Українська культура XVIIІ ст.

Особливості розвитку культури. Становлення освітньої системи на Україні. Стильові і жанрові особливості архітектури і образотворчого мистецтва XVIIІ ст. Видатні постаті в літературному житті України XVIII ст. Розвиток музичної культури України в XVIIІ ст.

Рубрика Культура и искусство
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 03.05.2018
Размер файла 27,6 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Українська культура XVIIІ ст.

План

1. Особливості розвитку культури

2. Становлення освітньої системи на Україні

3. Стильові і жанрові особливості архітектури та образотворчого мистецтва XVIIІ ст.

4. Українська література

5. Музичне життя України в XVIIІ ст.

1. Особливості розвитку культури

Зародження і становлення буржуазних економічних відносин призвели до глибоких змін у соціально-політичному й духовному житті Європи. Найбільш значимими прикметами часу були секуляризація суспільної свідомості, розповсюдження ідеалів протестантизму, бурхливий розвиток природознавства, зростання інтересу до наукового й філософського знання. Культура і мистецтво висували нове розуміння основних домінант людського буття, відношення до Бога, суспільства, держави, нове розуміння самої Людини і відносин між людьми, що завершилося буржуазними революціями у найбільш розвинутих європейських країнах. Таким чином Європа, яка дала людству цінності, побудовані на засадах розуму, як сучасна наука і демократична держава.

Внаслідок соціально-економічного та політичного розвитку європейських держав, тенденції нового капіталістичного розвитку освічена частина людства стала усвідомлювати як риси єдиного загальноєвропейського процесу. У той час виникла ідея нової форми державного правління - абсолютної монархії, за якої сюзерену надавалася необмежена верховна влада. Особа монарха та властиві йому якості набували великого значення у подальшій долі своєї країни. Таким чином, Просвітництво - це політична ідеологія, філософія та культура, прогресивна ідейна течія епохи краху феодалізму та утвердження капіталістичного ладу, що охоплювала кінець XVII-XVIII ст.

Ознакою часу стає політичне масонство (франкмасонство, фр. Francmaзonnerie, англ. Freemasonry) -морально-етичний релігійний рух, що виник в XVIII ст. у вигляді таємної організації з ритуалами й символікою частково запозиченої з Каббали. У XVIII ст. масонські ідеї поширюються і серед окремих представників малоросійського дворянства. Претендуючи на провідну роль і вплив на суспільство, масони зосередили увагу на розвитку засобів масової інформації, збільшення газетно-журнальної продукції національними мовами. В результаті такої діяльності посилюється значення публіцистики, виникає популярна пропагандистська література, художня література наповнюється авторськими відступами, соціальнополітичними узагальненнями, документально точними характерами. Популярним стає жанр есеїстки, здатної швидко реагувати на будь-які суспільні події, розвивається памфлетна література. В живописі цю лінію продовжують політична карикатура. Провідниками Просвітництва на Україні були Г. С. Сковорода, Я. П. Козельський, Г. С. Винський, І. П. Котляревський, В. В. Капніст, О. О. Паліцин, В. Н. Каразін, П. Д. Лодій та інші, що в тій чи іншій мірі вони виступали з критикою існуючого ладу та ідеями побудови нового суспільства.

2. Становлення освітньої системи на Україні

Визначальним моментом культурного життя епохи Просвітництва була безмежна віра в перетворювальні можливості освіти. Передові люди того часу докладали значних зусиль для поширення знань серед усіх верств суспільства, відводячи просвіті провідну роль у прогресивному розвитку людства у руслі загального добра й справедливості. Просвітництво розумілося не лише, як просте розповсюдження знань і освіти, воно включало в себе моральне та громадянське виховання, а також утвердження "істинних" уявлень про світ, суспільство та людину - на противагу "хибним" ідеям старого світу. Постулати Просвітництва не несли в собі революційного запалу, проте саме вони започаткували те соціальне піднесення, яке завершилося Французькою буржуазною революцією.

Розвиток освіти в Росії протягом XVIII ст. відбувався під знаком реформ, Петра І, що стимулювали потяг до знань, розширення та удосконалення освітньої справи.

