Номінації їжі, тепла, безпеки в контексті наївної категоризації світу

НОМІНАЦІЇ ЇЖІ, ТЕПЛА, БЕЗПЕКИ В КОНТЕКСТІ НАЇВНОЇ КАТЕГОРИЗАЦІЇ СВІТУ

Базовими репрезентантами наївної катетеризації світу виступають сталі мовні вирази: прислів'я, приказки, афоризми, сентенції та народні казки. Зазначимо, що об'єктом нашого дослідження є російські та українські паремії та казки як феномени наївної категорізації світу в номінаціях їжі, тепла, безпеки. Мета даної статті полягає в тому, щоб представити вищеназвані номінації в окресленому контексті на матеріалі фольклору: українських та російських казок, паремійних текстів. Актуальність статті пов'язана з сучасними доробками у сфері когнітивного сприйняття дійсності та новітніми антропологічними розвідками у лінгвістиці.

За словами В. В. Жайворонка, мова окреслює носієві напрями світосприйняття, підтвердженням чого є традиційні дискурси, серед яких учений називає фольклорні тексти замовлянь, вірувань, оповідей -- міфів у формі казки, переказу, легенди, анекдоту, вербальних фрагментів весільних та інших обрядів, ритуальних дійств тощо [1, с. 48].

Безумовно, мислення прадавньої людини основане на колективних уявленнях, під впливом яких оточуюче середовище, всі предмети домашнього вжитку, виготовлені людиною, завжди є втіленням сукупності містичних властивостей. Асоціації архаїчної свідомості, що стосуються відношень між суб'єктами (антропоморфними, зооморфними, біоморфними тощо) і об'єктами, зокрема предметами, що визначаються наявністю партиципації (фр. Lo І de participation, співучасті). Леві-Брюль зазначав, що «закон парти- ципації є характерним принципом первісного мислення, який керує асоціацією і зв'язками уявлень у первісній свідомості» [2, с. 62].

Даючи характеристику наївній, первісній діяльності, К. Леві-Стросс використовує поняття «бриколаж» (фр. bricolage, букв. «несподіваний рух, своєрідна гра з м'ячем з використанням допоміжних засобів») [3, с. 123]. Суміщення техніки бриколажу і міфологічного мислення спостерігається в тому, що останнє реалізується через досить змістовний і напрочуд химерний з певними табу репертуар. І в такому розумінні мислення, як стверджує К. Леві-Стросс, у вказаному контексті є чимось на зразок інтелектуального бриколажу [3, с. 126].

Цілком беззаперечним є той факт, що в українських і російських народних казках та пареміях наявний даний інтелектуальний вияв. Так, яскравий репрезентант номінації як їжі, тепла так і безпеки є «піч», зокрема, представлена у зазначеному наративному жанрі з неприродною для неживих об'єктів функцією -- здатності до вербальної комунікації: -- Ох, тяжело мне! Испеклись мои пирожки! Помоги мне, девица! («Гуси -- лебеди») [4, с. 21]. До того ж піч слугує прихистком в разі небезпеки у цьому ж фольклорному творі: -- Печь- матушка, спрячь нас, от злой смерти укрой! Печь заслонку отворила. Забрались братец и сестрица в печь, заслонку задвинули. Гуси -- лебеди погоготали -- погоготали -- и ни с чем улетели [4, с. 27]. Також піч виконує функцію транспортного засобу, здатного розвивати неабиякі швидкісні можливості у казці «Емеля -- дурак»: -- Ну-ка, по щучьему веленью, а по моему прошенью, поезжай-ка, печь, прямо в город! Тотчас изба затрещала, и печь вон пошла из избы и как сошла со двора, то и поехала печь столь шибко, что и догнать нельзя; и он догнал еще на дороге того посланного, который за ним ездил, а во дворец с ним приехал [5, с. 571]. В українській паремії Січень січе, а піч чубом трясе [6, с. 13] образ печі наділений яскравою ознакою чоловічої зачіски -- чубом.

