Творчість Івана Кавалерідзе в контексті українського кінематографу

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТРЕСТВО КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ТЕАТРУ, КІНО І ТЕЛЕБАЧЕННЯ ІМЕНІ І.К. КАРПЕНКА-КАРОГО

ІНСТИТУТ ЕКРАННИХ МИСТЕЦТВ

КАФЕДРА КІНОЗНАВСТВА

Курсова робота

з предмету «Історія кінематографу України»

Тема: Творчість Івана Кавалерідзе в контексті українського кінематографу

Курсову роботу виконала:

студентка II курсу

денної форми навчання

зі спеціальності «Організація кінотелевиробництва»

Черноморець А.С.

Перевірив роботу студента:

викладач Росляк Р. В.

Київ - 2016

Зміст

Вступ

Життєвий шлях І. Кавалерідзе

І. Кавалерідзе - один із фундаторів українського історичного фільму

Висновок

Використана література

Вступ

Актуальність теми. Сучасне мистецтво знаходиться у напруженому пошуку ідей, які допоможуть відновити втрачений зв'язок між тимчасовим і вічним, земним і небесним (матеріальним та ідеальним). Найбільш важливий для І.Кавалерідзе період становлення творчості співпав з часом, коли в світовому мистецтві відбувався інтенсивний пошук нових форм вираження світосприйняття, яке революційно змінювалося. Нажаль, сьогодні мистецтво також стоїть на межі вичерпання і потребує революційних змін. Тому вивчення і аналіз творчості революційного митця є надзвичайно актуальною темою.

Мета роботи полягає у виявленні і розкритті особливостей життя та творчості І.Кавалерідзе.

Для досягнення мети поставлені такі завдання:

виявити національні і світові культурні витоки творчості І.Кавалерідзе;

розкрити прояви режисерської діяльності І.Кавалерідзе;

дати характеристику творчої спадщини І.Кавалерідзе;

виявити новаторські засоби режисури І.Кавалерідзе.

Об'єкт дослідження: життя та творчість І.Кавалерідзе.

Предмет дослідження: творча діяльність І.Кавалерідзе.

кавалерідзе український режисер фільм

Життєвий шлях І. Кавалерідзе

Народився Іван Петрович Кавалерідзе 14 квітня 1887 р. на хуторі Ладанському на Полтавщині. Одного з його предків генерал Ладанський привіз до свого маєтку з Кавказу всередині XIX ст. Дитинство малого Іванка минало в селі Талалаївці. Тут він навчався в початковій земській школі. Тут разом з ровесниками пас череду. Тут виліпив свої перші фігурки з глини. Коли хлопчик закінчив три класи, Сергій Мазаракі, художник і археолог, забрав його до Києва. Творча атмосфера, що панувала в домі родича (а той був знайомий із І.Рєпіним, А.Куїнджі, акторами Київського оперного театру), вплинула на формування характеру творчих уподобань і захоплень хлопця. Провчившись шість років у приватній гімназії Вальтера, Іван був змушений залишити її, оскільки його переслідувала поліція за участь у студентських заворушеннях, і переїхати на квартиру дядька, а згодом у село. Проте через рік поновлює навчання, але вже в Київському художньому училищі. Після двох років навчання у класі архітектури переходить до класу ліплення, яким керував відомий український скульптор Ф.Блавенський.

У 1899 році Іван закінчує земську школу й переїжджає до Києва, до свого дядька С.А.Мазаракі, випускника Петербурзької академії мистецтв, який став відомим археологом і художником. С.Мазаракі залучив Івана до мистецтва, культури Київської Русі. Він цікавився пам'ятниками міста, храмами, театрами. Вступив до приватної гімназії Г.Валькера на Тимофіївській вулиці (нині М.Коцюбинського), але провчився там недовго.

1906-го Кавалерідзе повертається до Києва й вступає до Київського художнього училища. Тут, після дворічного перебування в класі малювання, він вирішує стати архітектором і переходить до класу скульптури, яким керував Ф.Балавенський. Починається його творча діяльність. Кавалерідзе створює кілька портретів і скульптур. Його скульптуру «Творчість» купує антрепренер С. Брикін, який і надає Кавалерідзе майстерню в театрі. Тут скульптор створює бюсти, статуї, історичні портрети. Серед них -- князь Святослав, Ф.Шаляпін, Т.Шевченко, С.Мазаракі.

