Культура арабських країн

Війни арабських халіфів не обмежувалися лише тереном Аравії. Уже у VII-VIII ст., скориставшись слабкістю Візантії та Персії, араби підкорили країни Середнього та Близького Сходу, частину Індії, Середню Азію. Почалася прискорена ісламізація підкорених народів. Халіфи економічно заохочували перехід іновірців у іслам. Ті народи, які прийняли іслам, сплачували лише десятину доходу - умр, а ті, що не прийняли, зобов'язані були сплачувати більш як 2/3 доходу у вигляді поземельного й подушного податків. Відтак воєнна сила, економічна політика й активна проповідь ісламу сприяли перетворенню цього віросповідання на світову релігію.

Цікаво зазначити, що в численних сутичках ісламу з християнством майже завжди іслам виходив переможцем. У більшості ісламських країн Середземномор'я він витіснив християнство (Північна Африка, Єгипет, Сирія, Мала Азія). Те саме сталося на Кавказі, де більшість народів до поширення ісламу дотримувалися християнства, а згодом багато з них було ісламізовано (черкеси, кабардинці, аджарці). На Балканах іслам прийняла значна частина болгар, македонців, боснійців, албанців, які раніше також були християнами. Протилежних випадків - масового навернення будь-якого ісламського народу в християнство - історія не знає. Здається, релігія Мухаммеда часто брала гору над релігією Христа внаслідок більшої простоти, доступності, зрозумілості масам, особливо у східних країнах, де панував феодально-патріархальний побут.

Основні положення віровчення ісламу викладено в головній священній книзі - Корані. Арабською мовою ця книга називається Куран, що в перекладі означає "читання". За мусульманським переказом, зміст Корану повідав Мухаммедові сам Аллах за посередництвом ангела Джебраїла в нічних видіннях пророка. За ісламським догматом Коран існує віддавна, ніким не створений, а його небесний оригінал зберігається під престолом Аллаха. Коран поділено на 114 розділів - сур, кожна з яких складається з аятів. Слово "аят" означає знак, диво. Сури мають різний розмір і розміщені без логічного зв'язку. Найдовші сури розміщено на початку, стисліші - наприкінці. Коран написано римованою прозою, у найдавніших його частинах близькою до тієї, якою задовго до появи священної книги користувалися арабські жерці. Релігійно-догматичні, міфологічні, законодавчі матеріали Корану поділяються на кілька груп, з яких одні дуже давнього, інші - пізнішого походження. Незаперечно доведено, що найстаріші рукописи Корану можуть бути датовані VII - початком VIII ст. До них належить і складений за наказом халіфа Османа так званий єдиний текст Корану, який, за запевненнями богословів, є першим, що з нього робили копії.

У Корані є місця, що стосуються регламентації торгівлі, майнових, сімейно-шлюбних, моральних відносин, але головна його ідея - утвердження релігійних принципів і приписів, які стосуються обов'язків віруючих щодо Аллаха. Близько чверті Корану - це сказання про пророків, сповнені погрозою жорстокого покарання тих, хто не слухатиме вісників бога. Багато сказань мають помітні сліди запозичень з Біблії й Талмуда. Так, у Корані розповідається про Ноя (Нуха), Авраама (Ібрахіма), Ісаака (Ісхака), Мойсея (Мусу), Давида (Дауда), Соломона (Сулеймана), Ісуса Христа (Icy). Коран запевняє, що всім "людям Писання" Аллах дав відповідний закон: Мойсееві - Таурат, або П'ятикнижжя, Давидові - Псалтир (Забур), Христові - Євангеліє (Інджиль), Мухаммедові - Коран.

Принцип монотеїзму в ісламі проведено більш послідовно, ніж в інших релігіях. Віра в одного Бога (Аллаха) становить фундамент мусульманського віросповідання. Аллах - це єдиний Бог, що створив усе суще і визначив його долю. Він - вищий і всемогутній, мудрий і милостивий суддя. Поруч із ним немає жодних самостійних істот. Аллаху підвладні явища природи, люди, ангели й демони. Ангели і демони - безтілесні істоти, які виконують волю Аллаха. До них належать представники доброго начала - Джебраїл, Микаїл, Ісрафіл, ангели смерті - Азраїл, Накір і Мункар, страж раю - Рідвана, страж пекла - Маліка, утілення зла - Ібліс (шайтан), якого прокляв Аллах. Характерною для ісламу є й віра у пророків. Домінуючу роль відіграє посланник Аллаха - Мухаммед. Основне положення мусульманського Символу віри - "Немає бога, крім Аллаха, а Мухаммед - посланець Аллаха".

