Українські народні флористичні композиції (квітчання): історія, функції, типологія, художні особливості

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ КУЛЬТУРИ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата мистецтвознавства

УКРАЇНСЬКІ НАРОДНІ ФЛОРИСТИЧНІ КОМПОЗИЦІЇ (КВІТЧАННЯ): ІСТОРІЯ, ФУНКЦІЇ, ТИПОЛОГІЯ, ХУДОЖНІ ОСОБЛИВОСТІ

Спеціальність 26.00.01 - теорія та історія культури

ФЕДУЩАК Марія Львівна

Харків-2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського Національної академії наук України.

Науковий керівник: доктор мистецтвознавства,

старший науковий співробітник

Найден Олександр Семенович,

Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського, провідний науковий співробітник відділу культурології та етномистецтвознавства (м. Київ)

Офіційні опоненти: доктор мистецтвознавства,

старший науковий співробітник

Селівачов Михайло Романович,

Мистецький інститут художнього моделювання

і дизайну, завідувач кафедри декоративного мистецтва (м. Київ)

кандидат мистецтвознавства, доцент

Осадча Віра Миколаївна,

Харківська державна академія культури,

завідувач кафедри народного співу та музичного фольклору

Захист відбудеться “_6_” _листопада 2008 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.807.01 у Харківській державній академії культури за адресою: 61057, м. Харків, Бурсацький узвіз, 4, Мала зала.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківської державної академії культури за адресою: 61057, м. Харків, Бурсацький узвіз, 4.

Автореферат розісланий “2” жовтня 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Ю. І. Лошков

ВСТУП

флористичний композиція творчість український

Актуальність теми. Стан національної культури значною мірою зумовлюється процесами взаємовпливу і взаємопроникнення. Проблеми національної духовності великою мірою спричинені тенденціями уніфікації культурного простору країн і порушенням або забуттям глибинних історично-культурних народних традицій. До призабутих національних і загальнолюдських виховних традицій, пов'язаних з етичною й естетичною функціями, належить традиційне прикрашання квітами - квітчання.

Наукове дослідження цієї складової культурного національного надбання відкриває новий ракурс українців сприйняття вітчизняних духовних скарбів, доводить доцільність підходу до квітчання як наукової проблеми, збагачує вітчизняну культуру, розширює сферу мистецтвознавства, створює теоретичну базу для розвитку сучасної флористики на національній основі, започатковує новий напрям подальших досліджень.

Для духовного розвитку сучасній людині необхідно звертатися до минулого, до витоків своєї культури. Перспективність вивчення народного мистецтва зумовлена підвищеним інтересом урбанізованого суспільства до виробів ручної праці, до тих його видів, які зуміли в бурхливий вік науково-технічного прогресу зберегтися, протистояти промисловим виробам широкого вжитку, оновилися на основі традиції минулого.

Турбота і дбайливе ставлення до народної художньої творчості - важливе питання політики України у сфері культури, тому дослідження її народної складової набуло в наші дні особливого значення, стало актуальною проблемою. У наш час поширене декорування квітами, проте флористичні вироби ще не стали предметом ґрунтовної наукової розвідки. Таким чином, назріла потреба виявлення квітчання, досі не вивченого в нас явища художньої культури.

Зв'язок теми з науковими програмами, планами, темами. Дослідження здійснено в рамках наукової програми відділу культурології та етномистецтвознавства ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України “Проблема цілісності культури в перспективі українських гуманітарних традицій”.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження - теоретично обґрунтувати специфіку квітчання як явища художньої культури в контексті розвитку від міфопоетичної епохи донині, систематизувати українські народні флористичні композиції з урахуванням традицій інших народів.

Для досягнення цієї мети в праці намічені такі основні завдання:

охарактеризувати флористичні композиції як явище художньої культури, дослідити їхні зв'язки з іншими її видами;

ввести в науковий обіг український термін “квітчання” як альтернативу словам іншомовного походження, розв'язати лексичну проблему ікебани-квітчання;

дослідити історію квітчання;

вивчити рослинні мотиви української народної творчості як аспект квітчання;

зібрати і систематизувати традиційні українські флористичні композиції, висвітлити їхні локальне розмаїття, типові риси, композиційні та кольорово-пластичні особливості, простеживши характерні риси традиційного аранжування квітів в окремих народів;

висвітлити функції і символіку квітчання;

виявити місце квітчання в структурі мистецтв.

Об'єкт дослідження - традиційне квітчання.

Предмет дослідження - українські народні флористичні композиції.

Методи дослідження. При вирішенні поставлених у дисертаційному дослідженні завдань ми застосовували методи “польових досліджень”, художнього аналізу, індукції, абстрагування, порівняльний метод, метод гіпотез і припущень, також - “стиль мислення”, який ілюструють “теорема про неповноту знань” і міждисциплінарний підхід.

Ступінь вивченості проблеми. Хоча українське традиційне квітчання практично не вивчено, відомості, здебільшого фраґментарні, розпорошені в численних дослідженнях. Під оглядом етнографії до питання прикрашання рослинами підійшли М. Максимович, Ф. Вовк, В. Шухевич, О. Воропай, С.Килимник, Н. Здоровега, В. Борисенко, О. Курочкін та ін. Рідше його торкалися мистецтвознавці О. Найден, Г. Стельмащук. З точки зору фольклористики це питання розглядали Е. Гаврилюк, В. Голобородько. Традиційне оздоблення квітами в Україні привернуло увагу флористів М.Табунщикова, Г. Корнієнко й І. Добруцького.