У 1909--1910 рр. Кавалерідзе навчається в Петербурзькій академії мистецтв. Молодого скульптора направляють на стажування до Парижа. Повернувшись до Києва, він створює пам'ятник княгині Ользі у співавторстві Ф.П.Балавенським, П.В.Сніткіним і В.Н. Риковим, який на всеросійському конкурсі визнають найкращим і після поправок Святійшого Синоду встановлюють на Михайлівській площі. Відкриття пам'ятника відбулося 4 вересня 1911 року. На жаль, він недовго милував око перехожих. Після приходу до влади більшовиків скульптуру Ольги скинули з постаменту, а 1926 року повністю демонтували пам'ятник. Статую Ольги, розбиту на декілька частин, закопали в землю під клумбою, де вона й пролежала близько 80 років. Минали роки, і лише в 1996-му тут знову було встановлено цей чудовий пам'ятник, який став окрасою міста.

Щоб заробити грошей на навчання, матеріали, інструменти, книжки (просити допомоги в родичів хлопцеві було незручно, а у призначенні стипендії Роменське повітове земство відмовило), талановитий юнак працює статистом в оперному театрі.

Перша курсова робота І.Кавалерідзе - композиція "Творчість" - була високо оцінена викладачами, і педагогічна рада звільнила його від сплати за навчання. Скульптура складалася з трьох алегоричних голів, що уособлювали боротьбу, шукання і працю. Співак і антрепренер С.Брикін купив цю роботу і надав скульпторові майстерню у приміщеній оперного театру. Тут І.Кавалерідзе ліпить погруддя і портрети популярних артистів, зокрема і Ф.Шаляпіна. Завдяки цьому знайомству з'явилася цікава серія робіт: Шаляпін у ролі Олоферна (опера "Юдіф"), Дон Кіхота, Івана Грозного ("Псковитянка") тощо.

Щоб продовжити навчання, восени 1909 p. І.Кавалерідзе їде до Петербурга, до Академії мистецтв, а в 1910-1911 pp. навчається в Парижі в майстерні скульптора Н.Аронсона. Молодого митця захопив Париж. Його хвилював пошук нових, незвичних засобів вираження форми і змісту. Саме тоді у творчості І.Кавалерідзе виявляються тенденції до поєднання переосмислених традицій минулого із сучасними мистецькими шуканнями. У Парижі скульптор знайомиться з багатьма цікавими людьми, відвідує майстерню Огюста Родена.

1911 p. І.Кавалерідзе починає працювати на московській кінофабриці художником-декоратором. У 1915-1917 pp. служить у царській армії. У 1918-1928 pp. працює на батьківщині у відділі наросвіти, викладачем малювання у школах і режисером повітового театру.

З ім'ям Кавалерідзе пов'язані перші екранізації українських народних пісень. Він створив і перші кіноопери "Наталка Полтавка" й "Запорожець за Дунаєм", у яких головні ролі виконували М.Литвиненко-Вольгемут та І.Паторжинський. Це - найкращі кіноекранізації видатних творів І.Котляревського і С.Гулака-Артемовського. У 1928 -1933 pp. І.Кавалерідзе працює режисером на Одеській кіностудії, створює шедеври кіномистецтва: "Злива" (1928), "Перекоп" (1930), "Штурмові ночі" (1931), "Коліївщина" (1933).

У 1934 році І.П.Кавалерідзе призначили режисером Київської кіностудії. Він вирішує створити трилогію про визвольну боротьбу українського народу проти російського самодержавства. Наступним фільмом став «Прометей», сценарій до якого написано за поемою Т.Г. Шевченка «Кавказ». На жаль, за вказівкою Сталіна його було піддано нищівній критиці на сторінках газети «Правда». Кавалерідзе забороняють створювати фільми на історичні теми. На «Укрфільмі» засуджують «неправильні ідейні позиції» Івана Петровича. Митець важко переживає з цього приводу, але настійливо працює в кіно, екранізує спектаклі. З'являються його фільми-опери «Запорожець за Дунаєм» та «Наталка Полтавка». Він вдало поєднує драматургію і музику. Ці фільми зацікавили багатьох глядачів.