Піддаючи аналізу оповідний фольклор російської етнокультурної зони, В. Я. Пропп зауважує, що це визначено ранніми, зокрема архаїчними схемами мислення, які не є причинно-наслідковими, оскільки для дій, відображених у фольклорі, не потрібна актуалізація причини цих дій [7, с. 96]. Особливо яскраво, за В.Я. Проппом, це простежується в так званих кумулятивних казках з присутньою номінацією їжі у назвах казок (наприклад, «Колобок», «Ріпка», «Курочка Ряба», «Яєчко»), етапи у яких виникають один за одним, і мотивація за такої ієрархії не є обов'язковою (відомий принцип «нанизування», або «аглютинації»). У подібних казках з номінацією тепла і безпеки (українських «Рукавичка», «Горщик»; російських «Теремок», «Терем мышки») один за одним з'являються звірі, які відрізняються збільшенням фізичних параметрів. Але що є характерним, так це фізична можливість досить невеликих предметів (горщика, рукавички) вміщати в собі незвичайно велику кількість тварин з набагато більшими розмірами. Для підтвердження тези наведемо деякі фрагменти текстів, наприклад, з української казки «Рукавичка»:

— А хто-хто в цій рукавичці живе?

— Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик, лисичка-сестричка, вовчик-братик та кабан-іклан. А ти хто?

— Гу-гу-гу!Як вас багато!А я ведмідь-набрідь. Пустіть і мене!

— Куди ми тебе пустимо, коли й так тісно?

— Та якось будемо.

— Та вже йди, тільки скраєчку!Уліз і ведмідь, -- семеро стало [8, с. 21].

«Приходить ведмідь. Побачив горщика, зупинився і питає: -- А чия це хатка? Хто в цій хатці живе?» («Горщик») [8, с. 16].

Аналогічний приклад з російської казки «Теремок мышки»:

Стали пятеро жить. Вот пришёл медведь:

— Терем-теремок!Кто в тереме живет?

— Мышка-норушка, лягушка-квакушка, на горе увёртыш, везде проскочишь... («Теремок мышки») [9, с. 50].

Що стосується проблеми аналізу функціонального навантаження слов'янської фольклористики, то слід звернути особливу увагу на явища ін- тертекстуальності й прецедентності. Адже наше життя протікає у суто прецедентному світі, де мовленнєвий процес насичений цитатами. І, звісно ж, наша сьогоденна мова перебуває в діалогічних зв'язках з минулим і дійсністю, ще й безперервно «замислюється» над прийдешнім. Наше мовлення є прецедентним. Так чи інакше всі ми спілкуємось фразами, раніше вживаними у текстах.

Наведені приклади із казок як раз і є тими цитатами, що запам'ятались нам з дитинства. Це пов'язано з тим, що мислення дитини та первісної людини майже тотожні. Сприйняття навколишнього світу у дитини базується на адаптивних номінаціях, якими постають їжа, тепло та безпека. Лексика казок точно відповідає особливостям предметно-образного мислення дитини, і тому вони, граючись, відтворюють образи з казок, використовують лексику, граматичні форми та, навіть, інтонацію улюблених персонажів. Логічно-послідовний виклад, чітка побудова, влучність у вживанні сталих виразів викликають неусвідомлене задоволення, сприяють засвоєнню традицій народного мовлення, не обтяжуючи дитину якимись логічними міркуваннями, причинно-наслідковими зв'язками.

Ілюстративні матеріали паремійного фонду в номінації тепла, що пов'язані зі словом «піч», реалізують сему «лінощі», що розширює діапазон асоціацій: Одна жарина і в печі гасне, а дві і в полі горять. На печі промислів не водять. Не хвалиться піччю в нетопленій хаті. Худий на печі, ситий на току. Хочеш їсти калачі, так не сиди на печі! Якби мужик на печі не лежав, кораблі би за море споряджав [6, с. 88]. В усіх цих прислів'ях, побудованих на антитезі, спостерігається те, що один із опозитів передає негацію, а інший, навпаки, -- дає позитивні емоції, з якими пов'язані номінації їжі, тепла та безпеки. Номінація «піч» тісно пов'язана з тим, що у печі готується, наприклад, каша.