В той же самий час розвиток української освіти протягом XVIII ст. відбувався на рівні місцевих потреб - письменних людей конче не вистачало. В останній чверті XVIII ст. розвиток освіти в краї відбувався згідно з загальнодержавною реформою. У 1786 р. було затверджено статут народних училищ, за яким вони поділялися на головні й малі. Головні училища з чотирирічним строком навчання призначалися для дітей дворян і відкривалися в Києві, Чернігові, НовгородіСіверському, Харкові та Катеринославі. В повітових містах - Ніжині, Полтаві, Прилуках, Ромнах, Глухові, Погарі, Ізюмі, Охтирці, Сумах і Богодухо-ві - створювалися малі училища, переважно для дітей купців, заможних міщан, урядовців. Важливою частиною навчальної програми обох видів училищ було вивчення мов - російської, латинської та однієї із західноєвропейських.

Подальшого розвитку набула освіта на Запоріжжі, де при багатьох церквах існували парафіяльні школи. В 1754-1768 рр. там діяла січова школа, в якій навчалися діти старшини і заможних козаків. В усіх запорізьких школах, поряд з читанням і письмом, учнів навчали музики і співам.

На Правобережній Україні та західноукраїнських землях, що перебували під пануванням шляхетської Польщі, українські школи існували лише в деяких селах при церквах і монастирях. Продовжували освітню діяльність і давні братські школи, серед яких виділялася львівська.

У Львові початкова школа існувала при соборі св. Юра.. Початкові школи були в Перемишлі, Замості, Олеську, Кам'янці та інших містах. Викладання в школах велося переважно польською мовою, а з останньої чверті XVIII ст. - німецькою. Кількість учнів-українців в цих школах була незначною.

На Закарпатті XVIII ст. ввійшло в історію як період латинізації й мадяризації українського населення.

У 70-ті рр. XVIII ст. на Закарпатті здійснена шкільна реформа, проведена в Австрії та Угорщині. Ужгород став центром одного з дев'яти шкільних округів угорського королівства.

В той же час швидко зростали потреби суспільства в освіті. У тісному зв'язку з освітою продовжувала розвиватися наука виникли спеціальні наукові та культурно-освітні заклади, діяльність яких позитивно позначилася на поширенні знань.

Найбільше відкривалося платних приватних пансіонів і шкіл для дітей дворян. Вони готували їх до вступу в гімназії, ліцеї, університети та військові училища. Приватні навчальні заклади створювалися для хлопців і дівчат.

Середню освіту давали гімназії, які відкривалися в усіх губернських і окремих повітових містах. Вони отримувалися за рахунок державних коштів і частково міських прибутків. Навчання було платним. Серед гімназичних учителів на Україні були економіст І.Вернадський, історик М.Костомаров, педагог М.Чалий, художник І.Сошенко та інші відомі вчені й митці. Після закінчення гімназії учні діставали право вступати до університетів або на державну службу. Випускники гімназій іноді ставали вчителями у початкових школах.

На початку XIX ст. на Україні єдиним вищим навчальним закладом лишалася Київська академія, яка не могла забезпечити належного розвитку вищої освіти. Згодом було засновано університет в Харкові. Першим ректором Харківського університету став прогресивний діяч професор російської словесності І. Рижський.

Позитивне значення мало заснування на Україні інших вищих учбових закладів. На Півдні України центром вищої освіти став Рішельєвський ліцей, заснований 2 травня 1817 р. в Одесі. У Ніжині 4 серпня 1820 р. відкрилася Гімназія вищих наук - привілейований дворянський навчальний заклад, що готував молодь до державної служби. Згодом гімназію було перетворено у математичний (1832), а потім юридичний (1840) ліцей. За 40 років, з 1820 по 1860 у 26 випусках його закінчило 588 чоловік. У Гімназії вищих наук здобули освіту письменники М. Гоголь і С. Гребінка.

Серед визначних діячів освіти на Україні одне з перших місць належить видатному ученомухірургу, громадському діячеві й просвітителю М.Пирогову (1810-1881), який займав посади попечителя Одеського (1856-1858), а згодом Київського (1858-1861) навчальних округів.

3. Стильові і жанрові особливості архітектури та образотворчого мистецтва XVIIІ ст.

Архітектура українського бароко. Бароко (італ. barocco) означає химерний, чудернацький. Так називають мистецький стиль, який панував у Європі від кінця XVI та майже до кінця XVIII ст.

