Просвітницька діяльність поляків у Київській губернії на початку ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРОСВІТНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ПОЛЯКІВ У КИЇВСЬКІЙ ГУБЕРНІЇ НА ПОЧАТКУ ХХ СТ.

Оксана Іваненко

канд. іст. наук, старш. наук. співроб.

Інститут історії України НАН України

Статтю присвячено культурно-освітньому життю поляків у Київській губернії на початку ХХ ст.: діяльності польських шкіл, преси, театру, громадських організацій у контексті збереження національних традицій. Основою джерельної бази дослідження є вперше запроваджені до наукового обігу документи фонду «Канцелярія Київського цивільного губернатора» (ф. 2) Державного архіву Київської області. Особливу увагу приділено вивченню київської періодичної преси, зокрема газет «Dziennik Kijowski», «Glos Kijowski», «Goniec Kijowski», «Киевская мысль». Студіювання внеску поляків у культурно-освітній розвиток Київської губернії сприяє науково-теоретичному осмисленню специфіки польського національно-визвольного руху в Російській імперії, значення «польського питання» в російській державній політиці, процесів взаємодії національних спільнот, міжкультурної комунікації, зрештою - з'ясуванню впливу поляків на національно-політичні процеси, модернізацію суспільних інститутів, становлення громадянського суспільства. Аналіз етнонаціо-нального чинника політичного процесу й міждержавних відносин набуває особливої актуальності в контексті всебічного дослідження громадсько- політичного розвитку Російської імперії на початку ХХ ст. та міжнародних протиріч напередодні Першої світової війни.

Ключові слова: поляки, Київська губернія, громадсько-культурна діяльність, міжкультурна комунікація.

У контексті широкого комплексу проблем польського національно- визвольного руху в межах Російської імперії, місця й ролі «польського питання» в міжнародних відносинах і російській державній політиці, становища католицької церкви, українсько-польських культурних взаємовпливів особливого значення набуває об'єктивне відтворення історичної долі польської громади на теренах Київської губернії, унікального досвіду збереження національних традицій і розвитку міжкультурного діалогу.

Реконструкція багатогранних процесів історико-культурного взаємопроникнення й взаємозбагачення різних народів відкриває шлях до більш глибокого науково-теоретичного осмислення етнічних проблем історичного розвитку. Необхідною передумовою відтворення цілісної панорами історичного минулого польського й українського народів є вивчення етнокультурного аспекту українсько-польських взаємин, внеску поляків у науково-освітній і мистецький розвиток краю. Конкретно-історичне дослідження просвітницької діяльності польської громади Київської губернії сприяє концептуальному осягненню розвитку й взаємодії націо-нальних спільнот, проблеми взаємин із панівною нацією на тлі офіційного внутрішньополітичного курсу держави. Аналіз етнонаціонального чинника політичного процесу й міждержавних відносин набуває особливої актуальності в контексті всебічного студіювання громадсько-політичного розвитку Російської імперії на початку ХХ ст. та міжнародних протиріч напередодні Першої світової війни.

Розвиток теоретико-методологічної бази досліджень, запровадження до наукового обігу широкого масиву історичних джерел, поглиблення інтересу до етнонаціональних студій зумовили появу впродовж 1990- 2000-х рр. низки важливих праць вітчизняних учених І.Т. Лісевича, В.І. Палієнка, Н.Ю. Громакової, НА. Сейко, О.А. Буравського, Н.О. Щербак, О .Я. Калакури, Т.Б. Гладченко, Ю.К. Рудакової та ін., що проливають світло на цілий комплекс питань українсько-польських зв'язків, місце й роль поляків у культурно-історичному просторі України1. У контексті розкриття значення громадсько-культурної діяльності поляків на українських землях, що підсилювалося їхнім високим освітнім цензом, а також висвітлення проблем збереження духовних традицій і національної ідентичності на тлі державної політики Російської імперії, відтворення особливостей повсякденного життя становлять інтерес дослідження зарубіжних авторів K. Дунець «Teatr polski w Kijowie 1912-1918». W: «Dzieje teatru polskiego. Teatr polski w latach, 1890-1918. Zabor rosyjski», t. 2 (Warszawa, 1988); Д. Бовуа «Rosyjsko-polska wojna o oswiat? na terenie Ukrainy 1863-1914». W.: «Europa nieprowincjonalna» / K. Jasiewicz (red.) (Warszawa, 1999); Л. Заштовта «Polskie szkolki ludowe na Ukrainie w latach 1905-1914». W: «Rozprawy z Dziejow Oswiaty» (1990, t. XXXIII); Т. Зенкевича «Polskie zycie literackie w Kijowie w latach 1905-1918» (Olsztyn, 1990); Т. Епштейна «Edukacja dzieci i mlodziezy w polskich rodzinach ziemianskich na Wolyniu, Podolu i Ukrainie w II polowie XIX wieku» (Warszawa, 1998), «Z piorem i palet^.: zainteresowania intelektualne i artystyczne ziemianstwa polskiego na Ukrainie w II polowie XIX w.» (Warszawa, 2005); К. Рендзінського «Tajna i jawna oswiata polska na Ukrainie w koncu XIX i na pocz^tku XX wieku». W: «Polsko-Ukrainski Rocznik» (2006, t. 8); П. Горбатовського «Polskie zycie teatralne w Kijowie w latach 1905-1918» (Krakow, 2009). Серед останніх студій з історії польської громади Києва вирізняється фундаментальна праця М. Коже- ньовського «За Золотими ворітьми. Суспільно-культурна діяльність поляків у Києві в 1905-1920 роках» (К., 2015), основу джерельної бази якої складає великий пласт вперше запроваджених до наукового обігу документів архівів Києва, Варшави, Кракова. Реконструкції цілісної картини багатоманітного етнокультурного розвитку Києва сприяє здійснене М. Коженьовським комплексне дослідження процесу формування київ-ського центру польської національної ідентичності через призму діяльності громадських організацій, науково-освітніх і культурно-мистецьких осередків, періодичних видань.

