Постмодерністські тенденції у сучасному українському мистецтві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівська національна музична академія ім. М.В. Лисенка

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства

Постмодерністські тенденції у сучасному українському мистецтві

Боднарчук Т.В.

26.00.01 - теорія та історія культури (мистецтвознавство)

Львів - 2009

Вступ

Актуальність теми дисертації визначається культурологічними, етико-філософськими, мистецтвознавчими та музикознавчими чинниками, які вказують на необхідність усвідомлення української специфіки постмодерного мистецтва у контексті сучасної світової культури. Прояви постмодернізму в усіх аспектах сучасної соціокультурної діяльності вказують на його багаторівневість, складність і внутрішню суперечливість. Постмодернізм став специфічною системою світосприйняття і світовідчуття, яка створює свою модель світу і людини, деформує принципи культуротворчої діяльності, актуалізує проблему культурного релятивізму, креативного потенціалу гри та деконструкції, створює нову мову мистецтва. На початок ХХІ ст. постмодернізм отримав програмне оформлення, яке потребує системного підходу до його вивчення.

В останнє десятиріччя минулого століття постмодернізм проростає і на українському мистецькому ґрунті, втілюючись у літературних експериментах (Ю.Андрухович, О.Забужко, К.Москалець, В.Цибулько, В.Неборак, Е.Пашковський, В.Медвідь, С.Жадан, О.Бондар); живописних полотнах (Т.Сільваші, О.Бабак, О.Чепелик, С.Параджанов, О.Тістол, К.Реунов, А.Савадов, О.Голосій, І.Чичкан); театральних режисерських пошуках (Р.Віктюк, А.Жолдак, Н.Корнієнко, Д.Богомазов, Д.Лазорко, Ю.Одинокий, А.Віднянський, А.Бакіров); музичних композиціях (М.Скорик, Є.Станкович, Л.Дичко, А.Караманов, Л.Грабовський, М.Шух, О.Козаренко, С.Зажитько, К.Цепколенко) тощо. Дискусійність і суперечливість прояву тенденцій постмодернізму в українському мистецтві призводить до спроби різнобічного наукового вивчення окремих його сторін. Досліджуючи світоглядні принципи сучасної культури та окремі стильові аспекти українського мистецтва і літератури, І.Бичко, О.Варениця, В.Воронкова, Т.Воропай, Т.Гуменюк, С.Куцепал, В.Лук'янець, М.Савєльєва, О.Соболь, В.Табачковський, Т.Гундорова, О.Петрова, Г.Рудик, В. Сидоренко, Л.Кияновська, О.Козаренко, О.Берегова, Н.Гречуха виокремлюють характерні риси постмодернізму у суспільній свідомості, образотворчому мистецтві, літературі та музиці.

Проте, загальна картина прояву постмодерністських тенденцій в українській художній культурі у наукових дослідженнях не представлена і нерозв'язаною залишається ціла низка питань:

- не знайшли свого комплексного вивчення постмодерністські світоглядні принципи в українському мистецтві;

- не досліджені міжвидові зв'язки творів, в яких на різних структурних рівнях функціонують тенденції постмодернізму;

- не зроблені культурологічні узагальнення, що дозволяють окреслити український варіант постмодернізму.

Досліджуючи окремі музичні явища, українські музикознавці побіжно торкаються проблем прояву постмодерністських тенденцій в національній музиці, не вибудовуючи свої наукові спостереження у струнку систему. Вище зазначене спонукає до окремого систематичного вивчення тенденцій постмодернізму у сучасному музичному мистецтві.

Відтак, актуальність обраної теми наукового дослідження обумовлена необхідністю комплексного вивчення прояву постмодернізму в українській художній культурі, яке дозволить дослідити рівні і способи функціонування постмодерністських тенденцій та виокремити специфічні риси постмодернізму в українському мистецтві. Саме ці аспекти стали визначальними у мотивації обрання автором теми дисертації "Постмодерністські тенденції у сучасному українському мистецтві".

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане на кафедрі музикознавства та інструментальної підготовки Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського, відповідно до теми № 6 "Теоретико-методичні засади викладання мистецьких дисциплін у фаховій підготовці вчителя музики".

Об'єктом дослідження є українське мистецтво останньої третини ХХ - початку ХХІ століття.

Предмет дослідження - постмодерністські тенденції в українському мистецтві зазначеного періоду.

Мета дисертаційного дослідження - комплексне вивчення прояву постмодернізму в українській художній культурі.

Мета дослідження зумовила наступні завдання:

проаналізувати теоретичні аспекти постмодернізму (наукове визначення поняття у культурологічних, мистецтвознавчих і музикознавчих дослідженнях);

з'ясувати соціокультурні передумови і причини виникнення постмодерністських тенденцій в українському мистецтві;

визначити комплекс сутнісних ознак постмодернізму в окремих видах мистецтва;

простежити форми прояву та особливості постмодерністських тенденцій в українському образотворчому мистецтві, театрі та літературі;

з'ясувати рівень сформованості постмодернізму у музиці як виді мистецтва, що в особливий спосіб відтворює постмодерністську картину світу;

виявити специфічні ознаки музичного постмодернізму;

здійснити аналіз творів українських композиторів в аспекті прояву постмодерністських тенденцій;

виокремити визначальні риси українського варіанту музичного постмодернізму.

