Культура середньовічної Англії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Київський національний лінгвістичний університет

Реферат з країнознавства Великої Британії та країн англомовного світу

на тему: «Культура середньовічної Англії»

студентки 2 курсу

групи Па_33-14

спеціальність „Переклад”

(англійська мова)

факультету заочного навчання

Берегової Надії Василівни

Київ 2016

План

Сім'я, побут, мораль у середньовічному англійському суспільстві

Система освіти. Перші університети

Філософська та суспільна думка. Поширення єретичних вчень

Архітектура та мистецтво. Романський та готичний стилі в архітектурі

Література. Рицарський роман. Початки англомовної літератури

архітектура філософський середньовічний англійський

Сім'я, побут, мораль у середньовічному англійському суспільстві

Погляди на інститут шлюбу та стосунки статей пройшли у добу Середньовіччя довгу еволюцію. У добу раннього Середньовіччя домінував той погляд, що будь-які статеві зносини є гріхом, тому на шлюб дивилися теж як на справу гріховну. Достойними християнами вважалися лише ті люди, що ведуть аскетичний спосіб життя, який передбачає відмову від шлюбу.

Тому тривалий час зберігалися нехристиянські форми сім'ї - різні варіанти тимчасового співжиття або просто статевих зносин. На початку IX ст. у доктрині церкви перемогла ідея Августина Блаженного, що співжиття у шлюбі - це гріх, який можна простити, і від цього часу поширився християнський шлюб, який передбачав моногамію (наявність одної дружини/чоловіка) та нерозторгнення. Єдиним приводом для розлучення вважалася нездатність народити дитину. З XII ст. встановилося уявлення про шлюб як про одне з церковних таїнств, з'являється обряд вінчання. Парадоксом середньовічної свідомості є суворе ставлення до подружньої зради, нерівні шлюби та одночасне легальне існування публічних будинків, масовість таких явищ як позашлюбні діти та порушення обітниці безшлюбності ченцями та священиками.

Спосіб життя сім'ї теж не відповідав сучасним уявленням. Люди жили домогосподарчими групами, які включали, крім подружжя та дітей, їх батьків та родичів, співмешканок чи коханок голови сім'ї з дітьми. Частенько «одним домом» жило кілька подружніх пар, пов'язаних спільним предком. Уявлення про необхідність якоїсь емоційної основи шлюбу на початку Середньовіччя не існувало, і його основою вважалися плотські зносини, які, втім, не вважалися інтимною сферою життя (подружні обов'язки часто виконувалися прилюдно). Особливо був помітний пріоритет кровноспоріднених зв'язків перед матримоніальними в середовищі аристократії. У замках, що належали знаті, подружжя жило разом з численним почтом, що включав насамперед кровних родичів. Церква брала участь у процедурі одруження, як правило, тільки тоді, коли справа стосувалася королівських сімей. Але і в королівських сім'ях аж до VIII ст. словом «дружина» могли назвати не тільки офіційну дружину, а й інших співмешканок короля. Шлюби ж простолюдинів, та й багатьох знатних укладались здебільшого без участі священика.

Подружнє життя починалася часто-густо поза і до церковного шлюбу і в усякому разі не пізніше 20 років. Це забезпечувало високу шлюбність, що істотно перевищувала за своїм рівнем ту, якій відповідала частка офіційних церковних шлюбів. Реальне число неодружених людей шлюбного віку навіть серед чоловіків мало своєю верхньою межею 15-20% у селян і, мабуть, було ще нижче у знаті. Шлюбний вік визначався приблизно з 14-16 років, дітей народжувалось багато, але внаслідок недостатньої гігієни, хвороб, послаблення імунітету та недоїдання 80% помирало у віці до року. Причина була не тільки в матеріальних труднощах в житті основної маси населення або ж нерозвиненістю медичних знань. Не менше (якщо не більше) значення мала відсутність у масовій картині світу установки на ретельне виходжування дітей. Недбалість у відношенні до них, парадоксальним чином вживаючись з материнською любов'ю, особливо згубно позначалася на долі новонароджених. Типове для людей нового часу уявлення про дітей як про «епіцентрів» сімейного життя відсутнє тоді повністю, так само як і новоєвропейська концепція сім'ї в цілому. Середня тривалість життя була для чоловіків 45 років, а для жінок 35. Християнська концепція моногамного нерозривного шлюбу отримує визнання у Франції (як і в інших західноєвропейських країнах) лише в XII-XIII ст. Тільки в цей час шлюб зараховується до основних християнських таїнств. У процедуру одруження включається і церковне благословення. Однак для більшості сучасників церковне трактування понять «шлюб» і «дружина» ще довгий час залишається досить чужою. Неможливість поєднувати церковний шлюб з іншими формами подружніх союзів або тим більше нерозривність церковного шлюбу здавалися не тільки незвичними, але і невиправданими. Соціальний статус і права жінки були слабо забезпеченими. Причинами цього були загалом патріархальний характер суспільства, в якому провідну роль відігравав чоловік. Родина в Англії мала патріархальний характер, але жінка-селянка в Англії була більш вільна, ніж дружина феодала. Вона могла сама розпоряджатися своїм майном, укладати договори і займатися торгівлею.

