Діяльність диригента-хормейстера як соціокультурний феномен

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА МУЗИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ ІМЕНІ П.І. ЧАЙКОВСЬКОГО

АВТОРЕФЕРАТ

ДІЯЛЬНІСТЬ ДИРИГЕНТА-ХОРМЕЙСТЕРА ЯК СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ ФЕНОМЕН

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі теорії та історії культури Національної музичної академії України імені П.І. Чайковського Міністерства культури і туризму України

Науковий керівник:

доктор філософських наук, професор Гуменюк Тетяна Костянтинівна, професор кафедри теорії та історії культури Національної музичної академії України імені П.І. Чайковського (м. Київ)

Офіційні опоненти:

доктор мистецтвознавства, професор Шип Сергій Васильович, професор кафедри теорії, історії музики та вокалу Південноукраїнського державного педагогічного університету імені К.Д. Ушинського Міністерства освіти і науки України (м. Одеса)

кандидат мистецтвознавства, доцент Ковалик Павло Андрійович, доцент кафедри методики музичного виконання та хорового диригування Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова Міністерства освіти і науки України (м. Київ)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці в Національної музичної академії України ім. П.І.Чайковського (01001, м. Київ-1, вул. Архітектора Городецького, 1-3/11).

Автореферат розісланий «__26___» __березня__ 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат мистецтвознавства, доцент І.М. Коханик

Загальна характеристика роботи

Актуальність обраної теми. Протягом багатьох віків вітчизняна хорова культура накопичувала у собі духовні цінності українського народу. Історією доведено, що за певної орієнтованості та збільшення частки хорового співу у музично-культурному просторі суспільства можна досягти суттєвих результатів щодо виховання не тільки музично-естетичних смаків слухацької аудиторії, але й в першу чергу формування морально-етичних орієнтирів соціуму. Тому, поряд із дослідженням суто спеціальних, професійних питань диригентсько-хорового мистецтва, перед митцями і науковцями постають проблеми соціального функціонування хорової культури у сучасних умовах.

Розвиток практики диригентсько-хорового мистецтва пов'язаний із теоретичним осмисленням даного виду виконавства. Дослідження сутності диригентської та хормейстерської професій відбувалося за декількома напрямами. Ідеї культурологічного, музично-естетичного, соціально-психологічного, психолого-педагогічного та музикознавчого характеру у розкритті цієї теми неодноразово висувалися в сучасній вітчизняній та зарубіжній науці. Перш за все ми маємо на увазі фундаментальні дослідження, які складають культурологічне підґрунтя дисертації. Йдеться про роботи з проблем творчості та, зокрема, музичної творчості як культурологічного феномену (В.Медушевський, Ю. Кремльов, М. Каган, В. Ванслов, Л. Левчук, І. Юдкін-Ріпун, С. Шип, В. Шейко, М. Бровко, Т. Гуменюк та ін.). По-друге, це праці, що осмислюють диригентське виконавство як культуротворчий фактор у розвитку суспільства в найрізноманітніших аспектах: історичному, естетичному, психологічному, психолого-педагогічному, семіотичному, мистецтвознавчому (І. Букреєв, Г. Єржемський, А. Лащенко, Г. Макаренко, О. Поляков, В. Ражніков, Н. Селезньова, А. Сивіз'янов, Л. Сидельніков). По-третє - дослідження творчого здобутку видатних диригентів-симфоністів і хормейстерів, що набувають культурологічного та теоретичного осмислення у численних монографічних працях (А. Астров, О. Бенч, П. Ковалик, Р. Косачова, Л. Крилатова, А. Лащенко, Л. Михеєва, В. Рожок, В. Фомін та ін.). Також вагому частку у розробці проблеми диригентської майстерності у соціокультурному аспекті (включаючи проблематику теорії та техніки хорового диригування, а також хормейстерської інтерпретації музичних текстів) складають роботи М. Багриновського, А. Іванова-Радкевича, С. Казачкова, М. Канерштейна, Е. Кана, М. Колесси, В. Краснощокова, Н. Малька, Л. Маталаєва, І. Мусіна, К. Ольхова, К. Пігрова, К. Птиці, А. Сивіз'янова, П. Чеснокова та ін.

Слід зазначити, що на сьогодні джерельна база з культурологічного та теоретичного аспектів дослідження обраного проблемного кола питань не завжди відповідає викликам сучасної соціокультурної ситуації. Найголовнішою проблемою тут є необхідність пов'язати найновіші культурологічні, естетичні, мистецтвознавчі та музикознавчі розробки, що на перший погляд не стосуються власне диригентського мистецтва, з досягненнями теорії та історії диригентського виконавського мистецтва, зокрема диригентсько-хорового виконавства. Відтак існує безліч «білих плям» у ґрунтовному дослідженні діяльності диригента-хормейстера як соціокультурного феномену. Тому першочерговим постає питання визначення істинної культуротворчої природи мистецтва диригування хором, його сутності, загальних та специфічних мистецьких закономірностей, питання розкриття творчої взаємодії диригента і хорового колективу, а також виявлення соціально-психологічних передумов та соціокультурних умов ефективного функціонування такого явища, як хорове виконавство, і, як наслідок, місце та роль диригентсько-хорового виконавства у формуванні сучасного соціокультурного простору.

На сучасному етапі важливим є принциповий перегляд деяких сторін хорового виконавства з урахуванням потреб слухача. У той же час необхідно вивчати слухацький попит, щоби мати чітку уяву, яким саме чином залучити музично-естетичне сприйняття широких верств до площини високого мистецтва хорового виконавства. Хоровий спів дуже часто називають консервативним. Проте така його стабільність є результатом стійкості вокально-інтонаційних засобів, пов'язаних з природою співацького «інструмента». Саме тут, на наш погляд, криється причина часткового відсторонення хорового жанру від загального річища сучасного музичного побуту. Однак з цього не витікає, що хоровий спів є безнадійно застарілим і не здатним віддзеркалювати сучасність, а заразом з тим й здійснювати свою функцію щодо формування художньо-музичних та морально-естетичних орієнтирів суспільства.

