Епіцедій "Zal ponowiony" (1647): проблема взаємодії тексту й ілюстрацій у панегіричному творі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівська національна академія мистецтв

ЕПІЦЕДІЙ «ZAL PONOWIONY» (1647): ПРОБЛЕМА ВЗАЄМОДІЇ ТЕКСТУ Й ІЛЮСТРАЦІЙ У ПАНЕГІРИЧНОМУ ТВОРІ

Заваринська Х.М.

Анотація

епіцедій гравюра панегіричний стародрук

Заваринська Х. М. Епіцедій «Zal ponowiony» (1647): проблема взаємодії тексту й ілюстрацій у панегіричному творі. У статті розглянуто принципи взаємозв'язку тексту і гравюр у панегіричному стародруці на прикладі епіцедію «Zalponowiony» (1647). Цей твір є одним із ранніх зразків ілюстрованих видань Києво-Могилянської колегії та останнім відомим панегіриком із циклу хвалебних творів на честь митрополита П. Могили. Епіцедій охарактеризовано у контексті європейської традиції епідейктичного письменства та її теоретичних настанов, поданих у поетиках і риториках XVII ст., що дає змогу окреслити особливості твору і правильно інтерпретувати його конкретні образи і мотиви. Дереворити «Zalu ponowionego» розглянуто на основі порівняльного аналізу вербальних образів та їхнього втілення в ілюстраціях, визначено принципи співвідношення тексту і зображення в прозіметричному творі загалом та у межах кожного деревориту зокрема.

Ключові слова: панегіричний стародрук, епіцедій, гравюра, топос, візуалізація.

Аннотация

Заваринская Х. М. Эпицедий «Zal ponowiony» (1647): проблема взаимодействия текста и иллюстраций в панегирическом произведении. В статье рассмотрены принципы взаимосвязи текста и гравюр в панегирическом старопечатном издании на примере эпицедия «Zal ponowiony» (1647). Это произведение является одним из ранних образцов иллюстрированных изданий Киево-Могилянской коллегии и последним известным панегириком из цикла хвалебных произведений в честь митрополита Петра Могилы. Эпицедий охарактеризован в контексте европейской традиции эпидейктической литературы и ее теоретических установок, представленных в поэтиках и риториках XVII в., что позволяет определить особенности произведения и правильно интерпретировать его конкретные образы и мотивы. Деревориты «Zalu ponowionego» рассмотрены на основе сравнительного анализа вербальных образов и их воплощения в иллюстрациях, определены принципы соотношения текста и изображения в прозиметрическом произведении в целом и в пределах каждого дереворита в частности.

Ключевые слова: панегирическое старопечатное издание, эпицедий, гравюра, топос, визуализация.

Annotation

To define the main principles of the illustrator s strategy, one needs to distinguish between stemmatic engravings, the emblems with their tripartite structure and symbolic-allegorical compositions - each one of those genres has some type or level of text/image interaction at its core. Besides the engraving of the front page, seven other woodcuts in the panegyric can be divided into two cycles, which differ both in composition and the principles of interaction between text and image. In three woodcuts of the first graphic cycle artist uses recognizable imagery - attributes of death, mourning, heraldic symbols and the insignia of lay and ecclesiastical authority, which also constituted the visual background of the funeral rites. Those plainly built compositions are described in detail in the literary text of the panegyric, nevertheless, they can be easily understood without such an extensive commentary. Besides that, each image includes an inscription in the form of a pyramid. It bounds them with the corresponding chapters, all starting with a word "Pyramis". The next four woodcuts have more intricate structure, where the images from the title page engraving and the previous graphic cycle are combined. We observe here a different type of an interaction between text and illustration - in addition to a lemma (biblical quotation) each engraving is accompanied by a range of epigrams. Those verses offer vivid verbal images and are closely bound with a picture, situated above. However, certain parts of the engravings are not described in the poetic commentary, but their origins can be traced to other verse and prose parts of the panegyric instead. Some of those images (figures of Time, Cupid, allegorical depiction of heraldic symbols) also belong to the contemporary emblematic tradition. Conclusions. The present results are significant in further research of the Ukrainian panegyric illustration of the 17`h century, which should consist in thorough text/ image study of each work and afterwards will be used in completing the local system of panegyric iconography and defining the origin of visual images and motifs.

