Міграційне питання і політика мультикультуралізму в Західній Європі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стаття

на тему: Міграційне питання і політика мультикультуралізму в Західній Європі

Виконав:

Русул О.В.

Висвітлюється міграційне питання в контексті впливів на етнокультурну ідентичність Західної Європі. Основний акцент робиться на процесах трансформації європейської культурної самобутності та проблемі соціокультурної асиміляції мігрантів. Окреслюються перспективи становлення мультикультурного суспільства в європейських державах та визначаються виклики пов'язані із загрозами втрати європейськими країнами етнокультурної національної ідентичності. Визначальною ціллю статті є питання вирішення даної проблеми шляхом розвитку виокремленої форми мультикультурної політики, за якої можливе прийнятне співіснування соціальних агентів котрі вирізняються етнокультурною приналежністю. Наголошується на об'єктивному характері процесів культурної глобалізації та питанні розвитку політики мультикультуралізму за принципом -- «єдність в розмаїтті».

Ключові слова: Західна Європа, етнокультурна національна ідентичність, мультикультуралізм, міграція.

The publication discusses migration processes in Western Europe in the context of their impact on Europe's distinctive cultural commonality. Attention is drawn to the increase in the number of migrants 'who preserve and multiply their own cultural traditions, -while waiting to replace equalitywithEuropeans. The historical specificity of the development forms of multiculturalism in Western Europe is determined. The articlefocuses on the new challenges thatare associatedwithfears ofloss ofcultural identity of indigenous Europeans due to intensified migration processes, as it is known inEurope in recentyears.

Keywords: Western Europe, ethno-cultural national identity, multiculturalism and migration.

Процеси глобалізації привносять зміни, що загалом пов'язані зі зрушенням етнокультурної національної ідентичності. Від характеру культурної глобалізації залежить як буде змінюватися культурний базис в державах-націях із тисячолітньою етнокультурною традицією. Прискорює динаміку етнокультурних змін у Західній Європі ситуація з міграцією, що разом з іншим привносить у європейське середовище культурне розмаїття. Така ситуація формує виклики самобутній європейській культурі та започатковує дискурс, предметом якого є пошук варіантів іншої соціокультурної політики. В такий спосіб перед істеблішментом деяких європейських країн постає дилема реорганізації культурного середовища. Виникає потреба в пошуку компромісів у сфері міжкультурних діалогів, котрі назріли в Західній Європі. По суті істеблішмент окремих європейських країн звертає увагу на ситуацію, що полягає в небажанні окремих спільнот мігрантів переймати корінні європейські культурні традиції, що також свідчить про назрілу необхідність перегляду культурної політики в певних державах. Європа таким чином зіштовхується із процесами трансформації етнокультурної національної ідентичності. Подібне соціокультурне становище потребує наукових досліджень, котрі спрямовані на пошук практичного рішення питань пов'язаних із розвитком культурного розмаїття в Європі. До того ж, не в повній мірі у наукових джерелах розкрито питання щодо варіацій мирного співіснування носіїв різних етнокультурних спільнот в умовах мультикультуралізму, особливо на прикладі Німеччини, Франції та від частини Великобританії. Таким чином, визначення практично-значимої політики мультикультуралізму, з метою рішення даної проблеми, актуалізує подібні дослідницькі розвідки.

В статті використані дослідження таких авторів як: Н. Громакова, Е.Г. Аванесова, М.А. Козповець, У. Бек, А.В. Черняк, І.В. Следзевський. Наукові праці вище вказаних дослідників торкаються питань міграційної політики, культурної глобалізації, мультикультурного розмаїття та проблематики міжкультурних діалогів. Методологічною основою статті є соціологічний, культурологічний та політичний підходи. Метою статті є визначення окремої форми політики мультикультуралізму, що унормовує процеси міжкультурних діалогів, в країнах Західної Європи. Для досягнення поставленої мети сформульовані наступні завдання:

- визначити характер етнокультурних трансформацій в Західній Європі;

- охарактеризувати перспективи розвитку етнокультурного розмаїття в умовах культурної трансформації Європи;

- розглянути прийнятні шляхи розвитку політики мультикультуралізму в Західній Європі.

