Погляди китайських та європейських науковців на структуру та зміст культури особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПОГЛЯДИ КИТАЙСЬКИХ ТА ЄВРОПЕЙСЬКИХ НАУКОВЦІВ НА СТРУКТУРУ ТА ЗМІСТ КУЛЬТУРИ ОСОБИСТОСТІ

Ху Циїн

аспірант Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна

У статті представлено результати порівняльного аналізу поглядів китайських та європейських науковців на структуру та зміст етноестетичної культури особистості. Визначено, що цей феномен є інтегративним особистісним утворенням, що системно об'єднує в собі етноестетичні знання, навички, цінності та якості.

Ключові слова: структура, зміст, етноестетична культура, особистість, порівняльний аналіз.

Ху Цин. Взгляды китайских и европейских ученых на структуру и содержание этноэстетической культуры личности. В статье представлены результаты сравнительного анализа взглядов китайских и европейских ученых на структуру и содержание этноэстетической культуры личности. Определено, что этот феномен представляет собой интегративное личностное образование, системно объединяющее в себе этноэстетические знания, навыки, ценности и качества.

Ключевые слова: структура, содержание, этноэстетическая культура, личность, сравнительный анализ.

Hu Qiying. The Chinese and European scientists' views on the structure and content of the ethno-esthetic culture of a person. The results of a comparative analysis of the Chinese and European scientists ' views on the structure and content of the ethno-esthetic culture of a person are presented in the article. It was determined that this phenomenon is an integrative personal formation, systematically combining ethno-esthetic knowledge, habits, values and qualities.

Key words: structure, content, ethno-esthetic culture, personality, comparative analysis.

Сьогодні перед кожним етносом постає важливе завдання збереження, відродження й забезпечення подальшого розвитку традиційної естетичної культури, адже народне мистецтво є важливою передумовою збереження народу як етнічної спільноти й носія унікального культурного генотипу. А тому вчені різних країн починають з кожним роком приділяти все більше уваги вивченню різних аспектів проблеми формування етноестетичної культури особистості.

Як стверджує О. Березок, важливість приділення значної уваги етноестетичному вихованню молоді зумовлюється також такими основними причинами:

1. Динамічний розвиток науки й техніки в сучасному суспільстві, зокрема інформаційних технологій, сприяють формуванню особливої ментальності, що відображає цінності техносфери. Однак технологічне мислення як складник цієї ментальності зорієнтоване на експлуатацію існуючих ресурсів, що наносить шкоду і людям, і навколишньому середовищу. А тому виникає потреба в переосмисленні основних пріоритетів, цінностей, ідеалів членів суспільства, пошуку шляхів досягнення успіху й гармонії на основі відчуття краси навколишнього світу.

2. Естетичний розвиток особистості, зазвичай, реалізується в контексті гносеологічного підходу, а естетичне виховання здійснюється засобами професійного мистецтва. Водночас виховний ефект народної естетики, естетики повсякденному житті часто недооцінюється, а тому не використовується як чинник духовного розвитку особистості.

3. Низький рівень життя значної частини населення призводить до збіднення життєвого середовища, аестетізаціі побуту, естетичної деградації. Водночас вирішальний вплив на розвиток культурних цінностей людини сьогодні здійснюють засоби масової інформації, які функціонують за законами шоу-бізнесу й бізнесу розваг [11].

Отже, проблема етноестетичного виховання особистості дійсно набуває сьогодні особливої актуальності. Як свідчать результати аналізу наукової літератури, в ній представлено певні напрями досліджень, пов'язаних з порушеною проблемою. Так, у наукових працях було висвітлено: етнонаціональну культуру як засіб збереження традицій, цінностей, звичаїв народу та трансляції їх підростаючому поколінню (М. Захарченко, К. Касьянова, Лю Пей, Се Меган, В. Трофімов та ін.); сутність етнічної, естетичної культури і взаємозв'язок між ними (В. Андрущенко, Г. Волков, І. Кон, Г. Шевченко, Фань Вень Лань та ін.); роль естетичної культури в житті сучасної людини (М. Бахтін, Л. Губерський, І. Зайцева, І. Зязюн, М. Каган та ін.); структурні компоненти естетичної культури особистості (І. Бех, О. Кононко, О. Леонтьєв, С. Рубінштейн, Б. Теплов та ін); шляхи використання етнокультурних традицій регіону в процесі естетичного формування особистості (М. Айбазова, Г. Казілов, П. Макарова, Е. Трудкова, У Сяопін, Шень Хуей, Фен Юнпін, Чжан Сюй Дун, Чжан Цзюнь та ін.); формування етноестетичної культури (М. Алдошина, Ю. Бойчук, Г. Волков, Мейбао Шу, Пен Цзися та ін.).

