Формування геоцінностей у процесі викладання української мови як іноземної

Размещено на http://www.allbest.ru/

Формування геоцінностей у процесі викладання української мови як іноземної

Нікітенко В. О.,

кандидат філософських наук, доцент кафедри іноземних мов, Запорізька державна інженерна академія (Україна, Запоріжжя)

Стаття присвячена пошуку методологічних основ та наукових підходів до дослідження геокультурних цінностей та власне геокультури на етапі сьогодення; здійснено теоретичний аналіз і запропоновано досвід практичної реалізації вивчення вищезазначених культурних феноменів.

Ключові слова: геоцінності, геокультурні дослідження, загальнофілософські принципи, методологічна основа, антропологічна рефлексія, ціннісний світ, українська мова як іноземна.

геокультурний цінність антропологічний глобалізація

Філософія і наука вступили в новий постнеокласичний етап розвитку. У центрі уваги опинилися такі фундаментальні закономірності процесів у саморозвиваючих системах, як стохастичність, невизначеність, біфуркації. Побудова імітаційних моделей еволюції складних систем зажадала визнання принципів теоретичної варіабельності, пробабілізму, неприводимих алгоритмів, багатокритеріальної оптимізації і таке ін. Систематизація, класифікація і глокалізація геоцінностей одна із таких проблем. Однак сучасна соціальна філософія сприймає їх непросто і насторожено. Багатовимірність досліджуваного явища зумовлює міждисциплінарний характер дослідження, яке базується на різних загальнофілософських, загальнонаукових та спеціальних методах, які взаємодіють, взаємодоповнюються та визначають один одного, що дозволило забезпечити обґрунтованість і достовірність наукових результатів.

Ступінь наукової розробки проблеми геокультури, що формує нові цінності, у розвитку соціальних систем є малодослідженим. Тому вихідними одиницями аналізу мають стати праці М. Бердяєва, С. Булгакова, В. Соловйова, В. Розанова, Е. Фромма, В. Франка, Ю. Хабермаса та П. Юркевича. Своєрідний аксіологічний драматизм характеризує філософські роздуми М. Вебера і А. Швейцера, О. Шпенглера і М. Гадамера, Х. Ортега-іГассета і К. Ясперса, З. Фрейда і К-Г Юнга, Ж-П. Сартра і А. Камю, Й. Хайзінги і А. Тойнбі. Становлення досліджень культури у ХІХ-ХХ століття (Е. Тайлор, Ф. Ратцель, Л. Фробеніус, Б. Маліновський, Ф. Боас, А. Л. Крьобер і К. Клакхон). Засновниками класичної геокультурної школи є праці Ф. Рацтеля, Р. Челлена, А. Мехена, Х. Макіндера, Н. Спайкмена, в роботах яких центральне місце відводилось географічному розташуванню елемента міжнародної політики. Засновником цивілізаційного підходу в геокультурних дослідженнях є М. Я. Данілевський. Проблеми цивілізацій також досліджували К. Леонтьєв, О. Шпенглер, П. Савицький, Л. Гумільов, А. Тойнбі. Військово-стратегічні теорії геокультурних і геополітичних досліджень розробляли К. Клаузевіц, М. Медем, Г Жоміні. На законах географічного детермінізму вибудовували свої теорії Ж. Боден, Ш. Л. Монтескє, І. Гердер, О. Гумбольдт. Спроби географічного синтезу людської історії містяться в роботах відомого російського дослідника І. Мечникова. Вивчення взаємостосунків землі і людини знаходимо в працях Реклю, Відаль де ля Бланш, Ж. Брюн, А. Деманжон.