Мета дослідження полягає у з'ясуванні особливостей культурно- освітнього розвитку поляків у межах Київської губернії початку ХХ ст. на прикладі діяльності польських шкіл, преси, театру, громадських організацій у контексті боротьби за збереження національних традицій. Задля реалізації поставленої мети вивчено і запроваджено до наукового обігу документи фонду «Канцелярія Київського цивільного губернатора» (ф. 2) Державного архіву Київської області: офіційне листування з керівництвом Київського навчального округу й Київського охоронного відділення, з мировими посередниками, рапорти повітових ісправників, акти й протоколи станових приставів щодо виявлення нелегальних польських шкіл, тощо. Приділено увагу дослідженню матеріалів київської періодичної преси, на сторінках якої віддзеркалено різноманітні аспекти культурного розвитку польської громади (газети «Dziennik Kijowski», «Glos Kijowski», «Goniec Kijowski», «Киевская мысль»).

Російська революція 1905-1907 рр. зумовила посилення впливу ліберальних цінностей, соціально-психологічні трансформації у контексті актуалізації демократичних світоглядних орієнтирів, передусім ідей свободи й недоторканності особи, свободи совісті, концепції державноправового реформування, переходу від самодержавного до конституційного правління. На тлі суспільно-політичних перетворень зростало значення видавничої справи, періодичного друку. Відповідно до «Именного высочайшего указа правительствующему Сенату о временных правилах о повременных изданиях» від 24 листопада (7 грудня) 1905 року проголошувалося скасування попередньої як загальної, так і духовної цензури періодичних видань. Водночас відбувалося розширення мережі періодичної преси, утвердження соціально-інформаційної і просвітницької ролі польськомовних видань. Серед розмаїття польських газет, що на початку ХХ ст. видавалися в Києві, за тематичною спрямованістю, географією висвітлюваних подій особливий інтерес становить суспільно- політичне, економічне й літературне періодичне видання «Glos kijowski» (1906-1907). Інформаційна політика редакції газети відображена в її постійних рубриках: «W Krolestwie Polskiem», «Z Cesarstwa», «Z Miasta», «Z Warszawy», «Ze Lwowa» «Korespondencya z prowincyi», «Przegl^d polityczny», «Z zycia «parlamentarnego», «Z Uniwersytetu», «Z Teatrow» тощо. Аналіз статей рубрики «Kronika Ukrainska» засвідчує внесок цього періодичного видання у справу популяризації відомостей про події українського громадсько-культурного життя, що справляли вплив на формування ціннісно-світоглядних засад суспільного розвитку. 14 березня1906 року в газеті «Glos kijowski» було здійснено огляд української преси. Він розпочинався згадкою про закриття (після виходу п'ятого номеру) щотижневої україномовної газети «Хлібороб», що видавалася від листопада 1905 року в м. Лубни, а також про порушення справи проти її редактора М.М. Шемета, невдалі спроби Є.Х. Чикаленка отримати дозвіл на видання газети «Громадське слово» й журналу «Нове життя», заснування В. Леонтовичем першої щоденної української газети «Громадська думка», видання тижневика «Рідний край» у Полтаві, газет «Народна справа» й «Вісти» в Одесі, місячника «Вільна Україна» й господарського журналу «Українське бджільництво» в Петербурзі, гумористично-сатиричного ілюстрованого тижневика «Шершень» у Києві, часопису «Запо- ріжжє» в Катеринославі, ініційованої М.І. Міхновським щоденної громадсько-політичної, економічної і літературної газети «Слобожанщина» в Харкові. Редакція «Glos kijowski» приєдналася до акції вшанування українською пресою пам'яті Тараса Шевченка з нагоди річниці його смерті, опублікувавши біографію поета. Наголошувалося, що весь життєвий шлях геніального «батька Тараса» став єдиною смугою переслідувань і страждань, треба було мати велетенський талант, аби не загинути під тягарем такого життя. Завершувалася біографічна замітка транслітерованими рядками з Кобзаревого «Заповіту» (1845), який помилково названо одним із останніх віршів митця:

«Jak umru, to pochowajte Mene u mohyli Sered stepu szyrokoho Na Wkraini mylij...» a dalej powiada:

«.I mene w simji welykij W simji wilnij, nowij Ne zabud'te pomianuty Ne zlym tychym slowom !..»2

1906 року на сторінках «Glos kijowski» (№ 101) розміщено статтю, присвячену першому загальному зібранню товариства «Просвіта», що відбулося 25 червня (8 липня) по вул. Бульварно-Кудрявській з участю понад 100 осіб. Відкрив зібрання літературознавець і публіцист, редактор україномовної газети «Громадська думка» Ф.П. Матушевський. Вітальне слово новообраного голови товариства - українського вченого, письменника й громадсько-культурного діяча Б.Д. Грінченка - опубліковано в газеті польською мовою: «.Nastal czas, gdy znow mozemy uczynic z naszego centrum kulturalnego swiatlo promienne powagi kulturalnej, co jedynie tylko daje prawo narodowi na miejsce wsrod innych narodow...»3.У своєму виступі Грінченко окреслив план діяльності фундаторів «Просвіти»: створення власної бібліотеки, видавництво книжок, заснування бібліотек у селах, становлення української школи, організація власних філій. Жваве обговорення викликала доповідь українського громадсько- політичного діяча С.М. Шемета, який наголошував на необхідності видання української наукової і публіцистичної літератури, белетристики й поезії задля виховання національної інтелігенції. Популяризацію літератури іноземними мовами, на його думку, варто починати саме з публікації творів про Україну.