Рослинні мотиви в пластичних видах українського народного мистецтва розглядали О. Найден, М. Селівачов, С. Китова.

На етапі дослідження генези і символіки квітчання теоретичною основою послужили праці К. Сосенка, О. Найдена, а також відомості про японську ікебану, почерпнуті з монографії В. Пронникова. Цінною інформацією про рослинне прикрашання в різних частинах Європи й Азії забезпечили праці із серій “Календарные обычаи и обряды…” та “Брак у народов…”. Аналітичному етапові цього дослідження передувало ознайомлення з деякими відомостями з астрономічної царини доробку І. Климишина.

Наукова новизна одержаних результатів. Новизна дисертації полягає в запровадженні до наукового обігу поняття “квітчання”, що відображає явище художньої культури - прикрашання квітами. При аналізі флористичних композицій визначаються їхні пластичні ознаки, встановлюється аналогія образів і мотивів флористичних композицій з образами й мотивами прикладного й словесного фольклору.

Наукова новизна дослідження підтверджується наступними положеннями:

поглиблено типологію флористичних композицій;

запропоновано класифікацію вінкоподібних атрибутів, висвітлено маловідомий весільний знак - барвінковий віночок;

досліджено художні особливості і функції народних флористичних композицій;

знайдено місце флористичних композицій у структурі мистецтв;

виявлено, що на віддалених теренах існували схожі мотиви флористичних композицій та лінгвістичні ознаки;

розвинуто трактування “золотої теми” усної словесності;

виявлено космологічні мотиви українського народного квітчання;

встановлено, що підпорядкованість календарних обрядів космічним ритмам проявлялася і в переміщеннях свят за датами у зв'язку зі змінами космічної ситуації. Ця залежність дає ключ до пояснень обрядово-міфологічних фактів і, можливо, послужить методом визначення приблизного часу появи деяких архаїчних артефактів;

у праці подано орієнтовну епоху виникнення квітчання як семіотичної структури;

зроблено спробу розшифрувати приховану суть деяких обрядових, міфічних і казкових образів, прямо або опосередковано пов'язаних із квітчанням.

Практичне значення одержаних результатів полягає в збагаченні методичним інструментарієм фахівців-флористів, керівників фольклорних колективів, художників-прикладників при застосуванні рослинних елементів для створення національних мотивів у композиціях мистецьких виробів; у можливості використання теоретичних положень та висновків дисертації при укладанні спецкурсів у галузі культурології та мистецтвознавства. Надбання українського традиційного квітчання може стати програмною основою при інтеграції в сучасні міжнародні асоціації флористів. Використання матеріалів дисертації доцільне в рамках факультативної і позашкільної навчально-виховної роботи з учнями середніх і старших класів. Етичний і естетичний аспекти квітчання варто враховувати при укладанні шкільних програм.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертації апробовані на 4 конференціях: Всеукраїнській науково-практичній конференції “Українознавство в педагогічному процесі освітніх установ” (Івано-Франківськ, 9-10 жовтня 1997 р.); науково-практичній конференції “Християнство в Україні на межі третього тисячоліття” (Івано-Франківськ, 26 лютого 2001 р.); Міжнародному симпозіумі “Комплексне дослідження духовної культури слов'ян: художня картина світу” (Київ, 22 травня 2002 р.); науково-практичній конференції педагогічних працівників “Інноваційні підходи до організації освітнього простору. Національна та загальногуманістична спрямованість освіти міста” (Івано-Франківськ, 25 серпня 2004 р.).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 14 праць, 4 з них - у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації. Робота обсягом 267 сторінок складається зі вступу, чотирьох розділів і висновків (180 сторінок), а також додатків (67 сторінок), списку використаних джерел (212 назв).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, охарактеризовано джерельну базу роботи, визначено мету, основні завдання, об'єкт і предмет дослідження, методологічну основу, наукову новизну і практичне значення.

У розділі 1 “Історичний і культурний аспекти розвитку українського квітчання в контексті світової флористики” простежено витоки і напрями розвитку флористичних композицій і рослинних мотивів народної творчості.

У підрозділі 1.1 “Історіографія рослинної символіки” подано коротку характеристику праць, в яких розглянуто або заторкнуто питання рослинної символіки. Науковці по-різному тлумачать рослинні атрибути і символи, можливо, тому, що в історичному розвитку ці символи набували різних значень. Дослідники, виявивши якусь із стадій світоглядної еволюції, по-своєму мають рацію: на етапах культурного розвитку рослинні символи й атрибути могли акумулювати всілякі ідеї.

У підрозділі 1.2 “Виникнення і розвиток флористичних композицій” обґрунтувано положення про те, що прикраси з квітів та рослинні обрядові атрибути виникли в первісну добу. Твори з квітів - синтез природи і мистецтва. Вони хоч нетривкі і тимчасові, але водночас довговічні в історичному плані.

Виявлено, що квітчання, як і інші види мистецтва, розвивалося двома напрямками: традиційним народним та елітарним, мінливим, залежним від стилю і моди. Особливо розвивалася елітарна флористика в Західній Європі і Японії.

Визначено роль квітково-рослинного декору в умовах сучасної технізації та урбанізації, з'ясовано характерні риси європейських квіткових композицій і нові тенденції розвитку сучасної флористики.