Відзначаючи високу цінність проведених наукових досліджень, пов'язаних з вивченням різних аспектів формування етноестетичної культури особистості, слід зауважити, що суть цієї культури, її структура та зміст визначається представниками різних наукових шкіл неоднозначно. У контексті цього виникає актуальна потреба у здійсненні порівняльного аналізу поглядів китайських та європейських науковців на структуру та зміст етноестетичної культури, що дозволяє представити авторську точку зору з окресленого питання.

Метою статті є представлення результатів порівняльного аналізу поглядів китайських та європейських науковців на структуру та зміст етноестетичної культури особистості.

Як відомо, китайська етноестетична думка сягає своїми коріннями в глибоку давнину. У світлі цього слід зауважити, що категорії традиційної китайської філософії, будучи водночас і категоріями китайської культури, можуть мати різні рівні інтерпретування: метафоричний, конкретно-науковий, абстрактно-філософський. При цьому важливими чинниками формування категорій є їх створення:

1) на підґрунті врахування багатозначності слів рідної мови (на відміну від традиційних іншомовних термінологічних запозичень в європейській науковій думці);

2) у межах існування ієрогліфічної знакової системи, яка відрізняється полісемантизмом;

3) у надрах класифікаційної культури;

4) за допомогою використання корелятивного (асоціативного) мислення;

5) шляхом застосування загальнопізнавальної нумерологічної (сяншучжи-сюе) методології.

Варто також зазначити, що в західноєвропейській науковій традиції вихідною точкою в науковому пошуку є деякі ідеальні поняття, які є продуктом апріорної заданості в межах певної культури. На відміну від європейського варіанту, дослідження китайських категорій доцільно починати з вивчення ієрогліфічних знаків як матеріальних об'єктів. При цьому слід враховувати, що характерною ознакою китайської мови є предикативність, тобто динамічне представлення реальності. А тому наукова категорія, як правило, сприймається китайцями як елемент певної пари. При цьому ці пари можуть створюватися на основі різних принципів:

1) антонімічність (наприклад, «ю - у»: «наявність - відсутність»);

2) синонімічність (наприклад, «бянь - хуа»: «зміна - трансформація»);

3) корелятивність (наприклад, «юй - чжоу»: «простір - час»);

4) понятійна єдність (наприклад, «цзи жань»: «природність) [12].

Вищенаведені міркування треба враховувати і під час аналізу точок зору китайських авторів щодо визначення суті етноестетичної культури. Зокрема, як з'ясовано під час проведення дослідження, ще стародавні китайські мислителі висловлювали переконання в тому, що естетичні цінності мають важливе значення для збереження й подальшого розвитку культурних традицій і звичаїв китайського народу. При цьому підґрунтям Всесвіту в уявленнях китайців є краса, а однією з основних ознак космосу є його «візерунчастість». Доцільно також нагадати, що одним з основних понять китайської культури є поняття «вень», що уособлює в собі космічне начало, яке виражає узорчастість, прикрасу у Всесвіті. У зв'язку з цим нагадаємо, що в китайській мові поняття «вень» (^) використовується в багатьох різних значеннях: знак, писемність, культура, культурність, цивілізованість, цивільний, гуманітарний, просвітництво, освіта, література, витончена писемність, стиль.

Зокрема, Конфуцій сприймав феномен «вень» як культуру, пов'язану з книжною вченістю, ритуалом і водночас з музикою. А тому видатний мислитель наголошував, що «вень» є однією з найважливіших ознак «благородного чоловіка» (цзюнь цзи) («Лунь юй», VI, 16; XII, 8, 15; XIV, 13), що наслідує в цьому благословенного Небом засновника дин.

