Метафізика тілесності

Така картина світу (конфігурація перцептивних категорій) виявляється достатньою для того, щоб мати шанси розуміти і бути зрозумілим у групі. Вона, за твердженням Шютца, необхідна в якості "рецепту" для дії у типових ситуаціях і схеми інтерпретації.

Підсумовуючи все вище сказане, робимо висновок, що соціальне сприйняття є складним комплекс явищ і процесів, що забезпечують орієнтацію індивіда в зовнішньому соціальному середовищі і забезпечують для нього стан готовності до дії [31, с.308]. Цей комплекс включає як власне перцептивні процеси обробки інформації, що надходить від органів чуття, так і розумові, когнітивні процеси.

Сприйняття не є простим копіюванням навколишнього світу, як часто припускають у повсякденному житті. Сприйняття вибірково, кумулятивно і конструктивно, це "ряд процесів, в ході яких люди звертають увагу і реагують на те, до чого вони вже заздалегідь чутливі, формують гіпотези щодо властивостей об'єкта, з яким вони зіткнулися, і потім підкріплюють свої очікування, здійснюючи подальші спостереження"[32, с.95].

2.2 Особливості сприйняття і презентації модифікацій тілесності студентською молоддю (на прикладі студентів ДНУ ім. О. Гончара)

В останні роки модифікації тіла привертають до себе підвищений інтерес суспільства як нові екстравагантні тенденції сучасної моди. Феномен модифікацій тіла займає особливе місце у сфері соціальних досліджень: з одного боку, залишаючись маловивченим і, відповідно, теоретично і методологічно непроясненим, з іншого боку вимагає пильної наукової уваги.

Звернення до проблематики тілесності - характерна ознака онтологічного повороту філософського дискурсу ХХ століття, що виявився принциповим спростуванням властивого модерну принципу десоматизації людини. Утім, цей постійний мотив західної метафізики, як і самий "образ тіла", естетичне ставлення до власного тіла і форм його руху протягом історії людства й історії розвитку спорту формували ту сутнісну вісь, що визначала становлення людини культури взагалі й поступ спеціальної цілеспрямованої діяльності - фізичного виховання зокрема, метою якого було перетворення себе, отримання повноти відчуттів ("насолоди зусиль") сильного тіла. Власне, розвиток естетичного ставлення до світу зумовлював становлення тієї чистої форми доцільності у фізичній культурі, що можлива саме як вихідна з уявлень, "образів" досконалості, ідеалу, цінності [33].

Як вже було відмічено раніше, в найбільш узагальненому виді під модифікаціями тіла розумують різні форми і способи видозміни тіла через ушкодження шкіри (нанесення порізів, шрамування, таврування, проколювання, татуювання, ампутації і інші хірургічні втручання), здійснювані добровільно, самостійно або за допомогою фахівців з модифікацій тіла заради досягнення психологічних, естетичних, духовних, ідеологічних цілей.

Деякі учені вважають, що модифікації тіла є, по-перше, одна з новітніх практик екстремальної, "пограничної" поведінки, по-друге результат "культурної патології", по-третє, результат кризи ідентичності, пошуків себе і референтного соціального оточення [34].

У зв'язку з цим збагатилися соціально-знакові функції і мотиви застосування модифікацій. Недавнє порівняльне дослідження (Wohlrab et al., 2007) перераховує десять мотивів: 1) бажання прикрасити тіло, зробити його модним аксесуаром і предметом мистецтва; 2) індивідуалізація, потреба виразити свою несхожість на інших; 3) особистий нарратив, вираження своїх особистих цінностей і життєвого досвіду; 4) прояв фізичного терпіння, здібності перенести біль; 5) позначення групової приналежності і залученості; 6) протест і опір, наприклад, батькам; 7) вираження якихось духовних цінностей і культурних традицій; 8) аддиктивність, психічна залежність від ендорфінів, що виділяються при хворобливих процедурах, або потреба постійно поповнювати свою колекцію татуювань; 9) сексуальних мотивів, особливо характерних для пірсингу статевих органів; 10) відсутність чіткого мотивування, коли рішення приймається імпульсивно. У будь-якому випадку модифікації тіла складають невід'ємну частину сучасного тілесного канону і стають предметом напруженої рефлексії і саморефлексії.

Для того, щоб зрозуміти причини, що штовхають людей на тілесні модифікації, розглянемо, які мотиви є присутніми при фактах модифікації, як її сприймають носії модифікацій і прості люди.

Об'єктом дослідження виступали молоді люди (18-23 року), що мають різні тілесні модифікації (татуювання, пірсинг, шрамування і тому подібне).

Дослідження проводилося у рамках якісного підходу методом глибинного напівструктурованного інтерв'ю. Виходячи з цього, було вирішено не формувати велику вибірку, а детально описати декілька випадків. Об'єктом дослідження були студенти ДНУ ім. О. Гончаря, з двох умовно виділених в роботі для проведення дослідження груп: ті, які мають тілесні модифікації, і ті, хто їх не має. Первинна гіпотеза дослідження полягала в тому, що має бути присутньою різниця між особливостями сприйняття тілесних модифікацій у представників двох виділених груп. Це дослідження стало добрим приводом відпрацювати і власні професійні навички, і на конкретних прикладах проілюструвати виявлені раніше тенденції.

Виходячи з гіпотези про те, що молоді люди, що мають різні тілесні модифікації, мають загальні особливості, був вибраний метод, що дозволяє скласти найбільш поширений образ сучасної людини, практикуючої модифікації зі своїм тілом, а також для якіснішого порівняння і аналізу у пошуках загальних особливостей.

В ході інтерв'ю були поставлені питання, що дозволили з'ясувати ставлення респондента до своїх тілесних модифікацій, причини, що штовхнули його на ці зміни, ставлення до нього оточення і тому подібне.

