Перспективи розвитку українських закладів культури

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

культура населення мистецтво

Культура як самостійна галузь соціально-культурного будівництва включає до себе широке коло державних і громадських органів, підприємств, установ, організацій, закладів культури. До цієї галузі належать: театральне, музичне, хореографічне, образотворче, декоративно-прикладне, естрадне і циркове мистецтво; концертні організації, музеї, бібліотеки, будинки культури та ін.; кінематографія; телебачення і радіомовлення; видавнича справа, поліграфія і торгівля книгами.1

Управління культурою полягає в: організації створення, розповсюдження і популяризації творів літератури та мистецтва; забезпеченні поширення інформації і пропаганди досягнень культури; збереженні і використанні культурних цінностей; охороні творів мистецтва і пам'ятників культури, підвищенні культурного рівня населення України; керівництві підприємствами, організаціями, установами і закладами культури.3

З метою реалізації в повному обсязі Комплексної програми основних напрямків розвитку культури в Україні до 2005 року та вимог Конституції України щодо консолідації та розвитку української нації, розвитку її історичної свідомості, традицій, культури, мови, гарантій свободи, художньої творчості, а також вимог щодо охорони історично-культурної спадщини розроблено концептуальні напрямки діяльності органів виконавчої влади щодо розвитку культури у галузі театрального і музичного мистецтва, кінематографії та відеокультури, образотворчого мистецтва й архітектури, охорони і використання пам'яток історії та культури[1].

Діяльність у сфері культури здійснюється на професійній чи аматорський основі у порядку, визначеному Основами законодавства України про культуру від 14 лютого 1992 p.[2], законодавством України про підприємства, підприємницьку діяльність, некомерційні організації та об'єднання, а також законодавством, що регулює конкретні види діяльності у сфері культури.

Пріоритетні напрямки розвитку культури визначаються цільовими загальнодержавними програмами, які затверджуються Верховною Радою України (ст. 85 Конституції України). Держава створює умови для розвитку культури української нації та культур національних меншин; збереження, відтворення та охорони культурно-історичного середовища; естетичного виховання дітей та юнацтва; проведення фундаментальних досліджень в галузі теорії та історії культури України; розширення культурної інфраструктури села; матеріального та фінансового забезпечення закладів, підприємств, установ, організацій культури.3

Обєктом курсової роботи є заклади культури України,та їх діяльність.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

1.Розкрити сутність діяльності закладів культури, та їх важливість для населення.

2.Проаналізувати динаміку чисельності закладів культури,забезпечення та відвідування їх населенням.

3.Дослідити шляхи розвитку та збільшення закладів культури та мистецтва в Україні.

При дослідженні основних показників діяльності закладів культури в Україні були використані наступні методи: аналіз рядів динаміки, розрахунок параметрів трендових моделей і обґрунтування їх вибору, кореляційно-регресійного аналізу, аналіз рядів розподілу, групування.

Теоретико-методологічною основою роботи є періодичні видання, підручники, нормативно-правові акти, наукова література, статистичні дані залучені з офіційного сайту Державної служби статистики України.

1. Теоретичні основи вивчення діяльності закладів культури

1.1 Галузі культури та роль державної політики в сфері культури та мистецтва

культура населення мистецтво

Упродовж останніх років роль культури в процесі розвитку стала однією з важливих політичних проблем. Для розроблення конструктивної політики галузі та забезпечення можливості оцінки наслідків її впровадження необхідна відповідна інформація. З цією метою Інститутом статистики ЮНЕСКО розроблено концептуальну основу системи статистики культури, яка охоплює повний спектр культурної творчості, незалежно від конкретного соціально-економічного способу його реалізації. Зазначена концептуальна база та методологія адаптовані відповідно до національного законодавства про культуру та використані для підготовки цих методологічних положень. Діяльність, яка регулюється національним законодавством про культуру, відповідає галузям культури, які визначаються в рамках міжнародного стандарту системи статистики культури. Галузі культури утворюють комплекс, пов'язаних з культурою видів економічної діяльності, які згруповані в такому порядку: - культурна та природна спадщина; - вистави та святкування; - книги та преса; - бібліотечна справа; - аудіовізуальні та інтерактивні засоби. Це мінімальний комплекс культурної діяльності, стосовно якої забезпечується збирання й узагальнення співставних статистичних показників, що дозволяє визначити параметри охоплення галузі культури та отримати уявлення про її структуру. До складу галузі культурної та природної спадщини включається діяльність музеїв, включаючи території археологічних розкопок і пам'яток. Вистави та святкування - включають всі види культурних заходів, що їх проводять виконавці. Виконавські мистецтва - включають таку професійну діяльність, як театральна (включаючи лялькові театри), танцювальна, оперна. Категорія книги та преса включає всі види друкованих видань: книги, газети, періодичні видання. Бібліотечна справа забезпечує створення, збереження та доступ до фонду відомостей, що забезпечують певні інформаційні потреби - дослідницькі, освітні, культурні та дозвільні. Основними елементами галузі аудіовізуальних та інтерактивних засобів є передачі на радіо та телебаченні. Крім того, окремою складовою статистики культури є виробництво фільмів. Особливою складовою у статистиці культури є мова. Мова виступає одним із засобів передачі поточних послуг культури та культурної спадщини, засобом сприйняття та розуміння оточуючого світу, суспільного та природного середовища існування цієї групи. Тому велика увага в рамках статистики культури приділяється отриманню даних про мови, які6 використовуються при виробництві продукції у галузі культури. Насамперед такі дані забезпечують відомості щодо доступності матеріалів на національній мові, передачі мови з покоління в покоління та змін у сферах застосування мови.6

Основи законодавства України про культуру визначають правові, економічні, соціальні, організаційні засади розвитку культури в України, регулюють суспільні відносини у сфері створення, поширення, збереження та використання культурних цінностей і спрямовані на: реалізацію суверенних прав України у сфері культури; відродження і розвиток культури української нації та культур національних меншин, які проживають на території України; забезпечення свободи творчості, вільного розвитку культурно-мистецьких процесів, професійної та самодіяльної художньої творчості; реалізацію прав громадян на доступ до культурних цінностей; соціальний захист працівників культури; створення матеріальних і фінансових умов розвитку культури.7

