Колочинська культура
Розгляд колочинських пам'яток. Аналіз городищ, які слугували сховищами для мешканців розташованих поблизу відкритих селищ. Особливості поховального обряду колочинської культури порівняно з іншими ранньосередньовічними старожитностями Східної Європи.
Рубрика | Культура и искусство |
Вид | доклад |
Язык | украинский |
Дата добавления | 21.07.2017 |
Размер файла | 241,7 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Колочинська культура
На північ від пеньківського ареалу, переважно на Дніпровському Лівобережжі, поширювалася колочинська культура. Вона охоплювала Північно-Східну Україну і сусідні області Росії та Білорусі, тобто південь лісової зони й північ Лісостепу (рис. 19).
Перші колочинські пам'ятки виявлено oе на початку XX ст. Зокрема, М. О. Макаренко 1909 p. дослідив поховання з кремацією у ребристій посудині-урні в с. Артюхівка поблизу Ромен, однак тривалий час ця знахідка вважалася унікальною. Ці старожитності були виділені в окрему культурну групу Е. О. Симоновичем після розкопок у 1955--1960 pp. городища Колочин на Дніпрі поблизу Гомеля. В наступні роки найцікавіші матеріали отримано під час розкопок могильників Новий Бихов, Тайманово і Тощи ця поблизу Могилева, Лебяжого, Княжого, Картамишевого на Куршині, а також на поселеннях Великі Будки на Сумщині, Дегтярівка, Роїще та Олександрівка на Чернігівщині (розкопки Л. Д. Поболя, Ю. А. Ліпкинга, Є. О. Горюнова, Р. В. Терпиловського та ін.). Нині відомо більш як 100 поселень. На 20 із них проведено розкопки, в ході яких виявлено понад 50 споруд, а також 12 могильників, на яких досліджено близько 400 поховань.
Поселення здебільшого мають невеликі розміри й розташовуються на краю першої тераси, інколи -- на дюнах у заплаві. В північній частині колочинського ареалу відомо кілька городищ (Колочин, Мощонка та ін.), які слугували сховищами для мешканців розташованих поблизу відкритих селищ.
Основний тип житла -- квадратна напівземлянка з вогнищем і центральним стовпом, дуже схожа на будівлі київської культури. Стіни -- зрубної чи каркасно-стовпової конструкції. Відомо також кілька наземних жител (Деснянка) та напівземлянок з піччю-кам'янкою у кутку. Останні, очевидно, з'являються у колочинських племен під впливом правобережного населення празької культури. Господарські споруди представлені головним чином ямами-льохами.
Поховальний обряд колочинської культури порівняно з іншими ранньосередньовічними старожитностями Східної Європи вивчено доволі ґрунтовно.
Найхарактернішими є ґрунтові могильники, що інколи налічують більш як 100 трупоспалень (Тайманово, Лебяже). Кремації у невеликих округлих ямах зазвичай кількісно переважають. Винятком є могильник Княжий, де урнові поховання становлять майже 70 %. Кальциновані кістки потрапляли до ямних поховань здебільшого перемішаними з попелом і вуглем, а до урн клали очищені кістки. Урни інколи накривали перевернутою великою корчагою, в одному випадку урна була накрита глиняним диском. У похованнях зрідка, окрім посуду, трапляються металеві прикраси кола "старожитностей антів" і наконечники списів.
Відомо також кілька невеликих курганних могильників у різних частинах коломийського ареалу. Зокрема, два кургани досліджено на могильнику Бездрик поблизу Сум. Безурнові поховання тут супроводжувалися уламками ліпного посуду і бронзових прикрас, глиняними пряслицями, кістками домашніх тварин.
Кераміка -- ліпна, неорнаментована. Як виняток трапляється рельєфний орнамент у вигляді горизонтальних наліпних валиків під вінцями чи "вух". Асортимент кераміки поступається попередній київській культурі -- майже відсутні миски і підлошений столовий посуд. Керамічний комплекс представлений переважно горщиками та корчагами слабопрофільованих (тюльпано- і банкоподібних), опуклобоких і циліндроконічних форм, а також дисками і сковорідками (рис. 21). Для ранніх фаз культури доволі типовими є ребристі посудини, тоді як на пізніх домінують опуклобокі та слабопрофільовані горщики.
