Семантична пара "неділя-понеділок" в лікувально-магічних практиках українців

Размещено на http://www.allbest.ru/

СЕМАНТИЧНА ПАРА «НЕДІЛЯ-ПОНЕДІЛОК» В ЛІКУВАЛЬНО-МАГІЧНИХ ПРАКТИКАХ УКРАЇНЦІВ

А.І. Темченко

Стаття присвячена дослідженню міфології днів тижня, які знаменують його початок. В традиційних віруваннях неділя зіставляється з вшануванням жіночого сонячного божества, тому в цей день заборонялися дії, спрямовані на від 'єднання (рубання, різання). За логікою міфу порушення заборон могло негативно вплинути на перебіг часу, оскільки припиняли дії божественного творення. Натомість у неділю заохочувалися дії, пов 'язані з ростом. Ключові слова: неділя, понеділок, табу, обряд, сонце, місяць.

Стаття присвячена дослідженню міфології днів тижня, які знаменують його початок. Актуальність обраної теми полягає в тому, що початок тижневого часового відліку уявляється як парність, де неділя символізує абсолютний початок і співвідноситься з етіологічними міфами про першочас і першопростір, а понеділок виступає матеріальною проекцією цього початку («понеділок важкий день»). Дослідження міфології неділі-понеділка як парності є продовженням ідей, висловлених В. Топоровим щодо семантики першого/другого в лікувальних текстах [1, 197].

У традиційній культурі стійкою залишається тенденція вшанування Неділі як першого дня, коли було створено світло/час, небо і землю/простір (Буття 1: 15). У зв'язку з цим, Неділя вважалася днем сонця першої «планети», з-поміж інших семи, які позначали «другорядні» дні тижня. Неділя становить також початок нового астрономічного/життєвого циклу, оскільки саме тижнями/«неділями» вимірювали такі важливі періоди, як достигання врожаю (землеробство) і термін вагітності худоби (скотарство).

Відповідні аналогії пояснюють, чому в неділю заборонялися усі види робіт, пов'язаних з різанням нитки і рубанням дерева. В архаїчних текстах колядок/ щедрівок, які є рудиментарними залишками дохристиянської міфології, світ твориться з нитки, а його основою є світове дерево. За логікою міфу, порушення заборони використовувати гострі предмети загрожує неправильному початку, а відтак, неправомірному розгортанню подальших подій, тобто, «довільне» втручання у природний стан речей спричиняє «довільні» зміни в природі/людині: Так, покроєний у неділю одяг, може шкодити тому, хто його носить (серби), використання голки становить загрозу втратити зір (чорногорці) [2, 445]. У цих заборонах простежуються аналогії космічного і тілесного розрізання тканини (одяг тут розуміється як «друге тіло») провокує різання «справжнього» тіла; застосування голки може спричинити каліцтво (ототожнення небесного ока / сонця / світла / неділі з оком людини).

Крім цього, заборонялися будь-які роботи, пов'язані з обробкою деревини. На Харківщині (Куп'янський повіт) вважали, що поліно, відрубане в неділю, через сім років (по завершенні космічного «тижневого» циклу) може спалахнути. Білоруси сприймали за гріх точити в неділю ножі, що означає «перепилювати ланцюг, на якому сидить Люципер» (руйнування космосу). Рубання дерева може розцінюватися також як засіб впливу на предка/тотема роду. Відповідне ставлення до дерева порівнюється зі священним ставленням до «болванів/ідолів», виготовлених, як правило, з дуба. На думку Т. Шевчук, культ вшанування дерев пов'язаний із тотемістичними уявленнями і співвідноситься зі «звичаєм вступати в шлюб з деревами, що має значення шлюбу з пращурами» [3, 11], які у цьому контексті уособлюють відродження і виступають покровителями роду. Відповідні аналогії фіксуються в замовляннях: «Дубоньку-кумоньку, в тебе парубок, в мене дівка, поберімося, полюбімося» [4, 15]; «Я вас (крикливиці) визиваю, я вас висилаю на ліса, в лісі дуб, а в дубі дід, а в його дочка Наталочка» [5, 66]. Рудименти обрядових заборон залишилися у замовляннях: «Кров'яна (ріка) стань і остановиса, бо буде тобі, як чоловіку, у неділю дрова рубав напроти понеділка» [6, № 277].

