Традиції заготівлі деревини у виробництві бочок на Гуцульщині

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Обробка дерева - важливе і необхідне заняття населення, від будівництва житлових та господарських споруд до виробів домашнього вжитку. Професія ж майстрів деревообробних ремесел здавна була однією з найбільш значущих і поважних на Гуцульщині. Майстер, який володіє ремеслом є безпосереднім носієм інформації щодо виготовлення свого виробу, зокрема щодо заготівлі, зберігання, обробки деревини та власне виготовлення виробу.

Етнографічне вивчення гуцульського краю розпочалося ще в XIX ст. Його досліджували етнографи, мистецтвознавці, антропологи. Окремі аспекти, зокрема вивчення деревообробних ремесел, спробував окреслити український дослідник А. Будзан. Важливі технологічні відомості і звичаї обробки дерева бондарства на Гуцульщині знаходимо у фундаментальній праці В. Шухевича «Гуцульщина». Традиції побуту в регіоні досліджували також П. Жолтовський, О. Соломченко, автори колективної праці «Народна архітектура Українських Карпат Х-ХХ ст.» - Ю. Гошко, Т. Кіщук, І. Могитич, П. Федак, які навели певні відомості й про бондарство.

Питання житла та довкілля, будівельних традицій українців Карпат ґрунтовно вивчила сучасна дослідниця Т. Файник, аналізуючи зокрема регіональну специфіку та локальну своєрідність традицій заготівлі матеріалу для спорудження дерев'яного житла. Серед іноземних дослідників короткий опис деревообробних ремесел та їх виробів зафіксував відомий австрійський вчений Р. Кайндль. Про технологічні галузі і техніки обробки деревини оповідає також М. Станкевич. Із сучасних дослідників цінний матеріал, який стосується технологічних особливостей бондарки, подають С. Гвоздевич і В. Ворончак.

Вивчення і дослідження методики використання унікальних технологій у заготівлі, зберіганні й обробці деревини перед виготовленням самого виробу майстрами Гуцульщини є сьогодні актуальною та малодослідженою темою. Адже природні матеріали та різноманітні технічні прийоми правильного підготування матеріалу в столярстві, теслярстві, бондарстві, стельмахівстві, різьбярстві, ґонтарстві, лозоплетінні тощо відіграють важливу роль у вироблені конкретного виробу деревообробного ремесла. Мета цієї статті - показати різноманітні способи використання порід деревини в бондарстві, їх заготівлю, збереження та обробки. Стаття написана на основі різних джерел - польових матеріалів, зібраних у гірських селах Івано-Франківської та Закарпатської обл., збірок музейних колекцій Києва, Івано-Франківська, с. Микуличин а також народознавчої літератури.

З усіх аспектів вивчення бондарства, на сьогодні найменше дослідженими є традиції заготівлі, збереження й обробки деревини перед використанням виробу. Бондарство, маючи в краї добру сировинну базу, досягнуло на Гуцульщині піку свого розвитку у ХІХ ст., перерісши з домашнього промислу на ремесло. Бочками, цебрами, відрами, бербеницями та ін. гуцули забезпечували не лише своє господарство, але й рівнинних мешканців аж до Дністра.

Багаторічне проживання гуцулів в оточенні лісів, постійне використання їх деревини практично в усіх сферах господарського життя, зумовило до особливе ставлення гуцула до деревини при виготовлені відповідних виробів. Вибір деревини при цьому був одним із найважливіших дійств, пов'язаних із виготовлення бочки. При вирішенні цього питання, брали до уваги багато чинників: вибір та час зрізу дерева, вид деревини, її властивості, вибір та зріз заготовки на обручі для бочок тощо. В залежності від виробу, вибір дерева був різний. Скажімо, Д. Остап'юк зауважив: «Якшо бочка робитсі для молочних потреб то найпридатнішим деревом була смерека і ялиця». Хоча був між смерекою і ялицею вибір: «Ялиця довше служит у використанні, особливо коли бочка робитсі для капусти, але уна швидко темніє, а дуб чи смерека лишаються все світлим і файним у бочці».

