Музей як соціокультурне явище сучасного суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний університет імені Івана Франка

Кафедра теорії та історії культури

МУЗЕЙ ЯК СОЦІОКУЛЬТУРНЕ ЯВИЩЕ СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА

Сурмач О.І.

кандидат історичних наук, доцент

Україна, Львів

Анотація

Проаналізовано становлення сучасної моделі музею, який визначається стрімким ростом форм його існування в соціокультурному просторі і відповідно збільшенням напрямів наукових пошуків, які вивчають різні аспекти розвитку культури та її музейної сфери. Дослідження дозволяє розкрити особливості діяльності музею у його взаємодії із суспільними інститутами, та визначити перспективи розвитку музею ХХІ століття.

У процесі формування нової соціокультурної реальності у сучасному суспільстві значну роль відіграють музейні заклади. Саме вони, на думку відомого австрійського музеєзнавця Ф. Вайдахера, мають специфічне завдання, яке жодна інша установа не може в них відібрати: вони були створені для того, аби допомогти усім зацікавленим краще зрозуміти себе та своє місце у цьому світі [1, с. 16].

Дослідження музею як соціокультурного інституту вимагає реалізації соціокультурного підходу, який через призму детермінуючого фактору - загального стану культури суспільства, у повній мірі дозволяє з'ясувати його сутність і особливості сучасного розвитку. Застосування соціокультурного підходу дає можливість розглядати музей в аспекті його соціальної, культурної і особистісної інтерпретації і дозволяє пояснити його основні функцій в суспільстві. З. Странскі, відзначаючи методологічне значення дослідження питань соціокультурного призначення музеїв, наголошував, що "Лише на основі знання законів, які визначають взаємовідносини музею та дійсності, можна зрозуміти суть та суспільне значення музеїв, усвідомити їхні обов'язки та завдання у межах загального культурного розвитку людства" [2].

Соціокультурний підхід вимагає аналізувати музей як складову частину культури. Це важливо тому, що музей, по-перше, зберігає культуру; по-друге, він сам є одним з елементів культури. Соціокультурний підхід, запропонований ще П. Сорокіним, пропонує розглядати музей як інтеграцію соціального і культурного [3].

Необхідно врахувати напрацювання сучасних вітчизняних та зарубіжних дослідників, щоб дійти висновку у розгляді цієї важливої теми. Важливе значення для вироблення авторської позиції у процесі даного дослідження мали праці, Є. Акулич, А. Бондаренко, Є. Грачова, В. Грицкевич, Є. Герасименко, І. Пантелейчук, Є. Плеська, О. Сапажної та інших дослідників.

Слід зазначити, що музей на різних етапах свого розвитку зазнавав певних змін: від простого зберігання експонатів культури до соціального інституту. Сьогодні музеї стають місцями взаємодій культур. Зміни у соціально-політичному і культурному житті держави визначають нову роль музеїв: їх трансформацію в музеї нового типу, в установи, які ґрунтуються на нових інформаційно-комунікативних технологіях, ведуть власну комерційну діяльність, вміють налагоджувати зв'язки з широкою громадськістю.

Метою запропонованої статті є сучасний музей який через соціокультурний підхід визначається як концентрований вираз духовного пошуку культури минулого і сьогодення. Зміна умов діяльності музею в сучасному суспільстві вимагає нових підходів до аналізу змісту поняття "музей як соціокультурний інститут". Музей як соціальний інститут відповідає ряду ознак, що відрізняють його від інших соціальних явищ. За визначенням Міжнародної ради музеїв (ІСОМ), сучасний музей - це неприбуткова постійно діюча інституція на службі суспільства та його розвитку, відкрита широкому загалу, яка набуває, зберігає (консервує), досліджує, здійснює комунікацію та експонує матеріальне та нематеріальне надбання людства та його оточення для цілей освіти, навчання та задоволення [4].