Певна зміна ставлення до жінки відбулася у ХІІ - ХІІІ ст., коли серед пануючої верстви Англії поширилася французька традиція куртуазії (ввічливості). В її основі лежало уявлення про те, що спосіб життя та спілкування благородних людей має відрізнятися від звичаїв простого народу. Найвідомішим проявом куртуазії стало куртуазне (духовне) кохання та культ Дами, які пропагувалися у піснях трубадурів і труверів та в лицарських романах.

Незважаючи на включення шлюбу в число основних християнських таїнств, він ще не став органічним елементом прийнятої картини світу, не перетворився у мирян в незаперечний внутрішній імператив. Приблизно з середини XIV ст. почався новий період середньовічної історії. Лиха, пов'язані з чумою, частими неврожаями і війнами, призвели до загибелі 30-40% населення і загострили внутрішню кризу суспільства. Саме на цей час припадає і перелом у поглядах на шлюб. Моногамний християнський шлюб стає єдиною визнаною в суспільній свідомості формою шлюбу. Всі інші його форми, хоча і не зникають, розглядаються як відхилення, що заслуговують осуду.

Різко змінюється ставлення до людського життя. У період, коли смерть від хвороби або на війні підстерігала всіх і кожного, однією з основних цінностей стає здоров'я. Збереження власного здоров'я, виходжування дітей, боротьба із недугами займають все більше місце в помислах людей різного соціального і майнового статусу.

Однією з причин шанобливого ставлення до шляхетних жінок було й те, що жінок було менше, ніж чоловіків, причому об'єктом куртуазії були лише жінки шляхетного стану. Все ж таке ставлення все ж було рідким явищем, і у XIV - XV ст. домінували прагматичні і “прозаїчні” погляди на роль і призначення жінки, подружнє життя, які багато в чому суперечать як поширеному у той час офіційному церковно-містичному ставленню до шлюбу, так і сучасним уявленням.

Система освіти. Перші університети

Від англосаксонських часів осередками освіченості залишалися монастирі, які готували кліриків - чиновників та священників. З ХІ-ХІІ ст. стандарти освіти дещо змінилися у бік підвищення її якості та рівня. В Англії, як і у всій Західній Європі відбувався процес духовного та культурного зростання, накопичення знань, розвитку науки. Поширилася система парафіяльних та кафедральних шкіл, виникли осередки світської освіти. Зберігає свій авторитет Кентерберійська школа, але провідними центрами освіти стали університети - Оксфордський та Кембріджський. Структурно університети складалися за загальноєвропейським стандартом з трьох факультетів: теологічного (богословського), правничого та медичного. Обов'язковим для всіх студентів було вивчення вільних мистецтв - риторики, логіки, музики, математики та ін. Суспільна та політична вага університетів поступово зростала, проявом чого стало право обирати своїх представників до парламенту.

Заснування обох університетів відносять до рубежу XII і XIII століть. У цей період церковно-монастирська освіта в Англії перестала справлятися зі зростаючою кількістю студентів і обсягом необхідних їм знань, і відразу в двох містах Британії були відкриті коледжі. Так зародилися університети Кембріджа і Оксфорда. Дослідники, які вивчають історію освіти в Англії, сходяться на думці, що Оксфорд був заснований дещо раніше Кембриджу, студенти з'явилися тут ще наприкінці XII століття.

