Тенденції розвитку камерних вокально-інструментальних жанрів у творчості композиторів України та Польщі останньої третини ХХ – початку ХХІ століть (на матеріалі Львівської та Катовіцької шкіл)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛЬВІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА МУЗИЧНА АКАДЕМІЯ ім. М.В. ЛИСЕНКА

УДК 78.24; С-34

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства

Тенденції розвитку камерних вокально-інструментальних жанрів у творчості композиторів України та Польщі останньої третини ХХ - початку ХХІ століть (на матеріалі Львівської та Катовіцької шкіл)

Спеціальність 17.00.03 - музичне мистецтво

????????? ?????? ??????????

Львів-2009

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі історії музики Львівської національної музичної академії ім. М.В. Лисенка Міністерства культури і туризму України.

Науковий керівник: кандидат мистецтвознавства, доцент Савицька Наталія Владиславівна, Львівська національна музична академія ім. М.В. Лисенка, професор кафедри історії музики (м. Львів).

Офіційні опоненти:

доктор мистецтвознавства, професор Павлишин Стефанія Стефанівна, Львівська національна музична академія ім. М.В. Лисенка, професор кафедри композиції (м. Львів);

кандидат мистецтвознавства, доцент Коханик Ірина Миколаївна, Національна музична академія України ім. П.І. Чайковського, доцент кафедри теорії музики (м. Київ).

Захист відбудеться "20" березня 2009 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К.35.869.01 зі захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства у Львівській національній музичній академії ім. М.В. Лисенка за адресою: 79005, м. Львів, вул. О. Нижанківського, 5, 2 поверх, малий зал.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Львівської національної музичної академії ім. М.В. Лисенка за адресою: 79005, м. Львів, вул. О. Нижанківського, 5.

Автореферат розіслано "17" лютого 2009 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, О. Т.Катрич.

Загальна характеристика роботи

На межі ХХ-ХХІ століть на теренах європейського геополітичного простору інтенсифікується процес міжкультурних взаємодій, що поглиблює уяву про спрямованість векторів розвитку слов'янських національних традицій, спільні та відмінні риси художнього мислення їх видатних представників. Глибинні історичні зв'язки, спорідненість соціального устрою, духовної свідомості, мови стали сприятливими передумовами активізації інтегративних тенденцій, які у другій половині ХХ століття набувають системного характеру. «Дружба мистецтв» (А. Міцкевич) виявляє нові перспективи взаємовпливу, не позбавляючи кожну культуру етноментальної самототожності. В умовах всеосяжності глобалізаційних процесів саме ця категорія стає етичною та соціокультурною парадигмою, за якою стоїть синтез індивідуально-авторських позицій з метакультурним мистецьким досвідом. Жанрово-стильова багатовимірність української та польської музики означеного періоду вимагає виважених підходів та критеріїв естетичної оцінки новітнього композиторського доробку європейських національних шкіл у певній жанровій сфері. Нагальним завданням сучасного українського музикознавства є актуалізація новітніх художніх артефактів.

Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена необхідністю:

- створення розгорнутої системи паралелей на грунті українсько-польських культурно-мистецьких зв'язків у межах останньої третини ХХ - початку ХХІ століть;

- вияву та обгрунтування як типологічно спільних, так і відмінних напрямків розвитку української і польської музичних традицій із врахуванням широкого спектру сучасних втілень національної ідеї;

- вивчення і систематизації значного корпусу художніх досягнень представників Львівської та Катовіцької композиторських шкіл у сфері камерних вокально-інструментальних жанрів, оскільки: 1) саме жанри камерної кантати та камерного вокально-інструментального циклу найбільш яскраво і послідовно репрезентують доробок обидвох шкіл на зламі тисячоліть; 2) спільною моделлю наслідування є західноєвропейська камерно-вокальна традиція ХІХ ст.; 3) об'єднувальним фактором є збереження національної специфіки мислення.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з темою № 3 «Українська музика в контексті світової музичної культури» перспективного тематичного плану науково-дослідної діяльності кафедри історії музики ЛНМА ім. М.В. Лисенка на 2007-2012 рр.

Об'єкт дослідження становить доробок представників Львівської та Катовіцької композиторських шкіл останньої третини ХХ - початку ХХІ століть у царині камерних вокально-інструментальних жанрів.

Предмет дослідження - жанрова специфіка камерної кантати та камерного вокально-інструментального циклу в модерній індивідуально-авторській трактовці.

Мета дисертації полягає у створенні цілісної панорами сучасних тенденцій розвитку камерних вокально-інструментальних жанрів, інтерпретованих львівськими (В. Камінський, О. Козаренко, Ю. Ланюк) та катовіцькими (Е. Кнапік, А. Лясонь, А. Кжановський) композиторами, та дослідженні їх композиційно-драматургійних та стилістичних особливостей в аспекті теорії неостилів у європейському музичному мистецтві другої половини ХХ століття.

Для досягнення визначеної мети визначаються такі завдання:

- актуалізувати та здійснити стильову атрибуцію, ввести у науковий обіг маловідомі твори;

- з'ясувати механізми взаємодії традиційної та новітньої систем музичної інтерпретації поетичного першоджерела;

- вивчити природу співвідношення вербального та невербального рівнів художнього цілого на матеріалі новітніх модифікацій камерних вокально-інструментальних жанрів.

