Специфіка вивчення регіональної хорової культури в соціальному контексті розвитку XX - початку XXI ст.

Анотація

Мета роботи. Стаття присвячена вивченню регіональної хорової культури та висвітленню особливостей її дослідження у XX - початку XXI ст., що передбачає відслідкування її генези в контексті соціально-історичного розвитку та соціальних передумов щодо вивчення окремих аспектів української хорової культурі. Методологія дослідження полягає у використані компаративного та історичного методів, а також проблематика теми обумовлює використання контекстного та систематичного методів. Це дає змогу розглянути регіональну хорову культуру як частину загального культурно-історичного процесу. Наукова новизна полягає у визначенні та узагальненні специфічних аспектів та поглядів щодо вивчення регіональної хорової культури як предмету дослідження в наукових теоретичних працях XX- XXI ст. Розглянуто найбільш характерні ознаки цього явища в контексті соціальних реалій означеного періоду. Узагальнено основні фактори впливу на розвиток хорової культури відповідно до її регіональних досліджень. У статті також виокремлені основні складові хорової культури, які відображають особливості світоглядних детермінант науковців цього періоду. Висновки. У роботі висвітлені основні погляди щодо розгляду хорової культури регіонів і узагальнені специфічні риси її вивчення в теоретичних дослідженнях XX - початку XXI ст. Акцентовано увагу на головних соціальних передумовах для формування хорової культури окремих регіонів і національної хорової культури в цілому. Хорова культура в такому контексті дозволяє відобразити історичні світоглядні позиції, притаманні соціуму, сприяючи розвитку національної свідомості суспільства.

Ключові слова: хорова культура, регіональна культура, етнос, самоідентифікація.

Аннотация

Цель работы. Статья посвящена изучению региональной хоровой культуры и освещению особенностей ее исследования в ХХ-начале XXI в., что предусматривает отслеживание ее генезиса в контексте социально-исторического развития и социальных предпосылок по изучению отдельных аспектов украинской хоровой культуры. Методология исследования заключается в использовании сравнительного и исторического методов, также проблематика темы обусловливает использование контекстного и систематического методов. Это позволяет рассмотреть региональную хоровую культуру как часть общего культурноисторического процесса. Научная новизна работы заключается в определении и обобщении специфических аспектов и взглядов по изучению региональной хоровой культуры как предмета исследования в научных теоретических трудах XX-XXI вв. Рассмотрены наиболее характерные признаки этого явления в контексте социальных реалий указанного периода. Обобщены основные факторы влияния на развитие хоровой культуры в соответствии с ее региональными исследованиями. В статье также выделены основные составляющие хоровой культуры, отражающие особенности мировоззренческих детерминант ученых этого периода. Выводы. В работе освещены основные взгляды по рассмотрению хоровой культуры регионов и обобщены специфические черты ее изучения в теоретических исследованиях XX- начала XXI вв. Акцентировано внимание на главных социальных предпосылках для формирования хоровой культуры отдельных регионов и национальной хоровой культуры в целом. Хоровая культура в таком контексте позволяет отобразить исторические мировоззренческие позиции, присущие социума, способствуя развитию национального сознания общества.

Ключевые слова: хоровая культура, региональная культура, этнос, самоидентификация.

Сьогодні дедалі більше досліджень демонструють підсилення уваги до детального вивчення української культури. Особливо це стосується сформованого в Україні наприкінці XX ст. напрямку регіональних культурологічних досліджень. Основна мета таких досліджень - це розгляд регіональної культури як структуроутворюючого компоненту загальнонаціональної культури. Культура будь-якого регіону унікальна. Своєрідність сформованих традицій та усталених норм існування культури ґрунтується на географічних, економічних, політичних та соціальних особливостях території. При цьому відкривається певна ґенеза, яка поєднує українську культуру в цілому.

Однією з основних характеристик вивчення української регіональної культури є музичне мистецтво, зокрема хорове, яке займає одне з провідних місць у національній музичній культурі. Посилення інтересу до регіональної специфіки України, національної самоідентифікації, історичної пам'яті обумовлює необхідність створення цілісної й об'єктивної картини розвитку українського хорового руху. Саме хорова культура є найбільш історично усталеною та природною сферою музичної творчості, притаманній українській ментальності. Важливою складовою в такому випадку постає необхідність розкриття соціокультурного контексту у висвітленні регіональних особливостей хорової культури сучасності.