Keywords: panegyric old-print, epicedium, engraving, topos, visualization.

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями

У сучасних дослідженнях українських стародруків XVII -- першої третини XVIII ст., панегіриків зокрема, актуальною є проблема комплексного вивчення текстів і їхнього графічного оформлення. Доповнення мистецтвознавчих студій матеріалами з неолатиністики, літературознавства, історії риторики дає змогу окреслити специфіку української панегіричної традиції цього періоду. При вивченні ілюстрованих «творів з нагоди» важливим є аналіз характеру співвідношення текстової розповіді та гравюр -- наскільки збігаються їхні наративні лінії, чи мають розгорнуті словесні образи й описи відповідники в ілюстраціях. Водночас тут у жодному разі не йдеться про ототожнення стратегій риторичної аргументації у панегіриках і принципів образо- творення графічних ілюстрацій, змістово й тематично пов'язаних із тими чи іншими топосами урочистого похвального (епідейктичного) красномовства. Докладніше цю проблематику ми розглядатимемо на прикладі поховального панегірика на честь митрополита П. Могили «Zal ponowiony» (Київ: друкарня Києво-Печерської лаври, 1647) -- одного з репрезентативних зразків української панегіричної фунебральної літератури XVII ст.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Збережений у єдиному примірнику (ЛННБ ім. В. Стефаника, шифр СТ IV 33462) епіцедій «Zal ponowiony» фігурує у літературознавчих дослідженнях Р. Радишевського, уривки також включені до антології української польськомовної літератури [18; 19]. Немає повного видання тексту панегірика, чотири дереворити залишаються неопублікованими. Серед мистецтвознавців до аналізу окремих гравюр епіцедію звертався В. Делюґа, проте обидва згадані дослідники на загал оминають ключову проблему взаємозв'язку текстів і зображень [10]. Натомість одним із перших застосував комплексний підхід до вивчення українських панегіриків XVII ст. М. Ердманн у дослідженні епіцедію «Столп цнот» (Київ, 1658) на честь митрополита С. Косова. Дослідник розглядає твір у контексті тогочасної літературної, емблемної традиції з урахуванням правил риторики й поетики та інтерпретацією ілюстрацій із визначенням основних джерел візуальних образів [12].

Теоретичну основу дослідження складають праці, присвячені фунебральній літературі XVII ст. Зокрема ґрунтовна робота М. Сквари розкриває особливості польськомовних похоронних промов, які виходили друком в Речі Посполитій у XVII ст., що дає підстави для проведення порівняльного аналізу риторичних топосів і тематики творів [21]. Монографія О. Циганок, де розглянуто важливе для нас питання жанрової структури фунебральної літератури на матеріалах українських поетик і риторик XVII- XVIII ст., підсумовує сучасні українські дослідження з цієї проблематики [5]. Водночас наше дослідження ґрунтується на опрацюванні низки першоджерел: панегіричних творів, європейських збірників емблем та дотичних до теми графічних матеріалів XVI-XVII ст.

Метою статті є дослідження проблеми взаємодії вербальної й візуальної частин епіцедію «Zal ponowiony» на основі аналізу літературного тексту (топоси, образи і мотиви) та дереворитів, що його доповнюють: гравюри титульного аркуша і семи текстових ілюстрацій.