Міграційні процеси в сучасну епоху культурної глобалізації піднімають питання соціокультурних суперечностей без вирішення яких важко розбудовувати глобальний світ на засадах співдружності та взаємозбагачення. Міграція населення в умовах глобалізації має економічну складову, коли люди від'їжджають до інших країн з причин економічної привабливості останніх. Інша складова міграції - це переселення від зруйнованих збройними конфліктами територій до країн, що традиційно уособлюють зі стабільністю в соціально-економічній сфері. Так історично склалося, що Європейський континент, як і Новий світ, асоціюються як території соціально-економічного благополуччя. Поки інтенсивність міграційних процесів до Європи була відносно помірною, урядам окремих країн соціокультурних дилем міграція не створювала. Проте, останнім часом світова економіка переживає не кращі часи, що теж позначилось так чи інакше на європейських країнах. Таким чином, економічна криза, не виключено, що загострила питання соціокультурної інтеграції мігрантів та, як наслідок, маємо заяви лідерів окремих європейських держав про крах політики мультикультуралізму. З одного боку ліберальна політика щодо мігрантів, котра упродовж кількох десятиліть реалізовувалась в Європі, була поміркованою, що означає практично безперешкодний прийом мігрантів, забезпечення їх житлом, грошовою компенсацією, працевлаштуванням тощо. Були сподівання (Німеччина), що мігранти певний час будуть працювати на підприємствах країни, а з часом ймовірно повернуться на батьківщину, а ті що залишаться будуть шанобливо ставитись до місцевих культурних традицій. Втім здебільшого такі очікування не виправдали себе, оскільки як виявилося в світлі відомих політичних заяв, що мігранти не тільки не полишають своє місцеперебування в Європі, але начебто і не поспішають інтегруватись в європейську культуру. Останнє немовби провокує посилення економічних негараздів та соціокультурну кризу в Європі. Виходить, що відсутність соціокультурних процесів з акультурації чи-то асиміляції міграційних спільнот в культурне середовище європейських держав-націй, загострило соціально-політичні дискурси стосовно перспектив політики мультикультуралізму в Європі. Як відомо в 2010-11 роках, лідери трьох провідних західноєвропейських держав, а саме Німеччини А. Меркель, Франції Н. Саркозі та Великобританії Д. Камерон виступили з офіційними заявами, що колишня політика мультикультуралізму у Європі провалилася. Так назріло питання перегляду міграційної політики, оскільки об'єктивна сутність процесів глобалізації та наявність певного мультикультурного середовища спонукає соціальних акторів до стихійного улаштування своєї екзистенції в культурній площині. Як відмічає Н. Громакова: «На рубежі третього тисячоліття проблема ідентичності перетворилася на одну із засадничих проблем виживання людства в умовах глобалізації. Реальність довела, що неможливо жити в сучасному світі, перебуваючи водночас осторонь тенденцій, що визначають і глобальний, і локальний рівні суспільного поступу» [1, с. 64]. Отже, будь-яке відсторонення від сучасних глобальних соціокультурних перетворень, відсутність регуляції цих процесів загрожує розвитком міжкультурних конфліктів.

Причинами збільшення міграційних потоків в наш час став соціально-економічний занепад в таких регіонах світу як Близький Схід та Північна Африка, де останніми роками мають місце військові конфлікти та загалом політична нестабільність. Зазвичай - це є втеча від війни, збройних конфліктів та соціально-економічних проблем, що роблять сумнівною перспективу проживання на даних територіях. Беручи до уваги деяке збільшення кількості мігрантів до країн Європи, європейські титульні нації зіштовхуються з викликом, що полягає у загрозі втрати власного етнокультурного середовища. Дана ситуація загострюється тим, що Європа історично формувалась як культурно-споріднене розмаїття окремих держав- націй з власним вкоріненим менталітетом та національною ідентичністю, котра налічує більш як тисячолітню історію розвитку. Тому процеси асиміляції з іншими культурами сприймаються із застереженням у деяких європейських країнах. Чого не скажеш про так званий Новий світ, яким є Північна Америка, де явище мультикультуралізму розвивалося разом із формуванням державності. З цього приводу дослідник Е. Г. Аванесова відмічає наступне: «Немає сумніву в тому, що зусилля американської держави по формуванню єдиної американської нації дали визначені позитивні результати. Були досягнуті непогані успіхи в плані мовної, культурної і політичної асиміляції» [2, с. 10]. Тому на відміну від Західної Європи в Північній Америці відслідковується відносно мирне співіснування представників різних націй та рас. Якщо конкретизувати мультикультурне середовище США - то це в XX ст. була так звана модель «плавильного чавуну», де людина незалежно від своєї національної приналежності стає громадянином США. Це означає, що на засадах ліберальної демократії та інших соціокультурних складових притаманних США, соціальний агент незалежно від національної приналежності на ментальному рівні поступово трансформується в американця із відповідними поведінковими моделями. Втім на відміну від США часів минулого століття, Канада відрізняється в підході до політики мультикультуралізму. Канадський мультикультуралізм - це «єдність в розмаїтті», що означає можливість збереження носіями різних національних культур власної етнокультурної національної ідентичності. В такий спосіб в Канаді співіснують разом не тільки представники різних націй, але і говоримо про збереження їхніх національних традицій та звичаїв. Подібний до канадського утворився мультикультуралізм і в Австралії. Однак, коли ведемо мову про титульні нації, які склалися в Європі, то наштовхуємось на ситуацію, де принцип «єдність в розмаїтті» не скрізь охоче втілюється в практичній площині.

