Жанровий живопис у творчості Йосипа Чернія

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Жанровий живопис у творчості Йосипа Чернія

Оксана Гаврош

викладач

У статті аналізується жанровий живопис в творчості закарпатського художника Йосипа Чернія (1953-2003). Для вивчення обрано період кінця 1970 - першої половини 1980-х років - час, коли у творах митця яскраво проявились традиції закарпатської школи живопису та особливості художнього мовлення художника. В дослідженні робиться спроба виявити семантику образів, творчих інспірацій та розвиток жанру в творах Чер- нія.

Ключові слова: Йосип Черній, жанровий живопис, Закарпаття, традиція.

В статье анализируется жанровая живопись в творчестве закарпатского художника Иосифа Чер- ния (1953-2003). Для исследования был выбран период конца 1970 - первой половины 1980-х годов - время, когда в произведениях художника наиболее ярко проявились традиции закарпатской школы живописи и особенности художественного высказывания художника. Автор делает попытку выявить семантику образов, творческих инспираций и развития жанра в произведениях Черния.

Ключевые слова: Иосиф Черний, жанровая живопись, Закарпатье, традиция.

The article examines the genre painting in the work of Trans- carpathian artist Joseph Cherniy (1953-2003). To study selected during the late 1970s - early 1980s - a time when the works of the artist clearly manifested traditions of Trans- carpathian school of painting and artistic features of the speech of the artist. The study attempts to identify the semantics of images, creative inspiration and development of the genre in Cherniy's works.

Keywords: Joseph Cherniy, genre painting, Zakarpattia, tradition.

Постановка проблеми. Із постаттю Йосипа Чер- нія пов'язані найцікавіші сторінки в історії розвитку побутового живопису Закарпаття на початку 1980-х. Творчість молодого художника виділялась емоційністю та прагненням віднайти індивідуальну манеру на основі традицій закарпатського образотворення. Один з відвідувачів «вільної академії» П. Бедзіра, Йосип Черній швидко й яскраво стартував, сміливо декларуючи право на власну точку зору.

Сьогодні творчість Йосипа Чернія незаслужено забута, що радше викликано контраверсійністю сприйняття його особистості. Поміж тим його творчість на межі 1970-1980-х рр. є яскравою ілюстрацією синтезу традицій закарпатського малярства та модерністичних впливів у часи завершального етапу радянського періоду історії побутового живопису Закарпаття.

Метою нашого дослідження є аналіз джерел творчих інспірацій у творчості Й. Чернія, семантики образів та особливості індивідуального художнього вислову у жанрових композиціях митця.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Творчість Й. Чернія стала предметом ґрунтовних розвідок московських мистецтвознавців ще на початку 1980-х рр. Увага до молодого закарпатського художника була спричинена персональною виставкою 29-річного митця, яка відбулась в Москві у 1982 р. Творчість Чернія розглядалась у контексті продовження традицій закарпатської школи живопису, а також трансформації ідей експресіонізму та фовізму. Ці тези у своїх дослідженнях виголошували С. Політико [4; 5] та Т. Лачашвілі [3]. При цьому варто зауважити, що статті про творчість молодого ужгородця виходили друком у престижних радянських журналах «Советская живопись», «Дружба народов», «Україна» та ін.

Посильна увага до колоритної особистості Й. Чернія - одного із активних учасників молодіжного об'єднання - з боку московських критиків зумовила постійний інтерес до його діяльності серед місцевих журналістів. На основі численних інтерв'ю та проблематичних статей про експозиції 1980-х рр. у закарпатській періодиці в дослідженні вдалося відтворити особливості мистецького життя Ужгорода [1; 8; 9; 10; 11]. Важливим джерелом інформації є родинний архів художника, де із завзятим сумлінням автор фіксував будь-які події свого життя. Для об'єктивного висвітлення окремих драматичних колізій в житті художника в дослідженні було використано особисті нотатки і щоденники художника, його листування, рукописи есеїв про його творчість відомих літераторів, зокрема Д. Креміня, І. Чендея, І. Попа [2; 7]. черній закарпатський живопис художній

