Культура первісного суспільства
Первісна культура як рубіж, що відділяє світ людей від світу тварин. Види періодизації первісного суспільства. Культура доби палеоліту, мезоліту, неоліту. Українська література у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. Вища і середня спеціальна освіта.
| Рубрика | Культура и искусство |
| Вид | реферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 08.03.2016 |
| Размер файла | 46,9 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Содержание
- Культура первісного суспільства - доба палеоліту, мезоліту, неоліту
- Українська література у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст.
- Вища і середня спеціальна освіта
- Наука
- Література
- Театр
- Культурний внесок діаспори
- Список використаної літератури
Культура первісного суспільства - доба палеоліту, мезоліту, неоліту
Первісна культура є рубежем, який відділяє світ людей від світу тварин. Первісну культуру слід вважати необхідним станом розвитку будь-якої земної культури.
Існує кілька періодизацій первісного суспільства: загальна (історична), археологічна, антропологічна та ін.
Загальна (історична) періодизація первісної історії була вперше дана в 1870р. видатним американським етнографом Л. Морганом. Використовуючи встановлений у ХVІІІ ст. поділ історичного процесу на епохи дикості, варварства і цивілізації, він поділив епохи дикості на нижчий, середній і вищий ступені. Нижчий ступінь дикості починається з появою 3 млн. років тому людини і членороздільної мови, середній - виникненням рибальства і застосуванням вогню, вищий - з винаходом лука і стріл. Перехід до нижчого ступеня варварства пов'язується з поширенням гончарства; з освоєнням землеробства і скотарства починається середній, а з використанням заліза - вищий ступінь варварства. З винаходом алфавіту настає епоха цивілізації.
Відносною хронологією є археологічна періодизація, в основу якої покладено матеріал, з якого виготовлені знаряддя праці. Відповідно до неї історія первісного суспільства починається з кам'яного віку, яка поділяється на три доби: палеоліт (від грец. - старовинний і камінь), мезоліт (від грец. - середній і камінь) і неоліт (від грец. - новий і камінь). Кожна з цих діб розпадається на нижню (ранню) середню і верхню (пізню) частини. Вони характеризуються певними типами археологічних культур, тобто групою джерел, які мають загальні характерні риси і об'єднані одним часом і спільною територією.
Палеоліт датується приблизно періодом 3 млн. - 10 тисяч років тому. Це час появи людини і формування її сучасного фізичного типу. За палеоліту склалися основи первісного суспільства. На початку верхнього палеоліту (35-10 тисяч років тому) з'явилась розумна людина. Вважається, що люди верхнього палеоліту походять від передньоазійських прогресивних неандертальців, відомих за знахідками Схул і Табун у Палестині. Антропологи виділяють в Європі і Середземномор'ї два основних типи розумної людини - кроманьйонський і грімальдійський. У верхньому палеоліті виникає родовий лад, закладаються основи расових поділів людства, відбувається розселення мисливців із раніше обжитих місць у Північну Європу, Азію, Америку й Австралію.
Епоха мезолітів на різних територіях Європи і Близького Сходу розпочалася не одночасно: в Середземномор'ї і в країнах Стародавнього Сходу - в 11-10 тис. до н. е., а в межах Східної і Центральної Європи - у другій половині 9 тис. до н. е. Закінчується вона, в різних місцях, також неодночасно. На півдні Східної Європи перехід від мезоліту до неолітичної доби відбувся в середині 6 тис. до н. е. на північних територіях - у 5 і на початку 4 тис. до н. е. На території України мезолітична епоха датується кінцем 9-5 тис. до н. е. Вважають, що мезоліт - це час виникнення племен, хоч відоме інше твердження: племінна організація суспільства склалася пізніше. За підрахунками вчених, у мезоліті на Землі було приблизно 5 млн. чоловік.
Неоліт на території Східної Європи датується середньо 6-3 тис. до н. е.; у країнах Стародавнього Сходу ця епоха розпочинається у 8-7 тис. до н. е. Населення Землі досягає приблизно 80 млн. чоловік.
Неоліт у країнах Стародавнього Сходу розпочався понад 5 тис. років тому, а окремі мідні вироби знаходять тут ще раніше. У межах території України неоліт датується 4-3 тис. до н. е.
Якщо вести мову про культуру первісного суспільства, то, насамперед, треба зазначити, що історично культура могла виникнути лише тоді, коли почалось практичне виділення людини з природи, яке здійснювалося суспільно, через трудову діяльність первісних родових колективів по освоєнню навколишньої дійсності. Освоєння світу здійснювалося лише суспільною людиною, колективом, об'єднаних спільною метою. Історично першою формою існування такої "суспільної людини" була родова община. Вчені пов'язують виникнення культури з епохою первісної або родової общини; а "точніше", з верхнім палеолітом. Роблячи спробу дати узагальнюючу характеристику культури первісного суспільства, зазначимо, що це перший і найтриваліший історичний тип культури. Її витоки сягають верхнього палеоліту і завершуються добою раннього заліза. Ця величезна культурно-історична смуга розпочалася з розвитку кам'яної, крем'яної і кісткової техніки й завершилася опануванням перших металів. Від найпростішого скребка через винайдення лука і стріл, кераміки, гончарної печі, ткацького верстату, колеса і гарби, парусних кораблів, приручення тварин - такий шлях розвитку знарядь виробництва. Повільно, але неухильно розширюються місця поселення стародавньої людини: від стоянки (стійбища), поселення, селища до городища і виникнення перших міст.
Паралельно розвивається суспільна організація, сімейно-шлюбні відносини, закладаються основи расових поділів людства, відбувається розселення людей на всіх континентах Землі, розпочинаються процеси переходу від колективної до приватної власності, зміни психології первісної людини, виділення професійної розумової праці. У процесі повсякденної трудової діяльності розвивається мова і мислення людини, складаються міфи, поширюються позитивні знання, вірування, звичаї і мистецтво.
В історії культури первісного суспільства можна виділити три періоди за назвою відповідних епох, доповнюючи їх археологічною хронологією. Першим періодом буде культура ранньопервісної або ранньородової общини перших мисливців, збирачів і рибалок (верхній палеоліт, мезоліт). Другим періодом - культура пізньопервісної або пізньородової общини землеробів і скотарів (мезоліт, неоліт). Третім - культура первісної сусідської (протоселянської) общини, або стратифікованого суспільства (верхній неоліт, мідна, бронзова, рання залізна доби).
Для ранньородової общини мисливців, збирачів і рибалок було характерне привласнювальне господарство. Найважливішою пам'яткою матеріальної культури Європейської пори є виготовлення великої кількості знарядь праці із кістки і широке поширення зимових общинних жител.
З'являється примітивний рибацький гачок. Важливими мисливськими знаряддями були списи, ударні палиці, метальні палиці - бумеранги. Головним знаряддям збиральництва була загострена палиця (копачка).
