Хорове мистецтво Хмельниччини в контексті історичного процесу

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛЬВІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА МУЗИЧНА АКАДЕМІЯ ІМ. М.В. ЛИСЕНКА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства

ХОРОВЕ МИСТЕЦТВО ХМЕЛЬНИЧЧИНИ В КОНТЕКСТІ ІСТОРИЧНОГО ПРОЦЕСУ

Спеціальність: Теорія культури та мистецтвознавства

Римар Росіна Сергіївна

Львів, 2008 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Осмислення історії музики в усій її багатоплановості, цілісності, складності й протиріччях можливе лише за умови дослідження культурно-мистецького процесу у різних вимірах: історичному, географічному, національному, стилістичному, жанровому тощо. Серед нових підходів, які певною мірою забезпечують розв'язання даного завдання, є музичне краєзнавство. Опираючись на багатий джерельний матеріал, воно відтворює достовірну картину розвитку музичного життя певного регіону, заповнює інформаційні та культурні прогалини новими відкриттями, корегує уявлення про поступ вітчизняного мистецтва і, тим самим, сприяє глибшому пізнанню багатого спектру функціонування української музики. На сучасному історичному етапі назріла необхідність у детальному вивченні проблем музичної культури різних регіонів України, які утворюють цілісний національний соціокультурний простір.

Актуальність теми. Вельми актуальною є потреба дослідження музично-хорового життя Хмельниччини, яке до цього часу залишається “білою плямою” у вітчизняному музикознавстві, оскільки в історії української музики пріоритет надавався більшим культурним центрам - Києву, Харкову, Львову, а здобутки інших регіонів не наголошувались спеціально. А проте українська “провінція” виявляється надзвичайно важливим чинником становлення і розвитку духовної культури нації, в тому числі - і музичної. Українська культурна традиція, як видається, швидше провінційна, тобто, подібно до Польщі чи Німеччини, розосереджена в менших осередках, які достатньо самостійні відносно до центру. Не лише у Одесі, Харкові чи Львові творились незалежні від київських пріоритетів мистецькі школи, але й в менших Полтаві, Житомирі, Єлисаветграді, а навіть Коломиї чи Кам'янці-Подільському в певні періоди спалахували яскраві вогнища національної духовності. Але належне їх висвітлення в гуманітарній науці розпочалось лише в роки Незалежності і до сьогодні вже розкрито ряд важливих “білих плям” на карті національної культури. Враховуючи, що хорова культура належить до найбільш тісно пов'язаних з фольклорним і щоденним побутом форм духовного самовираження, видалось найбільш доцільним заакцентувати специфіку хорової культури в обраному регіоні.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами Дисертація виконана згідно планів науково-дослідницької роботи кафедри історії музики, відповідає темі №3 “Українська музика в контексті світової музичної культури” перспективного тематичного плану науково-дослідницької діяльності ЛНМА ім. М.В. Лисенка.

Об'єкт дослідження - історичний дискурс музичної культури Хмельниччини. Предметом дослідження стала різностороння діяльність хорових колективів Хмельниччини в означений період.

Мета дослідження: висвітлити становлення і діяльність хорової культури Хмельниччини на тлі розмаїтих форм музичного життя краю й визначити роль як аматорських співочих товариств, так і хорів навчальних закладів, церковних осередків, професійних колективів у цьому процесі (друга половина ХІХ - початок ХХІ ст.).

Означена мета вимагає вирішення наступних завдань:

- проаналізувати і систематизувати історіографічні, мистецтвознавчі й краєзнавчі праці, а також періодичні видання, присвячені розвитку музичної культури Хмельниччини;

- охарактеризувати передумови соціокультурного розвитку Хмельниччини;

- виявити взаємозв'язки української та інших національних культур;

- висвітлити своєрідність становлення музичної, зокрема, співацької освіти регіону;

- визначити місце і роль загальноосвітніх, духовних, спеціальних музичних навчальних закладів у системі музичної освіти краю;

- визначити основні напрямки розвитку музично-хорової культури регіону;

- виявити осередки музичної діяльності і форми їх функціонування;

- простежити трансформацію репертуару хорових колективів Хмельниччини.