Головна причина деякого відставання розвитку українських флористичних композицій від західноєвропейських та японських може бути прихована в ментальності українця, що проявлялася в дбайливому ставленні до живої природи. Це спричинило пожвавлений розвиток квітчання у вигляді рослинних орнаментів у порівнянні з флористичними композиціями.

“Рослинні мотиви в українській (східнослов'янській) народній творчості” розглянуто й узагальнено в підрозділі 1.3. Матеріальні залишки суто рослинних композицій нетривалі, тому історію флористичних композицій вивчають на рослинних подобах та образах, які зберігаються довго.

Візерунки походять із глибокої давнини. Український орнамент зберігає архаїчні знаки з кам'яного віку, що підтверджують археологічні знахідки. Про давність мотивів свідчить їхній геометричний характер. У структуру знаків-символів покладена особливість міфопоетичного мислення людства.

Домінування рослинних мотивів - характерна риса українського орнаменту. Вони притаманні українському народному розписові (писанка, стінопис, мальовка, малюнки на скринях і дверях) і декоративно-ужитковому мистецтву (вишивка, ткацтво, кераміка, лозоплетіння). Проте для давніх орнаментальних рослинних мотивів і мотивів із “фітоморфними” назвами характерні невираженість ботанічних ознак, зображення ірреального рослинного світу, а назви більшості орнаментів метафоричні. У квітковий орнамент трансформувалися геометричні, антропо- й зооморфні зображення. Найчастіше “квітки” - це шести-восьмипелюсткові розетки, зірки. З рослинними мотивами пов'язані астрально-солярно-лунарні символи. У мотиві “вазон” добачають не трав'янисту рослину, а дерево - Світове дерево, що є графічним виразом одного з найстародавніших загальнолюдських уявлень про світобудову.

Пишний рослинний орнамент з'явився в українському народному мистецтві під впливами епох та стилів ренесансу, бароко, рококо. Виникли близькі до натури й умовні мотиви квіток. Проте декоративність приховала початкову символіку орнаменту.

Квітка була основою живопису К. Білокур. За О. Найденом, “її рослинний універсум… є проявом найвищих духовних здобутків нашої культури. І не тільки нашої”.

У фольклорі рослини теж переважно фантастичні, часто мають метафоричний зміст (людської долі, дівчини, чесності нареченої, космологічний). Фольклорне дерево мало значення і Райського дерева, і Дерева роду. Гіпотетично “золота тема” українського фольклору таїть у собі міфопоетичне розуміння і сприйняття краси блиску небесних світил, а квіти в народній творчості символізують зірки.

Інформація про рослинні мотиви української народної творчості слугуватиме для екстраполяції деяких узагальнень на флористичні композиції.

У розділі 2 “Композиційні й кольорово-пластичні особливості дівочих вінків та квітчальних весільних атрибутів” виявлено особливості знакового головного убору дівчини і локальне розмаїття флористичного супроводу шлюбної церемонії.

Поняття “вінок” стосується як дівочого убору, так і одного лише елемента в накритті голови нареченої (нареченого); сама ж прикраса голови молодої мала чимало локальних різновидів і відповідно варіантів назв, а власне вінком її називали рідко. Для зручнішого розмежування цих понять пропонується вінком називати головний убір дівчини у формі кола, вінцем - розмаїтий декор у накритті голови нареченої (і дружки), а вінчиком або віночком - барвінковий символічний шлюбний атрибут молодих. Декор був лише візуальною домінантою весільного головного убору, а смисловою - барвінковий вінчик.

У підрозділі 2.1. “Дівочий вінок” висвітлено варіанти святкового накриття голови дівчини. Вінок як головний убір дівчини найменше зберігся не те що в побуті, але і в пам'яті старожилів. Дівочі вінки поділяють на звиті, вінки-обручі та комбіновані. Виплітання дівочого вінка вимагало творчого підходу, урахування і вимог традиції, й індивідуальних запитів та смаку дівчини.

Барвінковим віночкам присвячений підрозділ 2.2. “Шлюбні барвінкові вінчики”. Вінчик - символічний знак, деколи малопомітний у пишному головному уборі, але якраз із ритуалу його виготовлення розпочиналося весільне дійство. Барвінковий вінчик, що символізував чесність нареченої, плели (шили) тільки тим, хто вступав у шлюб уперше. Віночки належали виключно молодим. По весіллі віночки зберігали. Основним елементом шлюбних віночків був барвінок.

Переважно починала шити вінчик мати (батьки) нареченої і нареченого, а продовжували свашки - запрошені жінки, що жили в першому шлюбі та в сімейній злагоді. Шлюбні барвінкові вінчики золотили.

Незважаючи на незначний набір вихідних матеріалів, віночкам притаманні гнучкі варіативні ознаки. Лише на території Івано-Франківської області представлена низка композицій від мініатюрних до помпезних. Вінчикам властиві тяжіння до геометричних форм, графічність, золотий, зелений і червоний (вишневий) кольори.

Золотий і зелений кольори, що перегукуються з фольклором, натякають на їхню архаїчність. Мотивні одиниці барвінкового вінчика - спіраль, коло, хрест, “вісімка” і розетка - характерні для різних орнаментів - і сучасних, і неолітичних.

Аналогічно в традиціях багатьох народів особливими знаками підкреслювалась незайманість нареченої.

