Роль українців у розвитку російської культури в другій половині XVII–XVIII століттях

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

РОЛЬ УКРАЇНЦІВ У РОЗВИТКУ РОСІЙСЬКОЇ КУЛЬТУРИ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVII - XVIII СТОЛІТТЯХ

Жовтий Сергій Анатолійович

Київ - 2011

Анотація

Жовтий С.А. Роль українців у розвитку російської культури в другій половині XVII - XVIII століттях. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 09.00.12 - українознавство (історичні науки). - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2011.

У дисертації проаналізовано і систематизовано опублікований та архівний матеріал, що стосується ролі діячів українського походження в розвитку російської культури другої половини XVII - XVIII ст. На основі комплексного аналізу наявних матеріалів проаналізовано історіографію проблеми й визначено ступінь її наукової розробки, подано оцінку наявній джерельній базі, досліджено вплив українського духовенства на Російську церкву, освіту та його місіонерську діяльність на території Росії, з'ясовано кількість ієрархів Російської церкви українського походження, вивчено роль української літератури і видатних представників української культури у розвитку російської літератури, встановлено роль українського мистецтва у розвитку російського музичного та образотворчого мистецтва, архітектури.

Ключові слова: українське духовенство, російська культура, освіта, місіонерська діяльність, література, мистецтво.

Аннотация

Жовтый С.А. Роль украинцев в развитии российской культуры во второй половине XVII - XVIII веков. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 09.00.12 - украиноведение (исторические науки). - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2011.

В диссертации проанализировано и систематизировано опубликованный и архивный материал, который касается роли деятелей украинского происхождения в развитии российской культуры второй половины XVII - XVIII в. На основании комплексного анализа имеющихся материалов проанализировано историографию проблемы и определено степень её научной разработки, представлено оценку имеющейся базы источников, исследовано влияние украинского духовенства на Российскую церковь, образование и его миссионерскую деятельность на территории России, установлено количество иерархов Российской церкви украинского происхождения, изучено роль украинской литературы и выдающихся представителей украинской культуры в развитии российской литературы, определено роль украинского искусства в развитии российского музыкального и изобразительного искусств, архитектуры.

Ключевые слова: украинское духовенство, российская культура, образование, миссионерская деятельность, литература, искусство.

Annotation

Zhowty S.A. The role of Ukrainians in the development of Russian culture in the second half of XVII - XVIII centuries. - Manuscript.

Dissertation on the competition of scientific degree of candidate of historical sciences on speciality 09.00.12 - Ukrainian (History) - National Taras Shevchenko university of Kyiv. - Kyiv, 2011.

Study of Ukrainians in the cultural life of Russian society in the second half of XVII - XVIII centuries, is of interest not only as an independent, separate scientific problem. This topic is important for the public study of contemporary issues - the history of Ukrainian-Russian relations as a whole. This theme is part of the history of Ukraine and Russia, has a direct bearing on the history of Ukrainian culture XVII - XVIII centuries. The research object is the Ukrainian-Russian cultural relations, the cultural work of the Ukrainian and Russian church life and their role in the development of Russian culture in the second half of XVII - XVIII century.

In the dissertation analyzed and systematically published and archival materials, which concerns the role of leaders of Ukrainian origin in the development of Russian culture of the second half of XVII - XVIII centuries. Based on comprehensive analysis of available materials analyzed the historiography of the scientific problem and determine the degree of scientific development, provides an assessment of the existing data base of sources, the influence of Ukrainian clergy for the Russian church, education and missionary activity in Russia, found the number of hierarchs of the Russian Church of Ukrainian origin, studied the role of the Ukrainian literature and prominent representatives of Ukrainian culture in the development of Russian literature, defined the role of Ukrainian art in the development of Russian music and art, and architecture.

Chronological framework of the dissertation covers the second half of XVII - XVIII centuries. They are caused by the beginning of the systematic use of Ukrainians in the development of Russian culture at the initiative of the secular and spiritual authorities in the middle of the XVII century and the time when Russia introduced restrictions on the involvement of Ukrainian clergy and amplify already reverse process - the second half - the end of the XVIII century.