Матеріал дисертаційного дослідження складають 13 творів, що неодноразово виконувались у програмах концертів та фестивалів сучасної музики, одержали високу оцінку з боку слухачів, критики та виконавців, впевнено увійшли до репертуару провідних українських та польських колективів.

Методологічна основа. У дисертаційній роботі використано наступні методи дослідження:

- історико-діалектичний, спрямований на розгляд національних духовних культур України і Польщі новітнього хронологічного періоду;

- компаративний, використаний у процесі порівняння знакових художніх рис досліджуваних об'єктів;

- когнітивний, що дозволяє осягнути якісно нову естетичну природу системи камерних вокально-інструментальних жанрів;

- аналітичний, актуалізований у процесі дослідження індивідуально-стильової амплітуди обраного кола творів.

Загальнотеоретичну базу, необхідну для дослідження окресленого кола проблем, становлять праці з мистецтвознавства, культурології, історії та теорії музики. музичний львівський композитор вокальний

Концептотворчі теоретичні засади визначилися на основі праць І. Белзи, Н. Берковського, Г. Гадамера, Г. Григорьєвої, С. Грици, О. Козаренка, Л. Кияновської, В. Медушевського, А. Михайлова, М. Михайлова, Д. Наливайка, С. Яроцинського, а також окремих статей М. Арановського, Г. Бара, Т. Бовсунівської, О. Дерев'янченко, М. Друскіна, Д. Житомирського, А. Калениченка, Н. Кашкадамової, Л. Неболюбової, І. Неупокоєвої, В. Толмачова, Л. Фелса, У. Фохта, А. Хлопецького, Ю. Холопова.

Теоретичну основу розгляду питань поетики камерно-вокального жанру становлять праці М. Брістігера, Т. Булат, В. Васіної-Гроссман, В. Витвицького, дослідження М. Грінченка, М. Загайкевич, монографії Л. Кияновської, Л. Корній, В. Кузик, А. Терещенко, М. Томашевського. Окрім цього, важливим методологічним підгрунтям є статті Т. Булат, О. Литвинової, Ю. Малишева, Л. Ніколаєвої, Є. Ручьєвської, С. Саркісян, І. Франка, М. Ярко.

Дослідженню камерної вокально-інструментальної творчості композиторів останньої третини ХХ сторіччя як на теренах Західної України, так і Польщі в українських та польських виданнях присвячено незначну низку публікацій, де лише побіжно окреслюються тенденції жанрових пошуків представників Львівської та Катовіцької шкіл, а їх доробок розглядається переважно у працях оглядового характеру: монографії І. Біас, Е. Вільбург-Мажец, Д. Іжиковського.

Композиторські постаті, чиї твори аналізуються в дисертації, перебувають у центрі активної музикознавчої уваги. Життєвий та творчий шлях В. Камінського досліджують Л. Кияновська та Л. Мельник; О. Козаренка та Ю. Ланюка ? С. Павлишин; А. Кжановського ? А. Хлопецький; Е. Кнапіка ? К. Бацулевський; А. Лясоня ? Й. Бауман-Шуляковська.

Спосіб визначення стильових напрямків розвитку української музики другої половини ХХ століття у дисертації кореспондує з позиціями О. Берегової, Т. Бовсунівської, Н. Герасимової_Персидської, А. Гончарова, Я. Губанова, Т. Гуменюк, О. Дерев'янченко, Д. Дувірак, В. Задерацького, О. Зінькевич, А. Калениченка, Т. Калімуліної, Л. Кияновської, О. Козаренка, Г. Конькової, Н. Костюк, І. Коханик, Л. Мазепи та Т. Мазепи, О. Курчанової, С. Павлишин, Л. Пархоменко, Б. Сюти, Н. Шумило; польської музики того ж періоду - з дослідженнями К. Бацулевського, Й. Бауман-Шуляковської, К. Дроби, М. Ковальської, Т. Куржевої, Е. Нідецької, І. Нікольської, С. Павлишин, Л. Польоного, Б. Поцея, П. Стжелєцького, А. Хлопецького, М. Хомінського.

Наукова новизна результатів дослідження полягає у тому, що:

вперше предметом наукового дослідження стали недостатньо вивчені камерні вокально-інструментальні твори львівських композиторів та цілком невідомі в Україні твори катовіцьких композиторів;

вперше послідовно відстежуються і визначаються жанрові ознаки камерної кантати та камерного вокально-інструментального циклу на матеріалі новітніх високохудожніх зразків;

вперше досліджуються метаморфози окреслених жанрів як відображення яскраво індивідуальних авторських підходів до їх інтерпретації.

Практичне значення роботи полягає у можливості збагатити загальну картину сучасної української музики новими художніми реаліями, суттєво доповнити навчальні курси історії музики ХХ століття та, зокрема, сучасної української музики цінними нотографічними та аудіоматеріалами; запропонований методологічний підхід може стати науковим підгрунтям для подальших досліджень творчих процесів ХХ - ХХІ століть.