Мезоліт - час значних змін у природі Європи. В мезоліті з'являється зброя дальної дії - лук і стріли. Другою важливою подією в історії культури стало приручення собаки. Триває вдосконалення обробки кременю.
З мезолітичною епохою пов'язана поява знарядь для обробки дерева - сокир і тесел. Сокири, тесла, а також кайловидні знаряддя - піки, були великими знаряддями, вони дістали назву макроліти (від грец. - великий і камінь).
Розглядаючи проблеми, пов'язані з суспільними відносинами ранньородової общини, слід зауважити, що основним соціальним осередком був рід. Він здійснював свою господарську діяльність через родову общину, яка будувалася за родинною ознакою (кровною або шлюбною). Суспільство мисливців і рибалок не знало іншої форми власності на землю, крім спільної власності всієї групи співродичів. Засвідчено також колективне володіння мисливськими загонами, рибацькими човнами і сітками. Окремим особам належали лише індивідуально виготовлені ними знаряддя праці і різні побутові предмети. Рід був верховним власником не лише продуктів колективного полювання чи рибальства, але й будь-якої індивідуальної здобичі.
Основними статевими групами в ранньородовій общині були групи дітей, дорослих жінок і дорослих чоловіків. Поділу суспільства на ці угрупування надавалося велике значення, до того ж дуже важливим вважався віковий рубіж переходу до категорії дорослих, що супроводжувалося урочистими обрядами, відомими під назвою ініціацій (від лат. - посвячення).
Первісна община була общиною рівних, але в умовах жорстокої боротьби за існування цими рівними були лише повноцінні члени виробничого колективу. В ранньородовому суспільстві діяли звичаї умертвління ("добровільної смерті") перестарілих співродичів, які втратили працездатність, позбавлялися хворих, ослаблених від голоду, від маленьких дітей, яких неможливо було прогодувати.
Виникнення общинно-родової організації сприяло розвиткові не лише соціального, але й духовного життя первісного людства. Епоха ранньородової общини відзначена успіхами в розвитку мови, міфології, зачатків раціональних знань, мистецтва.
Міфологія - наука про міфи (від грец. - слово, оповідь).Л. Бабій вважає міфологію єдиною універсальною формою суспільної свідомості первісного суспільства, яка в цій своїй якості репрезентує і всю його культуру. Вона - особливий тип світогляду і перша форма культури. В основі кожного міфу лежало поняття: "звідки" і "чому".
Умови життя в першу чергу вимагали накопичення знань про оточуючу природу.
Людина володіла найпростішими раціональними прийомами залічування переломів, вивихів і ран, видалення зубів та інших нескладних хірургічних операцій, лікування укусів змії, простуди. Починаючи з мезоліту, стали відомі трансплантація черепа й ампутація пошкоджених кінцівок. У первісній медицині широко застосовувались як фізичні (масаж, холодні і гарячі компреси, парова баня, кровопускання), так і лікування засобами тваринного, рослинного і мінерального походження.
Продуктом розвитку ранньородової общини стали релігійні вірування, їх виникнення пов'язане з певним рівнем розвитку інтелекту людини, зачатками теоретичного мислення, можливостями відриву думки від дійсності. У первісних віруваннях втілено фантастичне усвідомлення людьми їх залежності від сил природи. За верхнього палеоліту виникають різні форми релігійних вірувань: тотемізм (від алгонкін. - його рід), анімізм (від лат. - душа, дух), фетишизм (від португ. - амулет, талісман), магія (від грец. - чарівництво). Тотемізм - це віра в те, що кожна родова група має свого спільного предка (тотема), яким могла б бути тварина, рослина чи навіть предмети неживої природи. Анімізм - віра в існування у людині та в оточуючих її предметах - душі.
Фетишизм - поклоніння неживим предметам, які наділялися надприродною силою і могли допомагати тим, хто їм поклонявся. Магія - віра, сподівання людини змінити природний хід подій, вплинути на них магічними діями, заклинаннями, чарами) в потрібному для неї напрямі.
Ведучи мову про суспільні відносини, зауважимо, що на зміну ранньородової общини мисливців, збирачів і рибалок прийшла пізньородова община землеробів-скотарів. Економічну основу суспільства і далі складала родова власність на землю. Засоби виробництва перебували як в колективній, так і в індивідуальній власності. Значення останньої поступово зростало в міру відносно регулярного надлишкового продукту, частина якого поступала не в рівнозабезпечуючий, а в трудовий розподіл. Розвиток індивідуальної власності покликав до життя новий вид економічних відносин, названий американською дослідницею К. Дю Буа "престижною економікою". Вона проявлялась головним чином у взаємному обміні дарами.
Розглядаючи духовну культуру пізньородової общини необхідно підкреслити, що разом з ускладненням виробничої діяльності первісної людини розширялися її позитивні знання. Меланезійці Нової Ірландії знали й вміли вирощувати 14 різновидів хлібного дерева, 52 різновиди бананів, 220 різновидів тара, ірокези вирощували 14 різновидів маїсу. Розвиток математичних знань привів до появи перших лічильних пристроїв - спочатку в'язок соломи чи купки камінців, а потім особливих бірок чи шнурків з вузликами або нанизаних на них раковин. Такі пристрої описані в багатьох племен Америки, Африки, Океанії, існували вони і в первісній Європі: слово "калькуляція" походить від латинського "калькюлюс" - камінець.
Добу неоліту в Україні репрезентує трипільська культура (V-ІІІ тис. до н. е.), найприкметнішою групою знахідок у трипільців є орнаментальна кераміка, що була на дуже високому рівні. Визначаючи місце трипільської цивілізації в історії людства, англійські археологи Г. Кларк і С. Пігот обґрунтовують думку, що територія Праукраїни була прабатьківщиною індоєвропейських народів, а трипільці - орії були попередниками індоєвропейської етнічної сім'ї, в тому числі слов'ян, а отже й українців. Цієї думки дотримуються й інші українські та зарубіжні вчені, зокрема, австралієць В. Чайлд, англієць Г. Чайлд, француз Г. Руа, українці В. Паїк, Л. Силенко й багато інших.
Розглядаючи культуру первісної сусідської (протиселянської) общини стратифікованого суспільства, варто наголосити на тому, що ця доба характеризується розкладом общинно-родового ладу. Цей розклад був зумовлений насамперед (хоч і не тільки) дальшим значним зростанням продуктивних сил.
Суспільний поділ праці супроводжувався розвитком обміну. Це вже був не дарообмін періоду ранньородової общини, а справжній економічний обмін. Частина продукції почала вироблятися безпосередньо для обміну, тобто в якості товару. Цей обмін сприяв формуванню в суспільстві уявлень про еквівалентність предметів, що обмінюються, виникненню мірил вартості і засобів обміну. Ними, ставали найрізноманітніші предмети, які мали цінність через свою рідкість або вкладену в них працю: намиста із зубів тварин, раковини, шматки матерії, орнаментовані глечики і т.п.