З часом університети розросталися, в них з'являлися нові, більш великі і сучасні коледжі. У XIV - XV століттях Оксфорд і Кембридж продемонстрували перші досліди створення системи безперервної освіти в Англії. Тоді для підготовки до вступу в оксфордський «New College» була відкрита школа «Winchester» (1382 рік). А Кембридж пішов по протилежному шляху - спеціально для випускників школи «Eton» був відкритий «King's College» (1441 рік). І хоча ці коледжі вже давно беруть випускників інших навчальних закладів, відкриті ними школи вважаються самими знаменитими і престижними закладами середньої освіти в Англії.

Головними коледжами цих знаменитих університетів вважаються «Christ Church» (Оксфорд) і «Trinity College» (Кембридж). Обидва вони були засновані королем Генріхом VIII в 1546 році. «Christ Church» знаменитий своєю видатною архітектурою (кафедральний собор Оксфорда є частиною коледжу), науковими досягненнями і знаменитими випускниками. Крім того, в «Christ Church» викладав математику автор «Аліси в країні чудес» Льюїс Керролл (його справжнє ім'я - Чарльз Доджсон). «Trinity College» теж випустив знаменитого дитячого письменника - тут навчався Олександр Мілн, автор казок про Вінні-Пуха. Інший коледж Кембриджу, «Emmanuel», відомий тим, що в ньому навчався Джон Гарвард, той самий, що емігрував до Америки і заснував коледж, який пізніше отримав його ім'я і перетворився на кращий університет світу - Harvard. Сьогодні і Оксфорд, Кембридж і нараховують більше 30 незалежних коледжів кожен. У них навчається близько 10 відсотків усіх студентів університетів Великобританії.

Філософська та суспільна думка. Поширення єретичних вчень

Бурхливі політичні події в Англії початку ХІІІ ст., пов'язані із виданням Великої хартії, активізували суспільно-політичну думку, викликали появу низки наукових праць та трактатів. Найвизначнішим вченим у галузі політичної думки був єпископ лінкольнський Роберт Гроссетест. У праці "Основи королівської влади та тиранії" він захищав права підданих короля від сваволі урядовців. Гроссетест вважав, що мешканці країни мають право повстати проти неправедного короля, який порушує звичаї та не виконує належним чином свої обов'язки. Вчений та церковний діяч Джон із Солсбері створив "Полікратік" - працю, присвячену дослідженню взаємостосунків світської та церковної влад.

У ХІІІ ст. в Оксфорді викладав і займався науковою роботою видатний англійський мислитель Роджер Бекон (1214-1294). Його заслугою є цінні досліди в галузі хімії (він самостійно винайшов порох), оптики, обґрунтування традиційного потім для англійської філософської та наукової думки емпіризму - учення про те, що найголовнішими джерелами знань та уявлень про світ є досліди та експерименти.

Основною філософською доктриною доби Середньовіччя була близька до богослів'я схоластика - система формально-логічних положень релігійної філософії (від лат. schola - школа). Схоласти намагалися науковим, методичним, філософським шляхом з'ясувати співвідношення між вірою та розумом. Крайні напрями схоластики або відстоювали повну пасивність, злиденність розуму, або навпаки, доходили до обстоювання його великих можливостей у самостійному пізнанні навколишнього світу (раціоналізм). До духовного та розумового самовдосконалення закликав визначний філософ Ансельм Кентерберійський (1033-1100), який брав активну участь у загальноєвропейських філософських дискусіях. Його творчості властиві елементи раціоналізму та гуманізму. Наприкінці ХІІІ ст. проти пануючої в схоластиці доктрини Фоми Аквінського (томізму) виступив англійський філософ-францисканець Дунс Скот (1265-1308). Він вважав, що можливості розуму у питаннях віри обмежені, проте вони величезні у справі логічного пізнання навколишнього світу. Іншим критиком томізму став Вільям Оккам, який заперечував наявність у Бога "плану творіння" і наголошував на спонтанності цього процесу, що виключало традиційні уявлення про "божеський задум".

У ХIV ст. отримали поширення ідеї реформи церкви професора Оксфордського університету Джона Вікліфа(1320-1384). Особливої популярності вони набули під час конфлікту з папством. Вікліф обстоював думку, що Англія не повинна нічого сплачувати Папі, бо він лише духовний володар, а не світський. Король мав провести секуляризацію і роздати землю церков селянам, бо, згідно з Євангелієм, церква має жити в умовах бідності. У 1370-і роки виникла радикальна версія ідей Вікліфа - єресь лолардів.