Зібрані дані про весільні вінці проаналізовано в підрозділі 2.3. “Вінець нареченої”. Головний убір молодої в першу чергу привертав увагу, хоча сприймався в цілості з усім вбранням. Весільні головні убори молодої різнилися між собою і декором, і конструкцією, проте в них можна виділити складові частини, характерні для більшості варіантів: начільну пов'язку, різнокольорові стрічки, що звисають, напотиличний пучок квітів чи нанизаних намистин, шлюбний барвінковий вінчик і декор - квіти (вінець).

Вінець - основна декоративна частина головного убору молодої. Як скромніші, так і розкішніші вінці наречених можна вважати мистецькою вершиною українського традиційного квітчання. Вони свідчать про вишукане художньо-естетичне відчуття їхніх колективних авторів. Вінці відзначалися насиченістю декором, орнаментальністю і локальною своєрідністю. У них простежується аналогія зі стрічковими, розетовими, сітчастими орнаментами.

Ці вироби не канонічні, традиція їхнього оформлення могла змінюватися під різними впливами. Виготовляли їх народні умільці. Роблені квіти, як правило, вигадані, не мали своїх натуральних відповідників. Давністю, мабуть, вирізняються ті накриття голови молодої, що складалися з окремих деталей, які прикріпляли до сплетеного особливим способом волосся і конструювали плетінням, обмотуванням, зав'язуванням, пришпилюванням.

У підрозділі 2.4. “Інші весільні квіткові відзнаки” досліджено особливості весільного деревця, “прапора”, квіткових оздоб засватаної дівчини, нареченого, дружки, дружби, сватів, флористичних відзнак події одруження останньої дитини в сім'ї.

У розділі 3 “Типологічні ознаки та способи побутування квітчання в календарній і родинно-побутовій обрядовості українського та інших народів” систематизовано обрядові флористичні вироби за формальними ознаками, проаналізовано їхні художні особливості. Наші дослідження підтвердили влучність поданого К. Білокур групування квітів “чи в пучок, чи в вінок”, а також виявили й інші форми рослинних композицій. Установивши ритуальну еквівалентність дерева та пучка квітів, календарно-обрядові флористичні композиції за формальними ознаками можна об'єднати в чотири групи. До першої слід віднести пучки зілля, композиції, що імітують дерево, а також і саме дерево, друга група - це вінки (кола), до третьої ввійдуть хрестоподібні вироби, а всі інші композиції становитимуть четверту групу. Цей поділ доволі умовний, бо пучок, вінок і хрест часто бувають елементами одного цілого.

Для повнішої картини українських народних флористичних композицій їхні різновиди висвітлено в порівнянні зі схожими в культурах інших народів.

У підрозділі 3.1. “Особливості рослинних компонентів квітчання й окремі рослини у народних обрядах” охарактеризовано вихідний матеріал флористичних композицій та обрядове оздоблення окремими рослинами, які часто фігурували як самостійні атрибути, а подекуди ті рослини оздоблювали, і вони ставали флористичними композиціями.

Основний матеріал - окремі види дерев'янистих і трав'янистих рослин, які вирізнялися запахом, кольором, будовою, здатністю зберігатися в сухому стані, лікувальними властивостями.

У підрозділі 3.2. “Пучок” систематизовано дані про атрибути різних обрядів, які відповідають цій формі: пучок трав'янистих рослин, гілок, деревце (живоросле й зрубане), сніп.

Трав'янисті рослини. На Водохреще зв'язували кропильце для свяченої води, компонували трійцю зі свічок, сухоцвітів та інших доповнень. До дня св. Івана по букетові причіпляли на обидві половини вхідних дверей. На серпневі свята освячували пучки квітів, городини й садовини.

Гілки дерев і кущів. Розбруньковані гілки верби в обряді Вербної неділі побутували і без прикрас, і декоровані. До дня св. Юрія був звичай встромляти в скибу дерну квітучу та ще оздоблену гілку - віху.

Дерева. На зимові свята плодові дерева обв'язували соломою зі снопа-“діда”. Перед святом Трійці східнослов'янські дівчата сплітали в лісі вінки з гілля берези, не відриваючи їх від дерева. “Троїцьким дубом” (“явором”) слугувала вкопана оздоблена висока жердина. Важливим елементом української обрядовості в день літнього сонцестояння було купальське деревце. Подекуди на свято Спаса посвячували цілі деревця з нанизаними на гілках фруктами і декоровані квітами. 1 вересня на базарах торговці прибирали зрізане деревце. Увійшло в традицію відзначати завершальний етап будівництва нової хати деревцем-“квіткою” на першій крокві.

Прийнято вважати, що новорічна ялинка поширювалася Європою з Німеччини з початку ХІХ ст. і тривалий час не проникала в народну обрядовість. Проте виявлено, що вічнозелені гілки і верхівки хвойних та інших деревець як атрибути народних зимових свят здавна були відомі в культурі різних народів.

Сніп. З колосків першого снопа виготовляли різдвяного “діда”, а також з останніх формували сніпок. При завершенні жнив женці сплітали з найкращого колосся господареві “косицю” (“квітку”).

Підрозділ 3.3. “Вінок” висвітлює давню традицію укладання вінків.

Вінком декорували глечик для посвячення води і йорданський хрестик на криниці й воротах, до свята Божого Тіла жінки сплітали по декілька віночків, майське дерево вивершували прикрашеним колом, вінком заквітчували корівок у день св. Юрія. Як атрибут купальської та обжинкової обрядовості зустрічаємо традиційний дівочий вінок.

