Старий Заповіт як історико-культурна пам’ятка. Його структура і короткий зміст

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Львівський Національний Університет імені Івана Франка

Реферат

на тему:

"Старий Заповіт як історико-культурна пам'ятка. Його структура і короткий зміст"

Виконала Шолок Ольга

Львів - 2013

Старий Заповіт: головна ідея, основні сюжети, структура книг

"Біблія" - термін, який почали вживати еллінізовані євреї, є калькою з єврейської "хасфарим" (книги). Згодом іудейську Біблію стали позначати словом-абревіатурою Танах, за першими буквами назви трьох її головних розділів Тора (Вчення), Небиш (Пророки), Кетубим (Писання) Всього у Бібли, яка у християнській традиції складається із Старого і Нового Заповітів, 66 книг канонічного змісту 39 - у Старому Заповіті, 27 - у Новому Заповіті У православних і католицьких перекладах Біблії інколи додаються ще 11 книг до Старого Заповіту, які не вважаються повністю канонічними (тобто правильними з точки зору їх завершеної і абсолютної канонічності), а "канонічними другого порядку" (у католицькій Біблії) і "корисними для читання", але не канонічними (у православній Біблії), і цілком відкидаються як "неканонічні", "фальшиві", "додані" до канонічних книг Старого Заповіту, у протестантських перекладах Біблії.

Таким чином, до 39 канонічних книг Старого Заповіту додаються 11 апокрифічних (грец. - таємний, фальшивий) книг.

Авторство і датування більшості книг Біблії не має точного визначення Установлено, що найдавніші тексти єврейської Бібли Танах вносяться до ХІІІ-ХІІ ст. до н. е., а найпізніші-до ІІІ-ІІ ст. до н. е. Мова більшості книг Старого Заповіту - давньоєврейська, що була загальновживаною, розмовною у Палестині до вавилонського полону (VІ ст. до н. е.).

У ІІ-ІІІ ст. до н е. в Єгипті за розпорядження царя Птоломея був здійснений переклад єврейської Бібли грецькою мовою.

Його виконали, за переданням, 72 перекладачі (по шість від кожного "коліна", тобто племені, яких в Ізраїлі було 12) Тому цей грецький переклад отримав назву "Септуапнта" (сімдесят) Найдавніші манускрипти (рукописи) Септуапнти датуються ІV ст. не Саме у грецькій Септуапнті з'явилися 11 апокрифічних книг Старого Заповіту, яких не знає єврейська Біблія - Танах Це такі апокрифи книги Премудрості Соломона й Ісуса, сина Сірахового, друга і третя книги Ездри, Послання Єремп і книга пророка Баруха (особистого писаря Єремп), книги Юдиф і Товіта, три книги Маковейські.

На основі Септуапнти здійснено ранній латинський переклад у ІІ-ІІІ ст., з якого на сьогодні збереглися окремі уривки Новий переклад латинською мовою зроблено в кінці ІV - на початку V ст. Блаженним Ієронімом Цей переклад відомий під назвою Вульгата (лат - народна), оскільки на той час латинська мова була загальновживаною, народною мовою У середині XVІ ст. Триденський собор (1545-1563) Католицької церкви визнав Вульгату богонатхненною, канонічною версією Біблії.

Старий Заповіт християнської Біблії ґрунтований на єврейській Танахі, але відрізняється від неї найменуванням і порядком розташування низки книг, заміною імені Бога Яхве загальним іменем Господь, а також особливим християнським прочитанням єврейських текстів.

Головна ідея Старого Заповіту - договір Бога Яхве з обраним єврейським народом. Умови цього договору зводяться до двох положень.

1) "Я - Бог Яхве, нехай не буде інших богів переді мною", тобто йшлося про те, щоб обраний єврейський народ не зраджував своєму національному Богові Яхве, не визнав інших язичницьких богів, релігійний культ яких був надто принадливим, орпастичним, сексуальним, театральним.