На думку О. Конта, Т. Парсонса та багатьох інших вчених, будь-який соціальний інститут виникає лише тоді, коли існує реальна потреба у його виникненні [5; 6]. У процесі становлення музею як соціального інституту чітко прослідковуються головні етапи його виникнення: по-перше, потреби у зберіганні досягнень людства в різних галузях; по-друге, існування спільної мети в тому чи іншому суспільстві. Тобто, виникнення музеїв відбувається тоді, коли співпадають цілі суспільства і окремих спільнот (колекціонерів, патріотів, які намагаються зберегти культурно-історичну спадщину тощо) і окремих особистостей; по-третє, поява цінностей і правил поведінки. З появою музею формується нове ціннісне відношення до минулого, яке зосереджується в предметах; по-четверте, цінності і музейні правила поведінки закріплюються в моралі і праві.

Таким чином, можна вважати, що музей як соціокультурний інститут - це: цілісна система, яка відрізняється від агрегативних існуванням системної, інтегративної якості (це здатність до збереження пам'яті); це штучна, створена людиною, система для задоволення її соціальних потреб; це адаптивна система, яка спрямована на задоволення досить широкого кола потреб [7].

Більшість дослідників сходяться на думці, що музей виконує певні соціокультурні функції. Так, Ю.В. Зинов'єва прийшла до висновку, що музей являє собою зібрання предметів (ідей і носіїв), осмислених як цінності, індивідуальним збирачем, або колективами [8]. Інша точка зору - музей - це місце колективного дійства і збирання творів, присвячених донькам богині пам'яті Мнемозіни (М.Ф. Федоров) [9, с. 61]. А. Разгон, обґрунтовуючи місце музею в суспільстві, зробив висновок, що його призначення полягає у накопиченні інформації і виявлення закономірності, що відносяться до передачі знань через музейні предмети [10].

Слід зазначити, що соціальне середовище, в якому діяв музей, суттєво впливало на форму та функції його діяльності. Сьогодні музей ХХІ ст. почав виконувати властиві соціальній пам'яті функції, оскільки його походження і розвиток як інституту детермінується функціональним взаємозв'язком з наукою, освітою, владою та іншими елементами соціальної структури. Серед соціально-культурних функцій сучасного музею слід назвати: охоронну (збереження культурно-історичної спадщини); інформаційну (передача і отримання, набуття нових знань); інтеграційну (сприяє соціальній згуртованості і відповідальності); комунікативну (передбачає спілкування і особистий взаємовплив); трансляційну (набуття людиною соціального досвіду); відтворення соціальних відносин (забезпечує сталий розвиток суспільства); культурної ідентифікації особи; організація дозвілля; соціалізуючу та культурно-освітню [11].

Отже, музей як соціальний інститут - це установа, яка координує і організує діяльність людей по збереженню минулого, передачі знань про нього. Йому властиві ряд характерних ознак:

- соціальний тип музейних відносин (він виконує обов'язкову функцію щодо зберігання соціокультурної спадщини, здійснює контроль за формуванням і використанням і охороною музейних експонатів);

- чіткий розподіл праці і високий рівень професіоналізації музейного персоналу в різних напрямках його діяльності;

- знеособленість (деперсоніфікованість) вимог до відвідувачів музею;

- науково-дослідницький, експозиційний, фондовий, реставраційний, освітньо-культурний, маркетинговий, педагогічний характер його діяльності;

- повага до минулого, соціальної пам'яті і досвіду;

- досконале управління власними засобами і ресурсами [12].

Важливим інструментом теоретичного осмислення форм і методів музейної діяльності стала теорія комунікацій, розроблена ще у 1968 р. канадським музеологом Д. Камероном [13]. Розглядаючи музей як комунікаційну систему, він вважав її специфічними і особливими рисами візуальний та просторовий характер. Згідно з його трактуванням, музейна комунікація - це процес спілкування відвідувача з музейними експонатами, які представляють собою "реальні речі". В основі цього спілкування, на його думку, лежить, з одного боку, вміння творців експозиції вибудовувати з допомогою експонатів особливі невербальні просторові "висловлювання", а з другого, - здатність відвідувача розуміти "мову речей".