Виклад основного матеріалу дослідження. Упродовж 1630-1640-х рр. у друкарні Києво-Печерської лаври було видано низку панегіриків на честь П. Могили, останнім із яких є «Zal ponowiony» (1647) -- єдиний відомий на сьогодні епіцедій, написаний Йосифом Калімоном до відзначення роковин смерті митрополита, і один із нечисленних стародруків цього періоду з порівняно багатим графічним оформленням. Характеризуючи «Zal ponowiony» як зразок фунебральної літератури XVII ст., слід вказати на певні риси, що відрізняють його від інших епіцедіїв і друкованих поховальних проповідей цього періоду. Автор не дотримується жодної з усталених схем панегіричного твору -- викладу біографії особи у хронологічній послідовності, побудові розповіді на прославленні чеснот небіжчика або ж уподібненні епіцедію до дидактичних промов, заснованих на екзегезі біблійних мотивів. Тут немає традиційних для панегіричної літератури топосів victus (спосіб життя), fortuna (суспільний статус і досягнення), studium (інтелектуальна праця), facta (діяння), лише фраза «woienne zabawy» підсумовує «світський» період життя П. Могили [14, D₂ v]. Концепція похвали, що ґрунтується на докладному представленні чеснот особи, теж не знаходить відображення в тексті й гравюрах епіцедію. Споріднений з обома ґлорифікацій- ними схемами «візерунк» П. Могили як митрополита стисло окреслено у трені Церкви -- «Zegnam ci§ Oy- cze, zegnam Strozy dobry, / Pasterzy zegnam Fundatorze szczodry, / Zegnam ci§ Pietrze, zegnam Opiekunie...» [14, D₂ r].

«Zal ponowiony» не належить і до тих похоронних орацій, де основний зміст становлять розважання про «праведне життя» і «добру смерть», різні варіації тем «vanitas» i «memento mori», доповнені численними прикладами-exempla з Біблії і богословських трактатів. В ілюстраціях та прозових частинах епіцедію є більш ніж 30 біблійних цитат, які доповнюють, уточнюють написане/зображене, або ж ними послуговуються як влучними фразами, щоб виразніше передати власні думки. У XVII ст. Святе Письмо трактували також як зразок досконалої поезії, використовуючи окремі рядки чи більші уривки як підґрунтя для «риторичного розгортання теми» або як «готове узагальнення, доречне для конкретної ситуації» [4, с. 126]. Другий підхід, більш утилітарний за своєю суттю, передбачає виокремлення певних вербальних конструктів із сакрального тексту та їх інкорпорацію до панегіричного твору, доволі часто без асоціативного зв'язку з першоджерелом. Значну частину цитат зі Святого Письма впроваджено в текст «Zalu ponowionego» саме за таким принципом.

«Zal ponowiony» є складним, чи, радше, різноманітним за структурою твором -- це прозіметр, укладений із прозових частин, уже на початку означених автором як промова («написана сльозами «fluida oratio» -- л. А v) та коротших поетичних епітафій, ляментацій, тренів і чотирьох циклів епіграм до графічних ілюстрацій. Концепція поєднання декількох жанрових різновидів творів з нагоди смерті та поховання певною мірою була закладена вже у теоретичних настановах тогочасних українських поетик і риторик. Межі між жанрами фунебральної літератури тут були доволі нечіткими, якщо брати до уваги принципи композиційної побудови твору (dispositio), вибору ключових тем і джерел концептів (inventio), систему топосів. Назва епіцедію П. Могилі пов'язана з низкою зібраних на одній із перших сторінок стародруку цитат зі Святого Письма -- так званою «темою», що властиве для похоронних орацій, присвячених представникам духовенства [21, с. 336-337]. Тут окреслено есхатологічну перспективу -- «Albo umarl?» («Чи помер?» з ІІ Самуїла 12:19), «Nie umre ale zyw b§de» («Я не вмру, я житиму» з Псалмів 118 (117):17), є мотив «жалю», оплакування пастиря -- «Jako Trzoda utrapieni s^, ze niemieli Pasterza» (у рядках з Захарії 10:2 йдеться про народ Ізраїля -- «Тому вони й блукають немов вівці; вони засмучені, ба пастиря немає») та втішання, що виступає неодмінною складовою поховальних промов і епіцедіїв -- «Sam Pan im b^dzie za Pasterza» (повна цитата з Єзекиїла 34:11 -- «Так бо говорить Господь Бог: сам, сам я буду дбати за моїх овець і буду їх доглядати»). Ці ключові теми-цитати докладніше розгортаються в тексті панегірика, тоді як в ілюстраціях з них присутні лише есхатологічні мотиви.

