Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ КУЛЬТУРИ

УДК 930.85(477)(043.3)

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата культурології

ХУДОЖНЬО-ЛІТЕРАТУРНІ ОБ'ЄДНАННЯ В УКРАЇНІ ЯК СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ ФЕНОМЕН

26.00.04 - українська культура

РОМАНЕНКО ГАННА ОЛЕКСАНДРІВНА

Харків - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківській державній академії культури Міністерства культури і туризму України.

Науковий керівник:

ШЕЙКО Василь Миколайович, доктор історичних наук, професор, Харківська державна академія культури, завідувач кафедри культурології.

Офіційні опоненти:

ШИЛО Олександр Всеволодович, доктор мистецтвознавства, професор, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, професор кафедри культурології, м. Харків;

СИДОРЕНКО Віктор Дмитрович, кандидат мистецтвознавства, доцент, директор Інституту проблем сучасного мистецтва Академії мистецтв України.

Захист відбудеться "9" січня 2009р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.807.01 Харківської державної академії культури за адресою: 61057, м. Харків, Бурсацький узвіз, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Харківської державної академії культури за адресою: 61057, м. Харків, Бурсацький узвіз, 4.

Автореферат розісланий "8" грудня 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Ю.І. Лошков.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Обрана для дисертаційної роботи тема присвячена важливому соціокультурному явищу, а саме виникненню й діяльності художніх та літературних об'єднань в Україні. Доцільність наукового дослідження цього феномену зумовлена необхідністю пошуку оптимальних засобів використання культурно-історичної спадщини українства для формування ієрархії духовних цінностей та сенсожиттєвих орієнтирів сучасного суспільства. Величезну роль у формуванні культури відіграють еліти: політичні, інтелектуальні, художні. Формування художньо-мистецької еліти для України є не тільки не пересічною, а, навпаки, дуже актуальною проблемою, яка набуває особливої значимості у проекції на соціокультурну проблематику сьогодення. Так, художньо-літературні об'єднання:

- консолідують та активізують творчі сили суспільства;

- генерують ключові елементи культурних систем - смисли, ідеї, ідеали, цілі, норми тощо;

- розрізняються за організаційними засобами та формами, що забезпечує їх варіативність згідно з "логікою ситуацій" і суспільними потребами;

- мають різноманітний, практично апробований інструментарій соціального впливу;

- мають протяжну у часі прафенаменальну стадію, завдяки чому акумулюють досвід функціонування в різних культурно-історичних умовах.

Слід зауважити, що аналіз спеціальної літератури показав значний обсяг інформації за темою дисертаційного дослідження. У працях культурологів, істориків, літературознавців, мистецтвознавців та представників інших суспільно-гуманітарних дисциплін охарактеризовані найвідоміші вітчизняні художні та літературні об'єднання, розкриті різні аспекти і результати їх діяльності, персональні здобутки видатних членів творчих гуртів. Поки стан вітчизняної культурної сфери лишався стабільним, такий диференційований науковий підхід та вибірковий принцип вивчення об'єднань був достатнім.

Специфіка нинішньої ситуації диктує необхідність розгляду українських художньо-літературних об'єднань як цілісного соціокультурного явища в його історичній ретроспективі з використанням оновленої методики дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана на кафедрі культурології Харківської державної академії культури згідно з тематичним планом наукових досліджень кафедр ХДАК на 2006-2010 рр., затвердженим Вченою радою (протокол №8 від 27.02.2006 р.), і є складовою загальної теми "Проблеми історії та теорії культури".

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження - сформувати цілісне наукове уявлення про історичні трансформації художніх та літературних об'єднань України, їх місце, роль і значення в соціокультурному житті українства від ХІ ст.. до сьогодення з виявленням перспективи. Досягнення поставленої мети потребує виконання таких завдань:

­ окреслити загальні результати попередніх досліджень та джерельну і теоретичну бази, напрями, методологічні засади, основні методи і робочі поняття наукової розробки теми;

­ простежити історичну та соціокультурну трансформацію творчих об'єднань художньо-літературного профілів в Україні від зародження до сьогодення;

­ визначити культурологічні функціональні параметри, засоби і форми діяльності художньо-літературних об'єднань як суб'єктів культурологічного процесу, висвітлити основні культурні здобутки творчих об'єднань та їх значимість як тимчасових чи позачасових суспільних цінностей;

­ з'ясувати сутнісні ознаки та характерну типологію художньо-літературних об'єднань: кількість, організаційні принципи, структурну побудову, склад тощо як "генетичний код" феномена;

­ визначити характер "горизонтальних" та "вертикальних" зв'язків художньо-літературних об'єднань;

­ уточнити зміст започаткованих творчими об'єднаннями культурних проектів, які досі лишаються незавершеними та виявити і обґрунтувати оптимальні засоби подальшого розвитку вітчизняних художніх та літературних об'єднань.

Об'єктом дослідження є еволюція художньо-літературних об'єднань в Україні та української діаспорі.

Предметом дослідження є організаційно-змістовні особливості діяльності українських художньо-літературних об'єднань та їх соціокультурне значення.

