Український менталітет, як прояв самобутності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національний авіаційний університет

Кафедра української мови та культури

Реферат

Український менталітет, як прояв самобутності

Студентки 214-ї групи ФЕП

Панькової Вероніки Альбертівни

Науковий керівник -к. філол. н.

Доцент Дячук Тетяна Миронівна

Київ 2015

Зміст

народний менталітет духовний культурний

Вступ

1. Історія українського менталітету та його формування

2. Основні види впливу на ментальність народу

3. Український менталітет сучасності

Висновки

Література

Вступ

Актуальність теми зумовлена, насамперед, завданнями соціо-структурного реформування українського суспільства і має своїм безпосереднім витоком процес національного відродження України, що загострює потребу в прискореній реалізації всього спектра реформаторських завдань, осмисленні глибинних колізій, суперечностей та проблем самоосягнення української нації. В умовах соціально-економічного, етно-політичного, світоглядно-духовного пошуку оптимальних моделей трансформації і розвитку українського суспільства особливого значення набувають ментально-психологічні, ціннісно-нормативні та духовні засади його формування.

Спроба узагальнюючого огляду тлумачень поняття “менталітет”, що використовується як в межах вітчизняної, так і західної спадщини, підводить до висновку про їх розмаїття та суперечливість. Ідіоматичні виміри сучасного дискурсу про національний менталітет, який формується як на рівні теоретичного узагальнення, так і на рівні масової свідомості, виступають підгрунтям для виокремлення поняття менталітету, що розвивається в межах міждисциплінарного простору - філософії, етнопсихології, історії, антропології, етнолінгвістики, в контексті яких менталітет відіграє роль динамічної, пошукової, інноваційної складової; репрезентує соціальний "інстинкт самозбереження", ціннісну спадкоємність у розвитку.

Мета і завдання дослідження полягає в тому, щоб виявити специфіку національного менталітету як онтологічної засади духовного буття людини, етносу, нації, визначити його природу і структуру, розкрити характерологічні властивості українського політичного менталітету і виокремити, таким чином, його найбільш загальні інтеграційні засади, прийнятні для забезпечення оптимального співвідношення між регіональними та загальнодержавними інтересами.

Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

- встановити, що національний менталітет постає цілісним духовним відображенням буття нації у контексті трансдисциплінарної моделі найрізноманітніших типів людської життєдіяльності;

- розкрити історію еволюції ментальності у річищі соціогуманітарних наук, виявити ті традиції, котрі зумовлюють актуалізацію проблеми національного менталітету, що визначає поступ українства на наступні десятиріччя;

- проаналізувати соціальні, культурні, релігійні, геопсихічні фактори, що детермінують формування українського політичного менталітету;

- розглянути найбільш істотні риси українського національного менталітету, проаналізувавши їх вплив на політичну поведінку сучасного етносу в контексті розвою українського суспільства.

Об'єктом дослідженняє аналіз національного менталітету як духовно-інтелектуального феномена, забезпеченого комплексом специфічних особливостей нації.

Предметом дослідженнявиступає національний менталітет як узагальнююча категорія, що вбирає в себе зміст як етнопсихологічних, так і соціокультурних чинників, співвіднесених з інтересами, настроями, очікуваннями суспільства, а також екстраполяція досліджених специфічних особливостей національного менталітету на сучасну українську політичну реальність.

1. Історія українського менталітету та його формування

Аналіз сталих структур української ментальності до певної міри дозволяє виявити особливості історичної долі народу та перспективи його розвитку. В той же час динамізм обумовлює формування нових можливостей розвитку, обґрунтовуючи існування етно-національної спільноти як живого організму, що розвивається відповідно як до зовнішніх реалій існування, так і внутрішніх духовних чинників.