Апробація роботи. Основні положення дисертації пройшли апробацію на засіданнях кафедри історії музики ЛНМА ім. М.В. Лисенка, а також були представлені у вигляді доповідей, що заслуховувалися та обговорювалися на таких науково-практичних конференціях: «Музикознавчі студії - 2005» (Львів, 2005); Шоста науково-практична конференція українського товариства аналізу музики «Динаміка музичного смислоутворення» (Київ, 2005); Друга Всеукраїнська молодіжна науково-практична конференція «Музичне мистецтво: проблеми сучасності» (Київ, 2005); Восьма Всеукраїнська науково-теоретична конференція «Молоді музикознавці України» (Київ, 2006); Сьома науково-практична конференція українського товариства аналізу музики «Музична творчість та наука: параметри взаємодії» (Київ, 2006); «Музикознавчі студії ? 2007» (Львів, 2007); Наукова конференція Молодіжної секції Музикознавчої комісії Наукового товариства ім. Т. Шевченка (Львів, 2008).

Публікації. Основні теоретичні та практичні положення дисертації висвітлені у п'яти одноосібних публікаціях у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел, нотографії та додатків (у трьох частинах). Загальний обсяг основного тексту ? 174 сторінки; список використаних джерел охоплює 251 позицію, у тому числі англійською, німецькою та польською мовами; загальний обсяг дисертації - 242 сторінки.

Основний зміст дослідження

У вступі обгрунтовано актуальність теми, об'єкт, предмет, мету і завдання дослідження, розкрито наукову новизну проблематики дисертації, її практичне значення, подано огляд наукових джерел, представлено відомості щодо апробації результатів дисертації та публікацій автора.

У розділі 1. Теоретичні та історико-стильові проекції міжкультурних взаємодій обгрунтовується актуальність проблеми взаємозбагачення та взаємопроникнення культур у сучасному європейському мистецтві, створюється розлогий історичний грунт, на основі якого чіткіше увиразнюється сучасний стан розвитку вокально-інструментальної ділянки камерної музики композиторів України і Польщі.

Підрозділ 1.1. Дискурс теорії діалогу присвячено обгрунтуванню концепції діалогу культур із врахуванням новітніх теоретичних розробок сучасної європейської філософсько-естетичної думки. Значна увага приділяється працям М. Бахтіна, М. Бубера, Ж. Дерріди, В. Біблера, С. Артановського. Діалог культур дефініюється як взаємодія різних систем етноментальних цінностей у межах світового історико-культурного процесу. У дисертації зазначається, що інспіратором його розвитку є міжкультурні взаємодії традицій Східної та Західної Європи, кожна з яких обстоює власну тотожність і, водночас, естетичну відкритість. Складний, багаторівневий характер міжкультурних взаємодій України та Польщі зумовлено рисами спільної духовної парадигми при збереженні національної мистецької свідомості.

У підрозділі 1.2. Від романтизму до постмодернізму: динаміка стильової циклічності у хронотопі ХІХ-ХХ століть романтизм розглядається як один з магістральних напрямків розвитку європейської художньої культури ХІХ століття. Особливості історичної та соціокультурної ситуації, специфіка різнонаціональних менталітетів зумовили відповідний комплекс спільних рис: ліризм, філософське самозаглиблення, протиставлення категорій реального та ірреального, тенденція синтезу жанрів, тяжіння до камерності, надання пріоритетної ролі вокальному началу; звернення до вербальності, експансія театральної образності.

ХХ століття відрізняється від попередніх стильовим плюралізмом. У руслі епох «модерну», а згодом і «постмодерну» неостилістика стала симптоматичним явищем музичної свідомості, де кожен сенсовий шар сприймається як нова, окрема реальність. Творчість постмодерністів не обмежується рамками жодної з національних культур ? кожна з них постає як сума текстів або як гіпертекст.

У підрозділі 1.3. Неоромантизм та неофольклоризм як провідні стильові вектори постмодерної парадигми конкретизується естетичний зміст даних понять, оскільки в існуючій культурологічній літературі спостерігається суттєва суперечливість думок. Констатується несинхронність еволюційних алгоритмів провідних стильових векторів у польській та західноукраїнській традиціях, що зумовлено певним колом соціокультурних та національно-ментальних передумов.

Отже, основні висновки першого розділу дисертації полягають у тому, що:

1) на сучасному етапі неоромантизм здебільшого повторює історичний шлях автентичного романтизму. Неоромантичний текст перетворюється у знак, де актуальними залишаються проблеми «Людина і Всесвіт», пошук сенсу буття, образи природи, символи вищої духовності;

2) з 70-х років ХХ століття поряд з неоромантизмом формується неофольклоризм як одна з альтернатив авангардовим технікам композиції. Характерною ознакою неофольклоризму стає принцип поєднання модерних засобів виразності (сонорика, алеаторика, серійна техніка тощо) з фольклором;

3) новітня інтерпретація фольклорних витоків досягається за допомогою свідомої модернізації; водночас яскраво індивідуальні авторські тексти збагачуються фольклорною стилістикою тощо.

Розділ 2. Україна - Польща: до проблеми діалогу культур присвячено генезі та сучасному стану українсько-польських культурно-мистецьких взаємин.

У підрозділі 2.1. Культурно-мистецькі взаємини між Україною і Польщею в контексті загальноєвропейських інтегративних процесів відстежується переплетення історичних доль України і Польщі від ХІV до початку ХХ століть. Як наслідок активізуються тенденції міжкультурного взаємозбагачення і взаємовпливу. Їх кульмінаційний етап позначено:

синхронним поступом музично-стильових процесів наприкінці ХІХ - початку ХХ століття;

перетворенням Польщі в один з музичних центрів Європи у другій половині 50-х рр. ХХ століття;

експансією авангардних технік у творчості композиторів Західної України, яку можна вважати своєрідною реакцією на мистецькі новації європейських шкіл, зокрема, польської.