Пріоритетні напрямки розвитку культури визначаються цільовими загальнодержавними програмами, які затверджуються Верховною Радою України (ст. 85 Конституції України). Держава створює умови для розвитку культури української нації та культур національних меншин; збереження, відтворення та охорони культурно-історичного середовища; естетичного виховання дітей та юнацтва; проведення фундаментальних досліджень в галузі теорії та історії культури України; розширення культурної інфраструктури села; матеріального та фінансового забезпечення закладів,підприємств, установ, організацій культури. Політику держави у сфері культури, правові, економічні та соціальні гарантії її реалізації, систему соціального захисту працівників культури визначає Верховна Рада України. 5

Органи виконавчої влади забезпечують реалізацію політики у сфері культури; здійснюють за участю громадських об'єднань розроблення державних програм розвитку культури та їх фінансування; створюють умови для відродження і розвитку культури української нації, культурнаціональних меншин, які проживають на території України, та ін. Управлінська діяльність у сфері культури здійснюється системою органів виконавчої влади, кожен з яких реалізує свою компетенцію на окремих ділянках культурного будівництва: безпосередньо культура, телебачення і радіомовлення, кінематографія, друкарська справа та ін. 4

Систему державних органів управління культурою складають: Міністерство культури і мистецтв України, міністерство культури АРК, управління культури обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, відділи культури районної державної адміністрації, підвідомчі їм театри, концертні організації, художні колективи, цирки, бібліотеки, музеї, клуби та інші театрально-видовищні підприємства і заклади культури, спеціальні навчальні заклади культури і мистецтва, музичні та художні школи. 4, ст.248

1.2 Система показників розвитку культури та мистецтва

Головними показниками розвитку культури та мистецтва є кількість закладів культури та мистецтва на кількість населення.

Наймасовішим закладом культури в Україні є бібліотеки, кількість яких у 2005 р. становила більше ніж 21,5 тис. з книжковим фондом 355,7 млн. примірників книжок і журналів. У сільській місцевості діяло понад 16 тис. бібліотек з книжковим фондом 160,9 млн. примірників. 10, ст. 18

Однак кількість бібліотек не дає повної картини про рівень бібліотечного обслуговування населення, який залежить перш за все від ступеня розвитку мережі бібліотечних установ і їх територіальної доступності, від наявності книжкових фондів та їх співвідношення з чисельністю населення. Слід зазначити, що книжки та журнали українською мовою становлять 37% фонду масових та універсальних бібліотек, російською -- 62%. 10, ст. 20

Забезпечення населення бібліотеками у міській і сільській місцевостях не однакове. Рівень забезпечення міського населення бібліотечними установами є нижчим, ніж сільського, що пояснюється особливостями розселення. Одночасно кожна міська бібліотека обслуговує більшу чисельність населення (читачів). Рівень задоволення попиту читачів значною мірою залежить від концентрації у бібліотеках книжок та співвідношення суспільно-політичної, технічної, сільськогосподарської, художньої, дитячої та інших видів літератури. Більш різноманітну літературу мають, як правило, бібліотеки із значним книжковим фондом (понад 10 тис. примірників). Активність населення у користуванні послугами бібліотек характеризується часткою читачів у загальній чисельності населення та числом книговидачі у розрахунку на одного жителя. 10

Своєрідними центрами культурного відпочинку населення є клубні установи, яких на кінець 2004 р. налічувалось понад 21 тис., у тому числі у сільській місцевості -- понад 18 тис. Клубні установи розміщені згідно з адміністративним поділом території, а також за виробничим принципом -- при заводах, фабриках, навчальних закладах, санаторіях. Однак клубні установи відсутні майже у кожному другому селі. Зрозуміло, діяльність клубних установ залежить не стільки від їх наявної місткості, скільки від кількості та якості заходів, які там проводяться.11

Кінообслуговування в Україні представлено 10,8 тис. кіноустановок з платним показом, а кількість відвідувань кіносеансів за рік перевищує 7 млн., тобто в середньому 0,1 на одного жителя (табл. 2). У міських поселеннях працюють постійні кінотеатри. Найвищий показник кіновідвідувань у містах, великих містах, курортних центрах. Проте і в цих поселеннях в останні роки намітилася тенденція до різкого скорочення середнього рівня відвідування кінотеатрів. 11

Якщо мережа закладів культури (клуби, бібліотеки, кіноустановки) в Україні зменшується, то театрів -- зростає. У 2002 р. в країні функціонувало 130 професійних театрів (проти 89 у 1985 p.), у тому числі опери та балету -- 7, драми та музичної комедії -- 85, дитячих та юного глядача -- 38. Проте кількість відвідувань театрів також має тенденцію до зменшення. Лише за 90-ті роки цей показник зменшився втричі і становив у 2003 р. 5,6 млн. відвідувань на рік. Із загальної кількості музеїв -- 118 краєзнавчих, 119 історії та археології, 59 мистецтвознавства, 42 літературних. 8

Велику роль у культурному житті населення відіграє музейна справа. В Україні налічується близько 360 музеїв (включаючи філіали), у тому числі: історичні, меморіальні, краєзнавчі, природничо-наукові, мистецтвознавчі, галузеві та ін. Найбільше професійних театрів функціонує у Києві, Львові, Одесі, Дніпропетровську, Донецьку, Миколаєві та в Автономній Республіці Крим, а державних музеїв -- у Києві, Львові, Одесі, Полтаві, Запоріжжі, Харкові, Чернігові, Донецьку. Серед областей за цим показником виділяються: Луганська, Дніпропетровська, Івано-Франківська та Автономна Республіка Крим. 6, ст. 51