Для опису соціальних портретів було вибрано шість чоловік тих, що мають різні тілесні модифікації (пірсинг, татуювання, тунелі, спліт язику і тому подібне). Не дивлячись на те, що феномен тілесних модифікацій поступово набуває масового поширення, нам не вдалося зібрати велику групу респондентів. На нашу думку, на те є наступні причини: окрім демонстративності, таким людям властива підвищена тривожність, або навіть драівливість пов'язана з темами, що стосуються тіла, і багато з наших потенційних клієнтів, тих, хто спочатку погодився працювати з нами, пізніше відмовилися, дізнавшись, що від них вимагалося. Підбір респондентів здійснювався через соціальні мережі, в яких було розміщено повідомлення про дослідження, що проводилося, з проханням для усіх охочих, хто підходив під вимоги вибірки (наявність тілесних модифікацій) відгукнутися і надати допомогу в проведенні дослідження. Надалі слідували особисті зустрічі із заздалегідь відібраними респондентами для безпосереднього проведення інтерв'ю.

Інтерв'ю проводилось неодноразово, зміст і характер питань варіювався залежно від ситуації. Відповіді на питання фіксувалися письмово в ході бесіди. Результати спостереження і інтерв'ю були оброблені і узагальнені.

Розпочнемо аналіз із представників тієї групи респондентів, що має тілесні модифікації. Головною особливістю, що об'єднує усіх цих представників є виражена демонстративність. Проявляється вона, насправді, по різному, проте є присутньою в усіх відповідях в той чи іншій формі, відкрито чи завуальовано.

Демонстративність, як схильність виставляти напоказ свої особові якості, акцентувати увагу на переживаннях і почуттях, може проявлятися в поведінці людей по-різному. Може набувати, скажімо так, "м'якої форми", а може виглядати як загострена риса. В деяких випадках ми фіксували її як прагнення клієнта показати свої особливі знання з таких специфічних питань, як техніка та теорія тілесних модифікацій, що і є проявом демонстративності.

Частіше за все ми спостерігали яскравий прояв демонстративності і в зовнішньому вигляді, і в багатослівності, а також в прагненні демонструвати свої почуття, викликаною підвищеною потребою в увазі.

"Захотелось быть не таким как остальные, стало интересно поэкспериментировать над своим телом".(Ілля, 23 роки, інтерв'ю № 8, стр.29-30).

Знову ми помічаємо прояв демонстративності - "не таким как все". Ми спостерігаємо також високу потребу демонструвати себе: "люблю быть разной", "люблю быть заметной", потреба в увазі з боку інших людей.

Інколи респонденти відмічали, що роблять це в першу чергу для себе і не треба демонструвати шрам, тату кожному зустрічному.

Тут ми помітили невідповідність слів з поведінкою: більшість респондентів продовжували носити відкритими місця пірсингу, тату, шрамів, сидіти із загорненим рукавом, і всі люди, що проходять мимо, могли безперешкодно розглянути їх модифікації.

Це підтверджує наше припущення про демонстративну поведінку, яка навіть не усвідомлюється і не відстежується деякими респондентами.

Навіть більше - вона може відкрито заперечуватися та зневажатися респондентом:

"И: Не боишься, что общество с такой внешностью будет воспринимать тебя несерьезно и негативно?

"Р: Меня это абсолютно не волнует, мне плевать на общество, я делаю это для себя, а не для кого-то!" (Наталля, 22 роки, інтерв'ю № 11, стр. 12-15).

У цих словах чутний виклик, заперечення соціальних цінностей, демонстративність і прихована агресія.

Проте детальніші питання, які торкаються того, чи не заважають модифікації в повсякденному житті, а також прагнення співпрацювати з нами, дозволяє припустити, що соціальні зв'язки, нехай навіть і формальні, значущі для респондента. Тобто соціальний протест, виклик цінностям суспільства не керують поведінкою респондентів, не роблять її асоціальною.

"Понимаешь, я работаю продавцом, и мне положено выглядеть определённым образом, иначе всех клиентов распугаю…"(Ілля, 23 роки, інтерв'ю № 8, стр.16-18).

Знову ж таки невідповідність з нинішнім станом (усі їх бажання, мабуть, тільки на словах, зараз вони нічим не виділяється з натовпу) підтверджує невиражену потребу демонструвати себе, йти проти суспільства.

Демонстративність супроводжує зовнішній образ респондентів, наприклад яскравий макіяж, багато дерев'яних і металевих оздоб, рвані джинси. Ми спостерігаємо демонстративність в зовнішньому вигляді і в багатослівності, що може говорити про підвищену потребу в увазі.

Первинною причиною тілесних змін називають інтерес:

"Хотелось попробовать, что-то новое, захотелось как-то измениться, ну, и друзья тоже себе прокалывали уши, языки, и я решил" (Валєра, 20 років, інтерв'ю № 7, стр. 12-13).

"Когда делала пирсинг, мне было просто интересно, увидела, у кого-то и тоже захотелось. А когда шрамирование, то было любопытно, как это будет смотреться на мне и хотелось, что бы на мне была эта тату".(Анна, 22 роки, інтерв'ю № 9, стр.1-2).

Мотивом вибору модифікацій спочатку також називають моду на пірсинг серед однолітків: "В школе все девчонки прокалывали себе пупки, языки, это было так модно и мне захотелось попробовать, тем более мама была не против".

Практики модифікацій здебільшого супроводжуються напруженою рефлексією та саморефлексією:

"Кто идет на это, обладают более тонкой душевной организацией, они более других направлены на познание своего внутреннего мира через эксперименты над телом" (Анна, 12 рік, інтерв'ю № 10, стр.20-21).

"В нашей жизни человек может распоряжаться только своим телом, только его может контролировать, подчинять, и пирсинг и различные порезы - один из способов почувствовать власть над своим телом". (Анна, 12 рік, інтерв'ю № 10, стр.10-11).

Ми відмічаємо, також, що більшість тілесних модифікацій глибоко вмотивовані в свідомості респондентів.

Що стосується самосприйняття респондентами свого нового образу, то всі позиціонують його як щось незвичне, своєрідне, унікальне, що дає їм змогу відчувати себе набагато краще та повноцінніше, ніж до нанесення модифікацій. У більшості випадків модифікація тіла - реальний можливий спосіб самовираження та самопозиціонування.

"Я с появлением модификаций стала более уверенной, стала больше себе нравиться. Я стала по-другому ощущать свое тело" ". (Анна, 12 рік, інтерв'ю № 10, стр.25-26).

"Я считаю, что именно через тату я могу выражать свой внутренний мир. К тому же все эскизы для них я рисую сама, мне важно, что таким образом я буду отличаться от других" (Наталля, 22 роки, інтерв'ю № 11, стр. 23-24).