Хорова культура являє собою складну систему сполучення суспільного, художньо-творчого, організаційного і вокально-хорового елементів. На думку А. Лащенка, в усіх намаганнях сформувати теорію хорової культури недооцінювалося співвідношення цих сил, їх взаємообумовленість. Отже, одна справа підходити до предмету дослідження, заздалегідь уявляючи його як сполучення частин, елементів - таких, як хорова творчість, хорове управління, хоровий колектив, хоровий репертуар, хорова звучність, хорова фактура, і зовсім інше - коли ставиться питання про функції, які виконуються тими самими хоровою творчістю, хоровим управлінням, колективом, репертуаром і т. ін. відносно виконавських напрямів, хорового руху, суспільної свідомості.

При такому підході стає зрозумілим, як і за допомогою якої специфічної діяльності здійснюється ця функція. У нашому випадку - це діяльність диригента-хормейстера, зокрема техніка диригування. Таким чином будується ланцюг взаємообумовленостей, коли, скажімо, дії, спрямовані на виконання функції виконавської майстерності (вокалізація, інтонування тощо) одночасно є складовими репертуарної політики, тобто більш широкої діяльнісної установки, яка, у свою чергу, слугує формуванню музичних смаків, і далі - духовної культури. Отже, окремі елементи хорової культури і хорового мистецтва у світлі такого підходу перетворюються на суспільно-духовні реальності, тобто на предмет культурології.

Видатні практики та теоретики диригентської справи зауважували, що істинну сутність диригентської майстерності можливо розкрити лише за умови осягнення змісту диригентської техніки, її сутності, «філософії та методології». Тому належної уваги необхідно приділити мануальній техніці, її естетико-психологічному осмисленню, адже вирішення часткових проблем відкриває шлях до глобальної розробки загальної теорії диригування.

Диригентсько-хорове мистецтво зазвичай розглядається дослідниками у так званому «чистому вигляді», ніби у вакуумі, без залучення широкого контексту гуманітарних сфер діяльності людини: насамперед культурології, філософії музики, онтології творчості та психології музичного сприйняття, духовно-релігійних практик. Між тим, системний аналіз вимагає вивчення об'єкту не ізольовано від його середовища, а навпаки, в його контексті, в системі, елементом якої він є. Наприклад, існує принципова різниця у діях та взаємовідносинах диригента-хормейстера зі співаками хору під час репетицій та на концертному виступі. Концертне виконання ставить диригента-хормейстера у якісно нові умови відносин не лише з артистами хору, але й встановлює відносини між виконавцями та новим колективним суб'єктом - слухачем. Отже, закони мистецтва неможливо розглядати без урахування його сприйняття публікою - найважливішою і останньою ланкою, що замикає музикознавчу тріаду «композитор - виконавець - слухач».

Відомий психолог Л. Виготський зауважував, що мистецтво неможливо пояснити через «мале коло» особистого життя; воно потребує роз'яснення через «велике коло» життя соціального. Таким колом взагалі і є культурологічна проблематика диригентсько-хорового мистецтва, яка в першу чергу і розглядається у нашій дисертації.

На думку видатного хорового диригента С. Казачкова, теорія хорового диригування має охопити та висвітлити проблеми музичного виконавства з усіх боків у їх взаємозв'язку. Тому на потребі стають роботи, що заповнять пустоти картини соціокультурного функціонування диригентсько-хорового виконавства. Необхідними є комплексні дослідження, які б охопили різноманітні аспекти творчої взаємодії диригента-хормейстера, хору та публіки.

На початку нового тисячоліття осягнення культурних норм і цінностей, звичаїв, традицій, мови рідної культури, що приводять до становлення духовно-особистісних якостей людини та відповідають гуманістичним запитам суспільства, усвідомлюється як гостра необхідність. У процесі «споживання» витворів мистецтва відбувається становлення особистості, у якому отримують вираз найважливіші соціальні риси, що включають в себе систему зацікавлень та установок. Розвиток і вдосконалення особистості може призвести до якісних змін соціальних умов життя, формування нової культури, благоустрою суспільства.

Великі можливості у процесі становлення та соціокультурної адаптації особистості має хорове мистецтво. Як специфічний різновид людського мислення і діяльності, хорове мистецтво протягом тривалого історичного періоду більше за інші види мистецтва було широко й безпосередньо вплетене у процес матеріального і духовного життя людей і виконувало своє призначення в інтересах суспільства. Будучі яскравим виразним втіленням ментальних особливостей, національного світогляду, філософських, релігійних, моральних, естетичних поглядів, панівних у той або інший історичний період, хорове мистецтво здійснювало вплив на духовний світ людини та її взаємовідносини у суспільстві, сприяло формуванню адекватного сприйняття соціуму, моральної позиції, позитивного ставлення до найкращих національних традицій і загальнолюдських цінностей.

Введення людини до світу хорової культури набуває особливого значення, адже через неї закладаються основи культурного самовизначення, взаємовідносин людини і суспільства. Осягнення хорового мистецтва є одним з можливих шляхів осягнення культури свого народу, з чого й починається формування всебічно розвинутої особистості як найважливішої умови соціального становлення й самовизначення індивіда. Саме це і є причиною необхідності осмислення хорового мистецтва як феномену культури на сучасному етапі, осмислення механізмів впливу хорового мистецтва як культурно-історичного феномену на життєдіяльність українського суспільства.

Розглядаючи диригентсько-хорове мистецтво як художній та соціокультурний феномен у його музично-естетичному та соціально-психологічному аспектах, ми намагаємося вирішити питання сутності хормейстерської діяльності, унікальності мануальної техніки, специфіки публічної художньої діяльності диригента хору та хорового колективу, їх творчої взаємодії, і врешті решт - їх впливу на сучасне суспільство в обличчі публіки, що своєрідно сприймає мистецтво хорового співу.