У підрозділі 3.4. “Хрест” розкрито особливості флористичних композицій, побудованих на мотив хреста, який буває чітко виражений або й прихований.

Хрест можна розпізнати у “квітці” на хаті, у листяних аплікаціях на віконному склі на Зелені свята і весіллі, у хатніх оздобах із польових квітів на св. Івана.

Особливо видніє мотив хреста на свято Водохреще. Це і великий крижаний хрест, і маленькі заквітчані дерев'яні хрестики на криницях і брамах, і знаки на дверях або стінах, і витончені візерунчасті “хрести” із соломинок на віконних шибках.

Подекуди на св. Макавеїв установлювали високі хрести, прикрашали їх квітами і маківками, зверху чіпляли гарбузову маску.

Цей мотив прихований у різдвяній прикрасі із соломки - “павуку”. Чотирираменну будову мали “дід”, колосяна обжинкова “квітка”, трійця. Перехрестя з червоних ниток було в центрі обжинкового вінка та шлюбного барвінкового віночка.

“Інші типові форми флористичних композицій” досліджено в підрозділі 3.5. Згідно із зібраними даними квіткова ґірлянда в українській народній традиції не була самостійною композицією. Її намотували на каркаси ритуальних фігур, нею декорували хрести.

Мотив піраміди має підвісна різдвяна конструкція із солом'яних восьмигранників - “павук”. Підвісну кулясту композицію з позолочених колосків до цього ж свята називали “їжаком”. Серпо- і серцеподібну форму можна розгледіти в обжинковій “бороді”, у прикрашених квітами і стрічками серпах останнього дня жнив, у колосяному вінкові імениннику Василеві, у вінках із сухоцвітів, призначених для померлих.

Дугасті форми характерні для ряду весільних українських атрибутів. Віялоподібний вигляд має звичайний, на перший погляд, віник, проте він буває і обрядовим атрибутом, а маленькі прикрашені вінички бачимо сьогодні на прилавках серед сувенірів.

У рослинний матеріал наряджали дівчину-кустину на свято Трійці, персонажів дівочої Меланки - на Новий рік.

Подекуди обжинковому атрибутові надавали зооморфного вигляду і відповідну назву (коза). В багатьох обрядах фігурували ляльки, виготовлені з природної сировини, зодягнені і заквітчані (на Івана Купала, 1 вересня, на Зелені свята). Природний матеріал слугував і для виготовлення різноманітних дитячих іграшок.

У підрозділі 3.6. “Композиційна формула квітчання” узагальнено композиційні особливості українських народних флористичних виробів. Пучок, вінок, хрест, різнобарвні стрічки і декоративне наповнення з квітів часто фігурують як елементи однієї композиції.

Отже, матеріалом для квітчання слугували: 1) живі рослини, що переважно при висиханні зберігають форму і частково колір упродовж деякого часу; 2) сухий природний матеріал (соломка, колосся, сіно); 3) рукотворні квіти (роблені та мальовані); 4) декоративні та конструктивні елементи з природних і штучних матеріалів.

Флористичним виробам властиві ритм, зокрема метричний, симетрія, статичність, підкреслена компактність більшості композицій, насиченість декором.

Головний виражальний засіб флористичних композицій - пластичність. Саме у формі проявляються канонічність і поліваріантність квітчання, формою найкраще передається його зміст. Природні яскраві барви надавали композиціям особливої виразності. Серед поліхромності виділяються золотиста, зелена і червона барви.

З'ясовано, що українське народне квітчання охоплює взірці з різними художньо-естетичними й конструктивними ознаками: вишукане оздоблення вінця і граничний лаконізм квітчання окремими рослинами; компактність переважної більшості композицій і ажурна легкість підвісних “павука” і “їжака”. Здебільшого флористичні композиції просторові, є і площинні.

У традиційних композиціях із природного матеріалу можна виявити ряд мотивів і елементів, притаманний і іншим видам українського народного мистецтва: Світове дерево, коло, хрест, розетка, спіраль, волюта, меандр.

У розділі 4 “Призначення флористичних обрядових композицій” визначено доцільність укладання народних рослинних виробів розглядом їхніх функцій, порушено проблеми символіки квітчання.

Підрозділ 4.1. “Обрядова функція квітчання”. У способах побутування флористичних композицій найвиразніше простежується обрядова функція квітчання, адже більшість відомих нам традиційних рослинних композицій існувала в минулому як атрибути родинних та календарних обрядів. У календарній обрядовості українців рослинні композиції фігурували в усіх порах року.

Визначено, що використанню рослин для обрядових потреб посприяли їхня досконалість, загальна доступність, циклічність життя і синхронність їхнього розвитку з порами і місяцями року.

Рослина - невід'ємний атрибут релігійного обряду. В сучасній сакральній обрядовості українців можна виділити два поняття: східний церковний обряд і народний, пов'язаний з релігійними святами. Рослини застосовують для декорування храму, для посвячення і при відзначенні релігійних свят у родинному колі. Часто дослідники народних традицій пов'язують їхню обрядову функцію з магічною. На наш погляд, ці функції слід розділяти.

“Утилітарно-магічну функцію” розглянуто в підрозділі 4.2. З'ясовано, що ряд звичаїв, пов'язаних із рослиним світом, мав прагматичний аспект і забарвлення забобонів або ворожбитства. Нам видається, що магічна функція рослин похідна від символічно-обрядової і властива не так флористичним композиціям, як окремим рослинам, тому магічне - не обов'язково художньо-естетичне.