Методи дослідження. Зважаючи на специфіку досліджуваного феномена, в основу роботи покладено соціокультурний підхід. Це дає можливість розглянути українські художньо-літературні об'єднання в їх тривалому історико-культурологічному розвитку з акцентом на діяльнісному, ціннісному, комунікаційному та соціально-рецептивному аспектах. Мета і завдання роботи зумовили конкретний вибір та поетапний порядок використання методів дослідження. Основними теоретичними методами, застосованими в роботі, є історико-генетичний, структурний, функціональний, контекстуальний аналіз, типологізація. На завершальному етапі дослідження застосовані методи синхронічного культурологічного аналізу для порівняння одночасно існуючих літературних і художніх об'єднань та метод діахронічного культурологічного аналізу для історичного зіставлення всіх відомих синхронній феномена у їх статично-сутнісних, діяльнісних та ціннісних характеристиках.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше здійснено спробу культурологічного дослідження українських художніх і літературних об'єднань як цілісного соціокультурного явища від зародження до сьогодення. Дисертація містить такі елементи наукової новизни:

­ доповнено культурологічну характеристику художніх і літературних об'єднань в українській діаспорі;

­ з'ясовано, що історичний поступ вітчизняних художніх і літературних об'єднань відзначається довготривалістю (починаючи з ХІ ст.), але має хвильову динаміку, пов'язану з духовно-енергійним фактором розвитку українського суспільства;

­ доведено, що культурологічна амплітуда "піднесень" і "спадів" у еволюції творчих об'єднань підпорядкована дії таких основних чинників, як: стан етнонаціональної свідомості спільноти, потужність державотворчих прагнень і наявність власної держави, характер і масштаби соціокультурних задач, формування певних генерацій творчих сил та ступінь "відкритості" України до світового культурного простору;

­ уточнено функціональні параметри існуючих об'єднань (культурологічний, професійно-селекційний, естетичний, ідеологічний, етнозахисний та інші), засоби і форми їх діяльності та висвітлено основні культурні здобутки творчих об'єднань;

­ виявлено типологічні ознаки об'єднань та їх різновиди;

­ визначено й охарактеризовано наявні "горизонтальні" та "вертикальні" зв'язки вітчизняних художньо-літературних об'єднань, уточнено зміст започаткованих ними культурологічних проектів, які донині лишаються незавершеними.

Практичне значення одержаних результатів виявляється, по-перше, у можливості використання основних культурологічних положень і висновків роботи для осмисленого, цілеспрямованого регулювання об'єднавчого руху в художньо-літературних сферах життєдіяльності українського суспільства з метою підвищення його соціокультурної ефективності. По-друге, матеріали дослідження можуть стати у нагоді для підготовки нових спецкурсів, адресованих студентам вищих навчальних закладів за спеціальностями: прикладна культурологія, літературознавство, мистецтвознавство, менеджмент культурної сфери тощо.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації викладено в доповідях на міжнародних і регіональних наукових конференціях: "Громадськість інтелігенції: шляхи формування у кризовому суспільстві" (Харків, ХГУ "НУА", 2001), "Духовна культура в інформаційному суспільстві" (Харків, ХДАК, 2002), "Соціокультурні комунікації в інформаційному суспільстві" (Харків, ХДАК, 2003), "Культура і інформаційне суспільство ХХІ століття" (Харків, ХДАК, 2004), "Інформаційно-культурологічна та мистецька освіта: стан і перспективи" (Харків, ХДАК, 2004).

Робота обговорена на засіданнях і методичних семінарах кафедри культурології Харківської державної академії культури.

Публікації. Матеріали та результати дисертаційного дослідження відображені в 9 статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України, та 4-х тезових повідомленнях, що надруковані в матеріалах конференцій.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету і завдання, об'єкт і предмет, методи дослідження, наукову новизну роботи, окреслено практичну цінність отриманих результатів, зазначено їх апробацію, структуру й обсяг дисертаційної роботи.

У розділі І. "Аналіз літератури та методологія дослідження" з'ясовується ступінь наукової дослідженості проблеми, визначаються основні напрями її вивчення, розробляються методологічні засади, здійснюються вибір відповідних методів і прийомів вирішення конкретних завдань, аналіз джерельної бази та уточнення робочих понять і термінів.

У підрозділі 1.1 "Історіографічна та джерельна база за темою" проаналізовано джерела і літературу за темою дисертаційного дослідження.

Згідно із завданнями дослідження і для повнішого історіографічного аналізу праць їх умовно поділено за напрямами, що відображають різні суспільно-гуманітарних наук: культурологію, мистецтвознавство, історію, літературознавство, філософію, соціологію тощо.

Надзвичайно важливими для вивчення історії вітчизняних об'єднань виявилися праці дослідників власне історії культури України: І. Крип'якевича, І. Огієнка, М. Семчишина, що сприяли активізації вітчизняної культурологічної думки, виникненню нових, якісних досліджень. Зокрема, монографія М. Поповича, у якій автор докладно зупиняється на характеристиці різних творчих угруповань від давнини до початку ХХ ст.

З метою дослідження історії формування об'єднань мистецького профілю опрацьовано ґрунтовні мистецтвознавчі праці: багатотомна "Історія українського мистецтва" та "Нариси з історії українського мистецтва", які виявилися цікавими багатим фактичним матеріалом. Дослідники П. Жолтовський, П. Білецький, А. Макаров, Д. Степовик висвітлюють у своїх працях різні аспекти мистецтва в Україні з Х по XVIII ст., у межах цього періоду неодноразово згадуються професійні угруповання митців. Саме творчим угрупованням у мистецтві присвячені дослідження В. Балушок, В. Афанасьєва. Численні статті Д. Горбачова, В. Мельник, Н. Асєєва, Л. Соколюк, А. Півненко, О. Шила, В. Сидоренка висвітлюють різноманітні напрями. Ці дослідники розглядають вітчизняне мистецтво в контексті європейської художньої культури.

Аналіз праць з історії України дожовтневого, радянського та сучасного періодів, які належать відомим науковцям М. Грушевському, І. Крип'якевичу, О. Субтельному, Ю. Зайцеву, дозволив розглянути історію об'єднань, як безперечне свідчення культурних здобутків українського суспільства відповідних історичних епох або часів. Історичні дослідження Г. Касьянова, С. Кульчицького, В. Петрова допомагають відтворити історію української інтелігенції і її творчих представників, котрі створювали художньо-літературні й інші об'єднання

Історіографія досліджуваної проблеми потребує розгляду літературознавчих досліджень. Фундаментальні праці з історії української літератури М. Грушевського, С. Єфремова, М. Возняка, М. Зерова охоплюють національний літературний масив, але в них майже відсутній матеріал стосовно літературних об'єднань. Автори М. Андрущенко, І. Айзеншток, В. Шевчук, В. Моренець та ін., які досліджують окремі періоди розвитку української літератури, її стильові напрями, дозволяють простежити взаємозв'язок літературного, політичного та культурного життя. На початку 1990-х рр. в Україні вийшли друком праці літературознавців з української діаспори, безпосередніх учасників літературного життя доби Відродження - Г. Костюка, Ю. Лавриненка, Ю. Луцького, О. Гана, П. Голубенка, Ю. Шереха. Особливістю цих праць є занадто суб'єктивний погляд на події, загострення деяких суперечливих питань історії та культурного розвою України.