Події культурно-освітнього життя Києва знаходили відображення на шпальтах польської газети «Dziennik kijowski». 24 квітня 1907 року це періодичне видання повідомило про нещодавнє загальне зібрання київської «Просвіти», на якому було ухвалене рішення звернутися до української фракції в Думі з проханням внести законопроект про запровадження викладання української мови в усіх школах України, насамперед народних. У зв'язку з цим порушувалося питання щодо налагодження видавництва підручників українською мовою, організації рецензування друкованої літератури. Було погоджено, що взірцем для шкільних підручників мала стати мова класичних творів літераторів підросійської України («literatow rosyjskiej Ukrainy»)4. Становить інтерес запроваджена редакцією «Dziennik kijowski» рубрика «Glos wolny», де 13 квітня 1907 року вміщено статтю «Uniwersytet kijowski a mlodziez polska» Ф.-Й. Ка- менського, присвячену проблемі забезпечення студентам Університету Св. Володимира права на свободу віросповідання, вивчення польської мови, літератури, історії5. Викриваючи політику русифікації у сфері освіти, автор наголошував, що для поляків релігія стала національним тавром: хто потерпав за релігію, той eo ipso зазнавав утисків за поль- ськість. Зазначалося, що в гімназіях учні-католики спершу не відвідували молитву перед заняттями, але згодом керівництво навчальних закладів зобов'язало їх бути присутніми на молитвах і святкових богослужіннях у православних церквах та запровадило покарання для незгодних. У Київському університеті після 1864 року приміщення католицької каплиці було передано під природничий кабінет, а капелана, що викладав теологію, арештовано.

На світанку ХХ ст., незважаючи на імператорський Указ про зміцнення засад віротерпимості від 17 (30) квітня 1905 року, згідно з яким перехід від православ' я до іншого християнського сповідання чи віровчення не підлягав переслідуванню, а також проголошення Маніфестом 17 (30) жовтня 1905 року свободи совісті, не здавала свої позиції гнітюча суспільна атмосфера, що укорінилася в Російській імперії після придушення Польського визвольного повстання 1863-1864 рр. Зі шпальтперіодичної преси не зникли маніпуляції навколо т.зв. «польської загрози»: небезпеки окатоличення й ополячення білоруського та українського населення, економічного тиску й погроз польських поміщиків на адресу православного селянства, планомірного загарбання поляками «західної Росії»6.

Культурно-освітнім ініціативам польської громади доводилося пробиватися крізь глухий мур бюрократичних перепон. Зокрема, шляхетне прагнення дворянки А.Ф. Грабовської подарувати дітям із бідних католицьких родин свято, організувавши для них новорічну ялинку в залі київського Клубу велосипедистів, наштовхнулося на відмову київського губернатора: «... оскільки доброчинні заклади, що існують у Києві й Київській губернії, надають посильну допомогу бідним дітям, без різниці віросповідання, то я не бачу потреби у влаштуванні ялинки виключно для дітей римо-католицького віросповідання» (січень 1901 р.)7. Значно більше пощастило організаторам щорічних польських балів, яким вдалося отримати дозвіл на проведення в лютому 1901 року в залі Київського купецького зібрання танцювального вечора, і всі фінансові витрати взяли на себе його відвідувачі - чоловіки-поляки8.

Важливим напрямом громадсько-культурної діяльності поляків у Київській губернії був розвиток шкільництва. Від 1906 року в селі Велика Чернявка Бердичівського повіту з дозволу ксьондза Беліловської римо- католицької парафії функціонувала таємна польська школа, навчання в якій коштувало 1 руб. 50 коп. з особи за весь зимовий період. Особливу увагу пристава 4 стану під час огляду закладу 1909 року привернув той неприпустимий з погляду російських адміністративно-каральних органів факт, що поруч із римо-католиками здобував освіту православний хлопчик П.О. Момаровський, який старанно студіював польський молитовник9. 14 вересня 1906 року під патронатом директора Пустоварівського цукрового заводу в с. Мала Сквирка Сквирського повіту відкрито католицьку школу, де вчителькою була Ф. Кругликовська, а розпорядником - ксьондз м. Володарки10. Засновником польської школи в с. Березянка став ксьондз Топоровського костелу Вержбицький.

1907 року на сторінках київської преси з'явилися оголошення про набір учнів до початкової школи для польських дітей Софії Зукевічової11, до 8-класного жіночого навчального закладу з інтернатом Вацлави Пере- т'ятковічової12, а також на заняття з польської мови, історії, французької і німецької мов, гімнастики, рукоділля у приватному будинку Корнелії Байковської по вул. Володимирській, 313.

Однією з визначальних рис польського культурно-освітнього руху початку ХХ ст. стало посилення ролі жіноцтва. Так, 1907 року набуло легального статусу «Товариство жінок-польок у Києві» («Коїо коЬіеїpolek w Kijowie»), що складалося з низки автономних підрозділів: 1) секції самоосвіти; 2) секції виховання; 3) економічної секції, а також секцій культурної праці: 4) у містах і 5) у селах. Метою організації проголошувалося об'єднання польських жінок задля самоосвіти й підняття «етичного та розумового рівня жінки», а також розвиток громадсько-культурної й економічної діяльності. Бюро товариства розміщувалося у квартирі пані Орловської по вул. Лютеранській, 614. На час проведення установчого зібрання в листопаді 1907 року ця організація нараховувала 116 членів і фігурувала під назвою «Київський гурток польських жінок». Її річним бюджетом загальні витрати було передбачено в розмірі 3750 руб., з них на організацію близько 40 публічних лекцій і рефератів - 450 руб., на заснування дешевих кухонь для малозабезпечених верств населення - 500 руб., на педагогічну діяльність - 500 руб., на просвітницьку роботу в місті - 2000 руб., у сільській місцевості - 300 руб.15 Відтак, основний акцент було зроблено на культурницькій діяльності серед городян, наприклад, організації притулків для дітей робітників, початкової освіти для дітей і курсів для дорослих, тощо. На зібранні ухвалили рішення про обрання почесним членом товариства польської письменниці Елізи Ожешко, що надавала підтримку Польському повстанню 1863-1864 рр. Акцентувавши увагу у своїх промовах на домінуючому в суспільстві іронічному ставленні до жіночого руху, учасниці визнали, що «цю помилку необхідно виправити нашому століттю». Водночас київська інтелігенція ініціювала створення в місті відділу варшавського «Польського союзу рівноправ'я жінок» з метою організації публічних лекцій і рефератів, присвячених проблемі соціально-політичного становища жінки16.