У травні 1941 року І.П. Кавалерідзе виїжджає в район Західної України на зйомки фільму «Пісня про Довбуша». Знімальна група працювала високо в горах, і з початком війни несподівано опинилася на окупованій німцями території. Почалися тривожні і трагічні дні в житті українського митця. Ідеологи з відомства Геббельса, з'ясувавши особу Кавалерідзе, запропонували йому зняти фільм про Гітлера. Митець відмовився під приводом хвороби. Він усвідомлював, що відмова може призвести до загибелі, і дав згоду очолити Київську кіностудію напередодні звільнення міста. Йому вдалося запобігти знищенню німцями головного павільйону та врятувати студію. На той час Кавалерідзе ще не знав, що його син Ігор і пасинок Борис Шарський загинули на війні, а доньку Ніну фашисти закатували в Харкові.

Після перемоги у творчій біографії І.П.Кавалерідзе настає тривала перерва. Як ставилася радянська влади до тих, хто опинився на окупованій території, відомо всім. Митцю заборонили займатися улюбленою справою, його постійно перевіряли. А фільми доручали ставити режисерам, які себе не «скомпрометували».

Кавалерідзе стає старшим інженером, а згодом науковим співробітником відділу Академії архітектури України. Серед його творів є й групові скульптури: «Лев Толстой і Максим Горький у Ясній Поляні», «Пушкін і Гоголь», група «Ти зійди, сонце красне», де в бронзі втілено Максима Горького й Федора Шаляпіна. Багато його робіт передано в музеї Києва, Харкова, Львова, Луганська, Москви.

У 1934-1941 pp. І.Кавалерідзе - режисер Київської кіностудії художніх фільмів; 1944-1948 pp. - старший співробітник відділу монументальної скульптури Академії архітектури УРСР. У 1957-1962 pp. - знову режисер Київської кіностудії ім. О.Довженка. Фільми, створені в цей період, позначені незмінним прагненням митця відтворити історичну атмосферу певної доби. У той час з'явилися такі його стрічки, як "Григорій Сковорода" (1958) і "Повія" (1961). На відміну від попередніх робіт у кіно й театрі, у фільмі "Повія", знятому за однойменним романом Панаса Мирного та Івана Білика, режисер вдається до глибшого психологізму, більшої точності характеристик, високої культури режисури, завдяки чому глядач глибоко співчуває знедоленій жінці. І.Кавалерідзе і сценарист Нона Капельго-родська дібрали з роману найважливіші епізоди, чітко окреслили драматичну лінію, пов'язану з долею Христі. Створюючи стрічку, режисер найбільше уваги приділив не зовнішнім деталям (аксесуарам, одягу, пейзажам, фольклорним сценам), а відтворенню глибоких самобутніх характерів.

1962 р. відбулася персональна виставка творів І.Кавалерідзе. У 1969 р. йому було присвоєне звання народного артиста України.

У середині 60-х pp. відбуваються прем'єри п'єс Кавалерідзе: "Вотанів меч" (на сцені Тернопільського музично-драматичного театру ім. Тараса Шевченка) і "Перекоп" (у Харківському театрі ім. Тараса Шевченка). Як засвідчили ці постановки, драматургія І.Кавалерідзе поєднує високі літературні якості зі сценічними вимогами побудови дії, майстерністю діалогу й точним урахуванням специфічної театральної дійсності. У ній завжди відчутна індивідуальна художня манера митця.

П'єса "Вотанів меч" - своєрідний філософський роздум про війну і мир. Старовинну готську легенду Кавалерідзе проеціює на сучасність.

Якось під час грози юнак Зігмунд опинився в горах. Випадково він потрапив до хатини Хундіга. Вражений красою його дружини, Зігмунд вирішив убити господаря за допомогою чарівного меча бога Вотана, що завжди допомагав володареві перемагати, та меч зламався, бо був піднятий на негідну справу.

Героїко-романтична драма "Перекоп" розповідає про реальну подію з історії громадянської війни - перехід Червоної Армії через Сиваш.

1970 р. у Сумах і Тернополі відбулася прем'єра п'єси "Перша борозна", присвячена історико-революційній темі.

Помер Іван Кавалерідзе 3 грудня 1978 р. в Києві. Похований на Байковому цвинтарі.