Наукова новизна. Дисертація є першою спробою комплексного дослідження хорової культури Хмельниччини. На основі вивчення архівних джерел і періодичних видань проаналізовано шляхи професійного становлення хорового виконавства, освіти, гастрольно-концертного життя, здійснена оцінка культурно-мистецьких здобутків подільського краю, у науковий обіг вводяться персоналії невідомих особистостей, що зробили внесок в українську культуру.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження сприятимуть подальшому вивченню хорового мистецтва на Поділлі у певному історико-регіональному вимірі.

Матеріали роботи можуть бути використані при складанні навчальних і методичних посібників з курсу історії української музики, програм факультативних курсів чи семінарів при центрах підвищення кваліфікації вчителів музики та працівників культури.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність дослідження, його зв'язок із науковими програмами, планами, формулюється предмет, мета і завдання роботи, її наукова новизна й практичне значення, вказується методологія дослідження, накреслюються перспективи використання його результатів.

У розділі 1. - Історичний контекст формування музичної культури подільського краю визначається місце музичної культури подільського краю в контексті української традиції.

Розділ присвячений ретроспективному аналізу важливіших історичних подій Поділля протягом століть. Простежується їх вплив на розвиток культуротворчих процесів, еволюція українського національного руху в краї.

Цей регіон виділяється самобутніми традиціями. Знаходячись на перехресті між Сходом і Заходом, Поділля, акумулювало розмаїті національні та релігійні традиції, котрі часом переплітались, іноді ж розвивались в протистоянні, утверджуючи власну неповторність.

У розвитку української національної культури особливу роль відіграли братства, що виникли в містах краю в другій половині XVI ст. Такі братства, зокрема, діяли у Кам'янці-Подільському (1589), Сатанові (1590), Меджибожі (1621), і не лише поширювали церковну мудрість, але й спричинились до заснування бібліотек, шкіл і друкарень, притулків для сиріт і хворих. В Кам'янці-Подільському в 1589 році була заснована братська школа. Розвиток шкільної освіти сприяв впровадженню багатоголосого партесного співу, який входив до програм братських шкіл.

Ця доба, яка співпадає за часом з існуванням козацької держави, була одним із кульмінаційних періодів в еволюції культури подільського регіону, в тому числі і музичної. Особливістю її розвитку є поступове розширення ареалу дії. Професійна музика, окрім монастирів і храмів, зосереджується найбільше у братських школах та академіях.

Наступний етап у культурному житті краю припадає на часи російського панування та переслідування української культури.

Протидію русифікації виявляли українські монастирі, які служили важливими центрами національного духовно-культурного і церковно-релігійного життя, інспірували формування української національної ідеології, громадської думки через поширення писемності, літописання, книгодрукування, перекладацької справи.

До 900-літнього ювілею хрещення Русі (1888) в Кам'янці-Подільському відбулись публічні читання: “Про істини християнської релігії з погляду сучасних думок”, відкриті місіонерські курси, а також курси співу.

На русифікацію українського народу була націлена вся духовно-релігійна освіта російської православної церкви в Україні: духовні академії, семінарії, училища, церковно-парафіяльні школи. Проте, українське населення сповідувало стародавні національні обряди, вірування, в містах поширювалося вільнодумство. Але православна освіта народу все ж сприяла відродженню релігійних обрядів, свят, церковного співу. З метою послаблення російського впливу на систему релігійної освіти і виховання, посилення українізації в російській православній церкві в Україні зароджуються громадські благодійні осередки, що давало змогу утверджувати національні ідеали в духовному житті суспільства.

Розвиткові культурних центрів сприяло удосконалення торгівельних відносин, проведення ярмарків. Найбільшими містами-центрами внутрішньої торгівлі в цей період були: Дунаївці, Проскурів, Чорний Острів, Кам'янець-Подільський та ін. Ярмарки, як правило, приурочувались до великих релігійних свят і тривали декілька днів.