Мусульманин вірить у безсмертя душі, яка залишає тіло в день смерті, та у воскресіння в день Страшного суду. Із цією вірою пов'язана віра в існування двох форм загробного життя - раю і пекла.

В уяві мусульманина рай - це чудова місцевість, де вдосталь усього, про що людина мріє в цьому світі: вишукана їжа, холодна вода, ріки з молока й меду, безліч насолод. Пекло - місце мук і страждань. До раю потрапляють ті мусульмани, котрі ретельно виконують усі релігійні приписи; невірних і тих, які відійшли від віри, чекає пекло. Долю кожного визначає Аллах на Страшному суді. Він допитуватиме живих і мертвих, а вони, без одягу, з книгою в руці, де записано всі їхні діла, зі страхом чекатимуть рішення. Заступництво Мухаммеда може змінити вирок - Аллах може простити грішника. В ісламі чітко виражено віру в божественне провидіння. Без волі Аллаха жодна волосина не впаде з голови правовірного.

Мусульманський культ базується на таких основних обов'язках мусульманина, так званих "стовпах ісламу":

1. Повторення формули віри (шахада): "Немає бога, крім Аллаха, а Мухаммед - посланець Аллаха".

2. Щоденна п'ятиразова молитва (намаз): на світанку, в обід, о третій дня, із заходом сонця і перед настанням ночі. Перед намазом - обов'язкове ритуальне обмивання водою. П'ятниця є днем колективної молитви. Цей день святий для східних народів, як день, коли було створено людину.

3. Дотримання посту (він називається саум або ураза). Протягом дев'ятого місяця за місячним календарем (місячний рік коротший від сонячного на 11 днів) мусульманин зі світанку і до настання темряви не має права їсти й пити. Це він може робити лише вночі. Від посту звільняються хворі, вагітні жінки, дуже старі люди. Важливим обов'язком мусульманина є сплата податку (зак'ят) на користь бідних.

4. Зак'ят доповнюється садаком - добровільною пожертвою, яка становить 1/40 частину річного доходу.

5. Важливим ритуалом є паломництво в Мекку для каяття в гріхах і прилучення до святих - хадж. Хадж полягає у відвідуванні Мекки, головного храму Кааби (араб. - куб), поклонінні гробниці Мухаммеда в Медині. Паломництво має проходити у 12-й місяць мусульманського календаря. Цей ритуал є необов'язковим, він залежить від матеріальних і фізичних можливостей людини, однак кожний мусульманин повинен прагнути його здійснити. Паломники здобувають почесне звання - "хаджі" - і носять білу чалму із 12-ма складками.

Характерною особливістю мусульманської релігії є те, що вона активно втручається в усі аспекти життя людей. Іслам не просто релігія, це - спосіб життя. Важливою частиною релігійно-культової системи є шаріат (араб, шарія - належний шлях). Це - сукупність норм моралі, права, культурних приписів, які регулюють життя мусульманина. Шаріат базується на Корані та Суні - священному переказі мусульман. Суна - збірка хадисів, тобто висловлювань Мухаммеда та оповідей про його діяння. Шаріат сформувався протягом двох століть. На початку його формування всі дії мусульманина поділялися на два види: заборонені та схвалювані. Остаточно ці дії було поділено на п'ять категорій:

1) суворо обов'язкові;

2) бажані;

3) добровільні;

4) небажані;

5) суворо заборонені.

Принципи шаріату:

1. Братерство віруючих. Існує навіть звертання - "брат мій". Братерські взаємини передбачають взаємну підтримку, солідарність, взаємодопомогу.

2. Рівність. Усі мусульмани рівні, як зубці гребеня (мається на увазі рівність перед Аллахом). Проте на жінок цей принцип не поширюється.

3. Моральні принципи: не забувай про день Суду, будь

богобоязливим, позбудься гордині, будь лагідним, підкоряйся владі та сильним світу цього, бо вони від Аллаха.