Зазначимо, що в подальшому етноестетичні уявлення в Китаї розвивались під значним впливом даосизму, конфуціанства й буддизму. Причому важливо зауважити, що в основу уявлень людей про навколишній світ покладено ідею про Дао (Ж) як найважливішої категорії китайської філософії. Уточнимо, що ця категорія розуміється як дорога, шлях, підхід, графік, функція, метод, закономірність, принцип, клас, вчення, теорія, правда, мораль, Абсолют. Можна також сказати, що Дао є інтегративним відбитком природного світу, а тому кожна людина має зрозуміти Дао й діяти відповідно до своїх уявлень. При цьому індивід може пізнати красу світу тільки через усвідомлення свого внутрішнього «Я» та його співвіднесення зі світом природи [1].

Отже, можна підсумувати, що етноестетична культура як своєрідний феномен характеризується тривалою історією розвитку в Китаї. Водночас треба зазначити, що саме поняття для позначення цього феномену виникло набагато пізніше.

Як установлено під час проведення дослідження, у сучасній науковій літературі проблемі формування етноестетичної культури особистості приділяється значна увага з боку китайських авторів та учених китайського походження. Зокрема, Лю Ганжи сприймає етноестетичну культуру як поєднання ритуального мистецтва й етики [2, с. 8-13]. На думку Ли Цзехо, вищевказаний феномен є результатом злиття домінуючої в сучасному Китаї ідеології та традиційної китайської художньої традиції [3, с. 27-35]. Інші автори (Сін Пенфей, Чунь Янь, Чжан Цянь, Чжоу Сяоі) наголошують, що важливими складниками етноестетичної культури є етноестетичні знання, почуття та творчі здібності [5; 6; 7].

Західноєвропейський науковець К.-Х. Похл стверджує, що китайська естетична культура зазнала суттєвого впливу з боку західної естетичної думки. А тому він вважає, що не можна розглядати сучасну китайську етноестетичну культуру у відриві від західної естетичної думки. Водночас автор погоджується, що визначальним чинником функціонування китайської естетичної культури залишаються традиційні китайські цінності [4, с. 87-103].

Коментуючи точку зору вищевказаного автора, вважаємо за необхідне зазначити, що процес глобалізації охоплює практично всі країни світу. Без сумніву, цей процес здійснив певний вплив і на розвиток етноестетичної культури в Китаї. Однак у цілому китайцям вдалось зберегти свою етноестетичну унікальність і створити педагогічну систему ефективного залучення молоді до оволодіння цією культурою, хоч ця система вимагає подальшого вдосконалення.

Значну увагу проблемі етноестетичної культури приділяє М. Авдошина. Зокрема, авторка стверджує, що етноестетична культура є спеціалізованою частиною культури суспільства й особистості, складним системним утворенням, інтегративними елементами якого є естетичні ставлення певного етносу та відповідна їм система етноестетичних цінностей [9, с. 83-91]. Зокрема, до основних структурно-функціональних елементів етноестетичної культури авторка відносить: сукупність художніх цінностей, що відбивають естетичні народні ідеали; педагогічну й соціально-творчу діяльність яскравих представників етнічної культури (співаків, оповідачів, танцюристів, майстрів декоративно-прикладного мистецтва та ін.).

Як зазначає М. Алдошина, на основі опанування етноестетичної культури як суспільного феномену формується особиста етноестетична культура людини. Причому цей процес передбачає розвиток в особистості таких специфічних рис, властивостей та якостей, як художній смак, етноестетичний ідеал, етноестетичні переживання, здатність бачити, відчувати й відтворювати красу та естетично її оцінювати з позиції конкретного етнічного менталітету. Як вважає дослідниця, про сформованість етноестетичної культури людини свідчить прояв нею:

* відповідного ставлення до етнокультурної наповненості змісту освіти й емоційно -естетична чуйність на її отримання;

* етнічна ідентифікація особистості в процесі освоєння естетичних цінностей традиційної культури народу;

* етноестетична поінформованість і спрямованість діяльності;

* відчуття особистісної значущості естетичних цінностей традиційної культури [10].