Теоретично «Zal ponowiony» був би цілком самодостатнім і без зображального компоненту -- розповідь побудована на послідовному розгортанні стандартних для епіцедію тем і мотивів, їх чергуванні та повторенні у різних частинах твору. У панегірику з'являються складні образи (човен-віз з поховальними ношами на ньому, бенкет смерті, небесні сфери із «Могилянським» зодіаком і геральдичними символами), в яких закладено потенціал для графічного втілення. Це характерна риса барокових текстів, від полемічних трактатів до панегіриків, -- автори цілеспрямовано наповнювали їх візуальними образами, подаючи детальні описи архітектурних споруд, емблем, імпрез, картин, обрядів, іноді закликаючи буквально «побачити» певний образ («візерунк», «контерфет», «ієрогліф»). М.-К. Сарбєвський у теоретичних трактатах обґрунтовує важливу роль вербальних описів, що викликатимуть в уяві читача зорові образи [4, с. 316]. Урешті, в XVI і XVII ст. існували видання суто текстових збірників емблем чи книг віршів на герби, де поетичні тексти виведені за межі стемматичної композиції. Автор «Zalu ponowionego» часто звертається до алегорій смерті, мотивів марноти, мимоволі апелюючи до архітектонічних декорацій «pompa funebris», конструкцій «castrum doloris» чи загалом епітафійної традиції в образотворчому мистецтві. Ці образи та мотиви переосмислені також і у графічному оформленні панегірика.

Розглядаючи гравюру титульного аркуша «Zalu ponowionego», слід подати варіанти її інтерпретації, запропоновані В. Делюґою і Р. Радишевським (іл. 1). Польський дослідник вважає, що композиція наслідує іконографічну схему Страшного суду, тоді як Р. Радишевський цілком ототожнює зображення з тією ж самою есхатологічною сценою, доповненою, за його словами, «філософськими символами вічного життя (сім сфер небес)», при цьому у долішній частині гравюри показано «земні діла» митрополита, а горішня «символізує шлях його душі до неба» [10, с. 81; 18, с. 125]. Ці трактування є вельми неточними, адже образи гравюри пояснені в тексті епіцедію, здебільшого у прозових фрагментах. Основою для побудови графічно втілених вербальних концептів виступає складний герб роду Могил. Зокрема надзвичайно важливими є образи місяця, сонця і зірки з гербу Молдови -- Й. Калімон змальовує смерть митрополита як Ecclypsim -- «затемнення Сонця і Місяця Могилянського» (с. 3 передмови), обидва світила сходять на похоронні ноші, завершуючи «темний Зодіак» («Mohilaeanskie Slonko na mary zeszlo, po ma- rach mi^dzy schylonymi laskami, iak mi^dzy Sphaerami chodz^c, ciemny Zodiak odprawuie: nocne nam cienie wincey zag^scilo») [14, А r]. Разом ці мотиви творять часто повторюваний в епіцедії образ ночі, покликаний передати жаль та смуток за пастирем [14, А v]. Вони ж зображені у горішній половині гравюри титульного аркуша -- інтерпретація «темного Зодіаку» подана у 12 полях, в яких гербові символи (крук, голова зубра) й інсигнії світської і церковної влади (митра, булава, корона) чергуються з атрибутами поховальної церемонії і символами смерті (коса, лопата, ноші). Визначення «Sphaera Mohilaeanska» залишає небагато простору для довільного тлумачення цього фрагменту композиції [14, B r]. У тексті епіцедію пояснено навіть такий другорядний з точки зору семантичного навантаження мотив як зображення очей, що ллють сльози, і численних черепів під ними -- «Wielka si§ niepogoda Sphaery Mohilaeanskiey rzucila, prima regio (сфера або лінія небес латиною. -- З. Х.) miasto gradu, trupie glowy sypie,...druga Regio Izy iako wody leie» [14, B r]. Єдиним натяком на есхатологічну перспективу, як її тлумачить Р. Радишевський, є подвоєний мотив руки, що приймає митрополичі жезл і митру від персоніфікованої у вигляді кістяків смерті. Ідея посмертного тріумфу показана, знову ж таки, за допомогою елементів герба Могил -- вони зіставлені з «відповідними» символами євангелістів: біля ангела й орла зображено крука, а коло фігур лева й бика бачимо голову зубра.

