Галицька придорожня каплиця другої половини ХІХ–ХХ століть: культурологічний аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДВНЗ “ПРИКАРПАТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВАСИЛЯ СТЕФАНИК

УДК 726.52:262.2(477.83)“19/20”

26.00.01 - теорія та історія культури

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата мистецтвознавства

ГАЛИЦЬКА ПРИДОРОЖНЯ КАПЛИЦЯ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ - ХХ СТОЛІТЬ: КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ

Сидор Михайло Богданович

Івано-Франківськ - 2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі культурології та українознавства Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, Міністерства освіти і науки молоді та спорту України

Науковий керівник: доктор педагогічних наук Туманов Ігор Миколайович, професор кафедри ландшафтної архітектури, садово-паркового господарства та урбоекології

Національного лісотехнічного університету України (м. Львів)Офіційні опоненти: доктор мистецтвознавства, професор Селівачов Михайло Романович, професор кафедри дизайну Мистецького інституту художнього моделювання і дизайну (м. Київ)

кандидат мистецтвознавства Мільчевич Сергій Іванович, старший викладач кафедри дизайну та основ архітектури Інституту архітектури Національного університету “Львівська політехніка” (м. Львів)

Захист відбудеться 10 червня 2011 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 20.051.08 у ДВНЗ “Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника” за адресою: 76025, м. Івано-Франківськ, вул. Т.Шевченка, 79.

Із дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці ДВНЗ “Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника” (76025, м. Івано-Франківськ, вул. Т.Шевченка, 79).

Автореферат розісланий 6 травня 2011 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат мистецтвознавства, доцент О.Д. Чуйко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Згідно із законами діалектики, в кожний період історії людства відбувається формування нового типу культури. Цей процес передбачає не лише відмову від старого, віджилого, а й збереження інтелектуально-культурних надбань попередніх поколінь як вічних цінностей: віри, традицій, національних пріоритетів. Саме така закономірність і зумовлює збереження здобутків народної матеріальної культури. Серед них особливе місце посідають придорожні каплиці. Великої популярності ці споруди набули у галицькому краю. Тут вони стали невід'ємним компонентом краєвидів населених пунктів, а для людей - складовою їхнього духовного життя. Сьогодні давні пам'ятки з різних причин поступово втрачаються. Сучасні об'єкти не завжди відповідають традиційним засадам створення таких каплиць. Примітним стає й процес їхньої загальної стандартизації. Звідси логічною є думка, що можемо втратити не тільки істинні зразки галицьких придорожніх каплиць, але й пов'язані з ними звичаї і традиції. І це при тому, що ці об'єкти майже не вивчені. Упродовж усього періоду дослідження українського сакрального мистецтва науковці, які звертали увагу на придорожні каплиці, у тому числі і з галицьких теренів, у своїх працях здебільшого констатували лише факти їхнього існування, іноді поверхнево аналізували зовнішність, ще рідше - принципи формотворення окремих типів. У контексті зазначеного найбільш змістовними є роботи Д. Щербаківського та Т. і М. Лопаткевічів. Однак залишається ціла низка нез'ясованих питань, пов'язаних з історією розвитку галицької придорожньої каплиці, розкриттям її духовної сутності, повноцінним визначенням формотворчих та художньо-естетичних особливостей.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до програм науково-дослідницької роботи кафедри культурології та українознавства Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка “Український етнос у полікультурному просторі” і “Гуманізація змістового компонента дисциплін художньо-естетичного циклу у середній та вищій школі”. Тема дисертації затверджена на засіданні вченої ради Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка (протокол № 11 від 19 листопада 2009 р.).

Мета дослідження - висвітлити галицьку придорожню каплицю як релігійне і мистецьке явище української матеріальної та духовної культури.

Відповідно до поставленої мети, окреслено такі завдання:

розкрити суть і значення каплиці як релігійного і мистецького явища в історії світової культури;

з'ясувати передумови появи придорожніх каплиць у Галичині;

окреслити основні історичні етапи розповсюдження і розвитку придорожніх каплиць на галицьких теренах;

класифікувати досліджувані об'єкти за мотивацією їхнього призначення та характером локалізації;

провести аналіз принципів формотворення галицьких придорожніх каплиць та вдосконалити їхню типологію;

визначити й охарактеризувати компоненти образності галицьких придорожніх каплиць;

розкрити художньо-естетичні особливості галицьких придорожніх каплиць та чинники їхнього формування.

Об'єкт дослідження - мала сакральна архітектура Галичини як складова української матеріальної культури.

Предмет дослідження - культурологічні аспекти становлення і розвитку галицької придорожньої каплиці, функціональна та художня система у її цілісній природі.

Хронологічні межі дослідження. Основними часовими параметрами дослідження є друга половина ХІХ - XX ст. Окремі питання, які стосуються історії розвитку як галицьких придорожніх каплиць, так і загалом каплиць у християнстві, зумовлюють розгляд й інших часових періодів епохи християнства, а саме: часів офіційного становлення християнства як релігії, запровадження християнства на українських землях, нових віянь і тенденцій, принесених добою Відродження.

Територіальні межі дослідження визначені історичними землями Східної Галичини, що відповідає територіям Львівської, Івано-Франківської та Тернопільської областей (за винятком в останньої Кременецького, Лановецького, Шумського та північної частини Збаразького районів). Розглядаються й українські етнічні землі, які на сьогодні входять до складу Польщі. Це передусім східні та південні терени Підкарпатського воєводства, лінія західних рубежів яких формувала за часів “Королівства Галичини і Лодомерії” західну межу Східної Галичини. Компетенції підлягають й усі інші площі, які входили до складу Галичини упродовж її існування.

Наукова новизна дослідження. Вперше в українській мистецтвознавчій науці: придорожній каплиця галицький історичний

поглиблено відомості про суть і значення каплиці як релігійного та мистецького явища із висвітленням його розвитку в історії християнства, уточнено й обґрунтовано класифікацію каплиць за їхніми функціональними ознаками;

виявлено передумови появи та окреслено основні історичні етапи розвитку придорожніх каплиць на галицьких теренах;

удосконалено типологію досліджуваних об'єктів (з виведенням нових типів та, загалом, типологічних груп) за параметрами: функціональність (призначення, локалізація), формотворча структура (будівельні матеріали, техніки і способи зведення (створення), способи встановлення, характер внутрішнього простору, форми та конструктивні рішення);

галицька придорожня каплиця досліджена як цілісне архітектурно-мистецьке утворення з розмаїттям його складових компонентів та відповідними етнорегіональними особливостями їхніх рішень;

поглиблено розкрито питання про залежність формотворення і оздоблення досліджуваних споруд від низки чинників: людського, природного, культурного, суспільно-економічного;

визначено й охарактеризовано засоби емоційно-художньої виразності галицьких придорожніх каплиць;

розкрито прояви ознак мистецьких стилів у формах та образах досліджуваних каплиць.