Знаряддя праці виготовлено головним чином із заліза і сталі: це ножі, серпи, риболовецькі гачки та ін. Використовувалися також кістяні кочедики і проколки, глиняні пряслиця, кам'яні зернотерки і бруски. Зброя походить зі спаленого городища Колочин 1 або ж є інвентарем окремих поховань (Лебяже, Княжий). Відомо кілька наконечників списів та стріл, великий (можливо, бойовий) ніж.
Предмети убрання і прикраси переважно знайдені у похованнях. Серед бронзових і срібних прикрас поширені так звані "старожитності антів" (великі пальчасті фібули, пряжки та деталі поясного набору, шийні гривни тощо). Великі скарби таких речей виявлено останнім часом на колочинських поселеннях у Трубчевську на Десні та в Гапоновому на Сеймі. На поселенні Великі Будки знайдено скарб речей, що належав ювелірові. До його складу входило кілька залізних знарядь, поламані срібні прикраси, а також дві невеликі пальчасті фібули і численні нашивки на одяг різних типів, виготовлені зі свинцево-олов'яного сплаву.
Найбільш архаїчні колочинські пам'ятки датуються серединою V ст. за кількома знахідками залізних фібул типу Прага (Ходосівка, Колодязний Бугор, Яловщина). Більшість датувальних знахідок належить до VI, переважно VII ст. Зокрема, серединою -- другою половиною VII ст. датуються речі зі скарбів, знайдених на колочинських поселеннях у Гапоновому і Великих Будках.
Колочинська культура є прямим наступником київської. На півночі, у верхів'ях Дніпра, вона межує з пам'ятками типу верхніх шарів Банцеровщини й Тушемлі, що склалися на місцевому балтському субстраті під впливом київської культури. На Лівобережжі колочин, нарівні з пеньківкою, є одним із компонентів наступної волинцевської культури. Колочинська культура, найімовірніше, належала північно-східним угрупованням ранньоісторичних слов'ян -- північній частині антів чи венетам, локалізації яких Йордан не дає. Можливо, на півночі ареалу до її складу входили окремі балтські племена.
Господарство та соціальний устрій
Рівень соціально-економічного розвитку склавінів і антів періоду експансії на Балкани та в Центральну Європу був близьким до племен київської культури, але суттєво нижчим, аніж у черняхівців. Під поля, як і раніше, використовувалися переважно ділянки, розміщені поблизу річок, що засвідчує топографія поселень. Виснаження полів, мабуть, було однією із основних причин слов'янської колонізації. Заселивши Лісостеп, землероби починають ширше застосовувати залізні насадки на рала, використовувати серпи досконаліших типів і ротаційні жорна.
Рівень металургії та ковальства залишався невисоким. Утім, на думку більшості дослідників, у цей час відбувається відокремлення металургії від ковальської справи. Виникають невеликі виробничі центри типу залізоробної майстерні у Гайвороні, що складалася з чотирьох агломераційних печей та 21 сиродутного горна. Центром металообробки було, зокрема, городище Зимне, де знайдено залізні та бронзові напівфабрикати, ковальський інструмент. Ливарні формочки з Бернашівки, а також скарби прикрас, до яких входили й поламані речі, свідчать про появу спеціалістів-ювелірів.
Такі види ремесел, як гончарство, прядіння, ткацтво, обробка шкіри тощо, за умов слов'янського натурального способу життя залишалися в межах родинного промислу. Рівень торгівлі під час стрімкого розселення склавінів і антів також був невисоким. Поодинокі пряжки візантійського походження могли бути й воєнною здобиччю.