"Когда я начала меняться внешне, я стала не такой серой, как раньше, стала заметной. Люди на улице внимание обращают, пальцем показывают, мне это даже удовольствие доставляет. Я стала уверенной в себе, общительной, легко иду на новые знакомства, ко мне иногда подходят, интересуются про татуировки, знакомятся, это здорово" (Наталля, 22 роки, інтерв'ю № 11, стр. 6-10).

Нерідко звучить мотив влади над своїм тілом, його пізнання, управління своїми страхами перед фізичним болем, зміни образу:

"В нашей жизни человек может распоряжаться только своим телом, только его может контролировать, подчинять, и пирсинг и различные порезы - один из способов почувствовать власть над своим телом" (Анна, 12 рік, інтерв'ю № 10, стр.10-11)..

"Хотя считаю, что одних телесных изменений не достаточно, я хочу самосовершенствоваться и внутренне, стремится к самопознанию, через различные духовные практики, стать вегетарианкой, так как считаю это еще одним способом познания тела" (Наталля, 22 роки, інтерв'ю № 11, стр. 13-18).

В опитуванні також ставилося питання стосовно того, як оточуючі сприймають тілесні модифікації респондентів. Отримані результати свідчать про те, що батьки більшості респондентів не схвалюють такі вчинки своїх дітей, так як вважають ці практики безглуздими, не привабливими, необдуманими, навіть відразливими.

"Родители к пирсингу относятся негативно. Они считают, что я выгляжу как подросток, что это некрасиво" (Анна, 12 рік, інтерв'ю № 10, стр.16-17).

Проте все ж таки, батьки готові миритися з цими особливостями своїх дітей, а деякі навіть самі вдаються до деяких подібних модифікацій, щоб не втратити контакт з дитиною.

"Родители были не очень рады, но я уже взрослый человек и сам могу решать, что мне делать, а что - нет. К тому же это мое тело. И деньги для тату я зарабатывал сам" (Валєра, 20 років, інтерв'ю № 7, стр. 15-17).

"…причем даже когда я вторую дополнительную дырку делала, делали это вместе с мамой. Она до сих пор носит, а я давно сняла, поднадоело возиться с серьгами, подбирать там что-то, снимать-надевать... лень стало" (Анастасія, 29 років, інтерв'ю № 7, стр. 30-2).

Більшість же друзів та знайомих наших респондентів або зберігає нейтральне ставлення до практик тілесних модифікацій своїх друзів, або навіть схвалює ці вчинки та всіляко підтримує респондентів - допомагає знайти майстрів з нанесення модифікацій, необхідні малюнки для тату, шрамування, та навіть самі їх інколи й наносять.

"на груди шрам в виде сердца и кошачьей лапки (появился в возрасте 21-го года), который сделала мне моя девушка в честь помолвки".

Таку поведінку друзів можна пояснити тим, що вони також в основному практикують тілесні модифікації. Взагалі, в ході дослідження були виявлена цікава закономірність: не дивлячись на те, що при здійсненні пошуку необхідних для інтерв'ю респондентів ми зіткнулися з проблемою наявності необхідних по вибірці респондентів (з наявністю декількох видів тілесних модифікацій), проте майже всі респонденти (і ті, які мають тілесні модифікації у кількості більше як 2 штуки, і ті, які не мають тілесних модифікацій), відмітили, що мають у своєму оточенні друзів чи знайомих з тілесними модифікаціями. Це дає нам змогу говорити про поширеність даних практик серед студентської молоді.

Якщо говорити про види (типи) тілесних модифікацій, то сучасна студентська молодь дотримується більш поміркованих стандартів модифікацій, не зловживаючи у цьому напрямі і не роблячи своє тілом суцільним полем для експериментування. Найбільш поширені практики - пірсинг, проколювання вуха, тату, рідше - шрамування і тунелі. Це може бути пояснене вже зазначеними раніше причинами, такими як необхідність адекватного сприйняття оточуючими для того, щоб мати можливість нормально навчатись, влаштуватися на роботу. Адже, як зазначають респонденти, ставлення до їх особливого способу самовираження та презентації не завжди отримує толерантну оцінку та ставлення оточуючих.

"а незнакомые люди чаще реагирую негативно. За проколотое ухо и губу на улице приходилось выслушивать немало негативных эпитетов".

Якщо звертатися до гендерного виміру проблематики, то необхідно зазначити, що дівчата більш схильні до практик тілесних модифікацій, ніж хлопці. Це можна пояснити традиційним ставленням до особливості жіночих аксесуарів, таких як сережки, що вимагають проколювання вух. Більшості дівчаток ще в дитинстві батьки одягають сережки, тому й сприйняття цих модифікацій і наступних проколювань вух сприймається досить позитивно. Чого не можна сказати про чоловіків. В ході нашого дослідження ми дійшли висновку, що чоловічі модифікації з проколюванням вух сприймаються неоднозначно у суспільстві.

"Хотел ухо проколоть, но моя девушка сказала, то я буду похож на человека с нетрадиционной сексуальной ориентации и я забросил эту идею". (Антон, 20 років, інтерв'ю № 2, стр. 6-8).

Якщо жінки практикують більш безпечні та менш болючі модифікації - пірсинг, тату, які виглядають більш привабливо і, нерідко, в якості прикраси, то чоловіки більш схильні до менш привабливих практик модифікацій (тунелі), які до того ж є більш фізично болючими (шрамування). При цьому підкреслюється те, що при нанесенні тату чи шрамування чоловіки намагаються не користуватися знеболювальними засобами.

"И: Шрамирование сейчас набирает популярность. Как думаешь, почему люди соглашаются на эту болезненную процедуру?

"Р: Его и с обезболивающим можно делать, так что не так и больно. Но я делал без него (в словах слышна гордость и вызов), чтобы все по- настоящему было" (Олександр, 22 роки, інтерв'ю № 1, стр. 27-30).

Цим же підтверджується наше припущення про демонстративність: відчути себе особливим, не таким, як усі, без знеболюючого.

Тобто, як показують дані нашого дослідження, у сучасному суспільстві тілесні модифікації втратили свої первинні функції (сакральні, ідентифікаційні, субкультурні); ми спостерігаємо достатню кількість татуйованих і пірсингованних людей, які керуються іншим бажанням, ніж підкреслити або позначити свій субкультурний статус, захиститися від містичних сил і так далі. Головними мотивами тілесних модифікацій сьогодні стають бажання виділятися серед оточуючих, унікальність презентації, реалізація нового способу самовираження.