Більшість дослідників феноменологічного напряму до найусталеніших рис українського національного характеру відносять: індивідуалізм, гуманність, демократизм, волелюбність (що часто переростає в анархізм), толерантність та миролюбність, милосердність, щирість та душевність, хазяйновитість, оптимізм, честолюбство, інтровертизм, тощо. У той же час серед найтиповіших рис відзначають нестабільність і суперечливість вдачі, брак колективної волі, національної солідарносте та згоди.

Проте виділення тих чи тих характеристик можна було б продовжити, в залежності від сфери буття українців, що її обирає автор для дослідження, звертаючись до переліку психічних характеристик.

Особливості психічного типу, національного характеру обумовлюють значною мірою специфіку світогляду українського народу. І. Нечуй-Левицький, досліджуючи світогляд українців, відзначав, що «кожний народ творить собі богів, по своєму образу і смаку, дає їм форми по своєму психічному «характеру».

Крім феноменологічного аналізу особливостей психічного типу українців, досить перспективним видається порівняльний аналіз. Зокрема, проведений через пошуки відмінностей та аналогій між характером росіян чи поляків, тобто етнічних спільнот, що відіграли в історії України вирішальну роль.

Общинно-родова свідомість російського народу поєднується з анархо-волелюбними інтенціями. Таке поєднання породжує парадоксальне співіснування ідеалу свободи з общинним, колективним, хоровим началом, що розчиняє індивідуальну свободу особистосте у пошуках Царства Божого для «миру» -- всіх і прагнення втілити його на землі будь-якими засобами, в тому числі й насильницькими. Готовність підкорятися владі поєднується в російській душі з потягом до володарювання як засобу максимального втілення прагнення справедливого гармонійного майбутнього вже з сьогодні на завтра і, таким чином, подолання почуття трагічної дисгармонії буття, що притаманна російській душі. Спроба «ощасливити» світ, привнести істину в життя закоршена в російській душі як потреба вселюдського «переобустройства», відмови від індивідуалізму заради планетного «всеединства». Вже Ф. М. Достоєвський писав, що Росія породила специфічний культурний тип людини -- «всемірного болєльшіка». Звідси розуміння патріотизму, розширеного до загальноєвропейських та всесвітніх масштабів. «Француз може служити не лише своїй Франції, але навіть і людству тільки з тією умовою, що залишиться найбільш французом; так само англієць і німець. Один лише росіянин, навіть у наш час, тобто набагато раніше, ніж буде підведено загальний підсумок, має вже здатність ставати найбільш росіянином саме тоді, коли він найбільш європеєць. Це і є найбільш істотна наша відмінність від усіх інших... Росія живе рішуче не для себе, а для однієї лише Європи».

У чернетках до роману «Підліток» є такий запис: «Російський дворянин -- як провісник всесвітнього громадянства і загальнолюдської любові. Це заповідано йому ходом історії».

Зовсім інакше сприймає світ українець. Аналіз історичних, культурних та етнічних особливостей розвитку українців дозволяє стверджувати, що українцям притаманне гармонійне, «земне» ставлення до навколишнього світу. Взаємодія з природою, що завжди була щедрою до українців, породжує оптимістичний психологічний настрій, а специфіка землеробства породжує індивідуалізм як одну з найтиповіших рис українського характеру.

Цю відмінність українського психічного типу від російського відзначав і Т. Масарик -- один із найвизначніших теоретиків національного в XX столітті. «Малоруси (тут термін «Малорус» використовується не в політичному сенсі, а для етнографічного і мовного означення людності, що заселяла Україну, Східну Галичину, Буковину і Угорську Русь) відріжняються від Великоросів не лише діалектом, але господаркою, кліматом і багацтвом. Малорус має інший характер, ніж Великорос, унаслідок цілого свого світогляду, як це добре з'ясував Гоголь. Дня Малороса великоросійська мова є зовсім штучною», -- вважав Т. Масарик.

У подальшому самозаглибленість, ліризм, естетизм та філософічність українського характеру, що притаманні інтровертному психоповедінковому типу, визначаються як найвластивіші риси українців дослідниками різних напрямів.