Прикметні риси європейського бароко в українській архітектурі втілювалися дуже своєрідно. Тому дослідники українських барокових споруд послуговуються терміном українське, або козацьке, бароко. Найяскравіше цей архітектурний стиль виявився на землях Гетьманщини й Слобідської України у кам'яному будівництві за часів гетьмана Івана Мазепи. Проте пам'ятки барокової архітектури збереглись і в Західній Україні, а також у дерев'яному народному будівництві всіх українських земель. Справжніми шедеврами світової архітектури є українські барокові споруди -- Софійський та СвятоМихайлівський Золотоверхий собори в Києві, Преображенський собор Мгарського монастиря поблизу Лубен (1684--1692 pp.), Xpeстоздвиженський у Полтаві (1709 p.), Покровський у Харкові (1689 p.), Спасо-Преображенський в Ізюмі (1684 p.), Георгіївський собор Видубицького монастиря в Києві (1696--1701 pp.), церква св. Катерини в Чернігові (1716 р.), Преображенська церква у Великих Сорочинцях (1732 p.), собор св. Юра у Львові (1747--1762 pp.), Успенський собор Почаївської лаври (60--70-ті pp. XVIII ст.) та ін. Найвідоміший архітектор українського бароко -- Іван ГригоровичБарський. Він був вихованцем Києво-Могилянської академії. Архітектурну діяльність розпочав наприкінці 40-х pp. XVIII ст. з будівництва міського водогону на Подолі, центральною спорудою якого став фонтан «Самсон». У 60--70-х pp. XVIII ст. Григорович-Барський був найпопулярнішим київським будівничим. Без його участі не зводилася жодна будівля на Подолі. Григорович-Барський спорудив, зокрема, надбрамну церкву Кирилівського монастиря, Покровську церкву й церкву св. Миколи

Набережного, брав участь у будівництві церкви Різдва Богородиці та магістрату в Козельці.

Іншим визначним будівничим був Степан Ковнір. Одна з найкращих споруд Ковніра -- корпус на території Києво-Печерської лаври, названий його ім'ям.

Найвизначнішою пам'яткою дерев'яної церковної архітектури XVIII ст. є Запорозький собор у Самарі (нині Новомосковську), зведений у дусі «козацького бароко» народним майстром Якимом Погребняком.

Прикметною рисою архітектури XVIII ст. став розвиток цивільного будівництва.

Споруджувалися магістрати, школи, колегії, військові канцелярії, друкарні, оборонні укріплення, палаци старшини тощо. Розбудовувались і прикрашалися міста. За тих часів в Україні працювало багато архітекторів-іноземців. То були, зокрема, німець Йоган Шедель, який спорудив дзвіниці Києво-Печерської лаври та собору св. Софії, Благовіщенську церкву на території Києво-Могилянської академії; італієць Бартоломео Растреллі -- автор проекту СвятоАндріївської церкви в Києві та ін.

Протягом XVII--XVIII ст. в Україні розвивалася скульптура. Найвідомішим скульптором другої половини XVIII ст. був Сисой Шалматов -- автор численних іконостасів і скульптур, зокрема у Хрестоздвиженському соборі в Полтаві, у Мгарському монастирі, у церкві св. Покрови в Ромнах. Талановиті скульптори працювали і в Західній Україні, з-поміж яких найвидатнішим був Йоган Пінзель, автор скульптурного оформлення Святоюрського комплексу у Львові та ратуші в Бучачі [Див Іл.45].

Наприкінці XVIII ст. під безпосереднім впливом російського класицизму українське мистецтво також набуває форм цього стильового напряму, що найповніше позначився на архітектурі та образотворчому мистецтві. Елементи класицизму проникали і в літературу. Саме в цей час в українській культурі з'являються тенденції, що передували реалізмові.

Новим архітектурним стилем, що прийшов на зміну бароко, стає класицизм (англ. classicism, від лат. classicus - зразковий) - напрям в європейській літературі та мистецтві, який уперше заявив про себе в італійській культурі XVI ст.

Розповсюдження класицизму проходило і на Україні, головним чином на півдні, де на місці фортець виникають нові міста, що забудовуються відповідно до принципів регулярного планування. Це Севастополь (1783), Катеринослав (1784, тепер Дніпропетровськ), Маріуполь (1779), Миколаїв (1784), Херсон (1778), Одеса (1794) та ін. У старовинних містах, ансамбль яких уже визначився, під регулярне планування відводились незабудовані ділянки (Київ, Чернігів, Новгород-Сіверський). В ансамбль міських споруд вводяться площі, сквери, парки.