2) не змішуватися з іншими народами, тобто дотримуватися "етнічної чистоти", "чистоти крові", щоб протидіяти асиміляційним тенденціям, впливу язичницьких релігійних культів. біблія бог заповіт

Першими особами, з якими Яхве уклав цей договір, були патріархи, родоначальники євреїв - Авраам, Ісаак, Яків Згодом цей договір був підтверджений Мойсеєм, який вивів євреїв (ізраїльський народ) з єгипетського рабства і на горі Сінай отримав від Яхве 10 заповідей та інші закони й установлення (Вихід, 20-22 розділи) Давид і Соломон - царі Ізраїля - також були у договірних стосунках з Яхве Суть договору Яхве з "обраним народом" Ізраїля полягав у тому, що цей народ мав отримати "обітовану землю", обіцяну Аврааму і наступним спадкоємцям договору землю, яка "тече молоком і медом", - родючу, високоврожайну, щедру землю Суть договору Яхве з "обраним народом" Ізраїля, умови договору і відповідні до нього застереження викладені і повторені в багатьох текстах Старого Заповіту, зокрема у книзі Повторення Закону (П'ята книга Мойсея), 7 1-26.

Усі 39 книг Старого Заповіту можна структурувати на 4 головні групи:

1) доісторичні книги (П'ятикнижжя Мойсея і книга Ісуса Навина,

2) історичні книги (книга Суддів Ізраїльських, Перша і Друга книги пророка Самуїла, Перша і Друга книга Царів, Перша і Друга книга Паралипоменон (Хронік), книга Ездри і книга Нееми,

3) повчальні (Притчі Соломона), поетичні (Псалми і Пісня Пісень), філософські книги (Йова, Еклезіаста, або Проповідника),

4) пророчі книги (Ісайя, Єремія, Єзекиля та 13 "малих пророків").

Доісторичні книги Старого Заповіту

Доісторичні книги Старого Заповіту ґрунтуються на сакральній санкції, сакральному переданні Ключовою фразою в них править афоризм "Господь сказав", "Господь промовляв" У цих книгах немає посилань на певні хронологічні рамки, точні дати, Джерела - хроніки, літописи тощо Вони позначені легендарними оповідями 1-11 розділи Першої книги Мойсея (Буття) складаються з таких сюжетів творення Богом світу (причому в першому і другому розділах подаються дві різні версії творення, які в науковій біблистиці отримали характеристику Елохім і Яхвіст), перебування першої людської пари (Адама і Єви) в райському саду Едемі та їхнє гріхопадіння і прокляття, моральне зіпсуття людей і ангелів та знищення всіх живих істот на землі потопом, який, по суті, асоціюється з космічною катастрофою, будівництво вавилонської башти, що призвело до ще однієї божественної кари - "змішування мов", тобто започаткування поліетичності.

З 11 глави Першої книги Мойсея (Буття) починається оповідь про патріархів єврейського народу - Авраама, Ісаака, Якова і 12 синів останнього, які започаткували 12 "колін", тобто племен цього народу Важлива і велика частина П'ятикнижжя Мойсея - оповідь про перебування євреїв у єгипетській неволі і вихід євреїв із Єгипту, їхнє ходіння упродовж 40 років по пустелі, надання їм Закону і укладання договору з Яхве Менше ніж 50-річному періоду присвячені чотири книги П'ятикнижжя У центрі подій - Яхве, Мойсей і народ Мойсей - засновник монотеїстичної релігії Яхве, законодавець, релігійний наставник, політичний вождь єврейських племен періоду Виходу.

Законодавча частина П'ятикнижжя (єврейська Тора) складається з декількох зведень правових установлень це Декалог (10 заповідей), повторений двічі (Вихід 20 1-17, Повторення Закону 5 6-21), Книга Договору (Вихід 20-23), Кодекс святості (Левіт 17-26) та ш Ці сакральні законодавчі акти мають парадигмальну основу "Господь (Яхве) сказав" - "Мойсей записав", "Яхве повелів" - "Мойсей виконав".

Структурно Мойсееві закони поділялися на Декалог, закон про рабів, закон про тяжкі злочини, закон про відшкодування і компенсації майнових втрат, закон про кровну помсту, закон про ювілейні роки, закон про відновлення втрачених прав і повернення власності (реституцію) тощо.