Тепер необхідно проаналізувати, чи сприймають оточуючі запропоновані модифіковані образи і як саме. З огляду на результати дослідження, ми можемо говорити, що більшість тих студентів, які не мають тілесних модифікацій сприймають їх у інших негативно або нейтрально.

"Не хватает ума для внутреннего самовыражения - приходится выражаться внешне" (Олександр, 22 роки, інтерв'ю № 1, стр. 6-7).

"Не вижу пользы не от этой темы, ни от самих модификаций, но это мое мнение, уж простите…." ((Олександр, 22 роки, інтерв'ю № 1, стр. 11).

Вони визнають за іншими право на самореалізацію і самопрезентацію таким своєрідним чином, проте відмічають, що самі не сприймають цих самопрезентаційних практик як таких, що відображають внутрішній світ індивіда, особливості його моральної самоорганізації, унікальність життєвого досвіду, зразок для наслідування соціального схвалення. Їх ставлення можна назвати умовно толерантне. Умовність полягає в тому, що при усій видимій згоді на право індивіда робити з власним тілом, що йому завгодно і презентувати себе за допомогою тілесних маніпуляції в раках дозволеного ("Кто что там делает со своим телом, не моё дело"), при наявності друзів з таким модифікаціями, вказують на абсурдність та безглуздість таких практик, соціальну ізоляцію шляхом недопущення таких людей на високі посади та пристойну роботу, категоричну неприйнятність для себе і своїх дітей.

"На практике у меня все же возникает немой вопрос - и зачем это тебе....?)) Я просто в этом смысла не вижу. А так каждый творит что хочет. Его же тело)"(Катерина, 18 років, інтерв'ю № 5, стр., 13-15).

"Лично мне нет дела до подобных простите извращенцев, но страшно представить какого их родителям? ! Да и думаю работы им приличной не видать. Я тоже очень надеюсь, что не столкнусь с таким у своих детей"

"самовыражаться и по-другому можно" (Катерина, 18 років, інтерв'ю № 5, стр., 18-19).

"Я не думаю, что от этого жизнь ярче становится. Зато внимания куча, восхищения и недоумения, непонимания...." (Антон, 20 років, інтерв'ю № 2, стр 18-19).

Не дивлячись на це, деякі респонденти даної категорії не виключають можливості у майбутньому здійснити тілесну модифікацію, що може завуальовано говорити про позитивне сприйняття ними даних тенденцій і бажання слідувати тенденціям моди. Цікава особливість, яка проявляється у ставленні цієї категорії респондентів до тілесних модифікацій інших, полягає в тому, що вони наполягають проводити дослідження та розвивати дану проблематику у науці, чого не спостерігається у попередній групі. Зазначаючи своє нейтральне ставлення, респонденти все ж наполягають на необхідності прояснення інших, більш прийнятних на їх погляд, способів самореалізації та самопрезентації.

"И: Стоит ли, по Вашему мнению, уделять теме модификаций тела большое внимание?

Р: стоит, чтоб всякая дурь в голову не лезла)))" ((Антон, 20 років, інтерв'ю № 2, стр. 21-23).

"Стоит, чтоб люди понимали, что это не просто баловство, а способ самовыражения, но пономали, что самовыражаться и по-другому можно" (Марина, 21 рік, інтерв'ю № 3, стр. 3-4).

"Мелочи, детали они помогают нам высказать свои вкусы, порой отношения к миру, людям, или чему-то более конкретному. Поэтому, наверное, стоит" (Дарина, 18 років, інтерв'ю № 4, стр. 11-12).

В цілому, увага до тілесних модифікацій і розбіжності в її оцінках більш характерні для тих, хто їх не має, що є свідченням наявності своєрідного соціального контролю над тими, хто якимось чином намагається виділятися серед загальної кількості. В цьому плані дуже доречним є цитата із інтерв'ю:

"Татуированным людям, в отличие от нетатуированных - совершенно всё равно, что у кого-то нет тату" (Катерина, 18 років, інтерв'ю № 5, стр. 26-27).

Таким чином, ми можемо зробити висновок, що тілесні модифікації у студентському середовищі серед тих, хто їх має сприймаються як зосередження індивідуальності, особистих досягнення, емоційної презентації і приналежності до групи. Дещо іншими є погляди тих, хто не має тілесних модифікацій - вони не вказують на їх позитивну роль, а більшою мірою схильні до оцінки в нейтральних, рідше - негативних контекстах. При усій видимій згоді на право індивіда модифікувати власне тіло, вказують на категоричну неприйнятність таких тілесних практик.

Головними мотивами тілесних модифікацій сьогодні стають бажання виділятися серед оточуючих, унікальність презентації, реалізація нового способу самовираження.

Найбільш поширені практики - пірсинг, проколювання вуха, тату, рідше - шрамування і тунелі. Майже всі респонденти відмітили, що мають у своєму оточенні друзів чи знайомих з тілесними модифікаціями. Робимо висновок про поширеність даних практик серед студентської молоді.

Тобто, підбиваючи підсумки, можемо зазначити, що тілесні модифікації є досить поширеним явищем серед студентської молоді ДНУ ім. О. Гончара та мають актуальну суспільну природу, що підтверджується даними дослідження.

3. Охорона праці

Повністю безпечних та нешкідливих виробництв не існує. Завдання охорони праці - звести до мінімуму ймовірність пораження або захворювання працюючого з одночасним забезпеченням комфорту при максимальній продуктивності праці. Реальні виробничі умови характеризуються як правило наявністю певних небезпек та шкідливостей.

Тож поряд з необхідністю покращення умов праці, підвищення її безпеки і нешкідливості, виникає потреба і у створенні умов та механізмів соціального захисту прав працівників.

З проголошенням самостійного державного розвитку і переходом економіки України до ринкових відносин, розпочався процес оновлення сфери регулювання відносин у галузі праці.

Світовий досвід виробив ефективний засіб досягнення рівноваги та соціального миру в суспільстві. Це принцип соціального партнерства на державному, галузевому та виробничому рівнях - тобто своєрідний діалог між роботодавцями та найманими працівниками.