Не мають прямих відповідників у тексті малюнок палаючих сердець і кістяків зі смолоскипами обабіч -- утім, вони належать до традиційних мотивів сепулькральних пам'яток і мистецького оформлення pompa funebris. З останніми споріднений «ридван з гербовими елементами Могил і кістяками» (опис В. Делюґи) -- це конструкція з геральдичних символів та поховальних нош, що становили основу декорацій castrum doloris [10, с. 81; 7, с. 185]. Разом із тим, графічне зображення дещо складніше за свої реальні прототипи (йдеться про запряженого крука та колеса у вигляді черепа, компаса, персня та із зображеними по периметру очима) і цілковито ґрунтується на текстах панегірика: «Smierc w Trunn§ wlozywszy Metropolis, na iegoz Herbowym Wozie, Oyczystego zaprz^gszy Kruka, do grobu wiezie», «dawno Czoln Herbowe swioe kolo miewal, Pierscien Herbowy za kolo uchodzil,...Szable ktore si§ mi^dzy Pierscieniem zwily, za Spice stans Trupia glowa to Herb pospolity, zaden tego kola nie miia,...Kolo zas pelne Oczy y Kompas Smierc przydala, ze ona do kola w nasze Kompasy pa- trzy» [14, A₂ v]. Тут слід відзначити цікавий нюанс у трактуванні геральдичних символів -- основою «возу» слугує човен, що схематично повторює один з елементів гербу Новина, хоча насправді у гербовому щиті зображено не човен, а гак від казана [2, с. 93].

Таким чином, долішня частина гравюри титульного аркуша презентує не «земні діла» П. Могили, а є алегоричним зображенням одного з етапів поховальної церемонії [18, с. 125]. У поховальних проповідях і епіцедіях, що виходили друком у XVII ст., включення детальних описів катафалка з гербами, інсигніями, емблемами й алегоричними фігурами чи надгробка з персоніфікаціями було поширеним наративним прийомом. Більшість таких панегіриків не мала ілюстративного оформлення, разом із тим, автори часто апелюють до впізнаваних тем і сюжетів поховальних архітектонічних декорацій і надгробної пластики, що творять контекст для розгортання відповідних образів (хай навіть не завжди правдоподібних) літературного твору. Фрагмент композиції з «гербовим возом» не додає жодних нових деталей до словесного «зображення», але у цьому випадку гравюра виразніше, ніж текст, втілює топос роду, Дому (genus), візуалізованого у рисунку складного герба Могил і повторенні окремих його символів поряд.

Окремо слід згадати низку інскрипцій на гравюрі -- це латиномовні цитати зі Святого Письма, фрази, що конкретизують окремі мотиви, наближаючи їх до біблійного наративу. Біля згаданого вже зображення очей та черепів під ними подано цитату з книги Вихід 9:18 «Et pluam cras grandinem multam nimis cvalis non fuit» («...я спущу страшний град, якого ще не було») -- тобто ще без ознайомлення з коментарем у панегіричному тексті стає зрозуміло, що означає конкретна частина малюнка. Буквальним поясненням до зображення запряженого в «гербовий віз» Крука слугує рядок з Ісаї 37:29 «Ponam frenum in labiis tuis» («вуздечку в рот твій»). Цитата з І книги Царів 20:21 «Percussit equos et curros» («знищив коней і колісниці») над поховальними ношами підкреслює ідею марноти і минущості земного життя (у варіанті, традиційному для програми pompa funebris та емблем на кшталт «Sic transit gloria mundi») [20, с. 225]. Водночас біблійні рядки залишаються радше вдало дібраними вербальними конструкціями, адже вони позбавлені глибшого зв'язку з оригінальним контекстом, перша належить до опису «кар єгипетських», друга -- це слова Господа про майбутню поразку ассирійського царя, третя описує поразку сирійців від ізраїльського правителя.