Практичне значення дослідження полягає у можливості застосування його результатів: для написання наукових праць зі спадщини української культури, духовного і мистецького життя в Галичині; для збереження та відродження традиційності і звичаєвості українського народу; у практиці мистецьких та теологічних вищих навчальних закладів для підготовки спецкурсів з культурології та історії мистецтва, навчальних посібників; у реальній будівельній справі зі зведення придорожніх капличок.

Апробація результатів дослідження здійснювалася такими шляхами:

- доповіді на міжнародних та всеукраїнських наукових конференціях: “Етнос. Культура. Нація” (2-а конф.; Дрогобич, ДДПУ, 2000); 10-а конф. “Українське сакральне мистецтво: традиції, сучасність, перспективи” (10-а конф.; Львів, ЛАМ, 2001); “Український жіночий рух: здобутки і проблеми” (Дрогобич, ДДПУ, 2001); “Етнос. Культура. Нація” (3-я конф.; Дрогобич, 2002); “Етнос. Культура. Нація” (4-а конф.; Дрогобич, 2004); “Етнос. Культура. Нація” (7-а конф.; Дрогобич, 2010);

- доповіді на наукових семінарах кафедри культурології та українознавства, науково-практичних викладацьких конференціях ДДПУ імені Івана Франка;

- лекції на тематику досліджуваних питань (з обговоренням) для студентів-семінаристів ІІІ курсу ДДС імені Дрогобицьких священномучеників Віталія, Якима і Северіяна.

Публікації. За темою дисертації опубліковано 9 статей, з них 4 - у спеціалізованих мистецтвознавчих виданнях, рекомендованих ВАК України.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг дисертації - 173 с., із них 153 с. основної частини. Список використаних джерел (212 позицій) - 20 с. Додатки оформлені окремою книгою (216 с.): додаток А (5 карт), додатки Б - У (350 фотографій), додаток Ф (1 таблиця), додаток Х (довідка про авторство фотографій).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету і завдання, об'єкт і предмет дослідження, окреслено його хронологічні та територіальні межі. Розкрито наукову новизну і практичне значення отриманих результатів, подано відомості про апробацію основних положень дисертації.

У першому розділі - “Стан дослідженості проблеми, джерела і методика” - розкривається стан дослідженості проблеми, окреслюється джерельна база, зазначаються застосовані наукові методи.

1.1. Огляд літератури. Найдавніші дотичні до досліджуваної проблеми матеріали містяться у хроніці Б. Зіморовича “Потрійний Львів” (1835 р. - польською мовою; 1899 - латиною; 2002 - українською). Упродовж другої пол. ХІХ - першої чв. ХХ ст. галицькі придорожні капиці зазнавали лише інвентарно-описового репрезентування у тодішній періодиці (“Киевская старина”, “Зоря”, “Подольские єпархиальные ведомости”). Початком різнобічного вивчення українських придорожніх культових споруд стала розвідка Ф. Вовка (1910) про волинські об'єкти. Перша вагома праця у царині дослідження галицьких придорожніх каплиць належить Д. Щербаківському (1926). Протягом наступних років і десятиліть рівень зацікавленості науковців галицькими придорожніми каплицями і українськими загалом був надто низьким. Час від часу ситуація поліпшувалася, особливо у розгляді капличок з лемківських теренів. Тут заслуговують уваги праці Р. Райнфуса (1934, 1962, 1963), Ю. Тарновича (1936), К. Перацької (1939), К. Марчакової (1962); особливо Т. і М. Лопаткевічів (1981; вийшла на загал 1993 р.). Низка описових та ілюстративних матеріалів про існування, форми, оздоблення придорожніх культових об'єктів як на українських теренах загалом, так і окремих їхніх регіонах, відображена у працях О. Цинкаловського (1914), Г. Колцуняка (1920), В. Січинського (1936), М. Драгана (1937). Надалі матеріали такого характеру трапляються у працях Д. Гобермана (1966), К. Шонк-Русича (1978, 1982), О. Іванусіва (1987), М. Поврозника (1988), А. Полєца (1997), В. Слободяна (1998), Димитрія Патріарха (1998), М. Сирохмана (2000) та ін. Напрацювання у цьому плані чимало збагатилися науковими доробками М. Моздира (1980, 1997), Л. Хом'як (2002), П. Кузенка (2005), О. Болюка (2005, 2009), В. Малини (2009). В останні роки збільшилася увага до пам'яткознавчого аспекту досліджень, про що свідчать праці Н. Урсу (2007), П. Гранкіна і А. Отко (2007). Повноцінне вивчення придорожніх каплиць неможливе без розгляду тенденцій та особливостей сакрального будівництва, мистецтва, культури, народних звичаїв і традицій. Враховуючи вищесказане, у нашій роботі використані й такі матеріали, зміст яких спрямований на висвітлення різних проблем щодо зазначених сфер людського життя і є хоча б якимось чином дотичний до розглядуваних питань.