Матеріал дослідження - зразки образотворчого (на прикладі творчості А.Савадова, О.Тістола, В.Раєвського, Т.Сільваші, І.Чичкана та ін.) і театрального ( режисура Д.Корсетті, Т.Сузукі, братів Алейникових, Є.Юфіта, Б.Юхананова, В.Кобріна, А.Бордукова, А.Галибина, В.Полуніна, К.Гинкаса, А.Могучего, М.Шемякина, Г.Козлова, А.Жолдака, В.Козьмен-ка-Делінде, В.Шулакова, С.Мойсеєва, В.Буланової та ін.) мистецтва, літератури (проза Е.Пашковського, Б.Жолдака, Ю.Андруховича та ін.) та музики (Є.Станковича, М.Шуха, Л.Дичко, А.Караманова, Л.Грабовського, М.Скорика, Б.Буєвського, Г.Гаврилець, О.Козаренка, К.Цепколенко, І.Щербакова, О.Щетинського, І.Алексійчук та ін.).

Теоретико-методологічною основою дослідження став системний підхід та модифіковані відповідно до специфіки предмету метод аналітико-синтетичної обробки (при опрацюванні наукових джерел з проблеми дослідження); порівняльно-історичний метод (для виявлення специфіки прояву постмодерністських тенденцій в українському мистецтві); історико-стилістичний (при дослідженні стилістичних витоків мистецтва постмодернізму); парадигмальний метод (в окресленні розвитку художньої культури за вектором "модерн - модернізм - постмодернізм"); принципи текстологічного аналізу (для виявлення структурно-семантичних параметрів вербальних текстів); принципи цілісного музикознавчого аналізу (для аналізу музичних зразків і детального розкриття специфіки жанру, стилю, композиції та образності музичних творів).

Теоретико-методологічне підґрунтя дослідження складають праці зарубіжних (Ж.-Ф.Ліотар, Д.Деннет, С.Леш, Р.Барт, Р.Рорті, У.Г.Труітт, М.Мамардашвілі, О.П'ятигорський, П.Козловські, З.Краснодембський, І.Ільїн) та українських (С.Безклубенко, В.Бурлачук, В.Танчер, В.Загороднюк, В.Лук'янець, О.Соболь, О.Радченко, М.Савєльєва) дослідників, в яких розкриваються основні етико-естетичні та загальнокультурні норми постмодерного мислення. Питання прояву художніх ідей та стилістичних принципів постмодернізму у літературній творчості вивчали літературознавці Б.Бігун, О.Богданова, Д.Затонський, В.Курицин, Г.Мережинська, В.Самохвалова. Окремі характерні риси постмодернізму в образотворчому мистецтві визначили О.Петрова, Г.Рудик, В.Сидоренко.

Дослідженню проблем концептуально-стильових основ музичного постмодернізму присвячені праці музикознавців С.Балакірової, О.Берегової, О.Козаренка, С.Савченко, В.Рожновського, І.Севериної, О.Соколова, кожний з яких висвітлює певну сторону прояву постмодерністських тенденцій у сучасній музиці.

Наукова новизна дисертації полягає у тому, що в ній вперше:

узагальнено культурологічні, мистецтвознавчі та музикознавчі погляди на культуру постмодернізму;

виявлено системні образно-стилістичні взаємозв'язки різних видів постмодерністського мистецтва;

з'ясовано особливості прояву тенденцій постмодернізму в українському мистецтві та літературі;

визначено на основі історико-стилістичного аналізу специфічні стильові риси музичного постмодернізму;

запропоновано інноваційний ракурс дослідження музичного постмодернізму в аспекті функціонування змістовно-образних тем-опозицій, які визначають стильову орієнтацію твору;

виявлено специфіку українського варіанту музичного постмодернізму;

доведено важливу роль постмодерністських тенденцій в образно-стилістичному розвитку вітчизняної музики та у формуванні специфічних рис сучасного українського мистецтва.

Практична цінність роботи полягає в можливості використання її положень в різноманітних навчальних курсах вищої школи культурологічного і музичного спрямування при вивченні дисциплін "Культурологія", "Філософія мистецтва", "Історія української та зарубіжної культури", "Музика ХХ століття", "Музична композиція ХХ століття", "Теоретичні проблеми музики ХХ століття", "Історія української музики" тощо.

Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалась на спільному засіданні кафедри музикознавства та інструментальної підготовки і кафедри культурознавчих дисциплін Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського. Основні теоретичні та методичні положення дисертаційного дослідження оприлюднені на наукових конференціях, а саме: Міжнародна науково-практична конференція студентів та аспірантів "Слов'янське музичне мистецтво в контексті європейської культури" (Вінниця, 2005); Шоста щорічна міжнародна науково-практична конференція "Право і суспільство: актуальні проблеми взаємодії - шляхи європейської інтеграції" (Вінниця, 2006); Міжвузівська науково-практична конференція "Кримські діалоги: культура, мистецтво, освіта" (Симферопіль, 2006); Всеукраїнська науково-практична конференція "Українська культура в контексті сучасних наукових досліджень та практичних реалій" (Київ, 2006); Друга Міжнародна науково-практична конференція студентів та молодих науковців "Слов'янське музичне мистецтво в контексті європейської культури" (Вінниця, 2007); Всеукраїнська науково-методична конференція "Культура, мистецтво та освіта в умовах глобалізації: проблеми і перспективи розвитку" (Вінниця, 2007); Всеукраїнська науково-практична конференція "Трансформаційні процеси в сучасній українській культурі" (Київ, 2007).

Публікації. Основні положення усіх розділів дисертації викладено у 13 (тринадцяти) одноосібних публікаціях, в тому числі 5 (п'ять) у фахових виданнях затверджених ВАК України.

Структура роботи. Дисертація складається зі Вступу, 3-х розділів, Висновків, бібліографії та додатків. Обсяг основного тексту дисертації становить 203 сторінки, список використаних джерел - 248 найменувань. Повний обсяг дисертації - 250 сторінок. В додатках наведено 37 нотних прикладів.

1. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми, об'єкт, предмет, мету, завдання і матеріал дослідження; розкрито наукову новизну, практичне значення роботи; визначено вихідні принципи методології дослідження; подано огляд наукових джерел та відомості щодо апробації результатів дисертації.

Розділ 1 "Постмодернізм як явище сучасної культури" присвячено дослідженню феномену постмодернізму в культурологічному дискурсі. У підрозділі 1.1. "Постмодернізм: дефінітивний аналіз" вивчаються різноманітні культурологічні джерела, що тлумачать поняття "постмодернізм". З цією метою аналізуються теоретичні погляди культурологів, соціологів і мистецтвознавців Г.Р.Яуса, М.Заважадега і Д.Мортона, І.Ільїна, Т.Алєксєєвої, А.Філліпова, В.Мартинова, О.Петрової та інших. Терміном "постмодернізм" охоплюється надзвичайно багатопланове культурне утворення. Переосмислення постмодернізмом світоглядних, ідеологічних та мистецьких схем модернізму призвело до появи нової ідеології, головними тезами якої стали нищівна критика традиційних цінностей, гуманізму, історизму та раціоналізму, неприйняття устрою сучасного суспільства та людини, яка здатна бути відповідальною за свої вчинки. Ідеологія постмодернізму спричинила специфічність його мистецьких образів, тем і стилю, які особливо яскраво проявляються у порівнянні з мистецтвом модернізму.

1.2. "Методологічні засади культурологічного дослідження феномену постмодернізму". Методологія дослідження спирається на метатеорію свідомості, системний та структурний підходи. Метатеорія свідомості є методологією культури постмодерну, в якій остання постає структурою, що постійно саморозвивається. Завдяки застосуванню системного підходу та структурного методу розглядаються окремі культурні феномени та види сучасного українського мистецтва, а також створюється загальна модель українського варіанту постмодернізму. Дослідження постмодернізму в різних сферах суспільної діяльності починається з віднаходження у цьому цілісному явищі системних моментів, які пов'язані з розумінням частини та цілого, єдності та структури явищ, внутрішніх зв'язків і взаємодії елементів цілого.

Таким чином, визначаючи постмодерністську культуру як складну систему, що характеризується цілісністю, об'єктивністю та функціональністю, наголошується на наявності у ній відповідної складної структури, що складають різноманітні підсистеми. Кожний з видів мистецтва, філософія та література утворюють підсистеми постмодернізму та потребують окремого аналізу.

При вивченні різноманітних проявів постмодернізму враховуються також методологічні принципи діалектики та історизму; закономірності культурної системи та правила їх вивчення; особливості духовно-культурних контекстів.

У підрозділі 1.3. "Постмодернізм у світлі філософських поглядів ХХ століття" розкривається ідеологічне та філософське підґрунтя художньої культури останньої третини ХХ - початку ХХІ століття. Постмодернізм як нова форма духовно-творчого життя знаходить своє тлумачення у працях зарубіжних та українських учених Ж.Дельоза, Ж.Дерріда, Ж.-Ф.Ліотара, Ж.Бодрійяра, Р.Рорті, М.Фуко, У.Еко, З.Баумана, Ю.Габермаса, І.Бичка, О.Варениці, В.Воронкової, Т.Воропай, Т.Гуменюк, Т.Гундорової, С.Куцепал, В.Лук'янця, М.Савєльєвої, О.Соболь, В.Табачковського та багатьох інших. Головна теза філософії постмодернізму - повна свобода, що порушує усі звичні для суспільства норми. Результатом тези постмодернізму про повну свободу особистості стають розчарування у раціональному мисленні і плануванні; сповідання ідей деконструкції та хаосу; розквіт песимістичного світовідчуття, пророкування ідей майбутньої катастрофи; скепсис та революційна нетерпимість; естетизація потворного, гіпертрофія негативних сторін культури; тяжіння до парадоксального і неочікуваного; необмежений плюралізм і тотальний лібералізм у виборі світоглядних принципів; вільний культурний релятивізм.