Виклад основного матеріалу дослідження. Початок 1980-х - складний і неоднозначний період розвитку закарпатського мистецтва. З одного боку, це - час розквіту регламентованого ідеологічним диктатом мистецтва, а з іншого - пожвавлення творчих пошуків серед молодих художників. У 1982 р. в Ужгороді розпочав свою діяльність «Клуб творчої молоді», куратором якого призначили Вадима Ковача, мистецтвознавця за освітою та працівника обкому комсомолу. В часи брежнєвського застою відкриття альтернативного виставкового простору стало тим імпульсом, що спонукав до активної роботи творчу молодь. Адже у своїй переважній більшості композиції молодих закарпатських авторів були поверховими. Про це у 1982 р. на звітно-виборчих зборах спілки відкрито говорив письменник І. Чендей. Відомий культурно-громадський діяч у своїй доповіді наголошував на «цитуванні» знайомих зразків, великій кількості творів, яка «пожирала» їхню якість.

Попри це у колі молодіжного об'єднання виділялись художники з характерною художньою мовою, свіжістю ідей та затятістю в освоєнні художньої царини Закарпаття. У численних публікаціях на початку 1980-х серед найбільш згадуваних зустрічаємо імена Н. Пономаренко, В. Базана, З. Мички, Й. Чернія. Активне розгортання їхньої діяльності підтвердила експозиція виставки учасників ІІ молодіжного пленеру у кінотеатрі «Комсомолець» 1981 р. Під час аналізу виставки в пресі відзначали помітне зростання майстерності молодих художників. Попри наростаючу кризу побутового живопису, що протягом періоду застою на тлі нежиттєвих тематичних картин стрімко прогресувала, по- особливому на виставці звучали твори Й. Чернія та В. Базана.

Вихованець студії Золтана Баконія, формування якого відбувалось у київській художній школі імені Т. Шевченка, «вільній академії» Павла Бедзіра, а згодом - Львівському поліграфічному інституті імені І. Федорова, ще на зорі своєї творчості відзначався наполегливістю та своєрідністю художнього мовлення. Підтвердження цьому знаходимо в есеї відомого українського поета, лауреата Національної премії ім. Т. Шевченка Дмитра Креміня, який із Йосипом Чернієм дружив з часів навчання в студії З. Баконія. «Мистецтво минулого, а особливо французьке мистецтво кінця минулого століття - це була улюблена тема розмов зовсім юного тоді Йосипа. Він колись копіював, а потому наслідував Сезана, пройшов курс навчання «формальної штуки» багатьох славетних майстрів. Але це був учнівський період. В основі своїй Черній залишився вірним своєму девізу: учитися в успішних, але шукати себе, свого письма», - писав у статті поет.

Вже на початках у його творах чітко прослідковувалось продовження традицій закарпатської школи живопису, що проявлялось у стилістиці, виразності колірних співвідношень, експресивності форм, пластичному вирішенні та тематиці. Дві творчі поїздки на всесоюзні бази «Сенеж» (березень-квітень, 1979) та «Дзінтарі» (вересень-жовтень, 1982) принесли в творчість художника неоформи експресіонізму, наїву та фовізму, що засвідчують його жанрові композиції кінця 1970-х - середини 1980-х рр. (іл. 1-2)

Спрощення форм, підкреслена декоративність, звучні співвідношення кольорів - спроба художника реконструювати на початку 1980-х народний струмінь у живописі Закарпаття. Темпераментний живопис композицій говорить про надзвичайне прагнення художника показати власне емоційне ставлення до переживання натури. «Якось у мене не було хініну, і я писав лаком та бензином. І вийшов такий нервовий мазок. Я хотів передати експресивність, той біль, ту хворобливість... Я людина, котра просто любить місце, де народилась. А це місце - особливе. Ми ж не надаємо цьому значення», - згадував художник про початок 1980-х у інтерв'ю 1996 р. [8].