Теорія комунікацій набула широкого розповсюдження в країнах Західної Європи і США. Це сприяло розвитку індустрії розваг, почалась розробка нових технологій для залучення до них максимальної кількості відвідувачів. В цих країнах почали застосовувати комунікаційний підхід, завдяки якому музей стає соціокультурною інституцією. Тобто, почався перехід від науковості музею до акценту на емоційний фактор сприйняття його експонатів. Це означало не тільки зміну технологій, але й зміну ролі музею в суспільстві [14]. В сучасних умовах музей розглядається як засіб розширення інформаційного і культурного горизонту, як канал міжкультурної комунікації і як своєрідний інструмент, що формує в історичному контексті процеси спілкування і взаємовпливу різних культур.

Метою різних форм комунікації є сприйняття музейної інформації відвідувачами, розкриття інформаційного та освітнього потенціалу музейних предметів і музею в цілому. Різноманітність комунікації визначала нову модель спілкування з різними категоріями відвідувачів. Причинами таких трансформацій стали наступні фактори: зростаючі потреби суспільства в культурологічній інтерпретації різноманітної інформації; поява нових типів музеїв і модернізація старих; зміщення акцентів в освітній діяльності музеїв: із розповсюдження знань у бік формування поглядів, оцінок, креативного розвитку особистості.

Для того щоб виявити комунікаційні стратегії, важливо усвідомити два положення, два аспекти статусу музею як соціально-культурного інституту. По-перше, музей є культурним інститутом, який володіє унікальними, специфічними інструментами, тобто культурно-комунікативною системою. По-друге, музей є частиною культури, її підсистемою, і комунікаційні процеси музею - це частина загальнокультурної комунікації. Обидва компоненти є вкрай важливими для розуміння сутності сучасного музею, а також для розуміння шляхів його розвитку у новому глобальному світі.

Сучасні тенденції розвитку музею як соціокультурного інституту характеризуються, в першу чергу, відмовою від уяви про музей як науково-дослідний і освітній заклад і намаганням до його універсалізації, що знаходить відображення в появі нових принципів музейної діяльності: у розвитку форм "м'якої" музеєфікації (так звані `екомузеї'), розширенні тематики експозицій, змін складу і профілю працюючих у музеї спеціалістів, залученні громадськості до проблем повсякденної діяльності музею.

Функціональна специфіка музею як соціально культурного інституту в структурі суспільства визначається темою минулого, а змістовним втіленням ціннісних орієнтацій виступають артефакти. У відповідності із цією вихідною позицією, категорія "зміст діяльності музею" повинна враховувати, як мінімум, три параметри: по-перше, тематику діяльності, тобто аспекти історико-культурної дійсності, соціального досвіду, котрі становляться об'єктом інтерпретаційної діяльності музеїв; по-друге, типи артефактів, з допомогою яких вони репрезентуються; по-третє, аспектом змісту є типологічна специфіка музею, зумовлена його зв'язком із іншими компонентами інституціональної структури.

Результатом творчого пошуку в музейній сфері стало створення нових типів музейних установ: культурних центрів, у яких діють спеціалізовані експозиції, що акцентують увагу на досягненнях різних галузей знань, окремих наук і видів мистецтва (Національний центр мистецтва і культури Ж. Помпіду тощо); спеціалізованих дитячих музеїв, де вся експозиційна й освітня робота проводиться з урахуванням вікових особливостей дітей; екомузею, в якому відтворене з метою його збереження культурно-історичне середовище.

На сьогоднішній день широкого розповсюдження набула тенденція розвитку музейного простору як реального культурного простору. Самою популярною є стратегія створення музейних вулиць, кварталів. Прикладом цього є функціонування музейного кварталу у Відні, відкритого у 2001 році. Він створений на базі 6 музеїв, художніми галереями, салонами, артистичними кафе, антикварними магазинами. У центрі кварталу знаходиться великий відкритий зал для проведення фестивалей. Тут є також Дитячий музей, Дитячий театр і дитячий інфоцентр, музеї тютюну, сучасного мистецтва, Центр архітектури, виставковий центр та ін. Навіть автомати, які в інших місцях заповнені жуйкою і сигаретами, в цьому кварталі торгують виставковими каталогами [15].

Характерною особливістю таких музеїв є поява в них, поряд з музейними видами діяльності, "немузейних": організація і проведення концертних програм, шоу, фестивалів, відкриття сувенірних магазинів, кафе, ресторанів тощо [16]. Музеї почали широко застосовувати новітні цифрові технології для поширення інформації про фонди. Експонати оцифровуються, створюються бази даних про зібрання і колекції для широкого загалу, реалізовуючи право рівного доступу громадян до культурної спадщини.