У підрозділі 4.3. “Естетична функція” зазначено, що здавна в Україні плекали естетичні відчуття від споглядання краси квітів-рослин - самих та в художніх поєднаннях. Нині важко судити, чи естетична функція квітчання похідна від обрядової та інформативної, чи вони були рівнозначними в синкретичну добу його виникнення.

“Етичну функцію” розкрито в підрозділі 4.4. Українці надавали великого значення моральності молоді. Це було запорукою міцного шлюбу, пошани до батьків, культу предків, охорони природного довкілля. Важливу роль у вихованні відігравало квітчання - процес, який сприяв формуванню особистості. Нетривкі флористичні вироби були засобом закріплення і передавання з покоління в покоління багатьох етичних норм.

У підрозділі 4.5. “Інформативна функція” зроблено спробу з'ясувати семантику квітчання. Цьому передує аналіз фольклору, що пояснює ряд багатовікових таїн, які стосуються календарних проблем, космологічних і світоглядних уявлень предків.

Виявлені тенденція до пересування обрядів за календарними датами і нашарування різних обрядів в одному святі пояснюють какофонію окремих свят, зокрема купальського.

Висловлено припущення про обрядові дії як інсценізацію небесних явищ, невидимих для людського ока в сонячному промінні, і про те, що, спостерігаючи за повнею Місяця, у давнину могли визначати протилежне сузір'я, в якому перебуває Сонце. Простежено семантичну відповідність сузір'ям деяких обрядових, казкових і міфічних персонажів.

В українських народних казках і обрядах та фольклорі інших народів фігурує образ доброго діда. Є підстави вважати його божеством наших предків.

Дослідження рослинних мотивів народної творчості показали, що фольклорна квітка метафорична. Також і квітка в композиції, імовірно, означала зірку, а композиція з квітів та солом'яних елементів - сузір'я. Серпо- і серцеподібні вироби відображали Місяць, кулясті з відцентровими променями - Сонце. Установлено, що обрядове дерево - орієнтир в просторі і часі: як і пучок рослин, воно символізувало життя, Світове дерево, Галактику. Вінок-коло - символ вічності, екліптики, знак повноліття дівчини. Барвінковий віночок засвідчував незайманість наречених. Антропо- й зооморфні фігури втілювали астрально-міфологічні образи. В обжинково-різдвяному атрибуті, імовірно, зберігся слід первісної монотеїстичної релігії: “дід”, “борода” - бог Рода^?.

Висновки

1. Українські народні флористичні композиції і квітчання загалом - яскраве культурне явище зі своєю історією, художніми властивостями, функціями, семантикою, поєднане з іншими видами мистецтв та середовищем побутування, має самобутні й надетнічні ознаки, традиційну й елітарну галузі, сучасні напрямки розвитку.

2. Укладання флористичних композицій складає особливий вид творчої діяльності, заснований на художньому застосуванні здебільшого природної сировини. Народні флористичні композиції, задіяні в обрядах календарного циклу, перебували в оселі лише деякий, визначений звичаєм час, проте поновлювалися тієї ж пори щороку, зберігаючи сталість форм. Квітчання було й залишається засобом відділення святкового від буденного, підкреслює особливість свята, створює урочистість. Рослинні композиції сприймалися раніше і в наш час виявляються в гармонійній єдності з об'єктом прикрашання, іншими видами квітчання, виробами декоративно-ужиткового мистецтва, народного розпису.

3. Українське, європейське квітчання, японська ікебана - імовірно, різні гілки прадавньої культури, які набули національних рис. З цих міркувань типові європейські флористичні вироби доречно називати не “ікебаною”, а “пучком” (“китицею”, “букетом”), “композицією”.

4. В Україні збереглася спадкоємність багатовікових художніх традицій, як і взаємозв'язки і взаємовпливи з іншими видами народної творчості. Народні флористичні композиції, акумулюючи колективний досвід художньої передачі знаків і символів, не втратили архаїчних мотивів, що відображають давній світогляд. Імовірно, традиційна галузь квітчання зберігає художні й семантичні ідеї з кам'яного віку, а елітарна, що базується на традиційній, еволюціонує водночас із розвитком культури.

5. Матеріальна основа флористичних композицій і прив'язаність до певних свят і дат поєднує їх із декоративно-ужитковим мистецтвом і фольклором. Характерна риса української народної творчості - домінуваня рослинних мотивів та мотивів із “фітоморфними” назвами. Їм властиві стилізація, символічність і метафоричність. Враження від споглядання блиску небесних світил, мабуть, відтворено в “золотій темі” усної словесності, де квіти виступають символами зір.

Аналіз українського фольклору свідчить про наявність у наших предків деяких астрономічних знань, уміння визначати міфопоетичні координати небесних тіл. Сюжети й образи казок і міфів, мотиви прикладної народної творчості були своєрідними засобами фіксації і передання знань про світобудову.

Усна народна творчість послуговувалася описом, розпис, вишивка - площинним зображенням, а флористичні композиції - переважно тривимірними моделями. У порівнянні із зображеннями й описами вони були наочніші, але нетривкі.

6. Квітчання поєднувало як найпростіші способи прикрашання окремими рослинами, так і вишукані в художньому плані та в способі виконання флористичні вироби.

Основні типові форми українських народних флористичних композицій - пучок, вінок, хрест - часто поєднані між собою. Зустрічаються й інші варіанти: різноманітні весільні вінці і барвінкові віночки, гірлянда, піраміда, куля, форми серпа і серця, дуги і віяла, антропо- і зооморфні фіґурки та ряджені в рослинний матеріал.

