Виробництво художнього скла і дзеркал на мануфактурах князів Радзивіллів на теренах Білорусі та України у ХVІІІ-ХІХ століттях
Розгляд старосвітських мануфактур ХVІІІ-ХІХ ст., що належали князям Радзивіллам на теренах Східної Європи. Аналіз скляних підприємств у Налібоках, Уріччі, Чуднові. Розвиток мистецтва доби бароко-романтизму на українських та суміжних землях Білорусі.
| Рубрика | Культура и искусство |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 03.03.2018 |
| Размер файла | 2,1 M |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Виробництва художнього скла і дзеркал на мануфактурах князів Радзивіллів на теренах Білорусі та України у ХУІІІ-ХІХ століттях
Школьна О. В.
Анотація
Дослідження присвячене розгляду старосвітських мануфактур ХУІІІ - ХІХ століть, що належали князям Радзивіллам на теренах Східної Європи. Проаналізовано скляні підприємства у Налібоках, Уріччі, Чуднові.
Ключові слова: скло, XVIII - ХІХ століття, Радзивіли, Білорусь. Україна.
Історія мануфактур родини князів Радзивіллів донедавна вивчалася лише в аспектах їх взаємодії із культурою певних регіонів етнічних України, Білорусі та Польщі, відокремлюючи зв'язки фабрикату цих земель за країнознавчим принципом. Нині, зважаючи на спільне політичне та мистецьке минуле, постала можливість переосмислити надбання радзивілліани як феномену неділимої історико-культурної спадщини, що має розглядатися у сенсі певного симбіозу напрацювань і традицій, котрі розвивався у тісній взаємодії на різних територіях, не зважаючи на спочатку досить умовні і штучні кордони, а згодом і розокремлення земель під різними коронами і прапорами.
Внаслідок оприлюднення колективами вчених інформації, почерпнутої з регіональних архівів, викладеної у 6-ти томній Історії білоруського мистецтва [5; 6], у тому числі осягнення матеріалів музейних колекцій з польського, українського скла [3], зведення історичних даних архівів та збірок Білорусі [10], розвідок з історії промисловості України О. Школьної [9], нині постала можливість поглянути під новим кутом зору на ретроспекцію взаємозв'язків окремих майстерень та виробництв Радзивіллів у межах земель сучасних України, Білорусі, Польщі.
Ціль статті - ознайомити читача з специфікою розвитку мистецтва доби бароко-романтизму на українських та суміжних землях етнічної Білорусі, зокрема, щодо праці професійних художників і майстрів-ремісників у царині художнього скла. З-поміж спадку радзивілліани у галузі скляної промисловості ХУТТТ-ХТХ століть на сьогодні привертають увагу три підприємства - у Налібоках, Уріччі та Чуднові. На кожному з них варто зупинитися детально.
Серед художніх силікатів, окрім фарфурень-фаянсарень, кахлярень, гончарень, князями родини Радзивілл було закладено найбільш відомі у Східній Європі доби бароко-романтизму мануфактури художнього скла (у тому числі кришталю) та дзеркал (шліфярні). А саме - в історичних центрах гутних промислів на землях етнічної Білорусі у Налібоках в басейні р. Німан та Уріччі поблизу Слуцька. Важко точно визначити, яке з виробництв заснували раніше, оскільки офіційні дати розбудови гут Радзивіллами збігаються і окреслюються 1717 р.
За деякими джерелами на історичному місці й до того варили скло, але саме випуск високохудожніх виробів став можливим лише від початку ХУТІІ століття. Тоді Анна Катажина Сангушкова Радзивілл (Анна Катерина Сангушко-Радзивіл) з властивою їй методичністю почала розбудову виробництв нового типу - зразкових склярень європейського штибу. Пізніше історія обидвох підприємств злилася в єдину, тому не має особливого сенсу зосереджуватися на пальмі першості в означеній царині. Варто лишень зазначити, що від доби бароко на просторах ВКЛ і Речі Посполитої найбільш відомими стали Налібоки, Уріччя (терени етнічної Польщі), Кришталева Гута (землі етнічної Польщі) та Чуднів (територія етнічної України), що частково обмінювалися досвідом й у своїх розробках сягали кращих зразків західноєвропейського скла.
Час заснування Налібоцької скляної мануфактури Радзивіллів окреслюється 1717 р. До 1722 р., за перше п'ятиріччя діяльності, на цьому історичному місці за волі родини меценатів і промисловців Радзивіллів було налагоджено технології фабрикації одразу кількох напрямків діяльності. Насамперед, це - видувного (гутного) рукотворного скла, складних кришталевих виробів, а також дзеркал. Підприємство знаходилось північно-східніше від контрактового міста
Новогрудок (тепер Столбцовського району РБ) в оточенні лісових угідь, неподалік від покладів пісків, необхідних для циклу фабрикації, та річки Німан.
Від 1793 р. після Другого поділу Речі Посполитої воно опинилось у межах Російської імперії, за адміністративно-територіальним усторєм якої ввійшло до складу Ошмянського повіту Віленської губернії. З 1939 р. населений пункт увійшов до складу радянської Білорусі. Нині селище належить до Мінської області Білорусі. По суті, воно знаходилося майже на однаковій відстані від Несвіжу, Гродно, Мінська та Вільно (нині Вільнюса), на перехресті кількох шляхів. У цей час Уріччя перебувало від Налібок на значній відстані, перше розташовувалось з іншого боку від княжої резиденції у Несвіжі, ближче до теренів етнічної України.
Задля появи першого асортименту для облаштування дзеркальних зал (ансамблі люстр, настінних світильників, свічників і люстерок із золоченням) опановувалися технології, впроваджені до того на Дрезденській мануфактурі. Для цього на підприємстві було зведено піч для варіння скла (власне гуту), а також дві печі для закалювання скла. Для завершеного циклу технологічних операцій з оздоблення виробів, Радзивілли започаткували дві шліфувальних майстерні - по одній у Налібоках та сусідніх Янковичах. В них було розміщено 16 верстатів, котрі приводилися до дії водяними колесами на річках Лібіжді та Шурі. В окремій майстерні-рисувальні завершували процеси оформлення виробів, де дорогий посуд прикрашався вишуканим різьбленням і розписом. Крім творчих частин, на підприємстві також знаходилися кузня, столярня, гончарня та склади сировини й палива, а також готової продукції [2].