Масовою пропагандою культурних досягнень займаються і засоби інформації -- телебачення, радіомовлення, газети, журнали, книжково-журнальні видавництва. У 2003 р. в Україні видавалось понад 2,7 тис. газет (республіканських, обласних, міських, районних та ін.). При цьому разовий тираж газет становив 34 млн. примірників, у тому числі українською мовою -- 14 млн. Якщо кількість газет, їх разовий тираж зріс, то книжок -- знизився і становив 6,5 тис. друкованих одиниць тиражем 51 млн. примірників 1985 р. він становив 155 млн.). 6

Усі культурно-освітні установи функціонально пов'язані з виробництвом музичних інструментів та інших предметів культурного призначення, поліграфічною промисловістю, кіностудіями, студіями звукозапису, фотокінолабораторіями, книжковою торгівлею, торгівлею художніми виробами і товарами тощо. А тому ефективною має бути система територіальних комплексів культурного обслуговування населення, об'єднаних єдністю зони обслуговування і спільністю наявних ресурсів. 10

Методи державного регулювання розвитку культури та мистецтва

Необхідність виділення коштів з державного та місцевих бюджетів на фінансування соціально-культурних заходів є закономірним і виправданим з позицій розвитку держави. Саме цей напрям кошторисно-бюджетного фінансування є найбільшим порівняно з усіма іншими бюджетними витратами. 7

До соціально-культурних видатків держави належать видатки на: соціальний захист населення і соціальне забезпечення, освіту, науку, культуру і засоби масової інформації, охорону здоров'я, фізичну культуру та спорт, заходи у сфері молодіжної політики. Фінансування зазначених видатків відіграє велику соціальну та політичну роль, формуючи в суспільстві відчуття "благополуччя й задоволення" або "розчарування" тими процесами, що відбуваються у країні. Разом з тим в умовах існування бюджетного дефіциту соціально-культурна сфера є найвразливішою, тому що велика кількість цих видатків фінансується за "залишковим принципом", тобто в останню чергу або ж за дуже скороченими нормативами та нормами. 12, ст. 483

Соціальна інфраструктура, яка включає органи підтримки і розвитку культури, мистецтва, освіти, науки, охорони здоров'я і фізичної культури, пенсійні і різні соціальні виплати, політику робочої сили, нині розглядається як обов'язкова умова повноцінного функціонування суспільно-економічної системи і, відповідно, потребує до себе значної уваги. 5

Складність правового регулювання фінансування витрат на культуру і мистецтвополягає у не лише в об'єктивних причинах, пов'язаних із загальним становищем у країні, а й у специфіці самої галузі культури. З одного боку, культура не може існувати без свободи творчості і тому одне з найважливіших завдань правового забезпечення культурної сфери - це гарантування та забезпечення творчих свобод: свободи художньої творчості, свободи слова, свободи друку тощо. 7, ст. 83

З іншого боку, в умовах класичного ринкового господарювання значна частина організацій культурно-мистецької сфери є економічно неприбутковими, але суспільне необхідними. З цього випливає, що суспільство (держава), яке зацікавлене в існуванні та розвиткові культури, повинно створити такий правовий простір, у якому культура зможе існувати, залишаючись економічно неприбутковою, навіть за умов ринкової економіки.

Відповідно до функціональної класифікації видатків до них належать витрати на утримання засобів масової інформації, у тому числі телебачення і радіомовлення, пресу, книговидання тощо, а також дослідження і розробки у сфері духовного та фізичного розвитку. 11

Згідно з функціональною структурою видатків на культуру та мистецтво їх включено до розділу "Духовний та фізичний розвиток" (код 0800) та підрозділу "Культура та мистецтво" (код 0821). Ці видатки включають фінансування театрів; художніх колективів, концертних і циркових організацій; кінематографії; творчих спілок; бібліотек; музеїв та виставок; заповідників; клубних закладів; інших заходів і закладів у галузі культури та мистецтва. 2

При фінансуванні культури головними розпорядниками бюджетних коштів є Міністр культури України, міністри та керівники державних комітетів та відомств України, а також Автономної Республіки Крим, у підпорядкуванні яких перебувають підприємства, організації, заклади культури. Розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня є керівники відповідних закладів, підприємств та організацій. Фінансування за Державним бюджетом України здійснюється Міністерством фінансів України шляхом надання головним розпорядникам бюджетних призначень у межах встановлених поточним актом про бюджет асигнувань. 2, ст. 73-74

З бюджету Автономної Республіки Крим, обласних, міських (крім міст районного підпорядкування) та районних бюджетів фінансування здійснюється відповідно Міністерством фінансів Автономної Республіки Крим, місцевими фінансовими відділами шляхом перерахування коштів з рахунків відповідних бюджетів на реєстраційні рахунки головних розпорядників бюджетних коштів, що відкриті у відповідних територіальних органах Державного казначейства України. Після отримання коштів із бюджету на свої рахунки головні розпорядники у встановленому порядку перераховують кошти на реєстраційні рахунки підвідомчих підприємств, організацій та закладів культури. 6

З бюджетів міст районного підпорядкування, сільських та селищних бюджетів фінансування здійснюється відповідними місцевими державними адміністраціями та виконавчими комітетами органів місцевого самоврядування. Отже, у бюджетному фінансуванні витрат на культуру та мистецтво беруть участь усі ланки бюджетної системи України. Кожне окреме підприємство, організація або заклад культури отримує асигнування лише з одного бюджету. Розподіл установ культури та мистецтва на ті, що фінансуються з державного бюджету, і ті, що отримують асигнування з місцевих бюджетів, здійснюється залежно від їх значимості та підпорядкування. 8

Так, за рахунок коштів державного бюджету фінансуються такі заклади та заходи:

· а) державні культурно-освітні програми (національні та державні бібліотеки, музеї і виставки національного значення, заповідники національного значення, міжнародні культурні зв'язки, державні культурно-освітні заходи);

· б) державні театрально-видовищні програми (національні театри, національні філармонії, національні та державні музичні колективи і ансамблі та інші заклади і заходи мистецтва згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України);

· в) державна підтримка громадських організацій культури і мистецтва, що мають статус національних;

· г) державні програми розвитку кінематографії;

· ґ) державна архівна справа.