У сімейній моралі та поглядах ісламу на взаємовідносини чоловіка і жінки відбилися поняття патріархально-родового укладу. Жінка - підлегла істота, яку створено для обслуговування чоловіка та для його насолоди.

Але в Корані все ж таки визнаються певні людські та громадські права жінки: засуджується жорстоке ставлення чоловіка до дружини, установлюються майнові права жінки - на посаг, на спадщину. Коран дещо полегшив становище жінки, яке за патріархальним звичаєвим правом у арабів було вкрай тяжким.

У мусульманських країнах мало місце певне поєднання світської та духовної влади. Глава держави (халіф, падишах) уважився спадкоємцем пророка, штат його радників складався з вищого духовенства, суд цілком належав духовним особам. Стежили за виконанням норм шаріату і тлумачили їх богослови. Тому ісламське духовенство виконувало й виконує більше світські, ніж релігійні функції. Мулла - це, власне, учитель у церковній школі. Казій (каді) - суддя, знавець шаріату. Муфтій - більш високий духовний чин - головний авторитет у питаннях шаріату. На чолі ісламського духовенства в окремих країнах стояв шейх-уль-іслам - видатний богослов і радник володаря. Його поради сприймалися як закон. Освіта молоді в мусульманських країнах також була виключно релігійною. Нижчі школи - мектеби існували при мечетях. Вищі школи - медресе були своєрідними духовними академіями. Там студенти вивчали Коран та іншу релігійну літературу, розв'язували богословські проблеми. Мовою релігійної літератури й викладання була арабська. Арабську систему писемності було запроваджено і в тюркських мовах, і в мові фарсі, хоча до них вона мало пристосована.

Іслам не є єдиним. Уже у другій половині VII ст. виникли три його напрями: хариджизм, сунізм і шиїзм. Безпосередньою причиною цього розколу були суперечки щодо принципів наслідування влади. Хариджити (араб. - повстанці) організували самостійну течію наприкінці VII ст. Вони виступали за рівність усіх мусульман незалежно від їхнього походження та кольору шкіри. За вченням хариджитів, головою релігійної громади - халіфом може стати будь-який послідовник ісламу, обраний громадою. Громада має право змістити халіфа. Проте вже в середині VIII ст. хариджити втратили будь-який вплив, і зараз їхні громади існують лише в Алжирі, Тунісі, Лівії та Омані.

Більшість сучасних мусульман належать до сунітів (майже 90% ісламського світу) і шиїтів.

Суніти, спираючись на Коран і Суну, використовували концепцію ісламської державності, згідно з якою майбутній халіф може одержати державну владу на підставі договору між визнаними представниками релігійної громади і претендентами на владу. Умови, яким повинен відповідати претендент, сформульовано богословом і правознавцем Аль-Наварді: халіф має бути муджтахідом, тобто мати репутацію та звання богослова й правознавця вищого рангу; мудрим, фізично здоровим, піклуватися про благо підлеглих і походити з племені курайшитів.

Шиїти вважають, що влада має божественну природу, а отже, може наслідуватися тільки нащадками Мухаммеда. У VIII ст. таким прямим нащадком був двоюрідний брат і зять пророка Алі. Він створив свою групу шиїтів (араб, шиа - партія) та організував змову, внаслідок якої було вбито халіфа Османа, а четвертим халіфом став сам Алі. Курайшитський рід Омейядів не змирився з поразкою. У 661 р. Алі було вбито в мечеті міста Куф. Халіфом став Муавія. Він відкупився від онука Мухаммеда Хасана і розправився з його молодшим братом Хусейном, який зчинив заколот. Коли ж ніхто з воїнів не погодився брати на себе особисту відповідальність за вбивство родича пророка, Муавія винайшов форму колективного вбивства - Хусейна буквально розірвали на шматки. Його жахлива смерть стала причиною того, що Хусейна оголосили святим мучеником. Кожного року шиїти відзначають день його загибелі - Шахсей-вахсей. У цей день відбуваються урочисті процесії, учасники завдають собі ран, б'ють себе залізними ланцюгами і т. ін. Отже, шиїти вважають єдиним справжнім спадкоємцем Мухаммеда халіфа Алі та 12 його прямих нащадків - імамів. Дванадцятий імам - Мухаммед бек аль-Хасан колись таємно зник і досі переховується. Шиїти називають його очікуваним і вважають спасителем (Махді). Вони вірять, що Махді перед Страшним судом з'явиться на землю і створить царство рівності й справедливості.