Слід згадати повідомлення Прокопія Кесарійського про те, що склавши й анти VI ст. "живуть у народоправстві, й тому у них доля і недоля у житті вважаються справою спільною". Невеликі слов'янські поселення, найімовірніше, належали патріархальним родинам. У більших селищах, таких як Рашків 3, могло проживати по кілька таких родин. Визначальна роль великих сімей у житті общини підтверджується матеріалами колочинських могильників Лебяже і Картамишево 2. Групи трупоспалень, на яких постійно повторюються однакові деталі поховального обряду, являють собою "мікронекрополі" патріархальних сімей.
Групи поселень у басейні тієї чи іншої річки можна співвіднести з повідомленням Йордана про те, що венети поділяються на окремі племена, назви яких відповідають родам та місцям проживання. Візантійські автори наводять чимало назв таких початкових племен для слов'ян Подунав'я. Племена доби первісної сусідської общини вже втратили основні економічні функції, але набули значення як військово-політичні об'єднання одноплемінників. Столицями таких племен могли бути деякі городища, як, скажімо, Зимне, Київ, Колочин.
Скупі рядки повідомлень авторів VI--VII ст. переконують, що під час походів на Візантію скла він и й анти мали могутні військові союзи. Слов'янське суспільство вступило у так звану добу "воєнної демократії". У цей час поширюється патріархальне рабство для полонених. Незважаючи на посилення ролі військових вождів, більшість важливих справ вирішувалися на народних зборах вільних общинників, де кожний дорослий чоловік був воїном.
Східні слов'яни (літописні племена) у VIII-X ст.
Відомості про східнослов'янські племена містяться на перших сторінках "Повісті минулих літ", складеної Нестором-літописцем у XII ст.: "...Ті ж слов'яни, прийшовши, сіли по Дніпру і назвалися полянами, а інщі -- деревлянами, бо осіли в лісах; а другі сіли межи Прип'яттю і Двіною і називалися дреговичами; а інші сіли по Двіні і називалися полочанами -- од річки, яка впадає у Двіну і має назву Полота; од цієї річки вони прозвалися полочанами. Слов'яни ж, що сіли довкола озера Ільменя, прозвалися своїм іменем -- словенами: і зробили вони город, і назвали його Новгородом. А другі ж сіли на Десні, і по Сейму, і по Сулі і назвалися сіверянами. І так розійшовся слов'янський народ, а від його імені й дістали свою назву слов'янські племена".
Далі автор літопису згадує також кривичів з містом Смоленськом у верхів'ях Волги, Двіни і Дніпра, бужан (волинян, дулібів) на Бузі, радимичів на Сожі, вятичі в на Оці, хорватів, уличів і тіверців по Дністру.
Традиційно, з літописними племенами пов'язують культури східних слов'ян останньої чверті І тис. н. е., що сформувалися на основі слов'янських старожитностей попереднього часу (V--VII ст.). Ці племена або племінні князівства можна вважати етнополітичними і територіальними утвореннями періоду "вождівства", з яких бере свої витоки Київська Русь. На території України вони представлені пам'ятками райковецької, волинцевської та роменської культур, причому роль кожної з них в етнокультурних та державотворчих процесах кінця І тис. н. е. була різною.
Райковецька культура
Ареал культури охоплює значну територію, що більш-менш збігається з ареалом попередньої, празької культури: Правобережну Україну і Закарпаття, а також суміжні області Білорусі на півночі, Молдови, Болгарії та Румунії на південному заході (рис. 19).
Окремі пам'ятки почали досліджуватися ще наприкінці XIX -- на початку XX ст. (розкопки на Житомирщині, а також на Старокиївській Горі у Києм тощо), проте широких масштабів ці дослідження набули вже у повоєнний період, з кінця 1940-х років. Загалом, райковецька культура до останнього часу визначалася як "пам'ятки типу Луки Райковецької" за поселенням в урочищі Лука поблизу с. Райки на Житомирщині, розкопки на якому були проведені В. К. Гончаровим у 1946--1947 pp. Дещо пізніше були досліджені поселення Канів, Сахнівка і городища Монастирок на Канівщині, поселення Макарів Острів і могильник Велика Андрусівка на Тясмині, Тетерівка і Шумськ на Житомирщині, Семенки 2 і Коржівка на Південному Бузі (розкопки Г. Г. Мезенцевої, В. Й. Довженка, Д. Т. Березовця, І. П. Русанової, П. І. Хавлюка, О. М. Приходнюка, В. О. Петрашенко). На заході України масштабні розкопки були здійснені В. В. Ауліхом, В. Д. Бараном, Б. О. Тимошуком, Л. П. Михайлиною, М.А. Филипчуком та іншими дослідниками. Найбільш повно досліджені поселення і городища Ріпнів, Рашків І, Кодин, Чорнівка, Пліснеськ, Бабка, Ревне, Добринівціта ін. У Прикарпатті відомі також Ревнівський та Чорнівський могильники, низка святилищ і культових місць, металургійний центр поблизу Григорівки.
