Культура країн Європи та Америки в 1920-1930-х роках

Характеристика і аналіз основних напрямів в розвитку світової літератури і мистецтва в першій половині XX ст. Вплив Першої Світової війни, зародження і поширення фашизму та світової економічної кризи на культурний розвиток країн Європи та Америки.

Рубрика Культура и искусство
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 16.07.2017
Размер файла 25,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Культура країн Європи та Америки в 1920-1930-х роках

Основні напрями в розвитку світової літератури

У 20-ті роки новим явищем у літературі стала поява письменників "втраченого покоління" - американця Ернеста Хемінгуея, англійця Річарда Олдінгтона, німця Еріха Марії Ремарка - покоління, становлення яких як митців припало на роки війни. Вони найгостріше відчули й висловили руйнацію цінностей, що сталася після війни. Герої їхніх романів - сильні молоді люди, що також багато пережили і зневірилися. У більшості вони не стали циніками: знають ціну чоловічій дружбі, відданості, любові, для них все це, можливо, останнє виправдання сенсу життя.

Термін "втрачене покоління", вперше вжитий американською письменницею Г. Стайн, став означати напрям у літературі, що відображав протест проти нелюдської бойні Першої світової війни, настрої песимізму і зневіри в соціальній дійсності та способі життя.

Зародження фашизму і загроза нової світової війни не могли не відбитися на літературному процесі 20-30-х років. Письменники, поети, публіцисти, можливо, глибше за інших розуміли, яку небезпеку приховує фашизм, які згубні наслідки несе людству. Світове визнання здобув антифашистський філософський роман у Німеччині - трилогія "Йосиф та його брати" Т. Манна та "Іудейська війна" Л. Фейхтвангера, де війну показано в усьому її антилюдському вигляді. У зв'язку з посиленням реакції актуального значення набуває антивоєнна тематика в Німеччині, представлена романом Е.М. Ремарка "На Західному фронті без змін", книгами Л. Ренна, А. Цвейга. Героїчну сторінку вписали до історії німецької літератури твори поетів - учасників Опору, наприклад, "Моабітські сонети" А. Хаусхофера, знайдені після розстрілу автора.

Посилення антифашистських настроїв в Італії відбилося у творчості Ч. Павезе, А. Моравіа, що написав сатиричний роман "Маскарад". У "Бесідах на Сицилії" Е. Вітторіні в алегоричній формі висловлено протест проти військових авантюр фашизму. У роки руху Опору італійська прогресивна література набуває антифашистського духу, віри в людину з народу.

Антивоєнна тематика у французькій літературі представлена творчістю А. Барбюса. Його романи "Вогонь" і "Ясність" написано в кращих традиціях реалізму. Ідейним ватажком міжнародного антифашистського фронту був письменник Р. Роллан, під керівництвом якого організовувалися конгреси миролюбних сил. література мистецтво культурний

Французький письменник А. Мальро в романі "Надія" засудив фашистську агресію в Іспанії, широку славу здобув автор пацифістського роману "Велика череда" Ж. Жіоно.

Несприйманню війни та викриттю її як антилюдського явища присвячено творчість англійського письменника Річарда Олдінгтона, котрий добровольцем брав участь у боях на фронтах Першої світової війни. Його антивоєнний пафос втілено у романі "Смерть героя".

Іспанські події лишили помітний слід у літературі багатьох країн і відгуки на них можна розглядати як невизначений пролог до літератури про Другу світову війну. Роман американського письменника Е. Хемінгуея "За ким дзвонять дзвони" став найві-домішим пам'ятником іспанським республіканцям і доброволь-цям-антифашистам усіх країн, що прийшли їм на допомогу. Значення цієї книги, що відобразила трагізм поразки, виявляється передусім в образі її головного героя Роберта Джордана, людини, для якої антифашистська діяльність, незважаючи на багато сумнівів, була природною, бо спонукальні причини її лежать не поза, а всередині людини, в її почуттях і розумі.

