Екзистенційно-естетичний імператив в українській народній культурі: специфіка помежової ситуації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Екзистенційно-естетичний імператив в українській народній культурі: специфіка помежової ситуації

Алла Павлова

Постановка проблеми. Українська епічна пісня, віддзеркалюючи історію цілого народу, його світовідчуття, світосприйняття, світорозуміння, є справжнім феноменом української традиційної культури. Епічна пісня сприяє формуванню кола ціннісних орієнтирів, естетичного ідеалу, націоцентричного світогляду особистості, усвідомленню необхідності морального удосконалення. У центрі епічної пісні - складні реалії життя. І саме у критичних ситуаціях яскраво виокремлюється внутрішня екзистенція, яка часто нівелює колишні погляди на сенсожиттєві константи.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Існування людини, сутність її життя, долі, місця у безмежному Всесвіті - центральні питання екзистенціалізму. Сучасний дослідник ціннісного світу людини в її екзистенції Л. Подолянко наголошує, що коло моральних цінностей, які привнесені культурною традицією та успішно функціонують впевному соціумі, безпосередньо впливає на процеси соціалізації індивіда, гармонізацію міжособистісних взаємовідносин [5]. М. Яковенко розглядає процес становлення екзистенціалізму як соціокультурно обумовленої теорії XX століття, креативно презентуючи різноманітні погляди на характер соціального утвердження [ 10]. В оригінальній формі філософського діалогу Т. Чайка пояснює сутність "екзистенційного крещендо" С. Кримського, який ствердлеє, що в основі концепції - погляд на плин людського життя як на рух до його кульмінації. Отже, усупереч різним перешкодам, труднощам, духовний потенціал особистості повинен зрости настільки, щоб кінець земного шляху міг стати вінцем, а не просто кінцем. За С. Кримським, "...людська духовність, власне, є саморозбуцовою особистості", а життя - це"... невтомний вихід за межі самого себе до непевної верховної ідеальної мети, що її задає наша зростаюча совість" [8, 103].

Головною метою дослідження А. Мельникова є теоретико-методологічний аналіз соцієтальної екзистенції як фундаментальної категорії екзистенціальної соціологіїі і як соціального феномена, що його ця категорія покликана відображати [3].

Метою статті є дослідження екзистенційно-естетичного імперативу в усній традиційній культурі на прикладі зразків української епічної пісні.

Виклад основного матеріалу. У центрі епічної пісні - дилема сущого / належного, де важливим є феномен переживання. Сучасні представники екзистенціальної соціології зауважують, що в процесі переживання особистісної кризи свідомість індивіда внаслідок помежової ситуації виходить за межі раціонально-абстрактного мислення, починає диференціюватися і концентрується в екзистенціальному досвіді фактичного переживання свого існування. У кризовій, а іноді фатальній ситуації, свідомість звужується до рівня конкретно пережитої реальності, відмови від абстрактних постулатів, що не відповідають сучасному буттю. З точки зору екзистенційної соціології, "вищим рівнем автентичності можна вважати ототожнення свідомості індивіда з безпосереднім переживанням власного існування, тобто з екзистенцією" [8, 59]. Отже, образна система епічної пісні дає можливість простежити, що в центрі нарації - люди, які виокремлюються колом моральних імперативів, чіткою життєвою позицією, що дає можливість шляхом критичного відбору зразків поведінки сформувати власний моральний та естетичний ідеали. За В. Франклом, людина постійно перебуває у пошуку сенсу життя, замислюється над причинами різних особистісних та соціальних змін. Наприклад, авторка новоствореної пісні про голодні роки намагається пояснити трагізм ситуації з точки зору свого релігійного світогляду: «Послухайте, добрі люде, шо хочу казати: / А я хочу на громаду файно заспівати! / У зеленій полониньці вітер повіває. / Шо си на сім світі роби, усе си минає! / Кобих могли, добрі люде, трохи не грішити, / Бо вже біда не далеко, мало будім жити» [9, 165].

Специфіка помежової ситуації пов'язана з особливостями переживання на мікро- та макрорівнях. По-перше, пережита ситуація дає можливість виокремити те, що раніше осмислювалося як цілком зрозуміле. По-друге, переживання кризи закладає глибокий страх перед майбутніми можливими ситуаціями і стає мотивацією до наступних дій. У помежових ситуаціях виникає цілком природне бажання критично переосмислити усю систему цінностей, дати їм об'єктивну оцінку та чітке обґрунтування, а, можливо, здійснити радикальну переоцінку. А звідси випливає: саме бачення і розуміння цінностей допомагає зрозуміти, які ж цінності повинні існувати в соціумі, щоб гармонізувалися людські взаємовідносини, а також відповісти на питання: яке відношення до їх буття маю я? [5, 28].