Певний європейський мультикультуралізм, що починався близько середини минулого століття мав характер такого, коли мігранти збільшуючи свою присутність мали б або асимілюватися в конкретне соціально-рівноправне середовище, чи з часом повертались на батьківщину. Проте, цього, як свідчать вище згадувані політичні заяви, не відбувалося, оскільки населення, що мігрувало опинившись в нових для себе європейських соціальних реаліях, все ж опирається на власні культурні традиції. Стосовно цього аспекту дослідник Е. Г. Аванесова говорить, що: «Культурне розмаїття поліетнічної держави впритул до середини XX століття було одним із факторів його можливої внутрішньої дезінтеграції, що веде до сепаратизму і втрати територіальної цілісності. Внаслідок цього, однією із найважливіших цілей етнічної політики ставало формування єдиної політичної нації через подолання культурного і етнічного розмаїття» [2, с. 10]. Дана ситуація посилює певні застереження, занепокоєння в європейському політичному та етнокультурному середовищі і, як наслідок, маємо дискусії стосовно розмивання самобутньої європейської культурної спадщини під впливом поширення інших культур. Проте, відсутність конкретних регулюючих механізмів в питаннях асиміляції мігрантів загрожує конфліктами на міжкультурному рівні, котрі з часом дійсно можуть призводити до соціокультурної дезінтеграції в умовах культурної глобалізації. Як зазначає дослідник М. А. Козловець: «Посилення глобальних і регіональних міграційних потоків підриває існування держави-нації, розмиває її кордони, національну ідентичність. Держави фактично втрачають контроль за міграцією, який тепер здійснюється на міжурядовому та міждержавному рівнях» [3, с. 203].