Ще одним напрямком розвитку, крім безбарвного скла, було фарбоване рубінове скло. Це технологічне ноу-хау, яке варили у Налібоках за складною рецептурою, виготовлялось із додаванням золота, крім того, готові форми ще додатково гравірували та розписували.
Таким чином, на 1722 р., як свідчать Александра Каспшак та Галина Скоропадова, княгиня Анна Катажина Радзивілл урухомила у Налібоках цілий скляний завод (тобто підприємство з кількох технологічних частин), де продукувала також столовий посуд. Враховуючи тонкий мистецький смак власниці та її художні орієнтири на Францію, Німеччину, Польщу, Україну, де розвивалось немало барокових гут, у Білорусі її виробництво в Налібоках опанувало випуск гранатового, рубінового, кришталевого та діамантового скла за останнім словом тогочасної моди. Протягом 1720-х - 1740-х рр. на підприємстві працювали іноземні фахівці з Чехії, Саксонії та Бранденбургії. Зокрема, відомо, що Константин Францішек Фремель, технолог і майстер-гутник здійснив тут налагодження циклу фабрикації білого та кольорового скла [3, с. 150-171].
Вироби мануфактур у Налібоках та Уріччі доби Радзивіллів (склянка, чарка, два келихи та карафка
Знаними майстрами Налібоцької гути до 1740-х рр. були Микола й Ян Дубицькі, а також Григір Авчук. Вони опанували нанесення гротесково-арабескової орнаментики, застосовували військові атрибути, пальмові та лаврові гілки. Крім того, за тогочасною модою, комбінували матові і блискучі поверхні, приміром, у зображеннях мантій і корон. Гранування використовували для нанесення волют та виїмок під вставки з коштовного каміння. Пізніше навчилися зображувати і людей.
Поступово на виробництві у Налібоках відбувся перехід від лінійно-контурних візерунків до застосування світлотіні та передачі простору. Крім гербів володарів мануфактур, від 1730-х рр. виконувалися замовлення з Петербургу, приміром, для російської імператриці Анни Іоаннівни, відомих князів. Часто у їх композиції застосовували хоругви, барабани, гармати, порохові діжки, картуші з гербами. З другої половини ХУНТ століття на скляні вироби почали наносити й жанрові сцени [5, с. 314-315].
Як свідчать історичні джерела, княгиня Анна Катажина Сангушкова Радзивілл (Анна Катерина Сангушко-Радзивіл) сама затверджувала нові моделі посуду, брала безпосередню участь у мистецькій розробці фасонів, була вимогливою до рівня оздоблення виробів скляними нитками, гравіруванням, грануванням, ритуванням, розписом, перевіряла якість шліфування та полірування. Нагляд і заохочення майстрів гути у пошуках нових форм й способів їх декорування стали приводом до опанування тут широкого асортименту.
На підприємстві виготовлялися келихи-вівати (заздравні), келихи-флейти (святкові, весільні, часто застосовувалися для шампанського), рьомери (вишукані келихи-кубки з накривками до урочистих подій), виконані здебільшого за тогочасною східноєвропейською модою, оригінальні скляниці, карафки, пляшки, цілі сервізи, й навіть свічники. Великосвітське скло Налібок прикрашали численні монограми, геральдичні композиції, банти, графські корони, ініціали-буквиці, витончені гравійовані портрети, орнаменти з повітряної та кобальтової філіграні тощо [3, с. 150-171].
Протягом перших сорока років діяльності, за Анни Катажини та Міхала Казимира Рибоньки, технології випуску виробництва постійно вдосконалювались, укомплектовувався штат, навчалися в закордонних майстрів учні.
Так, діяльність Налібоцької скляної мануфактури у 1760-х рр. забезпечували понад 50 осіб персоналу. З них було 7 склодувів, 5 шліфувальників, 7 майстрів із виготовлення листового скла, 2 поташника, 3 столяри, 2 ковалі, 2 слюсарі, 1 токар, 1 гончар, 4 кочегари, 4 різнороби та 2 охоронці. За аналогіями в українському склоробстві окресленої доби, варто зазначити, що серед майстрів на той час вже існувала певна «спеціалізація», розподіл на професії «скляр-видувальник», «шкляр-(варник)», «нічний шуляр» - той, хто підтримував вогонь уночі, «осмольник», «в'язальник шиб» - пакувальник. Крім основного штату, щорічно кількість працівників поповнювалася за рахунок в середньому 14 учнів-склодувів. Здебільшого їх набирали з кріпосних людей оточуючих селищ. Робочий день у Налібоцькій гуті тривав від 4 годин ранку до 7 вечора, цебто увесь світловий день.З німецькою педантичністю робітникам підприємства дозволялося здійснювати дві перерви по годині на сніданок та обід. Цебто весь робочий день працівників сягав 15 годин, не враховуючи часу, що витрачався на дорогу. Інколи працівники були змушені затримуватися допізна, оскільки виставлялися великі норми виконання обсягів праці. Задля упорядкування їх діяльності при підприємстві утримувався великий гарнізон військових - 25 осіб козаків [2].
Келих уріцько-налібоцького скла. Друга половина ХУЛІ ст. Зб. Краківського національного музею
Налібоцька гута діяла за синів та онуків Анни та їх нащадках аж до 1862 р., хоча й горіла 1766 р., проте за два роки була відбудована. Вважається, що рівень довершеності виробів вже на середину - другу половину ХУЇТІ століття тут сягав кращих центральноєвропейських зразків, випереджаючи деякі з них. Протягом 1770-х - 1780-х рр. за сина Міхала Казимира Рибоньки, онука Анни Катажини Кароля Станіслава «Пане Коханку» вироби гути, що переживала свій другий розквіт, за формами та способом оздоблення булиблизькі англійським, і користувалися надзвичайним попитом. На жаль, ці артефакти не клеймувалися, що сьогодні значно утруднює їх атрибуцію.