З розвитком обміну вдосконалювалися засоби сполучення. Набули поширення колісні вози. Розпочалось спорудження доріг, з'явились кораблі з веслами і парусами. З середини 2 тис. до н. е. в якості тяглової сили почали використовувати коня.
Бурхливі економічні і соціальні процеси епохи стратифікованого суспільства сприяли дальшому зростанню зачатків позитивних знань. Розвиток землеробства, особливо зрошувального, яке вимагало точного визначення часу поливання, початку польових робів і т.п., привів до вдосконалення календаря, а, звідси, й астрономічних спостережень. Перші календарі були, як правило, місяцевими, тобто базувались на спостереженнях за зміною фаз Місяця, спогади про що збереглись у багатьох сучасних мовах (українське: місяць - Місяць і календарна одиниця).
Розпочалась диференціація математичних знань, тому що зародження приватного землеволодіння покликало до життя, як показує сама назва цієї науки, зачатки геометрії, тобто "землемірства". Подібним чином відбувався розвиток й інших галузей знань. Винахід таких удосконалених сухопутніх і водних транспортних засобів, як віз і парусний корабель, сприяли розвитку не лише математики, але й механіки. З виникненням рудних металів зародилось металознавство.
Підсумовуючи, треба зазначити, що протягом трьох періодів, у яких еволюціонізувалась культура первісного суспільства, ускладнювались і вдосконалювались знаряддя праці, житло, одяг, форми людських колективів, сімейно-шлюбних відносин, виникали суспільні поділи праці, спеціалізація, зароджувалась приватна власність, родова община перетворилась в сусідську або територіальну, розвивалась міфологія, релігійні вірування, позитивні знання, мистецтво, яке несло на собі відбиток мужності, простоти і сили. Культурні надбання первісних людей стали п'єдесталом, на якому зводилася перша, доіндустріальна цивілізація.
Українська література у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст.
Перебудова радянського суспільства в останні роки функціонування СРСР не стала прикладом до змін в Україні. Тут продовжувалася політика попередніх років правління за моделлю Л. Брежнєва і М. Суслова, яка передбачала денаціоналізацію і духовне спустошення. Цю політику підтримував перший секретар ЦК КПУ В.І. Цербицький. В Україні активно поширювалася русифікація, катастрофічне зменшувалася кількість шкіл з українською мовою навчання, в вузах українською мовою читалося близько 5 відсотків лекцій. На 1988/89 навчальний рік не залишилося жодної української школи в Донецьку, Чернігові, Харкові, Луганську, Одесі, Миколаєві. Українські театри перейшли на так званий двомовний режим. Частка українців зменшилась з 76,8 % у 1959 р. до 72,6 % у 1989 p., тоді як частка росіян збільшилась з 16,9 до 22 %. Українська мова витіснялася з усіх сфер суспільного життя, духовне життя занепадало.
Розбудив Україну Чорнобиль. Все, що робилося в дні після аварії на ЧАЕС керівництвом центральних органів СРСР і України, було злочином перед людством і зокрема перед українським народом.
Першими, хто подав голос на захист збереження української культури, навколишнього середовища, відродження правдивої історії України, були письменники. Широкий резонанс у суспільстві мали виступи О. Гончара, Р. Братуня, І. Дзюби, І. Драча, В. Дрозда, В. Яворівського, Ю. Щербака, Б. Олійника і багатьох інших. Ґрунтовний аналіз занепаду української культури зробив О. Гончар на Всесоюзній творчій
конференції у Ленінграді 1 жовтня 1987 р. На всесоюзну трибуну було винесено проблему засилля атомних станцій в Україні, висловлено протест проти планового будівництва АЕС поблизу Чигирина і в Криму, вказано на загрозу екології від реалізації проекту каналу Дунай - Дніпро, який мав перегородити увесь Дніпровсько-Бузький лиман, від чого гирло Дніпра перетворилося б на величезне смердюче болото. О. Гончар висловив думку, що література і наука повинні спільно з гуманістичних позицій трудитися в ім'я людини.
Значною подією цього періоду, яка вийшла далеко за межі України, було проведення у вересні 1986 р. у Львові міжнародного симпозіуму "І. Франко і світова культура", присвяченого 130-й річниці від дня народження письменника та виходу в світ 50-го видання його творів. У ньому взяли участь провідні славісти, письменники і перекладачі з країн Західної Європи і США. В грудні цього ж року на Львівщині відзначалися 175-річчя від дня народження Маркіяна Шашкевича і 150-річчя виходу в світ альманаху "Русалка Дністрова". На батьківщині письменника в с. Підлісся Золочівського району відкрито літературно-меморіальний музей. У 1987 р. з ініціативи ЮНЕСКО в усьому світі святкувався сторічний ювілей від дня народження одного з визначних українських акторів і режисерів Леся Курбаса. До цієї дати в с. Скала на Тернопільщині, де Курбас провів дитячі роки, було відкрито музей, організовано наукові конференції у Львові, Тернополі, Харкові, Одесі, відкрито меморіальні дошки у Львові і Києві. Саме в цей час на пленумі Спілки письменників України вперше було оприлюднено інформацію про голодомор 1932-1933 pp., який замовчувався упродовж десятків років.
У червні 1989 р. під Неаполем за участю провідних українських вчених з діаспори та України, відомих славістів Європи було засновано міжнародну асоціацію україністів (МАУ), президентом якої став відомий літературний критик І. Дзюба. А через кілька днів у Львові відновило свою діяльність Наукове товариство ім. Т. Шевченка.
Знаменною подією загальнокультурного значення стало видання з весни 1990 р. журналу "Кур'єр ЮНЕСКО" українською мовою.
У наступні роки було багато зроблено для відродження історичної пам'яті, повернення народові культурної спадщини попередніх поколінь. У 1990-1991 pp. окремими виданнями побачили світ праці М. Костомарова, Д. Яворницького, Л. Єфименко, М. Грушевського, І. Крип'я-кевича, Д. Дорошенка, Д. Донцова та ін. Вийшов збірник пісень
українських січових стрільців, матеріали до Історії визвольних змагань 20-50-х років XX ст. Видано багато мемуарної літератури. На екранах з'являються фільми С. Параджанова, Ю. Іллєнка, К. Муратової.
З проголошенням незалежності України держава відчувала гостру потребу у створенні законодавчої бази в галузі культури. Цього потребувала, по-перше, та обставина, що необхідно було скасувати союзне законодавство, по-друге, - в умовах переходу до ринкової економіки змінювався сам підхід до фінансування культури державою.