Торгові операції завжди супроводжувались різноманітними видовищними діями, виступами циркачів, борців, кобзарів, запальними співами і танцями. У середньому в Проскурові відбувалось 13 ярмарок на рік, Ярмолинцях - 8, Кам'янець-Подільському - 16.

Важливими постатями на ярмарках були кобзарі, бандуристи, лірники. Проте, якщо в економічному плані Поділля в останні десятиріччя XIX ст. розвивалось плідно, то в культурному розвиткові воно навіть загальмувалось порівняно з серединою ХІХ ст., коли існувала нотна друкарня в Кам'янці-Подільському, розгорталась діяльність композиторів М. Завадського, А. Коціпінського, В. Заремби та ін., а культурні запити жителів міста задовольняв приватний театр, історичні корені якого, на території краю, сягають кінця XVIII ст.

В історії краю особливо важливим був період з 1906 року, від заснування в Кам'янці-Подільському товариства “Просвіта” і до 1921 pоку, коли раптово і брутально перервалась діяльність Кам'янець-Подільського університету. Важливу роль в історії музичного життя відіграла коротка, але яскрава діяльність Кам'янець-Подільського українського університету. Всього за півроку І. Огієнко заснував навчальний заклад, за всіма параметрами наближений до європейських стандартів. У вересні 1919 року, коли І. Огієнко став міністром віросповідань УНР, університетська церква почала виконувати роль центру української парафії. Кам'янецький Університет прихистив Кирило-Мефодіївське братство, яке вело боротьбу за українізацію церковного життя в місті, відстоювало права Української Автокефальної церкви, виступало за зміцнення української держави.

Та після того, як в лютому 1919 року Директорія і уряд УНР під натиском більшовицьких військ покинули Київ, а на початку березня - Вінницю, урядові установи і міністерства перемістились до Кам'янця, де перебували протягом наступного року, Кам'янець-Подільський став одним з останніх бастіонів української держави аж до 16 листопада 1920 року.

З остаточним встановленням радянської влади в Україні посилюються тенденції русифікації і втрати національної ідентичності. Але цей процес відбувається нерівномірно. З одного боку, засновуються освітні заклади і відкриваються великі підприємства, які забезпечують відносне зовнішнє благополуччя краю, з іншого ж - жорстоко переслідується будь-яке згадування про ті події історичного минулого (навіть недалекого), яке не відповідає офіційній ідеології. Заборонено згадувати ім'я митрополита І. Огієнка, духовно-культурне життя з середини 20-х років почало остаточно набувати ідеологічного характеру. Люди масово брали участь у громадській роботі і художній самодіяльності. Поділля, як “неблагонадійний” регіон перебувало під пильною увагою партійних структур, тож культура повинна була виконувати ідеологічну місію. Значний злам наступає в історії краю після здобуття Україною Незалежності. З 1991 року наступає новий етап піднесення культурних традицій краю.

У розділі 2. - Музично-хорові традиції подільського краю в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст., підрозділі 2.1 - Музика в дворянських садибах Поділля ХІХ ст. Польські осередки музичної культури зроблено огляд діяльності польської громади на Поділлі, що стала фундаментом професійної музичної культури краю.

Музичне життя поляків на Поділлі в другій половині XIX ст. збагачується новими формами, до нього поступово прилучається інтелігенція. Поряд з концертами в салонах аристократії, зберігається заснована ще в ХVІІІ ст. традиція музикування в садибах і маєтках, де нерідко на кошти власників утримуються оркестри та театри.

Професіоналізація музичного життя на Поділлі відбувається поступово і умовно поділяється на декілька етапів:

- впровадження західноєвропейських традицій у культурне життя заможних подільських маєтків (перша половина ХІХ ст.);

- відродження камерно-інструментального жанру в творчості плеяди композиторів, які пов'язані з Поділлям (друга половина ХІХ ст.);

- становлення професійної музичної освіти на території Подільської губернії (від початку ХХ ст.).

Власники маєтків, високоосвічені і матеріально забезпечені, мали можливість підтримувати мистецькі європейські традиції в провінційному краї, їх садиби стали осередком культурного життя від початку ХІХ ст.