У 30-ті роки в обстановці активізації боротьби народів проти фашизму і війни кращі представники літератури західних країн стали до лав активних борців. Р. Роллан, Л. Арагон, Т. Драйзер і багато інших діячів культури брали участь в антивоєнному русі. Вони виступали з публіцистичними статтями проти загрози війни, розвінчували сутність фашизму. Безпосередня участь в антифашистському русі дуже вплинула і на художню творчість, у ній наочно виявляються риси глибокого реалізму, аналітичного сприймання світу. До числа найвизначніших письменників увійшов Луї Арагон, що опублікував у ті роки перші три книги епопеї "Реальний світ" і низку критичних творів. Прогресивні художні принципи розвивали у своїй творчості й багато інших, більш молодих літераторів: англієць Дж. Олдрідж, французи Л. Муссінак, Т. Ремі, А. Філіпп, Ж. Фревіль. Надзвичайним творчим піднесенням була позначена діяльність німецьких письменників-емігран-тів. Широку популярність здобули романи В. Бределя, А. Зегерс, філософські поеми І. Бехера. Видатну роль в антифашистській боротьбі відіграла творчість поета і драматурга Бертольда Брехта.

Голосно попереджала про загрозу нової війни і радянська література 20-30-х років. Власне, про минулу світову війну в радянській літературі говорилося тоді вкрай мало: "тему" Першої світової перекривала "тема" революції та громадянської війни. Однак кращі твори цього періоду - "Тихий Дон" М. Шолохова, "Ходіння по муках" О. Толстого - розкривали дуже складну тему: війна і людська доля. Ці видатні твори посіли гідне місце у світовій антивоєнній літературі.

Антивоєнна й антифашистська література 20-30-х років, що розвінчувала антинародну сутність війни і фашизму, була потужною пересторогою майбутньої катастрофи - Другої світової війни.

У 20-ті роки виокремилася й велика група письменників, які намагалися, так само, як і авангардисти в образотворчому мистецтві, виявити нові уявлення громадської свідомості, змінюючи не лише зміст, а й саму форму літературних творів. Цю течію в літературі назвали модернізмом. Найвпливовішими його представниками стали француз Марсель Пруст, австрієць Франц Кафка та ірландець Джеймс Джойс. Якщо традиційному реалістичному романові необхідні як мінімум характери, сюжет і певна композиція, то модерністам була властива відмова від цих звичних атрибутів. У циклі романів М. Пруста "У пошуках втраченого часу" головний герой намагається відтворити минулий час, передаючи вигадливі асоціації пам'яті, переливання почуттів і настроїв, відтворюючи образи людей. Місце сюжету зайняв безперервний "потік свідомості". В романах і оповіданнях Ф. Кафки зникає й інший атрибут реалістичного роману - характер.

Література також мала реагувати на появу масового читача, для якого читання стало формою дозвілля. У 20-30-х роках на зміну пригодницьким книгам у дусі Ж. Верна, Л. Буссенара або Р. Стівенсона приходить детектив. Саме в ці роки з'являються Ер-кюль Пуаро - герой детективних романів англійки Агати Крісті, комісар Мегре - француза Жоржа Сіменона, Hipo Вульф і Перрі Мейсон - американців Рекса Стаута й Ерла Стенлі Гарднера. За всієї різноманітності жанрів західної літератури серед них переважала масова література.

Серед найвидатніших письменників 20-30-х років XX ст. слід назвати індійського письменника Рабіндраната Тагора (драми "Визволений потік", "Червоні олеандри"; повісті "Дві сестри", "Квітник"; роман "Чотири частини"), французького письменника Ромена Роллана (роман "Зачарована душа", трагедія "Робесп'єр"), англійського драматурга Джорджа Бернарда Шоу (п'єси "Візок з яблуками", "Погано, але правда", "Женева"), німецького письменника Томаса Манна ("Маріо і чарівник", трилогія "Йосиф і його брати"), англійського письменника Джона Голсуорсі ("Сага про Форсайтів").

Основні ідеї і напрями в розвитку мистецтва в першій половині XX ст.