Дуже важливою для дисертаційного дослідження виявилась соціологічна література, яка протягом останніх років набула певної спеціалізації. Одним з її завдань є фіксація специфіки культурних явищ, їх динаміки в кількісних та якісних показниках. Такий підхід зумовлює методику досліджень літературно-художніх об'єднань як соціокультурного феномену. Ці положення викладені в працях Н. Побєди, А. Моль, П. Штомпки. Соціології мистецтва присвячені статті Р. Шульги.

Існує досить обмежена кількість наукової літератури, яка безпосередньо присвячена літературним та художнім об'єднанням України. У зв'язку з цим, слід назвати праці І. Айзенштока, Т. Гундарової, Я. Поліщука, П. Голубенка, Л. Кавуна, Л. Амеліної, Л. Соколюк, А. Півненко, але про значні вітчизняні літературні та художні об'єднання різних епох, а також творчі об'єднання в українській діаспорі є лише короткі відомості в різноплановій довідковій літературі. Упродовж останніх років захищено багато докторських і кандидатських дисертацій, які присвячені деяким аспектам культури, історії, літературознавства, мистецтвознавства тощо. Особливо слід відзначити дослідження В. Шейка, А. Півненко, Г. Вдовиченка, В. Гасанова.

Аналіз джерельної бази свідчить, що тема забезпечена джерелами досить нерівномірно, як кількісно, так і змістовно. Недостатньо забезпечений джерельною базою етап виникнення і становлення творчих об'єднань, їх кількість поступово збільшувалася впродовж XVII-XIX ст. Необхідно відзначити певні диспропорції в наявності джерел залежно від формального чи неформального характеру об'єднань (перші значно краще задокументовані). Таким чином, можна виділити такі основні групи першоджерел: письмові й образотворчі.

До письмових джерел належать: 1) літописні зводи часів Київської Русі та Галицько-Волинської землі; 2) державні документи щодо національної і культурної політики об'єднань та організацій у творчих сферах культури; 3) презентаційні документи, матеріали літературних і художніх об'єднань України - статути, програми, маніфести тощо. Частина з них опублікована в друкованих органах об'єднань, решта існує у вигляді архівних джерел, які знаходяться в Києві в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України (ЦДАВОВУ), в Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України (ЦДАМЛМУ), в Харкові в Харківському літературному музеї; 4) поточна документація творчих об'єднань - матеріали з'їздів, конференцій, зборів, протоколи засідань, плани, звіти, тексти доповідей, виступів тощо; 5) друковані органи літературних та літературно-художніх об'єднань, характерні для них видання - альманахи, часописи, місячники, журнали; 6) матеріали преси, що збігалася з часом існування творчих об'єднань; 7) твори письменників, що належали до різних літературних об'єднань від давнини до сьогодення, мемуари організаторів, членів літературних і художніх об'єднань, а також їх сучасників (П. Беринди, К. Соковича, Л. Зизанія, Л. Барановського, І. Франка, М. Філянського, Г. Чупринки, діячів Українського Відродження); 8) епістолярії членів творчих об'єднань. Нами опрацьовані маловідомі матеріали члена кількох літературних об'єднань І. Дніпровського - листування з колегами по творчому цеху (ЦДАМЛМ України, ф. 144) та його листи, адресовані М. Пилинській (архів ХЛМ).

До образотворчих джерел належать фотодокументи, які надають візуальну інформацію про членів літературних та художніх об'єднань (літературні портрети А. Петрицького), альбоми, каталоги, зібрання українських музеїв, що презентують мистецькі твори членів відомих об'єднань тощо. об'єднання художній літературний культурологічний

Сумарний аналіз різнопланових джерел та історіографічний огляд за темою роботи довели, що джерельна база дає змогу вивчати глибше суть, особливості і значимість досліджуваного феномену. Художні та літературні об'єднання були предметом наукового дослідження як цілісне соціокультурне явище в його історичній ретроспективі.

У підрозділі 1.2 "Методологія дослідження" охарактеризовані методологічні засади дослідження та обґрунтовано вибір конкретних методів, які дозволяють вирішити поставлені завдання.

На першому етапі дослідження використано успішно апробовані загальнонаукові методи, а саме: метод критичного аналізу, верифікації та систематизації текстів - при вивченні першоджерел, історичної, культурологічної, мистецтвознавчої, літературознавчої та іншої літератури за темою; методи термінологічного аналізу й операціоналізації основних робочих понять - для уточнення змісту й обсягу понять та термінів, що їх позначають; метод концептуалізації - при розробці стратегії і тактики дисертаційної роботи.

Методологічною базою дослідження є історичний та соціокультурний підходи, що надає можливість розглянути українські художньо-літературні об'єднання в їх тривалому історичному розвиткові з акцентом на діяльнісному, ціннісному, комунікаційному та соціально-рецептивному аспектах. З огляду на те, що об'єднання, як соціокультурний феномен, мають динамічні, структурні і функціональні характеристики, здійснено вибір конкретних методів наступного етапу дослідження. Метод історико-генетичний - для визначення умов зародження вітчизняних творчих об'єднань, динаміки їх розвитку і перетворень, детермінантних параметрів та періодизації цього процесу. Метод типологізації - для з'ясування типологічно-видової належності об'єднань згідно з профілем, цільовою установкою, призначенням, організаційними принципами тощо. Метод структурний - для визначення особового складу об'єднань (кількість, національність, соціальне походження і статус, стать, персоналізації), їх структури й ієрархії. Метод функціональний - для конкретизації функцій, засобів і форм діяльності різних об'єднань з визначенням пріоритетів. Метод контекстуального аналізу - для розкриття місця, ролі і значення творчих об'єднань у конкретних культурно-історичних умовах. Крім того, використані методи, характерні для літературознавства та мистецтвознавства (зокрема, стилістичний і жанровий аналіз творів), соціології, психології, етнопсихології тощо.