У побутових картинах художник шукав можливість алегоричного вислову та узагальнення, уникаючи оповідальності у викладенні події. Прості верховинці виступають носіями ідеалу народного життя, яке наповнене щоденною важкою працею. У циклі «Народні мотиви», який художник розпочав писати у 1980 році, в образах народного життя автор робить спробу у сконцентрованих формах показати різнохарактерні образи Верховини. «Гуцу- лочка», «Гуцульський танок» (1982) (іл. 3-4), «Вечір на Верховині», «Хоровод», «Вечір» (1982), «Біла церква, червоний дзвонар» (1981) - картини, в яких художник спробував реконструювати духовний світ народного мистецтва. Декоративність художнього мовлення, присмачена фактурним письмом звучала мов колоритна говірка, якою художник спробував висловити народне уявлення про красу.

Експресивне піднесення відзначало загальний характер його творів, а карнавальність народного дійства стала рішучою формою Й. Чернія у пошуках творчої свободи на межі 1970-1980-х. Творчість художника сприймається амбівалентно до процесів, що відбувались у мистецькому житті Закарпаття, де панували шаблонність, тематична обмеженість, спустошення засобів художнього мовлення. У такому ракурсі гротеск жанрових картин Чернія виявляв дуалістичність мистецтва, де спостереження формувало усвідомлення власної специфіки, а кар- навальність дозволяла метафоричність та широкий асоціативний ряд.

Черній прагнув надати формі максимальну експресію, сумістити пластичне мислення у ліпленні форм, емоційний вислів та фактурність письма. Своєрідну авторську манеру, випрацьовану під впливом творчості класиків закарпатського живопису Ф. Манайла, Е. Конратовича, А. Коцки, молодий автор посилив «втручанням» німецького експресіонізму та фовістів.

Синтез традиції та модерністичного вислову - спроба художника протистояти духовному занепаду краю протягом радянської доби. Однією з перших спроб заявити про це на повний голос стали дві картини, які митець представив на виставці ІІ молодіжного пленеру (Жденієво, 1981). У пресі його роботи зазнали нищівної критики, адже на думку глядачів і колег-художників були занадто драматичними і «некрасивими» та не відображали краси осіннього Закарпаття. За молодого художника заступився Ернест Контратович, висловивши сміливе припущення: «Якби на цих роботах стояв підпис Манайла, вони б висіли у музеї» [8].

«Земля» (1981) (іл. 5) - одна з програмних композицій цього періоду. Моментальна фіксація процесу праці написана експресивно та певною мірою драматично. При цьому художник нічого штучно не вигадував. Узагальнену фігуру старої жінки в центрі композиції художник наче навмисно висунув із площини фона на передній план. Неприродне викривлення жіночої фігури акцентувало увагу на гіперболізованих кінцівках - спрацьованих викривлених пальцях, що міцно стискають мотику й картоплину. Експресіоністична мова художника на початку 1980-х сприймалась як прагнення зануритись у першопочаток, створити власний часопростір у його архаїчному вимірі [4:134]. При цьому своєрідна мандрівка родовою пам'яттю верховинців приголомшувала своєю незмінністю та законсервованістю.

Пошук синтезу побаченого та симультанізму автор продовжив у роботах «Марійка-чаклунка» (іл. 6), «Згасання. Диптих», «На полонині», «Радість» (іл. 7), «Копають картоплю» (усі - 1981) тощо. Насичення композиції символами стало своєрідною інтерпретацією творчості Ф. Манайла довоєнного періоду. Образи його селян порушували усталені догми соцреалізму з його плакатно-закличною мовою вислову та інтернаціональним характером. Автор спробував вдихнути життя в народну естетику, збагачуючи традицію новими стилістичними рисами.

«Наш край надто особливий. Я взагалі за переконаннями - локалпатріот», - зізнавався в інтерв'ю художник [8]. На думку мистецтвознавця О. Петрової, збудження і гостре переживання фольклору задало ракурс, погляд та стало набутком внутрішнього світу митців-неофольклористів у 1980-х. Черній сміливо адаптував форми народної творчості до індивідуальних засобів пластичного мислення. Графічна манера письма, площинне зображення, відсутність деталізації, аритмічні плями та огрубла художня мова письма - риси, що виділяли роботи художника на виставках («Недільний вечір в селі Річка» (1979), «Гуцулки», «Бідні діти», «Вечір» (1982), «Картопляні поля», «На базар» (1981) (іл. 8)).