Цей аспект можна простежити на прикладі епічної хронікальної пісні про вбивство у Рашкові селянином Радеком своєї молодої дружини. Тут переживання автором-виконавцем помежової ситуації передається до інших членів соціуму, виокремлюючись першовартісністю людського життя: «Ой в Рашковім, славнім селі, стала сі неслава: / Убив Радек свою жінку, не боявся права. / Ой він ї бив, ой він ї бив, вона каже: - Тату! / А вони її віднесли під Аннину хату. / Ой він ї бив, ой він ї бив, вона ся просила: / - Не бий мене, Стефанику, мало-м з тобов жила. / Не бий мене, Стефанику, я ще молоденька. / Лишається у колисці дитина маленька. / А як вони її вбили, випросили прощу, / Пішов Радек ой до двора, Марія у прощу» [9, с. 346].

Аналіз помежової ситуації як пізнавального акту дає змогу з'ясувати обставини трагедії, хиби характеру, що призвели до злочину, моральні постулати учасників події. Як відомо, у пізнавальних актах основний зміст становить інформація про суб'єкт. При цьому важливо враховувати, що характер інформації про зовнішній об'єкт і сам суб'єкт суттєво визначається дієвістю останнього, оскільки від конкретного прояву його активності залежить, які ознаки та відношення об'єкта виокремлюються, відображаються суб'єктом і якою мірою [4, 112]. Інформація існує реально. Існує те, що зменшує невизначеність ситуації, вказуючи, яке ймовірне завершення настало. Існують дві підсистеми повідомлення: сигнали інформації можуть бути одночасно спрямовані до конкретно відомих або до великої кількості ймовірних адресатів. Засоби емотивності як різнорівневі компоненти фольклорного тексту сприяють цілісному засвоєнню інформації, підтримують загострену увагу активізують мислення людини, викликають напругу почуттів у слухача або читача.

Аналізуючи ціннісний світ людини в її екзистенції, помічаємо, що розімкнуте коло моральних імперативів часто призводить до вияву жорстокості. У співанці-хроніці "Порадились два сусіди ліпше своей мами" подано сюжет убивства вівчарем товариша через дівчину. Героїня пісні Іляна просить вбивцю її коханого відібрати життя і в неї, бо назавжди втратила сенс. Однак Федір, незважаючи на скоєне, благає одружитися з ним, а далі вдається до відчайдушних погроз: «Ніт! Промовив Федір злісно. - Як мене покинеш, / На широкій долиночці під явором згинеш! / Будуть твої чорні очі ворони колоти, / И а за три дні, як ся верну, вержу до болота. / Не сама ти тут загинеш за дурницю свою, / Ще до рання порубаю всю родину твою. / Не меш знати, чорнобрива, що ся діє дома, / Буде твоя стара мати щипана кліщома. / Хоть най кричить, хоть най пищить "куме" або "свату". / Порубаю, покатую, підпалю вам хату» [9, 397].

Незвичайна за своїм характером подія, покладена в основу поетичної інформації, дала життя новій ігісні-хроніці. І тому сюжетна послідовність епізодів цілком умотивована розвитком реальних подій: 1) Іван Кичера з товаришем вирушають в гори пасти отару; 2) суперечка через дівчину Іляну; 3) прагнення коханої врятувати парубка; 4) вбивство Івана; 5) вбивця кидає тіло Кичері в провалля; 6) погрози Федора Іляні; 6) страх і покора дівчини. Однак осудливо-зневажливе ставлення автора- виконавця пісні до чоловіка, якого характеризує як жорстоку, безпристрасну, свавільну людину, виявляється у використанні кількох моментів: Федір кидає тіло вбитого товариша у глибоке провалля, не давши дівчині його поховати, погрожує вбити Іляну та всю її родину.

Характеристика Федора є більш розгорнутою, ніж Іванова, образ якого постає лише на початку твору через рецепцію коханої дівчини. Особливий жаль викликає трагічна доля молодої людини через нерозважливий, егоїстичний вчинок Федора. Що глибше автор поринає у зображення вчинків героя, то вищим є емоційне сприйняття твору.

Студії над епічними хронікальними піснями, зокрема піснями про опришків, підтверджують думку про те, що соціум є системою суб'єктів, які вирізняються специфікою екзистенцій: Наведемо приклад пісні про Юру Довбанюка: «В Коломиї забубнили, в Иисенові дзвони / Тікай, Юрку Довбанюку, бо тебе здогони! / Ой тікав вже той Юрочка попід полонини, / Запали то тьижкі зимки межи кічьирими. / Стали пани тай урьиди та ровту збивати, / Иили ити облазами Юрочку шукати» [9,223].

Концепція епічної пісні підтверджує думку про те, що особиста подія переростає у статус соціальної. Трагізм особистості виявляється на рівні усвідомлення нею амбівалентності - любові та ненависті, глибокого морально-етичного парадоксу, розриву між тим, як має бути» і тим, як є насправді. Автор категоричного імперативу І. Кант переконує, що "зло - це просто репрезентація себе стихійному ходу справи, потоку. Розпуста" [3, 150].