Натомість у Неділю рекомендували здійснювати перші дії, спрямовані на зростання, зокрема оранку, сівбу, вигін худоби на пасовисько, закладини нового помешкання тощо. На Полтавщині цього дня намагалися посадити квочку на сідало; лужичани вважали, що неділя є сприятливою для відлучення теляти від вимені; поляки вірили, що недільні діти матимуть довгий і щасливий вік, володітимуть даром спілкуватися з мертвими. За уявленнями болгар, народжені у неділю мають стати вчителями чи священиками [7, 445].

Сприйняття неділі як першого (того, що дублює найперше) пояснює протиставлення її останньому/зайвому, тобто хворобам, образи яких співвідноситься зі старінням і смертю: «Щезни, пропади (пристріт), од мира одійди, а моя молитва до святої висоти. Неділя з понеділком, вівторок з середою, четвер з п'ятницею, субота сама болєзні (пристріту) нема. Неділя наступає, болєзнь (пристріт) отступає. Амінь» [8].

Вшанування неділі як першого дня пояснює, чому євангельські перекази про Воскресіння Ісуса Христа були близькими для тогочасного населення Київської Русі. У зв'язку з цим, народна назва неділя (день, коли не ріжуть/не рубають) в смисловому еквіваленті не конфліктує з її християнським аналогом воскресінням (днем відтворення), а дохристиянський образ світлоносної богині початку/народження, одягненої в білі, срібні чи золоті строї (ознака сонячних променів), співвідноситься з «першою серед дів» Богородицею. Звідси стає зрозумілим, чому в полемічних творах ХІІХІІІ ст. християнських проповідників засуджується вшанування неділі як «идолослуженье прикуп корчемноі наклады рі'завньїА пшнство еже есть всего горіе ставленье трлпезы рожаниицамъ і прочя вса СЛЖуженЬА ДЪЯвоЛА тревы кладомыА вилам* и покланлнье твари» [9, 81], що, своєю чергою, пояснює персоніфікацію неділі в лікувальних текстах: «Святая нєдзєлька, святи Юрей, святий Ягорай, святий Мікола, угоднікі Божия, станьцє у помочи (ім'я) кароукі» [6, № 785]. Не випадковими є перераховані образи святих, які, подібно до неділі, зіставляються з архаїчними міфологічними персонажами: Юрієм/ Єгорієм Перуном, Миколою Велесом [10]. Автор полемічного твору викриває язичницьке вшанування світла як «болвана», тобто ідола: «невіниі напмсавше світ колваном* и кланАНТьш емоу» [9, 76] і розкриває його християнське розуміння: «никто же ко может* оуказати юкраза світу но токмо видим* вывлет* ... ни уто же вр может* изокрісти всей твари твореньА ни ювраза оуказати світоу яко же вог во оутрокі рожемо» [9, 78]. Світлоносність Неділі співвідноситься з образом «сонячної доньки» в замовляннях, яка нівелює темряву ночі: «Ночници, полуночници шли калиновим мостом, судошають (зустрічають) сонцову дочку: “Куди ідеш, сонцова дочко”? “До Настасіної Ксені ночніцу одбирати”» [6, № 98]. В українських, сербських, хорватських і німецьких переказах сонцеву дочку називають святою Недількою або святою Анастасією (з грецької ахаохаощ «воскресіння»), яка є «добродійною жінкою». В цьому аспекті вона асоціюється з Богородицею, яка лікує «удар» / перелом / вивих (напевне, спричинений порушенням табу на рубання): «Шла Пречиста Божая Мати удари шептати. Удари, удари, удари Святая Пречистая передала до молодика, од молодика до семака, од семака под поуню, с поуні до старика. А у старичи Неділинка, утрень правица, і служба правица, вутрена одиходить, і служба одиходить, от (ім'я) удар виходить»; «Просю Господа Бога і святий Ніделенькі, Присвятой Девонські, святой Ніколаєнькі і всіх святих празників» [6, №9 400, 6 15 ] . Обрядова чистота «Пресвятої/Пречистої» Богородиці (підкреслюється найвищий ґатунок чистоти) розуміється як основна ознака світла, природу якого пізнати неможливо «ни уто же кр может* изокрісти всей». В цьому проглядається спадковість двох традицій, де Неділя сприймається як свято, власна назва якого асоціюється з поняттям світла (пор.: *svet свято/святий) [11, 479]: «Першим разом, Божим расказом. У ниділю рано сонечко виходить, Принасвенча Матьонка по кристиянской горі ходить» [6, № 191]. Пор. головні свята: Великдень (Світла Неділя), Трійця, Вербна неділя припадає на перший день тижня. Надання Неділі статусу святої підтверджує її архаїчну природу, звідси походження табуїстичної назви першого дня тижня - неділя.