На завершальному етапі дослідження застосовані такі методи: синхронічного культурологічного аналізу для порівняння одночасно існуючих літературних і художніх об'єднань різного ґатунку та діахронічного культурологічного аналізу - для історичного зіставлення всіх відомих синхроній феномену у їх статично-сутнісних, діяльнісних та ціннісних характеристиках.

На основі одержаних у такий спосіб наукових результатів сформульовано загальні висновки дисертаційного дослідження.

Другий розділ "Формування і становлення мистецько-літературних об'єднань у соціокультурному контексті (ХІ-початок ХХ ст.)" містить два підрозділи і висвітлює динаміку розвитку вітчизняних художніх та мистецьких об'єднань від зародження до початку ХХ ст.

У першому підрозділі "Ґенеза і становлення мистецько-літературних груп на вітчизняних теренах (ХІ - ХVІІІ ст.)" розглядаються найперші об'єднання творчих сил, які спостерігалися ще в добу Київської Русі. На цьому етапі вони зумовлені активними процесами державотворення, містобудівництва, прийняття й поширення християнства, тому що ефективним засобом формування і консолідації художньо-літературних кадрів виявилося чернецтво. Доведено, що професійна творча праця ототожнювалася в суспільній свідомості з ремісництвом, прообрази творчих спільнот були недостатньо організовані і неструктуровані. Досліджено, що наступною організаційною формою, цехові організації - братства, які об'єднували представників певних ремесел. З'ясовано, що подальший розвиток художніх та літературних об'єднань відбувався вже на якісно вищій основі - як об'єднання Індивідуальностей під проводом найавторитетніших осіб з вищого духівництва або української знаті. Доведено, що зростання етнічної самосвідомості українців, вихід на історичну арену козацтва, національно-визвольні змагання, розбудова козацької держави, зміцнення позиції православної церкви сприяли формуванню творчих об'єднань упродовж XVII- середини XVIII ст. Розглянуто розвиток вітчизняного мистецтва, який також відбувався силами художніх гуртків та окремих осіб. Плідно працювали малярські цехи. Наприкінці XVII- початку XVIII ст. завершилося формування Київської школи монументального живопису, центром якої були малярні Києво-Печерської лаври. З 1680-х рр. гучну славу здобула школа української барокової мініатюри, яку очолив видатний гравер, керівник Києво-Печерської друкарні Л. Тарасович. Українські міста, в яких велося активне будівництво храмів та їх художнє оздоблення, ставали осередками іконостасної творчості, довкола яких формувались відповідні художні угруповання.

Підрозділ 2.2 "Поширення художніх та літературних об'єднань нового типу в Україні (ХІХ - початок ХХ ст.)" присвячений новому етапові історії вітчизняних творчих угруповань.

Визначено, що впродовж ХІХ - початку ХХ ст. розвиток вітчизняних творчих об'єднань відбувався в кілька фаз і був тісно пов'язаний з національно-визвольними змаганнями українства та формуванням і діяльністю нової елітної верстви суспільства - інтелігенції як виробника, носія і провідника системи духовно-культурних цінностей. Фаза становлення української національної ідеї в руслі європейського романтизму репрезентована двома літературними об'єднаннями нового типу - харківською школою романтиків і львівською "Руською трійцею". В Україні першої половини ХІХ ст. не існувало мистецьких об'єднань через зосередження художніх сил в імперських центрах. Чергова фаза (1840-і - 1870-і рр.), позначена духом народництва і художнього реалізму, представлена Кирило-Мефодіївським братством та ліберально-демократичними організаціями. Наступна фаза (остання чверть ХІХ - початок ХХ ст.) пов'язана з одночасним посиленням національного громадсько-політичного й культурницького руху та проникненням в Україну нових європейських культурних віянь, підтриманих представниками третього покоління вітчизняної інтелігенції, внаслідок чого поряд з політизованими угрупованнями (типу франківської "Молодої України", "Братства тарасівців") почали виникати суто творчі, літературні ("Плеяди", "Молода муза", "Українська хата") і художні (ТЮРХ, "Товариство для розвою руської штуки", Товариство київських художників, Товариство харківських художників) об'єднання на заході та сході України. Друга декада ХХ ст. - початок нового великого "піднесення" в історії вітчизняних художніх та літературних об'єднань, зумовленого утворенням власної української держави і нагальною необхідністю розбудови національної культури, формуванням четвертого покоління вітчизняної інтелігенції, що, нарешті, з українофільської перетворювалася на органічно українську, і активним опануванням європейських модерно-авангардних стилістичних напрямів художньої творчості.

З'ясовано, що цей період характеризується чисельним зростанням об'єднань, їх типологія урізноманітнилася завдяки співіснуванню громадсько-політичних, культурно-просвітницьких, художньо-професійних і власне творчих угруповань. Переважна частина об'єднань продемонструвала наявність характерних організаційних ознак - чіткої структурної організації, статутів, програмних положень, різноманітних маніфестів, власних друкованих органів, постійного приміщення тощо. Виявлено, що функціональне навантаження об'єднань ХІХ- початку ХХ ст. було іншим порівняно з попереднім історичним етапом: чільне місце посіли національно-творча та культурно-просвітницька функції. Тільки з виникненням модерністських, а далі - й авангардистських мистецьких та літературних об'єднань оновилася власне естетична функція творчих об'єднань.