Така ситуація породжує і певні суперечності, що пов'язані із процесами глобалізації, які як відомо пов'язують із універсалізацією світу - де політика мультикультуралізму може зіграти амортизуючу роль у розвитку культурної глобалізації, коли національні кордони розмиваються. Однак у випадку Європи цього повсюдно, як видно, не відбувається. Одна із вагомих причин це явище так званої «кризи ідентичності», яка викликана пересторогами стосовно можливої уніфікації національних культур, коли не має розуміння якою буде універсальна культура, але з іншого боку процеси акультурації де в більшій, а де в меншій мірі вже почалися. Як реакція на дані явища, маємо кризу ідентичності, що є поверненням до власних національних культурних надбань, тобто посилюється акцент на збереженні автохтонної культури. Як говорить М. А. Козловець: «Суперечність універсальних глобальних цінностей і вимог на місцях зберегти свою самобутність становить зміст і визначає напрям соціальних змін в сучасному глобалізованому світі» [З, с. 155]. В такий спосіб виникає ситуація в Європі де одні держави-нації беззастережно відносяться до вищеозначеної політики мультикультуралізму, а деякі означають про крах подібної політики. Однак як говорить У Бек: «Насправді мультикультуралізм допускає (хоча й у дуже пом'якшеному вигляді) сутнісну ідентичність і суперництво культур» [4, с. 349]. Якраз таку модель співіснування і демонструють держави Нового світу та деякі європейські країни. Для інших же європейських держав-націй, що переважно останнім часом опікуються збереженням самобутньої культури (Німеччина, Франція), більш бажаним видається сценарій розвитку мультикультуралізму близький до того, який сформувався у США в середині XX ст., оскільки за такої політики мультикультуралізму як «плавильний чавун», стає можливим зберегти власну етнокультурну національну ідентичність. Це також передбачає, що представники інших націй, можуть мирно співіснувати із корінним, місцевим населенням, але тільки в тому разі можуть бути рівноправними, якщо будуть переймати місцеві культурні традиції. Подібно до вищеозначеного в своїй праці проговорює А. В. Черняк: «В одних випадках вважалось, що мігранти мають намір культурно асимілюватись в політичну спільність (модель Франції). В інших випадках проблема включення мігрантів в національну спільність не ставилась, так як передбачалось, що мігранти гості, що приїхали працювати, котрим належить повернутися на батьківщину (модель Німеччини). Третій варіант передбачав формування постколоніального суспільства (модель Великої Британії)» [5, с. 74]. Як видно підходи у відношенні реалізації політики мультикультуралізму в провідних європейських країнах дещо різняться. Однак їх все ж об'єднує відсутність дієвого процесу асиміляції мігрантів в європейський культурний простір, що і стало однією із основних причин критичного відношення до політики мультикультуралізму в означених країнах. За таких обставин ми зіштовхуємося із неоднорідністю культурної глобалізації, де в одному з варіантів є держави, наприклад, Нового світу, що сповідують мультикультуралізм, як варіант прийнятного взаємного існування в одній країні представників багатьох національностей та різної расової приналежності, а з іншого маємо Західну Європу, де не склались стійкі, єдині обриси мультикультурних традицій. Дослідник

М.А. Козловець з приводу цього говорить: «Більш перспективним було б доповнення мультикультурної орієнтації на сусідство та співіснування різних етносів і культур, установкою на їх взаємодію, взаємовплив і взаємозбагачення. Такий підхід, у свою чергу, передбачає не тільки врахування інтересів і прав нових національних меншин, а й рівність різних етнічних груп з автохтонним населенням у всіх сферах життя і необмежене право на культурний і конфесійний вибір» [З, с. 208]. Під таке взаємне існування необхідно розробляти відповідне правове регулювання, яке буде враховувати інтереси, пов'язані із збереженням місцевої етнокультурної національної ідентичності при наявності культурного розмаїття в державі. Цей чинник можна розглядати як один із перших кроків до побудови загалом у Західній Європі мультикультуралізму за принципом «єдності в розмаїтті».

Також далеко не останнє місце у відношенні безконфліктного існування корінного населення Європи із мігрантськими спільнотами є відповідно налаштована робота певних соціальних інститутів. Мова йде про соціальне забезпечення, трудове законодавство, дитячи дошкільні заклади, школи, вищу освіту, медичне обслуговування і все це має бути доступним для мігрантів аналогічно до корінних мешканців. Тобто, фактично, мова йде про зрівняння в правах мігрантів і місцевого населення. Як говорить дослідник І.В. Следзевський: «Новим важливим елементом стає утвердження статусу і права різних меншин на самостійне самовизначення змісту і кордонів своєї власної ідентичності, визнання цих прав за колективними суб'єктами соціальних і політичних відносин - етнічними, релігійними, субкультурними групами та спільнотами» [6, с. 125]. На думку автора це найбільш прийнятний варіант в часи глобальної міграції та трансформації етнокультурної національної ідентичності, який спрямовує міжкультурні діалоги в конструктивну площину. Дане питання безумовно потребує прискореного вирішення, оскільки, як відомо, процеси глобалізації носять об'єктивний характер, а міграційні потоки до Європи завжди мають місце. За таких обставин необхідні регулюючи фактори про які йшлося вище, себто політика мультикультуралізму, має бути контрольованою, що передбачає наявність регуляторних механізмів впливу в умовах культурного розмаїття, а цього не відбувалося в минулі десятиліття в більшості країн Західної Європи, в особливості якщо вести мову за Німеччину та Францію.