Важливим кроком у цьому напрямку стало прийняття Верховною Радою України 19 лютого 1992 р. "Основ законодавства про культуру". Ця програма розвитку національної культури практично поривала з минулим, визначала напрямки розвитку культури, надавала йому пріоритетності. А напередодні прийняття цього закону Президент України видав Указ "Про невідкладні заходи щодо соціального захисту діячів культури і мистецтва в умовах переходу до ринкових відносин", завдяки якому близько 70 провідних працівників культури і мистецтв одержали персональні стипендії і пенсії.
Вагомим був внесок інтелігенції у відродження української культури. З ініціативи Спілки письменників України, Народного руху України, Асоціації творчої інтелігенції "Світ культури", Інституту літератури ім. Т. Шевченка та інших організацій у Києві у вересні 1991 р. відбувся Форум інтелігенції України, який виробив конкретні програми участі творчих працівників у державотворчому процесі.
Загальнонаціональною подією стало святкування в 1991 р.125-річчя від дня народження видатного історика України М. Грушевського. В серпні у Львові відбулася конференція, в роботі якої взяло участь понад 150 науковців з України, США, Канади, Франції, Польщі, Че-хословаччини і Ватикану.22 листопада 1991 р. вперше ювілей М. Грушевського відзначався в столиці України на державному рівні. В театрі опери і балету відбулася урочиста сесія Верховної Ради України, в музеї історії Києва було відкрито виставку, на фасаді будинку № 35 по вул. Володимирській, де містилася колись історична секція ВУАН і працював М. Грушевський, встановлено меморіальну дошку. Ювілейні святкування відбулися і в інших містах України.
Великого резонансу набув скликаний в Одесі наприкінці 1991 р. перший Всеукраїнський міжнаціональний конгрес з проблем духовного відродження народів, які проживають в Україні.
Великомасштабні культурно-політичні акції відбулися в 1992 р. у день проголошення IV Універсалу Центральної Ради; 22 січня 1992 р. у Києві в Палаці культури "Україна" розпочав роботу Конгрес українців суверенних держав колишнього СРСР. Завданням форуму було консолідувати так звану східну діаспору, надати їй можливу державну допомогу. Значною подією став проведений у серпні цього ж року Всесвітній форум українців. Вперше Україна зібрала у столиці своїх синів і дочок з усіх куточків світу. На форумі було створено координаційний орган світового українства - Українську всесвітню координаційну раду (УВКР), до складу якої увійшло понад 11 представників від західної і східної діаспори. Головою ради став відомий громадський діяч І. Драч. Рада стала ініціатором низки загальнокультурних заходів. Виїзні засідання УВКР у Чигирині (1993), Батурині (1994) розпочали громадсько-державний рух з відродження давніх українських столиць. На державному рівні вшановано 350-річчя від дня народження гетьмана І. Мазепи, 400-річчя від дня народження Б. Хмельницького, навесні 1995 р. на Харківщині відбулося свято "Слобожанський Великдень".
Значним кроком до національно-культурного відродження було створення урядової Комісії з питань повернення культурних цінностей, яку очолив мистецтвознавець О. Федорук. Комісія веде інвентаризацію цінностей, які різними шляхами опинилися за межами України. Уже на сьогодні з Чехії повернулися архіви О. Олеся і О. Ольжича. До відділу рукописів Львівської національної бібліотеки ім. В. Стефаника надійшли рукописи Б. Антонича, з Німеччини передано колекцію з 82 предметів доби мідного віку, трипільського і скіфського періодів, що були вивезені з України в 1944 р. Повернено частину істерико-культурних документів О. Довженка, колекцію мистецьких творів художників М. Андрієнка, Л. Морозової, окремі праці вченого Ю. Січинського тощо.
У 2000 р. у складі Міністерства культури і мистецтв України створено Державну службу контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон. До відання служби віднесено державну експертизу культурних цінностей, повернення викрадених, незаконно вивезених і неповернених творів мистецтва. Відбувся Всеукраїнський з'їзд працівників культури і мистецтв, на якому з програмними промовами виступили Президент України Л. Кучма та міністр культури Б. Ступка, визначивши шляхи розвитку культурно-мистецького процесу держави.
Подією всеукраїнського масштабу стало відкриття у Львові 24 серпня 1992 р. пам'ятника Т. Шевченкові (скульптори В. і А. Сухорські).
А 22 серпня цього ж року на Святоюрській горі перепоховано патріарха української греко-католицької церкви кардинала Иосифа Сліпого. Цього ж року пожвавив свою діяльність український фонд "Відродження", закладений як філіал навесні 1989 р. відомим американським меценатом Дж. Соросом. У серпні відбулося святкування 50-річчя Української Повстанської Армії, в рамках якого пройшли урочисті збори в Палаці культури "Україна" і похід ветеранів УПА по Хрещатику, відвідини могили Т. Шевченка в Каневі. У м. Новограді-Волинському проведено літературно-мистецьке свято "Лесині джерела". На Галичині відзначено 120-річчя від дня народження письменника Б. Лепко-го. В с. Ломівці на околиці Дніпропетровська в хаті батьків відкрито музей О. Гончара. В с. Кульчиці на Львівщині відкрито пам'ятник гетьманові П. Сагайдачному, а в с. Підгірки на Івано-Франківщині - музей-садибу родини І. Франка.
Великі зрушення відбулися в культурному житті національних меншин України. Розвивається система національних шкіл, бібліотек, преси, наукових і культурних центрів, радіо, телебачення, театрів, творчих колективів. Налагоджується підготовка кадрів національної інтелігенції, створено низку національно-освітніх товариств. Особлива увага приділяється найчисленнішій нацменшині - російській. В Україні діє 2 тис. 399 державних шкіл з російською мовою викладання, 2 млн 106 тис. учнів, або 31,7 % їх загальної кількості навчаються російською мовою, майже 280 тис. дітей відвідують групи з російською мовою, навчання і виховання в 17,6 тис. дитячих дошкільних закладів, вищу освіту російською мовою здобувають 35 % українських студентів. Сьогодні в нашій країні функціонує 14 російських театрів державного підпорядкування, 440 млн одиниць, або 55 /о, бібліотечного фонду України становлять книги російською мовою, видається 1195 російських газет, або 49,7 /о загальної кількості українських періодичних видань.
У дев'яностих роках виникають недержавні культурно-мистецькі організації, серед них такі, як асоціація творчої інтелігенції "Світ культури", громадські об'єднання театр-студія "Арабески", "Арт-екзистенція", асоціація "Артгалереї України", асоціація "Нова музика", мистецьке об'єднання "Дзиґа", Центр міжнародних культурних ініціатив та ін.