Нові ідеї зазвичай народжуються на перетині теорій різних мистецтв та напрямів гуманітарного знання. Таким чином, одним з найголовніших завдань роботи є розробка культурологічного обґрунтування мистецтва хорового диригування, що в свою чергу вимагає ретельного співставлення його з суміжними видами мистецтв, передусім - з хореографією, пантомімою, акторським та ораторським мистецтвами. Таке співставлення необхідне задля більш глибокого пізнання природи та сутності мистецтва хорового диригування, визначення його специфічних особливостей та закономірностей, адже, за висловом Б. Асаф'єва, будь-яке пізнання є порівнянням. Асафьев Б.В. Музыкальная форма как процесс: Кн. 1 и 2. - 2-е изд. - Л.: Музыка, 1971. - 376 с. Тому цілком закономірно дане дослідження за своїм характером є міждисциплінарним і спирається на наукові праці найрізноманітніших галузей гуманітарних наук.

Метою дисертаційної роботи є розкриття сутності та особливостей диригентсько-хорового виконавського мистецтва як явища художньої культури у сукупності його унікальних специфічних художньо-комунікативних ланок та зв'язків. Диригентсько-хорове мистецтво розглядається як складна функціонально-художня та соціокультурна структура у взаємодії трьох задіяних у ній суб'єктів - диригента-хормейстера, хору та публіки. У зв'язку з вищевикладеним вирішується проблема теоретико-методологічного осмислення диригентсько-хорового мистецтва як соціокультурного феномену та виявлення соціально-психологічних передумов ефективного функціонування академічної хорової музики у культурному просторі сучасного суспільства.

Відповідно до поставленої мети було визначено наступні завдання:

виявлення культуротворчої, соціально-художньої природи мануального мистецтва хорового диригування;

вивчення діалектики художньо-змістовного (музично-інтонаційного) та мануального чинників у диригентсько-хоровому виконавському мистецтві;

розгляд соціально-психологічного аспекту творчої взаємодії диригента і хору;

виявлення соціокультурної динаміки хорового мистецтва як феномену культури;

визначення соціокультурного потенціалу і значення хорового мистецтва у життєдіяльності сучасного суспільства;

аналіз соціологічного аспекту ефективного функціонування концерту академічної хорової музики як культурного феномену у сучасному суспільстві;

визначення основних напрямів сучасної композиторської хорової творчості в контексті диригентсько-хорового мистецтва як культуротворчого феномену;

окреслення пріоритетних шляхів інтерпретаційного та хорознавчого аналізу духовно-музичних композицій українських авторів;

музично-культурологічна інтерпретація хорової творчості (зокрема духовно-музичних творів) сучасного українського композитора Ганни Гаврилець.

Об'єктом дисертаційної роботи є диригентсько-хорове мистецтво як феномен художньої культури.

Предмет дослідження - художньо-інтерпретаційна сутність мистецтва хорового диригування та соціокультурні функції його існування: його структура та місце в системі мистецтв; соціально-психологічний механізм функціонування диригентсько-хорового мистецтва; художньо-комунікативний взаємозв'язок диригента-хормейстера, хору, публіки.

Методологічна основа дослідження. Методологія дослідження має комплексний характер. Вона спирається на такі принципи як діалектичність, системність, історизм. В межах цих принципів широко здійснюється культурологічний підхід, що містить глибинне вивчення гуманітарного середовища стосовно предмету дослідження (В. Медушевський, Л. Левчук, С. Шип). Дане культурологічне дослідження спирається на найрізноманітніші культурологічні і мистецтвознавчі теорії та розробки, але серед найважливіших виокремимо такі: концепція національного музичного мовлення як культуротворчого феномену (Ф. Колеса, С. Людкевич, О. Русов, А. Гудзенко, А. Юсов, О. Козаренко); концепція хорового мистецтва - хорова композиція та хорове виконавство як явище національної культи (К. Пігров, В. Краснощоков, А. Лащенко, Л. Андрос); концепція ґенези хорової мовленнєвої інтонації, хорового інтонування (О. Бенч, Л. Архімович, М. Гордійчук). Крім того, широко залучені у дисертації власне мистецтвознавчі методи та теорії дослідження, зокрема, теорія інтерпретації (В. Москаленко), теорія музичного мислення (Є. Назайкінський, В. Медушевський, С. Рубінштейн, Л. Бочкарьов), а також теорія сучасного хорового мистецтва (О. Бенч, Л. Бутенко, П. Ковалик, А. Лащенко, О. Поляков, Н. Селезньова, Т. Смирнова та ін.). Задіяний у дослідженні художньо-естетичний та соціально-психологічний аналіз дозволяють розкрити цілісність і поліструктурність проблеми, яка вивчається, її внутрішню єдність та протиріччя, найважливіші детермінації, середовищні впливи та етапність розвитку. Залучені також конкретні методи дослідження: аналіз спеціальної (культурологічної, естетичної, психологічної, соціологічної, мистецтвознавчої, музикознавчої та ін.) літератури з проблематики дисертації; систематичне спостереження за концертним життям провідних хорових колективів сучасної України, оновленням їх репертуару за рахунок творів сучасних українських композиторів, зокрема сучасних українських духовно-музичних композицій.

Наукова новизна дослідження. Вперше у культурології та теорії хорового диригування:

феномен диригентсько-хорового виконавського мистецтва розглянутий як важливіший чинник соціокультурної системи у сукупності її унікальних ланок та зв'язків, у взаємодії трьох задіяних у ній суб'єктів - диригента-хормейстера, хору і публіки;

визначено пріоритетність хорового мистецтва як явища національної культури у культуротворчих процесах сучасного українського суспільства - як мосту від православної традиції богослужбового співу до сучасної композиторської творчості;

визначено роль митця - диригента-хормейстера - та виявлені основні чинники соціокультурної природи хорової культури суспільства;

визначені критерії соціокультурної мобільності диригента-хормейстера як митця, чия діяльність спрямована на комплексний вплив на найрізноманітніші за соціальним статусом, гуманітарною та художньою підготовленістю тощо шари музичної аудиторії;

мистецтво хормейстера представлено як синтетичне, спадкове до української традиції видовищності, в якому в гармонії поєднуються складові, спрямовані від різноманітних культурних чинників та різних галузей мистецтва (власне музичного, акторського, режисерського, пластичного тощо);