Загалом, асортимент підприємства нараховував понад 100 найменувань виробів. Насамперед, це були шибки (віконне скло), посуд (склянки, чарки, келихи, пляшки, карафки), освітлювальні прилади кшталту ламп, аптечні вироби (ампулки й інше), флакони для парфумів тощо. Налібоцька скляна мануфактура проіснувала до 1846 р. Нею була випущена низка унікальних непересічних творів високого рівня довершеності [3, с. 150]. Вона стала одним із символів якості продукції дому Радзивіллів, одним з найперших високохудожніх брендів, що користувався заслуженими славою та повагою в усій Європі. старосвітський радзивілл романтизм скляний
Естафету якості Налібок підхопило й інше виробництво Радзивіллів, започатковане майже одночасно, що знаходилося у центральній частині сучасної Білорусі, нинішня Мінська область, Любанський район. Друге підприємство художнього скла, орієнтоване у першу чергу на випуск дзеркал, було засноване Анною Катажиною в Уріччі Бобруйського повіту біля Слуцька 1737 р. (тепер - селище міського типу, білоруською звучить як «міське селище»). Це виробництво виникло на місці старовинної гути, закладеної, як свідчить М. Безбородов у «Нарисах з історії склоробства в Росії» (рос. мовою) ще на початку ХVІІ століття, близько 1635 р. [1].
Зразки форм уріцько-налібоцького скла (ваз, склянок, чарок, келихів) та прикладів його оздоблення буквицями, медальйонами, «ложками».
Поблизу Уріччя, що знаходилося на відстані 140 км від Мінська, розташовувалися поклади піску, глин та інших інгредієнтів, необхідних у фабрикації скла, а також поліські ліси, головна сировина для поташу (сушеної у пічках золи) й паливо для гути. Важливу роль у виборі місця заснування мануфактури відігравало розташування поруч річки та поселень кріпосних селян. Підприємство, як зазначено у довідках з історії Білорусі за 1828 р. [8], закладалося на зразок фабрики королівської Саксонської та гути Фрідріхштадської. Як вотчинна мануфактура виробництво належало родині Радзивіллів до 1832 р., після чого перейшло у власність їх спадкоємців Вітгенштейнів, що володіли ним до 1846 р.
В Уріччі за представників цього роду було налагоджено випуск дзеркальних плит, а також дзеркал англійського та французького типів із рамами, виконаними також із дзеркального скла. Праця гути зазнавала підйомів протягом 1737 - 1765 рр., 1776 - 1790 рр., 1806 - 1832 рр. На 1740 р. тут працювало 20 німецьких та інших іноземних майстрів, через 20 років - менше 10-ти, ще через 4 роки - лише 1. Початково це був Вольганг Ландграф, який розумівся на тонкощах скляної майстерності, що прибув на запрошення Анни Катажини. Крім нього, з Потсдаму було запрошено фахівця з кристалів Йоганна Георга Хайнця. Художню майстерню тоді очолив француз Костянтин Франтішек Фремель.
Від межі XVI - XVII століть в Італії (Венеція) винайшли спосіб виготовляти дзеркальні плитки зі скляного циліндра, що розрізався по довжині. Цей самий принцип був відомий в українському художньому склі з давніх-давен. У такий спосіб виготовлялися віконні шибки, коли гутник видував на палиці так звану «банку» з пухиря, потім її розгойдував і отримував так звану «халяву», що ззовні чимось нагадувала голінище від чоботу. Потім цей видовжений шмат з одного боку по висоті розрізали й отримували форму на кшталт книжки. Це і була заготовка майбутнього віконного скла.
Для виробництва дзеркал же від другої половини XVII століття спочатку у Франції, а потім й у Богемії й Німеччині навчилися відливати скляні плитки. Винахідником методу вважається Бернард Перрот, що 1683 р. здобув монарший патент на його застосування. Від 1693 р. технологію опанували для виробництва люстр в Сайнт-Гобейні (Сен-Гобені), на королівський дзеркальній мануфактурі у Франції, заснованій 1665 р. Тут дзеркальні плитки різної форми шліфували, полірували, оздоблювали шліфованими візерунками та гравіюванням і покривали амальгамою (шарів ртуті й олова), від яких залежала глибина зображення [3, с. 235, 252].
З введенням у добу рококо, стилю, що зародився у Франції на початку XVIII століття, дзеркал в оздоблення інтер'єрів, мода на презентативні елементи палацових середовищ (зокрема, кабінетів, зал для балів, прийомів, дзеркальних галерей, анфілад кімнат для відпочинку) набула особливого поширення. В Уріччі плиткам після вирізування надавали потрібного вигляду за допомогою шліфування, полірування, гравіювання, потім вкривали амальгамою, знизу підклеювали папером і монтували на дерев'яну дошку (інколи клеїли). Рідкісні дзеркала в дзеркальних рамах з цього виробництва нині наявні у збірках різних країн, зокрема, України (колекція МЕХП, інв. №°ЕП 14764) [3, с. 236]. Деякі з них за стилістикою тяжіли до традицій давньоруського мистецтва, хоча й були позначені скругленими елементами картушу та відрогів, частково дотичних до барокової культури.
Дзеркало в рамі. Уріччя (?), середина -- друга половина ХУШ століття. Збірка МЕХП, інв. №°ЕП 14764
Протягом 1741-1744 рр. діяло два цехи - із виробництва посуду та листового скла й дзеркал. На підприємстві відповідно до операцій виокремились самостійні цехи - полірувальний, шліфувальний, рисувальний та інші майстерні. Початково фабрикацією керували вписані з закордону князями Радзивіллами фахівці-іноземці. Поступово, досягнувши значних успіхів у виготовленні гутних виробів, кольорового скла, кришталів, дзеркал, вони навчили місцевих робітників. На уріцькому виробництві було опановано випуск навіть скла для годинників та окулярів, луп і так званих «арабесок» кшталту оздоб калейдоскопів (різновид узорчастих різнобарвних орнаментів з геометричних фігур та стилізованого листя, первинно в арабському стилі).