1.4. "Постмодернізм у його зв'язках з іншими культурами". У сприйнятті постмодернізму як феномену свідомості, можна констатувати її перехідність, а разом із цим - низку аналогій з архаїчною, бароковою, просвітницькою традиціями. Таким чином, постмодернізм лише зовні відкидає суспільні норми і традиції, зберігаючи спадковість, глибинні концептуальні зв'язки з іншими культурами всередині. У становленні ідей постмодернізму та їх зв'язках з іншими культурами яскраво проявляються усі три закони діалектики, що виступають рушійною силою історичного процесу розвитку цієї культури.

Висновками культурологічного огляду феномену постмодернізму стало визначення його як багатопланового утворення, яке повністю заперечує модерністську систему світоглядних уявлень та ідеологічних схем.

Розділ 2 "Українська художня культура у світлі постмодерністських тенденцій" складається з чотирьох підрозділів.

2.1. "Характерні ознаки постмодернізму у сучасній світовій та українській літературі". У літературному векторі "модерн - модернізм - постмодернізм" відповідно проявляється специфіка викладення сюжету: раціональне реалістичне мислення, що прагне до об'єктивності зображення (Г.Флобер) - некласичний тип письма з елементами готичного світосприйняття, що відображає модерністське бачення світу як хаосу жахів (А.Камю, Щ.Андерсон, Д.Селін) - постмодерністська заміна реальності текстом, яка характеризується відсутністю у ньому системності, непослідовністю, культурною, стильовою та лінгвістичною "багатомовністю" (Е. Гемінгвей, У.Фолкнер, В.Набоков).

Творчість українських письменників демонструє типові постмодерністські методи: іронію, використання принципу колажу, введення у художнє оповідання суржику ("Спокуси: Фантастичні та інші історії", "Бог буває" Б.Жолдака), звернення до прийомів соцарту, тяжіння до карнавальності ("Рекреації", "Московіада" Ю.Андруховича), гру ієрархічними цінностями ("Свято", "Вовча зоря", "Безодня", "Осінь для ангела" Е.Пашковського).

2.2. "Постмодерністські тенденції у театральному мистецтві" досліджуються у порівнянні з театральними принципами модернізму, які полягають у запереченні позитивізму, раціоналізму і реалізму як єдиного творчого методу; перевазі індивідуального над колективним; акцентуації естетичних і художніх цінностей; ствердженні права митця творити за законами краси і досконалості; символізмі мислення, що призводить до містерійного вираження; революційності засобів виразності. Прикладом може слугувати режисура Л.Курбаса, Б.Брехта, В.Мейєрхольда, Є.Вахтангова, С.Таїрова.

Специфічність постмодерністського театру спричинив "ігровий" характер усієї сучасної культури. Естетична специфіка постмодерністського театру походить із некласичної інтерпретації класичних традицій. Постмодерністський театр в особливий спосіб розвиває здобутки театрального мистецтва попередньої культурної доби та ідеї "театру жорстокості" А.Арто, яку під кутом постмодернізму розвиває Ж.Дерріда. Постмодерністські тенденції помітні у творчості Д.Корсетті, Т.Сузукі, братів Алейникових, Є.Юфіта, В.Кобріна, Б.Юхананова, А.Бордукова, А.Галибина, В.Полуніна, К.Гинкаса, А.Могучего, М.Шемякина, Г.Козло-ва; українських режисерів А.Жолдака, В.Козьменка-Делінде, В.Шулакова, С.Мойсеєва, Ф.Стригуна, В.Буланової.

Тенденції постмодернізму у театральному мистецтві полягають у феномені втрати авторитету автора, на зміну якому приходить культ режисера; в інтенціях до рефлексивності, медитативності, іронічності і самоіронічності; маргінальності; критичній переоцінці національних традицій; синтезі в межах однієї театральної постановки східної медитативності і західної дієвості; мозаїчному поєднанні елементів різних національних та історичних типів культур; калейдоскопічності "піднесеного" і "брутального" стилів; співпраці професійного мистецтва з молодіжними субкультурами.

"Національний прояв постмодернізму в образотворчому мистецтві" (2.3) також доцільно розглядати у порівнянні з тенденціями модерну і модернізму. Характерна ознака українського модерну, який осмислює попередній досвід та шукає новітні ідеї, художні форми і прийоми - звернення до національного начала, до фольклорних джерел з метою усвідомлення сучасної дійсності. У рафінованій витонченості рисунку і манерності виконання робіт Г.Нарбута, М.Жука, В.Масютина, І.Мясоєдова, В.Максимовича, П.Холодного, С.Левицької, В.Піскорського відчувається наслідування народних традицій, фольклорних мотивів, етнографічних елементів. Орнамент рослинного походження - один з головних засобів художньої мови модерну в українському живописі.