визначено художній статус мануального мистецтва хорового диригування, що обумовлює інтерпретаційне начало у хоровому виконавстві (це виходить з соціально-художньої природи техніки диригування);

розкрито найскладніші соціально-психологічні та загальнокультурні особливості творчої взаємодії диригента і хору в результаті аналізу діалектики мануального і пластичного начал у диригентсько-хоровому мистецтві;

простежено соціокультурну динаміку вітчизняного хорового мистецтва як культурно-історичного феномену, що віддзеркалює багаторівневі процеси розвитку суспільства і є показником духовного життя народу у різні історичні епохи;

визначено соціокультурний потенціал і значення хорового мистецтва, що є специфічним видом художнього відображення й осмислення дійсності, у життєдіяльності сучасного суспільства;

виявлено специфіку соціального функціонування диригентсько-хорового виконавського мистецтва та його основної суспільної форми побутування - концерту академічної хорової музики як культурно-естетичного і соціального явища;

сучасну хорову творчість українських композиторів розглянуто як пріоритетну у зв'язку з ментальними рисами, музичними традиціями та особливостями диригентської справи в культурі українського народу;

у зв'язку з визначенням соціокультурного стану та еволюції сучасного хорового мистецтва зроблений інтерпретаційний та хорознавчий аналіз духовно-музичних композицій Ганни Гаврилець.

Практичне значення отриманих результатів. Результати дисертації можна застосовувати при укладанні навчальних програм з теорії диригентсько-хорового виконавства, хорознавства, історії диригентсько-хорового мистецтва, у міждисциплінарних семінарах і колоквіумах із спорідненої тематики, для розробки соціокультурної стратегії окремих хорових колективів і концертних установ, у практичній роботі викладачів і студентів класу хорового диригування спеціальних музичних навчальних закладів. диригентський хоровий мистецтво

Зв'язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у відповідності до планів науково-дослідницької роботи кафедри теорії та історії культури Національної музичної академії України імені П.І. Чайковського. Вона відповідає темі № 3 «Українська музична культура: культурологічні, соціологічні, художньо-естетичні, педагогічні та виконавські аспекти» перспективного тематичного плану науково-дослідницької діяльності Національної музичної академії України імені П.І. Чайковського і затверджена Вченою радою Академії (Протокол № 10 від 27 червня 2008 року).

Апробація результатів дисертаційного дослідження відбувалась в обговореннях на засіданні кафедри теорії та історії культури Національної музичної академії України імені П.І. Чайковського. Основні теоретичні та методичні положення дисертаційного дослідження були винесені у формі доповідей на науково-практичних конференціях: «Мистецька освіта в Україні в умовах інтеграції в європейський художній простір» (Київ, 17 червня 2004), «Духовна культура України: традиції і сучасність» (Київ, 2-3 жовтня 2007); Всеукраїнських науково-практичних конференціях: «Художня освіта і суспільство ХХІ століття: духовні, культурологічні, мистецькі виміри» (Київ, 22-23 жовтня 2004), «Духовна культура як домінанта українського життєтворення» (Київ, 22-23 грудня 2005), «Культуротворча парадигма українського націєтворення» (Івано-Франківськ, 7-8 квітня 2005), «Художньо-освітній простір України в контексті новітньої історії» (Київ, 22-23 листопада 2007), «Нова соціокультурна реальність в Україні: теорія, методологія, практика» (Київ, 22-23 квітня 2008).

Публікації. Основні ідеї і результати дисертації викладені у 4 публікаціях у спеціалізованих фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури (228 позицій). Обсяг основного тексту дисертації становить 201 сторінку, списку використаних джерел 20 сторінок, усього 221 сторінка.

Основний зміст дослідження

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, визначено мету і завдання роботи, висвітлено в цілому об'єкт і предмет, охарактеризовано методи дослідження, розкрито наукову новизну дисертації, її практичне значення, подано відомості щодо апробації результатів роботи та впровадження у практику основних її положень.

Розділ 1 «Культурологічні та музично-теоретичні засади діяльності диригента-хормейстера».

Підрозділ 1.1 - «Сутнісно-специфічні риси диригентсько-хорового мистецтва. Хорове диригування як вид музично-культурної діяльності» - присвячено аналізу особливостей диригентсько-хорового виконавства, тобто, аналізу механізму, завдяки якому художня інформація передається від диригента-хормейстера до слухача через хорове виконавство.

У пункті 1.1.1 - «Диригентсько-хорове мистецтво як предмет культурологічного та музикознавчого теоретичного дослідження: джерелознавчий аспект» здійснено історичний огляд вітчизняної теорії хорового виконавського мистецтва та виокремлено певні культурологічні та мистецтвознавчі теорії і розробки дисертаційного дослідження, а саме: концепція національного музичного мовлення як культуротворчого феномену; концепція хорового мистецтва (хорова композиторська творчість та хорове виконавство як явище національної культури); концепція ґенези мовленнєвої хорової інтонації, хорового інтонування. Найвизначніші ідеї сучасної і не тільки культурологічної думки йдуть назустріч хоровому виконавству, розглядаючи його як невід'ємну складову частку культурного буття суспільства, зокрема українського; і, навпаки, теорія та історія хорового виконавства йде назустріч культурології, наголошуючи культуротворчу значимість діяльності диригента-хормейстера.

Пункт 1.1.2 - «Хорове диригування як мистецтво образного управління художньою стороною колективного виконавства: мануальна техніка диригента-хормейстера як культуротворчий чинник» - представляє естетико-психологічне осмислення механізмів образного управління художньою стороною колективного виконавства. Як техніка хорове диригування виступає згідно свого прямого призначення - керувати хоровим виконавством, а як мистецтво воно постає у якості відповідного емоційного впливу на хоровий колектив. Таким чином мануальна техніка розмикається з власне мистецького явища в культурне життя будучи важливим культуротворчим фактором не тільки у плані професійних явищ (робота з хором, управління хоровим колективом, образне вирішення твору і т. ін.), але й соціокультурних феноменів (індивідуальне та колективне в культурному просторі суспільства, пісенно-хорова творчість як фактор створення національної специфіки культурного середовища, тяглість культурних духовних традицій від старовини до сучасності і т. ін.).