Інші дереворити в тексті «Zalu ponowionego» можна умовно розділити на два графічні цикли. Перший із них складають три цілосторінкові гравюри в прозіметричному тексті, у яких поєднано вербальні та візуальні елементи. Автор звертається до мотиву піраміди -- відповідні заголовки починаються словом Pyramis, прозові рядки та деталі композиції також укладено у формі трикутника. Піраміда й обеліск дуже часто з'являються як у тимчасових поховальних декораціях, так і в надгробках, скульптурних епітафіях, ілюстраціях до епіцедіїв, мають ванітативні інтерпретації в емблемній традиції. Проте образ піраміди в такому самому контексті присутній і в Біблії -- «Симон зробив над гробом свого батька і братів високий пам'ятник....Поставив також 7 пірамід одну проти одної: батькові, матері і чотирьом братам. І прикрасив їх ось так: поставив коло них високі колони, на них умістив на вічний спомин збройні трофеї.» (І Макавеї 13:27-29). Поетичні рядки, включені в рисунок домовини з першого дереворита, зіставляють мотиви епітафій-інскрипцій («W tey trunnie Pasterz Piotr Mohila lezy») і жалю-ляментації, що розгортається далі у творі в трені Церкви за митрополитом [14, С₂ г].

Центральним елементом наступного деревориту є голова зубра зі скіпетром, короною і мечем з герба Молдови, розташована після заголовку «Pyra- mis wszystkiey Rossiey» (іл. 2). Це єдина гравюра ілюстративного циклу, найбільш наближена до стемматичних композицій. Уникаючи втручання у загальну схему герба, художник впроваджує його в контекст епіцедію через заміну окремих його елементів на традиційні атрибути смерті: замість навершшя скіпетра зображено череп, його ж розміщено в зіницях зубра, замість кільця в ніздрях -- уроборос як символ вічності (іл. 3, 4) [6, с. 568; 11, с. 154]. А всередині цього кола є перехрещені коса і лопата -- зазвичай у кільці подавали малюнок двох схрещених шабель, наприклад у гербі П. Могили з «Євхаристиріону» (Київ, 1632), «Апостола» (Львів, 1639), «Євхологіо- ну» (Київ, 1646). Умовна «лемма» -- рядок із Псалмів 44 (43):7 «Et gladius meus non salvabit me» («і не спас мене меч мій») і коротке прощання (текст у трикутнику) зі згадкою про «zalu Pyramid^», яку ставить «вся Россія і Печерська лавра», не вносять суттєвих доповнень до змісту гравюри [14, Е₂ r]. Що ж до прозового тексту, що передує сторінці з гравюрою, то саме тут топос роду (natura, genus) розкривається через згадку про військові тріумфи П. Могили і його Дому -- «byly te Kopiie w zelazach nieprzyiacielskich, Miecze Zawoie przecinaly» [14, D₂ v]. Серед інших риторичних «місць» автор використовує affinitas -- один із зовнішніх атрибутів особи у «De invention» Цицерона, що означає набуття родинних зв'язків через шлюб. Йдеться про таке споріднення Могил зі шляхетськими родами Речі Посполитої, підсилене зверненням до емблеми -- «na Wasze Slonko tak wiele Orlow avide cieszqc swe wzroki, poglqdalo» [14, Е r].

Гравюра після заголовку «Pyramis Collegium Kiiowskiego y Hoyskiego Fundatorowi swemu ofiaro- wana» (іл. 5) містить зображення пробитого косою і лопатою серця з леммою -- рядком з одного з семи покаянних псалмів -- «Dolor meus inconspectu meo est semper» («Біль мій переді мною завжди» -- Псалми 38:18) [14, F₂ v-G r]. Концептуально вона наближена до емблем (хіба що текст-пояснення знаходиться в межах самого малюнка) -- зображення атрибутів смерті та серця означає завершення життя, прозові рядки в трикутнику інтерпретують їх як мотив скорботи, наочне втілення горя, якого зазнала колегія після втрати засновника [14, G r]. Схожі зображення знаходимо в «Emblemata sacra» (1624) Данієля Крамера, де вони теж виступають символами смерті (іл. 6) [9, с. 128, 265].