Водилися палаци з відкритим плануванням, оточені розкішними парками: палац графа П.Румянцева-Задунайського в селі Вишеньках тепер Чернігівської області (архітектор М. Мосцепанов), палац у Старому Мерчику на Харківщині (архітектор П.Ярославський) палац графа К.Розумовського у Батурині на

Чернігівщині (архітектор Ч. Камерон) палаци, братів Ґалаґанів у селах Сокирниці та Дігтярі тепер Чернігівської області (архітектор П. Дубровський). До найвідоміших паркових ансамблів належить "Софіївка" в Умані та "Олександрія" у місті Біла Церква.

У стилі класицизму зводяться житлові будинки, адміністративні установи, й освітні заклади. На 30-40 рр. припадає будівництво університету св. Володимира у Києві, театрів у Києві, Одесі, Полтаві та ін. У Львові перші житлові будинки такого стилю зводяться в 90ті рр. XVIII ст. навколо вулиць, прилеглих до площі Ринок - історичного центра міста. Споруджується нова Ратуша (1828- 1835, архітектори Ю. Маркль та Ф. Третель). У середині XIX ст. архітектуру Львова доповнюють такі громадські споруди класицизму, як "Скарбкіеський театр", тепер Український драматичний театр ім. М. Заньковецької (архітектори Л. Пихаль, І. Зальцман), політехнічний інститут (архітек-тор Ю. Захаревич), "Осоленіум" - тепер Наукова бібліотека (архітектори П. Нобіле та Ю. Бем). Розвиток українського живопису був пов'язаний з крутим переломом в культурному житті Петровської епохи.

З втратою церквою свого домінуючого становища в країні відбувається швидка секуляризація мистецтва, у тому числі і живопису. Значного поширення набуває книжкова гравюра. Порівняно просте й дешеве виготовлення надавало і й важливого значення у культурному житті: гравюра стає невід'ємним елементом навчальної літератури, газет і календарів. Великих успіхів у мистецтві гравюри досягли І. Щирський, І. Мігура, Н. Зубрицький, брати Адам та Йосип Гочемські, Г. Левицький і багато інших. Вони працюють в галузі книжкової ілюстрації і станкової гравюри, створюють картини на історичні сюжети, портрети, пейзажі.

Оригінальним жанром в українському станковому живописі стають картини народних майстрів. Патріотичні сцени з історії, воєнні подвиги та громадське життя займають в їх тематиці провідне місце. Так, великої популярності здобули картини із зображенням опришків, козака-бандуриста ("Козак Мамай") та ін. Пишністю і оригінальністю також відзначається твір "Богдан з полками", присвячений Визвольній війні 1648-1654 рр.

В Петровську епоху також відбувається становлення мистецтва портрету, що на протязі всього XVIII ст. стає провідним жанром вітчизняного образотворчого мистецтва. Здебільшого персонажі на портретах зображувалися на повний зріст, у багатому одязі. Утверджувалися також і реалістичні течії, представники якої прагнули зобразити людей такими, якими вони є насправді. До них належать портрети київського міщанина І.Гудими, братів козаків Якова та Івана Шиянів, подружжя роздольських міщан Жемелків і та багато інших.

Поряд з портретом набуває розвитку монументальнодекоративний живопис, пейзаж, театрально-декораційне мистецтво, історичний живопис.. Першим історичним живописцем був Антон Павлович Лосенко (1737-1773), який створив велику історичну картину на євангельський сюжет "Чудесний улов" (1762). Однією з найвідоміших його картин булла "Володимир перед Рогнедою".

Скульптура в Україні розвивалася в тісному зв'язку з архітектурою і ґрунтувалася на досягненнях народного різьблення та мистецтва європейської пластики. В 1809 р. на Контрактовій площі була встановлена скульптурна композиція невідомого автора Самсон роздирає пащу леву", яка символізувала перемогу Росії над шведами у Полтавській битві. Народні майстри створювали високохудожні твори для оздоблення церков, монастирів, поміщицьких маєтків, площ, вулиць. Серед них дістали визнання митці-скульптори В. Деш у Києві, Г. Гальченко у Полтаві, К. Орловський у Ніжині та ін. Тогочасна монументальна скульптура також увіковічувала визначні історичні події.