1.2. Джерела і методика дослідження. У загальнотеоретичному мистецькому, культурологічному, історичному аспектах осмислення порушених у дисертації проблем автор опирається на дослідження українських і зарубіжних науковців: Д. Антоновича, М. Драгана, Т. і М. Лопаткевічів, В. Малини, К. Марчакової, Р. Михайлової, М. Моздира, К. Перацької, Р. Райнфуса, М. Селівачова, В. Січинського, М. Станкевича, Ю. Тарновича, Д. Щербаківського та інших. Для всебічного й ґрунтовного розв'язання намічених завдань опрацьовувалися літературні видання, архівні матеріали, Інтернет-ресурси, інформативні дані, отримані під час спілкування з населенням обстежуваних регіонів. Матеріально-предметну базу дослідження становлять придорожні каплиці з галицьких теренів та навколишніх земель. Методологічною основою дослідження є комплексний підхід до формування об'єктивного бачення загальної “картини” існування галицької придорожньої каплиці як цілісного мистецько-архітектурного та релігійно-духовного явища в українській культурі. Для досягнення поставленої мети використовувалися методи: пошуково-бібліографічний - для вивчення мистецтвознавчих, культурологічних, історичних матеріалів; діахронний - з'ясування становлення і розвитку каплиці, а також появи, розповсюдження і трансформації придорожніх каплиць на галицьких землях; синхронний - проведення порівняльних досліджень придорожніх каплиць та пов'язаних з ними явищ водночас по усій обстежуваній території; методи реконструкції, стилістичної ідентифікації, картографування - відтворення концепції еволюції галицьких придорожніх каплиць; метод періодизації - окреслення етапів розвитку; типологічний - виявлення типологічної близькості функціональних та формотворчих ознак; конструктивно-образну і художньо-естетичну виразність виявлено методами: системним, компаративним, генетичним, структурно-семіотичним, мистецтвознавчим, абстрагування, графічним.

У другому розділі - “Придорожня каплиця як синтез сакрального і мистецького” - розкрито сутність каплиці як релігійного та архітектурного явища, з'ясовано походження придорожніх культових споруд, досліджено передумови появи та основні етапи розвитку придорожніх каплиць на галицьких теренах.

2.1. Каплиця як матеріалізоване вираження християнських вірувань в історії світової культури. Виявлено чинники, які зумовили появу каплиць як виду сакральних споруд. З одного боку постають світосприйняття, усвідомлення верховенства над усім вищих, небесних сил, вірування у Бога. Упродовж усієї історії людства вони формували духовний зміст життя людини та вимагали існування різноманітних об'єктів для вшанування таких сил, свідчення своєї віри у Всевишнього, здійснення молитов і богослужінь. З іншого - виступають історичні, соціальні та економічні умови розвитку суспільства, які безпосередньо впливали на процеси формотворення таких споруд, пошуки нових ідей їхнього архітектурно-образного змісту. У плані зазначеного релігійні вірування розглядаємо як першопричину, яка визначила потребу у створенні каплиць. З'ясовано, що після офіційного утвердження християнства почали зводитися невеликі культові об'єкти, які отримали назву “капела” (“capella”). Точний час їхньої появи встановити неможливо, однак вважаємо, що терміном “capella” вони почали іменуватися після 400 р. - часу смерті св. Мартина Турського (пов'язується з “культом та місцем зберігання його плаща”). Термін “каплиця” (старе “каплица”) з'явився в українській мові у ХV ст. За всю епоху християнства каплиця пройшла відповідний шлях розвитку, формувалася у різних напрямах призначень, що спричинило появу таких її видів, як: “каплиця-храм”, “каплиця при храмі“, “каплиця-стація Хресної дороги”, “цвинтарна каплиця”, “каплиця-усипальниця”, “каплиця придорожня”.

2.2. Передумови появи придорожніх каплиць у Галичині. Розглянуто історичні та релігійні процеси, які відбувалися на досліджуваних теренах від часів їхнього хрещення включно до періоду першого поневолення їх Польщею. Проаналізовано зміни у світогляді людей, боротьбу з ідолопоклонством, тенденції прославлення християнства, спорудження каплиць, особливості розвитку скульптури, заборону статуарної пластики сакрального характеру. З'ясовано, що на галицьких землях з прийняттям християнства людина почала виражати свою побожність такими образно-предметними формами, як “хрест”, “ікона”, “храм”. Наземні хрести були найзручнішими у “швидкій” заміні поганських жертовних каменів, стовпів, які стояли на роздоріжжях, при дорогах. За таких обставин і вже у ті часи вони першими набули статусу “придорожніх об'єктів”. На українських теренах ще з часів прийняття християнства процеси встановлення християнських споруд на місцях колишніх язичницьких капищ, ідолів, а разом з ними й традиції вшанування “священних” місцевостей з “цілющою водою”, “магічністю дерев” сприяли започаткуванню (якщо трактувати з позиції християнства), а з іншого боку - формуванню на новий лад (якщо дивитися з позиції традицій і звичаїв ще дохристиянських часів) ідеї встановлювати на “важливих” для людини місцях пам'ятні чи будь-які інші знаки, споруди тощо. Процеси, які відбувалися у релігійному середовищі на галицьких землях під час поневолення їх Польщею, зазнали чималих впливів Римської Церкви. Водночас у сакральне мистецтво цього краю були привнесені й нові віяння і тенденції, які побутували як у європейському мистецтві загалом, так і польському зокрема. До релігійних потреб почали використовувати об'ємну статуарну скульптуру, появилися нові іконографічні образи святих, композиційні рішення їхнього предметно-духовного середовища, сформувалися сприятливі умови та можливості для пошуків нових форм матеріального втілення творчих задумів митців, з'явилася повна свобода у виборі мистецьких стилів у різних видах сакрального мистецтва.

2.3. Основні етапи розповсюдження і розвитку придорожніх каплиць на теренах Галичини. Окреслено орієнтовний час появи придорожніх каплиць у Галичині - ХV ст. Де саме, на землях яких народів, і в який час почали з'являтися “перші” придорожні каплиці - з'ясувати неможливо. Становлення придорожніх каплиць у галицькому краю тісно пов'язане з його політичним, соціально-економічним, культурним та релігійним життям. Все, що відбувалося на галицьких землях під час панування над ними Польщі та Австрії, певною мірою залежало від їхньої політики у ставленні до Галичини. Тенденції розвитку придорожніх каплиць на корінних землях цих держав знаходили відображення в еволюції таких споруд на галицьких теренах.