Відмітною особливістю суспільної свідомості початку XX ст. була віра у невпинність прогресу людства, безмежний оптимізм, який виник у специфічній обстановці 44-річного відносно мирного й благополучного розвитку Європи. Успіхи науки давали змогу сподіватись на всемогутність розуму. Здавалося, ніщо не може завадити людині, озброєній науковим пізнанням, зробити довкілля і суспільство кращими.

Перша світова війна серйозно похитнула ці переконання. Самий її початок, спричинені нею жорстокість, злидні викликали перелом у громадських настроях. Він передусім виявився у зникненні оптимізму, на зміну якому прийшов песимізм - зневіра в щасливому майбутньому. Характерною рисою свідомості стало відчуття занепаду європейської цивілізації, яке на початку століття було поширене лише серед частини європейських інтелектуалів-декадентів. Маніфестом цього нового світосприйняття стала книга німецького історика Освальда Шпенглера "Занепад Європи".

Іншою, не менш важливою рисою зрушень у суспільній свідомості стало поширення ірраціоналізму - зневіри в можливостях людського розуму. Ці два великі зрушення суспільної свідомості - утвердження песимізму та ірраціоналізму - залишили глибокий слід в європейському мистецтві.

Світова економічна криза, наступ фашизму, поширення тоталітарних режимів не могли не відбитися трагічно на долі й творчості літераторів і митців. Еміграція архітекторів, скульпторів, музикантів, митців з країн, де утвердилися фашизм і тоталітаризм, внесла істотні зміни до художньої культури багатьох країн. Так, митці "паризької школи", що знайшли притулок у США, сприяли перетворенню Нью-Йорка на міжнародний художній центр.

У творчості діячів мистецтва у 20-30-ті роки особливої вагомості набули соціально-політичні чинники. Соціальні рухи викликали до життя в багатьох країнах новаторські, революційні течії в мистецтві. Хоча тоталітарні режими, що виникли, створили своє, таке, що обслуговувало ці системи, мистецтво. Загострення боротьби тоталітаризму і демократії визначило зростання ідеологізації мистецтва, зіткнення полярних течій. До нових явищ міжвоєнного періоду належить й інтенсивний розвиток інтернаціональних і національних мистецьких процесів. Відбувається зближення мистецтва різних країн і народів.

У Німеччині на початку 20-х років набуло розвитку абстрактне мистецтво, що зводилося до певного співвідношення ліній та фігур. Його засновником був російський митець Василь Кандінсь-кий. Абстракціоністи були представлені творчістю художника В. Баушайстера, скульптора Р. Беллінга. За фашистської диктатури чимало митців (К. Кольвіц, Е. Барлах, О. Нагель) працювали нелегально, зберігаючи вірність гуманістичним ідеалам.

Руйнуючи культуру, фашизм намагався пристосувати мистецтво до своїх огидних пропагандистських цілей. У Німеччині (як і в Італії) активно відроджувалися найвульгарніші форми реакційного й міщанського мистецтва. Гротесково-помпезний стиль пізньої Римської імперії насаджувався в Італії" щоб викликати у населення думку про національну велич нащадків і спадкоємців Стародавнього Риму. В Німеччині розвивалися шовіністичні традиції німецького реакційного романтизму, символізму й німецького варіанта модерну - "югендстилю". Ідеї грубої сили, жорстокості, зневажливої пихи втілювалися в архітектурі й особливо у скульптурі фашистських країн (статуї, що уособлюють провінції Італії, на "Форумі Муссоліні" в Римі, скульптури А. Брокера в Німеччині та ін.).

В Італії - батьківщині Відродження - у міжвоєнний період офіційному фашистському напряму протистояли митці кількох угруповань ("Римська школа", "Корренте" та ін.), що закликали до свободи творчості та висловлювали соціальний протест у драматично-експресивних формах (роботи живописців Шипіоне, Р. Гуттузо). Реалістичний прогресивний напрям у мистецтві Італії представляли живописці та графіки Г. Муккі, А. Піццінато, Д. Мелоні.