This study is the first in the national historiography comprehensive study and analysis of the role of Ukrainians in the development of Russian culture in the second half of XVII - XVIII centuries. Results of the study give reason to interpret this phenomenon as a single, indivisible and interrelated process that has made an unprecedented impact on the historical, cultural and mental development of Russia.

Key provisions of the thesis can be used in the preparation of fundamental works and textbooks on the history of Ukrainian culture, comprehensive works on the Ukrainian-Russian cultural relations, the development of courses on the history of Ukrainian or Russian culture, lectures on the socio-political, cultural and educational topics, creating cultural materials, reference books, etc.

Key words: Ukrainian clergy, Russian culture, education, missionary work, literature, art.

1. Загальна характеристика роботи

Cтруктура дисертації підпорядкована меті та завданням дослідження. Робота складається із вступу, чотирьох розділів, одинадцяти підрозділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (274 позиції). Загальний обсяг дисертації складає 220 с.

Вступ. Актуальність теми. Відтворення реальної картини культурних стосунків українського і російського народів протягом другої половини XVII - XVIII ст., пояснюється необхідністю зміни підходів до його вивчення. Очевидною є необхідність подолати крен, який виник в російській та радянській історіографії по відношенню до даної проблеми, що характеризується посиленою увагою до того як багато нового і позитивного було внесене в українську культуру культурою російською. В даний час немає сумніву в тому, що і російська культура збагатилась українськими культурними надбаннями.

Вивчення діяльності українців у культурному житті російського суспільства у другій половині XVII - XVIII ст. представляє значний інтерес не лише як самостійне, окреме питання. Воно має важливе значення для всебічного висвітлення актуальної проблеми - історії українсько-російських відносин в цілому. Ця тема є органічною частиною історії і України, і Росії, вона має пряме відношення і до такої важливої проблеми, як історія української культури XVII - XVIII ст.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в межах програми науково-дослідницьких робіт «Історія української державності нової та новітньої доби», затвердженої вченою радою історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (державний реєстраційний номер № 06БФ046-01).

Об'єктом дослідження є українсько-російські культурні взаємини другої половини XVII - XVIII ст.

Предметом дослідження є визначні представники української культури та духовенства, що діяли на території Росії, діяльність церковних ієрархів українського походження в Росії як єпархіальних архієреїв, наставників монастирів, засновників шкіл, місіонерів, а також поширення традицій українського мистецтва в Росії.

Хронологічні межі дисертації охоплюють другу половину XVII - XVIII ст. Вони обумовленні початком систематичного залучення українців до розбудови російської культури з ініціативи світської і духовної верхівки Росії - середина XVII ст., і часом, коли в Росії запроваджуються обмеження на залучення українського духовенства і посилюються вже зворотні процеси - др. пол. - кінець XVIII ст.

Географічні межі теми охоплюють територію українських земель, звідки до Росії прибувало духовенство, вчителі, інші діячі культури, потрапляли книги: українські землі Гетьманщини (др. пол. XVII - XVIII ст.); правобережні українські землі у складі Речі Посполитої (1667 - 1795 рр.); а також територія їхньої діяльності: територія Росії в межах кордонів XVII - XVIII ст.

Методологічні основи дослідження ґрунтуються на принципах історизму, наукового підходу до висвітлення теми, системності, діалектичного розуміння історичного процесу. Методи дослідження визначаються характером теми, метою та особливостями джерельної бази, яка покладена в основу дисертації. Для розв'язання дослідницьких завдань використано історико-порівняльний, проблемно-хронологічний, статистичний, ретроспективний, системно-структурний методи, поєднання яких сприяло вивченню маловідомих аспектів проблеми, подоланню усталених стереотипів, реалізації нових підходів при аналізі й інтерпретації досліджуваної проблеми. З числа міждисциплінарних застосовано структурно-системний метод, який дозволив розглянути об'єкт дослідження з усіма його основними рисами як єдине, цілісне явище. В сукупності вони дали змогу охарактеризувати роль вихідців з України в розвитку російської культури в тісному зв'язку з умовами суспільно-політичного життя Росії.