Розділ третій "Культурологічні аспекти формування та діяльності художньо-літературних об'єднань в Україні 20- х років ХХ ст." має чотири підрозділи.

У підрозділі 3.1 "Основні тенденції культурного розвитку та процес формування творчих сил у нових умовах" розглядаються комплекс культурно-історичних факторів та характер і масштабність творчих завдань, які стимулювали процес самоорганізації та структуризації художньо-літературних об'єднань. З'ясовано, що 1920-і рр. виявилися активним, плідним, поліфонічним, складним і суперечливим етапом історичного розвитку вітчизняних об'єднань. Доведено, що апогей об'єднавчого руху у творчій царині пояснюється потрійною силою духовно-енергійного заряду суспільства: одночасно набули розвитку три потужні культуротворчі тенденції - необхідність розбудови новітньої культурної парадигми ХХ ст. у світовому масштабі; назріла потреба самоствердження української національної культури на новітній ідейно-естетичній основі і, нарешті, активне намагання радянсько-більшовицької влади, що відчувала себе переможницею, побудувати власну "культурну модель" для загалу, уґрунтовану на комуністичній ідеології. З'ясовано, що реалізація кожної з цих тенденцій потребувала участі згуртованих і цілеспрямованих мистецько-літературних сил, як суб'єктів культурно-творчих процесів. Показано, що на означеному етапі спостерігається очевидна фетишизація організаційного моменту, зміна основоположних принципів та масштабів об'єднавчого руху. Основою об'єднань стала не спільність художньо-стилістичних уподобань (як раніше), а соціально-класовий підхід, ідейно-політичні переконання, що й визначали характерні художні платформи.

У підрозділі 3.2 "Провідні художні організації в Україні" розглядаються об'єднання художників. З'ясовано, що ініціатива і рух за створення всеукраїнської художньої організації здійснювалися двома - практично паралельними, але різними за настановами і потужністю - потоками, що врешті-решт привели до утворення наймасовіших і найвпливовіших художніх об'єднань - АРМУ (Асоціації революційного мистецтва України) та АХЧУ (Асоціації художників червоної України).

Проаналізована діяльність й інших художніх об'єднань, що виникли та діяли в 1920-х рр., а саме: ОСМУ (Об'єднання сучасних митців України), ОММУ (Об'єднання мистецької молоді України). Серед найвідоміших об'єднань Західної України заслуговують на увагу - "Artes", АНУМ (Асоціація незалежних українських митців), СУМ (Союз українських митців), ГДУМ (Гурток діячів українського мистецтва).

У підрозділі 3.3 "Визначні літературні об'єднання в Україні" всебічно досліджуються засадні принципи, історія діяльності, стильові напрями об'єднань письменників.

У підрозділі 3.4 "Соціокультурні результати діяльності художньо-літературних об'єднань 1920-х рр." доведено, що діяльність творчих об'єднань 1920-х рр. характеризується намаганням охопити безпрецедентно широке коло соціокультурних завдань і досягти їх швидкого й ефективного вирішення. Художньо-літературні організації виконували найрізноманітніші функції: селекційно-фахову, професійно-консолідуючу, ідеологічну, культурно-творчу, естетичну, комунікаційну. Таке функціональне переобтяження в поєднанні з невизначеністю пріоритетів призвели до певних диспропорцій у діяльності об'єднань і загострення проблеми естетичних критеріїв творчості. Виявлено, що культурні здобутки вітчизняних художніх та літературних об'єднань 1920-х рр. відзначаються своєю значимістю, багатоманітністю і, водночас, амбівалентністю. Безперечним позитивом є активне "вщеплення" в європейський контекст і процес розвитку культури, формування нових світоглядних і сенсожиттєвих координат, настанова на реалізацію України як повноцінного національно-культурного державного організму. Проаналізовано концепти, сформульовані М. Хвильовим, М. Зеровим, М. Семенком, М. Бойчуком та іншими лідерами творчих об'єднань, які стали орієнтирами в розбудові вітчизняного мистецтва й культури взагалі. Визначено, що важливі соціокультурні проекти, започатковані вітчизняними художньо-літературними об'єднаннями 1920-х рр., не були завершені: остаточно не вирішена (на онтологічному й аксіологічному рівнях) проблема розвитку української національної культури; на певній стадії плідних пошуків був перерваний процес формування національного художнього стилю; припинені перспективні формалістичні експерименти; упродовж тривалого часу залишалися в "законсервованому" стані зародки українського архітектурно-середовищного, предметного, поліграфічного і промислового дизайну тощо.

У розділі 4 "Функціонування художньо-літературних об'єднань (30-ті роки ХХ ст. - початок ХХІ ст." розглядається діяльність творчих організацій у різних соціально-політичних умовах, пов'язаних спочатку зі становленням тоталітарного режиму, який зумовив відповідний вимір функціонування об'єднань, а потім розбудовою суверенної Української держави і певними змінами у процесі їх формування та діяльності.

У першому підрозділі "Офіційні творчі спілки та неформальні художньо-літературні угруповання в Україні (1930-1980-х рр.) охарактеризовано умови, в яких опинилися радянське мистецтво та література наприкінці 1920-х рр. Доведено, що внаслідок "культурної революції" процес самоорганізації вітчизняних творчих сил і розбудови української національної культури було штучно перервано: численні художні та літературні об'єднання ліквідовані, а більшість їх членів репресована. Тоталітарний режим здійснив політику уніфікації, централізації і бюрократизації художньо-літературного життя країни. Створені за ініціативою офіційної влади союзні об'єднання художників та письменників стали єдино можливою формою згуртування мистецько-літературних сил України на весь період існування радянської держави. Соціальною базою новоутворених організацій була сурогатна інтелігенція радянської формації, практично ізольована від світових культурних процесів. Виявлено, що Спілка радянських художників України та Спілка радянських письменників України являли собою державно-монопольні творчі організації з чіткою партійно-бюрократичною структурою і відповідною документальною фіксацією. Вони існували за територіально-адміністративним і галузевим принципами, об'єднуючи сотні митців різного віку, статі, національності, соціального походження; значна кількість членів творчих організацій входила до складу компартії. До національної культурної скарбниці, безперечно, належать мистецькі здобутки В. Касіяна, М. Дерегуса, Т. Яблонської, творчість П. Тичини, М. Рильського, М. Бажана, В. Сосюри, Ю. Яновського, О. Довженка, поезія і публіцистика покоління "шістдесятників", яскраві зразки української прози О. Гончара, Г. Тютюнника, П. Загребельного, В. Шевчука та багатьох інших авторів, котрі і в умовах тоталітарного режиму не втратили своєї творчої індивідуальності і духовної наснаги.