Умовно виокремлений нами наступний цикл із чотирьох дереворитів розпочинається гравюрою у стилізованому в формі черепа обрамленні, як на малюнку титульного аркуша (іл. 7). Сюжет практично проілюстрований леммою -- «Sagitta eius non revertetur vacua» («Стріли у них не повертаються марно» з Єремії 50:9) [14, І v]. Ця ілюстрація, і дві наступні теж, втілюють ідею тріумфу смерті над людиною, котру репрезентовано через геральдичні символи -- прийом, до якого часто зверталися автори поховальних проповідей та епіцедіїв [21, с. 415-419]. Таке уособлення смерті як кістяка з луком чи стрілами утвердилося в європейській іконографії у XIV- XV ст., до нього часто звертаються автори емблем [1, с. 298; 13, с. 167; 6, с. 661]. Попри те, що візуальна розповідь не є складною для прочитання, малюнок супроводжує найбільша кількість епіграм -- 22. Вони не пропонують якихось неочікуваних концептів, хіба що друга епіграма конкретизує зображення стрільця -- «W Strzelcu snadz Slonko gdy Zodiak mialo, / Stqd sie wen wiele or^za nabralo», вибудовуючи зв'язок із низкою зодіакальних знаків (Водолій, Риби), за допомогою яких у прозових частинах епіце- дію вказано час хвороби, смерті й поховання митрополита [14, I v, A₂-A₂ г].

Наступна композиція візуалізує мотив митрополичих інсигній, скинутих смертю до гробу, що часто зустрічається в тексті «Zalu ponowionego». Перші п'ять епіграм докладно описують горішню частину деревориту, де знову використано символи герба Могил (сонце, місяць) і гори, що асоціюється з легендою їхнього роду [14, K v]. Натомість нерозкритим у творі залишається образ «Купідона» -- крилатої постаті з зав'язаними очима і сагайдаком, що кидає перед собою череп. Купідон як деструктивна сила постає у ренесансній міфографії, у XVI ст. він міг виступати і як трагічний персонаж у протистоянні сил життя і смерті (зображення путто з черепом, сюжети «De Morte et Amore»). Його постать зустрічається на давньоримських надмогильних пам'ятниках, цю традицію переймають італійські скульптори в добу Ренесансу, зображаючи його з перевернутим смолоскипом у руці [15, с. 60-63]. Подібні зображення Купідона з'являються у збірниках емблем в контексті мотивів марноти і непевності людського життя [8, с. 32].

Третій сюжетній гравюрі передує лемма -- рядок із Євангелія від Матвія 13:3-4 «Ecce exijt qui seminat seminare, quaedam ceciderunt secus viam, et venerunt volucres caeli et comederunt ea» («От вийшов сіяч сіяти. Деяке впало край дороги, і прилетіло птаство, і повидзьобувало його»). На її основі художник вибудовує образ «саду смерті» -- на скелі виростає виноградна лоза з гронами у вигляді черепів. Візуально подібні зображення скелі й виноград- нику присутні в ілюстраціях інших панегіриків на честь П. Могили -- в «Євхаристиріоні» (Київ, 1632), а також у стемматичній композиції з «Sancti Petri Metropolitensis» (Київ, 1645). Усі вони візуалізують топос nomen через співзвучність слів Могила і movila («пагорб» румунською), а також через прийом етимологізації імені митрополита (Петро -- камінь, скеля) [4, с. 213].

Останній дереворит «Zalu ponowionego» цілковито спирається на чотири супровідні епіграми, проте важливими для розуміння малюнка є також декілька інших віршованих уривків епіцедію (іл. 8). Сюжет гравюри послідовно розгортається в епіграмах -- «Lowisz ty Pietrze y Smierc cie tez lowi, / Lowi y Niebo, cziy si§ polow zdrowi?» [14, K₂ v]. Декілька варіацій цього сюжету знаходимо у поетичних частинах епіцедію -- «Pod czas Nowego Lata, / Wielka si§ powodz lodce otworzyla, / Piotr w lodk§ w ten czas siada. / Y tak czerwonym i bialem (sic!) Morzem, / Do Nieba plynie» (розділ «Piramis Cerkwi»), «Wieczo- rem Slonko gdy biegac przestalo, / Piotrowey sieci iuz nie ubiegalo» (розділ «Pyramis Collegium») [14, C₂ v, G₂ v-H r]. Таким чином, тексти дають більш однозначне тлумачення мотиву ловів -- це алегорична ві- зуалізація смерті митрополита із знайомими вже зодіакальними знаками для позначення хронології подій, доповнене зображенням Святого Духа для окреслення есхатологічної перспективи «душі праведника» («animam iusti» з лемми).

