Пісня як дзеркало душі українського народу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Есе

Пісня як дзеркало душі українського народу

український пісня поетика

Кажуть, допоки живе мова, то живе народ, а якщо лине пісня народу, то процвітає історія та культура. Пісня завжди була невід'ємною частиною життя кожного народу. Вона супроводжувала людину від народження і до останнього подиху. У пісні найповніше розкривається історична сутність народу, його характер і традиції. «Поезія кожного народу перебуває у тісному співвідношенні з його історією, і тому його історія може пояснюватися поезією, і поезія історією», - зазначав Бєлінський.

Українська пісня - то живий скарб, що йде від покоління до покоління, несучи радість чи смуток, чаруючи людську душу, даючи їй силу і натхнення. Минають віки, зміцнюються покоління, а народні пісні залишаються. Вони володіють чудовою здатністю полонити людські серця, допомагати в праці, овівати радістю відпочинок, розраджувати в горі, тамувати душевний біль, множити сили в боротьбі. Пісня - душа людини, незмінна її супутниця. Споконвіку в Україні співали - у горі і радості, на сімейних і народних святах, в церкві і в школі. Пісня супроводжувала людину протягом усього її життя, допомагаючи у праці й прикрашаючи побут. Невипадково великий Гоголь писав: «Покажіть мені народ, у якого би більше було пісень».

Український народ з давніх-давен мав своїх співців. Любов народу до співу природна. Людина тягнеться до музики, співу, як рослина до сонця. Існує навіть казка про співучість українців. Ніби колись зібрав Бог усі народи і почав роздавати їм дари: якийсь народ дістав працьовитість, якийсь - практичність, інші народи також набули своїх специфічних якостей. Ніби вже усе роздав Бог, аж побачив красиву дівчину - Україну. І вирішив тоді подарувати їй пісню, щоб співала вона так, як ніхто ніколи не співав. Так говорить легенда. Звісно, це лише красива казка, але ж вона підтзерджусться життям: українці співають якимось особливим голосом, ніби це не просто струмінь повітря проходить крізь голосові зв'язки, створюючи звук, а сама душа співає. На народних піснях виховувалися цілі покоління. Українська пісня - це мова народу, його історія, національне багатство і культура. «Невичерпною криницею чистої життєдайної мудрості народу, його духовної краси» називав Федір Погребенник пісню.

Пісенна спадщина українського народу доносить до нас весь природний колорит нашої праматері України. Щоб хоч на мить перенестись в ту Україну, де калина в лузі і у дворі, верба край долини, тополя в полі, хрущі гудуть над вишнями, треба, хоч трохи випити води з тієї криниці, що зветься пісенною скарбницею рідного народу. Завдяки пісням ми бачимо, як щиро та глибоко український народ відчував біль та сум за свою країну, і разом з нею оплакував загиблих козаків, які до останнього подиху героїчно захищали рідну землю. З таким же сильним почуттям щастя раділи люди за визволення своїх земель, славили своїх героїв-рятівників.

Розділяли пісні навіть за порами року. Дуже часто літні обрядові пісні супроводжувались танцями, ворожіннями та багатьма іншими дійствами. В різноманітних колядках та щедрівках возвеличували господарів хати та всю їхню родину, де всі мешканці змальовувались гарними, щасливими, багатими людьми. А навесні, коли все оживало навкруги, коли краса природи тривожила чуйні молоді серця, над українськими селами лунали веснянки. У цих піснях поєднувалася радість із тихим смутком. Дійшли до нашого часу й русальні та купальські пісні. Вони супроводжувалися танками, ворожінням та іншими дійствами, сповнені бадьорим настроєм, привабливістю, мріями про добробут, любов'ю до природи. Русальні співи стихали напередодні найбільшого літнього свята - Івана Купала. Купальські пісні збереглися до наших днів: «Ходили дівочки в ліс по ягодочки», «На Івана, на Купала», «Проти Івана сонце іграло», «Да купався Іван, да й у воду впав», «Зеленая дібровонька», «Посію я рожу, поставлю сторожу», «Допалимо та соломоньку», «Ой шаріла вишенька, шаріла».Купальські торжества можна вважати насправді весільним ритуалом, що починався з символічного очищення водою та вогнем і проханням до всіх померлих членів родини допомогти молодій парі в її майбутньому подружньому житті. Пісні виконувалися, коли молодята скакали через вогонь і кидали вінки в річку. Серед народних пісень також відомі історичні. Пісня історична жила у кривавих січах, у походах, по всіх дорогах козацької слави. Мандрувала вона чумацькими шляхами, з жовнірами та заробітчанами. Ця пісня відобразила важку долю, висловлюючи протест проти панщини та кріпацтва, солдатчини, приниження.