Масштабну просвітницьку діяльність розгорнули товариство «Oswia- ta» і клуб «Ogniwo». Згідно з матеріалами газети «Киевская мысль», у листопаді 1907 року в клубі «Ogniwo» відбулася лекція М. Шукевича, присвячена розвитку й значенню Кракова17, у грудні - Т. Загорського «Stanislaw Wyspianski jako poeta»18, у січні - колишнього редактора газети «Glos Kijowski» А. Сливинського на тему «Adam Mickiewicz i jego “Oda do mlodosci”»19. Завершення театрального сезону Києва 1907 року позначене яскравою мистецькою подією, презентованою у пресі під заголовками «Klub Polski Ogniwo», - комедією у 3-х актах М. Балуцького «Dom otwarty»20.

Упродовж жовтня 1907 року на сцені Малого театру Крамського під художнім керівництвом відомого польського драматурга М. Гавалевіча колектив Малого варшавського театру представив київській публіці спектаклі «Dzien zaduszny», «Klub Ibsena», «M^z tymczasowy», «Instynkt», «Podczlowiek», «Moralnosc Pani Dulskiej»21. Завершальним акордом київ-ських гастролей Малого варшавського театру стали вистави за мотивами творів Е. Ожешко «Cham» (1888) та В. Пежинського «Aszantka» (1906)22.

Делегати всіх польських організацій і товариств Києва 18 листопада 1907 року взяли участь в урочистому обіді з нагоди річниці заснування «Ogniwo»23. Особлива увага приділялася координації діяльності центрального правління й провінційних відділень «Oswiata». Утім, учасники засідання правління польського товариства дійшли висновку щодо низького рівня активності, передусім у просвітницькій сфері, провінційних відділень - білоцерківського й бердичівського. Відповідно, було ухвалено рішення асигнувати 300 руб. на розвиток діяльності білоцерківського відділення, запропонувати всім провінційним відділенням надіслати звіти про свою діяльність та відгуки щодо розроблених товариством «Protoswita» «програм для навчання в народних школах» .

Усупереч проголошеному de jure праву запроваджувати в навчальних закладах методичні посібники й підручники місцевими мовами, 1907 року міністерство народної освіти відхилило клопотання київського товариства «Oswiata» про відкриття двох польських шкіл для дітей-католиків, а керівництво Київського навчального округу не взяло до уваги колективне прохання близько 100 батьків учнів-поляків 2-ї житомирської гімназії щодо введення викладання польської мови25.

Від 14 вересня 1907 року відбувалися заняття в таємній польській школі Бердичева. Зокрема, читання, письма й молитов навчалося 9 дітей римо-католицького віросповідання: Розалія Гуцевич (12 років), Франциск Линевич (13 років), Камилія Линевич (11 років), Станислава Липська (13 років), Викентина Липська (11 років), Мартин Грушецький (11 років), Едворд Юрковський (11 років), Франц Павловський (13 років), Морян Павловський (13 років)26. Виконувати викладацькі обов'язки на безоплатній основі зголосилася дворянка А.А. Шостак. Натомість, від відповідальності «винних» не врятували ані наявність на стіні класної кімнати портрета російського імператора, ані виправдання організатора школи 74-літнього дворянина В. А. Сляського, який, не маючи власних нащадків, вирішив присвятити себе шляхетній справі - допомогти дітям із бідних римо-католицьких родин здобути бодай початкову освіту.

У вересні 1907 року в селі Пустоха Бердичівського повіту засновано польську школу, де навчалося близько 20 учнів у віці 10-14 років27. 23 жовтня того ж року директор-розпорядник цукрового заводу м. Погребище Б. Ф. Крачкевич власним коштом відкрив польську школу в приміщенні костьолу, наданому місцевим ксьондзом А. Жолковським. Навчальним процесом керувала І.К. Іодовська, яка мала свідоцтво на звання вчительки, видане директором Житомирської чоловічої гімназії (1894). Невдовзі Б.Ф. Крачкевич був притягнутий до відповідальності,незважаючи на запевнення, що створений ним освітній заклад спрямований на задоволення духовних запитів місцевих католиків, які через переповнення міністерського училища м. Погребище змушені «лишатися вдома без будь-якої освіти»28.

Під патронатом парафіяльного попечительства Володарського римо- католицького костелу на початку жовтня 1907 року відкрито таємну польську школу, приміщення якої складалося з декількох кімнат, у т. ч. столярної майстерні й спалень для хлопців, які перебували на повному пансіоні29. Викладалися арифметика, географія, російська і польська мови, Закон Божий, кошикове й столярне ремесла. Закладом опікувався місцевий ксьондз В. Шостаковський. Сквирський повітовий ісправник установив перелік учнів школи:

Таблиця 1

Список учнів, виявлених сквирським повітовим ісправником 22 жовтня 1907 року в польсько-католицькій школі м. Володарка

У селі Пиковець Бердичівського повіту 1907 року поліцейський наглядач викрив в одному з приватних будинків нелегальну польськушколу, де навчалися грамоти діти віком до 10 років ; у грудні того ж року в будинку селянина с. Богудзенка Ф.П. Драчевського була відкрита польська школа, в якій викладав 33-літній міщанин м. Хмільник А.-З.І. Мосевич . Директор цукрового заводу м. Дзюньків дворянин Ю.Ф. Крачкевич заснував польську школу, в ній початкову освіту здобували учні від 6 до 16 років33. У маєтку дворянина С. Хоєцького в с. Поличинці функціонував початковий навчальний заклад для нащадків польської шляхти, де вчителювала 55-літня К.С. Ганська34. Школи, в яких діти католиків вивчали молитви, навчалися читання й письма польською мовою, діяли в с. Тетіїв з вересня і с. Бурківці Таращанського повіту з листопада 1907 року. Викладачі цих шкіл, що не мали свідоцтв на звання вчителя, та їхній засновник - настоятель Тетіївської римо-католицької парафії Метельський - були притягнуті до відповідальності35. З огляду на загрозу «пропаганди католицизму й ополячування православного населення» особливий інтерес щодо розслідування діяльності школи в с. Шуляки виявила Київська духовна консисторія36. «Школи ці згубно впливають на населення, оскільки школи відвідують і діти православного віросповідання», - такий вердикт міністерство внутрішніх справ винесло освітнім осередкам с. Берківка і с. Острів Радомисльського повіту37. З ініціативи ксьондза Брусилівського костелу Я. Ідзьковського початковий польський навчальний заклад було відкрито в с. Негребовка38; католицька школа діяла і в с. Кримок . У м. Рокитне Васильківського повіту поряд із римо-католиками польську мову студіювали православні - Марцелія й Міхас Дзевановські40.