Означені вище проблеми визначають мету роботи: комплексно проаналізувавши історіографію проблеми, опублікований та архівний матеріал визначити роль українців у розвитку російської культури в другій половині XVII - XVIII ст.

Відповідно до поставленої мети передбачаємо вирішення таких важливих завдань:

- проаналізувати історіографію проблеми й визначити ступінь розробки вказаної наукової теми, дати оцінку наявній джерельній базі;

- визначити вплив українського духовенства на російську церкву, розвиток освіти та його місіонерську діяльність на території Росії;

- з'ясувати кількість ієрархів російської церкви українського походження;

- вивчити роль української літератури і видатних представників української культури у розвитку російської літератури;

- виявити вплив українського мистецтва на розвиток російської музики, малярства, архітектури.

Наукова новизна зумовлена метою, предметом та завданням дисертації, полягає в першому у вітчизняній історіографії комплексному дослідженні, що визначає роль українців у суспільному і культурному розвитку Росії в другій половині XVII - XVIII ст., дає змогу оцінити масштаб даного процесу.

В дисертації визначено основні напрями культурницької діяльності представників України в Росії, а результати дослідження дають змогу виокремити з загального кола діячів російської культури і церкви представників України.

Уточнена характеристика українсько-російських культурних взаємин дозволяє виділити позитивні і негативні наслідки даного процесу для української і російської культур.

В дисертації вперше сформовано гіпотезу, що саме українське духовенство стало однією з основних рушійних сил культурного розвитку Росії в досліджуваний період.

Результати дослідження дають змогу розширити відомості про кількість ієрархів Російської церкви в досліджуваний період в порівнянні з даними початку ХХ ст.

В дисертації визначено і обгрунтовано періодизацію залучення українського духовенства до розбудови російського церковного життя.

Особливістю цієї роботи, порівняно з попередніми працями, в яких порушується вищевказана проблема є те, що діяльність українців в різних галузях російської культури розглядається саме як єдиний, нероздільний і взаємопов'язаний процес, що здійснив значний вплив на культурний розвиток Росії.

Практичне значення дисертації обумовлене тим, що основні положення даного дослідження можуть бути використані при підготовці фундаментальних праць і підручників з історії української культури, узагальнюючих праць, присвячених українсько-російським культурним взаєминам, при розробці курсів і спецкурсів з історії української чи російської культури, в лекціях з суспільно-політичної та культурно-освітньої тематики, при укладанні культурологічних посібників, довідкових видань, тощо.

Апробація результатів дослідження. Окремі положення та висновки дисертаційного дослідження доповідалися на міжнародних конференціях: XVIII Міжнародна конференція «Історія релігій в Україні» (Львів, 2008 р.), ХІХ Міжнародна конференція «Історія релігій в Україні» (Львів, 2009 р.), ХХ Міжнародна конференція «Історія релігій в Україні» (Львів, 2010 р.), V Міжнародна наукова конференція «Українство у світі: Україна є там, де живуть українці» (Чернігів, 2009 р.), Українсько-Турецька філософсько-педагогічна конференція «Григорій Сковорода і Фетхулах Гюлен: своєчасність традиції гуманізму» (Київ, 2010 р.).

Публікації. Основні результати дослідження опубліковані у 3 наукових публікаціях, вміщених у провідних фахових виданнях, затверджених у переліку ВАК України. Опубліковано тези доповідей на 4 міжнародних науково-практичних конференціях. Всі наукові публікації підготовлені без співавторства.

2. Основний зміст дисертації

У першому розділі «Історіографія проблеми та характеристика джерельної бази» проаналізовано ступінь вивчення ролі українців у розвитку російської культури зазначеного періоду у науковій літературі та стан джерельної бази дослідження.