За ознакою підпорядкування з державного бюджету фінансуються також усі підприємства, організації та заклади культури, що безпосередньо підпорядковані Міністерству культури та іншим міністерствам, державним комітетам та відомствам. 9

Інші бюджетні культурно-мистецькі заклади фінансуються головним чином із відповідних місцевих бюджетів. Зокрема, до видатків, що здійснюються з районних бюджетів та бюджетів міст республіканського значення Автономної Республіки Крим і міст обласного значення, належать державні культурно-освітні (бібліотеки, музеї та виставки) та театрально-видовищні програми (філармонії, музичні колективи і ансамблі, театри, палаци і будинки культури республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення, школи естетичного виховання дітей, інші заклади та заходи у галузі мистецтва). 9, ст. 16

2. Статистико-економічний аналіз діяльності закладів культури

2.1 Аналіз динаміки чисельності закладів культури та їх відвідування населенням

Вид аналітичної функції, за допомогою якої визначають тенденції розвитку у рядах динаміки, залежить від характеру коливань значень ознаки.

1. Якщо показники динамічного ряду змінюються в арифметичній прогресії, без різких коливань, більш-менш рівномірно, то динамічні ряди вирівнюють за рівнянням прямої лінії. 1, ст. 608

При використанні прямолінійного тренду yt = а₀ + а₁t параметри а₀ і а₁ можуть бути знайдені шляхом рішення системи нормальних рівнянь:

nа₀ + а1?t = ?y; (2.1)

а₀?t + а1?tІ = ? yt

за формулами: ; (2.2)

.

На основі даних таблиці 1 визначимо значення параметрів рівняння:

Рівняння прямолінійного тренду прийме вигляд: yt = 139-1,4t

Отже, щорічно кількість театрів в середньому знижувалась на 1,4

Підставляючи відповідне даному рокові значення t, визначаємо розрахункові значення yt (див. табл. 1.)

Для першого року: у₁ =139-1,4*1=137,6 (од.на рік)

Для другого року:: у₂ = 139-1,4*2=136,2(од. на рік)

Для третього року: = 139-1,4*3=134,8(од.на рік)

Для четвертого року: = 139-1,4*4=133,4(од.на рік)

Для п'ятого року: = 139-1,4*5=132(од.на рік)

2. Якщо зміна рівнів ряду відбувається з приблизно рівномірним прискоренням або уповільненням ланцюгових абсолютних приростів, то динамічні ряди вирівнюють за рівнянням квадратичної параболи. Для розрахунку параметрів параболічного тренду yt = а_{0 +} а₁ t + а₂ tІ складаємо систему нормальних рівнянь:

nа₀+ а₁?t + а₂ ?t² = ?у;

а₀?t + а₁?t^{2 +} а₂?tі = ? yt; (2.3)

а₀?t^{2 +} а₁?tі + а₂?t= ? yt²

Підставляємо розрахункові дані в систему нормальних рівнянь (див. табл. 1).

Ділимо всі коефіцієнти в рівняннях на відповідні коефіцієнти при а_0:

Віднімаючи від другого рівняння перше, а від третього - друге, отримуємо два рівняння з двома невідомими:



Ділимо кожну складову цих рівнянь на відповідні коефіцієнти при а₁ і віднімаємо від другого рівняння перше.

Звідки

Методом підстановки отримуємо параметри а₀ та а₁:

Отже, рівняння параболічного тренду має вигляд:

yt = 139 - 2,259t + 0,17t²

Це означає, що в році, який передує початку досліджень, вирівняна кількість театрів складала 139од., початкова швидкість зниження кількості театрів -2,259од., а прискорення зміни щорічних приростів - 0,17 од. на рік

Підставляючи в отримане рівняння відповідні значення t, визначаємо розрахункові значення показника для кожного року:

y₁= 139,73-2,259*1+0,17*1=137,6(од.на рік)

y₂= 139,73-2,259*2+0,17*4=135,9(од.на рік)

y₃= 139,73-2,259*3+0,17*9= 134,5(од.на рік)

y₄= 139,73-2,259*4+0,17*16=133,4(од.на рік)

y₅= 139,73-2,259*5+0,17*16=132,7(од.на рік)

Розрахункові значення показників наведені в таблиці 1. Близькість розрахункової і фактичної суми у (відповідно 674,1 і 674) є критерієм правильності проведених розрахунків.

Для обґрунтування вибору трендового рівняння визначимо квадрати відхилень фактичних рівнів від розрахункових (див. табл. 2). Порівняльний аналіз одержаних даних показує, що для трендового моделювання більш обґрунтованим є рівняння прямої, оскільки сума квадратів відхилень розрахункових значень від фактичних в даному випадку найменша (674<674,1).

Для екстраполяції (прогнозування) показників на наступні періоди у рівняннях тренду змінюють порядковий номер року та розраховують yНаприклад, для 8-го року дослідження при використанні рівняння параболічного тренду отримаємо:

Y₈= 139 - 1,4 *8 = 127,8

Для характеристики рядів динаміки відвідування музеїв використовується система взаємопов'язаних показників: абсолютний приріст, темп зростання, темп приросту і абсолютне значення одного проценту приросту.

Абсолютний приріст характеризує розмір збільшення (або зменшення) рівня показників динамічного ряду за певний період. Його виражають у тих самих одиницях, що й рівні ряду динаміки. Цей показник обчислюють двома способами:

1) якщо кожний рівень ряду динаміки порівнюється з попереднім рівнем, абсолютний приріст називають ланцюговим:

;

2) якщо всі рівні ряду порівнюють з базисним (початковим рівнем), абсолютний приріст називають базисним:

.

Темп зростання - це відношення поточного рівня ряду динаміки () до попереднього () або початкового рівня (). Обчислюється у коефіцієнтах або процентах.

Темп приросту можна визначити віднімаючи від темпу зростання 100%.

Тпр.л. = Тзр.л. - 100%;

Тпр.б. = Тзр.б. - 100%.