Архітектура та мистецтво. Романський та готичний стилі в архітектурі

Найвиразнішим проявом розвитку мистецтв доби англійського Середньовіччя є пам'ятки архітектури, оскільки вони поєднували в собі (в прикрасах та оздобленні) також твори інших жанрів - живопису, скульптури. З ХІ-ХІІ ст. до наших часів дійшли три типи архітектурних споруд - собори, монастирі та замки. Це обумовлено тим, що саме будівлі релігійного та військово-адміністративного призначення створювалися із каменю, на відміну від більшості інших, дерев'яних.

Після Нормандського завоювання в Англії, як і скрізь у Західній Європі поширився романський стиль в архітектурі. Крім суто архітектурних особливостей романіка відбивала певне світобачення та світовідчуття людей тої доби. Романські храми-фортеці - прості і суворі у зовнішньому оздобленні, із міцними стінами та баштами, їх внутрішній простір - тісний із незначним освітленням, розписаний картинами з життя Христа, Богоматері, зображеннями святих. Портал (головний вхід) соборів прикрашався скульптурами та барельєфами, апокаліптичними картинами Страшного суду. Найвідомішими спорудами цього типу є собори в Йорку (з 1070 р.) та Даргемі (з 1093 р.). Вони відзначаються більшими розмірами та сміливістю проекту, ніж аналогічні будівлі на континенті.

Із Нормандським завоюванням в Англії також поширилося будівництво мурованих замків королів та баронів. Вони пройшли еволюцію від донжона (багатоповерхової башти) до цілого комплексу оборонних укріплень, які розташовувались у стратегічно важливих місцевостях на височинах. Внаслідок тривалої боротьби королів з баронами у Центральній та Східній Англії замків збереглося дуже мало (Тауер, Віндзор), більшість збереглася в Уельсі (Карнарвон, Гарлех) та на півночі. Вражаючою інженерно-архітектурною спорудою був Лондонський міст через Темзу (994) - на якому стояли будинки та магазини, і під яким пропливали кораблі.

З к. ХІІ - ХІІІ ст. в Англії поширюється готичний архітектурний стиль. Його ознакою стало стрільчасте склепіння, яке конструктивно було більш досконале, ніж романське арочне. Це дозволило зменшити навантаження на стіни, споруди стали більш легкими та високими. Внутрішній простір храмів збільшився, став вище, був краще освітлений завдяки великим вітражам. Дах храмових башт став гострим (шпиль), стіни зміцнювали стрільчасті зовнішні контрфорси. Портали, як і раніше, прикрашалися скульптурами та барельєфами. Найвідомішими спорудами готичного стилю є собори у Лічфілді (з 1170), Пітерборо, Кентербері, Екзетері, церкви та школи Оксфорду, які вже мають ознаки "прикрашеної готики" - більш пишного оздоблення.

Зразком образотворчого мистецтва є книжкові мініатюри, зокрема у "Псалтирі королеви Марії" (XIV ст.), який містить більше 600 малюнків на різні релігійні, біблійні теми, що демонструють високий рівень майстерності художників.

Література. Рицарський роман. Початки англомовної літератури

Нормандське завоювання обумовило певні специфічні особливості мовного розвитку. Головною з них було поширення в Англійському королівстві трьох мов - французької серед правлячої верстви, англійської серед широких мас населення та латини у церковних справах й адміністрації. Це позначилося на мовному та жанровому характері англійської середньовічної літератури.

У середовищі феодалів найбільш популярним жанром була лицарська поезія, яка була принесена з Франції співаками-поетами труверами. Найпоширенішим проявом лицарської поезії був римований лицарський роман, який відбивав звичаї вищої феодальної верстви, пропагував героїчні подвиги, кодекс лицарської моралі, зразки людських чеснот. Найбільше поширення отримали романи про короля Артура та лицарів Круглого столу. Коріння цього циклу - історичні та легендарні перекази кельтського епосу, які спочатку були записані у Франції, французькою мовою, а у ХІІІ-XIV ст. з'явилися в перекладі англійською. Збереглися такі романи артурівського циклу англійською мовою: "Артур", "Артур і Мерлін", "Івейн та Гавейн", "Ланселот Озерний", "Смерть Артура", "Персеваль Уельський", "Сер Трістрем". Їх літературний рівень дещо нижчий, ніж у франкомовних оригіналів. У лицарських романах вперше в літературі з'явилося глибоке зображення індивідуальності, психології, інтимних та романтичних переживань. Від епічних творів раннього Середньовіччя лицарські романи відрізняються тим, що вони вже повністю є продуктом людської фантазії, творчого вимислу.