Значною музичною подією в концертному житті України були виступи Ференца Ліста в 1847 році. Після першого концерту в Києві він познайомився з княгинею Кароліною Івановською-Сайн-Вітгенштейн, і був її гостем в маєтку Вороновиці (нині Чорноострівський район Хмельницької області), власницею якого вона була. Відпочиваючи на подільській землі, композитор написав Угорську рапсодію №2 та фортепіанні п'єси на теми українських народних пісень “Ой, не ходи, Грицю”, “Віють вітри, віють буйні”, “Українська балада” і “Скарга” увійшли в цикл “Колоски Вороновиць”.

На початку ХХ століття католицькі священики намагались створити при костьолах школи, де навчали дітей парафіян польської мови, за що жорстоко переслідувались місцевою владою. Незважаючи на це, таємні школи існували. Так настоятель Шарівського костьолу (Проскурівський повіт) ксьондз Шкарбановський відкрив при храмі музичну школу для дітей та дорослих. Музичні інструменти, на яких навчалися грати, парафіяни закупали на власні кошти. Але діяльність школи була визнана незаконною і припинена проскурівським справником. Отже, національно-освітня діяльність польських товариств переслідувалась і припинялась пануючою владою так само, як і українських. Певне послаблення в цьому питанні, що настало під час правління УНР, у подальші роки змінилось жорсткою адміністративно-репресивною політикою.

У підрозділі 2.2 - Музична освіта навчальних закладів др. пол. ХІХ - поч. ХХ ст. досліджується, на основі архівних джерел, розвиток “співацької науки” в освітніх закладах. Пункт 2.2.1 - Співацька освіта навчальних закладів духовного спрямування присвячений аналізу навчання “церковного співу” у Кам'янець-Подільській духовній семінарії, Тульчинському жіночому єпархіальному училищі, церковно-парафіяльним школам і школам грамоти, де навчальна співацька практика була розвиненою і дітей навчали грамотно співати по нотах. На відміну від шкіл і училищ, де на заняттях співів засвоювались одноголосні пісні та нескладні гармонізації мелодій, у семінаріях вчили складні хорові твори, партесні концерти. Підтвердженням серйозного ставлення до співів у системі церковної освіти Поділля є бібліотека церковно-музичних книг Кам'янець-Подільської духовної семінарії. Як і в парафіяльних школах, так і в семінаріях у навчанні музики використовувалися традиційні методи: спів з нот і на слух. Нотну грамоту засвоювали найбільш здібні учні, інші ж вчились співу на слух, не отримували спеціальних теоретичних знань і не брали активної участі в хорі. Найталановитіші учні допомагали вчителю, інколи диригували хором.

Для учителів народних училищ південно-західного краю при Київському товаристві грамотності та в Кам'янці-Подільському влітку проводились курси церковного співу, метою яких було ознайомлення викладачів зі способами навчання церковному співу та організації хорів, з елементарними поняттями теорії музики та навчанню грі на скрипці.

Отже, подільські церковні хори ХІХ ст. були носіями традицій акапельного хорового співу, освітніми центрами підготовки кваліфікованих реґентів і хористів-виконавців та популяризаторами класичних хорових творів у концертному виконанні. Хорові осередки при церквах відіграли позитивну роль в українській музичній культурі.

Їх діяльність була взірцем для розвитку професійних традицій не тільки церковної музики, а й світської.

У пункті 2.2.2 - Музична освіта середніх навчальних закладів світського спрямування на основі архівних даних про навчання співу та гри на музичних інструментах в середніх навчальних закладах Кам'янця-Подільського описується музичне життя повітового міста, та визначається діяльність хорових колективів, які були популяризаторами світського мистецтва, хоча й здебільшого російського.

Продовжуючи традиції “церковного співу” в гімназіях та училищах, “співи” трансформувались в предмет, що знайомив зі світськими творами. Переглядаючи особові справи і атестати успішності учнів, виявляється, що обов'язковим предметом у навчанні були “співи”, які давали знання з музичної грамоти. Але не завжди процес навчання проходив на достойному рівні, часта зміна викладачів заважала роботі, про що свідчить зауваження: “…так как в Подольской гимназии до сих пор велось изучение пения без всякой программы, метода и системы, то оказывается что ученики всех классов вовсе неподготовлены к пению…”.