В організації і здійсненні різноманітних за характером культурних програм дедалі більшу роль відіграють благодійні фонди. Крім згаданого українсько-американського фонду "Відродження" створено благодійний фонд "Літературна скарбниця" при Спілці письменників України. Діють також фонди М. Грушевського, Український фонд підтримки культури, "Центр сучасного мистецтва", "Деметра", "Мистецьке березілля", Фонд розвитку історичних досліджень та ін.
Активно працює колектив Українського центру духовної культури. Як науково-методичний і культурно-просвітницький заклад він об'єдную багатьох відомих в Україні фахівців з історії, філософії, соціології, права, народознавства, визначних діячів літератури і мистецтва. При центрі діє "Літературна світлиця", "Музична вітальня", літературно-музичний театр "Біля Святої Софії", дискусійний клуб "Інтелект України. Проблеми пошуку оптимальних форм розвитку демократичного суспільства". Центр видав, зокрема, такі унікальні літературні серії, як "Духовні скарби України" (50 томів), "Український історичний роман" (ЗО томів), "Українська соціологічна думка" (15 томів), "Історія релігії в Україні" (10 томів).
Державні премії ім. Т. Шевченка за визначний вклад у розвиток української культури отримали В. Маняк та Л. Коваленко (посмертно), В. Голобородько, О. Лупій, О. Апанович, І. Світличний (посмертно), Н. Світлична (США), Г. Логвин, Б. Ступка, Н. Лотоцька, Д. Лідер, Л. Ященко, Я. Гоян, В. Тельнюк, А. Антонюк, В. Зінкевич, М. Герц, В. Осійчук, Б. Янівський, Р. Конквест (США), Л. Большаков (Російська Федерація), Р. Рахманний та ін.
Влітку 1993 р. у Вашингтоні в культурному центрі Міжнародного валютного фонду відкрилася перша виставка незалежної України "Україна: образи V-IV тисячоліття до народження Христа", приурочена до 100-річчя від часу, коли археолог В. Хвойка відкрив трипільську культуру в Україні. На виставці експонувалися 162 археологічні знахідки трипільської культури та 42 роботи сучасних молодих майстрів.
Серед важливих законодавчих актів у галузі культури, які після 1991 р. ухвалила Верховна Рада - "Закон про бібліотеки" та "Закон про музеї", укази Президента "Про Всеукраїнський день працівників культури та аматорів народного мистецтва", "Про державну підтримку клубних закладів", видані 2000 р. Міністерство культури і мистецтв
України підготувало для розгляду в парламенті проекти законів про кіно, про переміщення культурних цінностей, про охорону культурної спадщини, про неприбуткову та благодійну діяльність. Сьогодні в підпорядкуванні Міністерства культури і мистецтв перебувають 15 національних закладів культури, діє Український центр культурних досліджень, Інститут пам'яткоохоронних досліджень та Національний науково-реставраційний центр з трьома філіями в регіонах, створено кілька заповідників національного значення.
До культурно-політичних надбань незалежної України слід зарахувати систему державних нагород. Окрім впровадженої в 1992 р. Почесної відзнаки затверджено орден Богдана Хмельницького, відзнаку "За мужність", ордени Ярослава Мудрого і княгині Ольги.
Освіта
Великої шкоди було завдано національній школі у процесі русифікації освіти. В Україні помітно зменшувалась кількість шкіл з українською мовою навчання. Верховна Рада прийняла в 1989 р. "Закон про мови в Українській РСР", яким українська мова оголошувалася державною. Лише з цього часу в Україні наново відкриваються сотні шкіл з українською мовою навчання, організовуються тисячі україномовних класів у школах з російською мовою навчання. За кілька років кількість першокласників, які навчаються українською мовою, збільшується з 43,5 до 68 /о.
У травні 1991 р. Верховна Рада України прийняла Закон "Про освіту", що визначив школу як основу духовного, соціального, економічного, культурного розвитку суспільства і держави. Освіта в Україні, наголошувалося в ньому, ґрунтується на засадах гуманізму, демократії, національної самосвідомості, взаємоповаги між націями і народами. Закон вніс кардинальні зміни в систему освіти, вона стала більш гнучкою та різноманітною. Поряд з класичною середньою школою з'явилася значна кількість ліцеїв, гімназій, коледжів. Ці заклади збагатили навчальний і виховний процес учнів, сприяли поглибленому розвитку їх здібностей. Зроблено певні кроки у справі гуманізації освіти. Значно поглибилось вивчення української історії, літератури, географії, народознавства, інших суспільних наук.
Вища і середня спеціальна освіта
З метою тіснішого зв'язку з середньою освітою Міністерство народної освіти та Міністерство вищої і середньої спеціальної освіти були злиті в одне - Міністерство освіти України, яке з 1999 р. носить назву Міністерство освіти і науки України. Базовою формою навчання стала стаціонарна форма. Скасовано вечірню і значно скорочено заочну форми навчання. Здійснюється реорганізація вищої і середньої спеціальної освіти з тим, щоб наблизити її до нинішніх вимог Української держави, а також умов перебудови соціально-економічного життя. Поступово відбувається перехід на триступеневу підготовку: бакалавр, спеціаліст, магістр. Поряд з державними створено навчальні заклади, що базуються на інших формах власності. Вищі навчальні заклади стають автономними у своїй діяльності. Державні вузи практикують платну форму навчання.
До досягнень у перебудові галузі освіти варто зарахувати відновлення діяльності Києво-Могилянської та Острозької академій, відкриття в Києві Національної академії управління, Академії фінансистів у Донецьку, Дипломатичної академії в Києві, Міжрегіональної Академії управління персоналом, низки нових університетів. В Україні здійснено велику роботу з акредитації вузів, переходу їх на українську мову викладання.
культура первісне суспільство
Наука
Як і в попередні періоди, наука України у 80-ті та на початку 90-х років перебувала у тяжкому стані. Попри видимі зміни в суспільно-політичному житті країни Академія наук України залишалась осередком застою, де зберігалися командно-адміністративні методи керівництва, відомчі інтереси переважали над загальнодержавними, а бюрократизація пронизала всі ланки наукових закладів. Це стримувало науковий процес, ефективність наукових досліджень. За вказівками партії наукові установи займалися переважно прикладними дослідженнями, що призвело до значного скорочення фундаментальних напрацювань, падіння їх престижу.
До негативних явищ у науці слід також віднести те, що прикладні розробки, на які було витрачено величезні коштів, майже на 90 % не мали практичного застосування. Серйозною проблемою і вадою науки в Україні дотепер є те, що вона традиційно поділена на академічну, вузівську та галузеву, навіть створення Міністерства науки і технологій України з метою координації і піднесення ефективності наукових досліджень не дало бажаних результатів. Згодом це міністерство було ліквідовано.
Незважаючи на те що в Україні на 1994 р. загальна чисельність науковців становила близько 300 тис. чоловік, що вдвічі більше, ніж у деяких західних країнах, ефективність наукових досліджень була набагато нижчою, ніж у Західній Європі чи Америці.