За даними 1744 р. тільки для польського короля, саксонця за походженням, Августа ІІІ, було виготовлено, окрім посуду, 323 дзеркала та близько 50 люстр. У середині століття тут було задіяно від 44 до 64 кріпосних князя Радзивілла. Для додаткових робіт з перевезення лісу, золи, піску, глини, дров до виробництво було прикріплено мешканців п'яти оточуючих селищ - Доросіно, Уріччя, Костеши, Синіхово, Язиль. Від 1750 р. на цьому підприємстві за моделями налібоцьких виробів було також опановано випуск столового високоякісного скла «білої води», і кришталів, оздоблених трудомісткими техніками шліфування та гравіювання. З середини століття спадок обох мануфактур Радзивіллів окреслюються спільною назвою «уріцько- налібоцьке скло» [3, с. 151].
В останній чверті ХVШ століття радзивіллівські гути на землях Білої Русі виготовляли келихи безбарвного скла з гравірованими медальйонами у вигляді Всевидячого ока в трикутнику, вписаному в солярне коло з променями, масонської символіки (збірка Національного художнього музею України у Львові) [3, с. 130-175]. Від імені князя підприємством заправляв спочатку управлінець, який іменувався господарем, надалі інтендантом і нарешті суперінтендантом. Канцелярію і діловодство, як і на Сверженьській мануфактурі вів писар-секретар. Обидва працівники здійснювали нагляд за всіма виробничими процесами гути, від забезпечення робочою силою, сировиною й інструментами до вчасного відвантаження замовлень. Контролювали діяльність цих двох посадовців центральний адміністратор радзивіллівських маєтків і начальник військового гарнізону (щось на кшталт попередника військового губернатора). Від уріцько-налібоцьких виробень збереглися імена спадкових майстрів місцевого походження. Зокрема, за даними білоруської дослідниці М. Яницької, згадуються гравірувальники та шліфувальники скла Микола, Ян, Петро, Казимир, Гнат, Тодор, Кароль тощо Дубицькі, кілька поколінь Римашевських, Залеських, Сонцевичів, Александровичів, Адамовичів, Дашкевичів.
Асортимент столового скла радзивіллівських гут включав декоративно-стильові ансамблі, виконані в одній кольоровій гамі. До них входили сільнички, кухлики до чаю (циліндричної форми), десертні тарілочки, маснички, салатники, барильця, цеберки, ампулки для літургії, слоїки, каламарі, пісочні годинники, скельця для окулярів і годинників, лампи настільні, лійкоподібні чаші («дубельти»), бутлі, «кулявки» (місткі чаші без стопи), флакони, слоїки аптекарські, набори «фражетові» (ємності у вигляді судків для спецій) [5, с. 309-312].
Щодо оздоблення виробів, то їх прикрашали сценами сільських подвірь, дресирування ведмедів, полювання на диких лосів, зображенням бога виноробства Бахуса, білоруськими краєвидами, у тому числі садиб з архітектурою палаців і парковою скульптурою, мотивами оленів, собак, птахів, виноградних грон, міфологічними сюжетами, жартівливими та написами з народного фольклору, віршами, написами-побажаннями, галузками рослин, квітами. Щодо техніки нанесення цих візерунків, відомо, що з 1728 р. запрошений з-за кордону майстер Дрегер розпочав оздоблювати вироби узорами, винайденими на берлінсько-потсдамській мануфактурі [5, с. 312-314].
Форми келишків та штофів уріцько-налібоцького скла «білої води» та аметистово- рожевого скла з гравіруванням та розписом олійними та емалевими фарбами. Зібрання Білорусі
Особливістю виробів цих мануфактур були загнуті доверху зовнішні краї стоп ніжок, що утворювали концентричну бганку завширшки 1,5-2 см. Окрім безбарвного скла, названі гути опанували випуск молочного («фаянсового»), скла «зеленої води» («смарагдового»), а також аметистово-фіолетових відтінків та червоного. Для досягнення червоного тла скляниці початково застосовували накладки з червоної фольги або наносили суцільне криття червоною емаллю. Далі розписували золотом мотивами рослин, пташок, зайців, собак тощо. Інколи застосовували контррельєфне різьблення або оздоблення барельєфними, пластично промодельованими зі шкла деталями. Приміром, у вигляді медальйонів-камей, що нагадували вінково-медальйонний тип живопису по кераміці в техніці пат-сюр-пат (маса-на-масу) [5, с. 314].
Поступово технології оздоблення скла вдосконалювались, відповідно, твори набували рис великосвітського європейського мистецтва. Цьому сприяло введення елементів зображень, характерних для великих європейських стилів. Зокрема, полум'яних сердець, гербів і монограм статусних замовників. Для особливих випадків виготовлення діамантового, рубінового скла, виробів з венеційською ниткою та філігранню доручали саксонським майстрам - братам Генци та Дрегер. Фахівцем ошатного розпису на мануфактурі Радзивіллів вважався Ян Фрідріх Дзіц. Цей майстер володів таїною складу рецептури найдобрішого скла, крім того, й знаннями з лакування та золочення дзеркальних рам, а також вмів золотити і відтворювати малюнки розпису по склу і майоліці методом обпалу (імовірніше за все, застосовував техніку проявлення металізованих фарб та їх солей кшталту міллє-фіорі - «тисяча кольорів») [5, с. 314].
Ще однією особливістю виробів склярень Радзивіллів була огранка аркатурним пояском денця посудини. З 1760-х рр. також оздоблювалися балясини ніжок, застосувалися різні візерунки гранування площин посуду, частіше зображувалися корони. До 1780-х рр. панівним стилем в уріцько-налібоцькому склі було рококо. Пізніше почали змінюватися форми виробів. Приміром, у келихах та келишках замість тюльпаноподібних відбувався перехід до більш строгих дзвоноподібних класицистичних форм. Після орієнтирів на англійське скло почали більше вживати італійські напрацювання в галузі венеційської нитки синього та білого кольорів. Ширшого поширення у цей час набули, крім медальйонів, фестони та гірлянди, орнаменти «овес», «вусики», зображення парадів і гумористичних сцен [5, с. 315-316].
