Дослідження юхнівської культури
Вивчення керамічного комплексу юхнівської культури. Головний аналіз формування і розширення нових етнокультурних масивів. Особливість дослідження прокресленого та перлинного орнаментів. Основна характеристика появи сарматів у Північному Причорномор'ї.
| Рубрика | Культура и искусство |
| Вид | лекция |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 16.07.2017 |
| Размер файла | 58,8 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Юхнівська культура
Східними сусідами милоградців були носії канівської культури, територія якої охоплює Подесення та Посейм'я, сягаючи на північному сході верхів'їв Оки. Назву їй дано за городищем поблизу с. Юхнове Чернігівської області, дослідженим Д. Я. Самоквасовим ще в 70-ті роки XIX ст. Проте виділено культуру М. В. Воєводським у 1947 р. Попри тривале дослідження пам'яток канівської культури вона є найменш вивченою. Остаточно не з'ясовано і її датування -- за О. М. Мельниковською, десь приблизно VII--НІ ст. до н. е.
Знана ця культура насамперед за городищами, хоча в її ареалі відомі й селища. Яків милоградській культурі, городища невеличкі (0,2--0,5 га), і лише деякі мають трохи більші розміри (Шабалинівське -- 3 га). Влаштовані вони на високих мисах, що визначало систему оборони: схили ескарпували, а вал та рів зводили з напільного боку. Відомі також городища, обнесені валом і ровом по периметру.
Городища різняться системою забудови. Деякі з них (Кудлаївське, Благовіщенська Гора) поділені дерев'яною стіною на дві частини: більша з них, на краю мису, була забудована, менша -- вільна, очевидно використовувалася для утримання худоби. Відомі городища, де житлово-господарчі комплекси розташовано попід валом, а центральна частина також була вільною (Случевське). Не виключено, що деякі городища було забудовано повністю, а деякі використовувалися як схованки та місця проведення обрядів. Будівлі -- наземні та дещо заглиблені -- зводили з дерева (із вертикально встановлених кілків чи з плоту) і обмащували глиною. Відомі також споруди на зразок зруба. Окрім осель звичайного розміру, виявлено великі будинки, які є прикметною рисою канівської культури. їх розділяли перегородками на менші приміщення. Окрім городищ, розвідками виявлено й селища. Однак розкопки на них майже не проводили.
Поховальні пам'ятки юхнівської культури маловідомі. Йдеться про поодинокі виявлені на городищах поховання -- кремації із вміщенням останків у ямі (Кудлаївське городище) або поховання у випростаному стані (Мезинське городище).
Керамічний комплекс юхнівської культури скромний і доволі одноманітний. Представлений головним чином горщиками видовжених пропорцій з високо розташованими плечиками та невеличким денцем або приземкуватими, роздутими в середній частині. Оздоблено його просто -- рядочком ямок, насічок, відбитків нігтя на шийці чи по краю вінець. Інколи ямки скомпоновано в трикутники вершиною вниз (фона) чи у вертикальні або навскісні стовпчики, які утворюють горизонтальну смугу. Трапляються прокреслений та перлинний орнаменти. Валик не притаманний. Доволі численним є мініатюрний посуд (рис. 15).
Із глини виготовляли й інші речі. Особливо часто трапляються прясельця, на відміну від посуду яскраво орнаментовані, а також різних типів важки -- у вигляді конуса, кулі чи "млинців" з отвором. Прикметною рисою юхнівської культури є так звані рогаті цеглини -- з видовженими кутами.
Металевих виробів знайдено мало, і вони не оригінальні. Прикраси (шпильки, браслети, сережки) дублюють форми лісостепового населення. Виявлено тут також ажурні прикраси на зразок підгірцівських. Зрідка трапляються вістря до стріл скіфського зразка, а також залізні знаряддя. Для виготовлення різних виробів широко використовували кістку та ріг (голки, проколки, руків'я, стріли, амулети).
Походження канівської культури В. А. Іллінська переконливо пов'язувала з бондарихинською культурою. Справді, є всі підстави вважати, що натиск кочовиків з півдня та хвилі мігрантів із Правобережжя лісостепової Наддніпрянщини змусили бондарихинців полишити свою територію й закріпитися у Подесенні. Однак не варто ігнорувати й думку тих дослідників, які вказують на зв'язок канівської культури з попередньою лебедівською. Усі три спільноти -- бондарихинська, лебедівська, а потім і юхнівська -- за стилем культури належать до світу народів лісової смуги, можливо, балтського кола. Наявність спільних рис між ними свідчить про те, що боротьба за життєвий простір змусила консолідуватися бондарихинське та лебедівське населення, унаслідок чого й виникла юхнівська культура. Можливо, саме належність до іншого етномовного світу спричинила певну ізоляцію юхнівців, так само як і милоградців, від південних сусідів. В усякому разі речей скіфського зразка тут мало, а грецькі імпорти сюди не доходили.