Чуттєве ставлення до довколишнього світу як одна з основних рис характеру української людини особливо притаманна українській жінці. Так, Ю. Липа звертає увагу на те. що українські селяни, особливо жінки, наділяють увесь світ здатністю бути живим. І це язичницьке, міфологічне сприйняття допомагає вижити в тих найтяжчих умовах, в яких українці існували протягом віків своєї історії.

Аналіз особливостей взаємозв'язку людини з природою на терені України дозволяє стверджувати, що специфіка української ментальності, особливості національної психології українців та глибинні основи сформованого віками кордоцентричного світогляду народу перебувають у тісному зв'язку із специфічними особливостями українського ландшафту, природного довкілля існування населення даної території.

Довіра до доброї неньки-землі за довгі віки історії українського етносу перетворилася на архетип колективного українського несвідомого, сформувавши психологічний оптимізм і гармонійне світовідчуття українців.

Швидка зміна довколишнього природного середовища призводить до втрати «ґрунту» під ногами етносу, знищення мікрокосму людини, природних зв'язків і, врешті-решт, втрати почуття Батьківщини. В результаті таких змін відбувається масова маргіналізація населення, що може закінчитися руйнацією етнічної та національної цілісності. Менталітет народу зазнає різких негативних впливів, що призводить в тому числі й до формування нових, здебільшого песимістичних психо-поведінкових настанов. Як правило, вони впливають на вироблення негативного автоуявлення, втрати відчуття гармонійності буття, виникнення психологічного дискомфорту. Негативне значення для українців мала руйнація природного довкілля за триста років російської колонізації, особливо в радянський період, апогеєм якого стала Чорнобильська катастрофа.

На основі кордоцентричності українця формується ідилічне уявлення про нього як сентиментальну, м'яку людину. Часто ця характеристика сприймається як беззаперечна.

Проте, в польській культурі формується принципово інакше уявлення про Україну. Наприклад, Ю. Словацький Україну трактує як глибинне порогове явище. «Вона існує між світом цивілізації і чистої (втім, якоїсь і моторошньої) природи». В ній нормальні закони людського буття не діють. Це країна «крайніх емоцій, анархії козаччини, що плине молоком, медом і кров'ю». Ця зловісність, непередбачуваність роздвоєної душі українця на жіноче (зло) і чоловіче вольове (добро) начало витворює стереотип некерованого, «дикого» українця, людини миттєвого настрою.

У подальшому селянська сентиментальність, ліризм, що виливається, зокрема, у витворенні примітивних геніальних форм (як-от лірична українська пісня, що, на думку М. Шлемкевича, сягає найвищих рівнів пісенної народної лірики, проте не переростає у щось складніше, залишаючись прикладом геніального культурного примітиву) у поєднанні з жорстокістю та нераціональністю козацького вольового начала обумовлює психічну і світоглядну роздвоєність українського менталітету.

2. Основні види впливу на ментальність народу

Головні причини слабкості чи сили українських державницьких чинників полягають не в особливостях нашої країни та в специфіці її географічного положення, тобто не тільки в несприятливих зовнішніх обставинах, але і в ментальності української нації, негативні риси якої підривають державотворчі патріотичні потуги. Українська ментальність на тлі загальноєвропейської самобутня й оригінальна. Осмислення оригінальності та самобутності свого народу в часи побудови держави -- одне із завдань сучасності.

Психологи вважають, що індивідуальність людини формується під впливом трьох основних факторів: спадковість, обставини при народженні та вплив середовища. Ці фактори здебільшого можна використовувати й для аналізу впливу ментальності на державотворчі процеси в Україні.

На думку дослідників, ментальність є найяскравішим феноменом колективної, а якщо бути більш точними -- соцієтальної психіки. Тому, розглядаючи процес державотворення, необхідно застосовувати комплекс підходів, який синтезує історичне минуле, соціально-психологічні характеристики, стереотипи поведінки, етнічні особливості, котрі всупереч мінливим обставинам не зазнають суттєвих змін. Без урахування історичних, соціальних, національних особливостей, а також впливу зовнішніх факторів багато чого в суспільних політичних процесах неможливо пояснити. Згадуються слова Вольтера: «Кожна подія сучасності народжується з минулого і є матір'ю майбутнього».