У підрозділі 2.1.1. Етапи еволюції Львівської композиторської школи досліджуються витоки та історичний поступ композиторського професіоналізму від початку ХІХ століття і по теперішній час. Підкреслюється плідна діяльність талановитих представників «перемишльської школи»: М. Вербицького, І. Лаврівського, В. Матюка, О. Нижанківського, Д. Січинського, Г. Топольницького, Й. Кишакевича, а також визнаних австрійських та польських композиторів: Ф._К. Моцарта, Й. Рукгабера, Ю. Ельснера, К. Курпінського, К. Ліпінського, К. Мікулі, М. Солтиса, що незмірно збагатила музичну культуру Галичини.

Зазначається, що у 20-30-х роках ХХ століття формується нова генерація композиторів, вихованих на міцному грунті європейської професійної освіти - так званої «віденсько-празької школи». Перспективність шляхів розвитку Львівської композиторської школи на європейському рівні засвідчують імена В. Барвінського, С. Людкевича, А. Солтиса, Н. Нижанківського, С. Туркевич, а згодом Р. Сімовича, М. Колесси тощо. Своїм непересічним талантом ці митці рішучо переосмислили традиційні моделі синтезу національних джерел і професійної композиторської творчості, сміливо оновили традиційний мовно-стилістичний арсенал. Водночас у дисертації акцентується, що розвиток галицької музики ніколи не порушував зв'язків з національною традицією як етичним та естетичним оберегом.

Повоєнний час (40-50-ті рр.) позначений зростаючим утиском національних традицій з боку радянської ідеології; твори С. Людкевича, М. Колесси, Р. Сімовича, А. Кос-Анатольського, Є. Козака, Д. Задора, написані у цей час, здебільшого позначені диктатом «заангажованого мистецтва». На початку 60-х років шлях у велике мистецтво розпочинають А. Нікодемович, М. Скорик, М. Копитман, Г. Ляшенко.

Остання третина ХХ століття позначилася у композиторській практиці відкритістю до експерименту. Вільний доступ до найрізноманітніших інформаційних джерел розпочав новий відлік часу, відкрив широкі можливості самореалізації, спричинив свободу творчості. Актуальною стає ідея відродження на національному грунті стилів попередніх епох у творчості М. Скорика, В. Камінського, О. Козаренка, Ю. Ланюка, О. Криволап, Г. Гаврилець, Б. Фроляк, Л. Думи. В кінці 90-х - на початку 2000-х рр. формується молодше покоління львівських композиторів, серед яких: І. Небесний, П. Гречка, Б. Сегін, М. Швед, Л. Сидоренко та інші.

Підрозділ 2.1.2. Катовіцька композиторська школа - від витоків до сучасності. У 20-х роках ХХ ст. катовіцькі композитори утворили потужну мистецьку когорту, яка і донині здійснює великий вплив не лише на європейську, але й на світову музичну культуру.

Засновником Катовіцької композиторської школи вважається Б. Шабельський (1896-1979) - учень К. Шимановського, у якого згодом навчалися такі видатні композитори, як Г.-М. Гурецький, Е. Богуславський, В. Гавел, З. Баргельський, Р. Габрись. Ще однією знаковою постаттю повоєнного часу був Б. Войтович (1899-1980) - талановитий педагог, член правління Польської спілки композиторів у м. Варшаві, активний громадський діяч. Серед його учнів - В. Кіляр, В. Шальонек, Р. Твардовський, Й. Сьвідер, Ч. Грабовський.

На межі 1940-50-х рр. у композиторській школі м. Катовіци сформувалася своя модель польського авангарду, який зеволюціонував у 60-х рр. в поставангард.

Переломним в історії Катовіцької композиторської школи став 1974 рік. В. Кіляр у симфонічній поемі «Krzesany» («Кресани») задекларував мистецьку незалежність від новітніх постсеріальних технік. Міцна опора на гуральський фольклор, чітка мелодична і тональна основа визначили початок «нової фольклорної хвилі» у польській музиці. Прем'єри у 1976 році відразу трьох славетних творів ? Третьої симфонії «Pieњni їaіosnе» («Пісень скорботних») Г.-М. Гурецького, симфонічної поеми «Koњcielec 1909» («Костелець 1909») В. Кіляра та Першого скрипкового концерту К. Пендерецького ? ознаменували народження «нового романтизму» у польській сучасній музиці та актуалізацію норм традиційного музичного мислення у синтезі з новітніми композиторськими техніками. Формується так зване «стальововольське покоління» (50-ті роки), яке дебютувало на фестивалі «Mіodzi Muzycy Mіodemu Miastu» / «Молоді Музиканти Молодому Місту» («ММММ»), сміливо проголосивши у своїй творчості естетичні гасла нового часу. Серед їх представників ? А. Кжановський, А. Лясонь, Е. Кнапік, а також М. Гусар та Г. Кжановська.