Оскільки етноестетична культура знаходиться на стику етнічної й естетичної культури, доцільно також відзначити, що в науковій літературі часто виділяють такі компоненти естетичної культури:

* художньо-естетичне сприймання (здатність виділяти в мистецтві й у житті естетичні якості, образи й переживати естетичні почуття);

* естетичне почуття (емоційні стани, що викликані оцінним ставленням людини до явищ дійсності і мистецтва);

* художньо-естетичні потреби (потреби у спілкуванні з художньо-естетичними цінностями; потреби творити прекрасне; потреби в естетичних переживаннях);

* художньо-естетичні смаки (здатність оцінювати витвори мистецтва, художньо-естетичні явища з позицій естетичних знань та ідеалів);

* художньо-естетичні ідеали (соціально й індивідуально-психологічно зумовлені уявлення про досконалу красу в природі, суспільстві, людині, мистецтві) [14].

Очевидно, що можна виокремити аналогічні компоненти етноестетичної культури, але їх треба пов'язати з народною культурою.

За висновками Т. Орлової, етноестетична культура включає такі компоненти:

1) етноестетична, зокрема художньо-естетична активність у фольклорному соціумі;

2) етноестетичні цінності й мотиви;

3) етноестетичний досвід, зокрема художня перцепція в контексті народного світобачення;

4) етноестетичне й, зокрема, етномистецьке самовдосконалення (схильність до народної творчості, вияви) [13].

Як вважає Л. Акбаєва, етноестетична культура людини містить у собі такі складники:

1) естетичну культуру, що склалася на стику понять «естетична культура» і «виробничо-технологічна культура»;

2) естетику виробництва - дизайн, існуючу на стику естетичної та «проектної» культури;

3) естетичну культура побуту, суміжну з поняттям «естетична організація середовища»;

4) естетичну культуру дозвілля (естетика спорту, свята тощо), що базується на перетині понять «фізична культура» й «рекреаційна культура»;

5) естетику поведінки, пов'язану з поняттями «культура міжособистісного спілкування» і «культура сімейних відносин»;

6) естетику комунікаційної культури, що сформована засобами масової комунікації;

7) екологічну естетику, суміжну з поняттями «екологічна культура» та «естетична організація середовища» [8].

На підставі врахування різних точок зору науковців зроблено висновки про те, що етноестетична культура людини є інтегративним особистісним утворенням, що системно об'єднує в собі етноестетичні знання, навички, цінності та якості. У майбутньому планується узагальнити практичний досвід формування етноестетичної культури студентів університетів КНР і визначити шляхи його творчого застосування в українській вищій школі.

ЛІТЕРАТУРА

китайський європейський культура особистість

1. Акбаева Л.Н. Структура этноэстетической культуры как основа изучения предмета «Этноэстетика» в вузах Казахстана / Л. Н. Акбаева. - [Електронний ресурс]. - Режим доступа : http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc gum./Pipo/2008 21/08alnhee.PDF.

2. Алдошина М. И. Формирование этноэстетической культуры будущих преподавателей в классическом университете: региональный аспект / М. И. Алдошина // Известия Российского государственного педагогического университета им. А. И. Герцена. Психолого-педагогические науки. - №10 (52). - 2008. - С. 83-91.

3. Алдошина М.И. Критериальный аппарат сформированное этноэстетической культуры студентов университета / М. И. Алдошина. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://actualresearch.ru/nn/2012 3/Article/pedagogv/aldoshina20123.pdf.

4. Березюк О.С. До проблеми формування естетичної складової етнокультурологічної компетентності особистості / О. С. Березюк // Естетичне виховання дітей та молоді : теорія, практика, перспективи розвитку : Зб. наук. праць. - Житомир : Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2012. - С. 510-516.

5. Кобзев А. И. Культура Древнего Китая / А. И. Кобзев. - [Електронний ресурс]. - Режим доступа : http://www.svnologia.ru/a/

6. Орлова Т. Етноестетика в поняттєвому контексті сучасного мистецтвознавства / Т. Орлова // Українська народна творчість в поняттях міжнародної термінології (примітив, фольклор, аматорство, наїв, кіч) : колективне дослідження / Відп. ред. М. Селівачев. - К. : «Родослав», 1995. - С. 13-18.

7. Пирадов А. В. Эстетическая культура личности / А. В. Пирадов. - Л. : ЛГПИ, 1978. - 85 с.

Размещено на Allbest.ru