Нині на території України зафіксовано близько 500 райковецьких пам'яток, переважну більшість з яких становлять неукріплені поселення. їхня площа, як правило, не перевищує 3 га. Топографія таких селиш досить різноманітна: від низьких терас річок і підвищень у заплаві до ділянок на плато та гірських схилах. Поселення відрізняються і за розмірами: зокрема, у Рашкові І на Дністрі досліджено 90 жител і понад 100 господарських ям, у Чорнінні зафіксовано 160 ям-западин на місці споруд. Однак частіше трапляються поселення з 10--20 будівлями.
Селища нерідко розташовані поблизу городищ, що займають берегові миси і підвищення. Вони поділяються на городиша-сховища, що не мали постійної забудови, і ремісничо-адміністративні центри племінних князівств. Складна система укріплень включала дерев'яні стіни, розділені на окремі приміщення, частоколи, земляні вали і рови. Слід зазначити, що металургійний центр у Григорівні на Дністрі, де збереглося 25 залізоробних горнів, та частину святилищ Прикарпаття було збудовано на місці городищ раннього залізного віку.
Основним типом житла є традиційна для слов'ян прямокутна напівземлянка, хоча інколи трапляються й глибші будівлі. Стіни у більшості випадків мали стовпову конструкцію. Опорні стовпи встановлювалися по кутках, а також посередині кожної стіни. Досить широко використовувалися зруби, трапляються також стіни з плоту, обмащеного глиною. Покрівля, очевидно, була двосхилою, причому дерев'яна основа часто засипалася зверху шаром глини. Переважають встановлені у кутку печі, складені з каменю, менш поширеними були печі, виліплені з глини на дерев'яному каркасі або комбіновані, кам'яно-глиняні. На печах часто встановлювали великі глиняні жаровні, що застосовувалися, можливо, для просушки збіжжя. Як опалювальні споруди інколи використовувалися вогнища з глиняними черенями. На городищі Ревне І, крім напівземлянок, зафіксовано наземні невеликі житла з прямокутними підвалами, а також довгі житлові споруди уздовж лінії укріплень. У материкових стінках останніх були вирізані численні печі-каміни.
Окрім жител, на поселеннях трапляються господарські будівлі, ремісничі майстерні, двоярусні гончарні горни, ями-льохи та ін. Такі споруди мають більш легку порівняно з житлами конструкцію. Ями для зберігання зерна, зі стінками, обмащеними глиною і обпаленими, мають діаметр і глибину близько 2 м, а іноді й більше.
Поховальні пам'ятки представлені поодинокими тілоспаленнями, лише на кількох фунтових могильниках досліджено по кілька десятків поховань (Велика Андрусівка -- 29 урнових і 14 ямних кремацій, Ревне -- 37 ямних). В останньому випадку, окрім поховань, досліджено святилище, яму-крематорій та наземну культову споруду.
Тілоспалення під курганними насипами відкрито на Волині (Пересопниця, Миляновичі), Буковині (Чорнівка) та Закарпатті (Червеневе, Звянцеве). Чорнівський могильник, розташований неподалік від ґрунтового у Ревному, на іншому березі Пруту, складався більш як із 80 курганів. Підкурганні поховання поділяються на три типи: у ямах, на горизонті у вигляді ритуальних кострищ та в урнах. Під курганами інколи фіксуються сліди дерев'яних огорож навколо поховань. Крім урн, у похованнях трапляються посудини-приставки, дрібні металеві прикраси, ножі, наконечники стріл, скляні намистини зі слідами вогню. Протягом IX--X ст. у середовищі носіїв райковецької культури певного поширення набувало тілопокладення, що інколи пов'язують із впливом християнства Великої Моравії.