У колядках/щедрівках світ твориться за допомогою снування: «Ой як то було з початку світа, Боже наш, / Ой як не було святої землі, / Ой-но на морі павутиноньки. / Ой там братоньки радоньку радять: / Як би нам, брате, світ обснувати?» або шиття: «Посеред моря стоїть гоголя / А на тій гоголі й утінка сидить, / Утінка сидить, далеко видить. / Тай угледіла вона, що на морі [човничок], / А на тім човничку дівка Кулинка. / Дівка Кулинка, премудра швачка. / Да пошила вона три янголики» [24, 228,237-238]. З образом Кулинки порівнюються «сестриці» в текстах «від уроків», які шиють одноденну сорочку або прядуть кужіль. Виготовлення сорочки/прядіння кужеля є обрядовою інтерпретацією мотиву творення світу, оскільки в такий спосіб відбувається моделювання «нового»/здорового тіла хворого: «На сінєм полє дуб зєлєний, у того дуба трі пані: усі трі сєстріци, усі трі царіци. Первша швачка, друга прачка, третья Хрісту сорочку шила, урокі говорила» [6, № 204].

Проглядаються аналогії зі світовим деревом, яке існувало «споконвіку»/до творення світу: «Серед моря зелений явір, / На явороньку три голубоньки, / Три голубоньки радоньку радят, / Радоньку радят, як світ сновати, / Та спустемеся на дно до моря / Та дістанеме дрібного піску; / Дрібний пісочок посієме ми: / Та нам ся стане чорна землиця. / Та дістанеме золотий камінь, / Золотий камень посіємо ми: / Та нам ся стане ясне небонько» [24, 227]. Пор. з лікувальними текстами: «В чистім полі синє море. На синьому морі стоїть чорний явір, на чорному яворі сидить чорний ворон: чорна голова, чорні очі, чорні брови, чорні кігті, чорні нігті. І він кричить-покрикає, кігтями-нігтями прогрибає, уроки-урочища одбирає» [5, 51].