Поступово перебудовується робота Академії наук, змінюються пріоритети, відбувається перегрупування наукових сил, посилюється увага до фундаментальних досліджень. В 1994 р. Академію наук України проголошено Національною. В її системі створено низку нових суспільствознавчих наукових інститутів: Інститут української археології ім. М. Грушевського (з філіями у Дніпропетровську і Львові), Інститут української мови, Інститут сходознавства ім. А. Кримського, Інститут світової економіки і міжнародних відносин, Інститут соціологічних досліджень, Інститут народознавства ім. І. Крип'якевича та ін.
Значною подією в науковому житті України стало створення в 1990 р. Української наукової асоціації (УНА), яка, на думку засновників, мала сприяти відродженню української науки і виведенню її на світовий рівень. Згодом було засновано Академію наук вищої школи, низку галузевих академій, як державних, так і громадських організацій науковців. При Київському університеті ім. св. Володимира було відкрито навчальний і науковий заклад - Інститут українознавства. Міцнішає співробітництво з науковцями української діаспори, інтелектуальні сили яких спрямовані на розвиток і утвердження української науки. Деякі з них включилися безпосередньо у державне і культурне будівництво в Україні, серед них В. Гаврилишин, Б. Кравченко, Й. Пріцак, Т. Гунчак та ін.
Відчутні зміни відбулися в галузі гуманітарних наук. Спираючись на досягнення світової науки, активізується тематика досліджень, розпочалася робота з підготовки фундаментальних праць з історії українського народу, культури, літератури. В Україні створено національну систему атестації наукових кадрів.
Література
Процеси оновлення суспільства широко охопили, насамперед, літературу. Письменники звільняються від догматів комуністичної ідеології. Відбувається переоцінка суспільних ідеалів, історичних подій. Сьогодні перше місце посіла публіцистика, яка висвітлює політичні процеси і зміни, що відбуваються в суспільстві. Доречно відзначити наповнену високим громадянським пафосом творчість О. Гончара, І. Драча, Д. Павличка, П. Мовчана, В. Яворівського, І. Дзюби, Р. Лубківського, Р. Іваничука, О. Сизоненка, О. Мусієнка, Ю. Щербака, П. Осадчука та ін. Багато хто з них сьогодні перо письменника замінив на політичну діяльність, вони займають високі державні, партійні, дипломатичні посади, є народними депутатами, що істотно позначається на їх активній творчій праці.
Вагомий внесок у відтворення історичної пам'яті та повернення забутих імен діячів культури і мистецтва зробили Спілка письменників України та її друковані органи: газета "Літературна Україна", часопис "Вітчизна", "Жовтень" (з 1990 р. - "Дзвін"), "Київ", "Прапор" (з 1991 р. - "Березіль"), "Дніпро", "Всесвіт", академічні журнали "Радянське літературознавство" (з 1990 р. - "Слово і час"), "Український історичний журнал", "Народна творчість і етнографія", тижневик "Україна" та щоквартальник "Пам'ятки України".
Завдяки цим виданням почали повертатися в українську літературу раніше заборонені імена письменників та їх твори, твори мистецтва, творчість митців діаспори, історичні дослідження. Так, зокрема газета "Літературна Україна" відкрила рубрику "Сторінки призабутої спадщини". З'явилися нові розвідки, були опубліковані твори Б. Лепкого, Г. Чупринки, М. Зерова, М. Куліша, В. Винниченка, М. Драй-Хмари, П. Савченка, Г. Михайличенка, В. Симоненка, В. Стуса, І. Світличного, Є. Сверстюка та ін. Тижневик "Україна" почав друкувати мистецтвознавчі розвідки про твори М. Бойчука та його школи, висвітлювати творчість таких художників, як Н. Онацький, О. Заливаха, І. Марчук, А. Антонюк, Ф. Гуменюк, які замовчувалися за часів застою.
Велику справу зробив журнал "Пам'ятки України", започаткувавши рубрику, в якій наводилися бібліографічні матеріали про незаслужено забутих українських краєзнавців, проблемні статті істориків М. Брайчевського, Я. Дашкевича, Я. Ісаєвича, Ф. Шевченка. Часопис "Жовтень" ("Дзвін") у 1988 р. розпочав публікацію тритомної праці Д. Яворницького "Історія запорозьких козаків". Для українського народу відкрилися незнані досі твори письменників української діаспори Є. Маланюка, Т. Осьмачки, І. Багряного, І. Салічука, І. Костюка, поетів-борців, які загинули у боротьбі з фашизмом, - О. Теліги, О. Ольжича (Кандиби).
У 1988 р. часопис "Київ" започаткував публікацію "Споминів" видатного українського історика М. Грушевського, а утворена згодом Археологічна комісія при АН УРСР почала готувати видання капітальної праці вченого - його багатотомної "Історії У країни-Руси".
У цей час побачили світ твори українських письменників: поезія Ліни Костенко, поема "Чорнобильська мадонна" І. Драча, документальна повість "Чорнобиль" Ю. ЬЦербака, публіцистика І. Дзюби, низка творів В. Шевчука, Є. Гуцала, М. Вінграновського, В. Дрозда, Р. Федо-ріва, Р. Іваничука, М. Руденка та ін.
У 1992 р. Кабінет Міністрів України затвердив новий склад Комітету з присудження держаних премій ім. Т. Шевченка. На відміну від попереднього, куди входили переважно компартійні функціонери, до нього увійшли провідні діячі культури О. Гончар (голова), Ю. Мушкетик, І. Драч, А. Мокренко та ін. Першими лауреатами Шевченківської премії незалежної Україні стали в'язень сталінських концтаборів Б. Антоненко-Давидович (посмертно), видатний письменник-емігрант, автор першого у світі широкомасштабного роману про злочини тоталітаризму "Сад Гетсиманський" І. Багряний (посмертно), дисиденти І. Калинець, Т. Мельничук, а також П. Мовчан, Р. Лубківський, публіцист С. Колесник, літературознавець М. Жулинський та ін.
Театр
Багато складних проблем постало перед українським театральним мистецтвом. Незалежна Україна дістала у спадок значну частину зросійщених театрів. Більшість музично-драматичних театрів Сходу і Півдня України були двомовними, однак частка українського репертуару була незначною. Після скасування цензурних обмежень провідні драматичні театри - Київський ім. І. Франка та Львівський ім. М. Заньковецької - здійснили низку талановитих постановок, які увійдуть до скарбниці театрального мистецтва. Стають україномовними багато обласних театрів.
Розвиток театрального мистецтва у другій половині 80 - на початку 90-х років пов'язаний з новаторською діяльністю таких режисерів, як Р. Віктюк, І. Борис, С. Данченко, С. Моисеев, В. Петров та ін. Світове визнання і славу здобув Р. Віктюк, на думку діячів театру, він як режисер-новатор визначив театральну естетику XX ст.
