: 6].

Неодноразово буваючи у селі Климовиця, де живуть мої родичі, спілкуючись з його мешканцями-старожилами, вдалося з'ясувати, що, на жаль, жодних речових слідів (пам'ятного знаку, меморіальної дошки тощо), які б нагадували односельцям та потенційним туристам про славного уродженця села Адальберта Гриця-Ерделі як не було, так і досі немає. Тому, очевидно, бодай в рамках ювілейних заходів з нагоди 125-річчя з дня народження Адальберта Ерделі варто виступити з ініціативою відкриття на малій батьківщині, у рідному селі іменитого художника і письменника - Климовиці, пам'ятного знака на честь знаного земляка. Його ж іменем доцільно було б назвати і місцеву школу, що без сумніву сприяло б підняттю самооцінки і патріотизму у юних климівчан. Тим паче, що подібний прецедент вже маємо у селі Лохово на Мукачівщи- ні, де школа названа на честь земляка, народного художника України Юрія Герца [3, 9].

У дитячому віці сім'я Бийли переїхала у Мукачево, де під сивочолим замком Паланок проходили юні роки майбутнього різностороннього митця. Коли хлопчикові виповнилося десять років, його батько, сільський вчитель, на хвилі тодішнього ура-патріотизму з нагоди 1000-ліття здобуття угорцями нової Батьківщини змінив українське прізвище Гриць на угорське Ерделі.

Мріючи дати синові вчительський фах після закінчення хлопцем 5-го курсу Мукачівської гімназії, батьки перевели його в учительську семінарію у місто Сігет, що в нинішній Румунії. У 20-річному віці Бийло вирішує здобути художню освіту і вступає до Угорського королівського інституту у Будапешті.

У 1914 році розпочалася Перша світова війна, однак це не завадило у тому ж році відкрити Мукачівську мадярську королівську державну народо-шкільну семінарію. Повернувшись у 1916 році додому у місто над Латорицею, Адальберт влаштувався викладачем семінарії, і, як свідчать архівні документи, деякий час він тут навіть завідував їдальнею [4, 10-11].

Завершення Першої світової війни, розпад Австро-Угорщини, входження Підкарпатської Русі до складу Чехословаччини, влада якої не підтвердила педагогічний стаж Ерделі у горожанській школі, внесли сум'яття до розміреного ритму життя молодого освітянина і художника. Тому, розчарувавшись у новій владі, у 1922 році Ерделі їде самовдосконалюватись до Мюнхена.

Завдяки наполегливій мистецькій праці та здобутим знайомствам згодом у найпрестижнішому виставковому центрі Мюнхена - Скляному палаці, де свого часу відбувся тріумф його земляка-мука- чівця всесвітньо відомого художника Мігая Мункачі, Адальберт Ерделі влаштовує власну виставку. До мюнхенського періоду життя Ерделі, який тривав до 1925 року, відноситься і написання ним автобіографічних романів «Дімон» та «ШЕЫ».

З епістолярної спадщини Ерделі довідуємося про його перебування у Берліні, Гамбурзі, Лейпцігу. Цікавою і збагачуючою виявилася мандрівка містами Італії, де найдужче його вразила Венеція. Потім були Флоренція, Рим, Неаполь, острів Капрі, Мілан, Піза, Падуя. Після подорожі Швейцарією, Ерделі у 1926 році повернувся у рідне йому Мукачево.

У 1927 році Адальберт Ерделі вирішив переселитися до Ужгорода, де на той час вирувало мистецьке життя. Успішно поєднуючи викладацьку діяльність з малюванням, Ерделі бере активну участь у виставках у найбільших містах Чехословаччини: Брно (1928), Празі (1929) тощо. Здобувши високу оцінку глядачів та фахівців, Ерделі організовує творче відрядження у Францію за рахунок чехословацької влади.

Мистецька подорож у Францію планувалася на три місяці, а розтяглася на два роки (1929-1931). Її апогеєм стала участь Ерделі у виставках у Франції (Париж) та Бельгії, після чого він повернувся в Ужгород з ореолом знаного європейського митця. Перебування художника у Франції знайшло відображення у монографії Івана Небесника «Адальберт Ерделі». Закарпатську школу живопису, фундатором якої по праву вважають Ерделі, інколи ще називають «Закарпатським Барбізоном».Таке яскраве порівняння обрано не випадково. Адже ідеї, які виникли в Парижі наприкінці ХІХ століття якнайкраще відповідали неоформленим прагненням невеликої групи закарпатців на чолі з Адальбертом Ерделі та Йосипом Бокшаєм [5: 20].

Як стверджує Іван Небесник, з 1931 року і до кінця свого життя Ерделі проживає в Ужгороді.