У другому підрозділі "Художні та літературні об'єднання в українській діаспорі" досліджуються художньо-літературні об'єднання в середовищі українських емігрантів, зокрема в Чехії, Польщі, Німеччині, Франції, США, Канаді, Австралії. З'ясовано, що ці об'єднання виконували, головним чином, етнозахисну функцію, дбайливо зберігали творчу спадщину українського народу, продукували україномовну літературу, розвивали традиції українського мистецтва. Серед перших угруповань найвпливовішими виявилися представники чеської еміграції, за ними закріпилась назва "празької школи", яка була запропонована літературознавцем В. Державним, та об'єднання "Танк" у Варшаві. Вони не були оформлені організаційно, але перенесли з батьківщини потужний заряд енергії для самоздійснення нації, намагалися врівноважити творчу автономію митця і виконання громадянського обов'язку. Пізніше "Танку" вдалося зорганізувати видавництво "Варяг" і публікувати неперіодичний літературний журнал "Ми" (1933-37 - у Варшаві; 1937-39 - у Львові). Довкола цього журналу і сформувалась нова група "Ми", до якої ввійшли українські письменники, що проживали в Польщі, та львівська літературна молодь. Виявлено, що перший ешелон українських художників-емігрантів (1920-1930-х рр.) зосередився переважно у Франції: там виник "Союз українських митців" (С. Гординський, М. Андрієнко, В. Хмелюк, О. Грищенко та ін.). Досліджено становище українських письменників в еміграції, які після війни опинилися в таборах для переміщених осіб, переважно в Німеччині й Австрії, де був заснований "МУР" - Мистецький український рух (м. Фюрт, Німеччина, 1945 р.). За час існування було проведено три з'їзди (1945, 1947 і 1948) та кілька конференцій МУР. Продовжувало традиції МУР об'єднання українських письменників "Слово" (Нью-Йорк, 1957). Мета "Слова" - сприяння розвиткові незалежного письменства й критики та забезпечення зв'язку літератури з читацькою аудиторією: під ці універсальні знамена зібралися українські письменники-емігранти з багатьох країн світу; філії організації виникли в Австралії, Аргентині, Бразилії, Великобританії, Канаді, Німеччині, Франції. Під час періодичних з'їздів координувалися дії цього розгалуженого об'єднання; його друкованим органом став альманах "Слово", а австралійська філія здійснювала видання альманаху "Нові обрії". Після війни поповнилися й ряди мистецької української діаспори, виникли нові об'єднання - Українська спілка образотворчих мистецтв (Мюнхен), Об'єднання митців-українців Америки (Нью-Йорк), Товариство молодих образотворчих митців (Нью-Йорк), Спілка українських образотворчих митців (Торонто) та інші.

У підрозділі 4.3 "Трансформація художньо-літературних об'єднань в незалежній Україні" розглядається існування творчої інтелігенції в нових соціокультурних умовах, які були продиктовані проголошенням суверенної Української держави. З'ясовано, що безпосередньо в мистецькому і літературному середовищі досі не визначено єдиного концепту культурного розвитку України; реальну ситуацію, що склалася за період існування суверенної України, не можна охарактеризувати як однозначно сприятливу для вітчизняних творчих об'єднань. Усупереч гучним деклараціям, держава не виробила дієвого механізму підтримки організацій культури, а її епізодичний інтерес до творчих кіл здебільшого зумовлений корисливими політичними цілями. У суверенній Україні продовжують існувати масові спілки художників і письменників, які набули статусу національних, підтримали курс на відродження та розбудову української культури, збільшили чисельність членів завдяки цільовим прийомам творчої молоді, але суттєво не змінилися. Водночас виникли нові творчі об'єднання - Асоціація письменників України, Національна асоціація митців, Асоціація діячів сучасного мистецтва, Асоціація арт-галерей України, Форум творчої молоді України та численні художні угруповання на місцях. Сформувалися зв'язки між провідними художньо-літературними організаціями України і творчими об'єднаннями української діаспори.

ВИСНОВКИ

У процесі дослідження мету дисертації досягнуто, всі завдання вирішено, що дозволило дійти основних наукових висновків.

1. Результати діахронічного історико-еволюційного та контекстуального аналізу інформації засвідчують, що історичний поступ вітчизняних художньо-літературних об'єднань є безупинним процесом, але відзначається різкими змінами. Амплітуда "піднесень" і "спадів" у розвитку об'єднань підпорядкована дії таких основних факторів як: стан етнонаціональної свідомості спільноти, потужність державотворчих прагнень і наявність власної держави, характер і масштаби соціокультурних задач, формування певних генерацій творчих сил зі своїм типом світосприйняття та ступінь "відкритості" України у світовий культурний простір.