Самобутні ознаки квітчання особливо проявлялися в дівочих та весільних головних уборах і знаках, а схожі, у тому числі й з атрибутами інших народів - переважно в календарній обрядовості.

Прийоми ритму у квітчанні корелювали з календарним циклом, космічними ритмами. Характерна для народних флористичних композицій симетрія і зумовлена нею статичність підкреслювали урочистість обставин. Окрім цього, квітчанню властивий і динамізм, але не так, як композиційний прийом, а як реальна рухомість елементів композиції. Динаміка квітчання проявлялася і у фактах відсутності та наявності рослинних атрибутів синхронно з календарними обрядами.

Головний виражальний засіб квітчання - пластичність. Також особливої виразності надавали композиціям природні яскраві барви, найпоширеніші з них - золотиста, зелена, червона.

7. Якщо сьогодні ми трактуємо флористичні композиції як прикрасу, то в минулому, окрім естетичної функції, квітчання слугувало вагомим обрядовим атрибутом, виховним чинником, семіотичним засобом. Магічну функцію приписували не так флористичним композиціям, як поодиноким рослинам.

8. Квітчання в глибоку давнину послуговувалося семантичними засобами - метафорою, символом, знаком. Існувала смислова єдність між рослинними композиціями і космічними явищами: у квітчанні знаходимо “золоту тему”, астральні, лунарні й солярні мотиви. У багатьох флористичних композиціях можна розпізнати складний космологічний образ: деревце (пучок), можливо, символізувало Світове дерево - Галактику, вінок - коло екліптики, основа - нашу Землю, стрічки - веселку, а хрест був об'єднувальним просторово-часовим знаком.

З'ясування суті квітчання привело до виявлення тенденції переміщення свят у зв'язку з космічною ситуацією та закріплення їх за різними календарними датами. Відкриття цієї скерованості свят у традиціях різних народів, а також співвідносності ряду флористичних композицій з певними сузір'ями дозволяє з припущенням обчисляти час зародження того чи іншого обряду; гіпотетична дата виникнення квітчання - VІІ тис. до н. е.

9. Квітчання пов'язане із сакральною обрядовістю, однак у ньому не знайдено ознак ідололатрії. Навпаки, тут збережені сліди первісних монотеїстичної і астральної релігій, а пов'язані з обрядовою рослинністю елементи ворожінь та забобонів, можливо, є залишком нашарувань стадіально пізніших магізму й анімізму.

10. Флористичні композиції, на наш погляд, слід відносити до мистецтва оформлення, яке разом із декоративно-ужитковим та монументально-декоративним належить до декоративного мистецтва.

Квітчання має вагоме пізнавально-виховне значення. Компонування квітів привчає спостерігати за природою, розширює рамки естетичного виховання, розвиває художній смак, творчі здібності, сприяє формуванню гармонійно розвиненої особистості.

До напрямків подальших досліджень можна віднести з'ясування регіональних особливостей українського традиційного квітчання; поглиблене дослідження художніх і конструктивних особливостей, техніки виконання дівочих вінків, весільних вінців і вінчиків; аналіз сучасного квітчання кінця ХХ - початку ХХІ ст.; визначення педагогічного аспекту квітчання.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Федущак М. Прикрашання квітами - квітчання. Погляд на окреме явище культури / Марія Федущак. - Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2004. - 60 с.: іл.

Федущак М. Китиця квітів - символ світового дерева / Марія Федущак // Галичина: Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис. - 2002. - № 8. - С. 171-176.

Федущак М. Обрядові функції та декоративні особливості весільного барвінкового віночка / Марія Федущак // Вісник Прикарпатського університету. Мистецтвознавство. - Івано-Франківськ. - 2003. - Вип. 5. - С. 170-177.

Федущак М. Обрядовий вінок як пластична, кольорова, космологічна структура / Марія Федущак // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури. - 2003. - Вип. 10. - С. 301-310.

Федущак М. Українське традиційне квітчання: пошуки композиційної формули / Марія Федущак // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури. - 2003. - Вип. 11., ч.2. - С. 41-45.

Федущак М. Етичний аспект українського квітчання / Марія Федущак // Українознавчі студії. - 2001. - № 3. - С. 221-225.

Федущак М. Українське квітчання серед аналогічних явищ інших народів / Марія Федущак // Українознавчі студії. - 2002-2003. - № 4-5. - С. 331-338.

Федущак М. Пошук образу Галактики в українському квітчанні / Марія Федущак // Мистецтвознавчі аспекти славістики. Наукові записки культурологічного семінару: зб. наукових праць / ред. кол.: І.М. Юдкін (відп. ред.) та ін. - Вип.2. - К., 2002. - С. 33-37.

Федущак М. Українське квітчання, японська ікебана: порівняльний аспект / Марія Федущак // Комплексне дослідження духовної культури слов'ян: Колективна моногр. / [за ред. І.М. Юдкіна; упоряд. В.О. Захаржевська; ред. кол.: В.О. Захаржевська, А.І. Муха, С.В. Тишко та ін.]; НАН України. Український Комітет Славістів. - К., 2004. - С.111-116.

Федущак М. Квітчання житла в Галичині / Марія Федущак // Народне мистецтво. - 2004. - № 1-2. - С. 62-63.