У підрозділі 2.2. Поетика камерних вокально-інструментальних жанрів в історичному та національно-ментальному вимірах окреслюються джерела і перебіг еволюційного розвитку камерного вокально-інструментального циклу та камерної кантати, досліджуються їх специфічні особливості в еволюційному аспекті.

У підрозділі 2.2.1. Тенденції оновлення системи камерно-вокальних жанрів у творчості українських композиторів дослідницька увага зосереджується на естетичному обгрунтуванні жанрової багатовекторності камерної вокально-інструментальної музики ХХ ст. Висвітлюються національні та загальноєвропейські культурно-мистецькі традиції, широкий діапазон їх семантичних трансформацій у художньому просторі неостилів постмодерної парадигми.

У підрозділі 2.2.2. Тенденції оновлення системи камерно-вокальних жанрів у творчості польських композиторів розглядаються жанрово-стильові проекції камерно-вокальної музики ХХ століття в історичному, теоретичному та культурологічному аспектах та у контексті процесу національної самототожності.

Як підсумок спостережень другого розділу констатується: композитори України і Польщі радикально переосмислюють систему камерних вокально-інструментальних жанрів, починаючи з вибору виконавського складу для кожної з кантат і завершуючи яскраво самобутньою трактовкою широкого спектру романтичних індивідуально-суб'єктивних настроїв.

Розділ 3. Індивідуально-авторські моделі жанру камерної кантати присвячено дослідженню особливостей інтерпретаційного діапазону жанру камерної кантати, його драматургійного потенціалу у творчій практиці західноукраїнських та польських композиторів періоду зламу 2-го і 3-го тисячоліть.

У підрозділі 3.1. Деякі риси жанрової специфіки камерної кантати розглянуто коло питань, пов'язаних з витоками й еволюцією жанру камерної кантати в європейській музичній культурі ХХ століття. Не маючи комплексу інваріантних композиційних ознак, камерна кантата вирізняється низкою сталих естетичних параметрів, серед яких домінує лірика як рід художньої організації. Жанрова мобільність камерної кантати відроджує давню традицію сольної вокальної п'єси на рівні образно-емоційного змісту формобудови, стилістики і може бути потрактованою як результат сублімації жанрових ознак пісні-романсу, Lied, вокальної балади, камерно-вокального циклу. Сучасні напрямки оновлення жанрових обріїв камерної кантати здебільшого грунтуються на запозиченні деяких прийомів оперно-драматичної виразовості ХХ століття, зокрема, властивих моноопері.

У підрозділі 3.2. Неофольклорні акценти романтичної стилістики: Перша (на вірші Д. Павличка) і Друга (на вірші Т. Шевченка) камерні кантати В. Камінського визначається індивідуальна стильова манера композитора, що полягає в емоційній насиченості, інтонаційно-тематичній яскравості, цілеспрямованості розвитку, прагненні до оригінальності драматургійних рішень. Позицію автора вирізняє максимальне заглиблення у зміст поетичного тексту, який набуває нових психологічних обертонів завдяки фольклорній стилістиці. Поетика неофольклоризму є вельми важливою у творчості В. Камінського: митець синтезує новаторські тенденції сучасного композиторського письма з проникненням у глибинні інтонаційні витоки української пісенності. Авторське розуміння категорії «національного» не вичерпується окремими ознаками фольклору, грунтуючись на асиміляції сукупного досвіду національної культури, розкритті її ментальних характеристик та духовних ідеалів, осягненні своєрідності та багатства етнічних джерел. Неофольклорна концепція синтезується з елементами інших стильових напрямків, зокрема, з неоромантизмом, що виступає як основа світовідчуття композитора.

У підрозділі 3.3. Стильові рецепції пізнього романтизму: «Спів для рівнодення» (на вірші С.-Ж. Перса) та «Скарга терну» (на вірші Б._І. Антонича) Ю. Ланюка наголошується на домінуванні ліричної сфери, яка, залежно від авторського задуму, отримує різне забарвлення: від споглядального, мрійливо-елегійного відтінку ? до трагедійності, відкритої експресії. У цьому і полягає сутність неоромантичних рецепцій. У творчості композитора вони тяжіють до вирафінованої інтелектуалізації, наданні усталеним семантичним знакам нових смислових обертонів. Текст вищезгаданих камерних кантат асимілює романсову лексику ХІХ століття, елементи авангардних технік, новітній інтонаційний словник.

Підрозділ 3.4. Вокально-інструментальний театр: «Мікросхеми» (на вірші М. Томенко), «П'ять весільних ладкань з Покуття»и (на автентичні тексти), «П'єро мертвопетлює» (на вірші М. Семенка) О. Козаренка концентрує увагу на характерних ознаках європейської стилістики у поєднанні з українською етнофольклорною специфікою музичної мови. Камерна кантата інтерпретується автором як своєрідна модель вокально-інструментального театру, де філософська концептуальність втілюється за допомогою ефектної, навіть дещо епатажної сценічної умовності.

У підрозділі 3.5. Романтичний метафоризм образного світу: «Звертаючись до Тебе» (на вірші Е. Стахури) Е. Кнапіка розкривається самобутня позиція польського композитора, творчий доробок якого є яскравим уособленням національної польської ментальності. В дисертації проаналізовано один з найвідоміших творів Е. Кнапіка, у якому втілено прагнення автора осягнути «вічні» питання сенсу буття. Свідомо дистанціюючись від мовних новацій авангарду, він шукає альтернативних джерел оновлення власної музичної мови в межах національної класичної традиції. Композитор прагне розкрити та донести в звукообразах кантати романтичну теплоту, сповідальність, чуттєвість, успадковані від Шопена і Шимановського.