2. Виявлено сутнісні ознаки художніх та літературних об'єднань: організаційні способи і принципи, типологічно-видова належність, структурні компоненти, кількісний і якісний склад тощо як "генетичний код" феномену. Доведено, що основними способами згуртування вітчизняних мистецьких сил є самоорганізація і цільова організація за ініціативою державних інститутів. Перший спосіб - найбільш поширений, він існує з давніх часів до сьогодення і виявляється особливо ефективним за рахунок динамічності, множинності, поліваріантності і режиму самонастроювання. Різноманітною виявилася і типологічно-видова належність українських художніх та літературних об'єднань. За типологією вони поділяються на: професійні, творчі, інтелектуально-творчі, виробничі, навчально-виробничі, культурні, громадсько-політичні; різновидами об'єднань є "школи", "академії", "цехи", "артілі", "майстерні", "студії", "братства", "товариства", "громади", "гуртки", "групи", "спілки", "асоціації" тощо.

3. Визначено функціональні параметри, засоби і форми діяльності художніх та літературних об'єднань як суб'єктів соціокультурних процесів. Загалом ці об'єднання належать до поліфункціональних структур, але для кожного періоду характерні свої пріоритети й особливості функціонального навантаження. Традиційно об'єднання виконують професійно-селекційну і професійно-консолідуючу функції: вилучаючи таланти з різних соціальних верств, вони сприяють становленню і розвитку професійних кадрів мистецько-літературної сфери, залученню митців до кооперованої діяльності, забезпеченню спадкоємності фахової майстерності. Найбільш плідно ці функції були реалізовані у творчих гуртах доби Київської Русі, цехових братствах і художніх школах XVI-XVII ст., літературних об'єднаннях 1920-х рр. У радянських спілках селекція творчих кадрів набула негативних рис уніфікації, нинішні художньо-літературні об'єднання приділяють особливу увагу вихованню нової генерації українських художників і письменників.

4. Висвітлено основні культурні здобутки творчих спільнот та їх значимість для свого часу і подальшого розвитку української культури. Результати діяльності вітчизняних художніх і літературних об'єднань за весь період їх існування надзвичайно важливі, але разом з тим неоднозначні. Визначні твори монументального живопису, іконопису, книжної мініатюри, давньоруської літератури продемонстрували світу потужний творчий потенціал молодої східнослов'янської держави і стали стартовим майданчиком для розвитку української етнокультури. Література і образотворче мистецтво реалістичного напряму наблизили професійну творчість до народних мас. Модерністські артефакти вітчизняного походження не відзначалися високою художньою зрілістю порівняно з російськими та західноєвропейськими досягненнями, але вони познайомили українську культуру з новітніми світовими культурними надбаннями. Найбільш суперечливою є спадщина творчих об'єднань 1920-х рр.: з одного боку це - високохудожні, новаторські за стилем, тематикою, жанрами літературні й мистецькі твори, потужний пафос "романтики вітаїзму", збагачення літературної і художньо-образної мови, що знаменують "Українське Відродження" (хоча й проникнуте націонал-комуністичними ілюзіями); з іншого боку - зразки відверто політизованої пропагандистської мистецько-літературної продукції, як талановитої, так і примітивної. Результати діяльності радянських творчих спілок - багаточисленні художні і літературні твори у дусі "соцреалізму", - уявляють собою типовий продукт соціалістичної субкультури. До національної культурної скарбниці увійшли твори окремих видатних письменників та художників-спілчан, представників генерації "шістдесятників" та емігрантських мистецьких осередків. Значення творчого доробку сучасних вітчизняних художніх та літературних об'єднань з'ясується у майбутньому.

6. Визначено особливості співвідношення індивідуалістичного і колективістського начал, свободи творчості та громадянського обов'язку, а також роль Особистостей і морально-етичних норм у історичному розвитку вітчизняних художніх та літературних об'єднань. Етноментальні властивості українства зумовили досить виразний індивідуалістичний характер вітчизняного творчого середовища, що, однак, не завадило зреалізувати й органічну потребу культури у єднанні. Основними мотивами створення художніх та літературних об'єднань в Україні були такі: забезпечення необхідних умов для професійного становлення і творчої самореалізації, турбота про спадкоємність і розвиток творчих традицій, необхідність активного освоєння нових ідейно-стилістичних течій і напрямів та їх адаптації до вітчизняних художніх реалій, спроможність гуртом здійснювати великі творчі проекти або замовлення, відчуття захищеності митців від "соціального остракизму" на моменти новаторських починань, опозиція по відношенню до офіційних культурних структур.

7. Розкрито загальний характер суспільних рецепцій на кожному етапі історичного розвитку вітчизняних об'єднань. Саме рецептивний чинник визначає повноцінність функціонування вітчизняних художньо-літературних спільнот та їх творчих здобутків через процес масової комунікації. Виявлено перспективи розвитку вітчизняних художніх та літературних об'єднань. Доведено, що характерною особливістю нинішньої ситуації є розрив між реально існуючим рівнем функціонування культури і уявленням про належний рівень існування культури, який зорієнтовано на просвітницько-експертну парадигму.

СПИСОК ОСНОВНИХ ПРАЦЬ ЗА ТEМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Романенко Г.О. Фундація та діяльність Асоціації Революційного Мистецтва України / Г.О. Романенко // Культура України: зб. наук. пр. Вип. 6: Серія: Мистецтвознавство / Харк. держ. акад. культури - Х.:ХДАК, 2000. - С. 40-47.

2. Романенко Г.О. Організація та діяльність Всеукраїнського Пролеткульту / Г.О. Романенко // Культура України: зб. наук. пр. Вип. 7: Серія: Мистецтвознавство / Харк. держ. акад. культури - Х.:ХДАК, 2000. - С. 34-39.

3. Романенко Г.О. Творча інтелігенція України у 20-30 рр. (деякі аспекти сучасної історіографії) / Г.О. Романенко // Вісних ХДАК: зб. наук. пр. / Харк. держ. акад. культури - Х.:ХДАК, 2001. - № 6. - С. 56-63.

4. Романенко Г.О. Фундація та діяльність Спілки селянських письменників "Плуг" / Г.О. Романенко // Вісник ХДАК: зб. наук. пр. / Харк. держ. акад. культури - Х.:ХДАК, 2001. - № 7. - С. 31-36.