Живописний модернізм відмовляється від наслідування природі, розкладаючи її форми за кубістичними законами та футуристичними принципами динаміки. Постмодернізм повертається до зображення видимої реальності. Специфіка українського модернізму - особлива ліричність, поетичність та психологізм (О.Богомазова, В.Єрмилова, О.Архипенко, О.Екстер та ін.), що свідчать про філософське сприйняття дійсності. Прагнення до осмислення основ буття відчутне і в образотворчому мистецтві постмодернізму (Т.Сільваші "Червоний ранок", "Два мінарети", "Хіва. В домі свято").

Спираючись на ідеї І.Ільїна, Н.Маньковської, Ф.Джеймсона, І.Гассана про ключові принципи постмодернізму та на праці вітчизняних дослідників сучасного малярства (О.Петрова, Г.Рудик, В.Сидоренко, Г.Скляренко), проведено аналіз постмодерністських тенденцій в творчості А.Савадова, О.Тістола, С.Параджанова, Т.Сільваші, О.Бабака, О.Чепелика та інших українських митців, який дозволяє виокремити їх наступні особливості: відтворення атмосфери абсурдності буття, в якій сформувались творчі особистості художників; відсутність системи усталених цінностей; індиферентність особистої позиції митця до подій життя; суб'єктивність реакції на дійсність, яка породжує гру, клоунаду, карнавалізацію; бажання багатомовності і багатовимірності, що спричинило полістилізм і гіпертекстуальність. Ці ознаки мають національне забарвлення - специфіка українського мислення проявляється у підвищеному психологізмі та ліризмі, що поєднує модерністський і постмодерністський живопис.

2.4. "Модель людини і світу в мистецтві постмодернізму". Основними ознаками постмодерного художнього світу є дисгармонія і деструкція, а ідеалом особистості - маргінальна істота, продукт кризи буття. Концепція людини відзначається певною мірою іронією та скептицизмом, які допомагають авторам викрити неспроможність колишніх утопій, показати світ у його справжньому вигляді.

У висновках до розділу зазначається, що мистецтво постмодернізму тяжіє до багатомовності стилів, технік, культур, яка призводить до своєрідної універсальності, що поєднує різні естетичні та світоглядні системи. Водночас, художня культура постмодернізму заперечує будь-які стереотипи, причинно-спадкові зв'язки, лінійність, сюжетність, психологічну детермінованість. Це призводить до багатовимірного і неоднозначного тлумачення постмодерністських мистецьких текстів.

Розділ 3 "Прояв тенденцій постмодернізму в образності та стилістиці українського музичного мистецтва" складається з чотирьох підрозділів.

У першому підрозділі - "Музичний постмодернізм: загальне і специфічне" (3.1) - визначаються змістовні типи прояву постмодерністських тенденцій, закладені у період модернізму. Аналіз творчості композиторів авангардного спрямування (О.Мессіана, Дж.Кейджа, К.Штокхаузена) дозволив окреслити тематику своєрідного діалогу культур у вигляді тем-опозицій: "традиційне - новаторське"; "піднесене - банальне"; "позитивне - негативне"; "релігійне - світське"; "старовинне - сучасне"; "східне - західне". Окреслені образні опозиції характерні як для модерністського, так і постмодерністського мистецтва, різниця ж полягає у способах їх втілення.

Діалоги "традиційне - новаторське" та "піднесене - банальне" на стильовому рівні у сучасній музиці найчастіше проявляються у полістилістиці, а "релігійне - світське" та "східне - західне" - у моностилістиці нового типу. Стиль стає зовнішнім проявом принципів естетики постмодернізму в музиці. Постмодерністські образні опозиції, проявляючись через стиль, отримують риси специфічного, властивого лише музиці забарвлення.

3.2. "Прояв образних опозицій постмодернізму в естетиці полістилістики". Полістилістика в музиці є не тільки своєрідним методом композиторської техніки, але й естетичною системою, що відбиває основні світоглядні позиції постмодерністської культури. Функції полістилістики:

1) відтворення нової концепції стилю, за допомогою якої здійснюється діалог з минулим і традицією; 2) відображення постмодерністської ідеї креативного потенціалу гри; 3) втілення принципу естетизації потворного, ідей парадоксальності і плюралізму.

Полістилістика як один із видів композиторської техніки культури постмодернізму дозволяє прослідкувати її зв'язки "по горизонталі" і "по вертикалі", тобто з культурами, що існують паралельно у часопросторі та з тими, що знаходяться на історичній відстані. Аналіз прояву естетики полістилістики в творах А.Шнітке, Е.Денісова, Ф.Караєва, Б.Тищенка підтверджує важливість усвідомлення у сучасному мистецтві креативного потенціалу гри. Окрім того, за допомогою цього принципу можна рельєфно і образно втілити типово постмодерністські образні опозиції "традиційне - оновлене", "піднесене - банальне", "позитивне - негативне" та "старовинне - сучасне". В особливостях звернення до "чужого" стилю і відношення до цитати композитор-постмодерніст демонструє власне ставлення до нагальних проблем сучасності.