Зауваження вчителя співів Івана Силевича стало причиною написання детально опрацьованої навчальної програми зі “співів” для восьми класів чоловічої гімназії.

Аналізуючи програму, можна прогнозувати, що випускники гімназії мали ґрунтовні знання з теорії та практичні вміння керування хором, як світським, так і церковним. Такий розподіл визначався специфікою світської та церковної музики у православному середовищі, музичною мовою та жанрово-стильовими засадами творів, виконуваних під час різних заходів. Викладач співів навчав “правильному нотному пению по уставу церковному” в вільний від уроків час - 4 години на тиждень (2 год. - церковний спів, 2 год. - світський), перед Літургією кожного недільного, святкового та Високоурочистого дня була додаткова репетиція хору.

У підрозділі 2.3 - Відродження українського національного мистецтва на початку ХХ ст. розглядається музичне життя краю, пов'язане з історичними подіями. Проаналізовано діяльність “Просвіти” у проведенні культурних заходів, передусім літературно-вокальних вечірок, що описані на сторінках газети “Рада”. Висвітлюється діяльність Українського Національного хору, його роль у популяризації української народної пісні і творів М. Лисенка, К. Стеценка, М. Леонтовича, О. Кошиця та ін.

Українізація мистецького життя сприяла появі в Кам'янець-Подільському різних культурно-просвітніх та мистецьких інституцій. Активно діяли: товариство “Просвіта”, музичне товариство “Кобзарь”, гурток “ХЛАМ” - об'єднання художників, літераторів, артистів і музикантів, Європейська Національна Музична організація “Кадіма” (єврейська), Український Народний театр ім. Т. Шевченка під керуванням М. Садовського, Народна Консерваторія, Державний зразковий симфонічний оркестр, Українська філармонія. Популяризатором мистецьких традицій був український Народний Дім та Український Національний Клуб.

Музичний відділ при Міністерстві народної освіти розроблив план заснування Національних хорів по всій Україні. Перший Національний хор був заснований у Києві в 1917 році, а другий у Кам'янець-Подільському - 30 червня 1918 року. Популяризація Українського Національного хору в Кам'янець-Подільському повіті, з метою “постачання своїй аудиторії пожиточної духовної справи”, та заохочення селянства до участі в хорах, спричинила масову появу Національних хорових колективів у містах і селах. У Кам'янецькому і Проскурівському повітах, протягом 1919-1921 років, таких хорів налічувалось понад двадцять п'ять.

Оскільки основним джерелом інформації про життя Українського Національного хору стали головно місцеві газети, варто додати, що навіть у той скрутний час місцева преса мала професійних журналістів, які докладно і фахово рецензували виступи колективу, та з яких можна прослідкувати історію діяльності, успіхи і недоліки виконання хору. Це свідчить також про те, що колектив становив важливий духовний осередок Кам'янця-Подільського, разом з іншими освітніми та суспільними установами створював неповторну культурно-просвітницьку атмосферу.

Влітку 1920 року, за ініціативи прогресивних мистецьких організацій Кам'янця-Подільського, в тому числі і Українського Національного хору, в стародавньому місті була відкрита Народна Консерваторія, що стала яскравим взірцем навчального закладу нового демократичного типу.

В розділі 3. - Хорові традиції Хмельниччини ХХ ст. в підрозділі 3.1 Хорові традиції радянського періоду 20-90-х років розглядається розвиток самодіяльного мистецтва та його вплив на музично-мистецьке життя Хмельницької області та ширше - країни.

Обласний будинок народної творчості (ОБНТ) і районні будинки культури (РБК) проводили організаторську роботу по відновленню діяльності колективів художньої самодіяльності, за які повинні були рапортувати перед ідеологічними відділами райкомів, міськкомів та обкомів КПРС. За принципами організації в художній самодіяльності можна виділити три групи колективів:

- до першого слід віднести колективи добре підготовані, які володіли належним виконавським рівнем і практично переросли у професійні (наприклад ансамбль пісні і танцю “Козаки Поділля” м. Хмельницького);

- до другого - гуртки аматорів і тимчасово утворені концертні бригади;

- третю групу колективів складали самодіяльні композитори, поети, художники, танцюристи.