У театрах опери і балету також відбуваються зміни. Так, починаючи з 1991 р. на базі Львівського державного театру опери і балету ім. І. Франка проводяться раз на три роки міжнародні конкурси співаків імені Соломії Крушельницької. В конкурсі беруть участь провідні співаки не лише України, а й багатьох зарубіжних країн, що важливо і престижно для пропаганди музичного мистецтва України. Лише в січні 2000 р. балетний колектив Національної опери України показав дві прем'єри - балети "Вікінги" видатного сучасного українського композитора Є. Станковича і "Жар-птиця" класика музичної культури XX ст. І. Стравинського, українця за походженням. Проте, як зазначалося на засіданні колегії Міністерства, падіння престижу професії актора, режисера та інших пов'язане з вкрай низькою заробітною платою, соціальною незахищеністю та побутовою невлаштованістю їх представників.
Культурний внесок діаспори
Складні економічні процеси, що відбувалися наприкінці XIX ст., призвели до розселення великої кількості українців на чужині. Українська діаспора (від грецьк. diaspora - розсіяння, розпорошення) за кордоном формувалася починаючи з 1877 р. за рахунок мільйонів переселенців, які виїздили з України, залишаючи свої історичні землі в пошуках роботи і кращого життя на чужині. Можна виокремити три хвилі української еміграції.
Масова еміграція українців відбувалася переважно до Північної та Південної Америки. Вона охопила передусім західні регіони України, які входили тоді до складу Австро-Угорщини. У період до Першої світової війни (до 1914р.) із Західної України (без Волині) виїхало 700-800 тис. осіб. Друга хвиля охоплює міжвоєнний період. Кількість емігрантів різко зменшилась. У цей період давалися взнаки Велика депресія і, як її наслідок, безробіття у США та Канаді. На захід у ці роки емігрувало близько 200 тис. чоловік. Третя хвиля: Друга світова війна та "переміщені особи". Після закінчення війни на території Німеччини та Австрії перебувало близько 2,3 млн українців, серед них переважно остарбайтери - хлопці й дівчата з Радянської України, силою відірвані від своїх домівок і приречені на роки тяжкої принизливої праці на чужині. Близько 210 тис. українців рішуче відмовилися повертатися додому. Ця категорія людей називалась "переміщені особи". Серед них було чимало людей із спеціальною освітою, інтелігенції: вчителі, інженери, лікарі, юристи, вчені, духовні особи (близько 2 тис.), понад 200 тис. студентів. Потрібно зауважити, що матеріали про чисельність українців за кордоном досить обмежені. Різні джерела містять неоднакові цифри. Отже, цей момент потребує істотних уточнень. Еміграція продовжувалась і в подальші роки. Так, у 70 - на початку 80-х років з СРСР, у тому числі з України, було виселено чималу групу громадян (так званих дисидентів) з політичних міркувань. Ці переважно творчі працівники поселилися в країнах Північної Америки і Західної Європи.
Після здобуття Україною незалежності представники української діаспори за кордоном дістали можливість співпрацювати з корінним народом щодо відродження духовних скарбів, розвитку науки і культури, вирішення нагальних проблем сьогодення. У зарубіжних країнах, де зосереджена значна кількість українців і населення українського походження, створені численні прогресивні молодіжні, культурно-просвітні та інші товариства, видається україномовна періодика, організовано школи з українською мовою навчання.
Велику турботу у справі організації, утримання і тематичного спрямування українських шкіл виявляють численні громадські організації. У США, наприклад, товариства "Рідної школи", учительські громади та інші організували більшість шкіл з українською мовою навчання; такі школи створено також громадськими та культурними організаціями Канади, Польщі. Загалом рівень розвитку українського шкільництва в зарубіжних країнах невисокий. Матеріали про сучасний стан зарубіжного шкільного українознавства в нашій країні, на жаль, неповні.
У повоєнні роки помітного успіху зарубіжні українці ДОСЯГАЙ в розвитку актуальних спрямувань наукового українознавства і народознавства. Велику роботу в цьому напрямку провадять Наукове товариство ім. Шевченка (Канада, м. Торонто), Центр українознавчих студій при Гарвардському університеті, Український вільний університет (Німеччина, Мюнхен), Європейський відділ Наукового товариства ім. Шевченка і Головна редакція енциклопедії українознавства (Франція, м. Марсель), Наукове товариство ім. Шевченка (Австралія), Українська вільна академія наук (Канада, м. Вінніпег).
Сьогодні багато говорять про те, що Україну мало знають у світі, що тільки тепер світ починає знайомитися з нашим народом. А от у сербському часописі, що видавався свого часу в Америці, читаємо: "Нас виповнює гордість, що слов'яни мають чим хвалитися перед світом: турне Шаляпіна, російська Велика опера і Український національний хор відкрили Америці великі скарбівні слов'янської духовної культури. Але український хор з цього погляду робить найбільшу послугу, бо, по-перше, репрезентує хорове мистецтво, в якому українці визнані найвищими, і, по-друге, знайомить світ з великими оригінальними цінностями української національної музики, яка не те що дорівнює, а й перевищує найкращі фольклорні твори Заходу. Український національний хор є одним з тих могутніх чинників, які знайомлять цивілізований світ з його батьківщиною Україною. Це є дивовижний тріумф Кошиця, його божественного хору України. "
Після масового виїзду українських біженців з Європи за океан у Нью-Йорку 26 червня 1954 р. зібрались кількадесят письменників і працівників літератури та вирішили, що від того дня діятиме об'єднання українських письменників в еміграції "Слово", яке тоді репрезентували Г. Костюк, Д. Гуменна та Ю. Лавріненко. Деякі письменники, наприклад Галина Журба, вважали, що трудівникові пера не потрібна організація, а його роль зводиться до написання вартісних творів. Однак така організація була необхідна, бо йшлося про організоване протиставлення вільної думки й слова існуючій у Радянській Україні творчості "інженерів людських душ", як називали письменників партійні цензори, що повністю контролювали їх творчість. Офіційно ОУП "Слово" почало існувати ухвалою 22 письменників, що були на нараді 19 січня 1957 p., коли було прийнято статут. До "Слова" належали такі визначні літератори, як У. Самчук, О. Тарнавський, Р. Купчинський, Ю. Лавріненко (Дивнич), редактор монументальної книги "Розстріляне відродження", І. Багряний, Б. Олександрів-Грибінський, професор Я. Рудницький, Ю. Стефаник, М. Левицький, Г. Боднарчук, автор кількох шкільних підручників, численних статей на педагогічні теми, восьми збірок-новел (уже покійний). А сьогодні членами є професори Ю. Шевельов-Шерех, Д. Нитченко з Австралії, О. Зуєвський, Я. Славутич (перше знайомство читачів України з цим самобутнім поетом сталося на сторінках "Всесвіту"), Д. Гусар-Струк з Канади, С. Фостун з Англії і багато інших прозаїків та поетів з діаспори. Сьогодні "Слово" має понад 120 членів. До 1991 р. члени "Слова" брали участь у захисті переслідуваних українських письменників через пен-клуб та "Інтернаціональну амністію", у цьому напрямку плідно попрацювали А. Палій у Канаді та О. Тарнавський у США. Напередодні 90-х років ситуація в Україні змінилася на краще. Від 1990 р. твори письменників - членів ОУП "Слово" друкувалися в Україні (наприклад, більшу частину журналу "Всесвіт" за листопад 1991 р. (№ 11) було присвячено творам українських письменників Канади й США). Після проголошення незалежності України "Слово" почало активну співпрацю зі Спілкою письменників України. Багатьох членів "Слова" прийнято до Спілки.