Забезпечення доступу до фондів є засобом боротьби з декультурацією (незнання власних культурних здобутків) молодих користувачів Інтернету. Зокрема у Польщі існує спеціальна програма "Інтернет для шкіл", за допомогою якої музейні експонати залучаються для освітніх та виховних цілей. музей соціокультурний науковий

Для кращої організації культурного туризму і зниження витрат для вироблення музейних товарів і послуг музейні заклади деяких країн об'єднуються в музейні асоціації. Вони служать забезпеченню раціонального використання музейних колекцій при організації виставок, оптимізації наукової та колекційної роботи, закупівлі й обміну експонатами. Такі музейні об'єднання існують у Франції, Великобританії, Австрії.

Таким чином, протягом останніх десятиліть в європейських країнах змінився погляд на роль музеїв у суспільстві. Музеї почали розглядатися не лише як сховище артефактів, а й як заклади, які можуть надавати широкий спектр послуг, організовувати цікаве дозвілля і допомагати уряду реалізовувати культурні та соціальні програми. Якщо у XIX і на початку XX ст. перед музеєм стояло завдання передати знання, то в наш час на перший план висувається проблема формування у музейної аудиторії інтересу до спадщини, усвідомлення її значення. Від явних і відкрито дидактичних прийомів впливу музей переходить до більш витончених, складних, спрямованих на формування творчих установок, мотиваційної сфери людини. Зростає значення музею і його відповідальність перед суспільством.

В цілому, світова еволюція розвитку музею супроводжується перетворенням його у комплексний культурно-історичний і дозвілевий центр, специфічний соціально-культурний інститут, який має відповідати ряду ознак, основними із яких є:

- особливий тип регламентації соціальної взаємодії музею і суспільства;

- наявність таких механізмів соціальної регуляції, які спрямовані на забезпечення регулярності, чіткості, передбачуваності та надійності інституційного розвитку музею;

- обґрунтований розподіл функцій, прав і обов'язків працівників музею та їх взаємодії;

- визначений напрямок діяльності, спрямований на збереження і відтворення поваги до минувшини, до соціальної пам'яті та історичного досвіду, до національних і культурних особливостей, характерних для сучасного суспільства [17].

Як справедливо наголошує Е. Мастениця, сучасний музей як соціокультурний інститут почав сприяти формуванню нового образу історії, не тільки у формі "культурної спадщини" або традиційної наукової дисципліни, а й у формі "місць пам'яті", які в значній мірі активно сприяють історичній безперервності у масовій свідомості [18].

Таким чином, процес генезису і еволюції музею засвідчив про складну полівекторну детермінацію, яка була зумовлена його приналежністю одночасно і до культури, і до всього суспільства. Зв'язок з культурою характеризувався тим, що музей виступав у якості специфічного інструменту накопичення, збереження і трансляції соціально значущої інформації, необхідної для виконання культурою свого соціального призначення; до суспільства музей безпосередньо був дотичний своєю організаційно-комунікативною діяльністю.

У контексті загальнокультурних перемін, що сьогодні відбуваються у світі, трансформуються умови і методи діяльності музею, зростає його роль, що визначається наступними екзогенними факторами [19]:

- поворотним періодом у розвитку цивілізації, актуалізацією сучасних глобальних проблем;

- демократизацією суспільства, залученням до культурних процесів широких прошарків населення;

- посиленням зв'язку і взаємного впливу культури, політики, економіки.

У цій ситуації зростає і відповідальність музею як соціокультурного інституту, покликаного підтримувати традиційні культурні стандарти на високому рівні, забезпечувати наступність гуманістичних цінностей і формування світоглядних смислів.

Отже особливість сучасного музею це зміна традиційних форм музейної роботи, що проявляється: у втіленні нових технологій формування і розкриття змісту експозиційного матеріалу, використанні нових видів соціально-культурної діяльності.

Музей як соціокультурний інститут стає актуальним і затребуваним у сучасному світі, здатний в нових умовах акумулювати і транслювати соціально-культурну спадщину людства, нації, соціуму.