Аналіз літературних джерел, які висвітлюють розвиток придорожніх каплиць у Польщі, дав змогу провести певні паралелі та припустити, що й у Галичині ХVІ ст. придорожніх капличок будувалося чимало, у ХVІІ ст. їх зводилося ще більше. Фундаторами придорожніх каплиць у ХVІІ - ХVІІІ ст. були, в основному, парохи, монастирі та заможні верстви населення. Якщо такі об'єкти ставилися селянами, кріпаками, то це здійснювалося цілими громадами. Під час панування у Галичині Австрії розвиток придорожніх капличок зростав. Не було жодних утисків чи обмежень щодо фундацій і відновлення таких споруд. Особливого апогею досягли фундації досліджуваних об'єктів простими селянами, їхніми сім'ями, родинами на честь скасування панщини (1848). Починаючи з другої пол. ХІХ ст., галицькі придорожні каплиці піднеслися до високого рівня популярності, стали знаними у світі. Найпоширеніше це відбулося у період розквіту українського національного стилю. Тут вони вийшли за “рамки” суто народного мистецтва, почали пропагуватися й у середовищі професійної мистецької діяльності. У їхньому кількісному зростанні в кін. ХІХ - на поч. ХХ ст. важливу роль відіграла еміграція галичан до Америки. Під час останнього панування Польщі будівництво придорожніх каплиць зменшується, що пов'язано з утиском українського національного розвитку. Трохи іншою була ситуація на Лемківщині, яка тоді входила до Краківського воєводства. Війна, а відтак комуністичний режим призвели до повної зупинки еволюції галицьких придорожніх каплиць. З початком 1990-х років на землях оновленої України почало активно відроджуватися сакральне будівництво. У кожному галицькому селі, місті почали з'являтися нові церкви, каплиці, у тому числі й придорожні. Ті об'єкти, що уціліли, - ремонтувалися, відновлювалися, отримували друге життя.

У третьому розділі - “Типологія галицьких придорожніх каплиць” - розглянуто функціональні та формотворчі засади класифікації досліджуваних об'єктів, виведено типологічні групи та типи цих споруд.

3.1. Функціональна типологія. З'ясовано, що придорожні каплиці на досліджуваних теренах створювалися за принципами змістової доцільності, конкретного призначення та присвячення, які, відповідно, і обумовлювали характер їхньої локалізації.

Визначено, що придорожні каплиці різняться між собою мотивацією призначення. Згідно зі світоглядними уявленнями людей щодо “придатності” таких споруд, традицій і звичаїв послугування ними, “офірування” їх з нагоди різних причин (потреба опіки, подяка Богу, вшанування пам'яті померлих, означення “чудодійних” місць тощо), кожна придорожня каплиця наділялася конкретною функцією. Тут розрізняємо каплиці: звичаєві (обрядові), охоронні, жертовні, поминальні, пам'ятні.

З'ясовано, що характер функцій придорожніх каплиць зумовлював специфіку їхньої локалізації. Аналіз розмаїття, як водночас і спорідненості місцевостей, де зводилися придорожні каплиці, дав підставу розподілити досліджувані об'єкти на такі види: каплиці шляхові, садибні, польові, лісові (паркові), при храмах (з “доступом до дороги”).

3.2. Формотворча типологія. Еволюція придорожніх каплиць на галицьких землях синтезувала в собі як нові світоглядні ідеї, які виникали у суспільстві під впливом віянь нових часів, так і усталені традиційні погляди людини на її буття, місце у земному житті та Всесвіті. Це зумовлювало постійний пошук нових форм таких об'єктів, іноді зовсім не сумісних з такими поняттями, як “будівля”, “архітектурна споруда”, однак з неодмінним збереженням основного компонента їхнього формотворення - наявності “даху” чи його образного трактування як символу “покровительства та захисту”.

Визначено, що у спорудженні придорожніх каплиць використовувалися різні будівельні матеріали. Традиційними тут були деревина, камінь та цегла. З часом набули поширення метал, цементно-асбестові та полімерні матеріали. На Різдвяні свята будують каплички з льоду. Відповідно до того, з якого матеріалу зведений корпус (стіни), слід розрізняти каплиці дерев'яні, кам'яні, цегляні, металеві, бетонні, комбіновані, з льоду. Техніки та способи їхнього зведення (створення) визначалися використовуваними матеріалами. Дерев'яні об'єкти зводилися (створювалися) з брусів, плениць, кругляків, дощок за допомогою зрубу або каркасної конструкції. Технічні прийоми роботи: зарізування, відколювання, видовбування, витісування. Кам'яні (з будівельного чи річкового каменю) та цегляні зводилися способом кладки; кам'яні з монолітних кам'яних масивів - способами висікання (відколювання) та видовбування. Металеві корпуси виготовлялися з металевих профілів, листів, кованих елементів, а бетонні створювалися способом формування. Комбінованим каплицям властива каркасна конструкція. Процес з'ясування формотворення досліджуваних споруд вимагав аналізу способів їхнього встановлення на місцях призначення, що обумовило їхню класифікацію на види, а саме: наземні, стовпові, подіумні, вивісні (навісні), у масивах (як ніші).

Аналіз “духовного змісту” придорожньої каплиці спонукає до сприйняття її як “місця зустрічі з Богом”, “святого місця”, “місця життя святих патронів-заступників”, яке перебуває під покровительством Бога-Отця і Небес. Розгляд придорожньої каплиці через призму архітектурного сприймання визначає основну її суть як “простір і його обмеження”. Ці точки погляду обумовили бачення у ній двох основ: перша - середовище, “святе місце”, “сакральне”, для предметів культу та молитви; друга - його матеріальне відмежування від зовнішнього оточення. Згідно зі сказаним, внутрішній простір досліджуваних споруд класифіковано за формами: “закритий простір” (як кліть), “напівзакритий простір” (як кліть без лицевої стіни, як велика ніша),“відкритий простір” (принцип творення “ківорію”), “ніші” (як заглиблення у масивах; напівкліть). З урахуванням антропометричних параметрів людини, середовища придорожніх каплиць розподілено на два типи: “розвинуте середовище”, яке, окрім об'єктів культу, може вмістити хоча б одну людину, і “модельне середовище”, яке, по суті, є відтворенням розвинутого середовища у зменшеному вигляді.

Виведено типологічні групи галицьких придорожніх каплиць (“каплиці розвинутих типів” і “каплиці модельних типів”) та їхні формотворчі типи. Розвинуті типи: “каплиці будинкові”, “каплиці-ківорії” (“альтанкові”), “каплиці-гроти”. Модельні типи: “каплиці будинкоподібні”, “каплиці “будинки-ніші”, “каплички-ківорії” (“альтанкоподібні”), “каплиці-стели”, “каплиці “арки-ніші”, “каплиці-ніші у стінах”, “каплиці гротоподібні”, “каплиці дуплові”, “каплиці скринькові”, “каплиці постаментні”, “каплиці обеліскові”, “каплиці стовпові”.