Ідеї Мехена стосовно концепції атлантизму продовжували розвивати Н. Спайкмен, У Ліппман, Дж. Кіффер, Р. Клайн, Д. Мейнінг, С. Коен, Р. Страус-Хюпе та ін. Ідеї становлення геокультурної та геополітичної парадигми світового розвитку належать перу І. Валлерстайна, З. Бжезинського, Ф. Фукуями, С. Гантінгтона. Серед російських дослідників геокультури слід зазначити М. Ільїна, Д. Замятіна, Колосова, Р. Туровського, М. Мироненка, Б. Межуєва, Панаріна, Б. Парахонського. Наприкінці ХХ століття з'явилися перші роботи із проблем української геокультури і геополітики, серед яких праці Ф. Рудича, В. Кременя, Ткаченка, М. Михальченка, В. Врублевського, В. Воронкової, В. Хорошковського, В. Дергачова, Д. Табачника, І. Кураса, А. Кудряченка, В. Мадіссона, Б. Пархонського, Ф. Рудича, О. Шаблія, М. Шульги та ін. З'являються підручники і монографії українських авторів, серед яких М. Култаєва, В. Храмов, В. Мадіссон, В. Шахов, О. Білорус, О. Василевський, М. Гончар, А. Гальчинський, Д. Лук'яненко, М. Гончаренко та ін.

Мета дослідження проаналізувати методологічні підходи та наукові основи дослідження геокультурних цінностей.

Задачі дослідження:

виявити загальнофілософські принципи та методи дослідження геокультурних цінностей як складного антропологічного феномена;

обґрунтувати інформаціологічний підхід до аналізу геокультурних цінностей, суть якого полягає у визначенні закономірностей розвитку наукового пізнання;

розкрити ціннісний аспект процесів глобалізації і дефрагментації планетарної спільноти, що відбувається завдяки висвітленню проблем саморозгортання планетарної культури.

Методологічною основою геціннісних і геокультурних досліджень є загальнофілософські принципи об'єктивності й історизму, всезагального зв'язку та розвитку, історичного і логічного, діалектичний, аксіологічний та герменевтичний методи і системний підхід, що ґрунтується на універсальних законах розвитку природи і суспільства. З огляду на те, що соціальний організм планети це об'єкт функціонального походження, то позитивну роль у якості інструменту когнітивного аналізу відіграють сучасні методологічні основи дослідження організації систем, що базуються на принципі цілісності, співвідношенні системності й організованості і розглядають функціональність як основну властивість організації.

Крім того, важливої ролі відіграє акцент на пошуки засад антропологічної рефлексії осмислення нових тенденцій інтеграції-дезінтеграції. Одним із наукових принципів і методологічних підходів є принцип холізму, що орієнтує дослідження на багатоаспектний аналіз антропологічних явищ. Важливим методологічним прийомом дослідження є також аналіз інтеграції і дезінтеграції загальнолюдських цінностей матеріального та духовного походження на регіональні і національні.

У зв'язку з цим представляється ефективним задіяти метод моделювання, при якому «базова модель» проектується на конкретний планетарний, регіональний і національний рівні. Оскільки в сучасному гуманітарному знанні панує методологічний плюралізм, то традиційні філософські методи (діалектичний, феноменологічний, герменевтичний, аксіологічний, культурологічний, синергетичний) у цих умовах найбільш плідно діють на основі принципу композиції (взаємодоповнення). Культура є поняттям складним і тому, задля її ретельного дослідження необхідно застосувати якомога більше наукових підходів, оскільки у такому випадку ми зможемо відтворити найбільше і найглибше різні атрибутивні риси предмету дослідження.

За допомогою загальнологічних методів наукового пошуку аналізу, синтезу, абстрагування, узагальнення, індукції, дедукції, моделювання доцільно визначити спільні риси окремих концептуальних моделей політичної комунікації та основні механізми практичної реалізації комунікації на рівні свідомості її учасників. Застосування історичного методу має допомогти нам проаналізувати ґенезу геоцінностей і концепцій інтегративної комунікації на основі загальнолюдських цінностей у поєднанні з критичним логічним аналізом протистояння локалізованих спільнот у регіональному вимірі. Біхевіористський метод має забезпечити можливість розглянути поведінку суб'єктів політичної комунікації, зокрема, проаналізувати показники й чинники електоральної поведінки індивідів і груп, явище політичного відчуження, абсентеїзму тощо. Творче поєднання системної, структурно-функціональної та синергетичної методології дозволило уявити політичну комунікацію як цілісну динамічну систему, проаналізувати її структуру та функції, нарешті, ризики і структурні суперечності, що накопичуються і спонтанно вирішуються на перехідному етапі становлення планетарного соціального організму. Аксіологічний метод дозволяє розкрити цінності та ідеали держав, регіональних і етнонаціональних спільнот, що локалізуються і мають дезінтеграційний характер, які покладено в основу сучасної політичної комунікації. У дослідженні політичної комунікації держав і їх блоків слід застосувати метод моделювання в рамках теорії ігор, який дозволить проаналізувати стратегії учасників взаємодії і виявити їх найоптимальніші варіанти, а також підібрати ефективні політичні технології для впливу на суспільну свідомість громадян.