У підрозділі 1.1. «Стан наукової розробки теми» огляд наукової літератури подається за хронологічним принципом. Для наукової літератури, пов'язаної з даною проблемою другої половини ХІХ - початку ХХ ст., характерні здебільшого відсутність критичного аналізу матеріалу та значний вплив церковної ідеології та державної політики Російської імперії. Це знайшло відображення в тому, що наявна наукова література даного періоду найбільше висвітлює саме навколо церковні українсько-російські стосунки, і навпаки менше уваги приділено ролі українців у світській російській культурі, а діячі російської культури українського походження зазвичай не виділяються в окрему етнічну спільність.

Існуюча радянська історіографія навпаки, майже не приділяла уваги церковній історії, а політичний режим не давав змоги дослідникам вивчати український чи будь який інший вплив на російську культуру. Тому для позначення цього процесу радянська історіографія взяла на озброєння терміни «співпраці культур», «культурні взаємовпливи» і тому подібне. Зовсім інше ставлення було до російської культури, щодо якої деякі радянські автори відстоювали тезу про прогресивність і її благотворний вплив на українську та інші національні культури Російської імперії. Проте радянська епоха залишила нам значну кількість літературознавчих та мистецтвознавчих праць, які багаті в першу чергу фактичним матеріалом.

Більшою об'єктивністю стосовно даної проблеми відзначаються наукові напрацювання української діаспори, але здебільшого це невеликі розділи в узагальнюючих працях з історії української культури, літератури, церкви тощо. Крім того, перебуваючи за кордоном згадані автори з певних причин не мали змоги користуватись наявними документами і матеріалами, що знаходились на території Радянського Союзу.

Питання ролі українців у розвитку російської культури викликає зацікавлення і науковий інтерес у дослідників і на сучасному етапі, що проявляється у наукових і публіцистичних статтях, наукових доповідях тощо. В новітній вітчизняній історіографії дослідники, позбувшись ідеологічної заангажованості, намагаються по новому поглянути на даний процес та дати йому належну оцінку. Також, на сучасному етапі в українській історичній науці з'явилась тенденція до дослідження ролі Києво-Могилянської академії в суспільстві, зокрема, і в аспектах її значення для російської культури.

Зарубіжна історіографія, яка торкається проблеми внеску українців у російську культуру, представлена кількома англомовними працями і, звісно, знайшла своє відображення в сучасних російських наукових працях. Російські науковці, зокрема, звертають увагу на дослідження становлення освіти в Росії в «допетровську» епоху.

Отже, можемо констатувати, що до теперішнього часу питання, які стосуються ролі українців у розвитку російської культури XVII - XVIII ст. не були об'єктом конкретного, окремого дослідження у науковій літературі, тобто узагальнюючої праці присвяченої даній темі немає, а та, що є - висвітлює цей процес, здебільшого фрагментарно, торкаючись лише якогось одного епізоду даного явища.

Підрозділ 1.2. «Джерельна база дослідження» присвячений аналізу інформативних особливостей комплексу джерел, використаних для дисертаційного дослідження. За своїм походженням вони поділяються на такі основні групи:

- накази російських царів та імператорів, а також Св. Синоду про виклик з України в Росію представників українського духовенства, а також й інших діячів культури;

- накази російського уряду про призначення їх на відповідні посади в російській церковній ієрархії, навчальних закладах тощо;

- документи, що вказують на навчання в Києво-Могилянській академії росіян;

- листування між українським духовенством та представниками російської світської та духовної влади;

- нормативно-правові документи, що регламентують діяльність російської церкви в досліджуваний період;

- твори літописного характеру, що проливають світло на діяльність представників українського походження в окремих російських єпархіях;

- твори видатних українських богословів та полемістів, що були поширені на території Росії.

Під час роботи над дисертацією були опрацьовані фонди Центрального державного історичного архіву України в м. Києві, а саме фонди: Київської духовної консисторії (Ф. 127), Києво-Печерської Лаври (Ф. 128), Київської духовної академії (Ф. 1211), частково Київської губернської канцелярії (Ф. 59). Фонд Київської духовної консисторії цікавий в першу чергу наказами Св. Синоду, якими в Росію викликались з України вчителі до російських духовних шкіл, духовенство, а також півчі та музиканти.