Одним із основних регуляторів трудових відносин є колективний договір. Мета укладення колективних договорів - це узгодження інтересів найманих працівників і працевлаштувальників та врегулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, тож, враховуючи все вище зазначене, робимо висновок, що вони є дуже важливими на даному етапі розвитку економіки.

В Україні правове регулювання колективних договорів і угод здійснюється відповідно до вимог Конвенції Міжнародної організації праці №98 про застосування принципів права на організацію і ведення колективних переговорів (1949 р), Конвенції №154 про сприяння колективним переговорам (1981 р), які були ратифіковані нашою країною, а також вимог Кодексу законів про працю, Закону України "Про колективні договори і угоди" від 1 липня 1993 р.

3.1 Поняття охорони праці та її правове забезпечення

Право на безпечні та нешкідливі умови праці визнано в Україні одним з конституційних прав людини і громадянина. Забезпечення цього права здійснюється за допомогою системи правових соціально-економічних організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних лікувально-профілактичних заходів та засобів.

У своїй сукупності нормативні акти про охорону праці - це правила стандарти, норми, положення, інструкції, та ніші документи, яким надано чинність правових норм обов'язкових для виконання. У науковій літературі охорону праці як правову категорію розглядають у широкому, та вузькому значенні.

Легальне визначення охорони праці подається в ст. 1 Закону України від 14 жовтня 1992 р. "Про охорону праці".

Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці.

Враховуючи основні міжнародні стандарти у сфері охорони праці, національне законодавство встановлює пріоритетність життя та здоров'я працівників над результатами виробничої діяльності.

Центральне місце у системі законодавства України про охорону праці займає Закон України "Про охорону праці від 14 жовтня 1992 р. № 2694-ХІІ він містить дев'ять розділів, що встановлюють загальні положення з охорони праці.

Особливістю законодавства України про охорону праці, є те, що значна частина питань з охорони праці регулюється нормативно-правовими актами прийнятими на конкретному підприємстві, в установі, організації. Порядок їх прийняття встановлюється централізованим законодавством. За порядком прийняття локальні нормативні акти поділяються на такі, що приймаються працевлаштувальником самостійно або за згодою працівників підприємства та їх представниками, і такі, що приймаються загальними зборами найманих працівників.

Прийняті локальні нормативно-правові акти з охорони праці мають відповідати чинному законодавству України.

До розробки проекту локального нормативно-правового акту залучаються представники працівників - уповноважені трудових колективів з питань охорони праці, представники профспілок, члени комісії з питань охорони праці підприємства, що представляють інтереси найманих працівників. На працевлаштувальника покладається обов'язок розповсюдження інструкцій шляхом їх видання, тиражування, придбання у вигляді брошур, плакатів, тощо. Таким чином, важливе значення у правовому забезпеченні охорони праці на підприємствах, в установах, організаціях належить колективному договору.

Зобов'язання сторін колективного договору з питань охорони праці передбачають систему інженерно-технічних заходів спрямованих на забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці, запобігання виникненню виробничого травматизму і професійних захворювань, зменшення факторів шкідливого впливу на організм працюючих та скорочення кількості робочих місць зі шкідливими та важкими умовами праці, зростання культури виробництва. Такі заходи можуть бути викладені у вигляді додатка до колективного договору.

У колективному договорі також можуть передбачатися механізми економічного стимулювання за активну участь та ініціативу у проведенні заходів з підвищення безпеки та поліпшення умов праці. Сторони колективного договору можуть передбачити й інші пільги та гарантії у сфері охорони праці, але на рівні, що є не нижчим за передбачений законодавством, хоча можливе передбачення на вищому рівні, або ж додаткових гарантій.

Підсумовуючи все вище сказане, відмічаємо, що джерелами по забезпеченню охорони праці в Україні виступають Конституція, Закони України, Укази Президента, Постанови Кабінету Міністрів України, Накази Комітетів по нагляду за охороною праці України та угоди.

3.2 Поняття та функції колективного договору

В умовах ринкової системи господарювання колективний договір без перебільшення слід вважати основним інструментом регулювання соціально-трудових відносин. Як локальний правовий акт, колективний договір конкретизує та доповнює права працюючих, що закріплені в Конституції країни, законодавчих актах про працю, генеральній, галузевих і регіональних угодах, і на практиці регулює більшість питань соціально-трудових відносин між працевлаштувальником і найманими працівниками.

Колективні договори в більшості країн світу є переважним засобом регулювання трудових відносин. При цьому досить часто колективний договір залежить від політики уряду і одержує законодавче обґрунтування. В колективному договорі закріплюються поняття, широко вживані в житті, тому він став основним засобом реалізації соціальної справедливості і гуманного ставлення до праці .

Поняття колективного договору в наш час є досить відоме і поширене. Та вперше воно було застосоване подружжям Беатрисою та Сіднеєм Вебб в 1891 році, в науковій праці "Кооперативний рух у Великобританії" [37, c. 59].

Колективні договори не становлять єдиний метод врегулювання умов праці чи трудових відносин. Навіть там, де колективно-договірний метод має переважне застосування, існують і ряд інших методів, таких як індивідуальні переговори між працівниками і підприємцями, нормативне регулювання з боку держави або третьою сторони, встановлення розміру заробітної плати та умов праці в односторонньому порядку підприємцем тощо.

На сучасному етапі розвитку трудове законодавство багатьох країн передбачає боротьбу працівників (страйки) з метою покращання умов праці в ході колективних переговорів і укладення колективних договорів. Потенційно можлива або реально здійснювана боротьба працівників і профспілок становить характерну рису сучасних колективних договорів. Відповідно, можна визначити колективний договір як конкретний результат боротьби працівників з підприємцями, що фіксується в залежності від співвідношення сил при колективних переговорах, у вигляді загальних положень про умови праці та соціальні права [38, c. 18]. Необхідними умовами укладання колективного договору мають бути:

- вільні, без державного втручання, колективні переговори, незалежних від монополій представників працюючих;

- вільне, без державного регулювання, закріплення в колективній угоді умов праці і соціальних прав, що досягнуті внаслідок співвідношення сил, які склалися між працівниками і підприємцями [39, c. 20].