Отже, актуалізація камерної кантати в сучасній європейській музиці зумовлена генералізуючою тенденцією камернізації, синтетичністю жанрової природи, мобільністю виконавських складів, асимілятивною гнучкістю, поглиблено-деталізованим втіленням поетичних текстів. У звукообразах камерних кантат українські і польські композитори прагнуть втілити живий зв'язок часів: від романтизму до постмодерну.

У розділі 4. Індивідуально-авторські моделі камерного вокально-інструментального циклу розглянуто досліджуваний жанр в інтерпретації львівських та катовіцьких композиторів останньої третини ХХ - початку ХХІ століть.

Підрозділ 4.1. Деякі риси жанрової специфіки камерного вокально-інструментального циклу присвячено поглибленому розгляду витоків та історичної динаміки камерного вокально-інструментального циклу. Його прообразом дисертант вважає цикл мініатюр для голосу з фортепіано, який у ХІХ ст. був однією з пріоритетних жанрових царин творчості європейських композиторів.

Зберігаючи романтичну генезу, камерний вокально-інструментальний цикл у жанровій ієрархії кінця ХХ ст. посідає позицію між камерною вокальною симфонією та монооперою. Кантиленний мелодизм майже повністю замінюється мелодекламацією (Sprechgesang), прозовою мовою, інструментальною природою інтонаційності. Багатство та колоритність образів, витонченість інструментально-ансамблевої палітри - типологічні риси даного жанру, який зберігає опосередковані зв'язки з так званим «віршем з музикою». Серед інших специфічних ознак камерного вокально-інструментального циклу останньої третини ХХ ст. є розширення зони стильової ретроспекції, багатоваріантність моделей циклічної композиції, оновлення драматургійних принципів (єдина лінія наскрізного розвитку), подолання номерної структури.

У підрозділі 4.2. Новий ліризм авторського висловлювання: «Пісні потойбіч людей» (на вірші П. Целяна) Ю. Ланюка аналізується комплекс індивідуально-стильових рис композитора, що найяскравіше виявляє себе в ситуації емоційно-смислових та лексичних антиномій. Митець тяжіє до витонченої деталізації, персоніфікації кожного виразового елементу, демонструючи рідкісну здатність творити самобутній звукопростір. Імпровізаційна свобода, позірна спонтанність викладу музичного матеріалу не суперечать конструктивно вивершеному плану цілого. Звернення до неоромантизму дозволяє розглядати стиль Ю. Ланюка як феномен постмодерністської парадигми. Композитор вільно моделює контрастні стильові шари, запозичуючи образно-асоціативний ряд з глибин європейського духовного «архіву».

Підрозділ 4.3. Індивідуально-авторські рецепції постмодерну: «Нефритова флейта» (на тексти давніх китайських поетів) Е. Кнапіка містить спостереження, присвячені найважливішому принципу мислення польського майстра ? діалогу віддалених у часі художніх систем. У тексті аналізованого твору органічно співіснують естетичні знаки романтизму та деякі прийоми авангардних технік. Лірика (як домінанта світовідчуття), втілена через інтонаційну пластику кантилени, є основним стильоутворювальним джерелом. Підкреслюючи зміст вокально-поетичного ряду, інструментальна стилістика свідомо нейтралізується; автор трактує її як тло.

У підрозділі 4.4. «Нова простота» як принцип мислення: «Три пісні» (на вірші К. Іллаковіч) А. Лясоня містяться аналітичні спостереження стосовно індивідуально-стильової позиції польського майстра, який зумів знайти гармонійне співвідношення національного та загальноєвропейського, спрямувавши власну, цілком сформовану модель музичної мови («нова простота») на відродження романтичної Lied. Зв'язок із фольклорними джерелами дається взнаки через жанрову характерність тематизму, виразність гуральських пісенно-танцювальних ритмоформул, самобутність ладо-гармонічної мови. Риси неоромантичної естетики прослідковуються на рівні витонченої, майже езотеричної образності.

У підрозділі 4.5. Інноваційність індивідуальної системи виразових засобів: «Трансляція VI» (за мотивами поезій Ю. Словацького) та «Три етюди» (на вірші З. Долецького) А. Кжановського висвітлюється естетична позиція митця, що послідовно обстоює принцип радикального оновлення норм композиторського мислення і музичної мови; тип зв'язків з традицією можна визначити як опосередковано-підсвідомий. Жанр камерного вокально-інструментального циклу модернізується композитором, не втрачаючи чіткої орієнтації на романтичний прообраз; семантичну палітру позначено широкою асоціативністю, загостреною увагою до смислових відтінків поетичного тексту, мініатюризмом, концентрацією художніх ресурсів на створенні образу сучасного ліричного героя.

Спостереження, здійснені у четвертому розділі, дозволяють дійти висновку: камерний вокально-інструментальний цикл в інтерпретації українських і польських композиторів останньої третини ХХ ? початку ХХІ століть суттєво збагачує європейські традиції доби романтизму. Новітні моделі жанру вирізняються філософським рівнем проблематики, інтелектуалізацією, пріоритетом модерних різновидів речитативності, зокрема, Sprechgesang, наскрізністю або дискретністю композиційної структури.