Мировий посередник другої ділянки Таращанського повіту Київської губернії 1907 року ініціював закриття польської школи, створеної настоятелем П'ятигорської римо-католицької парафії Шуманом у будинку селянина-католика І. Яворовича в с. Олександрівці. Учнями школи були 17 дітей з католицьких родин (13 хлопчиків і 4 дівчинки), посаду вчителя обіймав 34-літній поляк, селянин Віленської губернії А.О. Круглий, який щомісяця отримував від настоятеля платню в розмірі 15 рублів41.

За сприяння настоятеля Ружинського римо-католицького костелу ксьондза Бончковського наприкінці 1907 року в с. Зарудинці Бердичівського повіту в будинку селянина М. Добржанського засновано польську школу, яку відвідували 21 хлопчик і 14 дівчаток. Дворянка К.-Х. Ястр- жембська викладала в ній закон віри, польське читання й письмо. І хоча плата за навчання складала «6 руб. від учня», учителька виконувала свою роботу на громадських засадах, спрямовуючи всі наявні кошти на оренду приміщення, придбання підручників і навчального приладдя. У процесі притягнення до відповідальності Добржанського та Ястржембської обтяжуючою обставиною стало відвідання школи православним хлопчиком З. Латко42.З поля зору російських адміністративно-каральних органів не вислизнув і той факт, що студент Університету Св. Володимира, співробітник хімічної лабораторії цукрового заводу графині Браницької (с. Шамраївка Васильківського повіту) М. Хойновський навчав дітей робітників молитов і катехізису, організовував ігри й навчальні екскурсії задля ознайомлення з рослинним світом лісу .

Відповідно до секретного рапорту васильківського повітового ісправника київському губернатору від \7 грудня \907 року в м. Біла Церква було виявлено дві польські школи, створені завдяки пожертвам римо- католицької громади. У першій з них, яку очолював селянин с. Пологи П. Кузьменко, хлопчикам викладали загальноосвітні предмети й чоботарство. Іншою школою (для дівчаток) керувала прусська піддана Ф.В. Тіль. Закону Божого навчав настоятель Білоцерківської римо-като- лицької парафії ксьондз Лущек44.

Ще на початку \ 860-х рр. польська школа й каплиця існували у с. Волиця Сквирського повіту, в будинку Т. Рациборовської. Під час «раптового суворого обшуку» там було знайдено більше двадцяти примірників польських букварів, іншу польську й російську навчальну літературу, а також з'ясовано, що з учнів залишилися лише \0-літній римо- католик Е. Витушинський, який три роки тому приїхав зі Львова, та \4-літній син селянина Подільської губернії, православний В. Огород- ник45. Підлягала закриттю школа, яка, за інформацією сквирського повітового відділення київської єпархіальної училищної ради (\907), була заснована в с. Волиця місцевим землевласником Б. Рациборовським46.

\908 року таращанський повітовий ісправник у рапорті, поданому київському губернатору, доповів про викриття у с. Багва та с. Янішовка польських шкіл, де викладали відповідно 28-літній селянин Петроков- ської губернії католик Ф. П. Собчат і жителька Любліна 34-річна полька М.Ю. Хібавська (обидва не мали вчительського звання)47.

У результаті розслідування, здійсненого \ 908 року, поліція встановила, що в будинках міщан О. Склярського й С. Хоміцького у с. При- шивальня, а також селянина Т. Запольського у с. Веприк Васильківського повіту настоятелем римо-католицької парафії с. Дідівщина Сквирського повіту були засновані таємні польські школи для навчання дітей молитов, катехізису, священної історії . У школі с. Пришивальня вчителювала міщанка м. Заславля Б.В. Котовицька, а с. Веприк - міщанка м. Рівного Б.В. Чартковська. Цього ж року польська школа була викрита в будинку міщанина П. Ридвальського в с. Рогізна Сквирського повіту49.

Клопотання жителів с. Янківка й с. Антонівка Васильківського повіту про дозвіл на створення ремісничої школи для дітей-католиків (\908) було відхилене через «політичну неблагонадійність» Л. Горського,А. Сокольського та інших прохачів, які «...не заслуговують на довіру, оскільки, бувши католиками (походять із колишньої польської шляхти), ставляться до всього російського, як і до існуючого в Росії державного й суспільного ладу, дуже вороже»50. До того ж Горському ставилося за провину надання ним у минулому свого будинку як приміщення для польської школи, де навчалося 20 дітей під керівництвом 18-літньої уродженки Фастова католички В. Подвисоцької і настоятеля Василівської римо-католицької парафії ксьондза Любовицького. Зрештою васильківський повітовий ісправник констатував у листі до київського губернатора, що у відкритті польської школи немає потреби, оскільки в с. Янківка функціонує міністерське двокласне училище, де викладаються загальноосвітні предмети й рукоділля.

У секретному циркулярі київського губернатора від 7 березня 1908 року керівництву поліції Київської губернії наголошувалося: «Пропоную начальникам поліції якнайшвидше з'ясувати й донести мені, чи не було встановлено при виконанні поліцейських дізнань щодо відкриття в різних населених пунктах губернії польських шкіл без належного дозволу якийсь зв'язок цих шкіл із функціонуючим у м. Києві польським просвітницьким товариством «Oswiata» і його відділеннями.»51. Про відсутність фактів заснування польських шкіл відрапортували канівський, київський, черкаський, чигиринський повітові ісправники. Водночас сквирський повітовий ісправник виявив зв'язок із «Oswiata» польської школи в с. Березинка, учитель якої, Б. Химентовський, отримав рекомендацію від зазначеного товариства. За результатами розслідування діяльності шкіл у м. Володарка й с. Мала Сквирка було встановлено, що «Oswiata» порушувало клопотання про дозвіл на їх відкриття. Адміністративно-каральним органам не вдалося виявити зв' язок із польським просвітницьким товариством шкіл, заснованих нелегально в Бердичівському, Васильківському, Звенигородському, Липовецькому, Радомисль- ському, Таращанському повітах Київської губернії.