Основною метою колективного договору є покращення умов праці, розширення соціальних прав працівників. Ведучи боротьбу для досягнення основної мети, працівники і профспілки виступають ініціаторами укладення нових і переукладення старих колективних договорів. До цього їх примушує погіршення умов праці і життя, безробіття, посилення експлуатації, постійна інфляція і зростання вартості життя [40, c. 57].

У розвитку колективно-договірних методів регулювання соціально-трудових відносин на рівні підприємств (організацій), в однаковій мірі зацікавлені як працевлаштувальник, так і наймані працівники, оскільки колективний договір має виконувати важливі функції:

- захист інтересів обох сторін соціально-трудових відносин;

- організація (упорядкування) соціально-трудових відносин;

- стабілізація соціально-трудових відносин.

Правомірним є твердження, що відсутність на підприємстві колективного договору, означає відсутність на ньому основного акта, що має регулювати соціально-трудові відносини між працевлаштувальником і найманими працівниками.

3.3 Регулювання питань з охорони праці у колективному договорі

Колективний договір (угода) є найважливішим документом у системі нормативного регулювання взаємовідносин між роботодавцем і працівником з першочергових соціальних питань, у тому числі з питань охорони праці.

Згідно Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом [41, ст. 47].

Законами України, що входять до Кодексу Законів "Про працю", "Про охорону праці" та "Про колективні договори і угоди", передбачено внесення у колективний договір комплексних заходів стосовно організації безпечних і нешкідливих умов праці.

Колективний договір повинен обов'язково містити зобов'язання сторін щодо захисту прав та соціальних інтересів осіб, які потерпіли на виробництві від нещасних випадків або профзахворювань, а також членів сімей загиблих. Згідно Закону України "Про охорону праці" рекомендовано включати до розділу "Охорона праці" в колективному договорі заходи із поліпшення умов праці інвалідів, жінок, підлітків. Згідно з Законом України "Про внесення змін і доповнень до Кодексу України про адміністративні правопорушення і Кримінального кодексу України", адміністративним правопорушенням вважається ухилення від участі в переговорах щодо укладання, зміни або заповнення колективного договору, угоди; порушення строків переговорів, і передбачає накладення на порушника штрафу. Порушення чи невиконання колективного договору працевлаштувальниками, представниками трудових колективів також передбачає накладання штрафу.

Тож підсумовуючи все вище сказане, робимо висновок, що у розділі "Охорона праці, режим робочого часу і часу відпочинку" колективного договору, необхідно зафіксувати зобов'язання щодо створення здорових і безпечних умов праці: впровадження інженерно-технічних засобів безпеки праці, нових вентиляційних систем, менш шкідливих і небезпечних технологій, матеріалів тощо; виведення всіх працюючих жінок з важких фізичних робіт з обов'язковим працевлаштуванням, а також обладнання спеціальних робочих місць, дільниць, цехів для вагітних жінок згідно з медичними рекомендаціями; впровадження економічних методів управління охороною праці; надання можливості особам передпенсійного віку працювати за скороченим робочим тижнем зі збереженням заробітної плати; скорочення робочого дня для жінок, починаючи з п'ятого місяця вагітності зі збереженням заробітної плати; виведення жінок із нічних змін без зниження їм заробітної плати; введення режимів роботи з єдиними вихідними днями; введення гнучких режимів праці, роботи з неповним робочим днем; збільшення тривалості щорічної основної відпустки.

Висновки

Тривала історія вивчення людини здавалось би повинна гарантувати те, що тілесність достатньо досліджена, але охоплюючи поглядом сучасну науку про людину, стає зрозумілим, що цей феномен - людське тіло - потребує реабілітації, насамперед як об'єкт гуманітарних знань.

І, можливо, уже двадцять перше століття буде століттям практик і наук не тільки про соціальність, але і про тілесність. Про це свідчить бурхливий розвиток тілесно-орієнтованих соціальних практик (технік будівництва тіла, бодибілдинг, здоровий спосіб життя, відродження танцювальної і фізичної культури, зміна статі, чергові спроби досягнення безсмертя) і потік різноманітних концепцій тіла та тілесності.

Тож, відповідно, і таке явище феномену тілесності як модифікації тіла на сьогоднішній день також лишаються маловивченим. Безумовно, ця тема не лишилася зовсім без уваги, але спеціальних робіт, на даному етапі розвитку гуманітарної науки, не так вже й багато. Зазвичай, це роботи загального характеру, де цікава нам проблема, розглядається поверхово, або ж їй приділяється замало уваги.

З'ясувавши місце модифікацій тілесності в соціокультурному просторі, робимо висновок, і, навряд чи, це буде великим перебільшенням, що до сьогоднішнього дня в очах більшості модифікації тіла мають маргінальний статус. В першу чергу, це стосується тих, хто не має власних модифікацій.

Та все ж, необхідно, відмітити, що все ж таки у сприйнятті модифікацій тілесності відбулися зміни, вони набули дещо іншого значення, але деякі члени суспільства, ще керуються уявлення, що стали вже стереотипними.

Тілесні модифікації продовжують привертати до себе підвищений інтерес суспільства як нові екстравагантні тенденції сучасної моди.

В минулому тілесні модифікації слугували зовсім іншим цілям, аніж в сучасному світі, насамперед, для соціальної ідентифікації, в якості оберігів, як обов'язкова міра при ініціації, та для соціальної диференціації в кримінальному світі. Підхід до вибору символіки чи виду модифікації був надзвичайно серйозним, що в наш час є не принциповим. І на сьогодні, найближче до традиційного нанесення татуювань та скарифікації залишаються все ж представники злочинного світу, та культурно відсталі племена, де за модифікаціями визначається, наприклад, соціальний статус того, чи іншого представника.

Говорячи ж, про сучасне суспільство, як причину спалаху "популяризації" тілесних модифікацій, при чому не в первинному їх значенні, виділяємо трансформацію тілесності у сучасному світі.

Та все це є своєрідним підгрунттям, яка ж особистісна мотивація?

В ході проведеного дослідження, були поставлені питання, що дозволили з'ясувати причини, які підштовхують до такого способу самовираження.

Виявилося, що головною особливістю, яка об'єднує всих модифікованих людей, на сьогоднішній час, є підвищенна демонстративність. Під демонстративністю, ми розумієм, схильність демонструвати свої "особливі якості", акцентувати всезагальну увагу на своєму внутрішньому світі, що у спосіб модифікування тіла, проектується назовні.