У дослідженні геоцінностей і геокультури має бути використано інформаціологічний підхід, суть якого полягає у визначенні закономірностей розвитку наукового пізнання, що зумовлено необхідністю більш глибокого та точного відображення інформаційних зв'язків і відносин складних систем, що розвішаються й самоорганізуються, насамперед, соціальних систем, що інтегруються на основі становлення онтологічної, організаційної, інформаційної і аксіологічної єдності. Поєднання можливостей порівняльного аналізу, комунікативнодискурсивного підходу з низкою методів емпіричних досліджень є основою для пояснень відносин різних рівнів і висновків щодо значної технологізації сучасної політичної комунікації у планетарному просторі.

Крім того, предмет даного дослідження гостро потребує використання методів і категоріального апарату географії. Про що свідчить приставка «гео» у наших одиниць аналізу геоцінності, геокультура і геополітика. Зазначимо, що презентація географічних знань новий напрямок у гуманітарних наукових дослідженнях, які є невід'ємними складовими сучасних культурних, політичних та антропологічних досліджень. Культурна географія зовсім молода наука для нашої країни і досить часто вона натикається на неприйняття, нерозуміння, долаючи забобони, особливо зі сторони географів. Культурна географія має величезне значення як наукове, так і практичне, як нова гуманітарна наука та дисципліна, оскільки є одним провідних методів дослідження геокультурного поля, вивчаючи семантику геокультурного простору, геополітичного простору в контексті культури, проблему співвідношення культурних регіонів і місцевої свідомості, проблему культурного ландшафту та його складових. Також актуально зазначити, що тематика описання мандрів є дуже популярною і в сучасній геокультурі, і як науковий метод є чи найпопулярнішою.

Класична філософія, сучасна соціальна філософія і філософія культури віддзеркалюють процес ціннісного аспекту процесів глобалізації і дефрагментації планетарної спільноти завдяки висвітленню проблем саморозгортання планетарної культури. Усвідомлення ролі культури в житті людини і суспільства в цілому поставило під питання концепції, що абсолютизували роль економічного або політичного фактора. Більш того, став очевидним факт того, що самі по собі економіка і політика в певній мірі визначаються культурою. Одні й ті самі форми економічного і політичного життя функціонують по-різному в суспільствах із різним типом культури. Характером культури визначається механізм запозичення певним суспільством тих чи інших форм життєвої організації у інших суспільств. Найближчою до геоцінностей є філософія культури, тому приділимо їй більше уваги. По суті справи, філософія культури (сам термін з'явився лише на початку ХХ ст.) починається із досократиків, с вирізнення того, що «від природи», від того, що існує «завдяки встановленим нормам або закону». Геоцінності і геокультура це лише один із елементів цього природного руху розумної живої речовини [1].

Філософська антропологія та історія культури є продуктивним джерелом у цій науково-пошуковій роботі, оскільки «культура взагалі існує лише в історії, то філософія культури в багатьох пунктах співпадає із філософією історії і навіть часто ідентична із нею» [6]. Зазначений науковий підхід дослідження культури є своєрідним симбіозом історичної науки і культурологічної, в контексті якого досліджуються явище і процеси, що пов'язані з розвитком та взаємодією всіх аспектів людської діяльності, які мають безпосереднє відношення до культури. Предметом досліджень зазначеного наукового підходу є ціннісний світ історичних епох, індивідів та інших носіїв історичного процесу. Історична типологія культур класифікація культур за типом, визначення їх місця в культурно-історичному процесі наводять й інші словники, наприклад, «Філософський словник соціальних термінів» за редакцією В. П. Андрущенка [4]. У скарбниці світової наукової думки накопичено значний матеріал про геокультуру і геоцінності що стоять за геополітикою.