В 60-х роках завдяки ОБНТ розповсюдження в області почали набувати народні свята і обряди. Їх організації сприяли такі діячі художньої самодіяльності як Ю.І. Кузьменко і М.Ф. Орел. Вони були авторами і постановниками таких свят як “Мануїльські гуляночки” і “Зелена неділя”, “Обжинки”, “На Івана, на Купала”, “Естафета поколінь”, та ін.

Отже, давні обряди пристосовувалися до “радянської дійсності” і неминуче вульгаризувались, але водночас хоч в такий спосіб люди згадували про витоки своєї культури.

На Хмельниччині, як і в інших регіонах України, більшість колективів художньої самодіяльності утворювались принагідно, з втратою адміністративного керівництва та тиску з боку партійних органів так само природно розпались.

У підрозділі 3.2 - Діяльність хорових колективів в радянський період пункт 3.2.1 - Ансамбль пісні і танцю “Козаки Поділля” відображається діяльність колективу, що створений 1938 року в Кам'янці-Подільському, як хоровий, а після війни трансформувався в ансамбль пісні і танцю, і був переведений в обласний центр. Від 1962 до 1990 р. носив назву ансамбль пісні і танцю “Подолянка”, а з 1990 р. був перейменований у ансамбль пісні і танцю “Козаки Поділля” і під такою назвою відомий сьогодні. Провідними жанрами були і залишаються обробки подільських народних пісень для різних складів, причому часто вони служать основою для театралізованих дійств. Згодом він природно перетворився у професійний колектив.

Отже, визначаючи тяглість регіональних традицій діяльності цього колективу, можна констатувати особливий інтерес до танцювально-театралізованої сфери, велику роль інструментального супроводу, самостійних інструментальних композицій у його програмах, що бере початок ще від творчості подільських композиторів XIX ст. Провідними жанрами залишаються обробки подільських народних пісень для різних складів, вони часто трактуються досить театралізовано. Такий репертуар є найбільш популярним серед меломанів краю.

Пункт 3.2.2 - Народна самодіяльна академічна капела “Мелос” аналізує діяльність аматорської хорової капели, що виникла під час вшанування 100-літнього ювілею М.Д. Леонтовича в грудні 1977 р. з творчого колективу музичної школи м. Волочиська. Виникнення хорового колективу до певного свята характеризує принципи радянського самодіяльного мистецтва, але виконання концерту з творів українського композитора вказує на національно-освітянську традицію, започатковану хорами “Просвіти”. Лекторською групою та аматорським хором було підготовлено ще ряд лекцій-концертів: “Про виникнення і розвиток хорового жанру”, “Про творчість композиторів-класиків і особливості класичної хорової музики”, “Про творчість вітчизняних композиторів”, “Українська народна пісня - цілюще джерело композиторів України” та ряд інших, що вплинуло на формування різноманітного репертуару та популярність колективу. З лекціями-концертами хористи виступали перед учнівською молоддю в загальноосвітніх школах, профтехучилищах, на підприємствах, в сільських клубах та ін. Отже, на відміну від попереднього, цей хор концентрувався на просвітницькій роботі.

У пункті 3.2.3 - Народний аматорський хор “Смотрич” висвітлюється діяльність аматорського колективу створеного у 1987 році при Кам'янець-Подільському міському Будинку культури.

Розпочавши роботу в радянський час, керівник хору Микола Мельник зосередив увагу на українському репертуарі - творах К. Стеценка, О. Кошиця, М. Колесси, Є. Козака, та особливо М. Леонтовича, а з часу незалежності України репертуар став поповнюватись творами сучасних композиторів - Л. Дичко, В. Стеценка, М. Балеми та ін.

Основний напрям його діяльності можна визначити як типово аматорський - учасники співають “для себе” і не планують перспективних і об'ємних концертних програм.