Абсолютне значення 1% приросту - це відношення абсолютного приросту за певний період до темпу приросту за той самий період. Цей показник доцільно розраховувати лише для ланцюгових абсолютних приростів і темпів приросту. Простіше його можна визначити як відношення попереднього рівня показника до 100.

Результати розрахунків відображають в таблиці, після якої роблять висновок про зміну показника у часі.

Згідно даних таблиці 4,проаналізувавши показники відвідувань музеїв по Україні можна дійти висновку,що кожного року простежується тенденція до зростання відвідувань музеїв (на 100 осіб населення). Найбільша відвідуваність була у період з 2012 по 2013 роки,що на 13,6% більше ніж у 2009 році.

Показники динаміки відвідування музеїв по Україні

Рік	Кількість музеїв од.	Абсолютний приріст од.	Темп зростання,%	Темп приросту,%	Абсолютне значення1% приросту
		б	л	б	л	б	л
2009	45	X	X	100	X	X	X	X
2010	47	2	2	104,4	104,4	4,4	4,4	0,4
2011	48	3	1	106,6	102,1	6,6	2,1	0,5
2012	49	4	1	108,9	102,0	8,9	2,0	0,5
2013	49	4	0	108,9	100,0	8,9	0	0

2.2 Аналіз забезпеченості населенням закладами культури та їх відвідуваності

На відвідування населенням закладів культури впливає безліч факторів результативний показник (відвідування) залежить від багатьох факторних ознак. Дослідимо як впливає на відвідування концертів населенням рівень доходу.

Кореляційно-регресійний аналіз дозволяє визначити тісноту зв'язку між досліджуваними показниками і пропорційність зміни результативного показника при зміні одного чи декількох факторів. Залежно від кількості досліджуваних ознак розрізняють парну (просту) кореляцію, коли аналізують зв'язок між однією факторною і результативною ознаками і множинну, коли вивчають залежність результативної ознаки від двох і більше факторних ознак. 1

Головною характеристикою кореляційного зв'язку є лінія регресії. Рівняння лінійної регресії має вигляд:

.

Параметри ізнаходять, розв'язуючи систему нормальних рівнянь:

(2.4)

де п - кількість одиниць сукупності (тобто заданих пар значень х і у).

Розв'язавши цю систему, дістанемо:

 (2.5)

Для прикладу розрахуємо параметри рівняння лінійної регресії, що характеризує залежність рівня відвідування населенням концертів у(на 100 населення) від доходів населення х (табл. 3).

Підставивши відповідні значення в систему рівнянь, отримаємо

Отже, теоретична залежність рівня відвідування населенням концертів від доходів населення має такий вигляд:

Це означає, що при збільшенні при збільшенні доходів населення на 1 млрд грн відвідуваність концертів зростає на 0,2 осіб на рік

Дані до регресійного аналізу залежності рівня відвідування населенням України концертів у(на 100 населення) від доходів населення х (млрд. грн.)

Рік	х	у
2009	14,3728	8	206,5773798	64	114,9824	8,77456	76,992
2010	18,347	9	336,612409	81	165,123	9,5694	91,573
2011	21,6379	9	468,1987164	81	194,7411	10,22758	104,603
2012	25,2064	10	635,3626009	100	252,064	10,94128	119,712
2013	26,1675	11	684,7380563	121	287,8425	11,1335	123,955
Всього	105,7316	47	2361,4891624	447	1014,753	50,64632	516,835
В середньому	21,14632	9,4	472,29783248	89,4	202,9506	10,129264	103,367

Для оцінки щільності прямолінійного зв'язку результативної і факторної ознак використовують коефіцієнт парної кореляції, який обчислюють за формулою:

r ₌ , (2.6)

де - середнє квадратичне відхилення факторної ознаки; - середнє квадратичне відхилення результативної ознаки.

Так як , а , то формула лінійного коефіцієнта кореляції буде такою:

(2.7)

Розраховане значення коефіцієнта кореляції (r = 0,2) свідчить, що між ознаками не існує зв'язку.

Оскільки, до закладів культури належать театри, філармонії, музеї, бібліотеки, кінотеатри, організації телебачення та радіомовлення, заклади культури клубного типу, цирки, парки культури та відпочинку, позашкільні заклади естетичного виховання і дозвілля дітей та юнацтва,можна провести порівняльний аналіз забезпеченості такими закладами кожного регіону України.

Ретельно проаналізувавши графік,можна зробити висновок,що найбільше забезпеченими регіонами у сфері культури є:Дніпропетровський, Львівський, Хмельницький, Вінницький,Житомирський,Харківський та Київський райони.

Зокрема,якщо дослідити окремо показники відвідування по кожному закладу культури,то отримаємо приблизно однакові дані розвитку закладів культур.

Для прикладу дослідимо показники забезпеченості різних регіонів по кількості продемонстрованих кінофільмів протягом 2013 року.

Регіони України можна умовно поділили на 3 групи залежно від ступеня забезпеченості закладів культури та мистецтва:

I. група - добре забезпечені:

Одеський, Харківський, Хмельницький, Львівський, Донецький, Івано-Франківський, Чернігівський, Вінницький, Житомирський, Київський, Полтавський, Тернопільський регіони;

II. група - середньо забезпечені:

Дніпропетровський, Луганський, Миколаївський, Волинський, Кіровоградський, Рівненський, Сумський регіони;

III. група - мало забезпечені:

Закарпатський, Чернівецький, Херсонський, Запорізький регіони.

3. Основні шляхи збільшення кількості закладів культури в Украіїні

Сфера культури посідає особливе місце в українському суспільстві як галузь, що різнобічно впливає на його розвиток, поліпшуючи соціальне середовище життєдіяльності, тому держава повинна сприяти розвитку цієї галузі та поступово збільшувати видатки на культуру.

В Україні вже неодноразово робилися спроби щодо реформування сфери культури та системи її фінансування на зразок європейського стандарту, але вони не принесли відповідних результатів. Тому питання щодо удосконалення системи фінансування закладів культури залишається відкритим. 