На відміну від інших слов'янських старожитностей раннього середньовіччя серед пам'яток райковецької культури відомі культові споруди у вигляді різноманітних укріплених і неукріплених святилищ. Зокрема, у Прикарпатті невеликі округлі майданчики були оточені одним-двома кільцевими валами, на яких збереглися кам'яні вимостки зі слідами кострищ (Ржавинці, Крутилів). Знахідка чотиригранного кам'яного стовпа на одному з таких святилищ у Ржа-винцях дає підстави припустити, що в центрі майданчика могли стояти язичницькі ідоли. На думку І. П. Русанової та Б. О. Тимощука, саме з подібним культовим місцем на горі Богіт пов'язана знахідка відомого Збруцького ідола, опис якого дається у наступному розділі.
Неукріплене святилище досліджено неподалік с. Шумська на р. Гнилоп'ять. Споруда мала неправильну хрестоподібну форму з великою стовповою ямою у центрі. У святилищі зафіксовано рештки кострищ, камені-жертовники, кістки тварин, уламки посудин тощо. До святилища примикав могильник, а неподалік стояла садиба старійшини, що, можливо, виконував також функції жерця.
Серед кераміки переважає ліпний посуд. На ранньому етапі культури він абсолютно домінує. Керамічний комплекс цього часу складається з горщиків опуклобокої форми, часто орнаментованих вдавленнями по вінцях, конічних чи опуклобоких мисок і кухлів, сковорідок із високим бортиком. Згодом поширюється гончарний посуд місцевого виготовлення, за формами близький до ліпних горщиків. Він прикрашений лінійно-хвилястим орнаментом по усій поверхні. Миски і сковорідки залишаються ліпними, лише іноді трохи підправленими на гончарному крузі.
На поселеннях, розташованих на Дніпрі та Дністрі, трапляється невелика кількість імпортної кераміки, сіроглиняної салтівського типу та амфорної із Криму.
Рис. 1. Гончарний і ліпний посуд райковецької культури
Сільськогосподарські та ремісничі знаряддя праці, зброя і побутові речі виготовлені із заліза та сталі. Це наральники, серпи, коси-горбуші, мотижки, сокири, тесла, різці-ложкарі, ножі, шила, риболовецькі гачки, різні типи наконечників стріл та списів, шпори, кресала, деталі дерев'яних відер тощо. З каменю виготовлено жорна, точильні бруски, з глини -- пряслиця, ливарні форми, з кістки -- гребені, проколки, лощила та ін.
Прикраси і деякі деталі одягу виготовлені з кольорових металів. Серед них, зокрема, дротяні скроневі кільця, підковоподібна фібула, сережки-лунниці, підвіски-бубонці, різні пряжки (рис. 22). Імпортними, найімовірніше, були скляні намистини та пронизки. На поселеннях Подніпров'я і Подністров'я трапляються знахідки арабських срібних дирхемів, що були на той час універсальною валютою.
Загальний нас існування райковецької культури (кінець VII--IX/Х ст.) визначається на підставі стратиграфічних спостережень, археомагнітного датування ряду об'єктів, аналізу знахідок дирхемів, прикрас, зброї та знарядь, що мають численні аналогії серед старожитностей Центральної та Східної Європи. Пам'ятки правобережжя Дніпра дослідники поділяють на два етапи, що відрізняються відсутністю на ранньому та наявністю на пізньому етапі місцевого гончарного посуду. Ранній етап Луки Райковецької (за І. П. Русановою), близький за своїми ознаками до пам'яток типу Сахнівка (за О. М. Приходнюком), можна датувати кінцем VII--VIII ст., пізній -- IX ст. Найпізніші пам'ятки, в яких зафіксована кераміка так званого курганного типу (Канів, Монастирок та ін.), є перехідними до давньоруських і продовжують існувати навіть у X ст.