1987 р. день народження нашого видатного земляка відзначався за календарем ЮНЕСКО. Тоді ж у с. Новопетрівці відкрито художньо-меморіальний музей Кавалерідзе, у 1989 р. - галерею його скульптур у Сумському художньому музеї, у 1991 р. -музей-майстерню у столиці. У квітні 2002 р. на кіностудії ім. О.Довженка було відкрито меморіальну дошку, присвячену видатному режисерові, драматургу і скульптору.

І. Кавалерідзе - один із фундаторів українського історичного фільму

З 1928 р. до початку Великої Вітчизняної війни І. Кавалерідзе плідно працює у кіно: спочатку режисером кінофабрики ВУФКУ, а з 1934 р. -- режисером кіностудії "Українфільм". За власними сценаріями він знімав воєнні та історичні фільми, присвячені подіям з історії українського народу: "Злива" ("Офорти до історії гайдамаччини") (1929), "Перекоп" (1930). Саме за видатні заслуги у розвитку кіно він був нагороджений орденом Червоної Зірки в 1935 р.

Митець звертався у своїй творчості до багатьох тем, та головними для нього завжди були постаті Сковороди і Шевченка. У 20-30-х pp. XX ст. митець створив фільми, що стали класикою: "Коліївщина" і "Прометей". Кавалерідзе зняв «Коліївщину» -- під враженням від спектаклю «Гайдамаки» Леся Курбаса. І. Кавалерідзе створює широке історичне полотно патетичного звучання про селянське повстання на Правобережній Україні проти кріпацького гноблення і сваволі польської шляхти. Фільм "Коліївщина" був одним із перших звукових фільмів, що вплинуло на ритм діалогу, поведінку акторів. Події тут розгортаються у сповільненому темпі, досить характерному для І. Кавалерідзе-режисера, бо цим йому вдається досягти високого рівня внутрішньої концентрації дії. Актори сприймаються монументально, пластично, об'ємно. Досвід скульптора давав можливість творити особливу манеру, яка б передавала романтичне трактування історії і по-новому відкривала фольклор, народні традиції. Але якщо в шевченківських "Гайдамаках" події 1768 р. відтворено як національно-визвольну боротьбу ("...убогий, багатий поєднались, - дожидають великого свята"), то у фільмі Коліївщину зображено як боротьбу бідних проти багатих. Не забуваймо, що фільм датований 1933 p., коли сучасне і минуле розглядалося лише з класових позицій. Але попри це перед виходом на екран "Коліївщину" дуже скоротили. До речі, у цій кінострічці вперше використано освітлення під час зйомок.

У 1935 p., продовжуючи мистецьке дослідження історії, І. Кавалерідзе разом з М. Топчієм, оператором фільму "Коліївщина", створює фільм "Прометей", який мав бути другою частиною задуманої трилогії з історії визвольної боротьби українського народу. Цей твір вирізнявся багатоплановістю, складним асоціативним монтажем. Автори прагнули дати панорамну картину дореволюційної Росії, простежити долю бідних і багатих, перенести це у площину морально-етичних стосунків. Фільм "Прометей", створений за мотивами шевченківського "Кавказу" (1935), - це історико-революційна епопея. У ній показані колонізаторська політика російського царату й повстання українських кріпаків, які пробуджуються до політичного життя, політичного осмислення змісту подій.

Кріпосного юнака Івана пан віддає в солдати на Кавказ, а його наречену - до будинку розпусти. Під впливом революціонера Гаврилова, розжалуваного солдата, герой стає свідомим борцем і, повернувшись у рідне село, піднімає селянське повстання. Фільм Івана Кавалерідзе «Прометей» (1935) викликав негативну реакцію Йосипа Сталіна, який, як відомо, формував кінорепертуар СРСР на власний смак. Особливо йому не сподобалися сцени, де розкривався героїзм чеченських горців, зокрема епізод, в якому під поступово затихаючий гомін голосів людей, що йдуть в атаку, з'являються і пливуть бурхливою рікою солдатські та офіцерські фуражки, шапки, кіраси загарбників.