Специфіку помежової ситуації можна простежити на прикладі емігрантських пісень, де людина переживає важкі випробування, змінюючи середовище, звичний спосіб життя, побут. Це пов'язано з особливостями екзистенційної основи суб'єкта - члена соціуму. На цьому етапі подолання помежової ситуації залежить від адаптативної здатності прийняття негативного екзистенціального досвіду. Це пов'язано з тим, що логіка міркування та психічний стан, час, місце дії, мета відіграють іншу роль у порівнянні з осмисленням наявної ситуації [9, 57]: «А до мене прийшов агент, зачав ся питати: / - Чи ти маєш вже шифкарту, чи тра тобі дати? / Ми агенти з Гамбурку людей відставляти. / Положив я двайцять корон, і шифкарту дали. / Посадили до вагона і дальше пігнали. / Приїхав я до Гамбурку а в суботу рано, / Вже не чути руськой мови, вже мені погано» [7, 86].

Отже, на прикладі цієї пісні можна дійти висновку, що негативні особливості переживання тісно переплетені з різними індивідуальними кризами і переважно особисті негаразди є невіддільною частиною соціальної проблеми. Якщо аналізувати цю пісню з позицій екзистенціальної соціології, то поняття "соціальна пам'ять" та "соціальна свідомість" співвідносяться з пам'яттю та свідомістю особистостей, які мають вплив на інших людей. Отже, досвід пережитої кризи створює підґрунтя для конструювання об'єктивності. Транс формуючись у межах спільноти, певна подія чи об'єкт набуває таких же сенсів, перетворюючись на об'єктивний факт. Для підтвердження об'єктивної істини, вважає Б. Верлен, учасник комунікативного акту повинен показати, що цей факт наповнений таким же сенсом і для інших учасників комунікації. Такі ж паралелі можна провести, аналізуючи тексти історичних пісень: «Пожурились молоді хлопці, / Що в неволю забрали: / "Не журімося, милеє браття, / Бо ще й не пропали: Як сів на коня, то воля твоя; / На гривоньку похилюся, / Гей, кінь вороний і сам, молодий, / Гей. З неволі урвуся» [6, 57].

Концепція епічної пісні побудована таким чином, що екзистенційний рівень системи цінностей виявляється у життєвому досвіді людини і реалізується не через ідеї, а через реальні дії. Саме так викристалізовується екзисгенщйно-естетичний імператив. Важливим аспектом історичної пісні є пошук життєвих сенсів суб'єкта - боротьба за волю України, примноження її слави.

Українська співанка-хроніка як специфічний жанр фольклору пронизана всеперемагаючим гуманізмом. Особистість, незважаючи на різні хиби характеру, помилки, недоречності, заслуговує на повагу. Головна аксіома: людина - це найбільша цінність, ніхто не повинен відібрати чуже життя. Для представника філософії культури Е. Левінаса пріоритетним стає гуманізм не лише свого, але й гуманізм іншого. "Культура...полягає в етичній відповідальності й обов'язку щодо іншого" [5, 206].

На прикладі зразків народної культури, зокрема історичної та пісні-хроніки можна проаналізувати особливості вияву помежової ситуації, сутність екзистенційно-естетичного імперативу. Кожна історична епоха визначається специфікою художньої культури, у центрі якої - феномен особистості, її духовний універсум, складна площина моральних орієнтирів. Концепція епічної пісні підтверджує думку про те, що буття - не просто світ речей, а живе існування людини, яке розкривається через так звані екзистенції - специфічні духовні стани особистості - через турботу, надію, співчуття. Українська народна культура, яка синтезувала в собі досвід багатьох поколінь, репрезентує шляхи розкриття центральної морально-етичної проблеми - сенсу життя людини.

Список використаної літератури

екзистенційний імператив епічний пісня

1. Верлен Б. Субъективная точка зрения / Б. Верлен // Социологическое обозрение. - 2003. - № 3-4. - С. 21-32.

2. З гір карпатських. Українські народні пісні-балади / За ред. С. Мишанича. - Ужгород: Карпати, 1981. -464 с.

3. Мамардашвили М.К. Кантовские вариации. Квинтэсенция / М.К. Мамардашвили. - М.: Наука, 1992. - 350 с.

4. Мельников А. Можливості дослідження ціннісно-нормативних трансформацій українського суспільства з позиції екзистенціальної соціології / А. Мельников // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2013. - № 2. - С. 52-72.

5. Подолянко Л.А. Ціннісний світ людини в її екзистенції / Л.А. Подолянко // Наука. Релігія. Суспільство. - 2011. - № 1. - С. 24-31.

6. Ревуцький Д. Українські народні думи та історичні пісні / Д. Ревуцький. - К., 1919.-369 с.

7. Співанки-хроніки. Новини. - К.: Наукова думка, 1972. - 558 с.

8. Чайка Т. "Бесіди з Кримським. "Екзистенційне крещендо" / Т. Чайка // Філософська думка. - 2011. - № 6. - С. 98-103.

9. Шухевич В. Гуцулыцина. Матеріали до українсько-руської етнології / В. Шухевич / - Л.: Наукове товариство імені Шевченка, 1902. - Ч. 3. - Т. 5. - 256 с.

10. Яковенко М. Соціокультурна актуальність екзистенціалізму / М. Яковенко // Вища школа. - 2012. - № 10. - С. 84-92.

Размещено на Allbest.ru