Функціонування та розвиток закладів культури не забезпечується на належному рівні, фінансування не відповідає нормам, а використання бюджетних коштів практично не відрізняється від того, яке було в радянські часи. Виходячи з зазначеного можна сказати, що оновлення системи фінансування закладів культури на сьогодні є актуальною задачею для держави. 

Питання, що пов'язані із сферою культури, а також з системою її фінансування в Україні досліджують такі зарубіжні вчені: Алан Шусман, Б. Фрей, Марк Пахтер, Петер Інкей, Чарлз Лендрі та інші. Серед вітчизняних науковців слід відмітити Горлатого М., Карлова В., Киричук О., Куценко В., Максим'як Л., Рейсова В. та інших. Даними науковцями в більшості досліджуються проблеми розвитку галузі культури та збереження культурної спадщини, але недостатня увага приділяється особливостям фінансування культурних закладів.

Складність правового регулювання фінансування витрат на культуру і мистецтво полягає не лише в об'єктивних причинах, пов'язаних із загальним становищем у країні, а й у специфіці самої галузі культури, тому суспільство повинно бути зацікавленим в існуванні та розвитку культури, воно має створити такий правовий простір, у якому культура зможе існувати, залишаючись економічно неприбутковою, навіть за умов ринкової економіки.

До закладів культури та мистецтва належать: театри, філармонії, музеї, галереї, бібліотеки, кінотеатри, мистецькі колективи, навчальні заклади культури і мистецтва, заповідники, організації телебачення та радіомовлення, заклади культури клубного типу, цирки, парки культури та відпочинку, позашкільні заклади естетичного виховання і дозвілля дітей та юнацтва. 

При фінансуванні культури головними розпорядниками бюджетних коштів є міністр культури України, міністри та керівники державних комітетів та відомств України і Автономна Республіка Крим, у підпорядкуванні яких перебувають підприємства, організації та заклади культури. Розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня є керівники відповідних закладів, підприємств та організацій [9, с. 54]. 

На сучасному етапі розвитку економічних відносин фінансування закладів культури відбувається через механізм кошторисного фінансування. 

Джерелами фінансування закладів культури є: кошти державного та місцевих бюджетів; кошти, що надходять від господарської діяльності, надання платних послуг бюджетними установами; гранти, благодійні внески, добровільні пожертвування фізичних і юридичних осіб, у тому числі іноземних; інші не заборонені законодавством джерела [6, с. 25]. 

Першочерговими завданнями щодо фінансування галузі культури є: 

- збільшення частки видатків розвитку в загальних видатках з державного бюджету; 

- удосконалення механізму фінансового забезпечення державних соціальних стандартів у сфері культури і мистецтва; 

- подальше нарощування обсягів державного фінансування виробництва та розповсюдження національних фільмів; 

- удосконалення порядку та механізму фінансування театрів, цирків та концертних організацій з метою стимулювання збільшення обсягів отриманих ними власних доходів; 

- посилення матеріального стимулювання професійних творчих працівників; 

- розвиток прозорих конкурсних механізмів фінансування мистецьких проектів, ініціатив; 

- поліпшення фінансування ремонтно-реставраційних робіт, археологічних досліджень, поповнення музейних фондів; 

- збільшення обсягів закупівель книжок і періодичних видань для бібліотек та закупівель музичних інструментів; 

- поліпшення фінансової підтримки популяризації української культури за кордоном, культурних зв'язків з українською діаспорою, культур національних меншин; 

- забезпечення дієвого контролю за дотриманням фінансово-бюджетної дисципліни закладами культури і мистецтва [3]. 

У фінансуванні мережі культурних закладів протягом останніх років, стає помітним те, що відбувається позитивне збільшення обсягів видатків з державного бюджету на заклади культури. Проте, незважаючи на це - спостерігається суттєве їх недофінансування порівняно з планом, причому фінансові ресурси, що направляються закладам культури, призначені, в основному, на утримання цих закладів, а не на їх розвиток [5, с. 16] 

Внаслідок недостатнього фінансування упродовж останніх років мережа закладів культури зменшилась, тоді як кількість її відвідувачів почала різко зростати, відбулося також скорочення кількості працівників. Дана ситуація свідчить про те, що мережа закладів культури потребує вдосконалення та подальшого розвитку. 

Станом на 2012 рік функціонує понад 42 тисячі закладів культури. З них, у сільській місцевості - понад 22 тисячі. Найбільш розгалуженою є мережа клубних закладів (понад 18 тисяч, зокрема, у сільській місцевості - понад 16,5 тисяч)[10]. 

Головним джерелом фінансових надходжень для закладів культури залишаються кошти державного та місцевих бюджетів. Це призводить до того, що заклади культури є надто вразливими щодо змін у фінансовому становищі країни. Для того, щоб вирішити дану проблему можна поєднати бюджетну підтримку культури із стимулюванням благодійництва, меценатства, підприємницької активності закладів культури. 

Успішному здійсненню державної політики у сфері культури значно перешкоджає обмеженість фінансових ресурсів, необхідних для досягнення поставлених цілей, і низька ефективність їх використання. 

Органи державного управління у сфері культури залишаються структурно недосконалими й відмежованими від культурних потреб та інтересів громадян. 

Бюджетна політика в галузі культури і мистецтва здійснюється на неналежному рівні, що викликає низку негативних показників, серед яких: низький рівень фінансового забезпечення державних та комунальних закладів культури і мистецтва, відсутність чітких пріоритетів у фінансуванні культури, незначні податкові пільги неприбутковим та благодійним організаціям, відсутність підтримки культурних індустрій, нерозвинутість механізмів конкурсної підтримки культурно-мистецьких проектів тощо [11, с. 17]. 

У 2012 році бюджетне фінансування культури продовжувало зростати. Міністерству культури України у 2012 році було передбачено видатки з Державного бюджету в сумі 2239,3 млн. грн. Упродовж 2007-2012 років фактичні річні видатки на культуру і мистецтво з Державного бюджету України зросли в 2,5 рази - з 888,4 до 2182,5 млн. грн. 