Історія свідчить, що становлення української нації відбувалося в екстремальних умовах, коли українцям доводилося постійно утверджувати право на своє існування в якості цілісного етнічного організму. Розбудова незалежної української держави розпочалася у складних умовах, український народ, здавалося, не мав державницьких устремлінь і був назавжди прикутим до інших держав, а й навіть приреченим розчинитися у панівних щодо нього націях.

Найважливішими змістовими компонентами менталітету є духовність, характер народу або нації, їх самосвідомість, культура, традиції. У концентрованому вигляді психологічні особливості менталітету охоплюються поняттям «душа народу», а в цілому менталітет реалізується у стереотипах поведінки, стилі життя, віруваннях, звичаях, традиціях, у культурі в цілому. Коли говорять про ментальність, то мають на увазі передусім сукупність готовностей, установок та схильностей індивіда чи соціальної групи певним чином діяти, мислити, відчувати і сприймати світ. Носіями ментальності можуть бути історична епоха, етнос, соціальна спільнота тощо. Формується ментальність у залежності від традицій культури, соціальних структур, усвідомлюючись і націоналізуючись лише вибірково.

Велика кількість дослідників етнічної психології українців відзначають, що серед провідних рис української вдачі яскраво виражений індивідуалізм. Ці індивідуальні основи мають свої негативні і позитивні сторони в характері народу, у системі його цінностей і норм. Негативні риси індивідуалізму виявляються у формі запроданства, відчуження від спільноти, егоїзмі, заздрісності, переважанні особистого над національним.

Але, з іншого боку, поряд з негативними індивідуальними властивостями, основній масі українців притаманні позитивні риси, зокрема, сильно розвинене почуття колективізму, чесність, порядність, любов до ближнього, доброта, великодушність, людяність, працелюбність, сердечність. Ці індивідуальні властивості менталітету української нації сприяють розкриттю творчих здібностей особистості, виробляють самостійність, завзятість і наполегливість тощо.

О. Рудакевич вказує, що ментальність української нації має визначальний вплив на такі риси її політичної культури, як миролюбність, демократизм, толерантність, переважання особистих інтересів над загальнонародними, доброзичливість, схильність до анархізму й міжусобної боротьби. Але одночасно в культурі нації проявляються різні і навіть протилежні якості, такі як героїзм і пасивність, волелюбність і покірливість, індивідуалізм і конформізм, довірливість і підозріливість. Виявляючи ментальні настанови, які чинили негативний вплив на формування національної єдності та державницьких почуттів українського народу, спочатку слід визначити природні і споконвічні, а потім -- набуті в умовах політичного поневолення.

Можна сказати, що менталітет нації проявляється в усіх сферах суспільного життя, науки, освіти, культури та у політичній сфері, зокрема й у політичних традиціях, політичному мисленні, діяльності і взаємодії партій. Дуже важливо з'ясувати характер впливу цих особливостей ментальності на становлення нового механізму влади та самоврядування в Україні. Сформувати демократичне суспільство і державу можливо лише з урахуванням того, що на території України проживають не тільки етнічні українці, політичний менталітет яких враховується при створенні нових структур механізму самоврядування та влади. В Україні проживає й чимало представників інших національностей, що також слід ураховувати в процесі державотворення.