4. Українська література

Література цього періоду в цілому носила перехідний характер. Вона розвивалася в період радикальних реформ імператора Петра І, що торкалися всіх сфер життя суспільства. В літературі продовжували розвиватися старі жанрові форми, однак змінювався зміст літературних творів, з'являється новий герой, життя якого віддзеркалює нову ідеологію і нові реальності. Вони стверджують, що багатства і поваги в суспільстві можна досягти не через шляхетність предків, а лише завдяки особистим здібностям і якостям.

Українська література першої половини XVIII ст. продовжувала розвиватися на традиціях попереднього періоду, проте більшість старих літературних і жанрово-стильових традицій вичерпали себе. Література дедалі більше набувала світського характеру. В літературні твори дедалі більше починає проникати жива народнорозмовна мова, з'явилися нові літературні жанри.

Протягом XVIII ст. в українській літературі домінувало барокко. З початком формування тенденцій до абсолютизму, його провідниками стають Юрій Крижанич (1617-1693), Семіон Полоцький (1629-1682) та Феофан Прокопович (1681-1736). Вони розуміли, що сама по собі необмежена влада монарха ще не гарантує процвітання держави і добробуту її громадян. Найбільш яскравим теоретиком та ідеологом абсолютизму був Феофан Прокопович - архієпископ Новгородський, перший віце-президент Святішого Синоду Російської Православної церкви. В своїх творах "Духовний регламент" і "Правда воли монаршей" він доводив необхідність необмеженої влади монарха, внаслідок чого, в супереч традиції, апофеозом самодержавної форми правління навіть стає право монарха призначати собі спадкоємця.

З накопиченням історичних знань і фактичного матеріалу літературні твори дедалі більше набувають характеру історичних праць, що відстоюють інтереси певного прошарку населення. Так, в першій половині XVIII ст. з'являється "старшинське літописання", що відображує інтереси козацько-старшинської верхівки. Характерною ознакою цих творів являється тенденційність викладу матеріалів. До найбільш визначних відносяться літописи Г. Грабянки, С. Величка, П. Симоновського, О. Шафонського, В. Рубана, О. Рі-гельмана.

Видатним явищем в літературному житті України другої половини XVIII ст. стала творчість Григорія Савича Сковороди (1722- 1794). Свої філософські трактати він писав у формі діалогів живою образною мовою, пересипаною народними висловлюваннями, прислів'ями і приказками Він написав також 30 байок, об'єднаних у збірку "Басни харьковскія", де знайшли подальший розвиток сатиричні традиції давньої української літератури. Талант Сковороди-поета розкрився в віршованих творах, зібраних в збірці "Сад божественних песней". Твори письменника поширювалися в рукописах, а пісні увійшли до репертуару кобзарів і лірників.

Кінець XVIII ст. -- вкрай несприятливий період в історії українського народу. Позначений він був цілковитим підкоренням України, більша частина якої внаслідок цілеспрямованої колоніальної політики російського царату перетворилася на колонію Російської імперії. Проте й за таких обставин українці, спираючись на самобутню тисячолітню культуру й такі ж давні традиції власної держави, долали потужні асиміляторські заходи імперії, залишаючись окремим народом.

Уже перші десятиліття XIX ст. засвідчили неабияке пожвавлення духовного життя, з яким пов'язують зародження українського визвольного руху.

Традиційно його початком вважають появу 1798 р. перших трьох частин «Енеїди» Івана Котляревського -- поеми, якій судилася слава першого твору нової української літератури, твору, що засвідчив появу нової української літературної мови й водночас уособлював початок українського національного відродження. Творам нової української літератури властива сучасна літературна мова та художнє мислення, що ґрунтуються на національній історії та дійсності.

В основу бурлескно-травестійної поеми «Енеїда» покладено однойменну епопею римського поета Вергілія, який своїм твором утверджував ідею божественного походження засновників Римської імперії. Згідно з законами жанру Котляревський зберіг сюжетну канву античного твору, його героїчний пафос, проте сповнив свою поему новими ідеями й надав їй абсолютно іншого, ніж у Вергілія, колориту. Створена на матеріалі суспільного життя України другої половини XVIII ст., «Енеїда» Котляревського показала світові український народ з його історією, мовою, звичаями, віруваннями, традиційним побутом, етичними та естетичними поглядами. Зроблено це було настільки майстерно, що поему Котляревського й досі вважають справжньою енциклопедією українознавства. Написана розмовною українською мовою, як простонародна «казка», розрахована на сприйняття найширшими читацькими колами, «Енеїда» утверджувала дух козацького бойового товариства, мужність і патріотизм. Таке переосмислення античного сюжету свідчило про появу в українській літературі нового типу художнього бачення, що ґрунтувалося на матеріалі, взятому письменником з національної історії і дійсності.