Крім урн, амфор, овоїдних і циліндричних чаш «на антик», від кінця XVIII століття виготовляли сервізи, цебто набори для сервірування столу. До їх складу входили келихи з шліфованими ніжками (на 4,6,8 граней), а також циліндричної форми склянки та карафки конічної форми. Останні являли собою перегорнутий варіант форми цих же келихів у збільшеному розмірі. Всі твори такого набору оздоблювалися в єдиному стилі. Інколи їх виготовляли цілими серіями. Часто візерунок цих речей нагадував англійський «білої води» на кшталт глибокого шліфування богемських кришталів під певним нахилом шайби, що за місцевою назвою окреслили «у діамант». Краса цих творів полягала у низці трикутників, які сходилися вершинами [5, с. 315-317].
З 1781 р. в Уріччі розпочали випуск нових форм - склянок. З 1810-х рр. часто застосовували прямокутний постамент для келихів. У 1840-х рр. асортимент розширився за рахунок форм табакерок, шкатулок, графинів, декоративних ваз і ваз для квітів, різноманітних флаконів. В цей час, окрім шліфування кружечками, овалами («ложками»), смужками, притаманних попередньому періоду, в оформленні виробів поширюється оздоблення у вигляді фризів з трикутниками, ромбами та «перлинами» [6, с. 148-152].
В період ампіру продукція радзивіллівських склярень переважно була безколірна. Часто при цьому її оздоблювали бронзовим монтуванням, для цих потреб також на Уріцькій мануфактурі було відкрито додатковий цех. Тут виготовляли олов'яний і бронзовий декор, а також постаменти, накладки, корки, накривки, вінця для посудин, облаштування люстерок та освітлювальних приладів, жирандолей, канделябрів, настінних світильників кшталту кінкетів (бра). Стиль ампір також позначився на формах виробів зі скла. У цей час виготовляли ладдєподібні (човникоподібні) та кратероподібні чаші келихів, дзбани у формі амфор, урни, «чари» витончених пропорцій, вівати і рьомери з накривками («декінгляси»), подвоєні за місткістю посудини («дубельти») тощо. Застосовувалася масонська символіка (відомо про випуск щонайменше 60-ти подібних виробів) [6, с. 152-153].
Відомо, що 1812 р. виробництво було знищено під час наполеонівського наступу. Тоді було спалено млин, рисувальню та шліфярню з усім начинням і обладнанням з інструментами. Під час війни майстри-склороби і фахівці зі складу кришталевої та дзеркальної мас виїхали з підприємства. Таким чином завод під час керівництва Домініка Радзивілла (був власником від 1797 р.) занепав. Фабрикувалися лише у невеликій кількості звичайне скло білої води та зеленкувате скло, посередньої якості. В цей час складові маси - селітра, мишак, залізо - купувались у Слуцьку, при цьому вапно і поташ продовжували заготовляти на місці. Від 1823 р. підприємство перейшло до княгині Стефанії Радзивілл (Вітгенштейн). Окрім віконного скла, почали знов виготовляти листове скло, аптекарський посуд, скляні «сервізи» [8].
У добу бідермайєру (1815 - 1848 рр.) радзивіллівські гути опанували технологію випуску англійського свинцевого кришталю за чеською методикою. Для її вдосконалення були винайдені нові пневматичні верстати для шліфування, застосовувалися техніки лиття, матування, пресування тощо. Ці винаходи з одного боку спростили способи виготовлення виробів, перевівши виробництво на тиражну продукцію. З іншого - посудини виходили з товстими цупкими стінками, від чого втрачалася легкість і крихкість, притаманна для творів ручної роботи. Почалося активне застосування кольорового скла - селенового (червоного), марганцевого (фіолетових відтінків), кобальтового (синіх відтінків), хромового (жовто-зелених відтінків). Інколи фабрикували скло подвійного шару. Серед жанрових сцен оздоблення в цю добу переважали сцени полювання, краєвиди, перевантажені композиції [6, с. 153-154].
Загалом, період початку бідермайєру на уріцько-налібоцькому склі позначився «рихлістю форм», зосередженістю на основних чотирьох різновидах шліфування: «в діамант», «карпова луска», «в паски», «гладкий шліф» (пласкі широкі грані у формі прямокутника зі сценками). В цілому, у першій половині XIX ст. на радзивіллівських гутах для оздобленнявиробів користувалися 111-ма офортами малюнків в Уріччі та 336-ма в Налібоках. Найбільш поширеними були декори «овес полірований у кратах», «виноградовий», пацьорки з гірляндами», «зорячки», «вінки», «шлячки з хвойками», «фестони з вусиками», виноградне листя», «балясики» тощо. В частині з них у візерунку застосовували мотиви бантів із вузькими шнурочками, квіток і букетиків, монограм, шашечок, саксонських вензелів, чеських смуг, ткацьких оздоб «коронкові», ламбрекенів. Від середини ХІХ ст. до продукції згаданих склярень повертаються елементи класицизму, різноманітні амури тощо [6, с. 148-152].
Келишок. Уріччя -- Налібоки, кінець ХУЛІ -- початок ХІХ ст. Зб. Краківського національного музею
Окрім посуду, наприкінці XVIII - на початку ХІХ століття радзивіллівські склярні випускали освітлювальні прибори та люстерка. Зокрема, дзеркальні рефлектори, свічники, люстри на мідних золочених і посріблених підставках, жирандолі, канделябри з кришталями, величезною кількістю свічок, оздоблені золотом. На Уріцькій скляній мануфактурі Радзивіллів проектуванням і виготовленням цього асортименту протягом 1739 - 1765 рр. займався майстер з Дрездена Х. Т. Шербер. За його керівництва цією частиною, крім застосування західноєвропейських візерунків Богемії, Франції, Англії, тут виготовляли власну унікальну продукцію з вигнутими абрисами, характерними для епохи рококо.