Фактично у 2012 році з державного бюджету профінансовано видатки у сфері культури в обсязі 2182,5 млн. грн., у тому числі, заклади культури (бібліотеки, музеї, заповідники, інші культурно-освітні заклади) профінансовано на суму 509,4 млн. грн. [11]. 

Досить важливим та актуальним для подальшого розвитку сфери закладів культури є те, що Міністерством культури України було розроблено проект концепції Державної цільової національно-культурної програми розвитку культури і мистецтва на період до 2017 року. Дотримання та виконання цієї програми дасть можливість створити належні умови для розвитку культурних закладів, збільшити кількість їх відвідувачів, розширити мережу закладів культури та покращити умови розвитку культури і мистецтва. 

Отже, потрібно щоб держава здійснювала певні заходи, реформи, які сприятимуть покращенню фінансового забезпечення закладів культури, їх розвитку та належному функціонуванню. Також необхідно створити більш прозорішу та ефективнішу модель фінансування мережі культурних закладів. 

Мета та основні завдання сучасної політики в сфері культури на 2015-2017 роки: розширення участі населення в культурному житті.

Пропонується використовувати наступні поняття в якості орієнтирів для здійснення процесу розвитку сфери культури:

- затребуваність;

- доступність;

- статусність;

- динамізм;

- ефективність. [8, ст. 201]. 

Відповідно до цих орієнтирів завдання формуються наступним чином:

1. Підвищення уваги до інтересів населення в процесі формування і представлення послуг у сфері культури.

2. Підвищення доступності культурних послуг для всіх категорій і груп населення.

3. Підвищення престижу криворізької культури і культурної діяльності.

4. Підтримка різноманітних творчих процесів у культурному просторі нашого міста.

5. Збереження і всебічна підтримка  унікальних ресурсів культури, історії, мистецтва та  науки, сприяння  їх розвитку з урахуванням традиційних особливостей і типових рис.

6. Підвищення ефективності управління процесами у сфері культури. [7, ст. 411]. 

З урахуванням поставлених завдань, пропонуються наступні шляхи розвитку культурної сфери:

1.Модернізація послуг в сфері культури.

2. Підвищення виховної ролі культури. Наприклад, залучення робітничої молоді, студентів професійно-технічних закладів навчання до сфери культури, шляхом отримання первинної та вторинної освіти в ремісних класах (мова йде про створення центру щодо оволодіння творчими навичками коваля, столяра, гончара, склодува, різьбяра тощо).

3. Забезпечення доступності культурних послуг і творчої діяльності для осіб з обмеженими фізичними можливостями та малозабезпечених верств населення.

4. Забезпечення рівномірного розподілення культурного продукту по усіх сем районах міста.

5. Вдосконалення і розширення інформаційного простору культури (створення творчих проектів на телебаченні та радіо).

6. Підтримка процесів, що сприяють зросту престижу культури серед населення України і зарубіжжя (створення рекламної агенції  зв'язків з країнами близького і далекого зарубіжжя). Проект «Відкриті землі».

7. Сприяння зросту і багатству творчих процесів.

8. Збереження культурно-історичної спадщини різних міст і підтримка  розвитку сфери культури.

9. Вдосконалення управління і фінансово-господарської діяльності закладів культури. [9]. 

1. Модернізація послуг в сфері культури в інтересах всіх груп і верств  населення.

Розвиток культурного реконструювання у кожному місті повинен враховувати потреби суспільства, що постійно змінюються.

Завдання в рамках даного напряму: підвищення адресності культурних послуг, орієнтація послуг на конкретні групи та категорії споживачів; підвищення різноманіття культурних послуг, розширення використання відкритих міських просторів для проведення культурних заходів. [11]. 

2. Підвищення освітньої ролі культури.

Використання ресурсів культури в освітніх цілях в значній мірі обумовлює попит на послуги культури, сприяє конкурентоспроможності і економічному успіху окремих культурних заходів та ініціатив.

Завдання в рамках даного напрямку: розвиток освітньої діяльності організацій культури, спрямованої на обслуговування дитячо-юнацької аудиторії; розширення кола організацій, що працюють у цій сфері; розвиток культурно-освітньої діяльності, спрямованої на залучення сімейної аудиторії, різних груп і категорій дорослого населення; підвищення рівня методичного забезпечення культурно-освітнього процесу; впровадження інноваційних моделей і методик, сучасних технічних і технологічних засобів; привернути увагу суспільства до важливості розвитку освітньої функції культури. [11]. 

3. Забезпечення доступності культурних послуг і творчої діяльності для осіб з обмеженими фізичними можливостями та малозабезпечених  верств населення.

Окремої уваги з боку держави потребують питання соціальної інтеграції малозабезпечених громадян - інвалідів, дітей-сиріт, багатодітних сімей. Роль культури в рішенні цих питань повинна підвищуватись. Право на доступ до культурних цінностей, на участь в культурному житті і творчих процесах відноситься до основних прав особистості і гарантується державою.

Завдання в рамках даного напрямку: розвиток в закладах культури системи пільгового і безкоштовного обслуговування окремих категорій населення; розширення соціально-культурної діяльності організацій культури, створення культурних програм для категорій населення, потребуючих соціальної підтримки. [11]. 

4. Забезпечення рівномірного розподілення культурної пропозиції по районах країни.

Мешканці віддалених від центру районів з об'єктивних причин обмежені у можливостях користування послугами більшості культурних закладів міста. Потрібні скоординовані і планомірні зусилля виконавчих органів державної влади для рішення цієї проблеми. [8, ст. 213]. 

5. Вдосконалення інформаційного простору культури.

Завдання в рамках даного напрямку: створення умов для формування єдиного культурно-інформаційного простору кожного міста; розвиток інформаційно-рекламної діяльності організацій культури і поширення зв'язків організацій культури з засобами масової інформації; розвиток інформаційно-видавницької діяльності в сфері культури. [8, ст. 214]. 