Не менш значними були культурні традиції Франції. Після Першої світової війни тут великого поширення набув сюрреалізм (фр. буквально - надреалізм). У музичному мистецтві Франції утверджуються тенденції неокласицизму, експресіонізму, конструктивізму та ін. Засновником конструктивізму став композитор Е. Саті, що спільно з драматургом і живописцем Ж. Кокто очолив рух молодих композиторів проти витонченості, за "мистецтво повсякдення". Серед їхніх послідовників були А. Онеггер, Д. Місто, Ф. Пуленк, Ж. Орік, Л. Дюрей, Ж. Тайфер, що утворили творче об'єднання "шістка". Значний вплив на них справили музика І. Стравінського, а також темп і ритми американського джазу.

У мистецтві США міжвоєнного періоду посилюються реалістичні тенденції, відбуваються пошуки нових тем і засобів вираження, зростає критичне сприймання дійсності. Довкола засновника нової реалістичної школи Р. Хенрі об'єдналися Дж. Споун, Дж. Лакс, У. Глеккенс та інші живописці й графіки, що з різних боків показували соціальне життя американського міста. Склалася і зміцніла після 1918 р. гостросоціальна графіка А. Ян-га, Р. Майнора, У. Гроллера, Ф. Елліса. Один із найпрогресивні-ших митців XX ст. Р. Кент, а також Е. Хоппер, Ч. Бергфідд розвивали американську реалістичну традицію в живописі та графіці, доповнюючи її глибокими роздумами про сучасне життя, прагнучи узагальненості, чітких форм.

Різноманітне за жанрами й напрямами мистецтво Великої Британії представлено творами О. Джона, У. Оржна, Ф. Бренгві-на, С. Пеплю (реалістичний напрямок, портрет, графіка); М. Сміта, А. Хітченса (фовізм); У. Льюїса (кубізм, футуризм); С Спенсе-ра, Г. Сазерленда, П. Неша, Ф. Бейкона (витончена фантастика); Б. Ніколсона (абстракціонізм). Інтенсивно розвивається музичне життя Великої Британії, охоплюючи дедалі більше міст, у яких створюються музичні школи, оркестри, хорові товариства, проводяться музичні фестивалі й конкурси (Бірмінгем, Лідс, Норидж, Шеффілд та ін.). Міжнародне визнання одержує творчість Б. Бріт-тена. Велике значення для пропаганди оперного мистецтва мала діяльність Т. Бічема, головного диригента лондонського оперного театру "Ковент-Гарден".

Важливим новим явищем 20-30-х років стало народження масової культури внаслідок тих різноманітних змін, що відбувалися в XIX і XX ст. Більшість населення європейських країн стала писемною, як наслідок - "споживачем" культурної продукції. Однак під впливом промислової революції руйнувався старий життєвий уклад, мільйони людей залишили село і стали мешканцями міста. На їхні мислення і поведінку почали впливати вже не традиції, а засоби масової інформації, насамперед газети і журнали, що мали в ті роки колосальне значення. З появою радіо розпочинається й століття масової естрадної музичної культури, пісень, що буквально відразу завдяки виконанню на радіо, а після цього- тиражуванню на грамплатівках ставали надбанням мільйонів, які робили їхніх виконавців "зірками". Це Марлен Дітріх у Німеччині, Моріс Шевальє у Франції, Вадим Козін та Ізабелла Юр'єва в СРСР.

Специфіка масової культури полягає в тому, що фільм, книга або пісня стають справді культурною продукцією, яка створюється та поширюється в масовому порядку. Вона має у зв'язку зі своєю специфікою відповідати потребам масової аудиторії в дозвіллі, розвазі, розрядці, нарешті, постійно ніби балансувати між високими критеріями мистецтва та рівнем його масового сприйняття.

Масова культура 30-х років була двох типів. У демократичних країнах вона була комерціалізованою, але залишалася децентралізованою і політично різноманітною. У країнах із тоталітарними режимами (СРСР, Німеччина, Італія) масова культура стала використовуватися для маніпулювання і контролю над громадською свідомістю.