З фонду Києво-Печерської Лаври для даного дослідження основну цінність представляють документи, що мають відношення до лаврської друкарні (Ф. 128. - Оп. 1. - Друкарня). Тут, зокрема, зберігаються документи, що стосуються поширення українських книг у Росії, а саме замовлення на друк та різноманітні прохання від російських вельмож та духовенства про присилку книг.

Важливими також є документи, що стосуються Київської духовної семінарії, того ж фонду (Ф. 128. - Оп. 1 КДС). Це в першу чергу документи, що стосуються відправки лаврських монахів в російські навчальні заклади та монастирі. При підготовці дослідження використано, також, фонди Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського (ФФ. ІІ; 160; 194; 301; 312; ДА 751 л).

З опублікованих документів і матеріалів найбільшу цінність представляє «Полное собрание постановлений и распоряжений Святейшего Синода» - перша серія зібрання охоплює період з 1721 р. до 1741 р., і нараховує десять томів; друга серія - охоплює період правління імператриці Єлизавети Петрівни(1741 - 1762) та Катерини ІІ (1762 - 1796). Вказаний збірник документів охоплює практично всі сфери суспільно-культурного життя: це накази про призначення на російські єпархіальні кафедри представників українського духовенства, накази про заснування шкіл на території єпархій, виклик з України півчих та музикантів, затвердження викладацького складу в Московській академії на поточні навчальні роки, документи, накази про відрядження православних місій в Сибір і на Камчатку, про хрещення нехристиянських народів Поволжя і т. ін. Важливим джерелом виступає також і «Полное собрание законов Российской империи», зокрема «Духовный регламент», та інші нормативно-правові документи, що регулювали деякі аспекти діяльності церкви та суспільно-культурного життя в Росії в досліджуваний період. Роль вихованців Києво-Могилянської академії в розвитку Російської культури дають змогу дослідити матеріали, які зібрав і видав М.І. Петров.

Використані документи зі збірника «Воссоединение Украины с Россией» дають змогу дослідити діяльність деяких представників української культури в Росії ще в середині XVII ст. Це, в першу чергу, стосується залучення П. Беринди, Є. Славинецького та А. Сатановського до виправлення текстів російських богослужебних книг.

В дисертаційному дослідженні використано джерела літописного характеру, які дають змогу дослідити роль українського духовенства в окремих російських єпархіях. Додатково пролити світло на внесок представників України в російську культуру можуть опубліковані листи учасників цього процесу - Л. Барановича та С. Медвєдєва, який фактично стояв біля витоків першої школи в Москві, і активно співпрацював зі своїм вчителем, вихованцем Києво-Могилянської академії С. Полоцьким.

Різноманітність джерельної бази дослідження ролі українців у розвитку російської культури в другій половині XVIІ-XVIII ст. пов'язано з надзвичайно широким полем їхньої діяльності. З іншого боку вибір широкого спектру джерел обумовлений метою дисертаційного дослідження: комплексно проаналізувати і дати цілісну оцінку даної проблеми.

У другому розділі «Діяльність українського духовенства в Росії» проведено аналіз внеску українського духовенства в розвиток російської культури у зазначений період.

У підрозділі 2.1. «Вплив на церкву та роль у духовному житті» встановлено, що до середини XVII ст. співпраця українського духовенства з російським урядом у галузі культури була неорганізованою і здебільшого носила безсистемний характер. Проте, з усвідомленням необхідності змін в Росії в середині XVII ст. українське духовенство викликається туди вже з ініціативи вищої російської церковної і світської влади. А в першій половині XVIIІ ст. українське духовенство перебувало на чолі усіх існуючих на той час в Росії єпархій. Проаналізувавши документи і матеріали, отримуємо результат, що на чолі російських єпархій, в зазначений період перебувало близько вісімдесяти чотирьох архієреїв українців. Така кількість високоосвіченого українського духовенства, яке недаремно привертало до себе увагу російського уряду своєю діяльністю ще в Україні, а потім викликалось в Росію, позначилось і вплинуло на подальший розвиток російської культури, що досліджується в наступних розділах.