Площини дзеркал виконувалися багатогранними (чотиристоронніми, п'ятисторонніми, шестисторонніми), монтувалися у складної форми рами, виконані з дерева, золочені, тоновані під чорне або червоне дерево з суцільним ажурним чи глухим низькорельєфним різьбленням. Пластичний декор зі скла виконувався за об'ємними шаблонами (кшталту вузьких стебел, лілій, листя, гірлянд, ланцюжків, зорь, перлів, паличок тощо). Також робилися аплікації з різних форм люстерок, що отримали місцеву назву «аплікі». Ці засоби виразності допомагали досягти мальовничості та святковості готових виробів, які могли прикрашати найошатніші палаци світу і бути запотребованими тогочасною елітою всієї Європи [ 5, с. 316-318].
На Уріцькій мануфактурі, окрім склоробного і дзеркального відділів, був добре устаткований столярний цех. Поступово тут, як свідчить колектив фахівців другого тому Історії білоруського мистецтва під загальною редакцією С. В. Марцелева 1988 р., опанували випуск меблів, оздоблених люстерками кшталту трюмо, а також підрамників й рам для дзеркал, каркасів для люстр, столів-бюро, комодів з дзеркальними площинами. Пізніше цей асортимент розширили за рахунок ліхтарів, крісел, столів, столиків із дзеркальними стільницями, дорожніх кантин (ящиків) для переміщення скляних пляшок [5, с. 318].
Келишок. Уріччя - Налібоки, початок ХІХ ст. Зб. Краківського національного музею
Перший занепад виробництва в Уріччі був пов'язаний із шкодою від загарбання французів під час війни 1812 року. Вдруге діяльність підприємства була призупинена по завершенню польського повстання у 1830-х рр., після чого більше відновитися не змогла.
Так, в українському Чуднові на Волині брат Анни Катажини Радзивілл Павло Кароль Сангушко (1680 - 1750) за зразком налібоцько-уріцьких гут відкрив свою склярню. Сюди також були запрошені іноземні майстри, котрі за підтримки сина Анни Міхала Радзивілла Рибоньки виробляли високоякісне біле скло, яке іменувалося кришталевим. Поступово інформація про так звані кришталі Чуднівської гути уточнюється, останніми роками було здійснено кілька спроб об'єднати зусилля польських та українських фахівців в означеній царині, а також велися пошуки у білоруських музейних збірках.
Зважаючи на те, що Анна Радзивілл в Уріччі біля Слуцька заснувала шліфярню - мануфактуру із виготовлення дзеркал, оздоблених багатим бароковим пластичним декором й орнаментальними мотивами, пізніше доповнену налібоцькими формами посуду, Міхал Радзивілл Рибонька після смерті матері міг допомагати дядьку з керівництвом його гутою. Адже на той момент уріцько-налібоцькі шклярні було чи не єдиними виробництвами на величезних просторах від України до Литви, що опанували випуск настільки складного високомистецького фабрикату [7].
Історичні відомості про закладання за Петра І заводу з виготовлення дзеркал у Києві в 1700-х рр., не підкріплюється знайденими виробами чи інформацією про їх виготовлення. Враховуючи, що для деяких дзеркал Радзивіллів коштовні рами виготовлялися тонкокерамічні, які доповнювали ансамбль бездоганних художньо довершених речей, можливо, деякі інгредієнти маси для своїх фаянсарень Рибонька набирав у родовищах в 5-ти км Чуднова, у Глухівцях, про які було відомо від XVIII століття.
Загалом, варто відзначити, що в середині вказаного століття на землях тодішньої Польщі існувало всього 5 гут. Це, зокрема, гути в Налібоках та Уріччі; Гута Кришталева в Любачівському старостві Адама Миколая Сенявського, великого коронного гетьмана та його нащадків (1717/1718 - кінець XVIII століття), кілька разів переносилася; Забожицька гута у Новоградському повіті, гміна Баранівка, землі Острозької ординації на теренах етнічної України, що діяла протягом кінця XVIII - початку XIX століть, про яку мало відомо; та гута в Чуднові, нині землі Житомирської області, етнічна Україна [3, с. 128, 173].
Сьогодні прийнято вважати, що Павло Кароль Сангушко (1680 - 1750) близько 1743 р. (дата заснування виробництва) запросив до Чуднівської гути в острозькій ординарії поблизу Житомира майстрів гутної справи з сілезько-чеського пограниччя, про що свідчать технології (калійно-вапнякове скло) та прийоми формотворення і декорування, які застосовувалися на підприємстві. Перший час, упродовж 1740-х - 1750-х рр. налагоджувався випуск простого посуду для щоденного вжитку, листових плиток (листового скла), а також високоякісного півкрашталевого (кришталевого) посуду та свічників. Вочевидь, діяла гута аж до самого кінця ХІХ ст. і швидше за все була закрита напередодні 1885 р. [3, с. 173].
Нині дослідники вважають декілька келихів з безбарвного скла з рожевим відтінком зі збірки Ходкевичів (колекція львівського Музею етнографії та художнього промислу) - чуднівськими виробами третьої чверті XVIII століття. Якщо так, то це єдині атрибутовані вцілілі здобутки гути, закладеної 1743 р. князем Павлом Каролем Сангушком (з 1758 р. належала Любомирським, за два роки від 1760-го - власність Адама Понінського). 1784 р. гуту офіційно придбав Прот Потоцький, котрий володів виробництвом найякіснішого скла, яке називали кришталевим, до 1801 р., коли її викупила родина Чайковських. Після них власниками знов стали представники родини Радзивіллів.
З колекції МЕХП (львівського Музею етнографії та художнього промислу) зі збірки Ходкевичів походять два келихи - інв. №№ЕП13356, 13398. Ще два келихи зі збірки КНМРМ (Київського національного музею російського мистецтва, інв. №№ ЕП14963 та ЕП 13436) також ідентифікують з продукцією цього виробництва. Ці вироби прикрашені грануванням, гравіруванням, мають складні форми яблук, балясини з кільцем та перснем, оздоблені «карповою лускою», «ложками», зірками, розетами, стільниковим (стрілчастим) орнаментом, поперечними смужками, що імітують фактуру лозоплетіння [3, с. 173-177].