До Першої світової війни в мистецтві панував реалізм. Світ тоді здавався гідним його реалістичного відображення. Особистість творця, його смаки та пристрасті могли виявитись у виборі жанру, композиції, форми або кольору. Коли світ втратив свою гармонійність і раціональність в очах художників, архітекторів, музикантів, його реалістичне відображення ніби перестало мати сенс. Відбулися зміни в осмисленні ролі митця. Вона тепер полягала не у відображенні світу, а у вираженні митцем свого бачення і розуміння.

Хоча панорама західноєвропейського образотворчого мистецтва в ці десятиріччя вирізнялася мозаїчністю співіснуванням і суперництвом різних шкіл і напрямів, основна маса мистецтва розвивалася в рамках реалізму. Йдеться про ту загальну творчу діяльність художників, творців, що спиралася на спадкоємність реалістичної зображальності, коли джерелом творчості е реальне життя - людина, природа, предметність. Проте вже була "нова реальність", створена після дерзань авангарду.

У 20-30-ті роки формується міжнародний художній простір, художні напрями набувають міжнародного характеру, зростає взаємовплив культур і мистецтв народів світу. Однак у цьому процесі спостерігаються регіональні цивілізаційні відмінності. У країнах Східної і Південної Європи, що здобули самостійність після Першої світової війни, вплив абстракціонізму та ірраціональних течій був неістотний. Визначальний вплив на розвиток мистецтва справляли тут національно-державні ідеї. Митці цих країн дотримувались головним чином однієї з двох концепцій розвитку національного мистецтва. Дехто звертався до "паризької школи", прагнучи долучитися до сучасного мистецтва і течій. Передусім запозичувалися уроки так званого нового традиціоналізму з його відродженим реалізмом. Особливо це відбилося на жанровому портреті. Інша концепція мала своєю опорою національні традиції. Ставилося завдання створити власне, нове, сучасне національне мистецтво. Звідси - звернення до класичної спадщини, національних, художніх і народних традицій. Однак найза-гальнішим напрямом у мистецтві країн цього регіону було звернення до теми народного буття. На цьому ґрунті й зародився неопри м ітиві зм.

Західноєвропейські митці, які репрезентували на початку століття нові модерністські течії, у 20-ті роки вже стали "старими" майстрами. Фовісти, кубісти, футуристи "заспокоїлися". Вони вже не "бунтівники", а визнані метри, хоча й не створюють більше нічого незвичайного (крім П. Пікассо). До модерністів поступово приходить визнання, але більшість музеїв ще не поспішає придбавати їхні твори. Лише кілька видатних митців здобули міжнародну славу й авторитет. Потужна творча особистість П. Пікассо втілила в собі різні течії та напрями образотворчого мистецтва, суперечності власної свідомості та життя мистецтва XX ст. У його творах залунала тема трагічного зіткнення світла і пітьми. 1987 р. він написав найвідомішу свою картину - трагічну композицію "Герніка" (назва іспанського міста, знищеного фашистськими бомбами). Виставлена в іспанському павільйоні Всесвітньої виставки, ця картина сприймалася як попередження, як символ загибелі людства, що загрожувала йому з боку фашизму.

Водночас у перші повоєнні роки стає помітним піднесення абстрактного мистецтва. Після Першої світової війни інфляція духовних цінностей, прискорена еволюція стилів і напрямів, що стала дуже інтенсивною у другій половині 10-х років, призводять до появи безпредметного мистецтва. 1915 р. К. Малевич створив свій знаменитий "Чорний квадрат". Ця крайня школа модерністського мистецтва розвивалася з 1912 р. на противагу кубізму, прагнучи вийти на безпредметне зображення, позбавлене будь-якого зв'язку 8 предметним світом. У 20-ті роки його представляли француз Р. Делоне, голландець П. Мондріан, К. Малевич та інші митці, що потрапили під вплив абстракціоністських живопису й теорії. Інше русло еволюції стилів, що йшло від символізму і стилю модерн, привело до появи унікального засобу абстрактного живопису, засновником якого був В. Кандінський, що практично не мав прямих послідовників. Творчість В. Кандінського однаково належить як російському, так і німецькому авангарду. Якщо безпредметність залишивши всі компроміси з реальністю на стадії кубізму, прямує шляхом рішучого розриву з конкретністю, створюючи мову універсальних першоелементів, то абстракціонізм Кандінського йде від особистого до загального, поступово звільнюючись (абстрагуючись) від реальних форм. На відміну від безпредметності в абстракціонізмі мова не вільна від абстракцій з рослинними і біоморфними формами та енергіями, хоча вони не нагадують нічого конкретного. У 20-ті роки у наукових і творчих лабораторіях Парижа, Москви, Мюнхена робилися спроби узагальнити досвід абстракціонізму, вивчити першоелементи художніх форм (лінія, крапка, пляма, колір тощо), а також опрацьовувались ідеї синтезу живопису, архітектури, прикладного мистецтва, початок дизайну. В другій половині 20-х років інтерес до абстракціонізму зменшується. У деяких країнах з авторитарними й тоталітарними режимами ця течія підпадає під утиски та заборону.