Шиїти, як і суніти, визнають абсолютний авторитет Корану, а в Суні - лише ті хадиси, авторство яких належить Алі та його послідовникам. Шиїти мають і власний священний переказ - Ахбари, куди входять хадиси, пов'язані з діяльністю Алі та його наслідувачів. Принципової різниці в культовій практиці шиїтів і сунітів не існує.

Серед мусульманських свят особливе значення мають такі.

Ураза-байрам - свято закінчення посту, свято розговин. Святкують його в перший день наступного за рамазаном місяця - шаваля. Триває він здебільшого три дні. Під час цього свята віруючий має відзвітувати за минулий піст, почати відбувати кару за його порушення і сплатити податок (фітр-садак) на благодійні справи. Ці три дні мусульмани розважаються, відвідують родичів, близьких і друзів.

Курбан-байрам - свято жертвопринесення, яке відзначається на 70-й день після закінчення Урази. Центральною, ритуальною дією є принесення в жертву барана чи верблюда. За шаріатом, баран чи коза можуть спокутувати гріхи однієї людини, верблюд - десятьох. Жертви ці необхідні для того, щоб потрапити до раю. Опинитися там можна лише в тому разі, якщо поталанить обминути Сират - міст, перекинутий над пеклом. Він тонший за жіночу волосину, гостріший за лезо, гарячіший за вогонь. При вході на Сират на віруючих чекатимуть тварини, раніше принесені в жертву; тільки по їхніх спинах можна перебратися через міст. Той, хто за життя не приносив жертв, не втримається на мосту і впаде в пекло.

Мірадж - свято вознесіння, чи подорож пророка на небо. За легендою, в місяці реджеб пророк Мухаммед, піднятий з ліжка ангелом Джебраілом, здійснив на білому казковому коні Бураці (араб. - блискавка) прогулянку до Єрусалима, а звідти - до престолу Аллаха. Там він розмовляв з Аллахом, сказавши 99 тис. слів. Але сталось усе це настільки швидко, що, повернувшись, Мухаммед дуже здивувався, бо ліжко його було ще теплим, а з перекинутого келиха не встигла витекти вода.

Маулюд - день народження пророка. Дата народження Мухаммеда точно невідома. Відомо тільки, що народився він у понеділок. Віруючі збираються у мечеті, де творять колективну молитву, прославляючи Мухаммеда. Проповіді й молитви відбуваються також і по домівках. Того дня частують духовенство, роблять пожертвування. Відзначають Маулюд 12-го числа місяця рабіаль-аваль.

Сунет - ритуал обрізання, родинне свято. Обрізають хлопчиків 7-8 років. Обрізання є ознакою релігійної належності; воно служить цілям відособлення мусульман від людей інших віросповідань, доповнюючи ідею мусульманської винятковості.

Одним із мусульманських свят є п'ятниця - день спільної громадської молитви. Мусульманська традиція наповнює її священним ореолом: у п'ятницю народився Мухамед, відбулася хіджра (переселення) Мухамеда, Аллах завершив творіння світу, настане судний день.

До обрядових установлень належить: обрізання (хлопчиків і дівчаток), шлюб, поховання.

Салят - п'ятиразова щоденна обов'язкова молитва мусульман, один зі стовпів ісламу. В арабських країнах прийнято вживати слово салят, тоді як у Туреччині, Ірані, а також країнах СНД вживається тюркське слово намаз.

Обов'язкові умови для здійснення молитви:

1. Ритуальна чистота - якщо людина перебуває в стані осквернення (малого, наприклад після природних функцій, або великого, наприклад після статевих зносин), необхідно ритуальне обмивання (часткове або повне, залежно від ступеня осквернення).

2. Чисте місце - необхідно вибрати чисте місце для здійснення молитви.

3. Кібла - людина повинна стояти обличчям у напрямку до Кібла, див. також Кааба

4. Намір - у людини має бути намір зробити молитву.

5. Ізар - кінці одягу не повинні звисати нижче щиколоток.

6. Одяг - людина повинна бути одягнена в чисту (тобто не забруднену нечистотами, наприклад, сечею) одежу, яка відповідає шаріату.