Рис. 15. Юхнівська культура (за В. П. Левенком та А. Є. Аліховою)
Більшість дослідників схильні ідентифікувати юхнівців з "не скіфським племенем" меланхленів Геродота (IV, 20, 100--102, 107, 119, 125). Хоча юхнівська культура на тлі скіфської та скіфоїдних культур постає доволі скромною та одноманітною, вона є помітним явищем у східноєвропейській історії. Зведення численних городищ -- а їх нині відомо сотні -- вказує на значний потенціал цієї спільноти, нову організацію життя у боротьбі за життєвий простір. Деструкція у юхнівському середовищі була викликана формуванням і розширенням нових етнокультурних масивів, зокрема зарубинецької культури. керамічний юхнівський етнокультурний орнамент
Сармати. Пізні скіфи. Таври
Східними сусідами скіфів були сармати. Давні автори спочатку називали їх савроматами. Зокрема Геродот із цього приводу писав, що за Танаїсом (Доном) -- не скіфські краї, там мешкають савромати. Цей етнонім, на думку М. Фасмера, походить від давньоіранського "саоромат" й означає "оперезаний мечем", "той, хто носить меч". Савромати займали величезні простори від Дону до Південного Приуралля. Пізніше, вже як сармати, вони з'явилися на території нашої країни.
Поява сарматів у Північному Причорномор'ї
Поширена й досі традиція пов'язувати загибель Скіфії з навалою сарматів не підтверджується повною мірою джерелами. Поштовхом для таких висновків стала оповідь Діодора Сицилійського (Історична бібліотека, II, 43, 44). Савромати, стверджував він, були виведені скіфами із Мідії і поселені на Танаїсі; у подальшому, посилившись, вони розгромили скіфів і перетворили їхню країну на пустелю. Але Діодор жив у І ст. до н. е., тож ніяких конкретних даних про те, коли саме розвивалися ці події, у нього немає. Більше того, оскільки в переказі фігурують Мідія і савромати, а не сармати, то, найімовірніше, йдеться про якусь війну в давній період історії цих народів.
Надійнішим документом є декрет на честь Протогена. Ним вдячні громадяни Ольвії вшанували патріота, який виділяв значні кошти на будівництво оборонних споруд, щоб захистити рідне місто від варварів. Серед тих, хто допікав Ольвії, згадується й цар сайїв Сайтафарн. Отож, декрет фіксує появу під стінами Ольвії нових вояків, ясна річ, не скіфів, оскільки ольвіополіти їх добре знали, але також іраномовних (на це вказують етнонім та ім'я царя). Ними могли бути сармати. Дату цього документа -- рубіж III--II ст. до н. е. -- можна вважати першою згадкою про сарматів на території нашої країни.
Однак нову етнополітичну карту Північного Причорномор'я подав Страбон. Його капітальну працю "Географія" у 17-ти книгах ми вже згадували. Так от, за Страбоном, західну околицю степів, між Дунаєм і Дніпром, займали гети і тірагети (фракійці), язиги, сармати царські та якісь угри. Далі на схід, між Дніпром і Доном, мешкали роксолани (VII, 3, 17). Аорси кочували між Меотідою і Каспієм, а сіраки -- на південь від них (XI, 5, 7--8). Скіфи заселяли низини Дніпра та степовий Крим. Цю область, як і частину Добруджі (історична область в Румунії), Страбон назвав Малими Скіфіями. Таким чином, Страбон назвав не лише нових господарів причорноморських степів, а й їхні угруповання. Західне "крило" представляли язиги, східне -- роксолани.
Про який час ідеться у цій етнокарті: той, коли вчений завершив свою "Географію" (7 р. до н. е.), чи раніший? Тут привертає увагу одна деталь. Роксолани були відомі Страбону тим, що їхній цар Тасій направив на допомогу цареві скіфів Палаку 50 тис. вояків для боротьби з Херсонесом. Це повідомлення перегукується з однією точно датованою подією, висвітленою у писемних джерелах і декреті на честь Діофанта, знайденому в Херсонесі. Херсонес дуже потерпав від скіфів, і 110 р. до н. е. понтійський цар Мітрідат VI Євпатор направив на допомогу місту свого полководця Діофанта. Той розгромив не лише скіфів Палака, а й їхніх союзників ревксиналів, за що вдячні херсонесіти й увічнили його. Тих ревксиналів дослідники схильні ототожнювати з роксоланами Страбона. Отже, з кінця II ст. до н. е. роксолани були сусідами і союзниками пізніх скіфів.