Коли неділя ототожнюється з поняттям першого, то понеділок асоціюється зі значенням другого. Два як і один суттєво відрізняються від інших чисел натурального ряду, на що вказують їхні порядкові назви: раз/один перший, два другий, як варіант діал. вторий; але три третій, чотири четвертий, п'ять п'ятий тощо, на відміну від першого/другого, є похідними від родового поняття. Один і два утворюють дуальну пару, яка одночасно конфліктує і взаємодоповнює одна одну. І-є *еd-in позначає абстрактну ідею іншого/відокремленого, відповідно *duo/u її конкретизує [1, 223]. Ця конкретизація часто виявляється в протиставленні Наявність антипода передбачає існування прототипу, тобто друге є наслідком реалізації першого. Незважаючи на те, що друге є результатом розгортання першого, воно йому протиставляється. В міфології часто уособлює руйнівні принципи: заздрість, лукавство, зраду. Друге розуміється як результат матеріального ущільнення пер-шого, яке, внаслідок цього, отримує ім'я, тобто відбувається процес усвідомлення себе через споглядання свого двійника. неділі з понеділком, де перше уособлює божественність / необхідність / корисність / сонце, друге надлишок / пращурів / місяць / жертву. Пор. зі звичаєм виливати залишки ритуального напою (залишок співвідноситься з поняттям другого) на землю, а також лікувальними сюжетами, де друге наближується до семантики потойбічного: «Нужно подстеречь, когда два человека будут ехать на одной [кобилі?] верхом и сказать им: “Вас двое возьмите к себе третьего навью кость”» [13, №9 136]. Приналежність другого дня тижня пращурам/минулому/темному пояснює, чому понеділок традиційно вважається «не хвиральним днем». У понеділок не входили до нового помешкання [14, 89], не пекли хліб, не золили полотно [15, 87], не стригли нігті/волосся [16]. Поляки вважали, що народжений у понеділок, на противагу неділі, може померти, словаки не парували в цей день худобу, не пекли хліб, тому називали його «яловим». На Харківщині вважалося небезпечним готувати квас, «бо у сім'ї буде утопленик», а також розводити луг для прасування білизни, інакше «на тому світі будуть примушувати пити лужну воду з трьох шкаралуп, які викидаються, а не спалюються» [17, 95-99].

Заборона від'єднувати, яка розповсюджується на перший день тижня, звужується і стосується лише нігтів/волосся, тобто «відповідальність» за порушення встановленого табу є не родовою, а персональною. Ритуальні заборона починати і зачинати проглядається також у звичаї понеділкувати, що дотримувався лише заміжніми жінками, який передбачав утримуватися від виконання господарських (раніше шлюбних) обов'язків [18, 763-771].

Виділення першого (недільного) і другого (понеділкового) часу як обрядового не випадкове, оскільки в лікувальних текстах, які безпосередньо пов'язані з долею хворого, підкреслюють парність цих днів тижня, що впливає на загальний (космічний) репродуктивний стан (тексти 1-3) або наголошують на особливості першого/недільного дня (текст 4): 1) «Всє дні парниє, неделя і понедєлок, вторак і среда, чєтвер і п'ятница, а субота єдінінца»; 2) «Нядзєля с панядзєлячкам, вавторак с сарадой, чатвєрц с пятніцаю, а субота адна, як я малада. Ночка цьомна, зорка ясна, сон благочаслівий, сасніся мнє сон справєдлівий. Лажуся спаць, засипаць. Три ангула я галавах: адзін відзіць, другой слишиць, треці скажа. Скажицє мнє, пресвятиє ангєли, хто мєня абідзєя?» [6, № 982, 1028]; 3) «Неділя з понеділком, вівторок з середою, четвер з п'ятницею, субота сама болєзні, (пристріту і т. п.) нема, неділя наступає, болєзнь (пристріт) отступає. Амінь» [8]; 4) «Господу Богу помолюся, Господа Бога попрашу, зорькі-зорянічкі, скориє помочнічкі, приступіцє, поможицє. Понєдзєлок на угорак, сєрада на чацьвєр, пятніца на суботу, а ти, нядзєлька адзінічка, адна прісніся, хто у ман(я) дзєньгі (назвати те, що украли) УзяУ» [6, № І094]. Парність першого (неділі) і другого (понеділка) демонструє, як ідея божественного бінаризму виявляється в міфологічному часі, що розвивається за встановленим першою парою зразком: неділя/понеділок вівторок/середа четвер/п'ятниця. В цьому разі перше протиставляється не первісному хаотичному, що властиве праісторичним етіологічним міфам, а другому як результату еволюції першого. Це протиставлення є результатом осмислення природи часу, тому виникло пізніше за етіологічні міфи. Час уже створений, а перше і друге є його різними іпостасями, які окреслюють дуальні стани Космосу: як першого проявленого / людського / видимого / пізнаного і другого латентного / потойбічного / прихованого / непізнаного.