Фільм "Прометей" піддали нищівній критиці газета "Правда", журнал "Радянське кіно" та інші органи преси, що призвело не лише до його заборони. Було перекреслено весь творчий доробок режисера, бо фільм, за словами чиновників, не висвітлював експлуататорської ролі польських та українських панів і спрямовувався лише проти російських кріпосників, набувши тим самим "антимоскальського" характеру. Вдруге цей фільм заборонили в 60-ті pp. Переглянувши стрічку сьогодні, можна з упевненістю сказати: вона асоціативно виразна і сповнена пророцтв, її створила винятково талановита людина. На жаль, фільм зберігся не повністю, але, незважаючи на це, у 2001 р. він викликав інтерес у програмі "Інший Кавказ" у Вісбадені (Німеччина), оскільки було запропоновано своєрідний підхід до екранізації поеми Т.Шевченка "Кавказ".

Фільми "Коліївщина" і "Прометей" були одними з перших звукових фільмів в Україні. Уперше у стрічках І.Кавалерідзе слово стало могутнім засобом національної характеристики героїв (в обох фільмах представники різних народів розмовляють українською мовою).

У 1936 р. І. Кавалерідзе започаткував жанр кіноопери, екранізувавши оперу "Наталка Полтавка", а в 1938 р. "Запорожця за Дунаєм". Це були перші спроби екранізації оперних вистав і вони виявилися дуже успішними. Режисер прагнув поєднати драматичну гру з голосами оперних співаків, самими подіями. Покази "Наталки Полтавки" у США супроводжуються аншлагами у Нью-Йорку, Філадельфії, Чикаго.

Свій режисерський почерк Кавалерідзе найяскравіше проявив в фільмі «Злива» -- у 1938 році. Це своєрідна історія України з часів гайдамаччини. Стрічка вирізнялася небувалою оригінальністю, несподіваним художнім рішенням. Уже тоді майстер гостро відчував «закостеніння» офіційного мистецтва. Головним принципом підходу до зйомок у Кавалерідзе завжди був рух. Ветерани казали: «Дим і пара створюють динаміку в кадрі». Але всі чомусь дуже дивувалися цьому своєрідному «кавалерідзевському» рухові заради руху. Саме в ті роки Довженко і Кавалерідзе прагнули усвідомлювати дійову силу мистецтва. Вони були засновниками національного кінематографу.

У «Зливі» Іван Петрович зображав «панство з порцеляновими обличчями». Акторам робили білий грим, і вони здавалися безкровними маріонетками. Якщо селянин -- то він, природно, гримувався «під бронзу», набуваючи земляного або металевого відтінку. Згодом фільм «Злива» своїм «хайтековим» підходом налякав кіноофіціоз, картину просто знищили невдовзі після виходу у світ. І тільки очевидці, які працювали пліч-о-пліч із Кавалерідзе, могли пояснити, за якими художніми принципами був створений цей фільм.

Згубно відбилась на творчості І. Кавалерідзе окупація, якої йому не пощастило уникнути, та критика, в зв'язку з цим висловлена іншим вождем -- Микитою Хрущовим.

Війна застала Кавалерідзе далеко від Київської кіностудії, котру на час війни було евакуйовано в Ашхабад. Тоді Іван Петрович ставив фільм «Пісня про Довбуша» за сценарієм письменника Любомира Дмитерка.

Із Київською кіностудією, директором якої був тоді племінник П.Тімана Шведе, Кавалерідзе також підтримував своєрідні стосунки.

Зйомки документальних фільмів (один із них -- «Київ, спотворений більшовиками» -- спричинився після визволення України від фашистів до арешту Миколи Топчія) були рідкістю.

Колектив кіностудії в основному готував українські титри до німецьких фільмів, що виходили у прокат («Ешнапурський тигр», «Індійська гробниця з Ла Яной», «Шлюбна ніч утрьох», « Серце королеви» тощо), тиражував їх копії, що рятувало всіх співробітників від мобілізації на трудові роботи до Німеччини.

Перебування Кавалерідзе в окупації стало також причиною того, що написаний ним сценарій «Вотанів меч» (1962) не був допущений до постановки.

Спроба І. Кавалерідзе зіштовхнути дві ідеології, досліджуючи і те, що їх об'єднує, і те, що відрізняє, а також звернення до загальнолюдських, а не до політичних категорій -- все це не сприйняли колишні фронтовики -- директор кіностудії Василь Цвіркунов та редактор Олександр Сизоненко.