Вивчення регіональної специфіки сучасної хорової культури надає можливість дослідити розвиток музичної культури в національному, історичному та соціокультурному аспектах. Розгляд цих рівнів в дослідженні регіональної хорової культури формує актуальність даного дослідження.

Метою роботи є вивчення регіональної хорової культури та висвітлення особливостей її дослідження у XX - початку XXI ст., що передбачає аналіз її генези в контексті соціально-історичного розвитку.

Науковий інтерес до проблеми регіонального в контексті національного з урахуванням індивідуального розвитку музичної культури різних регіонів України є сьогодні підвищеним, оскільки через поглинання у змісті національної ідентичності культурних явищ, регіональних художніх традицій науковцями ці явища осмислюються як складна інтегрована єдність культурного простору нашої держави.

Регіональна хорова культура сьогодні постає частиною потужного міжнаукового, зокрема, мистецтвознавчого й культурологічного напряму, сформованого сучасними дисертаційними дослідженнями, що присвячені різноаспектному вивченню музичної культури регіонів України, зокрема: Центральної (П. Ковалик, А. Литвиненко, Г. Локощенко, М. Ржевська, Р. Римар, О. Бадалов, Т. Мартинюк та ін.), Західної (І. Бермес, Р. Дудик, Л. Ігнатова, Л. Кияновська, Н. Костюк, Т. Куржева, О. Миронова, М. Новосад, Т. Росул, П. Шиманський, Г. Карась та ін.), Південно-Східної (А. Желан, С. Кириєнко, Т. Медведнікова, В. Мітлицька, Й. Миклашевський, О. Антоненко та ін.).

Актуалізація даного напрямку культурологічних досліджень почалася в роки здобуття незалежності України: сучасні вітчизняні науковці гостро відчували потребу створення якомога повнішої картини становлення української культури через пізнання регіонів - не абстрактну, а конкретизовану іменами, датами, подіями [3, 10-14]. Дослідник чернігівської хорової культури

О. Бадалов відзначає, що «без регіональних досліджень неможливо уявити українську національну культуру у всьому розмаїтті її творчих проявів» [2, 3]. Кожен регіон має свою ідентифікаційну культурну парадигму, але розгляд динаміки хорової культури минулого століття дає змогу виокремити певну єдину соціально-історичну модель культурогенезу існування хорової культури, що є характерною майже для усіх регіонів України.

Основними носіями інформації щодо цієї динаміки без сумніву постають архівні документи, газетні публікації, афіші та документи, що демонструють контекст часових реалій певного історичного зрізу, відображають особливості життя творчих постатей, чия діяльність мала вплив на процес розвитку хорового руху. Вивчення таких джерел дає змогу не тільки отримати інформацію щодо діяльності того чи іншого колективу або виконавця. Аналіз та систематизація зазначеної літератури допомагає відтворити реальну історію соціокультурної еволюції в кожному з регіонів й підтвердити той факт, що історія хорового руху, певною мірою віддзеркалює не лише історію культури України, але й історію громадянського суспільства в цілому.

Це цілком логічно дає змогу вказувати на те, що в більшості досліджень можна побачити прояв двох основних складових культурно-історичного процесу: розвиток хорової культури в часи радянської влади та розвиток хорової культури часів Незалежної України.

Аналіз різноманітних наукових праць, які висвітлюють окремі регіональні особливості, дають змогу зазначити наступне. Хорова культура (передусім, як виконавська галузь) у радянський період була достатньо нормативним явищем й орієнтувалася на соціалістичні реалії. Найбільш поширеним була саме така дозвіллєва форма діяльності населення як засіб суспільної організації та втілення пануючої тоді ідеології. На це була спрямована державна політика щодо розвитку соціально-культурної інфраструктури населених пунктів. В умовах формування соціокультурної системи держави радянського часу, «до хорових колективів залучали людей не лише за бажанням, а й за вимогами керівництва, а неучасть в огляді художньої самодіяльності розцінювалася як порушення партійної дисципліни... владою було встановлено суворий контроль над репертуаром» [1, 46].

Починаючи з другої половини XX ст., формується професійна музично-освітня система. Це сприяє більш стабільній підготовці кадрів та формуванню професійних колективів, а також усталенню системи спеціальної диригентсько-хорової освіти. Значно оновлюється репертуар, який базується на національній та європейській класиці. Але, звісно, найбільш масштабно починає свій розвиток хорове мистецтво у період незалежності, коли зміна соціокультурної парадигми в Україні наповнила регіональний хоровий рух новим культуротворчим змістом. Це зумовило масштабний професійний та аматорський хоровий рух, становлення самобутніх талановитих музикантів, які очолювали хорові колективи й досягали значних успіхів; активізацію хорової творчості вітчизняних композиторів тощо.