Четвертий розділ - “Образність та художньо-естетичні особливості галицьких придорожніх каплиць” - присвячений визначенню складових компонентів образності галицьких придорожніх каплиць, розкриттю художньо-естетичних особливостей та чинників їхнього формування.

4.1. Формування образності придорожніх каплиць. Визначено, що образ придорожньої каплиці формується конструкцією її корпусу, формами даху і його завершення, внутрішньою обставою, а також організацією довкілля.

З'ясовано, що для дерев'яних об'єктів каркасна конструкція стін є найбільш поширеною, однак вона не творить такого виразного ефекту у візуальному сприйманні, як зрубна конструкція. Споруди, викладені “зрубом”, вирізняються ритмічною грою світла і тіней на площинах стін та графічно-орнаментальним декоруванням кутів. Низка дерев'яних каплиць мають додаткові простори - галерейки, помости, ґанки. Поземне планування найчастіше має форму квадрата або прямокутника (вхідна сторона вужча), рідше - шестикутної, восьмикутної чи хрещатої конфігурації. Висічені з кам'яних глиб, або муровані і покриті простим тиньком корпуси формують громіздку монолітність споруди, її надмірну строгість. “Голим” стінам, викладеним з каменю, властива “графічна сітка”, яка візуально формує живописну гру переливів тонів та рельєфів. Чимало мурованих каплиць також мають додатковий простір, однак у його відтворенні можуть бути використані різні матеріали. Поземне планування висічених з каменю каплиць зазвичай квадратне або прямокутне. Для мурованих споруд, окрім таких форм планування, характерні й шести- та восьмикутні, хрещаті, круглі. “Корпуси” ківорієподібних об'єктів можуть бути виконані з різних матеріалів, однак своєю структурою вони надають споруді візуальної легкості та повітряності. Поземному плануванню таких каплиць найбільш характерна форма квадрата.

Вирішення верхів (“дахів” і “верхівок”) досліджуваних споруд є відображенням найрізноманітніших підходів у трактуванні їхнього образу, запозичень ідей з храмобудування та побутової архітектури. Виявлено різні форми дахів: пірамідальні (шатрові), дво-, три-, чотирисхилі (гребеневі), хрещаті, дахи-бані, комбіновані (поєднують у собі різні конструкції). У внутрішній частині каплиць перекриття зазвичай мають форму прямої площини, рідше склепіння різної конфігурації, або взагалі відсутні як такі. Верхівки ставлять останню крапку у визначенні сакральності придорожніх каплиць. У повній комплектності одна верхівка включає: барабан, баню (шатро), ліхтар, маківку, підхрестове яблуко і хрест. У розташуванні таких верхівок на вершині (гребені) даху та їхній кількісній наявності слід вбачати певний духовно-образний зміст їхньої символіки (аналогічно до структури верхів церков). З'ясовано, що для різних регіонів галицького краю властиві різні варіанти конфігурації дахів та їхніх завершень.

Виявлено, що придорожні каплиці можуть містити: статуї святих, хрести, ікони, їхнє різноманітне поєднання. Зазвичай ставили скульптурну статую святого-покровителя, іноді - лише хрест чи ікону. В окремих типах каплиць із середовищем “ніша” розміщувалися тільки ікони або невеличкого розміру хрести. Статуї та хрести могли бути переносними, монолітно з'єднаними з масивом споруди, або ж встановленими як наземні об'єкти (у цьому випадку така фіґура чи хрест вже могли стояти, а каплиця згодом зводилася над ними). Переносні об'єкти культу розміщувалися на різних подіумах та підставках. Компонентами інтер'єру придорожньої каплиці ставали церковні образи, кіоти, фрагменти старих іконостасів, інші культові речі.

З'ясовано, що важливими компонентами навколишнього простору придорожніх каплиць є дерева (липи, тополі), що пов'язується з вірою у їхні “магічні” сили, яка продовжувала жити у свідомості людей багато сотень літ після прийняття християнства. Визначено, що розташування дерев по кутах чи навколо об'єкта є символічною ознакою сторін світу та периметральним обмежуванням “освяченого” місця, у центрі якого встановлено каплицю. У такому рішенні передусім убачаємо єднання уявлень про “вищий”, “божественний” світ з розумінням духовного змісту придорожньої каплиці, його матеріальним вираженням. Іншими компонентами, які формують довкілля придорожніх каплиць, є джерела, криниці з “цілющою водою”, наземні хрести, фігури, дзвони, огорожа.

4.2. Художньо-естетичні особливості придорожніх каплиць. Розкрито художні й естетичні критерії творення досліджуваних споруд. Визначено, що вони обумовлювалися індивідуальними здібностями і смаками їх будівничих, умілим талановитим використанням ними виражальних можливостей тих чи інших видів декоративно-прикладного мистецтва, малярства, скульптури, зодчества як у вирішенні конкретного, будь-якого складового елементу об'єкта, так і загалом його загального вигляду, органічної його ув'язки з довкіллям. У формуванні художньої виразності придорожніх каплиць важливу роль відігравали й світоглядні уявлення та мистецькі вподобання людей (однієї особи, групи людей, цілих родин, громад тощо), які долучалися до їхнього спорудження чи для яких зводився такий об'єкт.

Розкрито особливості оздоблення фасадів, інтер'єрів, компонентів зовнішнього оточення, визначено характер та роль декору у такій справі, його композиційну структуру. З'ясовано, що, окрім людських факторів (творчість, майстерність, світоглядні уявлення, прагнення до краси, естетичності) та побутових (звичаї, традиції), у формуванні зовнішності фасадів важливу роль відігравав матеріал, який використовувався для їхнього зведення чи оздоблення. Природні та технічні характеристики використовуваних матеріалів, їхня наявна кількість і пов'язані з нею “осередки” художньої обробки обумовлювали вишуканість та мистецьку вартість таких споруд. Найбільшої художньої виразності досягнуто у дерев'яних спорудах. Переважно це відображувалося у профілюванні (плоске й об'ємне) “вільних” частин (сторін) деталей корпусу. Так само декорувалися й дерев'яні деталі дахів, а також парканців, якими огороджувалася територія. Особливої оригінальності дерев'яним корпусам надавало кожухування ґонтом. На стінках монолітних кам'яних корпусів рельєфно висікалися візерунки та орнаменти з геометричними і рослинними мотивами; частіше у цей спосіб декорувалися між'ярусні карнизи. Ковані елементи з композиційними структурами “ажурного плетива” також надавали корпусам каплиць художньої виразності. Поширеним сьогодні стало декорування карбованою (контурно, ажурно) оцинкованою бляхою конструктивних елементів дахів. Не таким поширеним, однак, достатньо виразним є розмальовування корпусів, їхніх деталей різнокольоровими смугами, орнаментами, сюжетними мотивами.