Демонстративність може бути відкритою чи завуальованою, інколи сама людина, не підозрює про наявність цієї риси в своїй поведінці. Завуальована демонстративність простежується у невідповідності відповідей на поставлені нами питання, з поведінкою.

Та все ж, не зважаючи на вище зазначене, не можна обійти, таку абстрактну, на перший погляд, область як естетика. Тобто, чимало людей з наявністю модифікацій вирізняються своїм потягом до прекрасного, тож в даному випадку, тіло стає не лише засобом, а і безпосереднім об'єктом.

Підводячи підсумок мотивацій і функцій притаманних тілесним модифікаціям, можна зробити цілком певний висновок, що все-таки вони є надзвичайно важливим елементом у системі невербального спілкування і служать для символічної передачі різноманітної інформації, але цим їх роль в соціокультурній системі не обмежується.

Думка, що модифікації тіла являються характерною рисою, виключно, традиційних суспільств та субкультурних елементів, на сьогоднішній день є вже неактуальною.

Стосовно, особливостей сприйняття та презентації модифікацій тілесності, можемо зазначити наступне - як вже вище згадувалося однією з характерних рис презентації осіб, які мають власні модифікації - є демонстративність (відкрита, або ж завуальована). Стосовно самосприйняття, відмічаємо, що більшість позиціонує наявність модифікації, як щось незвичне, унікальне, що дає змогу відчути себе більш комфортно, аніж до процесу модифікування. У більшості випадків тілесні модифікації - реальний і можливий спосіб самовираження, само позиціонування.

Що ж стосується сприйняття немодифікованими модифікованих, то можемо відзначити, що, насамперед, люди без наявності тілесних модифікацій більш схильні до аналізу цього явища, і, зазвичай, залишають право на подібний спосіб самореалізації, але їх власне ставлення можна назвати умовно толерантним.

Люди без наявності модифікацій тіла більш схильні до оцінки цього явища, ніж ті хто пішов на цей крок, і, зазвичай, вони не вказують на їх позитивну роль, а виражають свої оціночні судження в нейтральних, а іноді і в негативних контекстах.

Так, як первинне значене тілесних модифікацій є майже втраченим на сьогодні, то виділяються наступні найбільш популярні види серед сучасного суспільства, особливо, серед молоді - пірсинг, татуювання, скарифікація, тунелі.

З проведеного дослідження, зробили висновок, що тілесні модифікації є досить поширеним явищем і мають суспільну актуальну природу. Про це свідчить наявність в оточенні як модифікованих, так і не модифікованих, носіїв тілесних модифікацій.

Поширенність даного явища також пов'язане з сучасними ідеалами, з уявленнями про "ідеальне тіло". Прагнення перетворити своє тіло стає переслідуваним. Ідеали краси, завдяки цифровим технологіям, стають "постлюдськими": неймовірно красиві фотомоделі існують в вигляді цифрових фотографій, підретушованих в комп'ютерних програмах. Проявляється перевернуте відношення між копією та оригіналом (так званий постмодерністський психоз). Образи з рекламних постерів і глянцевих журналів змушують людей відчувати себе незатишно у своїй тілесній оболонці, підданої ожирінню, облисінню тощо.

Cписок використанної літератури

1. Шаломова, О.В. Тело как первак вещь. Практики освоения тела в культуре [Электронный ресурс] - Режим доступа: http://www.taby27.ru/studentam_aspirantam/philos_design/referaty_philos_design/514/458.html

2. Газарова, Е.Э. Тело и телесность: психологический анализ [Текст] / Е.Э. Газарова - М.: 2007

3. Жаров, Л.В. Человеческая телесность: философвский анализ [Текст]: Автореферат/ Л.В. Жаров - Ростов-на-Дону, 1988. - 33 с.

4. Бугуева Н.А. Телесность человека как социокультурный феномен [Электронный ресурс] - Режим доступа: www.lib.csu.ru/vch/094/66.pdf

5. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества [Текст] / М.М. Бахтин - М.: Изд-во "Исскуство", 1979. - 423 с.

6. Быховская, И.М. Человеческая телесность как объект социокультурного анализа (история проблемы и методологические принципы ее анализа) [Текст] / И.М. Быховская / Труды ученых ГЦОЛИФКА: 75 лет: Ежегодник - М.: 1993 - 58-68 с.

7. Mauss M. The techniques of the Body. L, 1973

8. Лосев, А.Ф. Дерзновение духа [Текст] / А.Ф. Лосев - М.: Политиздат, - 1988 - 366 с.

9. Народоведение [Текст]: В 2 ч. / Ф. Ратцель / Пер. с нем. Д.А. Коробчевского - Факсимильное издание 1902 - СПб.: Альфарет - 2008 - 1688 с.

10. Словарь иностранных слов и выражений [Текст] - М.: Изд-ство "АТС", - 1988 - 608 с.

11. White T.D. Human osteology. Academic Press, 1991.; DeMello M. Op.cit

12. Гринько, И.А. Модификации тела. Эстетика и символика. Соматические модификации в традиционных обществах [Текст] / И.А. Гринько - Изд-ство LAP, - 2010 - 161 с.

13. Бодрийяр, Ж. Соблазн [текст] / Ж. Бодрийяр / перевод с фр. А. Гараджа - М.: 2000 - 114 с.

14. Кузнецова, Л.Н. Женщина на работе и дома [Текст] / Л.Н. Кузнецова - М.: Политиздат - 1980 - 231 с.

15. Щепанская, Т.Б. Молодежные сообщества [Текст]: Современный городской фольклор / Т.Б. Щепанская - М.:РГГУ - 2003- 34-85 с.

16. Кутырев, Е.А. Философия постмодернизма [Текст] / Е.А. Кутырев - Н. Новгород: Изд-ство Волго-вятской академии гос. Службы - 2006 - 92 с.

17. Делез, Ж. Логика смысла [Текст] / Ж. Делез - М.: Изд-ство "АСТ", - 1988 - 486 с.

18. Тоффлер, Э. Шок будущего [Текст] / Э. Тоффлер - М.: Республика - 2004 - 486 с.

19. Зорина, Л.В. Трансформация образа телесности: от арахаики к современной альтернативной культуре [Текст]: научная работа, диссертация / Л.В. Зорина - Тюмень, 2013 - 31 с.