Те, що гостро критикувалось у Закарпатті, викликало зацікавлення у Москві. У 1982 р. відбулась персональна виставка художника в Центральному будинку літераторів на запрошення молодіжної комісії Спілки художників СРСР. Творчістю 29-річного ужгородця зацікавились у 1980 р. після його звітної виставки «По Узбекистану». Московська виставка Й. Чернія у квітні-травні 1982 р. стала першим персональним представленням закарпатського художника, адже до того часу в столичних залах митців Закарпаття знали лише за груповими виставками. Ейфорія успішної виставки розвіялась критикою художника вдома.

Нерозуміння й неприйняття керівництвом спілки творчості молодих художників провокували численні обговорення стану роботи з молоддю у пресі. Серед тих, кого найбільш критикували - Н. Пономаренко, Й. Черній та В. Базан. У січні 1985 р. стаття відомого московського журналіста Єгора Яковлєва, кореспондента газети «Известия», спричинила новий вибух, що став ще одним кроком до перемін, які згодом принесла перебудова [11]. Поштовхом до появи статті стала персональна виставка В. Базана в жовтні 1984 р. у клубі «Форум», яку кореспондент побачив під час візиту до Ужгорода. У статті журналіст захоплено освітив діяльність «Форуму», де свою творчість представляли не тільки художники, але й поети, музиканти, театрали. Діяльність творчого клубу стала одним із найбільш цікавих творчих проектів в Ужгороді на початку 1980-х. Молодіжний клуб у історичному центрі міста доволі швидко став улюбленим місцем зустрічей та спілкування. Обговорення виставок, нехай і не зовсім професійні, викликало бурхливі емоції та жваве спілкування. Після «вільної академії» П. Бедзіра в ресторані «Верховина» творчий клуб на короткий час став публічною платформою молодих художників у переддень перебудови.

Із статті «Радость подозрения» дізнаємося, що у планах «Форуму» на другу половину 1984 р. було проведення тематичних виставок: «Моє місто», «Закарпаття і сучасність», персональні виставки Пономаренко і Чернія та підсумкова - «Найкраща картина року». На жаль, жодна з цих акцій так і не відбулась. Однією з причин нереалізації молодіжних ініціатив стала їхня «завелика» активність та популяризація неформальної творчості серед ужгородців. Як зауважив у статті Єгор Яковлєв, голова крайової організації художників звинуватив його «у контакті» не з тими особами. Московський журналіст наводить кілька цитат із листа-телеграми, які П. Балла надіслав до редактора провідного московського видання, випереджуючи вихід у світ статті.

Найбільш вражаючою й обурливою є характеристика діяльності найталановитіших. «На жаль, невелика група молодих художників (ті, хто організовував виставки у «Форумі») не йдуть в ногу ні в ідейно-тематичному плані, ні у плані художньої мови. Ці молоді художники намагаються залучити до своєї платформи й інших молодих митців. Природно, що на ідейно-патріотичне виховання не тільки молодих митців, але й усієї молоді області стаття з неправильною орієнтацією у центральній газеті вплинула б вкрай негативно», - писав у своєму листі Балла [11;6]. Як зауважив Яковлєв, лист голови закінчувався патетичним закликом: «Так, ми затискаємо ідейно неправильні, формалістично виконані, подражательські твори...» [11].

На жаль, скандал, який спричинила публікація у центральній пресі, мав негативні наслідки для учасників конфлікту з обох сторін. Реакцією партійних органів на емоційний лист Балли стала зміна голови обласної організації спілки художників. На молодих художників відразу віднайшли компромат: розпис церкви «за великі гроші». І це був лише початок. Згодом їх очікували перешкоди у будь-якій можливості знайти роботу за спеціальністю. Через постійні відмови Художфонду Володимир Базан вимушено працював різноробочим на Ужгородському фанерно-меблевому комбінаті. А згодом, через зневіру, талановитий художник «переїхав» на Сахалін, де довгий час не малював і працював не за покликанням.