Місток між геокультурою і геополітикою перекидає явище «інтереси народу», що досліджувались В. В. Дубініним [2, с. 5-6]. Ключ до розуміння зв'язків, якими характеризується будь-яка система, у даному випадку геоцінностей, лежить в основі того процесу розвитку, результатом якого вона є формування геокультури і результатом цілеспрямованої геополітики. В свою чергу, зв'язки, взаємодії, що лежать в основі системи геоцінностей / геокультури, є основою й передумовою її подальшого розвитку. Геокультура як явище зародилося давно, але її буття не носило тотального характеру, оскільки її носієм були окремі, навіть видатні особистості, наприклад, філософи або воєначальники такі як, наприклад, Олександр Македонський, Наполеон та ін. І тільки на початку ХХІ століття процес їх формування набрав критичної потужності і почав проявлятися поряд зі становленням онтологічної, організаційної і інформаційної єдності світової спільноти. Геоцінності це лише один із елементів цього природного руху розумної живої речовини.

Посилення прояву явища спостерігається по шкалі часу завдяки значному зростанню просторового континууму протягом тривалого часу, а з наростанням нині глобалізаційних тенденцій слід очікувати агресивного прояву її організаційних властивостей у формі інтеграційно-дезінтеграційних процесів і негативних психологічних наслідків серед локалізованих суб'єктів культурно-історичного процесу, що не готові морально сприймати становлення всесвітнього громадянського суспільства, чіпляються за власні етнонаціональні цінності, наприклад, шаріат, не розуміють головних тенденції саморозгортання планетарної спільноти оволодіння інтелектуальною енергією, формування космополітичної свідомості і адекватного їй світогляду, створення інтелектуальної цивілізації і, на кінець, вихід людства за межі планетарного буття.

При оцінці і виборі принципів дослідження слід зазначити, що вони є найзагальнішими і універсальними інструментами будь-якого дослідження. Тож, у даному випадку ми будемо орієнтованими на традиційні принципи філософського дослідження. Найбільш поширеними серед яких є: синергетичний, діалектичний, системний принципи або підходи. Кожен з них має свої переваги над іншими і, одночасно, кожен з них є не замінимим у своєму діапазоні вивчення властивостей геоцінностей і геокультури взагалі.

Специфікою гносеологічного аналізу породження геоцінностей і геокультури є те, що він має бути виконаний за допомогою ірраціональних засобів, оскільки породження геоцінностей взагалі є прихований від очей дослідника процес його неможливо змоделювати, знайти аналоги в макросвіті або навести інші приклади. За таких умов у дослідженні породження геоцінностей треба використати можливості апарату синергетики, яка з часом дістає усе більшого поширення та авторитету у вирішенні проблем вивчення алгоритмів саморозгортання соціальних явищ [3]. Ця теза обумовлена тим, що основне навантаження при проведенні гносеологічного аналізу даного соціального явища припадає на поняття «самоорганізація». «Самоорганізація процес, в ході якого створюється, відтворюється або удосконалюється організація складної динамічної системи. Процеси самоорганізації можуть мати місце тільки в системах, що відрізняються високим рівнем складності і великою кількістю елементів, зв'язки між якими мають не жорсткий, а імовірнісний характер» [5, с. 566].

Це означає, що процес утворення цінностей у структурі соціального організму планети є, судячи з ключових слів наведеного визначення, складним, і тією чи іншою мірою свідомим, навіть якщо й завжди можна говорити про наявність в ньому власне чіткої усвідомленості, але завжди треба говорити про неминучу присутність хоча б і в надслабких формах її проявів, які можна визначити як квазисвідомість; імовірнісним або випадковим, який можна визначити у математичних виразах, за А. Колмогоровим, як максимальну складність; спонтанним, тобто таким, що характеризується непередбачуваністю змін основних своїх параметрів. Іншими словами, самоорганізація соціального світу це процес вільної гри інтелектуальних сил, що не підкоряються жорсткій детермінації ані з боку субстанціональної основи, ані з боку оточуючого середовища.