Незважаючи на скрутні економічні умови в Україні перевидаються окремими книжками чи друкуються в журналах твори членів "Слова". Деякі з них перебували у Києві як викладачі й виступали на своїх літературних вечорах, на радіо, у телевізійних програмах. Дехто з них отримав нагороди, наприклад Б. Рубчак і А. Палій нагороду ім. Павла Тичини за поезію, Г. Кошелівець - премію "Благовість", О. Зуєвський - ім. Г. Сковороди, Г. Качуровський - ім. М. Рильського, Д. Нитченко - ім. Лесі Українки.
Дмитро Нитченко - патріарх першої генерації українців в Австралії. Це видатний діяч на ниві української освіти та шкільництва, невтомний наставник молодої генерації українських літераторів.
Однією з визначних подій на шляху до єднання і консолідації всіх національних сил став проведений під егідою Академії наук УРСР у 1990 р. Перший конгрес Міжнародної асоціації україністів. Конгрес зібрав близько двохсот учених із 23 країн світу. На засіданнях обговорювалося широке коло тем, пов'язаних з історією України, її наукою, духовною і матеріальною культурою, гострими проблемами сьогодення, перспективами розвитку сучасного українознавства.
Конкретним результатом розширення наших зв'язків із українською діаспорою стало "пізнання культури, витвореної українською діаспорою. освоєння і введення кращих здобутків культури українців за кордоном в материкову систему національної культури". Налагоджується взаємообмін друкованою продукцією.
Найвищого рівня українська поезія в діаспорі досягла між Першою і Другою світовими війнами в творчості празької школи. Не всі українські поети, що жили тоді в Празі, до неї входили. О. Олесь і С. Черкасенко були поетами старшого, ще дореволюційного, покоління і світоглядне до неї не належали, а кілька лівоорієнтованих поетів - А. Павлюк, В. Хмелюк, М. Ірчан, С. Масляк - входили до так званого Жовтневого кола і були радянофільські. Празьку поетичну школу утворили художньо найталановитіші пореволюційні митці, більшість з яких ще недавно зі зброєю в руках боролися за Українську державу і після поразки УНР (1917-1921) опинилися за кордоном. Це Ю. Дараган, Є. Маланюк, Л. Мосендз, О. Ольжич, Ю. Клен (О. Бургардт), О. Лятуринська, О. Теліга, О. Стефанович, закарпатські поети І. Ірлявський, І. Колос та ін.
По-новому осмислити рідну літературу допомагають ґрунтовні бібліографічні праці. Відома українська поетеса і бібліограф із США М. Тарнавська склала покажчик англомовних матеріалів з української літератури у двох частинах. У першій подано в абетковому порядку (за прізвищами авторів) опис усіх книжок. У другій частині подано в абетковому порядку українських авторів із зазначенням джерел, де вміщено їх твори. До покажчика включено прізвища перекладачів, авторів критичних праць та назви журналів.
Подобные документы
Принципи утворення національної культури. Археологічна періодизація первісної культури. Знання про світ у первісної людини. Ранні форми релігії давніх людей. Твори первісного образотворчого мистецтва. Шляхи розвитку культури людства у давні часи.
реферат [20,1 K], добавлен 06.05.2010Культура пізнього палеоліту, мезоліту та неоліту. Культура Кіммерійсько-скіфської доби. Культура Сарматів. Вплив античних цивілізацій на культуру Північного Причорномор'я. Слов'янська доба. Світоглядні уявлення слов'ян. Розвиток мистецтва у слов'ян.
курсовая работа [49,2 K], добавлен 20.01.2009Відображення за допомогою поняття "первісна культура" тривалого і суперечливого періоду становлення й розвитку людства. Поява можливості для нового етапу розвитку первісної культури в епоху мезоліту. Стонхендж як пам'ятка архітектури. Розвиток писемності.
реферат [28,7 K], добавлен 18.12.2009Палеоліт - початковий і найбільш тривалий період в історії людства. Ускладнення системи поведінки й культури первісної людини цього періоду. Сила звичаїв і племінних традицій, що регулювала життя і поведінку людини. Свідомість первісного суспільства.
реферат [26,7 K], добавлен 18.12.2009Визначальні риси світової культури другої половини ХХ ст. Ідеологізація мистецтва та її наслідки для суспільства. Протистояння авангардного та реалістичного мистецтва. Вплив масової культури на формування свідомості. Нові види художньої творчості.
реферат [37,1 K], добавлен 13.12.2010Національно-державне відродження української культури, започатковане демократичними перетвореннями з 1917 року. Українська культура в умовах тоталітаризму 30-х рр. ХХ ст. Освіта, наука, література, театр в роки Другої світової війни і повоєнного часу.
презентация [5,6 M], добавлен 12.06.2014Культура - могутній фактор соціального розвитку. Внутрішня суть людської особи як система його цінностей. Проблеми духовного розвитку людини сьогодні - обов'язкова умова виживання суспільства. Вплив художньої культури на думки, почуття, поводження людей.
лекция [21,2 K], добавлен 20.01.2012Нерозривність культури і цивілізації. Цивілізація - спосіб виживання людини у світі. Культура як підтримка стабільності суспільства, зміна особи і її мислення про світ. Характеристика міфу, релігії, мистецтва, філософії, науки, ідеології, моральності.
контрольная работа [52,2 K], добавлен 20.11.2010Головною художньою особливістю первісного мистецтва Древнього світу вважається символічна форма та умовний характер зображення. Духовним стрижнем древньокитайської культури стала філософсько-релігійна тріада вчень буддизму, даосизму та конфуціанства.
реферат [26,4 K], добавлен 28.06.2010Види та значення культури. Роль і місце культури в діяльності людини. Простий, інтенсивний і деструктивний типи відтворення суспільства. Поняття, типи, форми організації субкультури, її методологічне значення та здатність до розвитку й трансформації.
реферат [17,9 K], добавлен 19.03.2009