Йосип Черній не здавався так легко. Художник протягом року наполегливо працював із мрією вступити до спілки. Маючи усі позитивні характеристики, йому не раз відмовляли. У листі до Є. Яков- лєва, який художник написав у березні 1986 року, ці часи він називав «показовою екзекуцією, аби іншим молодим не заздрісно було» [7:14]. 15 сторінок машинописного тексту пройняті відчаєм. Проте він зміг відстояти самого себе, добившись правди у Москві. На жаль, відстоювання власних прав позначилось змінами у творчості. Протягом восьми місяців тривала творча пауза. Із часом Черній захоплюється технікою пастелі. У творах автора практично зникла етнографічна тема та характерна для митця багата на експресивні кольори мова художнього вислову.

Висновки і перспективи

Аналіз творчості Йосипа Чернія та ужгородського художнього життя у середині 1980-х дозволяє зафіксувати проблеми, що відбивають загальну ситуацію, яка панувала у радянському живописі. Після московської публікації життя «Форуму» практично завмерло, стало контролюватися правлінням спілки та обернулось спадом ентузіазму в тих, хто стояв біля витоків його діяльності.

Потреба змін визрівала поступово, висуваючи поволі художній плюралізм. Цей час в ужгородському мистецькому середовищі можна порівняти з розтривоженим вуликом. Поки демократія поступово приходила до провінції, творчий авангард Ужгорода влаштовував різноманітні акції. Безкомпромісно, яскраво, влучно художники заперечували постулати соцреалізму. Мистецтво вже належало їм, а не народу. Тому відстоювання свого права бачити, чути та відображати світ індивідуально та незалежно від уявлень колективу - одна з ознак творчості Й. Чернія на початку 1980-х, що по-особливому прозвучить у творах представників «Нової хвилі» напередодні незалежності.

Література

1. Ільницький І. Йосип Черній / Ілля Ільницький // Україна. - 1983. - № 7. - С. 34.

2. Кремінь. Д. Чому птахи літають. Рукопис [машинопис] / Дмитро Кремінь. - 5 арк.

3. Лачашвили Т. Напряжение жизни /Татьяна Лача- швили // Дружба народов. - 1986. - № 3. - С. 161-162.

4. Политыко С. Иосиф Черний / Сергей Политыко // Советская живопись 7 : сб. ст. - М.: Совет. художник, 1986. - С. 131-138.

5. Политыко С. Школа, традиция, индивидуальность / Сергей Политыко. Рукопис [машинопис]. - 11 арк.

6. Приватний архів родини Черній. Відповідь Павла Балли Єгору Яковлєву на публікацію в «Известиях». Рукопис [машинопис]. - 1985 - 5 арк.

7. Приватний архів родини Черній. Лист Йосипа Чер- нія Єгору Яковлєву. Рукопис [машинопис]. - 1986 - 19 березня. - 22 арк.

8. Попова Л. Йосип Черній: «Хочу продовжити справу, яку тут колись розпочав Ерделі...» / Людмила Попова // Новини Закарпаття. - 1996. - 7 трав. - С. 6.

9. Ушенко В. Йосип Черній: «Я просто хотів бути художником» / Володимир Ушенко // Афіша Закарпаття. - 2003. - 22 трав. - С. 44.

10. Черній Й. У нас з'явилась професійна мистецька галерея / Йосип Черній. - Ужгород. - 2003. - С. 12.

11. Яковлев Е. Радость подозрения / Егор Яковлев // Известия. - 1985. - 13 янв. - С. 5.

Й. Черній. Замальовки у Дзінтарі

Й. Черній. Замальовки у Дзінтарі

Й. Черній. Гуцулочка, 1982. П., ол., 70х60

Й. Черній. Гуцульський танок,1982. П., зміш. техн., 50х70

Й. Черній. Земля, 1981. Карт., темп., олія,85х68

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 730.071.1 (477.87)

Размещено на Allbest.ru