Очевидно, він продовжує здійснювати час від часу поїздки європейськими країнами, але вже не такі довготривалі [6: 32].

12 лютого 1936 року Товариство образотворчого мистецтва Підкарпатської Русі на чолі з Ерделі організувало виставку місцевих художників у Братиславі.

У 1937 році, після смерті батька, Ерделі здійснив поїздку до Італії. З 16 грудня 1939 року до 8 січня 1940 року в Ужгороді експонувалися картини, які перед цим були представлені на п'ятій всеугорській виставці у місті Кошіце. Ерделі подав на вернісаж 21 картину.

Мистецький критик з Будапешта Ернест Каллай, зацікавившись цією виставкою, писав: «...У художників Карпатського краю назовні виходять незаперечні слов'янські прикмети, сильно відрізняючи їх від угорського сприйняття. Ніжніша, безмежна смиренність, зворушлива побожність, трепет перед святістю природи і народу і глибокий, пронизливий жах від недосяжних для почуттів видінь» [2: 20].

Радянська дійсність виявилася досить жорстокою до митця. На початку 50-х років Адальберт Михайлович попросив у влади дозволу відвідати свою рідну сестру, яка жила в Чехословаччині. Проте у цьому йому було відмовлено.

Дружина Ерделі - Магдалина Сливка, з якою художник прожив на віру 23 роки і узаконив свої шлюбні стосунки лише за два місяці до смерті, бувало переконувала чоловіка виїхати звідси, приміром, до його рідних сестер у Чехословаччину або Угорщину. А він на це: «Нікуди звідси не поїду, бо дуже люблю ці гори, цих добрих і бідних людей» [7: 7]. Один із учнів Ерделі народний художник України Володимир Микита у дні свого 85-ліття розповідав нам про незабутнього Вчителя: « На жаль, усіх, хто не вписувався в рамки тодішньої ідеології, просто знищували. Ерделі з його багатим художницьким і, як з'ясовується тепер, письменницьким потенціалом, творив на Закарпатті європейську культуру. Його роботи по цілій Європі, а тут він потрапив у сталінсько-комуністичні жорна». Микита згадував, як Тетяна Яблонська відмовляла його від вступу в художній інститут у Києві, де на початку 50-х мистецтвом заправляла ідеологія. «Порадила їхати додому, в Закарпаття, там Ерделі, Бокшай, Манайло, то і буде твоя академія, - згадував Микита. - Якщо інколи критики вбачають вплив на мою творчість знаменитого французького художника Поля Сезанна, то це теж завдяки Ерделі, моєму названому батькові, який, будучи у скруті, намагався всім допомагати» [8: 2].

У день похорону Адальберта Ерделі 20 вересня 1955 року в Ужгороді циганський ансамбль виконував улюблену музику маестро - твори Шопена, а також відому угорську пісню «У Парижі красне літо» [2: 30].

ерделі міжнародний фактор

Література та джерельна база

1. Гаврош Оксана. Як Ужгород втратив музей Ерделі // Образотворче мистецтво. - 2015. - Ч. 2. - С. 22-24.

2. НебесникІван. Світло далекої зірки... // Ерделі Адальберт. ІМЕ№ літературні твори, щоденники, думки /Адальберт Ерделі [уклали І. І. Небесник, М. В. Сирохман] - Ужгород: Видавництво Олександри Гаркуші, 2012. - С. 5-36.

3. Гарагонич Василь. Серце віддане Герцу // Панорама. - 2016. - 25 лютого.

4. Гарагонич В. В. Вчительська альма-матер. Історія і сьогодення Мукачівського педагогічного училища. - Му- качево: Елара, 2000. - 108 с.

5. Чейпеш Анна. Формування Закарпатської школи живопису // Образотворче мистецтво. - 2015. - Ч. 2. - С. 20-21.

6. Небесник Іван. Жінки в житті Адальберта Ерделі // Науковий вісник Закарпатського художнього інституту.

- Ужгород: Ґражда, 2010. - №1. - С. 25-35.

7. Фединишинець Михайло. Чарівна натурниця Розіка // РІО. - 2016. - 23 квітня.

8. Гарагонич Василь. Хай буде щасливою Ваша вічність. Художнику Володимиру Микиті - 85 // Панорама.

- 2016. - 11 лютого.

9. Ерделі Адальберт. ІМЕ№ літературні твори, щоденники, думки. - Ужгород: Видавництво Олександри Гаркуші, 2012. - 440 с.

10. Гарагонич Василь. Тернистою дорогою Ерделі // Панорама. - 2016. - 7 квітня.

Размещено на Allbest.ru