Тому для виготовлення бочки намагалися знайти таке дерево, яке задовольняло ряд вимог. За народними прикметами, майстри бондарі з с. Замагора В. Шереряк і М. Шекеряк розповідають: «Смерека має бути густоліта (на зрізі має бути розміщено одна від одної густо річні кільця) і “колюча” (легко колиться на дощечки), гладка і без сучка, тогди уна не промакає і не всихаєси, і червак її не взме». Важливого значення в заготівлі мав і час зрубу деревини. Так, М. Шекеряк розказує: «Дерево треба рубати в жовтні або на початку травня тоги вно накраще годитсі для обробітку». Інший майстер (з Чорного Потоку) - Д. Остап'юк з власного досвіду ділиться: «Дерево треба рубати в грудні-січні, коли дерево має найбільше соку, тоги вно добре колитсі і зберігаєсі». Майстер з Красноілля І. Шейваровський додає, що бувають і погані періоди заготівлі: «Дерево не можна рубати коли старий або новий місяць, треба чекати повного і в таке дерево червак ніколи не залізе і не з'їсти його».

Деревину намагалися спилювати, розташовану найближче до двора, щоб бути загальнодоступним і зручним місцем для транспортування заготовок. Щодо заготівля мірних ковбанів для сколювання на дошку, то майстри роблять це по-різному. Одні запевняють, що краще на місці розрізати дерево на мірні ковбани і на місці колоти, інші стверджують, що обов'язково дерево потрібно розпиляти і забрати до майстерні, аби дерево 2-3 дні постояло. Так нам розповідає О. Мочерняк з Лазещини: «Коли зрубали смереку, то відразу розпилюют на ковбани (міру, в залежності від висоти і ширини бочки) і в майстерні розколюют на половинки, в потім четвертини, виколювали серцевину, бо не годинці і тоги кололи “доги” (готова дощечка для складання бочки)».

Протягом багатьох років майстрами вивчалися й нові прийоми технологічних особливостей бондарських виробів. Одним із таких методів заготівлі є сушіння «доґів» (готові, поколені дощечки). В давнину традиції бондарського ремесла передавалися у спадок від батька до сина. Так, майстер з Чорного Потоку розповідає, що технологію сушіння «доґів» передалася йому ще від прадіда: «Коли “клепки” (доґи) вже наколені, їх спершу складали під дощ, аби вни добре намокли, тогди їх складали під стріху, би краще схло. Сушити треба було від місяця до пів року, але чим довше - тим краще». Інший майстер повідомив такий метод: «Як доґи покололи, їх кладут на “вісний” столец і обробляют на форму, якшо бочка робитсі овальна, то складают їх у “клітку”. У клітці воно має сохнути під дощем і сонцем від 2 тижнів до 3 місяців, а якшо бочка рівна по стінках - то доґи складали на піч або під стріху». деревообробний ремесло гуцульщина

Таким чином, стан розробки питання підготовки матеріалу для виробництва бондарських виробів на Гуцульщині, зважаючи на важливість цієї галузі у системі деревообробних ремесел, що перебуває у тісному взаємозв'язку з світоглядною системою українського народу, вимагає поглиблених досліджень і напрацювань польових матеріалів з тих теренів Гуцульщини, щодо яких питання не було достатньо висвітлене у сучасній історико-етнографічній літературі. Аналітичне опрацювання зібраного матеріалу дає можливість зробити певні висновки щодо етнографічної регіональної специфіки традиційного бондарства в гуцульському етномасиві. Зауважимо, що виробництво бочок і їхнє функціональне призначення мають спільні риси практично на всій території Гуцульського краю. Серед майстрів-бондарів, господарів гірських території побутували численні закони-традиції при виробництві бондарки.

Размещено на Allbest.ru