У пункті 1.1.3 - «Інтерпретаційний аспект диригентсько-хорового виконавства. Мануальне моделювання образного задуму хормейстера» - йдеться про художнє моделювання мистецького явища, що існує потенційно - моделювання музики, яка уявно звучить у свідомості диригента-хормейстера, а, відповідно, й про художні емоції. Мануальне моделювання музики містить у собі два найважливіші взаємопов'язані аспекти - відтворювально-інформаційний (виявлення основних елементів звукової форми музики) та інформаційно-творчий (виявлення її сутнісного емоційного змісту). В процесі мануального моделювання уявного звучання музики остання своєрідно об'єктивується в інакшій художньо-семіотичній системі і, тим самим, конкретизується в реальних рухах-діях. Інтерпретація музики як сутність сучасного диригентсько-хорового виконавського мистецтва визначає диригування хором як мистецтво інтерпретації. Таким чином мануальне моделювання образного задуму хормейстера є одним з важливих чинників диригентсько-хорової інтерпретації, яка у свою чергу є каналом зв'язку між явищем власне музично-професійним та культуротворчими процесами.

Підрозділ 1.2 - «Творча діяльність диригента-хормейстера в системі мистецтв та як феномен культури: компоненти і структура» - присвячено розглядові природи і сутності мистецтва хорового диригування, визначенню його специфічних особливостей та закономірностей шляхом співставлення його з суміжними видами мистецтв - хореографією, пантомімою, акторським та ораторським мистецтвами.

У пункті 1.2.1 - «Емоційно-змістовне втілення музики у диригентсько-хоровому мистецтві» - мануальне мистецтво диригента-хормейстера розглядається як художньо-пластична форма музичної діяльності, що включає до себе сутнісні риси хореографії, акторської та режисерської майстерності. Мануальне мистецтво диригування спирається на художній матеріал (тілесну пластику) та художні засоби (виразні рухи) міміко-пластичних видів мистецтв, передусім - хореографії. Диригування, як і хореографія, прямо й безпосередньо пов'язане із музикою у емоційно-змістовному та ритмо-структурному аспектах. Проте, диригентське мистецтво є єдиним, нерозривним музично-пластичним процесом розвитку художнього образу, відносно точною мануальною моделлю музики з боку її змісту та форми. Диригування спирається на два найважливіші принципи акторського мистецтва - воно ніби балансує між «мистецтвом переживання» та «мистецтвом представлення», виявляючи як істинне почуття, так і жестову ілюзію почуттєвих переживань. Специфіка диригентського мистецтва зобов'язує диригента, як і актора, до внутрішнього і зовнішнього перевтілення. Але, на відміну від актора, диригент не лише «грає роль», тобто втілює за допомогою міміко-пластичних засобів відповідний музичний образ, але й одночасно керує процесом колективного виконавства, що вимагає від нього підвищеного раціоналізму.

У пункті 1.2.2 - «Диригування хором як художньо-прикладна форма музично-культурної діяльності» - йдеться про біфункціональну природу мистецтва хорового диригування. Мистецтво диригування - пантомімічне за своєю природою, тому й здатне передавати артистам хору усю найбагатшу й найтоншу палітру постійно змінюваного психологічного стану диригента, натхненого виконуваною музикою. Мануальне мистецтво диригування містить у собі узагальнююче начало музики, яке зіставляється з максимально узагальнюючими якостями самої музики. Таке можливо лише завдяки відомим властивостям пантоміми, яка не стільки зображає, скільки натякає. Мануальне мистецтво диригування не може бути відокремленим від його службової, практичної функції управління колективним виконавством. Формула диригентсько-хорового мистецтва - управління хоровим виконавством через виразність, художність мануальних рухів. За низкою істотних ознак мистецтво диригування виявляє схожість не лише з хореографією, пантомімою та акторським мистецтвом, але й з ораторським мистецтвом. Така аналогія, з одного боку, дозволяє говорити про виразну, художньо-образну природу мануального мистецтва диригування, з іншого - про його прикладне, практичне значення у загальному диригентсько-хоровому виконавському процесі.

Підрозділ 1.3 - «Принципи взаємодії диригента-хормейстера та музичного колективу в сучасних культурних умовах» - розглядає феномен творчої взаємодії диригента і хору, де відношення «мануальне мистецтво диригента-хормейстера - хоровий колектив, що сприймає» є у деякій мірі проекцією явища більш узагальненого порядку: «мистецтво - публіка».

У пункті 1.3.1 - «Хоровий колектив як соціальне художньо-комунікаційне утворення: творче спілкування диригента-хормейстера і хору» - диригентсько-хорове мистецтво розглядається як мистецтво соціальне не лише за своєю природою, сутністю (подібно до будь-якого іншого мистецтва), але й за способом свого функціонування. Мануальна техніка диригування є явищем особливого роду - це художня техніка комунікативного порядку, техніка процесу творчого спілкування диригента-хормейстера з артистами хору. Мистецтво диригування володіє міцною властивістю сугестії. Носіями знаків сповіщення є переважно жести-дії, а виразні рухи та міміка слугують меті збудження емоцій, формування у психіці співаків хору відповідних почуттів та переживань. Властивістю сугестії володіють не окремі виразні рухи або міміка, а емоційно-смисловий, художньо-образний міст, що несе у собі міміко-пластичне мистецтво диригента. Мистецтво хорового диригування існує не саме по собі, а лише разом з музичним мистецтвом і у зв'язку з хоровим виконавством. Масштаб видатної особистості диригента-хормейстера, звісно, підкорює й хор, й публіку. Однак вплив диригента на хоровий колектив емоційними міміко-мануальними засобами досягається лише у контексті творчого музично-виконавського процесу.