Українська народна музична творчість не обмежується обрядовими та історичними піснями. Її збагачує величезна різноманітність інших народних пісень. Багато з них з'явилися після XVI ст. і мають зв'язок з родинним життям та пригодами козацької доби. Чумацькі - це пісні чумаків, які возами їздили до Криму по сіль, везучи туди на продаж власний товар: «Чумаче, чумаче, чого зажурився», «Ой зажурився соколонько», «Ой ходив чумак», «Ох, і не стелися, хрещатий барвінку». Бурлацькі пісні розповідають про парубків, що мандрували з місця на місце, в пошуках роботи, пригод, щастя: «Зібралися всі бурлаки», «Та летить орел понад морем», «Да не жаль мені на галочку».

Поетику та стиль українських пісень наслідували генії української літератури у своїх поетичних творах. Серед поетів-піснярів перше слово, безумовно, належить І. Франку, який з молоком матері ввібрав у себе любов, що виявила себе у зрілій поезії. Поезії каменяра «Зів'яле листя» привернули увагу композиторів і зазвучали на всю Україну «Червона калино, чого в лузі гнешся?», «Чому являєшся мені у сні?», «Ой ти, дівчино, з горіха зерня» та інші. Багато віршів М. Вороного теж покладено на музику. Його поезія ніколи не залишала читачів байдужими. Магічність віршів Вороного не в словах, а в музичності кожної строфи, кожного рядка. Частина пісень, які ми зараз сприймаємо як народні, насправді літературного походження і були створені конкретними авторами. «Реве та стогне Дніпр широкий…» - частина відомої балади Тараса Шевченка, яка згодом стала піснею, що своєю красою не поступається народним. «Ніч яка місячна, зоряна, ясная» - твір Старицького, автора, який зробив надзвичайний внесок у розвиток не тільки української літератури, а й взагалі культури нашої країни. Саме Старицький стояв біля витоків українського театру.

Не менш популярна українська пісня і сьогодні. Українські композитори і поети, наслідуючи народну традицію, створили справжні шедеври пісенного мистецтва. Платон Майборода, Микола Мозковий, Володимир Івасюк, Юрій Рибчинський, Борис Стельмах - ці та багато інших композиторів і поетів-піснярів стали справжніми популяризаторами українського слова, української пісні, піднесли її на нові світові вершини.

З українських пісень ми бачимо, як глибоко народ відчував красу життя. Народні пісні криють у собі таку силу уяви та багатство щирих переживань, що стали джерелом натхнення поетів та письменників. Свою найкращу повість «У неділю рано зілля копала» Ольга Кобилянська побудувала на відомому мотиві народної пісні «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці». Використовуючи сюжет цієї ж пісні, Ліна Костенко створила роман у віршах «Маруся Чурай». Але народні пісні не тільки надихали літераторів, вони, перш за все, звеселяли сірі будні українців, були розрадою в тяжку годину, поліпшували настрій.

Наш народ має багату скарбницю пісень, казок, легенд, переказів, дум, якими можна пишатися як райськими квітами. Деякі з них пройшли крізь довгі століття і ще сьогодні причаровують блиском дорогоцінних самоцвітів.

Размещено на Allbest.ru