Таким чином, зі сказаного логічно випливає, що ситуація в Україні у цілому мало відрізняється від ситуації в інших європейських країнах: головна нація, що створила власну державу, створює також ті структури, що формують поліетнічний простір країни. З метою консолідації суспільства має існувати єдина платформа для спілкування етносів. В інтересах української держави -- якнайшвидше формувати власні структури взаємодії етносів. Базою для такої стратегії має бути політика національного відродження української політичної культури та її модернізація, тому що тільки ментальні структури розвиненої і цивілізованої нації можуть стати основою для спілкування різних культур. Це означає, що ідеологія національного державного відродження має органічно сполучити актуальні національні інтереси з укоріненими в менталітеті української нації цінностями.

Отже, щоб зжити деякі історично притаманні українцям негативні риси ментальності, які проявляються на сучасному етапі державотворення, необхідно визначитися із спільною метою нації та чітко дотримутивася визначених шляхів і засобів досягнення суспільного ідеалу. Становлення України як суверенної держави можливе лише за умови згуртування людей, які проживають на її території. Відродження української нації, її спільність та єдність зможе подолати всі негаразди та комплекси, які сформувалися в українського народу в процесі його становлення.

3. Український менталітет сучасності

Який же зміст сьогодні учені вкладають у поняття "менталітет". Аналіз літератури з проблем ментальності, а вона воістину величезна, переконує, що доцільно розглянути основні напрями у визначенні даного терміна.

I. Визначення "менталітету" з позицій історичної психології звучить у такий спосіб. Менталітет - це узагальнення всіх характеристик, що відрізняють розум, спосіб мислення.

II. Соціокультурний підхід трактує менталітет як сукупність уявлень, поглядів, "відчування" спільності людей певної епохи, географічної області і соціального середовища, що впливають на історичні і соціокультурні процеси. Інакше кажучи, менталітет - це якась інтегральна характеристика людей, що живуть в окремій культурі, що дає змогу описати своєрідність бачення цими людьми навколишнього світу і пояснити специфіку їхнього реагування на нього. Однією з проблем стала типологізація менталітету.

Дослідники виділяють такі типи ментальностей: індивідуальна, групова, національна, цивілізаційна.

Досить довільно "ментальність" трактується й у науковій літературі. Поняття ментальності кожен автор розуміє по-своєму, наповнюючи його власним змістом. Акцент суб'єктивного модусу трактування є найпоширенішим у пострадянській, зокрема українській, проблемній історіографії. Так, окремі дослідники в ментальності вбачають ледь не панацею від усіх "кризових реалій". Інші ж вважають, що, наприклад, так зване "козацьке ретро" не врятує Україну від більшості проблем.

Реалії сьогодення свідчать, що розбудова держави і формування українського суспільства є основним завданням соціально-політичного процесу національного відродження. Становлення України на початку XXI ст. характеризується кризою соціального світу планетарного масштабу, з одного боку, та глобалізацією соціального світу, з іншого. Державотворення України відбувається на базі давніх традицій українського народу, які складалися впродовж століть.

Формування національного українського менталітету є нагальним завданням сучасної української влади, оскільки лише особистість з традиційною національною ментальністю здатна спрямувати свої зусилля на розбудову Української держави і її дальше просування до європейського співтовариства.

Подальші дослідження зазначеного напрямку вбачаються нам у висвітленні стану відродження національної свідомості та самосвідомості українців на новому етапі державотворення.

Висновки

Вже зазначалось, що аналіз ментальної проблематики у вітчизняній науці далеко не повний, має переважно фрагментальний характер. Це зумовлено як складністю теми дослідження, так і недостатнім усвідомленням її практичної значимості для розуміння основних тенденцій трансформації українського суспільства, його якісних перетворень.

Я вважаю, що унікальність феномену ментальності - синтез відомого й невідомого, значного й гіпотетичного, дієвого й чуттєво-емоційного, минулого й майбутнього, що так чи інакше виявляється в кожній миті національного буття, - потребує подальших розвідок в історико-філософській та політологічній науковій думці.

На мою думку, нині духовно-ментальна проблематика переживає в європейському просторі своєрідне друге народження, набуваючи в аспекті дефініювання вираженого національно-етнічного забарвлення, що лише спонукає до розширення дискусії навколо теоретичного змісту питання. Відсутність загальноприйнятої інтерпретації націоментального феномену обумовлює необхідність і послідовність дослідження української ментальності як основи суспільно-економічних перетворень у сучасній Україні.