Ідеями національного відродження наснажена й «Історія русів» -- пам'ятка української історичної прози й публіцистики кінця XVIII ст. З'явився цей твір у середовищі козацької старшини. Хоча авторство його точно не встановлене, більшість дослідників припускає, що створив «Історію» Григорій Полетика. Твір поширювався в списках (надрукований був лише 1846 р. О. Бодянським).

5. Музичне життя України в XVIIІ ст.

український культура література музичний

Велику роль у суспільному й культурному житті українського народу відіграли братства, які виникли наприкінці XVI століття. Це - товариства, організації, що об'єднували прогресивних і найбільш освічених та свідомих представників інтелігенції та інших верств міського населення.

Дуже важливу роль відіграли братські школи й колегіуми у розвитку музичної культури.

Співи були органічною і невід'ємною складовою частиною виховання дітей у школах. Навчали хоровому (нотному) співу, музичній грамоті. У вищих школах учні проходили хорову практику, основи композиції тощо. Добре поставлене музичне виховання у братських школах першої половини XVII століття сприяло дальшому розвитку професіонального музичного мистецтва.

Багатоголосний спів зароджується ще наприкінці XVI століття уже у січні 1591 року Львівське братство вітало київського митрополита дванадцятиголосним хором.

В Україні у даний історичний період продовжує розвиватися вокальна музика. У цій галузі виняткова роль належить видатному філософу, поету, музиканту, просвітителю Григорію Сковороді (1722-1794). Музично-поетична творчість Г. Сковороди - канти та пісні - ще й досі не повністю зібрана та вивчена. Цінний скарб його творчості, що дійшов до нас - збірник "Сад божественних песней", в якому збереглися тексти його пісень та кантів. Серед них велику групу становлять сатиричні, соціально спрямовані пісні. Особливо популярні серед них - "Ой ти, пташко жовтобока", "Стоїть явір над водою", "Всякому городу нрав и права" (пізніше використаний І.Котляревським в "Наталці Полтавці").

Вельми популярною в той час була пісня-романс, особливо у побуті українських міст. Розвиток цього жанру пов'язаний з українською поезією. Пісні-романси складалися на тексти маловідомих авторів. Яскравим прикладом можуть бути відомі пісні-романси "Дивлюсь я на небо" на вірші М. Петренка, "Віють вітри", "Сонце низенько", "Ой не ходи, Грицю", які звучать також в "Наталці Полтавці" І. Котляревського. Чимало пісень-романсів було складено на поезії Т. Шевченка.

У кінці XVIII ст., на основі багатовікових хорових традицій, в Україні виникає чудо світового мистецтва - хорові духовні концерти. Творцями духовних концертів були музичні генії України - Максим Березовський, Дмитро Бортнянський і Артемій Ведель.

На рубежі XVIII і XIX століть з'являються також інші жанри: симфонічний, оперний і камерпо-інструментальний. Вони пов'язані з творчістю видатного вітчизняного композитора того часу Дмитра Степановича Бортнянського (1751-1825). Цей митець є автором шести опер, концертної симфонії, кількох фортепіанних сонат і камерноінструментальних ансамблів та понад тридцяти хорових концертів.

Геніальний композитор, піаніст, диригент, хормейстер Дмитро Бортнянський став першим в історії української музики композитором, який здобув європейського рівня музичну освіту та підняв українську музичну культуру на щабель європейської культури.

З його оперної творчості у класичну спадщину української музики увійшли такі її зразки, як "Креонт", "Алкід", "Сокіл", "Син-суперник", "Свято синьйора".