Сьогодні хорові колективи скеровують свою увагу у бік відродження національної культури та духовності. Це, передусім, виявляється в значному розвитку аматорського хорового виконавства, а саме: формуються самобутні українські національні хорові колективи та фольклорні ансамблі, фольклорні колективи етнічних груп, що мешкають в регіонах України (й тим самим впливають на різноманітність музичного забарвлення регіонів), аматорські хорові колективи академічного спрямування). Головним фактором розвитку хорової культури постає піднесення національного духу країни.

Важливою складовою, що характеризує майже всю хорову культуру регіонів, є відродження традицій богослужбової хорової культури, тобто хорового духовного співу. Специфіка розвитку церковного хорового руху також відображає проблеми існування духовної культури у тоталітарному суспільстві, що дозволяє виявити умови відновлення церковної хорової культури напередодні розпаду СРСР, охарактеризувати стан богослужбової хорової культури у пострадянський період та в умовах незалежності.

Отже, регіональна хорова культура як особлива взаємодія системних компонентів, які є «проявом специфічної художньої діяльності, основою якого є прямий та зворотній зв'язок соціокультурних, художньо-естетичних та біофізичних факторів» [4, 16], постає як засіб мистецької комунікації, де синтезуються та відображаються загальнолюдські та соціально-історичні цінності. При цьому виникає певний комплекс дій, спрямованих саме на становлення хорової культури у виконавсько-комунікативному, організаційному, культурно-просвітницькому напрямках. Це дає змогу аналізувати концепт хорової культури як систему певних принципів та засобів відображення існуючого світобуття, що реалізується в культуротворчій діяльності як індивідумів, так і колективу в цілому та поданий в кінцевих хорових зразках як інтерпретаторсько-виконавських і як результат композиторської роботи, та які, як вказує О. Бадалов, несуть хорове значення і змісти; діяльнісним центром творчого процесу є виконавство, а засобом виконавства - хоровий колектив.

Таким чином, зазначимо, що в сучасній незалежній Україні, як і в усьому світі, все більшого значення набувають проблеми подолання глобалізаційної кризи та урбанізаційних процесів у суспільстві шляхом відродження духовних цінностей і багатовікових національних культурних традицій, розвитку культурної самосвідомості й самоідентичності кожної особистості, кожного громадянина держави. Тому сьогодні для вчених важливим завданням стало дослідження та переосмислення співвідношення регіональних, національних і загальнолюдських цінностей у сучасному українському суспільстві під впливом інформаційних і глобальних чинників

Хорова культура є потужним засобом самоствердження та етнічної самоідентифікації українського народу. Вона уособлюється як унікальне явище, як окрема культурологічна система в контексті світової культури. Осмислення та цілісне відтворення панорами історичного розвитку хорової культури України є важливим завданням вітчизняного мистецтвознавства й вбачається неможливим без докладного дослідження окремих регіонів країни. Відтак, з кінця XX століття чітко сформована тенденція до розгляду хорової культури певних регіонів України як окремого напряму вітчизняного мистецтвознавства. Розвиток хорової культури різних регіонів має свої особливості, без врахування яких неможливе створення цілісної картини її національної специфіки.

регіональний хоровий культура

Література

1. Антоненко О.М. Хорова культура Запорізького краю XX - початку XXI століть в аспектах музичної регіоналістики : дис. ... канд. мистецтвознавства : спец. 26.00.01 / Олександр Миколайович Антоненко; Нац. академія керівних кадрів культури і мистецтв. - К., 2014. - 296 с.

2. Бадалов О.П. Хорова культура Чернігівщини у соціокультурному просторі України кінця XX - початку XXI століть: дис. ... канд. мистецтвознавства : 26.00.01 / Олег Павлович Бадалов; Нац. акад. кер. кадрів культури і мистецтв. - К., 2014. - 207 с.

3. Бермес І.Л. Український хоровий рух у контексті соціокультурних процесів XIX - початку XXI століття: дис. ... д-ра мистецтвознавства : 26.00.01 / Бермес Ірина Лаврентіївна; Нац. акад. кер. кадрів культури і мистецтв. - К, 2014. - 437 с.

4. Лащенко АН. Проблеми дослідження вітчизняної хорової культури // Науковий вісник НМАУ ім. Н.І. Чайковського: Українське музикознавство. - К., 1998. - Вип. 28. - С. 13-24.

Размещено на Allbest.ru