3.3. "Діалоги "схід - захід" та "релігійне - світське" як прояв постмодерністських образних опозицій в естетиці моностилістики нового типу". Звернення до християнської тематики та старовинних жанрових моделей духовної музики у творчості композиторів постмодерністської доби підтверджує на рівні музичного мистецтва істинність існування християнської концепції постмодернізму, в якій останній виступає явищем прогресивним, таким, що відображає лінійне уявлення про час як історію людства. Тяжіння до знаходження "точок дотику" різних стилів призводить до появи нової його якості: при збереженні відвертої асоціативної спрямованості вона (якість) ґрунтується на глибинній асиміляції стильових витоків та їх підпорядкованості єдиній художній ідеї.

Прояви постмодерністських образних опозицій "світське - релігійне", "схід - захід", які не тільки можуть співіснувати в межах однієї композиції, але й в той чи інший спосіб породжують і діалог "старовинне - сучасне", з'являються в творчості А.Шнітке (Симфонія №4, Реквієм), С.Губайдуліної ("Страсті по Іоанну", "Пасха по Іоанну", "Sonnengesang", "В очікуванні", "Із Часослову", "І: Святкування у розпалі", "Тепер завжди сніги"), В.Кікти ("Фрески Софії Київської", "Володимир-Хреститель", "Княгиня Ольга", "Святий Дніпро", "Одкровення", "Божественна літургія Іоанна Златоуста", "Різдвяний триптих", "Великопісна молитва", Концерт для двох арф з оркестром), В.Мартинова ("Апокаліпсис", "Плач пророка Ієремії", "Реквієм", "Магніфікат"), А.Пярта тощо. У моностилістиці нового типу на зміну іронічному, "ігровому" ставленню до традиції приходить усвідомлення її цінності, необхідності повернення до першоджерел у новому історико-стильовому контексті.

Четвертий підрозділ - "Специфіка функціонування образних опозицій постмодернізму в творчості сучасних українських композиторів" (3.4) - присвячений текстологічному та образно-стильовому музикознавчому аналізу творів українських композиторів Є.Станковича, М.Скорика, В.Сильвестрова, Б.Буєвського, А.Караманова, М.Шуха, О.Щетинського, О.Козаренка, С.Зажитька, Г.Гаврилець та інших, в яких на рівні полістилістики і моностилістики у вигляді тем-опозицій проявляються постмодерністські тенденції.

Діалоги "традиційне - новаторське", "піднесене - банальне", "позитивне - негативне" втілюють в українській музиці вектор стильової різнобічності та естетику "гри стилями". Аналіз творів Є.Станковича, Б.Буєвського, М.Скорика, К.Цепколенко, В.Рунчака дозволяє визначити наступні ознаки стильової діалогічності: видовищно-програмний тип розгортання музичної думки; колажність; "тональні стилізації"; несподівані переключення з одного плану розвитку в інший; калейдо-скопічність і тематична монтажність епізодів; іронічна інтерпретація традиційних жанрових моделей.

Специфіка прояву діалогу "старовинне - сучасне" визначається в результаті аналізу наступних творів: "Sonata quasi una Fantasia" для скрипки і фортепіано та "Concerto Rutheno" для камерного оркестру О.Козаренка, "Антифони" для віолончелі і фортепіано О.Щетинського, хорової композиції "Які любі оселі Твої, Господи Саваоте!" (Псалом 83) Є.Станковича, "Stabat Mater", "Боже мій, нащо мене Ти покинув" (Псалом 22) та ін.

Характерні стилістичні риси діалогу "старовинне - сучасне", виявлені у проаналізованих зразках: орієнтація на принципи барокових жанрів (композиція "Concerto Rutheno" О.Козаренка орієнтується на перші варіанти двочастинних сюїт для лютні та органну токату і фугу); використання ефекту двохоровості, типового для барокової музики ("Антифони" О.Щетинського); поєднання в межах однієї композиції ("Які любі оселі Твої, Господи Саваоте!" Є.Станковича, "Боже мій, нащо мене Ти покинув" Г.Гаврилець) типових ознак партесного співу (акапельний склад з перемінною щільністю фактури; переважання вертикальної побудови фактури; повторність як принцип формотворення) із сучасним гармонічним мисленням (акорди з додатковими тонами, складні альтерації, кластерні звучності тощо).

Діалог "східне - західне" проявляється в творчості вітчизняних композиторів на рівні образів, музичного мислення і стилістики та отримує наступні ознаки: інтенсивне використання текстів східних культур ("Пісні Весни" на вірші давньокитайських поетів М.Шуха; кантата-медитація "Подих часу" на тексти з "Упанішад", вокальний цикл "Пісні кохання" на слова стародавніх японських поетів І.Алексійчук); поєднання традицій наскрізного висловлення музичної думки з калейдоскопічністю східного мислення (у Квартеті №1 Б.Балеми); медитативність як тип розгортання музичної думки (органна п'єса "І була ніч, і був ранок, і були тихі небесні флейти", хоровий цикл "П'ять маленьких пасторалей" М.Шуха).