7. Тверезість (алкоголь, тютюн, наркотиковмісні препарати перебувають під повною забороною в ісламі - все це харам).

Час, заборонений для молитви:

* Від сходу сонця до того, як воно підніметься на висоту списи;

* Коли сонце в зеніті;

* Під час заходу сонця.

Саум - піст, один із п'яти обов'язкових приписів ісламу. Саум встановлений Мухаммедом у 624 р. Полягає у повному утриманні у світлий час доби від їжі, пиття, вдихання тютюнового диму, вживання наркотичних засобів, статевих стосунків і т. п., тобто від усього, що відволікає від благочестя. З настанням темряви заборони знімаються, однак рекомендується проводити час у роздумах, бесідах, читанні, творити богоугодні справи, залагоджувати сварки, роздавати милостиню і т. п. Саум обов'язковий для всіх здорових мусульман впродовж місяця Рамадана.

Від саума звільняються лише ті, хто не може дотримуватись його через якісь обставини (далека поїздка, перебування у чужій країні, війна, полон, хвороба і т. п.), не може нести відповідальності за свої вчинки (божевільні, епілептики), а також люди похилого віку, вагітні жінки і ті, що годують грудьми, та всі ті, кому саум може зашкодити. До сауму не допускаються ті, хто перебуває у стані ритуальної нечистоти (ан-наджаса); жінки під час менструації, злочинці, що не відбули покарання, ті, що осквернилися і не пройшли обряду очищення (ат-тахіра) та ін.

Тимчасово звільнені від сауму повинні пізніше витримати його у зручний час. Ті, що порушили саум випадково, повинні компенсувати втрачені дні після закінчення Рамадану. Ті, хто порушили саум навмисно повинні окрім компенсації втрачених днів принести покаяння (ат-тауба) і здійснити покаянні дії (аль-каффара).

Крім загального сауму існує саум індивідуальний, що витримується після якогось обіту, задля прощення чи просто задля благочестя. Зазвичай для таких необов'язкових постів обираються дні повного місяця, понеділки, або четверги. Рекомендується поститися у дні сонячних чи місячних затемнень, а також під час епідемій, стихійних лих і військової небезпеки.

Зараз у релігієзнавстві й політології поширилася концепція ісламського відродження. Автори цієї концепції наголошують на значному посиленні ролі ісламу в економічному, політичному, духовному житті народів, які входять до орбіти традиційного поширення цієї релігії. Таке відродження пояснюється низкою причин. Одна з них - відносна молодість ісламу. Він іще не вичерпав свого потенціалу, зберіг життєву силу і здатний до експансії. Ідеологічною основою такої експансії є ідея "завершення пророцтва". У теологічному мусульманському розумінні це звучить так: "Пророк Мухаммед був останнім посланником Бога на землі. Він приніс остаточну істину, і це свідчить про винятковість мусульман і привілейоване становище ісламу порівняно з іншими релігіями". Важливим є й те, що релігійні приписи ісламу охоплюють усі сфери життєдіяльності віруючих. Іслам регулює соціальний устрій, економічні, політичні, культурні відносини, сім'ю та побут.

Ідеї панісламізму здобули практичне втілення в діяльності мусульманських міжнародних організацій. Першою організацією такого типу став Всесвітній ісламський конгрес (1926 р.). У наш час впливовими є Ліга мусульманського світу, організована 1962 р., і найбільш представницьке міжнародне об'єднання на урядовому рівні - Організація ісламської конференції, заснована 1969 р.

6. Шлюбні відносини в мусульманських країнах

Шлюбні відносини у мусульманському праві регулюються правом особистого статусу. Зараз сімейне право у більшості мусульманських країн представлено, як правило, спеціальним законодавством, яке залежно від сфери діяльності поділяється на три групи:

1) нормативні акти, які регулюють лише окремі сторони сімейного законодавства;

2) нормативно-правові акти з різним ступенем дії на всі основні питання сімейного права;

3) нормативно-правові акти, які регулюють як сімейне, так і спадкове право.

Очевидно, що найголовнішим інститутом сімейного права є шлюб. У більшості випадків він розглядається як двосторонній договір, який робить жінку "законною", "дозволеною" для чоловіка. Метою шлюбного договору є утворення сім'ї та продовження роду.