Нова міграційна політика у вище згаданих країнах Європи має будуватися з урахуванням окремої концепції мультикультурного взаємного існування представників різних націй, як моделі мирного вирішення наболілих питань, що лежать в контурі розмивання етнокультурної національної ідентичності. Важливим є чітке усвідомлення того, що світ довкола нас швидко змінюється, а з метою уникнення небажаних наслідків культурної глобалізації стає очевидним, що нею як процесом необхідно керувати, регулювати впливаючи на ті соціокультурні трансформації, що як виклики постають на прикладі загроз етнокультурній національній ідентичності в певному європейському культурному просторі. Як зазначає дослідник І. В. Следзевський: «Завдання, котре стоїть перед сучасними державами, особливо в сфері зайнятості і освіти, забезпечення громадянських свобод, полягає не в утисках чи штучному обмеженні стремління людей публічно виражати свою ідентичність, в тому числі і колективну, а в знаходженні гнучкого і розумного балансу між цими претензіями и принципами національного громадянства, свобод і рівності громадян незалежно від етнічних, релігійних, расових відмінностей, в збереженні, а не послабленні консолідуючих традицій і норм громадянської ідентичності та інституту громадянства» [6, с. 136].

В процесі вирішення питань міжкультурного розмаїття Західної Європи змін потребує і законодавство, що регулює діяльність різночинних громадянських інститутів. Оскільки, важливим у здійсненні політики асиміляції мігрантів є надання їм прав і свобод, якими користуються корінні європейці. Така політика є перспективною в умовах інтеграції культур під впливом об'єктивних процесів культурної глобалізації. Як зазначає М. А. Козловець: «Яскраво вираженою тенденцією сучасної культурної глобалізації є певне культурно-ментальне «усереднення», нівелювання національних, мовних, релігійних, тендерних та інших індивідуальних особливостей - створення космополітичного індивіда, своєрідного «громадянина світу» [3, с. 160]. При цьому з метою забезпечення подальших можливостей взаємного міжкультурного існування, істеблішменту європейських країн необхідно налагоджувати систематичний контроль процесів інтеграції культур, з метою поступової оптимізації міжкультурних діалогів. Останнє дасть змогу європейській історико-культурній спадщині зберігатися та взаємозбагачуватись в середовищі культурного розмаїття, враховуючи об'єктивні умови розвитку поступальної мультикульїурної складової світу. міграція політика мультикультуралізм

Таким чином, політика мультикультуралізму в більшості країн Західної Європи потребує докорінного перегляду та відповідних коректив до назрілих вимог сьогодення. При цьому кожна окремо взята європейська країна має власні специфічні мультикультурні традиції, що робить європейський мультикульїуралізм неоднорідним за змістовим навантаженням. У відношенні такої ситуації кожна з європейських держав- націй в залежності від подальших перспектив розвитку етнокультурної національної ідентичності має проводити помірковану,вивірену, а значить контрольовану політику мультикультуралізму. Там де є суперечності і наявна критика співіснування в рамках розмаїття культур, наприклад, як це в Німеччині чи Франції - то політика у відношенні мігрантів може мати два основних сценарії. Одна ситуація, коли мігранти мають менше прав у порівнянні із корінним населенням і тоді фактично вони не є у повній мірі інтегрованими на рівних правах, як у соціальну систему на прикладі Німеччини, так і в питанні асиміляції їх в етнокультурній сфері, що не сприяє соціокультурній стабільності в державі. Інша можливість - це політика спрямована на таку інтеграцію мігрантів, коли вони є рівними у правах з автохтонним населенням країни, в яку мігрували. Також, що головне, зокрема у відношенні Німеччини та Франції - це впровадження варіантів регулятивної політики з акульїурації, а можливо й асиміляції мігрантів, коли останні інтегруються частково або повністю в автохтонну культуру даних країн, здобуваючи в обох випадках повноцінне громадянство і в рівноправ'ї співіснують.

Більше вірогідності у формуванні та розвитку форми мультикультуралізму за принципом - «єдність в розмаїтті» мають такі країни як Болгарія, Великобританія, Польща, Словаччина, Угорщина, Чехія, країни Балтії тощо.

Проте є держави, що вже сьогодні в повній мірі впроваджують подібну політику мультикультуралізму і здебільшого істеблішмент цих країн не виказує певних застережень щодо такого виду політики. З-поміж таких держав можна виокремити Нідерланди, Швейцарію, країни Скандинавії, а в особливості Швеція.