Панорама хорових колективів краю радянського періоду дозволяє стверджувати різнобічність їх соціокультурних функцій: попри постійний ідеологічний тиск, кращим з них вдавалось знаходити “не офіціозні” форми роботи, що допомогло їм існувати довший час.

У підрозділі 3.3 Хорова діяльність Хмельниччини в період Незалежності України в пункті 3.3.1 - Дитячі хорові колективи розглядаються колективи, які відроджують духовний спів, властивий давнім традиціям подільського краю, де знаходилась духовна семінарія, що виховала багатьох відомих діячів культури ХІХ століття, серед них був Микола Дмитрович Леонтович.

Робота з духовною спадщиною збагачує й формує культуру не тільки молодих хористів, але й слухачів, що відвідують виступи, а виконання у храмах різних конфесій виховує естетичне сприйняття.

Отже, всезростаюча популярність дитячих хорових колективів у подільському краї, тенденція до поступового кількісного збільшення, а насамперед - збагачення репертуару й удосконалення манери виконання, свідчить про духовну потребу підростаючого покоління в спільному співі й музикуванні, та про наступність культурних традицій.

У підпункті 3.3.2 - Хмельницький камерний муніципальний хор зображено інший, новий порівняно з радянською добою, тип хорів - муніципальний. З метою пропаганди хорового співу, рішенням 15 сесії міської Ради від 17 лютого 1998 року в Хмельницькому було створено муніципальний камерний хор. Цей колектив репрезентує більш мобільний і розмаїтий тип виконавства, як за вибором репертуару, так і за манерою виконання. Проте в сучасній ситуації репрезентація подільської хорової культури в інших містах України, а тим більше - в інших країнах відбувається не так активно, як цього заслуговує їх об'єктивно високий художній рівень.

ВИСНОВКИ

У висновках зазначається, що музична культура Хмельниччини протягом тривалого кількасотрічного періоду не просто відобразила ті складні історичні процеси, які відбувались в краї, але сформувалась як особливе регіональне явище в цілісній українській і ширше - європейській традиції. Мультинаціональне середовище краю, значна роль напливових елементів духовного життя визначило певні художні домінанти, що з більшою чи меншою мірою інтенсивності розвивались у різні історичні періоди. Проведене дослідження переконливо показало наскільки різноманітними і багатогранними були імпульси розвитку хорової культури Хмельниччини - центру Поділля, як невід'ємної частки загальномистецької панорами. Тут відіграли свою суттєву роль і культура дворянських садиб, і духовні та освітні осередки, і аматорські товариства, передусім “Просвіта”, і професійні навчальні заклади. Діяльність всіх цих вогнищ професійної культури залишила свій відбиток у формах і пріоритетних напрямках діяльності хорових колективів сучасності. В розвитку розмаїтих форм хорової діяльності переконливо підтверджується соціокультурна закономірність “діалогу ментальностей” у подібних регіонах, що проявляється у становленні та функціонуванні специфічних регіональних традицій, котрі накладаються на загальнонаціональні і універсальні норми художнього буття, пов'язані з становленням мистецьких колективів певного типу. Вищезгадані імпульси розвитку хорового мистецтва Поділля зумовили:

- Пропаганду і відродження регіональної Подільської культури, а саме етнічних традицій;

- Істотну роль інструментального виконавства та танцювально-театралізованого елементу, існуючого у взаємодії з хоровою традицією в краї, тобто на території сучасної Хмельницької області;

- Важливе місце духовного репертуару в дитячих хорових колективах, які відроджують традиції духовної дидактичної освіти.

Разом з тим знаходячись в центрі України, цей край завжди чуйно реагував на тенденції загальнонаціонального розвитку, а іноді опинявся на авансцені мистецького життя, якщо на це складались відповідні історичні обставини. Так сталося, наприклад, з діяльністю музичних колективів і хорів Кам'янця-Подільського, що були тісно пов'язані з духовним піднесенням в час короткотривалого життя УНР. Саме в цей період з історією регіону невипадково була пов'язана діяльність такої знакової постаті в українській хоровій культурі, як Микола Дмитрович Леонтович.