Законодавство мусульманських країн встановлює перелік вимог щодо укладення шлюбного договору. Звичайно, шлюбну угоду підписують ті, хто вступає в шлюб, лише в деяких випадках таке право може мати й опікун (з боку нареченої). Під час укладення шлюбного договору потрібна присутність двох повнолітніх і розумово повноцінних свідків, це може бути як чоловік, так і жінка, але обов'язково мусульманської віри.

За законодавством мусульманських країн договір обов'язково повинен бути укладений у письмовій формі, можна у компетентних органах або в присутності "мазуна". Звісно, вимогою до укладення шлюбу є й вік, дозволений для вступу до нього, але в арабських країнах він різниться.

У деяких арабських країнах встановлюються особливі вимоги до укладення шлюбу, якщо різниця у віці дуже значна. Наприклад, за законодавством Йорданії якщо наречений старший за наречену, яка не досягла 18-річного віку, більше ніж на 20 років, то дозвіл на шлюб дає суд, упевнившись у згоді нареченої.

У мусульман (згідно з їхніми традиціями) значне місце при укладанні шлюбного договору відводиться опікуну нареченої (інколи і нареченого). Ним може бути батько або інший найближчий родич, але обов'язково чоловічої статті. Як правило, вимагається, щоб опікун був у здоровому глузді і повнолітньою особою. Функції опікуна полягають у підбиранні підходящої партії для дівчини, він дає свій дозвіл на шлюб (навіть якщо особа досягла визначеного віку, дозвіл опікуна є обов'язковим), обговорює умови шлюбного договору, виступає виключно в інтересах особи, якою він опікується згідно з нормами Корану.

Однією з важливих умов шлюбу є "рівність" чоловіка і жінки, що відповідає загальноприйнятим нормам "фікха". Вимоги щодо "рівності" переважно стосуються матеріального становища, якщо "рівність" буде порушено, то жінка може вимагати розлучення в суді. Також до шлюбного договору можна внести певні умови за бажанням сторін, і ці умови неодмінно повинні бути виконані, але не повинні носити аморального характеру і принижувати гідність іншої сторони. Наприклад, жінка може вимагати, щоб вона була єдиною дружиною; якщо чоловік погодився, а потім порушив цю домовленість, то вона має право вимагати розлучення.

Питання кількості дружин у мусульманських країнах регулюється по-різному: від двох до чотирьох дружин, але ставлення до всіх має бути однаковим і справедливим. У жодному разі не можна одружуватися з п'ятою дружиною, не розлучившись з однією з попередніх. Дозвіл на одруження з другою, третьою і т. д. дружинами має дати перша дружина або суд, але головною лишається перша дружина. Існують і винятки, де полігамія забороняється (Туніс) або де полігамія обмежена.

Сімейне законодавство мусульманських країн, ґрунтуючись на принципах шаріату, забороняє шлюби між особами, які мають кровні зв'язки. В одному випадку особи взагалі не можуть бути подружжям, в іношому - заборона має лише тимчасовий характер. До першого випадку належать такі: чоловік не може одружитись зі своїми першими родичками; з прямими нащадками своїх батьків і представниками своїх дідів і бабів: з дружинами свого батька, діда, сина або внука; з першими родичами своєї дружини; з молочними родичами. До другого випадку належать: заборона одруження з одруженими жінками; з жінками, які перебувають у процесі розлучення. За принципами шаріату суворо забороняється шлюб мусульман з не мусульманами, тобто "невіруючими". Лише після прийняття релігії шлюб дозволяється.

Важливою складовою мусульманського шлюбу є весільний викуп "махра", жінка його може отримати одразу після укладення шлюбного договору, звісно, якщо вона від нього не відмовилася. "Махрою" може бути як грошова сума, так і річ, яка має певну цінність.

Однією з важливих повинностей чоловіка після укладання шлюбного договору є забезпечення відповідних умов життя дружині, умови для дружин повинні бути однаковими для всіх. Також і становище має бути гідним, якого вимагають традиції. До переліку умов утримання дружини входять: забезпечення продуктами харчування, одягом, покриття рахунків за лікування, а також обслуговування дружини, враховуючи служниць. Звісно, обсяг плати на утримання встановлюється відповідно до матеріального забезпечення чоловіка. Чоловік може зменшити витрати на утримання дружини, якщо та не підкоряється йому. Але варто зазначити, що ступінь належності жінки чоловіку в мусульманських країнах різний, і жінка сама визначає свої права при укладенні шлюбного договору.