З переїздом під час семирічної війни 1756 р. Августа ІІІ разом із двором від Дрездена до Варшави, де монарх постійно жив, він користувався виробами скла родини Радзивіллів. Слід зазначити, що цей час був сприятливий для розвитку українських маєтностей цього роду. За різними даними українське місто Махнівка, що в ХVШ ст. називали «Малою Варшавою», спочатку поділялося між Радзивіллами та Протом Потоцьким. На спадкові кошти останній зміг викупити другу частину Махнівського ключа в Радзивіллів у Київському воєводстві.
Поруч у Чуднові саме розвивалося виробництво художнього скла, яким опікувалися від середини століття родичі Радзивіллів Сангушки. За деякими даними окремий відрізок часу Міхал Казимир Рибонька підтримував розвиток цієї мануфактури, оскільки був співвласником (можливо, малися на увазі паї, дивіденди від вкладень в рецептуру, секретів виробництва). Таким чином, на підприємстві працювали виписані з Чехії різники та робітники, опрацьовувалися високі європейські технології.
Кілька келишків цього виробництва, у тому числі оздоблених стрілчастим орнаментом, нині зберігаються у польських та українських колекціях, їх можна впізнати за специфічним аметистовим, зеленаво-рожевим відтінком виробів, часто прикрашених грануванням, оздобленням так званими «ложками», короповою лускою, трояндами, розетами, гравірованими рисунками, складною формою ніжки, яблука та стопи виробів, шліфуванням смужками та ламаними смужками [3, с. 173].
Про названу гуту наприкінці ХУТІТ століття писав у своїх «Записках» відомий літератор Михайло Чайковський (Садик-Паша). Він свідчив, що це виробництво скла надслучанським Поліссям в оточенні глухих лісів, де знаходилася «столиця лосів», було самим найкращим і найбільш дохідним в усьому Південно-Західному краї, а твори заводу - зразковими. З «Записок Михайла Чайковського» відомо, що означений скляний завод був заснований в останні роки правління саксонського володаря (тобто до 1763 р.). Розташований в лісі понад Случчю, він забезпечувався паливом з власності акціонерного товариства. Цьому об'єднанню належали всі природні ресурси вздовж річки Тетерів і верхів'ях Случі, включно із Чудновим, Кам'яною (Мурованою) Махнівкою та прилеглими селами [4, с. 452-453].
На величезних площах розвивалася злагоджена інфраструктура з фабрично- підприємницької і торговельної частин, при чому були відроджені старовинні залізоплавильні, котрі доповнили лісопильні. Все це господарство адресно замикалося на потребах Чуднівської гути, куди були запрошені іноземні майстри (очевидно, технологи богемського скла і кришталю, гравіювальники, модельники) та різьбярі (фахівці з діамантової грані).
Вироби підприємства вважалися кришталевими, цебто найякіснішими з різновидів художнього скла, і славилися не лише в Надслучанському Поліссі, а й за межами Російської імперії. Розвиток Чуднівської гути став поштовхом для розбудови низки скляних і фарфоровихзаводів в оточуючих населених пунктах. Зокрема, у Романові та Баранівці. На початок ХІХ ст. Чуднівська гута приносила прибутку в 400000 крб. на рік [4, с. 452-453].
У другій половині XVIII століття при цьому виробництві майстром цього ж підприємства було написано перший посібник з виготовлення скла. На зламі 1750 - 1760-х рр. писарем тут працював якийсь Торжевський, котрого польські дослідники ідентифікують з автором першого підручника зі склярства «Rozmowa о 32ІикасИ гоЬіепіа 32к1а» Юзефом Торжевським [3, с. 173-175]. Його книга «Розмова про мистецтво виготовлення скла» вперше була надрукована у Бердичеві 1785 р. (перевидана у Желеній Гурі 2002 р.) [11].
Тоді підприємством володіли відомі банкіри П'єр Теппер (з Голландії) та Прот Потоцький (дипломат у російсько-польських стосунках). У них Чуднівську гуту викупив Син Станіслава Фердинанда Жувуського дружини Катажини Кароліни Радзивілл - Адам Вавжинець Жевусський (1760 - 1825 рр.), онук Міхала Казимира Радзивілла Рибоньки. На Чуднівській гуті протягом ХІХ століття виготовлявся широкий асортимент посуду: келихи різної форми, карафки, штофи, оздоблені гравійованими візерунками за західноєвропейською модою.
До недавнього часу були майже невідомі твори Чуднівської гути, яку на сьогоднішній день слід було б найменувати Старочуднівською (у зв'язку зі змінами історичної назви, що відбулися в українській топоніміці). Польові дослідження з цього матеріалу та вироби заводу, ідентифіковані протягом останніх років у музейних збірках Польщі та України, дають підставу сподіватися, що існує шанс віднайти і рештки легендарного місця виробництва уславлених творів, які були запотребовані в усій Східній Європі.
Два кришталеві келихи третьої чверті ХУІІІ ст. так званого «рожевого скла» з Чуднівської (Старочуднівської) Гути, зб. КНМРМ і МЕХП та їх аналог уріцько- налібоцького аметистового скла, фарбованого оксидом марганцю
Вказівник до населеного пункту Старочуднівська Гута Барашвського р-ну Житомирської обл.
Вигляд місцевості, де колись знаходилася Чуднівська гута. Тепер - Старочуднівська Гута Баранівського району Житомирської області, що межує з Чуднівським районом Житомирської області.
Отже, Радзивілли збагатили промисловість етнічних України та Білорусі, розбудувавши виробництва скла, кришталю і дзеркал у Налібоках, Уріччі, Чуднові. Їх продукція постачалася до Польщі, Росії, інших країн Європи. Безпосередня участь власників у творчо-проектувальних процесах дозволила контролювати художню якість виробів означених підприємств. Окрім того, магнати-промисловці й меценати, представники цього роду дуже уважно ставились до винаймання працівників творчої частини, приділяли значну увагу навчанню місцевого персоналу й таким чином здійснювали певну асиміляцію німецько-чеських і польських технології з традиціями вітчизняного українського та білоруського мистецтва.