Висновки

Естетична відкритість процесу жанрової динаміки, свідома асиміляція європейського художнього досвіду, типологічна подібність тенденцій та особливостей стильового розвитку - принципи, що об'єднують естетичні орієнтири Львівської та Катовіцької композиторських шкіл на зламі ХХ - ХХІ століть.

Спрямованість розвитку системи камерних вокально-інструментальних жанрів зумовлюється:

1) широким спектром взаємодії фольклорної та професійної норм музичного мислення ? від цитування до техніки алюзій;

2) свідомим та підсвідомим наслідуванням романтичної поетики;

3) актуалізацією пізньоромантичної та експресіоністичної символіки;

4) емансипацією вербального ряду, який несе не лише смислову, але й фонічно-алітераційну функцію;

5) національно-лінгвістичним плюралізмом обраних поетичних першоджерел.

Втілення романтичної образності вирішується у камерно-вокальній творчості львівських та катовіцьких композиторів на основі граничної індивідуалізації концепцій, розмаїття емоційних градацій, широти діапазону нюансування в межах пануючої ліричної сфери.

Спільними ознаками вищезазначених жанрів у творчості композиторів Львівської та Катовіцької шкіл є:

1) метафоричне або докладне тлумачення вербального ряду;

2) зближення різновидів одного жанрового типу ? нівеляція чітких меж між камерною кантатою та камерним вокально-інструментальним циклом;

3) фрагментарність, калейдоскопічність композиційного плану;

4) подолання номерної структури циклу на користь наскрізного розвитку;

5) кількісне та темброве урізноманітнення інструментального складу (монотембрового та політембрового) камерної кантати і камерного вокально-інструментального циклу;

6) інструменталізація вокальної партії та вокалізація інструментальної.

Відмінними ознаками вищезазначених жанрів у творчості композиторів Львівської та Катовіцької шкіл є:

1) значно більша міра ускладненості музичної мови у творах представників Катовіцької школи, що ширше асимілюють авангардові техніки композиції, задекларовані естетикою Новопольської школи середини ХХ століття;

2) пріоритетне прагнення львівських композиторів природності, органіки музичної мови, яка гармонійно співіснує з елементами алеаторики, додекафонії, сонористики;

3) домінування у творчості українських композиторів національної поезії порівняно з творчістю польських композиторів, де превалює європейська поезія ХХ століття.

Аналіз широкого кола творів українських і польських композиторів засвідчив принцип збереження генетичної спадковості з пісенно-циклічними жанрами доби романтизму та національною фольклорною традицією, водночас виявляючи радикальні напрями концептуального та стильового оновлення. Інтенсивність збагачення царини камерної вокально-інструментальної музики відкриває широкі перспективи для подальших теоретичних досліджень та засвідчує плідність яскраво-самобутнього напрямку у парадигмі жанрових пошуків сучасних європейських композиторів.

Основні положення дисертації висвітлено у таких публікаціях

1. Сидоренко Л. Рецепції галицької вокальної елегійності в камерно-вокальних творах Ю. Ланюка / Л. Сидоренко // Науковий вісник НМАУ ім. П.І. Чайковського: Смислові засади музичної творчості. - К., 2006. - Вип. 59. - С. 231-238.

2. Сидоренко Л. Стильова генеза вокально-інструментальних творів Евгеніуша Кнапіка / Л. Сидоренко // Науковий вісник НМАУ ім. П.І. Чайковського: Музичне мистецтво: проблеми сучасності. Серія: Наукова думка молодих. - К., 2006. - Вип. 64. - Кн. 1. - С. 109-121.

3. Сидоренко Л. До проблеми взаємовпливу західноукраїнської та польської музичних культур ХІХ - ХХ століть / Л. Сидоренко // Наукові записки ТНПУ ім. В. Гнатюка та НМАУ ім. П.І. Чайковського. Серія: Мистецтвознавство. - Тернопіль. - Київ. ? № 2 (17). - Тернопіль, 2006. ? С. 74-78.

4. Сидоренко Л. На пошану ювілярові / Л. Сидоренко // Музика. - 2007. ? № 6. - С. 6-7.

5. Сидоренко Л. Творчий портрет Павла Шиманського в інтер'єрі постмодернізму / Л. Сидоренко // Науковий вісник НМАУ ім. П.І. Чайковського: Музична творчість та наука в історичному просторі. - К., 2008. - Вип. 73. - С.234-241.

Анотація

Сидоренко Л. В. Тенденції розвитку камерних вокально-інструментальних жанрів у творчості композиторів України та Польщі останньої третини ХХ - початку ХХІ століть (на матеріалі Львівської та Катовіцької шкіл). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.03. - Музичне мистецтво. - Львівська національна музична академія ім. М.В. Лисенка. - Львів, 2009.