З ініціативи ксьондза Беліловської парафії Шангіна восени 1908 року в с. Юзвин Бердичівського повіту в будинку селянина В. Боярського створено польську школу, приміщення якої являло собою кімнату завдовжки і завширшки в 6 аршин, заввишки в 2'А аршина, з трьома вікнами 1 Х % аршина, земляною підлогою й піччю. Шкільне начиння складалося з грифельних дошок, польських абеток і хрестоматій, збірників арифметичних задач, навчальних посібників із Закону Божого тощо. Учителем школи був селянин Липовецького повіту римо-католик Ф.Я. Требільський (37 р.); до списку учнів входили: Грушевська Агата Йосипівна, Камінська Людвіка Людвіківна, Пьонтковська Анна Павлівна, Камінський Едуард Лук'янов, Блажиєвський Климентій Адамів, Блажиєвський Семен Семе-нів, Боярський Людвик Владиславів, Блажиєвський Мартин Адамів, Бла- жиєвський Тимофій Казимирів52. У грудні цього ж року католицька громада с. Богудзенка Бердичівського повіту відкрила польську школу, де навчалося 14 хлопчиків і 3 дівчинки віком від 10 до 14 років, а викладацькою діяльністю займався випускник церковно-парафіяльної школи 24-літній Ц.С. Хомський .

У березні 1909 року радомисльський повітовий ісправник викрив в урочищі Дубова нелегальний польський навчальний заклад, який відвідувало 15 учнів включно з двома православними54, а в с. Заміри - таємну школу з 22 учнями, з яких 1 хлопчик і 2 дівчинки були православними55. Предметне наповнення інтер'єру останньої складалося з двох столів, семи лавок і класної дошки. Того ж року пристав 4 стану Бердичівського повіту закрив польську школу, відповідальність за створення якої одноголосно взяла на себе католицька громада с. Велика Радзивилівка. Школа розташовувалася у двох кімнатах будинку місцевого жителя І. Караула й нараховувала 29 учнів, і зокрема, дві православні дівчинки віком 8 та 9 років. У ній викладалося читання й письмо переважно польською мовою, римо-католицький катехізис, арифметика, російське читання56. та У м. Липовець під облаштування заснованої уманською міщанкою М. Ви- сочанською школи для дітей римо-католиків власний будинок надав єврей Ягубський57. Під час здійсненого у квітні 1909 року за вказівкою попечителя Київського навчального округу П.О. Зілова обшуку в будинку жителя с. Володарка Сквирського повіту М. Дроздовського, що перейшов у католицизм, не вдалося знайти підтвердження інформації про відкриття ним наприкінці 1908 року таємної польської школи.

Унікальним явищем культурного життя Києва було польське театрально-музичне мистецтво, адже відображаючи провідні художні течії й естетичні ідеї свого часу, воно накладало глибокий відбиток на багатовимірні процеси формування суспільної свідомості київської громадськості, кристалізації морально-етичних ідеалів, розвитку емоційно-психологічної складової духовного життя міста. Так наприклад, непересічною подією стали виступи в Малому театрі Крамського, з участю київської трупи, польської актриси Марії Пшибилко-Потоцької, яка презентувала у квітні 1909 року комедію в 4-х актах «Lekkomyslna siostra». Їх анонс фігурував на перших шпальтах київської преси:

TEATR MALY KRAMSKIEGO.

W czwartek, d. 2 kwietnia b.r. Ostatni wyst^p

MARYI PRZYBYLKO-POTOCKIEJ

artystki teatrow Warszawskich z wspoludzialem trupy Kijow.

T-wa milosn. stuki oraz artystow.Lekkomyslna siostra, komedja w 4-ch aktach Wlodzimierza Perzynskiego.

Pocz^tek o godzinie 8V wieczorem. Rezyser Henryk Halicki. Bilety nabywac

mozna w kasie teatru59.

Аналіз змісту київської преси початку ХХ ст. засвідчує зростання значення просвітницької діяльності польської громади. Згідно з інформацією газети «Киевская мысль» від 29 квітня 1909 року в Києві готувалися до зустрічі відомого польського письменника, поета й драматурга Є. Жулавського, якого запросили для читання лекцій на теми: «Про засади мистецтва», «Про драму і про театр», «Про талант і про геній». У травні до польського клубу «Ogniwo» були запрошені учасники Організаційного зібрання польського гуртка літераторів і журналістів, а також гості артистичного кабаре, до програми якого входили оперета Ж. Оффенбаха «Паризькі квітникарки», декламація, співи, монологи тощо60. 30 квітня в приміщенні Товариства рівноправ'я польських жінок на Прорізній, 28 у Києві було організовано бесіду Т. Загурського на тему «Жінка в російському законодавстві». На 15 травня в приміщенні Польського гімнастичного товариства, розташованого по вул. Лютеранська, 32, призначили публічну лекцію С. Пивара «Про еміграцію в Америці»61.

30 квітня 1911 року в Бердичеві відбулася постановка п'єси «Болеслав Сміливий» настоятеля Маріїнського костелу ксьондза Д. Бончковського, який, за інформацією київського охоронного відділення, мав спрямувати грошовий збір від спектаклю на облаштування нелегальних польських шкіл у Житомирі й Києві. 7 травня 1911 року о 20.25 ця історична драма була представлена у київському театрі «Бергоньє». Режисери: І. Якса- Хамец і С. Вільчковський, дійові особи:

- король Болеслав Сміливий - п. Вадзинський;

- Станіслав, єпископ краківський - п. Якца-Хамец;

- Ізяслав, великий князь київський - п. Гаєвський;

- Мешко, син Болеслава - п. Зарембянка;

- Ярополк, син Ізяслава - п. Згорський;

- Вшебор, гетьман військ королівських - п. Моравський;

- Сецех, каштелян краківський - п. Балдис;

- Сулислав, завідувач державної скарбниці - п. Войцеховський;

- Збилют, начальник варти - п. Лакомський;

- Славек, син гетьмана - п. Холинський;

- Стрепа, прапороносець - п. Ярошевич;

- Остоя, сотник королівських військ - п. Томашинський;

- Папський легат - п. Кропильницький;

- Піотровин - п. Неверуш;

- Ангел - пані Халинич;Диявол - п. Гродецький;

- Кмита, зброєносець - п. Халицький мол.;

- Зема, зброєносець - п. Вильчковський;

- Василь, слуга Ізяслава - п. Гриневицький;

- Мисливець - п. Голинський.