Отже, фільм не був поставлений. Наприкінці 70-х років І. Кавалерідзе переробив сценарій на п'єсу, яка з успіхом йшла у театрах Тернополя та Харкова.

У 1961 р. створив фільм "Повія" за мотивами однойменного психологічного роману-епопеї Панаса Мирного. Можливо, таке масштабне полотно українського письменника вимагало енергії рівного собі таланту, бо більше ніхто не брався за роботу над цим твором. Працездатність І. Кавалерідзе справді вражала. На персональній виставці 1962 року в Києві митець подав понад сто творів.

Висновок

Загалом діяльність І.Кавалерідзе - ціла епоха у вітчизняному мистецтві. Попри все митцеві вдалося зберегти протягом усього творчого шляху власний почерк і самобутнє мистецьке світовідчуття. Найкращі твори І.Кавалерідзе, що ввійшли до скарбниці нашої культури, експонуються не лише в Україні, а й за її межами.

У наступному році виповнюється 130 років від дня народження Івана Петровича Кавалерідзе (1887--1978) -- видатного українського режисера, скульптора і кінодраматурга. Він відомий своїми пошуками нової кіномови в історичних фільмах «Коліївщина» і «Злива». Він створив першу українську кінооперу «Наталка Полтавка». Популярна і його екранізація «Повії» Панаса Мирного (із Людмилою Гурченко в головній ролі). За один фільм його не злюбив Сталін, Хрущов таврував його за «негідну поведінку» під час фашистської окупації Києва.

Отже, у роботі виявленні і розкритті особливості життя та творчості І.Кавалерідзе.

Виявлені національні і світові культурні витоки творчості режисера. Визначен вплив видатних українців - Т. Г. Шевченка і Г. Сковороди на творчість І.Кавалерідзе.

Розкриті прояви режисерської діяльності І.Кавалерідзе, наданий аналіз визначних фільмів - «Злива», «Коліївщина», «Прометей» та «Наталка Полтавка».

Надана загальна характеристика творчої спадщини І.Кавалерідзе.

Виявлено наступні новаторські засоби режисури І.Кавалерідзе:

- у стрічках І.Кавалерідзе слово стало могутнім засобом національної характеристики героїв (в обох фільмах представники різних народів розмовляють українською мовою);

- започаткував жанр кіноопери;

- у кінострічці «Коліївщина» вперше використанно спеціальне освітлення для досягнення художніх задумів;

- новаторські експерименти з рухом в кадрі - «кавалерідзевський» рух заради руху;

- використання асоціативного монтажу;

- сповільнення темпу для досягнення високого рівня внутрішньої концентрації дії, створення романтичного настрою;

- використання білого гриму для розкриття образів «панства з порцеляновими обличчями» та бронзового - для розкриття образу селянина, працівника.

Отже, курсова робота є актуальною і може бути використана митцями і студентами для вивчення творчості Івана Кавалерідзе. Творчий спадок Кавалерідзе безумовно збагачує українське кіномистецтво і може надихнути кіномитців до експериментів і відродження національної традиції.

Список використаної літератури

1. Зінич С. Іван Кавалерідзе: монографія/ С.Г.Зінич, Н.М.Капельгородська. - К.: Мистецтво, 1971. - 182 с.

2. Зубанич Ф. Інтерв'ю з І. Кавалерідзе/ Ф. Зубанич //Хроніка 2000. - 2002. - № 47-48. - C. 467-476

3. Іван Кавалерідзе під час окупації // Кінотеатр. - 2006. - № 4. // http://www.ktm.ukma.kiev.ua/show_content.php?id=552

4. Капельгородська Н. Кіномистецтво України в біографіях: Кінодовідник/ Нонна Капельгородська, Євгенія Глущенко, Олександра Синько,; Державний комітет телебачення і радіомовлення України, Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАН України (Київ). Львівське відділення, Музей-майстерня та Благодійний меморіальний фонд Івана Кавалерідзе. - К.: АВДІ, 2004. - 709 с.

5. Новаторство Івана Кавалерідзе: Тези доповідей. - К, 1997.

6. Щур І. Мистецька спадщина Івана Кавалерідзе //Дивослово. - 2005. - № 1. - C. 60-64.

Размещено на Allbest.ru