Подальші зміни на етнополітичній карті Північного Причорномор'я зафіксував Пліній Старший (І ст.), з творів якого уціліла енциклопедична праця "Природнича історія" (у 37 книгах). У переліку народів, не в усіх подробицях зрозумілому, першими на північ від Дунаю згадано гетів (вони ж даки), за ними -- сарматів, і серед них аорсів (вони ж гамаксобії, з давньогрецької -- ті, що живуть на візках, тобто кочовики), потім аланів і роксоланів. Таким чином, сарматське населення поповнилося новими прибульцями зі сходу -- аорсами й аланами. "Величні царі Аорсії" фігурують і в одній з епіграфічних пам'яток І ст. А де ж язиги? Пліній знає їх у Паннонії (Угорська низина), як і його молодший сучасник, визначний римський історик Тацит (Аннали, XII, 29--30). А знаменитий олександрійський учений Клавдій Птолемей (II ст.) прямо називає язигів у Паннонії переселенцями (Географія, III, 5, 1). Це, до речі, добре підтверджується й археологічними даними. Туди вони відкочували, мабуть, під тиском своїх родичів.
Таким чином, сарматське населення України постійно поповнювалося прибульцями зі сходу, а сама Сарматія досягла величезних розмірів, поділяючись на Азійську і Європейську.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Дослідження проблематики єдності етнокультурних і масових реалій музичної культури в просторі сучасного культуротворення. Ааналіз артефактів популярної культури, естради і етнокультурної реальності музичного мистецтва. Діалог поп-культури і етнокультури.
статья [22,1 K], добавлен 24.04.2018Дослідження тшинецької археологічної культури. Дослідження Пустинкiвського поселення. Кераміка та вироби з кременю і бронзи. Основні форми мисок. Господарський уклад племен тшинецької культури на Україні. Датування тшинецької археологічної культури.
контрольная работа [891,2 K], добавлен 02.02.2011Поняття і сутність культури, напрямки та проблеми її дослідження. Передумови виникнення української культури, етапи її становлення та зміст. Особливості розвитку української культури періоду Київської Русі, пізнього Середньовіччя, Нової, Новітньої доби.
учебное пособие [2,1 M], добавлен 11.02.2014Сутність явища культури та особливості його вивчення науками: археологією і етнографією, історією і соціологією. Ідея цінностей культури, її еволюція та сучасний стан. Види і функції культури по відношенню до природи та окремої людини, в суспільстві.
контрольная работа [36,8 K], добавлен 28.10.2013Гіпотези генезису мистецтва, його соціокультурний зміст і критерії художності. Дослідження поняття краси в різних культурах та епохах. Вивчення феномену масової культури. Специфіка реалістичного та умовного способів відображення дійсності в мистецтві.
реферат [51,9 K], добавлен 03.11.2010Труднощі історичного життя України. Широкі маси суспільства як справжні творці і носії культури. Самобутня система освіти. Автори "Української культури". Елементи національного самоусвідомлення. Спроба цілісного дослідження феномена української культури.
реферат [28,6 K], добавлен 23.04.2013Розгляд формування і поширення масової культури як феномену другої половини XX ст. Аналіз проблеми перетворення мистецтва у шоу. Вплив масової культури на маргінальні верстви людей. Комерційний аналіз формування культурних потреб і бажання масс.
презентация [724,8 K], добавлен 14.05.2015Дослідження поняття, функцій та форми культури. Вивчення ролі та соціального впливу культури. Поняття світогляду. Світоглядне самовизначення та світоглядний вибір. Позитивний та негативний вплив преси, радіо, телебачення та Інтернету на світогляд людини.
презентация [1,1 M], добавлен 08.02.2015Характеристика появи та розвитку ранніх форм культурогенеза. Дослідження гри як всеосяжного способу людської діяльності і універсальної категорії світового існування. Проведення аналізу ігрових елементів сучасної культури на основі теорії Й. Хейзинга.
статья [22,0 K], добавлен 07.02.2018Історичний огляд становлення іспанської культури. Стародавні пам'ятники культури. Музеї сучасного мистецтва в Мадриді. Вплив арабської культури на іспанське мистецтво. Пам'ятки архітектури в мавританському стилі. Розквіт іспанської музичної культури.
реферат [21,1 K], добавлен 08.01.2010