На думку М. Сумцова, ставлення до понеділка як до нещасливого дня є відголосом давнього звичаю саджати цього дня на церковний ланцюг того, хто не відвідує недільної служби [19, 526]. Однак у традиційній культурі спостерігаються залишки дохристиянських культів, пов'язаних із вшануванням понеділка. В «Ізборнику» за 1073 р. читаємо: «Алчать бо в понедельник, ти в пяток (п'ятниця), ти в суботу» [20, 1179]. Відправлення ритуальних (жертовних?) трапез у понеділок і суботу співвідносяться з іудейськими обрядами вшанування нового місяця і суботнього дня: «Не носіть більше дарів даремних, говорить Ісая від імені Єгови, куріння огидливе для мене; новомісяччя, субот і святкових зібрань не можу терпіти» (Ісая. I, 13). Звичаї відзначати початок нового місяця стосувався також землеробських культур, де панував сонячний календар, а вшанування місяця було пережитком часів мисливства і первісного скотарства. В Давньому Римі понеділок присвячувався місяцю і називався Dies lunae, звідси фр. lundi, італ. lunedi, нім. Montag, англ. monday. Святкування нового місяця є досить стійким культурним явищем і фіксується в грамоті 1648 р., де описано звичаї населення сучасних Харківщини і Курщини: «Щоб скоморохів с домрами, і з гуслями, і з волинками, і зі всілякими іграми, і ворожок, і чоловіків, і жінок до хворих і дітей в будинки не призивали, і в перший день місяця, і в грім на водах не купались, і зі срібла по домам не вмивались» [21, 1].

Подвійне ставлення до понеділка (як свята/нещасливого дня) зумовлене тим, що другий день тижня асоціюється з поминальними обрядами. В українців побутували перекази про святий Понеділок, який перший зустрічає душу на «тому світі» і довідується про її земні гріхи [19, 527]. За свідченням М. Гальковського, в Давній Русі існував поминальний обряд, присвячений Роду і рожаницям, що здійснювався в понеділок після Різдва Господнього: «желя роду и роженицамъ по рождестві л пнед мукоу варити [и] святіт вогородици л родоу примолвливанще» [9, 169]; «положила тіло его въютри емоу цгаркви ... мцл март ГЇ днь же ЕІ тогда понедЭльникъ» [20, 1179]. Пор.: у «Слові о полку Ігоревім» «жля» виступає уособленням туги за загиблими воїнами: «Карна и жля поскочи по Руской земли» [22, 121]. У центральних регіонах України поминальний день припадає на понеділок [23]. На гробки варять коливо («муку варити»), відправляють молебень і «христосуються» з покійними («святій Богородиці і роду примовляють»). Можливо, цим зумовлене ставлення до понеділка як до святкового дня: «Святи понєдзєльнік, святи раздвєні дзєньок, Господній часок, вєчєрняя (ранєшна) зарніца (у дзєнь нє лєчаць»); «Святий понєдєлок, пріступі і дапомажи. Першим разом Господу Богу помолюса, Пресвятой Божой Матері поклонюся приступі і дапомажи» З потойбічним світом пращурів пов'язаний також образ ново-го місяця (днем якого є понеділок): «Маладік ясний, маладік крас-ний, ти на том свєтє биу?». «Биу». «Чи бачиу ти мяртвих?» «Бачиу». «Што ані дзєлаюць?». «Занємєуши лєжать» [6, № 475]. [6, № 617,702].

Семантика неділі сполучається з міфологією першого. В християнстві асоціюється з воскресінням Господнім, Богородицею. Надання цьому дню жіночих ознак сполучається з дохристиянською традицією, зокрема з вшануванням жіночого сонячного божества/ архаїчної рожаниці, тому в цей день заборонялися дії, спрямовані на від'єднання (рубання, різання), про що свідчить його табуїстична назва не-діля. За логікою міфу, порушення заборон могло негативно вплинути на перебіг часу, оскільки припиняли дії «з нащада світа». Натомість у неділю заохочувалися дії, пов'язані з ростом/продовженням життя (семантика поєднання). Сонячно-вогняна природа неділі виявляється у рос. воскресенье кресати кресь «оживляти», лат. сгео «творю/викликаю до життя», cresco «росту». Семантика першого дня тижня знаходиться також в спільному значеннєвому полі з іншими першими днями: новим роком, днем народження, хрещенням тощо.