Перспективними напрямами подальших досліджень вважаємо вивчення ролі музеїв у глобальному просторі культури у ХХІ ст., оскільки музей - це система, яка сприяє виживанню в умовах швидкоплинних змін, що відбуваються у світі на основі використання всеосяжних з історичної точки зору баз даних і колекцій, які слугують для передачі соціокультурного досвіду від одного покоління до другого.

Список використаних джерел

1. Вайдахер Ф. Загальна музеологія: посіб / Ф. Вайдахер / Перекл. з нім. В. Лозинський, О. Ланг, Х. Назаркевич. - Львів: Літопис, 2005. - 546 с.

2. Stransky Z. Z. Muzeologie. Uvod do studia / Z.Z. Stransky. - Brno: Univerzita J.E. Purkyne, 1980.- S. 230.

3. Социологические теории современности / П.А. Сорокин. - М.: ИНИОН, 1992. - 193 с.

4. Museum Definition. - Париж: ЮНЕСКО, 2013.

5. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://icom.museum/the- vision/ museum-definition.

6. Современная западная социология: словарь / сост. Ю.Н. Давыдов, М.С. Ковалева, А.Ф. Филиппов. - М.: Политиздат, 1990. - С.117-118.

7. Парсонс Т. Общий обзор / Американская социология. Персперктивы, проблемы, методы / Т. Парсонс. - М.: Прогресс, 1972. - C. 364-365.

8. Музееведение. Музеи исторического профиля: Учеб. пособие для вузов / Под. ред. К. Левыкина, В. Хербста. - М. : Высш. шк. - 1988. - C. 187.

9. Зиновьева Ю.В. О функциях музея / Ю.В. Зиновьева // Музей в современной культуре. - СПб.: СПбГАК, 1997. - С.259- 269.

10. Федоров Н.Ф. Музей, его смысл и назначение / Н.Ф. Федоров. - М.: РГБ; нИи культуры, 1992. - 578 с.

11. Разгон A. M. К вопросу об изучении истории музейного дела / А.М. Разгон / НИИ культуры. // Очерки истории музейного дела в СССР. - М.: Сов. Россия, 1971. - Вып. 7. - С. 3-8.

12. Макарова Н.Г. Социокультурные функции музея / Н.Г. Макарова // На пути к музею XXI века. Сб. науч. тр. - М.: НИИК, 1989. - C.23-29.

13. Нагорский Н.В. Музей как институт социальнокультурной деятельности: моногр./ Н.В. Нагорский. - СПб.: СПБГУКИ, 1998 - 253 с.

14. Cameron D. A viewpoint: the museums as a communications system and implications for museum education / D. Cameron // Curator, 1968. - V.11. - № 1. - P. 33-40.

15. Шляхтина Л.М. Проективная модель музея XXI века: управление процессом коммуникации / Л.М. Шляхтина, Е.Н. Мастеница // Музей - зритель. XXI век. Материалы конференции к 80-летию научно-просветительского отдела / Науч. ред. О.Г. Махо. - СПб.: Изд-во Гос. Эрмитажа, 2006. - С. 24-30.

16. Trenkel T. Museums Quartier Wien. The History - The Buildings - The Institutions / Thomas Trenkel.- Vienna: by Verlag Carl Ueberreuter, 2003.- 98 s.

17. Соболева Е.А. Эволюция концепции музея в меняющемся мире / Е.А. Соболева, М.З Эпштейн // Вопросы музеологии. - 2011. - № 1. - С. 8-19.

18. Потильчак О.В. Історичний розвиток музейної справи / О.В. Потильчак. - К.: Вид.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2007. 57 с.

19. Мастеница Е.Н. Музей в системе современной культуры / Е.Н. Мастеница // Россия в XXI веке; прогнозы культурного развития. Качество жизни на рубеже тысячелетий. "Антропологические чтения - 2005". Сб. науч. тр. по материалам науч. конф. - Єкатеринбург: Изд. AM Б, 2005. - С. 192-193.

20. Именнова Л.С. Музей в глобальном мире: инновации и сохранение традиций / Л.С. Именнова // Известия ПГПУ им. Г. Белинского. - 2011. - № 24. - С. 34-38.

Размещено на Allbest.ru