Специфічність прояву постмодерністських тенденцій в українському варіанті - занурення у сферу духовної музики та поєднання принципів вітчизняного релігійного співу з особливостями східного мислення. Це призводить до паралельного функціонування в межах однієї композиції образних опозицій "релігійне - світське", "старовинне - сучасне", "східне - західне". Тезу обґрунтовано в результаті текстологічного і цілісного музикознавчого аналізу вокально-хорової музики українських композиторів Є.Станковича, М.Шуха, Г.Гаврилець, І.Алексійчук, В.Мужчиля.

У висновках до розділу 3 зазначено, що результатом текстологічного і музикознавчого аналізу творів українських композиторів, в яких функціонують образні опозиції, стало виявлення таких постмодерністських тенденцій: одночасне поєднання в межах однієї композиції діалогу "схід - захід" та "релігійне - світське" (твори М.Шуха, І.Алексійчук); тяжіння до вітчизняних традицій, що окреслює образну опозицію "старовинне - сучасне" (музика Є.Станковича, Г.Гаврилець); втілення інтенції до театралізації (композиція В.Мужчиля).

Узагальнені результати проведеного дослідження дали змогу сформулювати основні висновки:

Багатомовність стилів, технік, культур; поєднання різних світоглядних та естетичних систем створює концепцію універсальності мистецтва постмодернізму. Загальна ідея художньої культури постмодернізму - відображення сучасного світогляду в усій його повноті і парадоксальності. В кожному з видів мистецтва, зберігаючи типові риси, постмодерністські тенденції набувають специфічності забарвлення.

У результаті дослідження теоретичних аспектів постмодернізму з'ясовано соціокультурні передумови і причини виникнення постмодерністських тенденцій в українському мистецтві, наріжним каменем яких є специфічна політична еволюція України останніх років, що заперечила режим постійного геноциду, етноциду та лінгвоциду. Ілюзорна свобода спонукала активні ритми культурного життя держави, поглинання її культурним простором величезної маси західної культурної продукції, що призвело до швидкого перенасичення і потреби у новому.

Комплекс сутнісних ознак постмодернізму в усіх видах мистецтва функціонує на світоглядному (втілення песимістичних ірраціональних ідей абсурдності буття, поглиблення рефлективності, орієнтація на ідеологічну незаангажованість, скептичне та іронічне відношення до дійсності, декларування ідей карнавалу та гри) і стильовому (колажність, іронічність, непослідовність оповіді, використання у художньому тексті суржику, поєднання мови професійного мистецтва з молодіжними субкультурами) рівнях.

У музиці тенденції постмодернізму проявились з особливою специфічністю. На відміну від загального заперечення постмодерністською культурою стереотипів, причинно-спадкових зв'язків, лінійності, сюжетності, психологічної детермінованості, прояв музичного постмодернізму значною мірою полягає у поновленні, збереженні та ускладненні системи зв'язків із традиціями попередніх типів культури. Окрім того, музичне мистецтво вирізняється особливим синтезом тенденцій постмодернізму, що проявляються в інших видах мистецтва, і стає квінтесенцією постмодерністських інтенцій. Унікальність музики полягає у відсутності типового постмодерністського прагнення до свідомої вульгаризації, притаманного сучасним літературі, театру, образотворчому мистецтву.

Музичний постмодернізм є історико-еволюційним явищем, принципи якого спираються на композиційні і стильові знахідки композиторів доби модернізму (медитативний тип композиції, концепцію мінімалізму Дж.Кейджа та "інтуїтивну імпровізацію" К.Штокхаузена).

Спадковість музичного постмодернізму відображає його прагнення до втілення світоглядних ідей Сходу (особливо філософських систем буддизму, індуїзму, даосизму) і до значного посилення інтуїтивного і медитативного начал.

Постмодерністське прагнення до багатомовності призводить до використання в межах одного музичного твору християнської образності у православному варіанті, принципів західного мінімалізму та східного медитативного мислення.

Аналіз зразків української музики призводить до таких культурологічних висновків: 1) образні опозиції "піднесене - брутальне", "традиційне - новаторське", "позитивне - негативне" не знайшли широкого відображення у музиці вокально-хоровій у зв'язку з відсутністю у її жанрах відвертого прояву феномену "гри" та втілення "сміхової" культури, що більш притаманне інструментальній творчості; 2) образні опозиції "схід - захід", "релігійне - світське" та "старовинне - сучасне" особливо яскраво розкриваються саме у галузі вокально-хорових жанрів; 3) вокально-хорові жанри демонструють принципове і постійне тяжіння до релігійної тематики, у відтворенні якої проявляються опозиції "релігійне - світське" та "старовинне - сучасне"; 4) образна опозиція "схід - захід" функціонує у вокальній і хоровій музиці не лише на рівні використання текстів східних поетів, але й на рівні стилістичних ознак; 5) у хорових духовних творах, незалежно від орієнтації на католицький, протестантський чи православний жанровий тип, у свій спосіб водночас втілюються сфери трьох постмодерністських образних опозицій: "релігійне - світське", "старовинне - сучасне", "схід - захід"; 6) при орієнтації на вітчизняні пласти духовної музики проявляється один із важливих принципів українського варіанту постмодернізму - прагнення до етичного виміру національної культури та її музичної мови; 7) в окремих випадках в українській хоровій музиці може проявлятись постмодерністське прагнення до театралізації усіх форм життя в межах духовної тематики та прояву образних опозицій "старовинне - сучасне", "релігійне - світське", але без залучення іронічного відношення до традиції.