Розмаїття формотворчих і конструктивних рішень досліджуваних каплиць, види і способи їхнього оздоблення формують їхню емоційно-художню виразність, яка, загалом, матеріалізується такими виражальними засобами, як: силует, пластичність, ажурність, графічність, колір, фактура, текстура. Визначено, що силует визначає пошукові процеси будівничих у вирішенні самого характеру профілю споруди, її лаконічної образності. На основі пластичності конструктивних рішень проявляється індивідуальність кожного об'єкта, навіть у межах споріднених йому типологічних структур. Ажурність у придорожніх каплицях формує контраст їхніх об'ємів та простору, що характеризується протиставленням “сітки” площин (масивів корпусів, бань, куполів) і просвітів (конструкцій ківорієподібних корпусів, галерейок, ажурних форм хрестів тощо). Завдяки графічності широкі, однотонні площини стін, бань чи, в цілому, корпусів каплиць отримують своєрідну динаміку, розмаїте ритмічне або довільне членування на основі контурних обрисів, площинних заломів, гри світла і тіні. Кольорові акценти підсилюють контрастне й емоційно-виразне звучання придорожньої каплиці на фоні довкілля. Уміло використані фактура та текстура будівельних матеріалів надають таким об'єктам природної гармонії з навколишнім середовищем.

З'ясовано, що архітектурно-художня виразність галицьких придорожніх каплиць формувалася й на основі запозичення стилістичних особливостей формотворення українських храмів, головним чином їхніх верхів. Відгомоном готики у творенні досліджуваних споруд можна вважати шпилеподібні форми дахів і їх завершень, трактування головного фасаду в образі прямокутної, вертикально видовженої площини із завершенням у формі “стрілки”, розташування хреста з належними йому основами чи без них на краю гребеня даху з лицевої сторони споруди. У контексті ідеї “стремління до небес” з'явилися “стовпові” та “обеліскові” каплиці. Характерною ознакою ренесансних принципів творення архітектури є розташування маківки з хрестом над центром поземного планування каплиць. Така домінанта властива каплицям не лише з центричними дахами, а й з гребеневими. Багато досліджуваних об'єктів покриті справжніми куполами, на “моду” барокових бань, які надають їм особливого сакрального звучання. Подібно до каскадних верхів у стилі рококо, низка обеліскових каплиць вирізняється чималими пірамідально-ступеневими уступами. Поява у конструкціях каплиць фронтонів, колон є результатом впливів класичного стилю, а трапецевидні перекриття дверних і віконних отворів, круглі вікна, еліптичні та дзвоноподібні бані свідчать про запозичення формотворчих ідей українського модерну.

Класифікація формотворення галицьких придорожніх каплиць

ВИСНОВКИ

На основі проведеного дослідження літературних джерел, пам'яток придорожніх каплиць Галичини другої половини ХІХ - ХХ ст., приходимо до широкого висвітлення їхньої духовно-образної та матеріальної сутності як своєрідного культурного явища зі стилістичними ознаками класицизму, бароко та модерну. При цьому отримані такі результати:

1. У контексті світової культури каплицю розглядаємо як одну із матеріальних форм вираження релігійного світогляду людини через призму християнської моралі та філософського сприйняття всесвіту. Її зародження відбулося у часи офіційного становлення християнства. Появу каплиць у Галичині відносимо до періоду утвердження тут християнства. Придорожня каплиця служить потребі людини встановлювати у навколишньому середовищі “матеріально-духовні знаки” з метою: утверджувати і прославляти ідеї християнства, вшановувати й оберігати святість “чудодійних місць”, забезпечувати собі покровительство й заступництво. Виникнення придорожніх каплиць у “системі” існування каплиць як таких було зумовлене розширенням функцій цієї “системи”, винесенням їх за усталені рамки. Усе це розглядаємо як результат соціалізації каплиці в духовному та матеріально-культурному планах, закономірність розвитку її на шляху становлення сакрального мистецтва на території, де міцно були розвинені дохристиянські звичаї і традиції позначати “шановані” людиною куточки природи ідолами, божками, стовпами.

2. Ґенеза придорожніх каплиць на галицьких землях не була миттєвою. З усіх придорожніх культових об'єктів, у часи становлення християнства на наших землях існували лише хрести. Придорожня каплиця своїм духовним змістом постає як образний вияв “Божої опіки”, “покровительства Небес” у вигляді символу “даху”, вона слугує храмом для уособленої в статуарній пластиці постаті святого - патрона-покровителя. У Галичині не практикувалося використання об'ємної статуарної пластики до релігійних потреб, аж доки вона не зазнала безпосередніх впливів Заходу в результаті поневолення її Польщею. Галицька культура, релігійне середовище, мистецтво піддавалися інспіраціям західної традиції, сюди привносилися й новації, які зароджувалися у Європі. В Галичині почали формуватися сприятливі умови та можливості для пошуків нових форм втілення творчих задумів митців, з'явилася повна свобода у виборі стилів у сакральному мистецтві, які й спричинили появу на досліджуваних теренах придорожніх каплиць.

3. Вважаємо, що зародження придорожніх каплиць на галицьких землях відбулося у ХV ст. Їхній розвиток поділяємо на такі етапи: запозичення нових ідей та започаткування формотворчих процесів (ХV - ХVІ ст.); поступове утвердження традиційності придорожніх каплиць (ХVІІ - перша пол. ХІХ ст.); велика популярність та масові фундації (1848 - 1923 рр.); помітне зменшення фундацій та глибокий занепад, фактична заборона і нищівне руйнування придорожніх каплиць (1923 - 1939 - 1991 рр.); часи відродження традиційності придорожніх каплиць, жваве зростання будівництва нових та реставрації старих, занедбаних об'єктів (від поч. 90-х рр. ХХ ст. і до поч. ХХІ ст. ).