Системний підхід тут конче потрібен, оскільки цього вимагає, з одного боку, стан предметного поля дослідження, а з іншого його мета подати геоцінності як певну систему протистоячих сил, що розірвані на інтеграційні і дезінтеграційні процеси і локалізовані у географічному просторі планети. Це відносно новий науковий підхід, що дозволяє почати вивчення складних самоорганізуючих систем з нелінійними зворотними зв'язками (термодинаміка необоротних процесів, синергетика, теорія катастроф). До числа таких систем відносяться біосфера, ноосфера і сама людина.

Резюмуючи вищезазначене, слід зробити висновок, що предмет дослідження потребує використання досягнень усіх вищеперелічених підходів, оскільки тільки інтегроване знання про нього може з достатньо високою мірою вірогідності пояснити процес породження геоцінностей, функціонування геокультури і їх продукт геополітику, а також сприяти науковому прогнозуванню подальшому розвитку світової спільноти у парадигмі спонтанних інтегративних-дезінтегративних процесів, що притаманні сучасним перетворенням структури планетарної спільноти. Аналіз наукових підходів до геоцінностей і геокультури довів, що вони мать смислові, ціннісні, психологічні, соціальні, політологічні характеристики, які проявляють ціннісно-смислову матрицю планетарного життя у просторово-часовому вимірі і вона стає більш помітною і більш впливовою на життєустрій планетарного людства.

При оцінці і виборі принципів дослідження автор спирається на традиційні принципи філософського дослідження: синергетичний, діалектичний, системний принципи або підходи. Кожен з них має свої переваги над іншими і, одночасно, кожен з них є не замінимим у своєму діапазоні вивчення властивостей геоцінностей і геокультури взагалі. Системний підхід є корисним, оскільки цього вимагає, з одного боку, стан предметного поля дослідження, а з іншого подає геоцінності як певну систему протистоячих сил, що розірвані на інтеграційні і дезінтеграційні процеси і локалізовані у географічному просторі планети. Вибір методів дослідження обумовлений змістом конкретної ситуації, що аналізується. Багатовимірність досліджуваного явища зумовлює міждисциплінарний характер дослідження, яке базується на різних загальнофілософських, загальнонаукових та спеціальних методах, які взаємодіють, взаємодоповнюються та визначають один одного, що дозволило забезпечити обґрунтованість і достовірність наукових результатів. Автор детально обґрунтовує основні інструментальні засоби категорії даного аналізу, оскільки вони є достатньо маловживаними. Серед таких понять: геокультурний простір, культурна географія, географія груп, етнічна геокультура, економічна геокультура, геотопоніміка і геосемантика, геокультурні зв'язки, геокультура альтернатива, геокультурні спільності, геокультураперифірія, геокультурний образ, геокультурний потенціал, геокультура різноманітність, геокультурний розвиток та ін.

Геоцінності стрижень, остів будь-якої геокультури та будь-якого різноманіття її модифікацій субгеокультур. Автор звертається до філософських, культурологічних, історичних, політологічних, соціологічних, психологічних, аксіологічних і ін. джерел, що застосовуються нами при викладанні української мови як іноземної для іноземних студентів.

Щодо актуальності технологій е-Ьеаті^ в системі навчання іноземних громадян. Технології сучасності надають людству широкі можливості для пошуку нових, більш ефективних форм вирішення різних завдань. І навчання не є винятком. Підвищення доступності знань, прискорення процесу навчання, а головне підвищення його ефективності і отримання швидкої віддачі при одночасному скороченні витрат це актуальні потреби для більшості вищих навчальних закладів на сьогоднішній день. Для освітніх установ, які залучені до процесу навчання іноземних громадян, пошук нових і більш досконалих методів передачі знань є одним із провідних завдань системи е-Ьеаті^. Електронне навчання сьогодні є найбільш прогресивною формою отримання знань. Європейська комісія визначає е-Ьеаті^ як «використання нових технологій мультимедіа та Інтернет для підвищення якості навчання за рахунок поліпшення доступу до ресурсів і сервісів, а також віддаленого обміну знаннями та спільної роботи».