За змістом Мойсееві закони в основному копіювали закони ассірійського царя Хаммурапі Вавилонські та єгипетські законодавчі традиції сакралізувалися і подавалися ізраїльському народові від імені "небесного законодавства" - Яхве Своєрідною теократичною санкцією Мойсеевого законодавства була вступна ключова фраза всіх законів "Так говорить Яхве" Принципово Мойсееві закони ґрунтувалися на законі талюну (лат. - відплата), що силою не поступається злочинові) "око за око, зуб за зуб" (Вихід 21 23, 24), і були укладені у "Книгу Законів", про яку вперше згадано у зв'язку з державно-релігійною реформою іудейського царя Йоси (639-608 рр. до н.е.) Нинішній біблійний текст Мойсеевих законів був остаточно опрацьований і кодифікований під час вавилонського полону євреїв (606-536 рр. до н.е.) і обнародуваний священиком Ездрою у формі публічного читання У 444 р до н.е. в Єрусалимі (Неєми, 7-8 розділи).

Історичні книги Старого Заповіту

Історичні книги Старого Заповіту охоплюють період від завоювання "обітованої землі" до зруйнування Ізраїльського царства (722 р до н.е.) і Іудейського царства (586 р до н.е.), а також 70-річний вавилонський полон і повернення іудейських полонян згідно з указом перського царя Кира до Єрусалиму і відбудування храму У цих книгах є посилання на конкретні дати, хронологічні періоди, літописи Книга суддів, яка відкриває цей період, так його характеризує "Того часу не було царя в Ізраїлі кожен робив, що здавалося правдивим в його очах" (Суддів 21 25) Отже, період суддів, який тривав майже 400 років, а за деякими біблійними джерелами 450 років, характеризувався як перемога політеїзму ("служіння іншим богам") над монотеїстичною релігією Яхве Автор Книги Суддів ремствує "Настало інше покоління, що не знало Господа, а також тих діл, які чинив він Ізраїлеві Й Ізраїлеві сини чинили зло в Господніх очах і служили Ваалам І вони покинули Господа, Бога батьків своїх, що вивів їх із єгипетського краю, та пішли за іншими богами, за богами тих народів, що були в їхніх околицях, і вклонялися їм, і гнівили Господа" (Суддів 2 10-12).

Центральними постатями книг пророка Самуїла і Царів є царі Ізраїля Давид і Соломон 3 ім'ям Давида пов'язаний період становлення теократичної держави Ізраїля і початок правління династії Давидовичів Давид був в особливих стосунках з Яхве з племені Іуди, з роду Давидового повинен був вийти Месія (помазаний цар), який мав відновити могутність Ізраїлю і стати "вічним царем на престолі Давида" Син Давида Соломон під час свого 40-річного царювання зміцнив державу Ізраїль, збудував храм в Єрусалимі, який став єдиним центром поклоніння Яхве у всьому Ізраїльському царстві Саме централізація культу Яхве - особлива заслуга царя Соломона Проте останній період 40-річного правління Соломона - трагічний Усупереч заборони Яхве він на кшталт східних деспотів мав величезний гарем із 700 жінок і 300 наложниць Для жінок-чужеплемок (здебільшого це були княжни і царівни сусідніх язичницьких народів) були побудовані в Єрусалимі. Сам Соломон поклонявся і складав жертвоприношення фінікійській Астарті, амонітському Молоху, моавитянському Химосу За гріх ідолопоклонству Яхве об'явив Соломону, що після його смерті його царство буде відторгнуте від його сина і розділене, а династія Давида стане правити тільки однією частиною Цього царства "задля угоди з Давидом і обраного Яхве Єрусалима" (Перша царів, 11 1-13).

В Іудейському царстві за весь період його існування (933- 606 рр. до н.е.) була одна правляча царська династія - рід Давида Проте і в цьому теократичному царстві, де зберігся центр поклоніння Яхве - Єрусалимський храм, збудований Соломоном культ Яхве постійно занедбувався і перемогу здобував язичницький політеїзм - поклоніння "іншим богам", а не Яхве.