За офіційними даними, театральний збір склав 357 руб. 55 коп., з них на оренду театрального приміщення й освітлення витрачено 117 руб., на платню артистам - 60 рублів за вихід, на поїздки з Бердичева до Києва й у зворотному напрямку - 49 руб. 42 коп.62 Очевидно, з метою таємного збору коштів для польських шкіл ксьондз Д. Бончковський направляв особисті запрошення своїм київським знайомим, наприклад: В. Титен- бруку, що проживав на Бібіковському бульварі, 52.

25 лютого 1912 року на базі Товариства рівноправ'я польських жінок відбулася науково-популярна астрономічна бесіда на тему «Про походження світів» у супроводі «світових картин»; 1 березня доктор В. Бо- ровська представила доповідь «Гігієна дитини»63.

Культурно-освітній розвиток польської громади невіддільний від діяльності доброчинних організацій, спрямованої на підтримку незаможних верств населення. На річному засіданні Римсько-католицького благодійного товариства (1912) у клубі «:0§пто», де головував настоятель костелу Св. Олександра ксьондз С. Шептицький, було представлено звіт, згідно з яким упродовж 1911 року надійшли пожертви від Л. Янковського - 25 тис. руб., 4% держ. рентою; пожертви імені І.Ф. Диновського - 2800 руб. і 1300 руб., 4% держ. рентою (відсотки з цих сум мали направлятися на оплату навчання дітей із бідних родин); за заповітом К.Ф. Кржишковського - 10 тис. руб. на облаштування дитячого «притулку-ясел» і 10 тис. руб. на створення колоній для слабосильних дітей; відповідно до заповіту І.В. Лиховського - 1 тис. руб., відсотки з яких призначалися для ремісників-початківців. Товариство отримало прибутки і за рахунок організації балу в залі купецького зібрання (3183 руб.), гуляння Дніпром (143 руб.), танцювального вечора в клубі «:0§пто» (357 руб.)64.

Із початком Першої світової війни польське громадсько-культурне життя тривало, знаходячи вияв у яскравих мистецьких акціях, театральних постановках. Польськомовні періодичні видання висвітлювали діяльність не лише польської, а й інших етнічних громад Києва. Приміром, 23 лютого 1915 року в газеті «Оопіес kijowski» опубліковано замітку «2 2усіа Czech6w kijowskich», присвячену засіданню Чеського благодійного й просвітницького товариства імені Яна Амоса Комен- ського, на якому обрали делегатів на з'їзд «Союзу чеських товариств уРосії», а також обговорювалася роль останнього у вирішенні майбутньої долі Чеського королівства65.

На початку ХХ ст. пожвавлення громадсько-культурної, просвітницької діяльності поляків у межах Київської губернії відбувалося в контексті подій Першої російської революції 1905-1907 рр., процесів становлення громадянського суспільства, активізації діяльності політичних партій і громадських організацій, розвитку засобів масової інформації, розширення мережі польських періодичних видань, посилення їхнього впливу на національно-політичні процеси, модернізацію суспільних інститутів, формування суспільної думки й національної самосвідомості. Аналіз тематичної спрямованості польської преси, головно газети «Glos kijowski», дозволяє дійти висновку щодо її вагомого значення як інструменту поглиблення міжнаціональної комунікації, українсько-польської духовної взаємодії, популяризації ідеї української культурно-історичної самобутності. В умовах імперської політики русифікації важливим механізмом збереження національних культурних традицій, рідної мови була польська школа, що перебувала на нелегальному становищі й була тісно пов'язана з католицькою церквою. Відтак, репресивна національно-освітня політика держави поєднувалася з дискримінацією на релігійному ґрунті, і саме католицька церква стала центром відродження духовного потенціалу поляків, піднесення гуманітарної культури, гармонійного синтезу процесу навчання й виховання, прищеплення молодому поколінню християнських моральних цінностей, плекання патріотизму. Тісний взаємозв'язок релігійних і національних почуттів поєднувався з відкритістю польської громади до міжкультурного діалогу, свідченням чого, зокрема, стало залучення православних учнів до польських шкіл. Яскравим виявом культурно-просвітницької діяльності поляків була організація публічних лекцій і різноманітних мистецьких акцій, через призму образності польського театру відображалася багата гама емоцій, естетичних відчуттів, ціннісно-світоглядних орієнтирів епохи.

Лісевич І.Т. Родом з України... (польська національна меншина і культурне життя на Наддніпрянській Україні у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст.). - К.: Інститут історії України НАН України, 1995. - 102 с.; Лісевич І.Т. У затінку двоглавого орла (польська національна меншина на Наддніпрянській Україні в другій половині ХІХ ст. - на початку ХХ ст.). - К.: Інститут історії України НАН України, 1993. - 87 с.; Лісевич І. Т. Духовно спраглі (духовне життя польської національної меншини на Наддніпрянській Україні в 1864-1917 рр.). - К.: Інститут історії України НАН України, 1997. - 240 с.; Палієнко В.І. Місця історичного розселення польської людності в Україні в кінці ХІХ-ХХ ст. - К.: Інститут історії України НАН України, 1998. - 78 с.; Сейко Н.А. Польське шкільництво на Волині-Житомирщині у ХІХ - першій половиніХХ ст. - Житомир: Житомирський держ. пед. ун-тет, 2002. - 158 с.; Буравський О. Поляки Волині у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. - Житомир: Житомир. держ. ун-т ім. І. Франка, 2004. - 168 с.; Сейко Н.А. Доброчинність поляків у сфері освіти України (ХІХ - поч. ХХ ст.). Київський учбовий округ. - Житомир: «Полісся», 2007. - 320 с.; Калакура О.Я. Поляки в етнополітичних процесах на землях України у ХХ ст. - К.: «Знання України», 2007. - 508 с.