Райковецька культура, як доведено І. П. Русановою, виникає на основі празької. У південній частині ареалу її субстратом стала, очевидно, пеньківська культура, що зазнала празьких впливів ще в VI--VII ст. Вважається, що пам'ятки типу Луки Райковецької є головним компонентом формування давньоруської культури. Таким чином, витоки Київської Русі безпосередньо пов'язані з ланцюжком старожитностей типу Прага-Корчак і Лука Райковецька, тоді як інші слов'янські культури півдня Східної Європи до цих процесів мали побічне відношення.
У межах ареалу райковецької культури літопис уміщує низку племен Правобережного Подніпров'я і Подністров'я -- полян, уличів, деревлян, волинян (бужан, дулібів), хорватів, тіверців. Проте типологічна одноманітність пам'яток типу Луки Райковецької утруднює визначення конкретних особливостей матеріальної культури, властивих кожному з цих племен.
селище поховальний обряд
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Вплив християнства на розвиток науки й культури Київської Русі, особливості культури Галицько-Волинського князівства. Особливості європейської середньовічної культури. Мистецтво, освіта та наука середньовіччя, лицарство як явище європейської культури.
реферат [25,9 K], добавлен 09.05.2010Виявлення витоки космологічних уявлень трипільців, дослідження культа родючості та його відображення у мистецтві. Аналіз поховального обряду як частини ритуально-обрядової практики трипільців. Системи міфологічних вірувань, уявлень, культових споруд.
реферат [34,6 K], добавлен 08.09.2016Цінності традиційної культури. Особливості сприйняття світу в традиційній свідомості. Культ предків, роль обряду, соціальні функції магії. Культура сорому і культура провини. Ставлення до праці, багатства, часу і влади в до індустріальних суспільствах.
практическая работа [33,9 K], добавлен 19.05.2014Характеристика нерухомих пам'яток історії та культури, пам'яток археології, архітектури та містобудування, монументального мистецтва України. Труднощі пам'ятко-охоронної діяльності, які зумовлені специфікою сучасного етапу розвитку ринкової економіки.
контрольная работа [25,5 K], добавлен 24.09.2010Розгляд формування і поширення масової культури як феномену другої половини XX ст. Аналіз проблеми перетворення мистецтва у шоу. Вплив масової культури на маргінальні верстви людей. Комерційний аналіз формування культурних потреб і бажання масс.
презентация [724,8 K], добавлен 14.05.2015Правова, релігійна культура. Мистецтво, освіта як елементи культури. Політична культура. Усвідомлення українцями історичної місії, яка покладена на них, культуру, яка є однією з найбагатіших культур Європи.
реферат [28,3 K], добавлен 19.11.2005Культура українського народу. Національні особливості української культури. Здобуття Україною незалежності, розбудова самостійної держави, зростання самосвідомості нації. Проблема систематизації культури і розкриття її структури. Сучасна теорія культури.
реферат [22,6 K], добавлен 17.03.2009Характеристика визначних пам’яток історії та культури України. Першочергові заходи для збереження й популяризації визначних історичних будівель і культових споруд. Огляд визначних писемних пам’яток, історико-археологічних ансамблів, музейних комплексів.
презентация [6,0 M], добавлен 27.10.2013Поняття "філософія культури" з погляду мислителів ХХ ст. Культурологічні особливості різних епох європейської цивілізації. Теорії виникнення і розвитку культури. Цивілізація та явище масової культури у сучасному суспільстві. Етнографічне обличчя культури.
реферат [51,0 K], добавлен 05.02.2012Аналіз феномену духовного, який реалізується у сферi культури, спираючись на сутнісні сили людини, його потенціал. Особливості духовної культури, що дозволяють простежити трансформацію людини в духовну істоту, його здатність і можливість до саморозвитку.
контрольная работа [31,8 K], добавлен 03.01.2011