Історія Іудейського царства - це постійні двірцеві перевороти, правлячих еліт та іудейської верхівки, постійна боротьба і перемога політеїзму над монотеїзмом Культ Яхве відновлювався жорстокими акціями винищення пророків і служителів "іншим богам" Досить простежити картину винищення 450 пророків і жерців Ваала та 450 жерців Астарти (Перша книга царів, 18 розділ) Вражає підступність і жорстокість, з якою "помазаний цар Яхве" Єгу винищує весь рід царя Ахава і всіх служителів Ваала, хоча згодом і сам став "служити Ваалам" (Друга книга царів, 10 розділ) Не менш вражаючою масштабами релігійної чистки є державно-релігійна реформа іудейського царя Йоси (Друга книга царів, 23 розділ) Культ Яхве насаджувався і зберігався жорстокими репресіями і пролитою кров'ю.

Книги повчальні, поетичні, філософські

До повчальних насамперед належать Притчі Соломона. Різні теми обговорює Соломон: сутність і природа мудрості та розуму, взаємовідносини подружжя та батьків з дітьми. Він змальовує ідеал трудящої та господарської людини і лінивця, марнотратника. Розмірковує над мірою лиха від надмірного вживання вина і "тенет блудниці", в які потрапляє недосвідчений юнак. Різні життєві ситуації стають об'єктом "мудролюбства" або ж філософствування автора притч, які не втратили своєї актуальності й нині.

Поетичні книги - Псалми і Пісня над Піснями. Авторство першої приписують царю Давиду, який був музично обдарованим і склав більшість пісноспівів, вихвалянь на честь Яхве, поклавши їх на музику.

Яхве оспівується і возвеличується у Псалмах як "верховний Бог", "грізний Бог", що стоїть вище всіх "інших богів", що він є "найвищий над всіма богами". Тут явно простежується перехід національного іудейського Бога Яхве до статусу найвищого, вселенського, космічного Бога. "Бо великий Господь (Яхве) і прославлений вельми. Він грізний понад богів усіх" (Псалом 96: 4, 5). "Додолу впадуть, впадуть перед ним усі боги!... бо над усією землею Найвищий Ти, Господи, над богами всіма Ти піднесений сильно" (Псалом 97: 7, 9). 150 Псалмів, або ж Псалтир - найзначніша і поширена частина Старого Заповіту. В Україні здавна Псалтир був відомим широкому народному загалу, до нього зверталися поети і письменники, зокрема Тарас Шевченко уґрунтував на ньому низку своїх поезій.

Пісня над Піснями, авторство якої належить царю Соломону, - високохудожня зворушлива поема про кохання і вірність юної Суламіт, яка була взята до царського гарему, своєму коханому, з яким вона доглядала виноградник, пасла овець і кіз, насолоджувалася коханням на лоні природи Суламіт відкидає залицяння царя Соломона і лине подумки до свого коханого "Мій коханий - він мій, я ж - його нехай він цілує мене поцілунками уст своїх " В'язанка натхненних художніх засобів, що відтворюють чари кохання, пронизують всю поему "Уся ти прекрасна, моя подруженько Яке любе кохання твоє, моя наречена Уста твої крапають мед щільниковий, мед і молоко під твоїм язичком, а пахощі одежі твоєї як ліванські пахощі" (Пісня над Піснями, 4 розділ).

Філософські ідеї книги Йова і книги Еклезіаста. Трагедія богобоязливого і справедливого Йова розігрувалася на небі (див Йова, 1-2 розділи) Він став заручником у конфлікті Бога і Сатани Серед книг Старого Заповіту вперше і в останнє лише у книзі Йова згадується Сатана, який доступно і вільно спілкується з Богом, кидає йому виклик, вдається до шантажу та інтриг Зло і страждання, завдані Йову, мають небесну санкцію Монологи і діалоги книги Йова зводяться до одного питання чому страждає Йов, який гріх він спокутує, що вчинив він злого, за що карає його Бог Отже, розкривається традиційне пояснювання страждання - за гріхи Але ж їх у Йова не було Отже, філософія книги Йова рефлектує споконвічне питання чому існує зло, чому страждають люди, чому страждають і праведні люди Щоб відповісти на ці питання, потрібно було ввести у фабулу драми Йова такий персонаж, як Сатана-диявол - джерело зла, причина страждання людства Філософія книги Йова спонукає до розміркувань звідки ж взявся Сатана, для чого він толерується Богом, коли ж, зрештою, Сатана буде усунутий зі світової арени Питання гострі і стосуються ролі Бога у драматичній історії людства Саме для цього апологетами Бога висунута була Теодицея - релігійно-філософське вчення, яке ставить за мету довести, що наявність у світі зла не суперечить уявленню про Бога як втілення абсолютного добра Але ж, оскільки Бог є Причиною всіх причин (один із доказів телеологічної (грец. - ціль, вчення) концепції, згідно з якою у світі одвічно існують наперед встановлені цілі й доцільності, заради здійснення яких і відбуваються у ньому всі процеси), то необхідно все ж дотримуватись іншого пояснення наявності зла у втіленні Сатани як антитези Бога, який є втіленням абсолютного добра.