Пункт 1.3.2 - «Особливості творчого процесу в межах системи “диригент - хор”: культуротворча сутність та структура хормейстерського впливу на колектив» - висвітлює особливості механізму художнього впливу неординарної особистості диригента - лідера хору - на колектив музикантів. Психофізичні дії диригента є основою його свідомого, вольового, цілеспрямованого та сконцентрованого впливу на артистів виконавського колективу. За допомогою жесту диригент не лише відтворює музичний твір, але й веде виконавський колектив - хор. Диригентський вплив на хор - це свідомий цілеспрямований вольовий акт емоційно-художньої діяльності диригента-хормейстера, орієнтований на досягнення кінцевої мети хорового виконавства - інтерпретації музики. Диригентське управління художньою стороною колективного виконавства складають три діалектично взаємопов'язані та взаємообумовлені функції: функція інформування, що забезпечує художнє інформування хорового колективу, є сутністю мануального мистецтва диригента; реалізуюча функція, за допомогою якої відбувається втілення художнього задуму у хоровому виконавстві - сутність диригентсько-хорового управління; функція коригування уточнює та виправляє виконавсько-хоровий процес - сутність диригентського регулювання.

Розділ 2 «Соціально-психологічний аспект диригентсько-хорового мистецтва у контексті нових суспільно-історичних чинників культури».

Підрозділ 2.1 - «Діяльність хормейстера в умовах сучасного соціокультурного простору» - розкриває особливість хорової музики як стабільного чинника культурно-історичного розвитку.

Пункт 2.1.1 - «Соціокультурний потенціал хорового мистецтва: історія та сучасність» присвячений виявленню специфічних особливостей та суспільних функцій хорової музики, а також дослідженню соціокультурної динаміки українського хорового мистецтва як культурно-історичного феномену. Хорове мистецтво належить до однієї з основних галузей культурного світу людини - духовної культури, яка включає до себе сферу духовного виробництва та його результати, що впливають, передусім, на розвиток й вдосконалення духовного світу людини, зміни у сфері суспільної та індивідуальної свідомості. Однією з властивостей хорового мистецтва є його широка відкритість до найрізноманітніших шарів суспільства, тобто присутній у ньому іманентний глибокий демократизм, який полягає у тому, що він діє на людей незалежно від їх розвитку або освіти. Хорове мистецтво зміцнює соціальні параметри особистості на глибинному, інтуїтивно-емоційному рівні, надає відчуття цілісності через досвід інтонаційно-образної взаємодії, являючись суспільно-ціннісною формою художнього споживання. У контексті історії вітчизняної культури співацьке мистецтво є унікальним культурно-історичним феноменом, що віддзеркалює соціодинаміку української культури та вміщує увесь спектр філософських, релігійних, естетичних, етичних позицій, які характеризують світогляд українського народу.

У пункті 2.1.2 - «Соціокультурні функції хорової музики» - представлено та проаналізовано експресивну, комунікаційну, соціально-організуючу (консолідаційну) і ціннісно-орієнтуючу функції хорової музики. Особливості української музичної культури детермінуються роллю в ній вокально-хорового начала. Хорова музика реагує на зміни соціально-художніх і духовних орієнтирів та суспільних запитів. Показовою залишається роль хорової музики і в сучасному українському музичному процесі, що особливо підкреслюють процеси відродження православної культури, які розпочалися наприкінці минулого століття, коли у суспільстві назріла нагальна необхідність звернення до глибинного коріння національної культури, вічних цінностей, відродження Православ'я та становлення релігійної свідомості.

У пункті 2.1.3 - «Місце сучасної музики у диригентсько-хоровій творчості» - здійснено спробу осмислення сучасних тенденцій розвитку диригентсько-хорової діяльності і творчості, а як результат - створення певної гіпотези відносно її функціонування та художньо-соціального споживання. Аналіз загальних рис нової музики для хору, її жанрових різновидів, характерних особливостей сучасної мови хорового письма і завдань, які постають перед диригентом-хормейстером в процесі її опрацювання та інтерпретації, дозволив скласти певний перелік вимог і професійних завдань, що дозволило створити теоретичну «модель» сучасного митця - диригента-хормейстера.

Пункт 2.1.4 - «Духовно-музичні хорові композиції православної традиції у культурному просторі сучасної України» - присвячено розгляду процесів інтенсивного відновлення богослужбово-обрядового і музично-естетичного простору української православної церкви. Українська духовна культура, як професійна, церковна, так і народна, настільки багата, своєрідна, змістовна, що її обґрунтовано можна вважати візитною карткою української культури взагалі. Саме вона у своїх найкращих зразках надає українській культурі унікальності, неповторності, визначає її місце серед інших європейських культур. Сучасний диригент-хормейстер є саме тим майстром, діяльність якого веде до вивчення і популяризації християнської спадщини українського народу, релігійна і культурна традиція якого є невичерпним джерелом духовної мудрості, що віками передавалась через покоління, наближаючи до істини. Відтворення класичних та сучасних зразків православної музичної культури веде до встановлення цієї спадкоємності і є тим необхідним кроком, без якого неможливе духовне відродження нації.

Підрозділ 2.2 - «Диригентсько-хорова діяльність як чинник формування духовних засад сучасного суспільства (на матеріалі духовно-музичних композицій Г. Гаврилець)».

У пункті 2.2.1 - «Творчість Г. Гаврилець в контексті сучасного хорового мистецтва» - здійснено огляд творчості Г. Гаврилець - її початок, становлення, розвиток і розквіт, визначено особливості її індивідуального композиторського стилю у роботі з творами хорового жанру, зокрема - духовно-музичними композиціями. Твори Г. Гаврилець на основі канонічних джерел представляють органічну частку української богослужбової творчості, що постає не лише як зразок талановитого індивідуального композиторського стилю, але й як приклад провадження високих морально-етичних ідеалів, вічних людських цінностей. Музичний світ Г. Гаврилець пронизаний стихією співу, яку вона опановує через різні системи музичних образів.