Науково-технічний прогрес дав поштовх формуванню нових стильових напрямів у мистецтві супрематизму (з лат. - вищий), конструктивізму, раціоналізму. Становлення конструктивізму було продовженням супрематизму К. Малевича. Конструктивізм протистояв абстрактній філософічності супрематизму Малевича, прагнучи за допомогою безпредметної форми знайти компроміс мистецтва і техніки. У Росії цей напрям (В. Татлін, А. Родченко, Е. Лисицький) відіграв важливу роль в архітектурному мистецтві, дизайні та будівництві. У Москві з того часу залишилося багато будинків, створених у стилі конструктивізму. Проекти та ескізи російських архітекторів справили значний вплив на найвизначніших західноєвропейських зодчих Ле Корбюз'є та Міс ван дер Рое.

Створена В. Гропіусом у Німеччині школа "Баухаус" (1912- 1932) проголошувала єдність усіх мистецтв, відкидала традиційні відмінності між ремісником і митцем, прагнучи створити нові зв'язки між ремеслами та промисловістю, виробництвом і науками, між художньою творчістю й технічною творчою думкою. Його лабораторія дизайну опрацьовувала проекти для промисловості. З приходом фашистів до влади в Німеччині школа припинила існування, але її діячі продовжували творчість в еміграції.

Разом із цим поворотом до "речовинності", а також до реалізму в перші повоєнні роки майже в усіх галузях мистецтва і творчості можна помітити характерну рису - спрямованість до майбутнього, сподівання на світовий розквіт і духовне перетворення світу шляхом мистецтва. У цей час розквітає жанр антиутопії (Є. Замятін, А. Платонов, О. Хакслі, Дж. Оруелл). Кандінський мріяв про створення храму Всесвітньої утопії. Ле Корбюз'є будував місто-сад у передмісті Бордо у Франції. Однак реальне життя не давало підстав для оптимізму. Жахи Першої світової війни, її тяжкі наслідки та й загалом умови повоєнного крутого історичного зламу викликали в Європі рухи протесту проти дійсності та самого мистецтва.

Наприкінці війни та у перші повоєнні роки на зміну кубізму, футуризму й експресіонізму приходять нові течії- дадаїзм, а потім сюрреалізм. Дадаїзм (від безладного дитячого бубоніння "дала") об'єднав у роки війни велику групу швейцарських митців, що займали агресивну антиестетичну позицію. Вони відкидали сенс життя, мистецтва як творчої діяльності, ідею художнього синтезу, навмисне її пародуючи. Дадаїсти захоплювалися колажем, фотомонтажем, спорудженням механічних приладів, маскарадними діями і пропонували творчість без жодної мети відповідно до проявів суті життя. Ця ірраціональна течія незабаром змінилася новою - сюрреалізмом, що виник 1924 р. і розглядав світ як нагромадження парадоксів, кошмарів і соціального безумства. Сюрреалізм також відкидав художній синтез, створив свою стильову форму та ідейну концепцію безглуздості буття, що уявляються митцю у вигляді жахливих кошмарів або неправдоподібно-фантастичних видінь. Створюючи свої картини, художники цього напряму намагалися, за їхнім висловлюваннями, розірвати "ланцюги розуму", поринути в безодню підсвідомого, дати волю інстинктам, снам і зафіксувати на полотні або папері ті слова, образи, асоціації, що в них виникають, якими хаотичними і незв'язними вони не були б.