Пророчі книги Старого Заповіту

Класичні біблійні пророки - релігійно-політичні проповідники - проголошували наміри Яхве щодо єврейського народу пси щеплювали в племені ідею визначеної Яхве їхньої доленосності і постійно нагадували, що Яхве не допустить осквернення свого імені безкарно. Злочин - кара - ця парадигма займає центральне місце у пророцьких виступах. Пророки відіграли важливу роль у викритті релігійного формалізму й утвердженні етичного монотеїзму. Кожен із пророків висловлював ці ідеї у міру своєї освіченості й інтелекту, таланту і здібностей. Пророчі книги умовно поділяють на "великі" і "малі". До "великих" пророків належать Ісайя, Єремія, Єзекіїль.

Ісайя, нащадок царського роду, натхненно і філігранно, образно-художньо, сатирично-дошкульно характеризує політичний, соціально-економічний і духовно-моральний стан ізраїльської десятиплемінної спільноти напередодні ассирійського завоювання: "Нащо Мені многота ваших жертов? - говорить Яхве. Наситився Я баранів і жиром ситих телят, крові биків, овець і козлів не жадаю... Не приносьте ви більше марнотного дару, ваше кадило - огида для Мене, повномісяччя, суботи і всі ваші свята - ненавидить душа Моя. Коли руки ви простягуєте, Я мружу від вас очі свої! Коли ви молитви примножуєте, Я не слухаю вас. Ваші руки наповнені кров'ю. Умийтесь, очистьте себе! Відкиньте зло ваших учинків з перед очей Моїх. Перестаньте чинити лихе! Навчіться чинити добро. Правосуддя жадайте, карайте грабіжника, дайте суд сироті, за вдОву заступайтесь!" (Ісайя 1:11-18). Далі Ісайя застерігає: "Коли ж цього не станеться, - меч пожере вас". Саме за такі викриття моршіьного стану тогочасного Ізраїлю Ісайя був страчений як "єретик": релігійно-політична верхівка звинуватила пророка у святотатстві - запереченні жертвоприношень, свят, і обрядів, установлених законодавством Мойсея.

Пророк Єремія - нащадок із роду жерців, видатний релігійно-політичний діяч Іудеї кінця VІІ - початку VІ ст. до н.е. Він почав пророкувати під час реформ царя Йосії. Єремія у гротескному памфлетному стилі викривав царів і аристократичне іудейське оточення за "блуд з чужими богами". Проповіді Єремії, які передвіщали загибель Іудеї у нерівній боротьбі з Навуходоносором, заклики пророка відмовитися від безглуздого опору сприймалися іудейською владою в обложеному вавілонянами Єрусалимі як державна зрада. Пророка неодноразово арештовували і жорстоко били. Книгу проповідей Єремії цар Йоаким знищив при спробі прочитати ці проповіді в Єрусалимському храмі. Тоді Єремія знову продиктував своєму секретарю Варуху книгу, значно розширивши її.

Список використаної літератури

1. Яртись А.В., Васьків А.Ю. Релігієзнавство / А.В. Яртись, А.Ю. Васьків. - Київ: Знання. - 2012. - С.114-127.

2. Яртись А.В., Васьків А.Ю. Релігієзнавство: Навчальний посібник / А.В. Яртись., А.Ю. Васьків - Київ: Знання. - 2011. - С.211-245

3. Історія релігії в Україні: У 10 т. - К., 1997 - 2003

4. Старий Заповіт

5. Біблійна Історія в образках. Видавництво "Криниця", Перемишль - 1935.

Размещено на Allbest.ru