Визначним представником української культури цього періоду був також Максим Березовський. Доля його була драматичною. Він мав прекрасний голос і великий музичний талант. М. Березовський завоював собі визнання на кращих оперних сценах Італії. Поставивши з великим успіхом свої опери "Демофонт" та "Іфігенія", композитор повертається до Петербурга. Але тут на нього чекали інтриги, заздрість, матеріальна скрута, нерозуміння, які довели його до відчаю і зневіри. Не знайшовши підтримки своєму таланту й розуміння, 32-річний М. Березовський покінчив життя самогубством.

Оперна спадщина композитора виявляє високий художній та професійний рівень і несе впливи кращих досягнень італійської опери.

Найвідоміший твір М. Березовського - хоровий концерт "Не отвержи мене во время старости".

Третій з плеяди видатних українських композиторів XVIII ст. є Артемій Ведель (1767-1808). Життєва доля композитора склалася драматично. Цар Павло І побачив у ньому небезпечну для влади людину, Композитора помістили у так званий "інвалідний дім". Після звільнення Ведель пішов послушником у Києво-Печерську лавру. Занепавши духом, він не повертався більше до творчості і невдовзі помер. Могила його загубилася.

Творчий спадок, який залишив композитор є справжнім діамантом національної культури. Наприклад, один з уривків його "Херувимської" асоціюється з мелодією пісні, яка відома під назвою "Повій, вітре, на Вкраїну".

Виявом української професіональної музики слід сприймати також виникнення інструментальних жанрів. Першим інструментальним концертом не тільки в Україні, а й у Східній Європі стали соната для скрипки та клавіру Максима Березовського та концерт для оркестру і клавіру Дмитра Бортнянського.

Специфіка української музики полягала в тісному зв'язку з народними пісенними джерелами та традиціями хорового співу. Тому особливо розвиненими виявилися жанри хорової музики, насамперед, хорового концерту. Хорові концерти, які продовжували канони церковного музичного побуту та вбирали в себе риси класичного стилю, водночас несли яскраві ознаки народної творчості. Внаслідок цього хорові концерти виходили за межі церкви, поширюючись серед різних верств - від простого люду до аристократичних салонів. Ці композитори зуміли втілити прогресивні ідеали свого часу, де в специфічній формі звучить протест людини проти насилля, зла, несправедливості, зуміли поєднати досягнення вітчизняної і західноєвропейської музичної культури.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Умови розвитку культури українського народу в другій половині XVII – кінці XVIII ст., вплив на неї національно-визвольної боротьби. Становлення літератури, театральної та музичної творчості. Розвиток архітектури та образотворчого мистецтва України.

    лекция [17,4 K], добавлен 01.07.2009

  • Основні риси новоєвропейської культури XVII-XVIII ст. Реформа і відновлення в мистецтві стилю бароко, його вплив на розвиток світової культури. Класицизм як напрямок розвитку мистецтва та літератури. Живопис, скульптура та архітектура класицизму.

    реферат [61,7 K], добавлен 07.01.2011

  • Історичний огляд становлення іспанської культури. Стародавні пам'ятники культури. Музеї сучасного мистецтва в Мадриді. Вплив арабської культури на іспанське мистецтво. Пам'ятки архітектури в мавританському стилі. Розквіт іспанської музичної культури.

    реферат [21,1 K], добавлен 08.01.2010

  • Особливості розвитку української освіти, літератури, музики, архітектури і мистецтва у ХVІ-ХVІІ ст. Тісні взаємозв'язки української культури з культурою Польщі і Росії. Початок книгодрукування в Україні у XVI ст. Церковне життя України того часу.

    доклад [17,1 K], добавлен 19.12.2010

  • Історія зародження та розвитку трипільської культури, скіфського мистецтва та язичництва в Україні. Розгляд християнізації Русі як двигуна нового культурного процесу держави. Вдосконалення архітектури, іконопису, живопису в Україні в XIV-XVII століттях.

    реферат [29,5 K], добавлен 09.09.2010

  • Розвиток освіти та науки в Україні. Українське мистецтво XIX ст. Розвиток побутової української пісні у XIX ст. Особливості та етапи національно-культурного розвитку України у XX столітті. Основні тенденції розвитку сучасної української культури.

    реферат [18,6 K], добавлен 09.05.2010

  • Особливості культурного життя доби відновлення української державності (1917-1920 рр.). Радянський етап розвитку української культури. Відродження національної культури в добу розбудови незалежної України. Державна підтримка національної культури.

    реферат [40,4 K], добавлен 03.10.2008

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.