5. Романенко Г.О. Українізація і культурний процес 1920-рр. / Г.О. Романенко // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. - Х.: Вид-во ХНУ, 2002. - № 556. Історія України. - Вип. 5. - С. 175-182.

6. Романенко Г.О. Вітчизняні літературно-художні об'єднання; ґенеза і становлення / Г.О. Романенко // Вісник ХДАК: зб. наук. пр. / Харк. держ. акад. культури - Х.:ХДАК, 2004 - Вип.12-13. - С. 116-128.

7. Романенко Г.О. Полістилістичні мистецькі об'єднання початку ХХ ст. як засіб самоорганізації культурного простору України і розбудови новітньої української культури / Г.О. Романенко // Культура України: зб наук. пр. Вип. 18. Серія: Мистецтвознавство. Філософія / Харк. держ. акад. культури - Х.:ХДАК, 2007 - С. 94-103.

8. Романенко Г.О. Офіційні творчі спілки в Україні в 1930 - х рр. / Г.О. Романенко // Вісник ХДАДМ: зб. наук. пр. / Харк. держ. акад. дизайну і мистецтв - Х.:ХДАДМ, 2007. - № 1. - С. 65-73.

9. Романенко Г.О. Особливості формування і діяльності творчих об'єднань у "франківський" період національно- культурного відродження в Україні / Г.О. Романенко // Культура України: зб. наук. пр. Вип.19. Серія: Мистецтвознавство. Філософія / Харк. держ. акад. культури - Х.:ХДАК, 2007 - С. 86-94.

АНОТАЦІЇ

Романенко Г.О. Художньо-літературні об'єднання в Україні як соціокультурний феномен. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата культурології за спеціальністю 26.00.04 - українська культура. - Харківська державна академія культури. - Харків, 2008.

У дисертаційному дослідженні здійснено культурологічний аналіз творчих об'єднань художнього і літературного профілів в Україні від прафеноменальної стадії до сьогодення. Окреслено загальні результати попередніх досліджень, джерельна і теоретична база, напрями, методологічні засади, основні методи наукової розробки теми. Автор досліджує характерну типологію художніх та літературних об'єднань, організаційні принципи, структурну будову, склад тощо.

Визначено функціональні параметри, засоби і форми діяльності художніх та літературних об'єднань як суб'єктів культурно-історичного процесу. Проаналізовано на їх прикладі співвідношення індивідуалістичного і колективістського у творчих сферах. Розкрито особливості суспільних рецепцій щодо самого культурного феномену та його творчої продукції. Виявлено і обґрунтовано оптимальні засоби подальшого розвою вітчизняних літературних та художніх об'єднань.

Ключові слова: культура, культурний простір, мистецтво, культурологія, творчі спілки, художньо-літературні об'єднання, мистецькі спілки.

Романенко А.А. Художественно-литературные объединения в Украине как социокультурный феномен. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата культурологии по специальности 26.00.04 - украинская культура. - Харьков, 2008.

В диссертации проведено культурологическое исследование художественных и литературных объединений в Украине от прафеноменальной стадии до современности. Автор исследует историческую и социокультурную динамику творческих объединений, их характерные организационные признаки, структуру, состав, типологию.

Определены функциональные параметры, способы и формы деятельности художественных и литературных объединений как субъектов культурно-исторического процесса. Доказано, что основной функцией объединений является формирование культурного пространства. Не менее актуальна для объединений и эстетическая функция, благодаря которой формируются соответствующие нормы и художественные традиции. В деятельности художественно-литературных объединений тесно связаны между собой идеологическая, этническая и национально-созидающая функции. В определенной степени объединения способствуют формированию духовной элиты общества, создают для него соответствующие культурные стандарты, идеалы, ценностные ориентиры.

В результате историко-эволюционного и культурно-контекстуального анализов установлено, что историческое развитие отечественных художественных и литературных объединений - постоянный процесс, который, однако, характеризуется резкими подъемами и спадами. Эти колебания связаны со следующими факторами: состоянием национального самосознания общества, стремлением к формированию собственной государственности, характером и масштабом социокультурных задач, формированием определенных генераций творческих сил и степенью открытости Украины в мировой культурный простор.

Изучено культурное наследие творческих объединений и его значение для дальнейшего развития украинской культуры. Результаты их деятельности за весь период существования обширны в количественном отношении и неоднозначны в качественном. Уточнено содержание, начатых и незавершенных художественными и литературными объединениями культурных проектов. Отмечено, что на каждом этапе исторического развития творческие группы поддерживали "горизонтальные" (в своем историческом пространстве) и "вертикальные" (в исторической перспективе) связи с другими социальными структурами и культурными образованиями. Раскрыт всеобщий характер общественных рецепций на каждом этапе исторического развития отечественных объединений.

Ключевые слова: культура, культурное пространство, искусство, культурология, творческие организации, художественно-литературные объединения, художественные организации.

Romanenko G.O. Art and literary associations of Ukraine as social and cultural phenomenon. - Manuscript.

Thesis for a candidate of science degree (specialty 26.00.04 - The Culture of Ukraine). - The Kharkiv State Academy of Culture. - Kharkiv, 2008.

The aim of the research is the cultural study of art and literary associations of Ukraine from ancient times to the present time. The author has also examined historical and social-cultural development of creative association of art and literary types, their organizational features, structural components, contents, and typology. Functional parameters, methods and types of activity of associations have been defined as subjects of cultural and historical process. It has been proved that the main function of art and literary associations are the formation of cultural space. The aesthetic function is no less vital for the associations. Due to this function the corresponding norms and art traditions are being formed. The close binding is obvious in the activity of literary and art associations between such functions as ideological, ethno-forming and national creating.

As a result of historical and evolutional analysis it has been considered that historical development of local art and literary associations is a continuous process, however, this process can be described by alternate rises and recessions.