Пункт 2.2.2 - «Духовні твори Г. Гаврилець: хорознавчий та інтерпретаційний аспекти» - присвячено хоровим духовним творам Г. Гаврилець в контексті їх соціального функціонування та реалізації соціокультурних функцій хорової музики у диригентсько-хоровій діяльності і хормейстерській інтерпретації. Проаналізовано контрастні за змістом найяскравіші образи і духовні стани православної, і загалом християнської, традиції та світогляду: головним чином увагу приділено темам покаяння (хоровий концерт «Боже мій, нащо мене Ти покинув»), прославляння діви Марії (літургійний піснеспів «Богородице, діво, радуйся»), воскресіння Христове (Великодній концерт). Аналіз дає уявлення про ідеї, які втілює композитор у своїх творах, про засади не лише християнської духовності, але й загальні морально-етичні норми, промовляння яких з концертної сцени є сьогодні таким актуальним.

Висновки. Особливістю представленої роботи є синтез культурологічного, музично-естетичного та соціально-психологічного ракурсів вивчення природи, сутності і специфіки диригентсько-хорового виконавського мистецтва завдяки створенню ґрунтовного культурологічного аспекту розгляду її проблематики. Постановка і розв'язання культурологічного за змістом питання «що є диригентсько-хорове мистецтво?» дозволили обґрунтовано наблизитися й до вирішення питання «яким має бути сучасне диригентсько-хорове мистецтво?». Останнє також має місткий культуротворчий сенс. Аналіз цих проблем вимагав виходу дослідження за рамки кола літератури, присвяченої диригентсько-хоровому виконавству, до сфери культурології, у широкому спектрі суміжних наук - естетики, психології, соціології, семіотики, теорії пластичних і синтетичних видів мистецтв, інших суміжних областей знань. У галузі диригентського мистецтва довелося звернутися до публікацій найрізноманітніших рівнів - від солідних монографій до журнальних статей і рецензій. Детальне вивчення широкого масиву джерел з цього приводу, співставлення між собою різних поглядів призвело до уточнення понятійного апарату диригентсько-хорового мистецтва саме у соціокультурному аспекті, що досі не є усталеним, систематизованим. В результаті вдалося сформувати такі ґрунтовні фундаментальні блоки понять:

Загальні фундаментальні поняття знань, власне культурологічного знання: мета і засіб; сутність і явище; загальне, особливе, одиничне; мислення, мова, вербальні та невербальні засоби спілкування; навіювання; ідеомоторний акт; зміст і форма; знак і образ; логічне поняття і художній образ; семантична та естетична інформація; творча і художня діяльність; біфункціональне, прикладне мистецтво; художнє видовище та ін.

Ключові поняття культурознавства, переосмислені стосовно теорії диригентсько-хорового виконавського мистецтва: соціокультурна система; соціально-художня система; функціонально-художня система; художньо-семіотична система; художньо-комунікативна система; соціально-психологічна комунікація; художня комунікація і творче спілкування; комунікативне спілкування; художнє мислення; художнє моделювання; міміко-пластичне мистецтво; психологічна і пластична техніка; рух, дія, вплив, взаємодія та ін.

Основні поняття власне теорії диригентсько-хорового виконавського мистецтва переважно у їх культуротворчому сенсі, проаналізовані й уточнені у дослідженні: уявне трактування музики і реальна виконавська інтерпретація; диригентсько-хорове мислення і диригентська пластика; диригентське мистецтво й мистецтво диригування; диригентсько-хорове виконавське мистецтво і мануальне мистецтво диригування хором; мануальна техніка і мануальне мистецтво, художня техніка і мануально-пластичне мистецтво; мануальна модель музики; диригентський рух і жест; дієвий виразний рух і виразний рух-дія та ін.

Допоміжні поняття, що дозволяють уточнити термінологію теорії диригентсько-хорового виконавського мистецтва у культурологічному векторі, систематизувати й збагатити його понятійний апарат: ремесло, техніка, майстерність, мистецтво; реміснича техніка і технічна майстерність; творча і художня техніка; семантичні, виразні, художні рухи; міміка, пластика; пластичні рухи і пластичне мистецтво та ін.

У дослідженні подані розгорнуті визначення таким поняттям, як «диригентське мислення», «диригентська інтерпретація», «диригентська пантоміміка», «диригентські дії», «диригентські рухи», «диригентський вплив», «взаємодія диригента-хормейстера і хору», «мануальне мистецтво диригування», «хоровий колектив» та ін.

Таким чином вдалося від культурологічної теорії хорового мистецтва створити перехідну ланку, пластичний міст до власне теорії і практики диригентсько-хорового мистецтва. Разом з тим був проведений значний обсяг робіт з різноманітних конкретних напрямів з подальшим результативним виходом на рівні теорії і практики диригентсько-хорового виконавського мистецтва. Отже, результати даної роботи можна умовно розвести на два напрями, що є тісно взаємопов'язані між собою, - теоретичний і прикладний:

І. Теоретичний напрям:

з культурологічної точки зору обґрунтовано принципове положення про те, що диригування хором є одночасно явищем мистецтва, продуктом прикладної науки і власне управлінням;

виділено відносно новий культурознавчий аспект творчої діяльності диригента-хормейстера - соціально-психологічний - серед інших відомих аспектів: художньо-аналітичного, організаційно-методичного, психолого-педагогічного та художньо-виконавського;

досліджена діалектика комунікативного спілкування диригента-хормейстера і хору, художньо-результативної єдності їх спільної колективної творчості у художній культурі;

розглянуто класифікацію (типи, класи, види) рухів-жестів відносно мануального мистецтва диригування хором, виходячи з їх природи у культурологічному, психологічному, психолого-естетичному, семіотичному і функціональному аспектах;

простежено послідовність виникнення сутнісно-управлінських функцій (культуротворча, інформативна, реалізуюча, функція коригування) мистецтва диригування хором в залежності від рівня психофізичних засобів диригента за схемою: «емоційно-виразний рух» - «художньо-образна дія» - «емоційно-вольовий вплив» - «психо-соціальна, творча взаємодія».