Неділя перебуває в семантичному зв'язку з понеділком, утворюючи дуальну пару, яка має смислові аналоги: неділя/понеділок сонце/місяць святковий/ буденний сприятливий/несприятливий перший/ інший цей (світ)/той (світ) свій/чужий, що пояснює сприйняття понеділка як поминального, а також «важкого» дня. Так, у понеділок заборонялися дії, що дозволялися в неділю (пов'язані з семантикою поєднання). Паралельно значення неділі/понеділка перетинається з біблійними сюжетами, як першого/другого дня творення.

міфологія неділя понеділок семантика

Література

1. Топоров В.Н. Числовой код в заговорах (По материалам сборника Л.Н. Майкова «Великорусские заклинання») // Заговорный текст. Генезис и структура / Отв. ред. В. Топоров. -- М., 2005.

2. Толстая С.М. Время // Славянские древности: этнолингвистический словарь: в 5 т. / Под ред. Н. Толстого. -- М., 1995. -- Т. 1.

3. Шевчук Т. Магічна поезія замовляння. Еволюція ритуально-поетичних формул // Родовід. -- 1993. -- № 5.

4. Зоряна вода (таємниці поліських знахарів) / Упор. В. Давидюк. -- Луцьк, 1993.

5. Рецепти народної медицини, замовляння від хвороби (записані Я. Новицьким, П. Єфименком, В. Милорадовичем) // Українські чари /Упор. О. Таланчук. -- К., 1992.

6. Полесские заговоры (в записях 1970-90-х гг.) / Сост. Т. Агапкина и др. -- М., 2003.

7. Толстая С.М. Воскресенье // Славянские древности... -- Т. 1.

8. Польові матеріали автора (с. Капустине Шполянського р-ну, Черкаської обл.)

9. Гальковский Н.М. Борьба христианства с остатками язычества в древней Руси. -- Репринт 1916 г. -- Т. 2: Древне-русские слова и поучения, направленные против остатков язычества в народов. -- М., 2000.

10. Успенский Б.А. Филологические разыскания в области славянских древностей (Реликты язичества в восточнославянском культе Николая Мирликийского). -- М., 1982.

11. Топоров В.Н. Идея святости в Древней Руси // Святость и святые в русской духовной культуре. -- Т. 1: Первый век христианства на Руси. -- М., 1995.

12. Буслаєв Ф. Исторические очерки Русской народной словесности и искусства. -- СПб., 1861. -- Т. 1.

13. Великорусские заклинания: Сб. Л.Н. Майкова. -- СПб., 1994.

14. Шевченко Л. Звичаї, пов'язані з закладинами будівлі // Первісне господарство та його пережитки на Україні. -- 1928. -- № 1-2.

15. Ковальков О.Л. Система трудових заборон у традиційних часових уявленнях українців // Український селянин. 2004. № 8.

16. Польові матеріали автора (м. Черкаси).

17. Толстая С.М. Дни недели // Славянские древности... -- Т. 2.

18. Чернишов М. Опыт истолкования обычая «понеділкування» //Киевская старина. -- 1887. -- Т. XVII.

19. Сумцов Н. Понедилкование // Энциклопедический словарь /Подред. И. Андреевского. -- СПб., 1898. -- Т. 48.

20. Материалы для Словаря древнерусского языка по письменным пам 'ятникам. Труд И. Срезневского. Издание отделения русского языка и словесности Императорской академии наук: в 3 т. -- Т. 2. -- СПб., 1895.

21. Лебедев А. О борьбе духовных властей в бывшей епархии Белгородской с суевериями // Киевская старина. -- 1890. -- Т. XXVIII.

22. Сумаруков Г.В. Кто есть кто в «Слове о полку Игореве». -- М., 1983.

23. Польові матеріали автора (с. Зам 'ятниця Чигиринського р-ну, Черкаської обл.).

24. СосенкоК. Культурно-історична постать староукраїнських свят Різдва і Щедрого Вечера. -- Репр. вид. -- К., 1994.

Размещено на Allbest.ru