Література
1. Безбородов М. Очерки по истории русского стеклоделия / М. Безбородов. - Москва, 1952. - С. 1-19.
2. Болбас М. Ф. Развитие промышленности Белоруссии (1775 - 1861) / М. Ф. Болбас. - Минск : Навука і тэхшка, 1966. - С. 5-239.
3. Європейське скло XVI - поч. ХІХ ст. зі збірки Музею етнографії і художнього промислу Ін-ту народознавства НАН України у Львові : каталог. / [авт.-упор. : А. Каспшак, Г. Скоропадова]. - Варшава; Львів, 2008. - 268 с. : іл.
4. Записки Михаила Чайковского (Садык-Паши) // Киевская старин. - № 6. - 1891 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://iht.univ.kiev.ua/library/ks/1891/pdf/kievskaya-starina-1891-6-B-(3727-3738).pdf. - Дата доступу: 20.09.2017 р.
5. История белорусского искусства: В 6 т. - Т. 2. Вторая половина XVI - конец XVIII века / [Рэд. тома
Я. М. Сахута]. - Мінск: Навука і тэхшка, 1988. - 384 с.
6. История белорусского искусства: В 6 т. - Т. 3. Конец XVIII - начало XX века. [Рэд. тома
Л. Н. Дробау, П. А. Карнач]. - Мінск: Навука і тэхшка, 1989. - 448 с.
7. Масляницына И. Магнатка-предпринимательница / Ирина Масляницына [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://delo.by/news/~shownews/magnatka_predprinimatelniza. - Дата доступа: 20.09.2017 р.
8. Сведения о промышленности Белоруссии». Минская губерния, 1828 г. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ljuban.by/index.php?option=com_content&view=article&id=36:-l-r&catid=1&Itemid=1. - Дата доступу: 25.10.2017 р.
9. Школьна О. Фарфор-фаянс України XX століття: інфраструктура галузі, промислова та економічна політика, організаційно-творчі процеси. - Кн.2: Історія виробництв. Таблиці. Реєстр імен провідних майстрів галузі / О. Школьна. - Київ: День печати, 2013. - 400 с.
10. Яніцкая М. М. Атрыбутацыя мастацкага шкла радзівілаускіх мануфактур XVin - XEX стст. у музейных зборах Польшчы, Расії, Украіньї, Беларусі і Літвьі / М. М. Яніцкая // Праблемы донтьіфікацьіі мастацкай спадчыны Нясвіжа у агульнаеурапейскім кантэксце культуры. - Минск, 2004. - С. 74-78.
11. Torzewski Jozef. Rozmowa o sztukach robienia szkla, palenia potaszow I topienia zelaza, stasuj^ca si§ do materialow lasow, rud, zwyczajow krajowych I ich dobrego zarz ^dzenia / Jozef Torzewski. - Berdiczow, 1795. - S. 13-17. [Передрук: Torzewski Jozef. Rozmowa o sztukach robienia szkla / pod red. Jerzego Olczaka. - Jelenia Gora, 2002].
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Становище українського мистецтва в ХVІІ-ХVІІІ століттях. Класифікація основних портретних типів в мистецькій практиці. Портретний живопис Західної та Східної України, його загальна характеристика, художні особливості та традиції в образотворенні.
дипломная работа [166,9 K], добавлен 25.06.2011Розвиток образотворчого мистецтва, архітектури в Україні в XVII столітті. Риси європейського бароко в українській архітектурі. Типи будівель. Визначні будівничі доби бароко. Прикметні риси європейського бароко в українській архітектурі. Козацьке бароко.
реферат [23,9 K], добавлен 21.07.2008Початок художнього розвитку Європи з мистецтва Стародавньої Греції. Розгляд змісту давньогрецького міфу "Викрадення Європи". Вплив мистецтва Давньої Греції на культурний розвиток наступних поколінь. Розвиток архітектури та театру у Стародавній Греції.
презентация [3,8 M], добавлен 31.08.2019Умови культурно-національного відродження України середини XIV ст., його зв'язок із спадщиною і традиціями Київської княжої держави і Європейського мистецтва. Театральне життя на українських землях доби Ренесансу; музика, пісенна творчість, хори, думи.
реферат [23,4 K], добавлен 28.12.2011Бароко як стиль європейського мистецтва та архітектури XVII–XVIII століть, історія його становлення та розвитку. Характерні риси доби бароко в архітектурі і живописі Іспанії і Італії. Риси європейського бароко в декоративному українському мистецтві.
реферат [48,3 K], добавлен 07.04.2011Виникнення українських культурно-освітніх організацій. Я. Франко та його роль у розвитку політичного та громадського життя краю. Розвиток освіти, мистецтва, літератури на Західно-Українських землях.
контрольная работа [49,5 K], добавлен 07.04.2007Найстарші пам'ятки монументальної, мурованої архітектури на українських землях. Приклад стародавньої української архітектури. Традиція спорудження зрубів. Будівлі візантійського стилю на Русі. Готика України. Ренесанс у Львові. Українське бароко.
презентация [2,0 M], добавлен 10.04.2013Аналіз соціально-культурної ситуації на українських землях в епоху бароко. Роль Мазепи у творенні культури. Історія створення Києво-Могилянської академії. Еволюція живопису від бароко до класицизму. Розквіт архітектури, літератури та музики в XVIII ст.
лекция [115,0 K], добавлен 22.09.2010Дослідження відмінних рис садово-паркового мистецтва Європи, яке сформувалось за досить тривалий час, а його особливості, подібно іншим видам мистецтва (архітектурі, живопису, літературі) були відображенням епохи. Садове мистецтво Бароко. Садові театри.
контрольная работа [26,1 K], добавлен 16.02.2013Зодчество України польсько-литовської доби: розвиток фортифікаційної та цивільної міської архітектури. Характерні риси архітектури. Розвиток мистецтва у руслі релігійного мистецтва. Місце книжкової мініатюри та графіки в історії української культури.
презентация [27,0 M], добавлен 17.03.2014