Аналіз джерел, що висвітлюють специфіку становлення ментального феномену як наукової категорії, дає підстави для таких висновків:

* період, який характеризується латентним розвитком даного поняття, доводить безперервність становлення меншинності і як явища, і як наукової категорії. Вчення про "дух народів", яка передує появі в науковому лексиконі терміна "ментальність", є за своїм змістовим навантаженням втіленням взаємозв'язку й співвідношення релігійного і національного начал у духовному бутті того чи іншого народу;

* охоплюючи як світоглядний, так і етнорелігійний феномени, багатовекторна за змістом тематика "духу народів", поступово набуваючи міждисциплінарної специфіки, стає предметом широкого наукового дискурсу;

* проблемна історіографія загалом відображає: багатовекгорну етимологію терміна; великий масив синонімів-замінників; значну кількість інтерпретацій поняття; альтернативні підходи щодо змістовного навантаження самого явища ментальності, дискусійність проблеми дефініційного розмежування даної категорії на "ментальність" і "менталітет"; самобутність у науковій інформації так званого "суб'єктивного дослідницького модусу" тощо;

* суперечності в судженнях та дискусійність поняття ментальності, з одного боку, виявляє полісемантизм, а з другого - міждисциплінарність даної категорії в системі гуманітарних знань, довільне трактування поняття ментальності містить небезпеку трансформації останнього до рівня публіцистичного терміна, що невиправдано применшує актуальність самого явища.

Отже, ментальність є комплексним і всеосяжним феноменом, оскільки: виявляється в реальних фактах і абстрактній мрії; поєднує буквальне й образне; є генетичною пам'яттю й гіпотетичними планами на майбутнє; абсорбує пристосуванські тенденції, що унебезпечують націю в часи лихоліття з одночасною наявністю прихованих резервів динамічної розбудови й відродження; виявляється в психології, моралі, свідомості, культурі, духовності, релігійності, самобутності етичного й естетичного начал, мовних особливостях, історичних колізіях, стереотипах, що в комплексі визначають частку нації та кожного її представника.

Література

1. Бех В. П. Інтелектуальний потенціал як онтологічна основа розбудови державності України// Нова парадигма. -- 2003. -- Вип. 29. -- С 47--52.

2. Воловик В. І. Ідеологія державотворення і основні фактори її розвитку // Культурологічний вісник Нижньої Наддніпрянщини. -- 2001. -- Вип. 7. -- С 62--65.

3. Воронкова В. Г. Нація і держава: політологічний аналіз // Культурологічний вісник Нижньої Наддніпрянщини. -- 2001. -- Вип. 7.-- С 66--71.

4. Вуськович Й. Правосвідомість та її вплив на менталітет українського народу //Право України. - 1998. - № 6. - C. 108-111.

5. Грабовська І. Проблема засад дослідження українського менталітету та національного характеру //Сучасність. - 1998. - № 5. - C. 58-70. -

6. Деформация украинского менталитета //2000. - 2002. - № 49: Форум.

7. Дмитриченко В.В. Історико-філософський зріз проблеми українського менталітету //Вісник Київського університету імені Т.Шевченка. - 1998. - Вип. 27: Філософія. Політологія. - C. 13-15

8. Дячук С В. Сучасне державотворення з огляду на специфіку українського менталітету // Збірник наукових праць з гуманітарних наук ЗДІА. -- 1998. -- № 1--2. -- С 87--91.

9. Зборовська Н. Фемінний характер української ментальності: (За допомогою літературного дзеркала //Сучасність. - 2001. - № 7-8 . - C. 146-155

10. Качковський О. Ідея державності в українському менталітеті//Нова політика. - 1996. - № 1. - C. 41-45

Размещено на Allbest.ru