Слово «каша» в рамках номінації їжі у казках та пареміях слов'янських народів вживається дуже часто, тому що каша була основною їжею у слов'ян, бо вони ще з прадавніх часів почали вирощувати зернові культури: Пошел журавль на званный пир. А лиса наварила манной каши и размазала по тарелке. («Лиса и журавль») [4, с. 175]; «Маша и медведь»: -- Будешь, Маша, у меня жить, будешь мне, медведю, кашу варить! [4, с. 161]. У казці «Три ведмеді» головна героїня також куштує кашу, яку вже зготували ведмеді. А у іншому фольклорному творі Маша вже пригощає мишку кашею, яка віддячує грою в піжмурки з ведмедем («Марійка та ведмідь»).

Термінознаки казка та паремійні тексти, як прадавня форма творчої фантазії в духовній культурі архаїчних соціумів, є системою фундаментальної репрезентації світу (фольклорна, наївна та інші картини світу).

Це такий собі вид когніції з чітко окресленими параметрами: 1) наївна категоризація природи; 2) метафорична компарація символів або суб'єктів, об'єктів окультуреної (соціум) і неокультуреної сфер (природа); 3) ідентифікація макро- (всесвіт) як мікрокосму (людина), і навпаки.

Отже, поняття «безпека», «їжа», «тепло» є невід'ємними складниками наївної категоризації світу людини, що віддзеркалена у народних казках українців і росіян. А такі дефініції, як наївна категоризація, тотемістична імажинарність (інкорпорація, магічно-містичні партиципації) є логічним принципом архаїчного мислення. Для прадавнього суб'єкта причина одного явища детермінована явищем граничним. Дифузність пралогічного світогляду породжувала тотожність різнорідних предметів. У зазначеному контексті слово є семіотичним знаком, семіотичним механізмом і формулою певного фольклорного (казкового) образу. Сюжетотворчу і жанротвор- чу функції виконують тотемні уявлення давніх українців і росіян. Досить частим персонажем казкових і паремійних текстів є піч, що виступає головним репрезентантом номінацій «безпека», «їжа», «тепло». Казковий текст специфічно структурує реальність. Основою слугують етнічні, соціальні, культурні явища, які в сукупності формують багатошаровий світ первинних кореляцій (знакових систем), що маніфестують різні соціальні константи та інституції. Українські й російські казки, паремії є результатом довготривалої діяльності соціумів, це послідовні якісні трансформації дійсності, своєрідні етноментальні системи.

Тема наукового дослідження не вичерпується даною статтею. У перспективі планується розглянути вербалізацію номінацій їжі, тепла та безпеки у зв'язку з лінгвокультурологічним аспектом.

їжа тепло казка паремійний

Література

1. Жайворонок В. В. Українська етнолінгвістика: деякі аспекти дослідження. Мовознавство. 2001. № 5. С. 48.

2. Леви-Брюль Л. Первобытные мышления. Сверхъестественное в первобытном мышлении. Москва. 1994. С. 62.

3. Леви-Стросс К. Первобытное мышление. Москва. 1994. С. 123 - 126.

4. Лучшие русские сказки. Донецк. 2014. 320 с.;

5. Народные русские сказки в трёх томах под ред. А. Н. Афанасьева т.1. Москва. 1957. 725 с.

6. Северинюк В. М. Тематичний словник популярних українських прислів'їв та приказок з коментарями. Вид. 3-тє, доп. і переробл. Тернопіль. 2014. 176 с.

7. Пропп В. Я. Фольклор и действительность. Москва. 1976. С. 96.

8. Українські казки. Київ. 2003. 57 с.

9. Русские народные сказки. Москва. 1990. С. 560.

Размещено на Allbest.ru