Ретроспективний аналіз розмаїтих джерел: архівних документів, преси, даних отриманих в бесідах з діячами хорової культури, дозволили об'єднати в цілісну картину історичні факти розвитку хорової культури на Поділлі, на території сучасної Хмельниччини і зробити висновки узагальнюючого характеру. За означений період (друга половина ХІХ - початок ХХІ ст.) хорове мистецтво на Хмельниччині зазнало значної еволюції. Розглядаючи історичні передумови формування української музичної культури, зазначається, що розмаїті поліетнічні зв'язки сприяли її збагаченню. Інтенсивна взаємодія польської, єврейської, вірменської, молдавської, російської та інших мистецьких традицій з автохтонною українською сформували і виплекали плеяду подільських композиторів, поетів, музикантів, науковців-гуманістів. Великий внесок в музичну культуру краю зробили діячі польського походження, які з глибокою повагою відносились до українського мистецтва і намагались глибше пізнати його традиції.

Імпульси розвитку хорової культури по території Подільського краю значно відрізняються від розвитку хорової культури західної України. Якщо в Галичині діяли переважно українські хорові і культурологічні товариства з середини ХІХ ст., то на Поділлі подібна діяльність виникла на початку ХХ ст. з появою товариства “Просвіта” в Кам'янці-Подільському. За сприяння цієї організації поступово активізувалась національно-патріотична самоідентифікація українського населення. З'явились - музичне товариство “Кобзарь”, Український Національний хор, які організовували концерти і популяризували українську пісню. Основою їх репертуару були твори М. Лисенка, М. Леонтовича, К. Стеценка, О. Кошиця що є свідченням національної спрямованості. Величезна праця на ниві музичного життя принесла популярність цьому товариству, і за його зразком у багатьох містах і селах Кам'янець-Подільської губернії починають виникати Національні Українські хори, що мали своїм завданням розвиток української культури. Виконання хорової музики українських композиторів виявляло прагнення “вписати” українське мистецтво у контекст світової культури.

Програми концертів національного українського хору включали як твори української класики та сучасних авторів, обробки народних пісень, так і шедеври світового музичного мистецтва, популярні мелодії тогочасної доби. Таким чином, українська музика здобувала собі численних прихильників. Концертні програми того часу виявляють здатність хорового мистецтва до синтезу з іншими видами, зокрема, інструментальним виконавством, театральними виставами. Розвиток хорової культури Поділля (Хмельниччини) бачиться відкритим процесом, адже багато цікавих творчих починань знаходяться в пошуку. Тому основна мета поданої роботи мислилась, як спроба підсумувати і осмислити багаті хорові традиції краю в минулому, але й на цій основі побачити перспективу хорового мистецтва і виконавства в сучасності і майбутньому.

ПУБЛІКАЦІЇ

1. Римар Р. Місто Кам'янець-Подільський - культурний центр Поділля (1900-1920) // Молоде музикознавство / Наукові збірки ЛДМА ім. М.В. Лисенка. - Львів, 2005. - Вип. 10. - С. 56-63. хоровий культура мистецтво

2. Римар Р. Роль діячів культури польського походження в музичному житті подільського краю в другій половині ХІХ - на початку ХХ століть // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка, Національної музичної академії України ім. П. Чайковського. Серія: Мистецтвознавство. - Тернопіль, Київ, 2005. - 2(14). - С. 18-24.

3. Римар Р. Концертно-творча діяльність Кам'янець-Подільського Українського Національного хору в 1918-1920 роках // Музичне мистецтво: проблеми сучасності / Науковий вісник НМАУ ім. П. Чайковського - К., 2006. - Вип. 64. - Кн. 1. - С. 185-194.

4. Римар Р. Ансамбль пісні і танцю “Козаки Поділля” у світлі національних традицій // Молодь і ринок. - Дрогобич, 2006. - №5. - С. 118-122.

5. Рымарь Р. Развитие и творческая деятельность детских хоровых коллективов Хмельницкой области // Крымские диалоги: культура, искусство, образование. - Симферополь: Оджакъ, 2007. - Вып. 1. - С. 83-86.

Размещено на Allbest.ru