Посилання

1 Glos kijowski, 1906, 1(14) marca. - S. 2.

2 Glos kijowski, 1906, 29 czerwca (10 lipca). - S. 1-2.

3 Dziennik kijowski, 1907, 11(24) kwietnia. - S. 2.

4 Dziennik kijowski, 1907, 31 marca (13 kwietnia). - S. 2.

5 Киевская мысль, 1909, 22 мая. - С. 1-2.

6 Державний архів Київської області (далі - ДАКО), ф. 2, оп. 36, спр. 47, арк. 577а-580.

7 Там само, арк. 621-623(зв.).

8 ДАКО, ф. 2, оп. 75, спр. 226, арк. 1-3.

9 ДАКО, ф. 2, оп. 73, спр. 282, арк. 1-4.

10 Киевская мысль, 1907, 24 августа. - С. 1; 1907, 4 мая. - С. 1; 1907, 15 мая. -С. 1.

11 Киевская мысль, 1907, 16 мая. - С. 1; 1907, 20 мая. - С. 1.

12 Киевская мысль, 1907, 7 июня.

13 Киевская мысль, 1907, 24 октября. - С. 3.

14 Киевская мысль, 1907, 10 ноября. - С. 3.

15 Киевская мысль, 1907, 9 ноября. - С. 3.

16 Киевская мысль, 1907, 24 октября. - С. 3.

17 Киевская мысль, 1907, 9 декабря. - С. 2.

18 Киевская мысль, 1907, 19 декабря. - С. 4.

19 Киевская мысль, 1907, 22 декабря. - С. 1.

20 Киевская мысль, 1907, 3 октября. - С. 1; 1907, 4 октября. - С. 1; 1907, 5 октября. - С. 1; 1907, 6 октября. - С. 1; 1907, 7 октября. - С. 1; 1907, 8 октября. - С. 1; 1907, 9 октября. - С. 1.

21 Киевская мысль, 1907, 11 октября. - С. 1; 1907, 12 октября. - С. 1.

22 Киевская мысль, 1907, 5 ноября. - С. 2.

23 Киевская мысль, 1907, 9 ноября. - С. 3.

24 Киевская мысль, 1907, 4 марта. - С. 4; Киевская мысль, 1907, 28 сентября. - С. 3.

25 ДАКО, ф. 2, оп. 73, спр. 286, арк. 6.

26 ДАКО, ф. 2, оп. 73, спр. 284, арк. 1-3.

27 ДАКО, ф. 2, оп. 73, спр. 285, арк. 2.

28 ДАКО, ф. 2, оп. 73, спр. 287, арк. 9.

29 Там само, арк. 10-10(зв.).

30 ДАКО, ф. 2, оп. 73, спр. 311, арк. 5-6.

31 ДАКО, ф. 2, оп. 74, спр. 108, арк. 1-1(зв.).

32 ДАКО, ф. 2, оп. 73, спр. 348, арк. 3-3(зв.).

33 ДАКО, ф. 2, оп. 73, спр. 379, арк. 4-4(зв.).

34 ДАКО, ф. 2, оп. 74, спр. 144, арк. 1-2(зв.).

35 ДАКО, ф. 2, оп. 73, спр. 492, арк. 4-5.

36 ДАКО, ф. 2, оп. 73, спр. 405, арк. 1.

37 ДАКО, ф. 2, оп. 73, спр. 380, арк. 4-4(зв.).

38 ДАКО, ф. 2, оп. 73, спр. 404, арк. 1-3.

39 ДАКО, ф. 2, оп. 73, спр. 385, арк. 1-1(зв.).

40 ДАКО, ф. 2, оп. 74, спр. 44, арк. 1-5.

41 ДАКО, ф. 2, оп. 73, спр. 374, арк. 4-4(зв.).

42 ДАКО, ф. 2, оп. 73, спр. 381, арк. 9-9(зв.).

43 ДАКО, ф. 2, оп. 73, спр. 386, арк. 1-3(зв.).

44 ДАКО, ф. 2, оп. 181, спр. 661, арк. 1-4.

45 ДАКО, ф. 2, оп. 73, спр. 349, арк. 1.

46 ДАКО, ф. 2, оп. 74, спр. 41, арк. 1-1(зв.).

47 ДАКО, ф. 2, оп. 74, спр. 51, арк. 5.

48 ДАКО, ф. 2, оп. 74, спр. 515, арк. 1.

49 ДАКО, ф. 2, оп. 74, спр. 103, арк. 3.

50 ДАКО, ф. 2, оп. 74, спр. 547, арк. 1-1(зв.).

51 ДАКО, ф. 2, оп. 74, спр. 552, арк. 1-6.

52 ДАКО, ф. 2, оп. 75, спр. 72, арк. 2-4.

53 ДАКО, ф. 2, оп. 74, спр. 156, арк. 1-1(зв.).

54 ДАКО, ф. 2, оп. 74, спр. 255, арк. 1-2.

55 ДАКО, ф. 2, оп. 74, спр. 256, арк. 1-2(зв.).

56 ДАКО, ф. 2, оп. 74, спр. 159, арк. 1-1(зв.).

57 ДАКО, ф. 2, оп. 74, спр. 267, арк. 1-4.

58 Киевская мысль, 1909, 2 апреля. - С. 1.

59 Киевская мысль, 1909, 16 апреля. - С. 3.

60 Киевская мысль, 1909, 2 мая. - С. 3.

61 ДАКО, ф. 2, оп. 227, спр. 191, арк. 20(зв.).

62 Киевская мысль, 1912, 12 февраля. - С. 5; 17 февраля. - С. 4.

63 Киевская мысль, 1912, 1 октября. - С. 6.

64 вотес кл^Бк!, 1915, 10(23) lutego. - 8. 3.

Размещено на Allbest.ru