Перші три гравюри «Zalu ponowionego» виокремлені у своєрідний цикл завдяки однаковому формату і композиційній будові та універсальному характеру зображень -- атрибути смерті, скорботи, геральдичні символи й інсигнії світської і церковної влади складали візуальне тло поховальних церемоній. Конструктивно прості малюнки хоча й докладніше пояснені в тексті, все ж є зрозумілими без розгорнутих коментарів, врешті, інскрипції у формі піраміди включені в саме зображення. Чотири наступні дереворити мають складнішу структуру -- тут скомпоновано образи титульного аркуша і попереднього графічного циклу. Проте дещо іншим є характер взаємодії тексту й малюнка -- як і раніше, над дереворитом розміщено лемму (біблійну цитату), але далі до кожної гравюри додано низку епіграм. Р. Ра- дишевський зараховує ці дереворити до стемм, вочевидь через присутність елементів герба роду Могил у гравюрах і віршованих текстах [18, с. 126]. На наш погляд, точнішим є запропоноване В. Делюґою визначення «символіко-алегорична гравюра», якщо під символами розуміти геральдичні знаки [10, с. 81]. Утім, дослідник і сам не дотримується однозначного трактування цих дереворитів, згодом називаючи їх «емблемними» [10, с. 81]. Композиції справді доволі складно класифікувати, при цьому потрібно зважати на принцип їхньої взаємодії з текстом епіцедію. Тут графічні конструкції з геральдичних символів і алегоричних образів візуалізують вербальні образи і сюжети відповідних епіграм. У цьому полягає їх відмінність від стемми, де рисунок герба не зазнавав змін (хоча й міг виступати фрагментом більшої композиції), тоді як епіграма демонструє різні варіанти інтерпретації топосів genus, victus, facta i риторичних «атрибутів особи» залежно від жанру і тематики панегіричного твору.

Важко погодитися з тлумаченням дереворитів «Zalu ponowionego» як емблемних, попри те, що частина образів (персоніфікація смерті, інсигнії влади у поєднанні з атрибутами смерті як мотив марноти) дійсно присутня в «imago» тридільної схеми емблем. Але гравюри епіцедію П. Могилі, особливо останні чотири дереворити, є, власне, ілюстраціями до тексту, буквальним відображенням «словесних картин», з доволі передбачуваними метафорами і концептами, що не потребують того рівня екзегези, до якого вдавалися автори емблем.

Висновки з даного дослідження

Зміст епіцедію П. Могилі розкриває назва -- «Zal ponowiony», основу розповіді складають алегоричні описи смерті і поховання митрополита, монологи-трени, епітафії. Ця тематика домінує у графічному оформленні -- три цілосторінкові дереворити до розділів із заголовками «Pyramis» асоціюються передовсім із декораціями поховальних церемоній, у чотирьох інших гравюрах зображено тріумф смерті над людиною, репрезентованою через геральдичні символи, лише на титульному аркуші та в останній текстовій ілюстрації у такий самий спосіб втілено ідею есхатологічного тріумфу «душі праведника». У тексті епіцедію є багато вербальних сюжетів-картин, але не всі вони ставали предметом зображення, рівно ж як окремі (щоправда, нечисленні) фрагменти композицій символіко-алего- ричних дереворитів не мають відповідників у прозі- метричному тексті. Навряд чи доцільно намагатися визначити, що було створено першим -- панегірик чи гравюри, хоча в цьому випадку можна говорити про ілюстративний характер дереворитів. У кожному разі, епіцедії були частиною поховальної церемонії, тому їхні вербальні та візуальні образи слід сприймати у ширшому контексті. «Zal ponowiony» завершує своєрідний цикл панегіриків на честь П. Могили, при цьому він, вочевидь, був не єдиним епіцедієм митрополитові, що й визначало тематичний діапазон і систему образів тексту і гравюр.