Федущак М. До питання семантики обжинкового атрибуту “борода” / Марія Федущак // Ант. - 2005. - № 13-15. - С. 152-156.

Федущак М. Відродження традицій квітчання в Україні та впровадження їх в умовах позашкільного закладу / Марія Федущак // Українознавство у педагогічному процесі освітніх установ. - Івано-Франківськ. - 1997. - С. 362-364.

Федущак М. Гурток “Квітчання”: (Авторська програма) / Марія Федущак // Вертикаль. - 1999. - № 1 (7). - С.47- 49.

Федущак М. Квітчання в сакральній обрядовості українців / Марія Федущак // Християнство в Україні на межі третього тисячоліття. - 2002. - С. 278-284.

АНОТАЦІЇ

Федущак М.Л. Українські народні флористичні композиції (квітчання): історія, функції, типологія, художні особливості. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 26.00.01 - теорія та історія культури. - Харківська державна академія культури. - Харків, 2008.

У дисертації досліджено явище художньої культури - українські народні флористичні композиції. Вони формувалися впродовж тисячоліть. Традиційне квітчання представлене в дівочому накритті голови, в календарній і родинній обрядовості. Найтиповіші форми таких виробів - пучок, вінок і хрещата. Часто вони поєднані в одній композиції. Творці народних флористичних композицій послуговувалися художніми й семантичними засобами, властивими й іншим видам української народної творчості.

Флористичні композиції виконували обрядову, естетичну, етичну й інформативну функції. При дослідженні семантики флористичних композицій виявлено закодовані в них космологічні і міфологічні мотиви.

Ключові слова: художня культура, традиційне мистецтво, українська народна творчість, квітчання, флористичні композиції.

Федущак М.Л. Украинские народные флористические композиции (украшение цветами): история, функции, типология, художественные особенности. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата искусствоведения по специальности 26.00.01 - теория и история культуры. - Харьковская государственная академия культуры - Харьков, 2008.

В диссертации исследованы украинские народные флористические композиции. Украшение цветами, встречавшееся в древности, широко бытует и в наше время. Всемирную известность обрело японское искусство аранжировки цветов - икебана. Однако традиционную ветвь этого явления художественной культуры до сих пор не исследовали. Современное украшение цветами применяется преимущественно для оформления торжественных событий и для декорирования интерьера. В прошлом оно исполняло и другие функции: обрядовую, этическую, информативную. Традиционным народным флористическим изделиям присущи и самобытные, и надэтнические свойства.

Украшение цветами охватывает и применение отдельных растений, и изготовление сложных в художественном и техническом планах флористических композиций. Оно использует живые и сухие растения (цветы), а также их искусственные и рисованные подобия, конструктивные и декоративные дополнения. Доминирование растительных мотивов и мотивов с “фитоморфными” названиями - характерная черта украинского орнамента.

Украинское народное украшение цветами формировалось тысячелетиями. Вероятное время его возникновения - VІІ тыс. до н. э. Флористические композиции представлены в девичьем головном уборе, в календарных и семейных обрядах.

Народное название “венок” относится к разным формам флористических изделий. Для разделения этих понятий предлагается называть венком девичий головной убор в виде круга, венцом - свадебный головной убор невесты, а венчиком - барвинковый брачный атрибут невесты и жениха - смысловую доминанту их свадебного наряда. Свивание девичьего венка требовало творческого подхода, учитывания и требований традиции, и индивидуальных запросов девушки. Изысканность свадебных венцов сочеталась с лаконичностью барвинковых венчиков.

Самые типичные формы украинских флористических изделий - букет, в том числе деревце, венок и крестовидная. Зачастую они соединены в одной композиции. Создатели народных флористических композиций использовали художественные и семантические средства, свойственные и другим видам украинского народного творчества. В традиционных композициях с природного материала выявлены спираль, волюта, меандр, Мировое дерево, круг, крест, розетка. Изделиям присущи ритм, симметрия, статичность, компактность или ажурность, естественные яркие цвета, а также знаковость, символичность и метафоричность. В украшении цветами обнаружена “золотая тема” фольклора.

При исследовании семантики флористических композиций выявлено закодированные в них космологические и мифологические мотивы. Фольклор подтверждает, что цветок в древнем народном творчестве воспринимался не столько растением, сколько звездой. Соответственно флористические композиции считались астральными, солярными и лунарными символами.

Ключевые слова: художественная культура, традиционное искусство, украинское народное творчество, украшение цветами, флористические композиции.

Fedushchak M.L. The Ukrainian popular floristic compositions (decoration with flowers): history, functions, typology, decorative features. - Manuscript.

The thesis for Candidates Degree in study of art in speciality 26.00.01 - Theory and history of culture. - Kharkiv State Academy of Culture. - Kharkiv, 2008.

The thesis deals with the study of the phenomenon of artistic culture - the Ukrainian popular floristic compositions. They have been formed for the space of thousand years. The traditional decoration with flowers is presented in maiden head dress, calendar and kindred ritual. The most typical forms of such wares - bun, garland and cross-shaped form. They are combined usually in a composition. The authors of the popular floristic compositions used artistic and semantic means peculiar to other kinds of Ukrainian peoples art.

The floristic compositions fulfiled ritual, aesthetic, ethical and informative functions. The coded cosmological and mythological motives were discovered during study of semantic of floristic compositions.

Key words: artistic culture, traditional art, Ukrainian peoples art, decoration with flowers, floristic compositions.

Размещено на Allbest.ru