6. Підтримка процесів, що сприяють зростанню престижу культури серед населення   в Україні,  за кордоном.

Сприяння  динамічному розвитку творчій, освітній, науковій, екологічній, просвітницькій, туристичній галузі - одне з актуальних завдань культури. Привабливість міст в значній мірі залежить від кількості престижних культурних подій, що проводяться в місті, від рівня комфортності представлених культурних послуг, обслуговування в закладах культури. Підсилення впливу культури в регіонах України і за її межам, формування іміджу - культурного центру є складова частина сучасної політики міст України. Повинно активно розвиватись міжрегіональне і міжнародне культурне співробітництво, в першу чергу з країнами Європи. Водночас необхідно вести роботу над підвищенням статусу культури у системі цінностей городян. [11]. 

7. Сприяння зростанню різноманіття та багатства творчих процесів.

Створення широких можливостей для реалізації творчого потенціалу особистості на професійному або аматорському рівні - норма сучасного розвинутого суспільства. Творче різноманіття, притаманне Дніпропетровщні, як сучасному, промисловому мегаполісу, повинно розглядатися як позитивнй фактор, котрий вносить суттєвий внесок у формування привабливого образу міста, що впливає на якість проживання, розвиток туризму і загалом на покращення економічного стану.

Завдання в рамках даного напрямку: створення умов для виявлення і підтримки творчих дарувань, сприяння розвитку творчих союзів та інших громадських організацій,  що об'єднують заклади, та приватних осіб, зайнятих в сфері культури. Створення умов для розвитку та підтримки представників творчих професій, народної творчості і  ремесел; створення умов для розвитку недержавних організацій, що здійснюють діяльність в сфері культури, сприяння розвитку професійної  та аматорської творчості. [8, ст. 220]. 

8. Збереження культурно-історичної спадщини

і  підтримка сталого розвитку сфери культури.

Багатство спадщини в значній мірі обумовлює привабливість нашого міста для бізнесу, інвестицій, туризму і проживання. Пропозиція по реконструкції і будівництву об'єктів нерухомості для існуючих і знов створених організацій враховані в Генеральному плані стратегічного розвитку міста.

Завдання в рамках даного напрямку: забезпечення нарощування об'єму і якості основних послуг закладів культури; забезпечення збереження будівель і приміщень, де розташовані об'єкти культури. [11]. 

9. Вдосконалення управління і фінансово-господарської діяльності закладів культури.

Цей напрям об'єднує завдання, спрямовані на вирішення двох ключових проблем: кадрового дефіциту та невисокої економічної ефективності діяльності закладів культури.

Залучення до сфери культури недержавних джерел фінансування: коштів інвесторів, підприємців, благодійних фондів і фізичних осіб. Створення «Фонду розвитку мистецтв».

Рішення завдань, означених в Концепції, можливо лише за умов координації дій інститутів влади і суб'єктів культури, включаючи державні заклади та організації культурних форм власності.. Поширення взаємодій з громадськістю, творчими союзами, недержавним сектором культури, зарубіжними неурядовими та урядовими організаціями. [11, ст. 147]. 

10. Основні механізми реалізації Концепції.

Метою Концепції є створення комплексу міжвідомчих цільових програм, що приймають в якості мети затребуваність, доступність, статусність, динамізм, ефективність соціально-культурної розбудови міст України. Поширення системи заохочень, нагородження преміями окремих закладів культури  та стипендіями-творчих працівників. [8]

Висновки

За результатами проведеного дослідження можна зробити наступні висновки:

1. У період з 2009 по 2013 роки кількість театрів на території України в середньому складала 134 одиниці, початкова швидкість зниження кількості театрів - 2,259, а прискорення зміни щорічних приростів складало 0,17 од.на рік. Отже спостерігається тенденція до зменшення кількості татрів.

2. Проаналізувавши показники відвідувань музеїв по Україні можна дійти висновку,що кожного року простежується тенденція до зростання відвідувань музеїв (на 100 осіб населення). Найбільша відвідуваність була у період з 2012 по 2013 роки,що на 13,6% більше ніж у 2009 році.

3. Під час дослідження кореляційно-регресивного аналізу між залежностю рівня відвідування населенням концертів у(на 100 населення) від доходів населення х (млрд. грн.) було виявлено,що зв'язок між ними відсутній.

4. Регіони України можна умовно поділили на 3 групи залежно від ступеня забезпеченості закладів культури та мистецтва:

I. група - добре забезпечені:

Одеський,Харківський,Хмельницький,Львівський,Донецький, Івано-Франківський, Чернігівський,Вінницький,Житомирський,Київський,Полтавський,Тернопільськийрегіони;

II. група - середньо забезпечені:

Дніпропетровський,Луганський,Миколаївський,Волинський,Кіровоградський,Рівненський,Сумський регіони;

III. група - мало забезпечені:

Закарпатський,Чернівецький,Херсонський, Запорізький регіони.

5. Пріоритетні напрямки розвитку культури визначаються цільовими загальнодержавними програмами, які затверджуються Верховною Радою України (ст. 85 Конституції України). Держава створює умови для розвитку культури української нації та культур національних меншин; збереження, відтворення та охорони культурно-історичного середовища; естетичного виховання дітей та юнацтва; проведення фундаментальних досліджень в галузі теорії та історії культури України; розширення культурної інфраструктури села; матеріального та фінансового забезпечення закладів, підприємств, установ, організацій культури.

Політику держави у сфері культури, правові, економічні та соціальні гарантії її реалізації, систему соціального захисту працівників культури визначає Верховна Рада України.

Необхідність виділення коштів з державного та місцевих бюджетів на фінансування соціально-культурних заходів є закономірним і виправданим з позицій розвитку держави. Саме цей напрям кошторисно-бюджетного фінансування є найбільшим порівняно з усіма іншими бюджетними витратами.

До соціально-культурних видатків держави належать видатки на: соціальний захист населення і соціальне забезпечення, освіту, науку, культуру і засоби масової інформації, охорону здоров'я, фізичну культуру та спорт, заходи у сфері молодіжної політики.