Наступні дослідницькі розвідки в ключи даної тематики можуть бути спрямовані на подальшу конкретизацію, більш детальне вивчення означеного вище принципу політики мультикультуралізму як «єдність в розмаїтті» у світлі проблемних аспектів її реалізації в окремо взятих європейських державах.

Список використаних джерел

1. Громакова Н. Проблеми формування ідентичності в епоху глобалізації / Н. Громакова // Матеріали міжнародної міждисциплінарної конференції «Людина та її ідентичність у добу глобалізації», 29-30 червня 2010 р. / Відп. за випуск професор А. Карась. - Львів, 2010. - 302 с.

2. Аванесова Е. Г. Мультикулыурализм и проблема стабильности полиэтничного государства / Е. Г. Аванесова // Исторические, философские, политические и юридические науки, культурология и искусствоведение. Вопросы теории и практики. - 2012. - №4, 4.1. - С.10-13. [Электронный ресурс]. - Режим доступа: URL:http://vital.lib.tsu.ru/vital/access/ manager/ Repository/ vtls:000432747

3. Козловець M. А. Феномен національної ідентичності: виклики глобалізації: Монографія / А. М. Козловець. - Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2009. - 558 с.

4. Бек Ульрих. Влада і контрвлада у добу глобалізації. Нова світова політична економія / Ульрих Бек; пер. з нім. О. Юдіна. - К.: Ніка-Центр, 2011. - 408 с. - (Серія «Зміна парадигми»; Вип.14).

5. Черняк А. В. Мультикулыурализм и миграционная политика / А. В. Черняк // Вестник государственного и муниципального управления. - 2014. - Вып.З (14). [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://cyberleninka.ru/article/n/ multikulturalizm-i-migratsionnaya-politika

6. Следзевский И. В. Мультикулыурализм: хрупкий баланс между интеграцией и дезинтеграцией / И. В. Следзевский // Общественные науки и современность. - 2013. - №2. - С.123-137. [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://ecsocman.hse.ru/ data/2015/05/05/1251193845/123-137-Sledzevskii.pdf

References

1. Gromakova N. Problemy formuvannja identychnosti v epohu globalizacii' / N. Gromakova // Materialy mizhnarodnoi' mizh- dyscyplinamoi' konferencii' «Ljudyna ta i'i' identychnist' u dobu globalizacii'», 29-30 chervnja 2010 r. / Vidp. za vypusk profesor A. Karas'. - L'viv, 2010. - 302 s.

2. Avanesova E. G. Mul'tikul'turalizm і problema stabil'nosti polijetnichnogo gosudarstva / E. G. Avanesova // Istoricheskie, filosofskie, politicheskie і juridicheskie nauki, kul'turologija і iskusstvovedenie. Voprosy teorii і praktiki. - 2012. - №4, Ch.l. - S.10-13. [Jelektronnyj resurs]. - Rezhim dostupa: URL:http://vital.lib. tsu.ru/vital/access/ manager/ Repository/vtls:000432747

3. Kozlovec' M. A. Fenomen nacional'noi' identychnosti: vyklyky globalizacii': Monografija / A. M. Kozlovec'. - Zhytomyr: Vyd-vo ZhDU im. I. Franka, 2009. - 558 s.

4. Bek Ul'ryh. Vlada і kontrvlada u dobu globalizacii'. Nova svitova politychna ekonomija / Ul'ryh Bek; per. z nim. O. Judina. - K.: Nika-Centr, 2011. - 408 s. - (Serija «Zmina paradygmy»; Vyp.14).

5. Chemjak A. V. Mul'tikul'turalizm і migracionnaja politika / A. V. Chemjak // Vestnik gosudarstvennogo і municipal'nogo uprav- lenija. - 2014. - Vyp.3 (14). [Jelektronnyj resurs]. - Rezhim dostupa: http://cyberleninka.ru/article/n/multikulturalizm-i-migratsionnaya- politika

6. Sledzevskij I. V. Mul'tikul'turalizm: hrupkij balans mezhdu integraciej і dezintegraciej / I. V. Sledzevskij // Obshhest- vennye nauki і sovremennost'. - 2013. - №2. - S.123-137. [Jelektronnyj resurs]. - Rezhim dostupa: http://ecsocman.hse.ru/ data/2015/05/05/1251193845/123-137-Sledzevskii.pdf

Размещено на Allbest.ru