4. За мотивацією призначення, галицькі придорожні каплиці розподілено на види: звичаєві (обрядові), охоронні, жертовні, поминальні та пам'ятні. Проведена об'єктивна характеристика всіх можливих місць і місцевостей, де встановлювалися каплиці, дала змогу вивести споріднені групи споруд за їхнім місцем знаходженням: каплиці придорожні (шляхові), присадибні, польові, лісові і каплиці при храмах.

5. Порівняльний аналіз усіх видів придорожніх об'єктів сакрального характеру дає підставу ствердити, що досліджувані нами споруди постають як найскладніші і найрозвиненіші форми з індивідуальним характером вираження своєї духовної і матеріальної суті. На основі всебічного розгляду їхньої формотворчої структури проведена класифікація за: характером матеріалу, техніками і способами зведення (виконання), способами встановлення. В основу аналізу їхніх формотворчих принципів ми вклали класифікацію на основі простору і його обмеження. При виведенні типів враховувалася загальна формотворча структура цих споруд та характер їхнього предметно-образного вираження. Встановлено, що кожен новий тип з'являвся як результат трансформації одних типів в інші. Відбувався поступовий перехід від одних форм до інших у напрямі розширення архітектонічної структури придорожньої каплиці, наростання її внутрішніх просторів, зменшення поярусного членування. Чільне місце у таких процесах займають каплиці типологічної групи “будинкові”. Серед них “будинкові з галерейкою” вважаємо вершиною еволюції конструктивних типів галицької придорожньої каплиці.

6. З'ясовано, що корпус каплиці є основою матеріального вираження її образного змісту. Важливу роль тут відіграють: конструктивне рішення стін, поземне планування, характер будівельного матеріалу. Оригінальності каплиці надає додатковий простір - галерейки, помости, ґанки, які збагачують її архітектонічну сутність, пом'якшують своєю ажурністю монолітну цілісність стін основної кліті. Хрещаті дахи і дахи-бані найвиразніше творять сакральний образ придорожніх каплиць. Двосхилий і трисхилий дахи є найвідповіднішим логічним завершенням образного змісту лицевого фасаду, а тому їх вважаємо найтиповішими та найхарактернішими дахами у формотворчому устрої досліджуваних споруд. Верхівки, у різних варіантах комплектності, становлять повноцінне завершення усієї структури. У розташуванні верхівок, їхній кількості вбачаємо духовно-образний зміст їхньої символіки. Всередині каплиці традиційно ставили статую святої особи: “Скорботного Христа”, св. Миколая, св. Онуфрія, св. Яна Непомука, Божої Матері; рідше перевага надавалася самим хрестам чи іконам. У вирішенні прилеглих територій важливу роль відігравали світоглядні уявлення людей про “святість” таких місць. Неабияке значення надавалося деревам (липам, тополям), їх “магічними” силам. Їх висаджували по кутах об'єкта, що символізувало чотири сторони світу та умовну визначеність “центру”, або навколо нього по колу, утворюючи “вінок” єдності споруди та світу “вищого”, “божественного”.

7. Художні й естетичні критерії творення галицьких придорожніх каплиць обумовлювалися різноманітними чинниками: здібностями будівничих, використанням виражальних можливостей різних видів мистецтва, традиціями зведення таких споруд, світоглядними уявленнями та мистецькими вподобання людей, які долучалися до такої справи чи для яких зводився такий об'єкт. Оздоблення фасадів, внутрішнього середовища, компонентів зовнішнього оточення формувалося завдяки характеру декорування їхніх складових частин, матеріалів і технік його виконання, композиції тощо. Найчастіше застосували техніку плоского і об'ємного профілювання на дереві. Архітектурно-конструктивні рішення, емоційно-художня виразність галицьких придорожніх каплиць матеріалізуються такими виражальними засобами, як: силует, пластичність, ажурність, графічність, колір, фактура, текстура. Важливу роль відіграло й запозичення стилістичних особливостей формотворення українських храмів, передусім їхніх верхів. Кожен мистецький стиль більшою чи меншою мірою залишив свій відбиток на загальному процесі еволюції цих малих культових споруд. Тут, зокрема, можна говорити про відображення формотворчих манер візантизму, ренесансу, бароко, класицизму, модерну. Встановлено, що розмаїття поєднань різних стильових ознак у формотворенні галицьких придорожніх каплиць було спричинене активним розмахом їхнього будівництва саме у період неостилів та у часи українського модерну.

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ

1. Сидор М. Галицькі придорожні каплиці як елемент традиційної культури українців та проблема їх дослідження в українознавстві / М. Сидор // Етнос. Культура. Нація : Зб. наук. праць за матеріалами Другої міжн. наук.-практ. конф., 27 - 28 жовтня 2000 р. / Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України [та ін.]. - Дрогобич : Коло, 2001. - С. 170 - 175.

2. Сидор М. Дуальний світ української придорожньої каплиці: божественне - земне, чоловіче - жіноче / М. Сидор // Український жіночий рух : здобутки і проблеми : Зб. наук. праць за матеріалами Всеукр. наук.-практ. конф., 19 - 20 жовтня 2001 р. / Дрогобицький держ. пед. університет ім. І. Франка [та ін.]. - Дрогобич : Коло, 2002. - С. 137 - 141.

3. Сидор М. Б. Емоційно-художня виразність галицьких придорожніх каплиць / М. Б. Сидор // Етнос. Культура. Нація : Зб. наук. праць за матеріалами IІІ Всеукр. наук.-практ. конф., 17 - 18 жовтня 2002 р. / Дрогобицький держ. пед. університет ім. І. Франка. - Дрогобич : НВЦ “Каменяр”, 2002. - С. 51 - 61.

4. Сидор М. До проблем вивчення галицьких придорожніх каплиць / М. Сидор // Етнос. Культура. Нація. : Зб. наук. праць за матеріалами IV Всеукр. наук.-практ. конф., листопад 2004 р. / Дрогобицький держ. пед. університет ім. І. Франка. - Дрогобич : Коло, 2004. - С. 176 - 180.

5. Сидор М. Б. Облаштування внутрішнього простору та навколишнього середовища придорожніх каплиць Галичини / М. Б. Сидор // Науковий вісник Національного лісотехнічного університету України : Ландшафтна архітектура в контексті сталого розвитку. - Львів : НЛТУ України. - 2008. - Вип. 18.12. - С. 187 - 191.