У дисертаційному дослідженні окреслено провідні тенденції розвитку камерних вокально-інструментальних жанрів у творчій практиці представників Львівської та Катовіцької композиторських шкіл останньої третини ХХ - початку ХХІ століть. На зламі тисячоліть вони осягнули вершини духовної, професійної та особистісної зрілості; серед джерел творчої інтенції - пієтет перед добою романтизму, її поетикою, образно-емоційною сферою, багатством етнофольклорних витоків. Наголошується на індивідуальній специфіці інтерпретації спільного образно-семантичного поля, зумовленої самобутністю сучасного композиторського мислення, абсолютною концептуальною свободою та мовностилістичною незаангажованістю. Підкреслюється естетична відкритість західноукраїнської та польської національно-ментальних традицій, глибинність та системність культурних взаємин, інтенсивність асимілятивних процесів, що охоплюють широкий спектр європейських сфер впливу.

Ключові слова: діалог культур, Львівська композиторська школа, Катовіцька композиторська школа, неоромантизм, неофольклоризм, камерна кантата, камерний вокально-інструментальний цикл.

Аннотация

Сидоренко Л. В. Тенденции развития камерних вокально-инструментальных жанров в творчестве композиторов Украины и Польши последней трети ХХ - начала ХХІ столетий (на материале Львовской и Катовицкой школ). - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата искусствоведения по специальности 17.00.03. - Музыкальное искусство. - Львовская национальная музыкальная академия им. Н.В. Лысенко. - Львов, 2009.

Диссертационное исследование посвящено выявлению основных тенденций развития жанров камерной кантаты и камерного вокально-инструментального цикла, их композиционно-драматургических и стилистических особенностей в творческой практике представителей среднего поколения Львовской (В.Каминский, А.Козаренко, Ю.Ланюк) и Катовицкой (Е.Кнапик, А.Лясонь, А.Кжановский) композиторских школ последней трети ХХ - начала ХХІ столетий. На рубеже тысячелетий они достигли абсолютной духовной, личностной и профессиональной зрелости, не утратив при этом ярко выраженной национальной идентичности; их объединяет западноевропейская композиторская традиция, пиетет перед эпохой романтизма, её поэтикой, образно-эмоциональной сферой, богатством этнофольклорных истоков. Утверджается, что в русле эпохи постмодерна неостилистика стала симптоматическим явлением музыкального европейского процесса, а неоромантизм и неофольклоризм, как альтернативы техницизму авангарда, его центральными эстетическими векторами.

В аналитических разделах исследования подчёркивается контрастность индивидуальных интерпретаций общего жанрово-семантического поля, обусловленная индивидуальной самобытностью композиторских позиций, концептуальной и стилистической свободой.

Широкая панорама тенденций развития современной камерной вокально-инструментальной музыки предстаёт выразительным фоном, на котором очерчиваются новые жанровые модели, спектр их авторских трансформаций в плюралистическом пространстве постмодерной эстетической парадигмы. Акцентируется плодотворность путей обогащения сферы камерной вокально-инструментальной музыки и, следовательно, перспективность дальнейших теоретических исследований в избранном направлении.

Утверждается, что в системе жанров, культивируемых композиторами Львовской и Катовицкой школ, камерный вокально-инструментальный цикл и камерная кантата занимают одно из ведущих мест. Актуализация этих жанров обусловлена генерализирующей тенденцией камернизации, мобильностью исполнительских составов, ассимилятивной гибкостью детализированного воплощения сложных поетических текстов. Констатируется асинхронность эволюционных ритмов развития исследуемых жанров в польской и западноукраинской традициях, что обусловливается комплексом социокультурных и национальноментальных предпосылок.

Обосновывается, что катализатором европейского художественного процесса является диалог культур, каждая из которых сохраняет свою целостность и одновременно эстетическую открытость. Сложный, многоуровневый характер межкультурных взаимодействий Украины и Польши обусловлен общей духовной парадигмой при сохранении имманентных черт национального самосознания. Подчёркивается историческая обусловленность и системность культурных взаимодействий западноукраинской и польской традиций, интенсивность ассимилятивных процессов, охватывающих широкий европейский континуум.

Ключевые слова: диалог культур, Львовская композиторская школа, Катовицкая композиторская школа, неоромантизм, неофольклоризм, камерная кантата, камерный вокально-инструментальный цикл.

Annotation

Sydorenko L.V. Tendencies in the development of chamber vocal-instrumental genres in the creative work of the composers of Ukraine and Poland in the last third of the ХХ - early ХХІ centuries (on the material of Lviv and Katowice schools). - Manuscript.

Thesis for an academic degree of the Candidate of Arts (PhD) in the speciality 17.00.03. - Music Art. - M.V. Lysenko National Music Academy of Lviv. - Lviv, 2009.

The present work outlines the principal Tendencies in the development of chamber vocal-instrumental genres in the creative practice of the representatives of Lviv and Katowice schools of composers in the last third of the XX - early XXI centuries. They have achieved the peaks of spiritual, professional and personal maturity on the turn of the millennium; among the sources of creative intentions - piety before the romanticism epoch, its poetics, imaginative-emotional sphere, a new approach to the ethno-folkloric sources. A stress has been made on the specific nature of interpretation of common image-semantic field, predetermined by the originality of composers individualities, absolute conceptual freedom and language-stylistic independence. Aesthetic openness of Western Ukrainian and Polish traditions of national mentality, the depth and systematic nature of their cultural links, intensity of assimilation processes embracing the wide spectrum of European spheres of influence have been underlined.

Key words: dialogue of cultures, Lviv composer school, Katowice composer school, neo-romanticism, neo-folklorism, chamber cantata, chamber vocal-instrumental cycle.

Размещено на Allbest.ru