Поряд з інститутом укладення шлюбу діє й інститут його розірвання. Законодавство більшості мусульманських країн допускає розлучення за декількома положеннями, а саме за ініціативою чоловіка, за взаємним узгодженням подружжя або за рішенням суду.

Чоловік, який є повнолітнім і дієздатним, у здоровому глузді може розірвати шлюб із поважних причин. Чоловік може дати три розлучення. Перше і друге розлучення можуть бути ним скасовані. Третє розлучення є остаточним, але після нього подружжя може знову одружитися, якщо жінка вийде заміж за іншого, вступить із ним у фактичні статеві зв'язки, тричі отримає розлучення і пройде період "ідда".

Розлучення за домовленістю між подружжям вимагає взаємного бажання сторін і складання договору, де вказано, що шлюб розривається добровільно. Але варто зазначити, що в усіх мусульманських країнах є свій законодавчий підхід до цього питання.

Розірвати шлюб мають право в мусульманських країнах або чоловік, або жінка. Причинами можуть бути хвороба, фізична вада одного з подружжя. Зокрема, жінка може вимагати розлучення, якщо її чоловік є відсутнім протягом 1-2 років, що приносить їй моральні збитки, навіть якщо його місцезнаходження відоме. Розірвати шлюб суд може внаслідок конфлікту між подружжям або нанесенням одним із них моральних збитків іншому, після цього, якщо відносини в шлюбі неможливі, суд розриває їх, але є можливість надання так званого періоду "відстрочки", для того щоб подружжя помирилось.

Законодавство окремих мусульманських країн встановлює особливі правила, які приймаються внаслідок зловживання чоловіком правом на розлучення: зокрема, цей чоловік повинен утримувати дружину, якщо в неї не буде для цього можливостей.

Після розлучення діти, які народилися в шлюбі, залишаються проживати з батьком; якщо чоловік помирає, то його дружину з дітьми бере під опіку опікун.

Розглянути інститути шлюбних відносин у мусульман не можна повноцінно без вивчення частини кримінального права, а саме "злочинів групи хадд", яка вміщує такий вид злочину, як перелюб.

Перелюб належить до найстрашніших злочинів, означає позашлюбні статеві відносини. Вважається, що цей гріх стоїть на заваді продовження роду, погрожує принципам моралі та інтересам сім'ї.

У Корані сказано "перелюбника і перелюбницю побивайте кожного з них сотнею ударів. Не шкодуйте їх, якщо ви віруєте в Аллаха... Нехай буде присутня при їхньому покаранні група віруючих". Таке суворе покарання свідчить про те, що сім'я в мусульман займає одну з перших позицій у суспільстві. Але, для того щоб довести провину, потрібні свідчення чотирьох чоловіків протягом одного року. Вони обов'язково повинні бути віруючими. Якщо у свідченнях очевидців є розбіжності, що дають підстави засумніватися в їхній щирості, то такі свідки притягаються до відповідальності за недоведене звинувачення, і їх карають вісімдесятьма батогами, але відповідальність за злочин встановлюється згідно з бажанням потерпілого, який може пробачити винуватця.

Варто зазначити, що якщо чоловік звинуватив у перелюбі свою дружину і це не було доведено, то він не несе ніякої відповідальності. Якщо він стверджує, що дружина народила дитину від іншого і повторить це п'ять разів (ліан), то дружину карають за перелюб. Але якщо вона п'ять разів присягається Аллахом, що ця дитина від чоловіка, то батьком признається чоловік, але шлюб розривають назавжди. Зараз така система покарання діє не в усіх арабських країнах, наприклад в Об'єднаних Арабських Еміратах лише частково.

Для коранічної моделі сімейно-шлюбних відносин у гендерно- феміністичному плані характерною була своєрідна "подвійність, що виражалась у поєднанні консервативно-традиціоналістських підходів з підходами прогресивними". Ця "подвійність" обумовлювалась специфічними соціально-культурними умовами становлення ісламу. Размещено на Allbest.ru