ІІ. Прикладний напрям:

здійснено аналіз сучасного стану науки і практики диригентсько-хорового виконавського мистецтва, що стосується ефективності його соціально-художнього функціонування у культурі суспільства;

проаналізовано роль академічної хорової музики в сучасному музично-культурному процесі, визначено її соціокультурні функції;

досліджені основні напрями і жанрові різновиди сучасної хорової музики (твори, що культивують класичні орієнтири; партитури фольклорного напряму; духовна музика православної, і загалом християнської, традиції; хоровий авангард останньої чверті ХХ - початку ХХІ століття);

проаналізовано особливості функціонування хорової музики православної традиції у сучасному соціокультурному просторі України;

на прикладі хорознавчого аналізу духовно-музичних композицій Г. Гаврилець доведено їх тісний зв'язок з сучасною хормейстерською творчою діяльністю. Така координація є безумовно фактором сучасної української художньої музичної культури. При цьому наголос зроблено на шляхах провадження моральних ідеалів Православ'я та національних цінностей у творчості сучасного диригента-хормейстера;

у дослідженні сформульовано низку принципових висновків, що мають важливе значення не тільки стосовно теорії диригування хором, але й щодо прикладної сфери діяльності диригента-хормейстера. Один з них, центральний, - щодо соціально-художньої природи мануального мистецтва диригування як невід'ємної складової культури - здійснено на основі двох встановлених фактів: 1) диригування хором як художньо-пластична форма музичної діяльності вбирає в себе сутнісні риси хореографічного і акторського мистецтва тобто є естетичною за своєю культурною природою; 2) випереджувальні мануальні рухи-дії диригента-хормейстера є основою художньої комунікації між ним і хором в процесі їх спільної колективної творчості.

Таким чином діяльність диригента-хормейстера складає з культурологічної точки зору своєрідну триєдність засадничих факторів, кожній складовій якої у свою чергу притаманна власна єдність. Тобто ми маємо розглядати як діяльність культурологічну цілісність: єдність мануальної ремісничої та художньої техніки диригента-хормейстера; єдність мануального (ширше - міміко-пластичного мистецтва диригента й виконуваної хором музики); єдність емоційно-художнього - музично-пластичного - впливу диригента-хормейстера та хору на слухацьку аудиторію - ось «три кити», на яких тримається сучасне диригентсько-хорове виконавське мистецтво як унікальне художнє і соціокультурне явище.

Основні положення дисертації відображені у таких публікаціях

1. Пучко Ю. В. Хорове мистецтво як об'єкт музичної культурології: соціокультурні функції хорової музики / Ю. В. Пучко // Вісник державної академії керівних кадрів культури і мистецтв. - К., 2004. - № 4. - С. 50-54.

2. Пучко Ю. Особливості професійних якостей диригента-хормейстера: мислення, емоції, воля / Юлія Пучко // Мистецтвознавчі записки : [зб.наук.праць]. - К.: Міленіум, 2005. - Вип. 7. - С. 60-66.

3. Пучко Ю. Сучасна хорова музика: до питання інтерпретації / Юлія Пучко // Київське музикознавство. Культурологія та мистецтвознавство : [збірка статей]. - К., 2007. - Вип. 23. - С. 184-192.

4. Пучко-Колесник Ю. Сучасні духовно-музичні хорові композиції: культурологічні та хорознавчі аспекти інтерпретації / Юлія Пучко-Колесник // Київське музикознавство. Культурологія та мистецтвознавство : [збірка статей]. - К., 2009. - Вип. 30. - С. 17-25.

Анотації

Пучко-Колесник Ю. В. Діяльність диригента-хормейстера як соціокультурний феномен. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 26.00.01 - Теорія та історія культури (мистецтвознавство). - Національна музична академія України імені П. І. Чайковського, Міністерство культури і туризму України. - Київ, 2009.

Дисертація присвячена дослідженню художньо-інтерпретаційної сутності мистецтва хорового диригування та соціокультурних функцій його існування. Особливістю представленої роботи є синтез культурологічного, музично-естетичного та соціально-психологічного ракурсів вивчення природи, сутності і специфіки диригентсько-хорового виконавського мистецтва завдяки створенню ґрунтовного культурологічного аспекту розгляду даної проблематики.

У дослідженні здійснено аналіз сучасного стану науки і практики диригентсько-хорового виконавського мистецтва, що стосується ефективності його соціально-художнього функціонування у культурі суспільства, а також проаналізовано особливості функціонування хорової музики православної традиції у сучасному соціокультурному просторі України. На прикладі хорознавчого аналізу духовно-музичних композицій Г. Гаврилець доведено їх тісний зв'язок з сучасною хормейстерською творчою діяльністю. Така координація є безумовно фактором сучасної української художньої музичної культури. При цьому наголос зроблено на шляхах провадження моральних ідеалів Православ'я та національних цінностей у творчості сучасного диригента-хормейстера.

Пучко-Колесник Ю. В. Деятельность дирижера-хормейстера как социокультурный феномен. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата искусствоведения по специальности 26.00.01 - Теория и история культуры (искусствоведение). - Национальная музыкальная академия Украины имени П. И. Чайковского, Министерство культуры и туризма Украины. - Киев, 2009.

Диссертация посвящена исследованию художественно-интерпретационной сущности искусства хорового дирижирования и социокультурных функций его существования. Особенностью представленной работы является синтез культурологического, музыкально-эстетического и социально-психологического ракурсов изучения природы, сущности и специфики дирижерско-хорового исполнительского искусства благодаря созданию основательного культурологического аспекта рассмотрения данной проблематики.

В исследовании произведен анализ современного состояния науки и практики дирижерско-хорового исполнительского искусства относительно эффективности его социально-художественного функционирования в культуре общества и обосновано принципиальное положение о том, что дирижирование хором является одновременно явлением искусства, продуктом прикладной науки и собственно управление. В работе также проанализирована роль академической хоровой музыки в современном музыкально-культурном процессе: определены ее социокультурные функции; исследованы основные направления и жанровые виды современной хоровой музыки; проанализированы особенности функционирования хоровой музыки православной традиции в современном социокультурном пространстве Украины. На примере хороведческого анализа духовно-музыкальных композиций А. Гаврилец доказана их тесная связь с современной хормейстерской творческой деятельностью. Такая координация, безусловно, является фактором современной украинской художественной музыкальной культуры.