20. Штацн, О.А. Трансформация телесности в современном мире [Текст] / О.А. Штайн / Вестник Удмурдского университета / Философия, Психология, Педагогика - 2010 - Вып. №1 - 99-102 с.

21. Губерман, И.М. Прогулки вокруг барака [Текст] / И.М. Губерман - М.: ЭКСМО - 2003 - 424-428с.

22. Косевич, Е. Человек и его тело в свете Ветхого и Нового Завета [Текст] / Е. Косевич / Филосовские науки - №2 - 1992 - 57 с.

23. Человек и культура: индивидуальность в истории культуры [Текст] / отв. ред. А.Я. Гуревич - М.: Наука - 1990 - 238 с.

24. История и общество: проблемы развития человека [Текст] - М.: - 1988

25. Hall S. Representation. // Cultural Representation and Signifying Practices (ed. By S. Hall). - SAGE Publication, 1997. - P. 3-74

26. Усманова, А.Р. Репрезентация как присвоение: к проблеме существования другого в дискурс [Текст] / А.Р. Усманоа - И.: Изд-ство "Топос" - 2001 - №1(4) - 50-66с.

27. Бурдье, П. Социальное пространство и генезис "классов" [Текст]: Социология политики / П. Бурдье - М.: Socio-Logos - 1993 - 53-97 с.

28. Шютц, А. Смысловая структура повседневного мира [Текст] / А. Шютц / пер. с англ. А.Я. Алхасова - М.: Институт Фонда "Общественное мнение" - 2003 - 336с.

29. Сорока, Ю.Г. Трансформация структур восприятия социального мира [Текст] / Посткоммунистические трансформации: векторы, измерения, содержание / Ю.Г. Сорока / Под ред. О.Д. Куценко, С.С. Бабенко.- Х.: 2004.- с. 308-327

30. Шибутани, Т. Социальная психология [Текст] / Т. Шибутани - М.: Прогресс - 1969 - 447 с.

31. Родионова, С.А. Репрезентация [Текст]: Постмодернизм / Энциклопедия / С.А. Родионова - Минск: Интерпрессервис, Книжный дом - 2001. - 651-652 с.

32. Чувин, С.Н. К вопросу о направлениях трансформации тела [Текст]: Социс - 2007 - № 1. - 150-152 с.

33. Гомілко, О. Метафізика тілесності: концепт тіла у філософському

34. дискурс [Текст] / О. Гомілко - К.: Наук. думка, 2001. - 340 с.

35. Куракин, Д. Модели тела в современном популярном и єкспертном дискурсе: к культуросоциологической перспективе анализа [Текст] / Д. Куракин - Социологическое обозрение - т. 10 № 1-2 2011 - 56-74 с.

36. Андреева, Г.М. Психология социального познания [Текст] / Г.М. Андреева - М.: Аспект Пресс - 2000.- 288 с.

37. Жернаков, В. Міжнародний аспект правового регулювання соціально- трудових відносин [Текст] / В. Жернаков В. / Право України. - 2001. - №4 - 59 с.

38. Лосиця, І. О. Колективний договір в умовах переходу до ринкової економіки [Текст]: Автореф. дис. канд. юр. наук / І. О. Лосиця - Харків, 1997 - 17-18 с.

39. Кодекс законів про працю: Офіц. видання [Текст] - К.: Концерн "Видавничий дім "Ін Юре", 2008 - 105 с.

40. Прокопенко, В. І. Трудове право України [Текст] / В. І. Прокопенко - Х.: "Консум", 2001 - 480 с.

41. Конституція України: Офіційне видання [Текст] - К.: Концерн "Видавничий дім "Ін Юре", 2011 - 134 с.

42. Гандзюк, М.П. Основи охорони праці: 5-те вид. перероб. та доп. [Текст] / М.П. Гандзюк, Є.П Желібо, М.О. Халімовський. - К.: Каравела, 2011. - 384 с.

43. Основи охорони праці [Текст] / А.І. Ткачук, С.О. Кононенко, С.М. Богомаз-Назарова та ін. - Кіровоград: КПДУ. - 2012. - 144 с.

44. Зеркалов, Д.В. Охорона праці в галузі: Загальні вимоги [Текст] / Д.В. Зеркалов. - К.: Основа, 2011. - 551 с.

Додаток 1.

Програма соціологічного дослідження на тему:

"Особливості сприйняття і презентації модифікацій тілесності студентською молоддю (на прикладі студентів ДНУ ім. О. Гончара)"

Актуальність.

Сьогодні є очевидним, що цивілізовану людину початку третього тисячоліття стан, "образ" та привабливість свого тіла хвилюють не менше, ніж невгамовні протистояння політичних чи релігійних угрупувань, так що парадигма вивчення тілесного разом із визнанням психосоматичної (психотілесної, психофізичної) взаємообумовленості видається найбільш продуктивною у процесі створення цілісного образу людини, її "образу тіла". Закономірним чином в індустрії здоров'я акценти з медичних засобів відновлення здоров'я зміщено на засоби його ефективного збереження через здоровий спосіб життя, різноманітні режими рухової активності, фітнес тощо. Актуальним для сучасної європейської ментальності виявляється питання психотілесного здоров'я людини, підвищення якості життя через культивування тілесності, культури й краси тіла, зацікавлення психотілесними практиками сходу, східними єдиноборствами тощо. У центрі цих новацій стоїть саме тіло зі своїми практиками й формами демонстрації.

У більшості досліджень поняття "образ тіла" розглядається як один з найважливіших компонентів самосвідомості (Бернс Р., Мухіна В. С., Піаже Ж., Рубінштейн С. Л., Сеченов І.М., Меерович Р. І., Соколова Е.Т. та ін.).

Само поняття "образ тіла" ввів П. Шильдер, визначивши його як "суб'єктивне переживання людиною свого тіла", тобто як просторовий образ, який, на його думку, складається в між особовій взаємодії. Це своєрідна система уявлень людини про фізичну сторону власного "Я", про своє тіло - тілесно-психологічна "карта". При цьому образ тіла не є пасивним і "застиглим", раз і назавжди заданим. Навпаки, він динамічний і суб'єктивний, оскільки формується самою людиною в процесі активної діяльності.