Отже, огляд прояву постмодерністських тенденцій в українській композиторській школі доводить тезу про вторинність національного постмодернізму, який у формуванні своїх світоглядних і стильових засад спирається на знахідки європейського і російського музичного мистецтва, але творчо їх переосмислює, створюючи вітчизняний варіант постмодерністської концепції. Він полягає в особливій багатовимірності, яка дозволяє співіснувати в межах однієї композиції декільком постмодерністським образним опозиціям; багаторівневості, при якій принципи постмодернізму функціонують на рівні семантики, стилістики і драматургії музичного твору; етичному вимірі ідей постмодернізму у національній музиці; християнізації сучасної музичної культури, що проявляється у значному посиленні інтересу до духовних жанрів і релігійної тематики та у музичному відтворенні ідей екуменізму.

соціокультурний постмодерністський образотворчий музичний

Основні положення дисертації викладено в публікаціях

1. Боднарчук Т. В. Постмодернізм у світлі філософських поглядів ХХ століття / Т. В. Боднарчук // Теоретичні та практичні питання культурології. - Мелітополь, 2005. - Вип. ХХІ. - С. 162-168.

2. Боднарчук Т. В. Постмодернізм: до питання аналізу дефініції / Т. В. Боднарчук // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка та Національної музичної академії України імені Петра Чайковського. Серія: Мистецтвознавство. - Тернопіль-Київ, 2006. - № 2 (17). - С. 32-37.

3. Боднарчук Т. В. Постмодерністські тенденції у духовних творах українських композиторів

4. / Т. В. Боднарчук // Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Мистецтвознавство. - Київ, 2006. - Вип. 15. - С. 19-24.

5. Боднарчук Т. В. Музичний постмодернізм: загальне та специфічне / Т. В. Боднарчук // Теоретичні та практичні питання культурології. - Мелітополь, 2007. - Вип. ХХІV, Ч. I. - С. 3-9.

6. Боднарчук Т. В. Діалогічність як спосіб образно-концептуального мислення сучасної української музики / Т. В. Боднарчук // Теоретичні та практичні питання культурології. - Мелітополь, 2008. - Вип. ХХV, Ч. IІІ. - С. 133-140.

7. Боднарчук Т. В. Педагогічні передумови вивчення сучасної української хорової музики студентами педагогічних університетів / Т. В. Боднарчук // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського. Серія: Педагогіка і психологія. - Вінниця, 2005. - Вип. 13. - С. 8-9.

8. Боднарчук Т. В. Культура постмодернізму: український варіант / Т. В. Боднарчук // Слов'янське музичне мистецтво в контексті європейської культури: матеріали міжнародної науково-практичної конференції студентів та аспірантів. - Вінниця, 2005. - С. 31-32.

9. Боднарчук Т. В. Постмодернізм в літературі: до питання інтегративних процесів сучасної культури / Т. В. Боднарчук // Право і суспільство: актуальні проблеми взаємодії - шляхи європейської інтеграції: матеріали шостої щорічної міжнародної науково-практичної конференції. - Вінниця, 2006. - С. 16-18.

10. Боднарчук Т. В. Методологічні засади культурологічного дослідження феномену музичного постмодернізму / Т. В. Боднарчук // Кримські діалоги: культура, мистецтво, освіта: матеріали першої міжвузівської науково-практичної конференції. - Симферопіль, 2006. - С. 30-33.

11. Боднарчук Т. В. Полістилістика як втілення тенденцій музичного постмодернізму / Т. В. Боднарчук // Українська культура в контексті сучасних наукових досліджень та практичних реалій: матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. - Київ, 2006. - С. 149-151.

12. Боднарчук Т. В. Музика М. Шуха у контексті постмодерністських тенденцій / Т. В. Боднарчук // Слов'янське музичне мистецтво в контексті європейської культури: матеріали другої міжнародної науково-практичної конференції студентів та молодих науковців. - Вінниця, 2007. - С. 103-105.

13. Боднарчук Т. В. Діалог "релігійне-світське" як прояв постмодерністських тенденцій у пострадянському музичному просторі / Т. В. Боднарчук // Культура, мистецтво та освіта в умовах глобалізації: проблеми і перспективи розвитку: матеріали Всеукраїнської науково-методичної конференції. - Вінниця, 2007. - С. 13-17.

14. Боднарчук Т. В. Специфіка прояву постмодерністських тендер-цій в українському мистецтві / Т. В. Боднарчук // Трансформаційні процеси в сучасній українській культурі: матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. - Київ, 2007. - С. 52-56.

Размещено на Allbest.ru