До переваг навчання іноземних громадян із застосуванням технологій системи е-Ьеаті^ слід віднести наступне: свобода доступу студент має можливість доступу через мережу ІП;етЄ: до електронних курсів, підручників, завдань із будь-якого місця де є вихід в глобальну інформаційну мережу; можливість навчання студента-іноземця за індивідуальним планом відповідно до власних можливостей і потреб (практика на батьківщині); можливість консультації із викладачем в процесі виконання завдання, особливо якщо на початковому етапі виникають труднощі перекладу; об'єктивна методика оцінки знань, отриманих в процесі навчання (технології системи е-Ьеті^ дозволяють виставляти чіткі критерії, за якими оцінюються знання, отримані в процесі навчання); гнучкість навчання (тривалість і послідовність вивчення теми, розділу тощо студент-іноземець обирає самостійно, адаптуючи таким чином процес навчання під свої можливості); можливості професійно-інтелектуального розвитку, як для студентівіноземців, так і для викладачів, що залучені до роботи із ними (студенти і викладачі розвивають навички і знання відповідно до новітніх сучасних технологій); своєчасність оновлення навчальних матеріалів, що представлені в електронних курсах; компетентність освіти, оскільки частіше всього електронні куси створюються цілою командою фахівців; цільова економія витрат на навчальнометодичне забезпечення, що є актуальною рисою системи e-Leaming в умовах сьогодення.

Не слід забувати, що за умови застосування будь-яких технологій системи e-Leaming з'являються додаткові можливості подачі матеріалу студентам, що безперечно дозволяє суттєво підвищити рівень підготовки іноземців. Не дивує той факт, що технології системи e-Leaming завойовують все більшу популярність у процесі навчання іноземних громадян, оскільки є відмінним доповненням підвищення якості та ефективності традиційного навчання. Звичайно, в будь-якому явищі чи процесі можна віднайти як позитивні сторони так і негативні. В зазначеному контексті слід говорити про правові проблеми, що пов'язані із захистом інтелектуальної власності, та кадрові, що пов'язані із підготовкою викладачів, здатних розробляти і постійно оновлювати вищезазначені курси. Сьогодні вже стало очевидно, що система e-Leaming не є тимчасовим захопленням і вирішення її проблем вимагає комплексного підходу, а саме: створення міжвузівських центрів підготовки викладачів, комплексна інформатизація вузів, формування пунктів із оцінки якості електронних курсів.

Інтегроване знання про явище геокультури сприяє: а) проясненню породження геоцінностей, функціонування геокультури та її продукту геополітики, а також сприяння науковому прогнозуванню подальшому розвитку світової спільноти у парадигмі спонтанних інтегративнихдезінтегративних процесів, що притаманні сучасним перетворенням структури планетарної спільноти; б) має смислові, ціннісні, психологічні, соціальні, політологічні характеристики, що проявляють ціннісно-смислову матрицю планетарного життя у просторово-часовому вимірі; вона стає більш помітною і більш впливовою на життєустрій планетарного людства; в) прогнозує посилення його прояву по шкалі часу, а з наростанням глобалізаційних тенденцій агресивного прояву його організаційних властивостей у формі соціальних конфліктів і негативних психологічних наслідків серед локалізованих суб'єктів культурно-історичного процесу.

Перспективи подальшого дослідження аналіз геоцінностей при викладанні української мови як іноземної.

Список використаних джерел

Базалук О. А. Разумное вещество / Базалук О. А. К.: Наукова думка, 2000. 363 с.

Дубінін В. В. Інтереси народу як предмет соціальнофілософського аналізу // Автореф. ... доктора філос. наук за спец. 090003 соціальна філософія та філософія історії. К.: НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2011. 34 с.

Синергетическая парадигма. Многообразие поисков и подходов / Отв. ред. В. И. Аршинов, В. Г Буданов, В. Э. Войцехович. М.: Прогресс-Традиция, 2000. 536 с.

Філософський словник соціальних термінів /

П. Андрущенко [та ін.]; заг. ред. В. П. Андрущенко. 3. вид., доп. К.; Х.: Видавництво «Р.И.Ф.», 2005. 672 с.

Философский энциклопедический словарь / Под ред.

С. Аверинцева, Э. А. Араб Оглы, Л. Ф. Ильичева и др. 2-е изд. М.: Сов. энциклопедия, 1989. 815 с.

Философский энциклопедический словарь / [ред.-сост. Е. Ф. Губский и др.]. М.: ИНФА, 1997. 576 с.

Размещено на Allbest.ru