6. Сидор М. Особливості комплексного підходу в декоративному вирішенні галицьких придорожніх каплиць / Михайло Сидор // Вісник Львівської національної академії мистецтв. - Львів : ЛНАМ, 2008. - Вип. 19. - С. 380 - 391.

7. Сидор М. Засоби формування архітектурно-декоративного образу галицьких придорожніх каплиць / М. Сидор // Народознавчі Зошити. - 2009. - № 5 - 6. - С. 748 - 756.

8. Сидор М. Галицькі придорожні каплиці : типологічні групи та формотворчий устрій / М. Б. Сидор // Вісник Прикарпатського університету. Мистецтвознавство. - Івано-Франківськ, 2010. - Вип. 19 - 20. - С. 109 - 118.

9. Сидор М. Галицька придорожня каплиця як матеріалізований вираз побожності / М. Б. Сидор // Вісник Прикарпатського університету. Мистецтвознавство. - Івано-Франківськ, 2011. - Вип. 21 - 22. - С. 3 - 9.

АНОТАЦІЯ

Сидор М. Б. Галицька придорожня каплиця другої половини ХІХ - ХХ століть: культурологічний аспект. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 26.00.01 - теорія та історія культури. - Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника. - Івано-Франківськ, 2011.

У дисертації зібрано, систематизовано та проведено науковий аналіз матеріалів, які висвітлюють галицьку придорожню каплицю другої половини ХІХ - ХХ ст. як релігійне та архітектурне явище української національної культури. Поглиблено відомості про суть і значення каплиці із висвітленням її розвитку в історії християнства. Виявлено передумови становлення і розвитку придорожніх каплиць на галицьких теренах, окреслено основні історичні етапи їхньої еволюції. Удосконалено їхню типологію з виведенням нових типів та, загалом, типологічних груп. Галицька придорожня каплиця розглянута як архітектурно-мистецьке утворення з розмаїттям його компонентів та етнорегіональними особливостями їхніх рішень. Визначено чинники, які зумовлювали формотворення й оздоблення досліджуваних каплиць. Розкрито засоби їхньої емоційно-художньої виразності, прояви ознак мистецьких стилів у їхніх формах та образах.

Ключові слова: Галичина, придорожня каплиця, духовність, культура, традиції, звичаї, передумови становлення, формоутворення, еволюція, типи, художні особливості.

АННОТАЦИЯ

Сидор М. Б. Галичская придорожная часовня второй половины ХІХ - ХХ веков: культурологический аспект. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата искусствоведения по специальности 26.00.01 - теория и история культуры. - Прикарпатский национальный университет имени Василия Стефаника. - Ивано-Франковск, 2011.

В диссертации собраны, систематизированы и проанализированы материалы, освещающие исследование галичской придорожной часовни второй половины ХІХ - ХХ веков как религиозного и архитектурного феномена украинской национальной культуры. Углублены сведения о сути и значении часовни, ее развития в истории христианства. Выявлены предпосылки становления и развития придорожных часовен на галичских территориях. В частности определено, что придорожная часовня удовлетворяет потребности человека устанавливать в окружающей среде “материально-духовные знаки” с целью: славить христианство, почитать и беречь святость “чудотворных мест”, обеспечивать себе покровительство и заступничество. Возникновение придорожных часовен в общей “системе” культовых сооружений было обусловлено расширением функций этой “системы”, выходом за ее привычные рамки. Все это рассматривается как результат социализации часовни в духовном и материально-культурном планах, закономерность ее развития на территории, где прочно были развиты дохристианские обычаи и традиции метить идолами, божками, столбами обожествляемые уголки природы.

Установлено, что духовным содержанием таких объектов является образное выражение “Божьей опеки”, “покровительства Небес” в виде символа “крыши”, олицетворение в статуарной пластике фигуры святого - патрона-покровителя. В Галичине объемная статуарная пластика не использовалась к религиозным потребностям, пока она не претерпела непосредственных воздействий Запада в результате порабощения ее Польшей. Галичская культура, религиозная среда, искусство подверглись инспирациям западной традиции, впитали они и новации, возникшие в Европе. Начали формироваться благоприятные условия и возможности для поисков новых форм воплощения творческих замыслов, появилась свобода в выборе стилей в сакральном искусстве, что и привело к появлению на исследуемых территориях придорожных часовен. Определено, что придорожные часовни начали возводить на галичских землях в ХV в. Процесс их развития распределен на этапы. Усовершенствована их типология (определены новые типы и, в общем, типологические группы). Исследуемые объекты классифицированы на основе назначения и местонахождения. Критерием классификации их формообразующих принципов является пространство и его ограничение. При определении архитектурно-конструктивных типов и типологических групп учитывалась формообразующая структура часовен и характер их образного выражения. Установлено, что каждый новый тип возникал в результате трансформации одних типов в другие. Происходил постепенный переход от одних форм к иным в плане расширения архитектонической структуры часовни, увеличения ее внутреннего пространства и уменьшения поярусного членения. Среди исследуемых объектов преобладает типологическая группа “домовые”, в том числе “домовые с галлерейками” как вершина их эволюции.

Галичская придорожная часовня рассмотрена как архитектурно-художественное образование с разнообразием его компонентов и этнорегиональными особенностями их решения. Образная сущность исследуемых объектов воплощается в их корпусах и верхах, в предметно-духовном наполнении внутреннего пространства и организации окружающей среды. Установлены факторы, предопределяющие формообразование и отделку галичских придорожных часовен, - в частности мировоззренческие представления и художественные вкусы зодчих и верующих, для которых создавались такие объекты, сохранение местных традиций сооружения придорожных часовен, а также использование заимствований из других регионов, мастерство и профессионализм мастеровых в использовании выразительных возможностей строительных материалов. Выявлено, что художественные и эстетические критерии создания галичских придорожных часовен обусловлены факторами, определяющими характер их образных решений. Среди них преобладали художественно-творческие идеи зодчих, их эстетические вкусы, которые, синтезируясь, формировали художественную ценность таких сооружений. Важная роль в этом плане принадлежит заимствованию стилистических особенностей формообразования украинских храмов, в первую очередь их верхов. Каждый художественный стиль внес свою лепту в эволюцию галичских придорожных часовен. Следует особо отметить отражение формообразующих факторов византизма, ренессанса, барокко, классицизма, модерна. Сочетание различных стилевых признаков в формообразовании исследуемых сооружений было вызвано активным размахом их строительства в период неостилей и во времена украинского модерна.