Пам'ятками народної поезії нормандської доби є фабліо - короткі віршовані оповіді анекдотичного характеру. Цей жанр, як і лицарський роман, теж прийшов із Франції. У фабліо зображувався повсякденний побут епохи, звичайне життя міщан, купців, ченців, без якоїсь ідеалізації та прикрашення. В народі були популярні кумедні оповідання про тварин - бестіарії.

У другій половині XIV ст. відбувається формування на основі синтезу, злиття різномовних літературних тенденцій національної англійської літератури. У творчості письменників цієї доби середньовічні літературні жанри здобули найвищого художнього втілення.

Невідомий автор бл. 1390 р. створив вершину англійського лицарського роману - "Сер Гавейн і Зелений лицар". В романі, що тематично близький до артурівського циклу, описується конфлікт між обов'язком честі та самозбереженням, глибоко розкривається характер героя, лицаря Гавейна, якого зображено цілком реалістично, а не як абстрактний набір позитивних якостей.

Близькою до народних уподобань є поема "Видіння про Петра-орача" Вільяма Ленгленда (Langland, 1332-1400). Поема - пристрасна алегорична проповідь проти соціальної нерівності, на захист інтересів та прав простого народу. Дослідники припускають, що твір було написано під враженням повстання Уота Тайлера. Петро-орач досягає у "Видінні" надзвичайної величі, наближеної до святості, до Бога. Протилежне ставлення до народних низів представлене в творах поета Джона Гауера (Gower, 1325-1408). Його поема "Глас волаючого" передбачає всілякі негаразди для ладу країни від соціальних вибухів, ідеалом Гауера є "старі добрі часи", коли кожен стан знав своє місце, а життя було більш шляхетне.

Найвизначнішою постаттю середньовічної англійської літератури є Джефрі Чосер (Chaucer, 1340-1400), "батько англійської поезії". Життєвий шлях Чосера склався таким чином, що він був знайомий із життям усіх прошарків англійського суспільства, багато подорожував по Європі, став надзвичайно ерудованою людиною, обізнаною із культурними та літературними течіями Англії, Італії, Франції. На його творчість вплинули ідейні тенденції Італії XIV ст., де вже виникали гуманістичні концепції, існувала більша духовна свобода, яка призвела згодом до Відродження. Твори Чосера змальовують широку панораму життя середньовічної Англії, лицарства, купецтва, міщан, селянства, духовенства, звичаїв епохи.

Творчість Чосера поділяється на три періоди. В перший період (1360-1372) він заклав формальні основи нової англійської літератури: виробляв літературну мову і форми складання віршів. Чосер писав на лондонському діалекті, який після нього став основою англійської літературної мови. Його творчим досягненням був переклад найвизначнішої пам'ятки французької середньовічної літератури - "Романа про Троянду" та творів латинського філософа Боеція. У другий період (1372-1385) Чосер познайомився із творами Данте, Петрарки і Бокаччо, створив такі поетичні твори, як "Парламент птахів", "Дім слави", "Троїл та Крессіда", "Легенда про славних жінок". Третій період (1385-1400) був зайнятий роботою Чосера над "Кентерберійськими оповіданнями" - підсумковим твором середньовічної англійської літератури, який об'єднує усі поширені на той час жанри - лицарський роман, фабліо, церковну легенду, повчальну оповідь, бестіарій, алегорію.

Важливою пам'яткою англійської літератури доби Проторенесансу був твір Томаса Мелорі (Malory, 1395-1471) "Смерть Артура". Знаходячись 20 років в ув'язненні під час війн Троянд, Мелорі майстерно об'єднав усі відомі до того артурівські легенди в одному творі.

У XV ст. мав місце розквіт народної поетично-пісенної творчості. Саме в цей час була створена більшість балад - епічних пісень, що оспівують якусь подію легендарного, історичного або побутового характеру. Найпопулярнішим героєм балад став вільний стрілець Робін Гуд (Hood). До сьогодні дійшло бл. 300 баладних сюжетів, а всього балад на ці сюжети нараховується більше тисячі.

Размещено на Allbest.ru