Світової слави набула творчість каталонця Сальвадоре Далі, що з 1929 по 1940 р. жив у Франції. Сюрреалісти на чолі з С. Далі намагалися зобразити ірраціональний світ. На їхніх картинах на відміну від картин абстракціоністів є предмети начебто знайомі, але інколи вони мають химерний вигляд і поєднані у незвичайній композиції, як це буває в нічних мареннях. Картини С. Далі "Постійність пам'яті" та "Палаюча жирафа" найбільш яскраво відображають цей напрям в образотворчому мистецтві, центром якого став Париж.

У 30-ті роки вплив сюрреалізму поширився за межі Західної Європи, досягнувши Латинської Америки та Японії.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Визначальні риси світової культури другої половини ХХ ст. Ідеологізація мистецтва та її наслідки для суспільства. Протистояння авангардного та реалістичного мистецтва. Вплив масової культури на формування свідомості. Нові види художньої творчості.

    реферат [37,1 K], добавлен 13.12.2010

  • Основні риси новоєвропейської культури XVII-XVIII ст. Реформа і відновлення в мистецтві стилю бароко, його вплив на розвиток світової культури. Класицизм як напрямок розвитку мистецтва та літератури. Живопис, скульптура та архітектура класицизму.

    реферат [61,7 K], добавлен 07.01.2011

  • Індійська культура посідає одне з чільних місць в історії світової культури. Поділ суспільства на касти. Індуїстськи форми релігії: виникнення, розвиток й поширення. Головні символи індуїзму. Індія й сьогодення: суспільство, громадсько-політичне життя.

    реферат [27,1 K], добавлен 12.01.2008

  • Характерні риси просвітництва Ренесансу в Україні. Історичні умови розвитку культури Литовського періоду. Розвиток усної народної творчості, театрального мистецтва і музики. Стан тогочасної освіти та літератури, архітектури, скульптури та живопису.

    лекция [104,4 K], добавлен 22.09.2010

  • Загальна характеристика сюрреалізму як художнього напряму, його зародження в атмосфері розчарування, характерного для французького суспільства після Першої світової війни. Філософські погляди Фройда, Ніцше, Бергсона, Башляра у поезії сюрреалізму.

    курсовая работа [43,8 K], добавлен 20.01.2011

  • Загальні риси розвитку культури. XIX століття увійшло в історію світової культури як доба піднесення і розквіту літератури, образотворчого мистецтва, музики, духовності. У XIX ст. завершується процес формування наукового світогляду європейської людини.

    реферат [37,2 K], добавлен 10.02.2009

  • Етапи розвитку української культурологічної думки ХХ ст. Складнощі формування національної культурологічної школи. Архітектура і образотворче мистецтво барокової доби в Україні. Культура України в 30-40-х роках ХХ ст. Розвиток мистецтва у період війни.

    контрольная работа [36,7 K], добавлен 21.02.2012

  • Умови розвитку культури українського народу в другій половині XVII – кінці XVIII ст., вплив на неї національно-визвольної боротьби. Становлення літератури, театральної та музичної творчості. Розвиток архітектури та образотворчого мистецтва України.

    лекция [17,4 K], добавлен 01.07.2009

  • Характеристика польської культури XIV - першої половини XV сторіччя. Письменники Польського Відродження та розквіт польської літератури. Особливості і стилі архітектури, розвиток скульптури, музичного мистецтва. Історія розвитку польської науки.

    курсовая работа [59,6 K], добавлен 06.07.2012

  • "Вітер свободи" - важливий культурний феномен 80-х років. Аналіз розвитку українського мистецтва, починаючи з 80-х років. Особливості сучасного українського мистецтва. Постмодерністські риси української літератури та живопису 80-90-х років ХХ ст.

    контрольная работа [41,2 K], добавлен 26.09.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.