У підрозділі 2.2. «Місіонерська діяльність» встановлено, що українське духовенство відіграло важливу роль у поширенні християнства серед народів Поволжя, Сибіру та Камчатки. Місіонерська діяльність здійснювалась в основному силами місцевих єпархіальних архієреїв, більшість з яких були українцями. Важливим фактором успіху місіонерської справи було заснування шкіл для місцевого населення, де також викладали вчителі викликані з України. Варто підсумувати, що поширення християнської культури серед населення даних регіонів прискорило їх освоєння і стало, таким чином, одним з бастіонів при утвердженні Росії на нових територіях.

Підрозділ 2.3. «Внесок у розвиток освіти» присвячено аналізу ролі українців у розвитку російської освіти. Встановлено, що більша частина російських навчальних закладів була заснована або утверджена за участі українських ректорів, префектів та вчителів. Таким чином, можна зробити висновок, що представники української вченості відіграли важливу роль в розвитку системи освіти в Росії і тим самим сприяли підняттю загального рівня освіти серед російського духовенства, а також і світських осіб. Важливим залишається і той факт, що масове залучення українців на викладацькі і керівні посади в російських школах свідчить про високий рівень української освіти та науки.

У третьому розділі «Роль української книги та видатних діячів культури українського походження в російській літературі і культурному розвитку» досліджується поширення українських видань на території Росії та діяльність видатних вихідців з України у галузі російської літератури, а також наслідки від цієї співпраці для української літератури і культури загалом.

У підрозділі 3.1. «Поширення українських видань в Росії та внесок українців у розвиток російської літератури» встановлено, що на початку досліджуваного періоду українська література, в першу чергу богословська, стала виконувати роль своєрідного посередника між європейською та російською культурами. В другій половині XVII ст. спостерігається поширення в Росії української літератури періоду українського літературного бароко. Отже, українське літературне бароко стало одним з чинників зміни культурної парадигми Росії. Варто також зробити висновок, що поширенню української літератури в Росії у XVIII ст. сприяло українське духовенство, яке очолювало практично всі існуючі на той час російські єпархії, більшість навчальних закладів та ін. Крім того, в цей період значний вплив на російське суспільство і культуру мають твори видатних представників церкви українського походження. В другій половині XVIII ст. важливого значення для російської культури набуває літературна діяльність представників української світської інтелігенції.

У підрозділі 3.2. «Участь українців в упорядкуванні російських богослужбових книг» з'ясовано, що причиною завдяки якій українці стали залучатись до впорядкування російської богословської літератури, був низький рівень освіти серед російського духовенства і неспроможність самотужки впоратись з перекладом богословських творів, виправленням в них помилок та ін. Залучення українських фахівців до впорядкування російської богословської літератури триває з середини XVII до середини XVIII ст. Таким чином, приклади залучення українців до роботи над виправленням текстів російської богослужебної літератури дають підстави констатувати, що роль українців у даному напрямку культурно-просвітницької діяльності є досить суттєвою, оскільки результати їхньої роботи Російська Православна Церква використовує і в наш час.

Підрозділ 3.3. «Заходи цензури по відношенню до українського книгодрукування» присвячено аналізу наслідків, яких зазнала українська література у результаті даного процесу. Встановлено, що заходи цензури негативно позначились на українській літературній творчості та видавничій діяльності. Саме з середини XVIII ст. українське книгодрукування починає занепадати, а разом з ним і той культурний потенціал, що дала епоха українського бароко. В результаті централізаторської політики російського уряду і утискам та заборонам з боку Св. Синоду українська культура поступово втрачає своє унікальне обличчя, уніфікуючись із загальноімперською.

У четвертому розділі «Вплив українського мистецтва на розвиток російської культури» аналізується роль українського мистецтва та українських митців у розвитку російського музичного, образотворчого мистецтв та архітектури.

У підрозділі 4.1. «Використання надбань українського музичного мистецтва в музичній культурі Росії» з'ясовано, що початок залучення українців до російського музичного мистецтва відбувається в результаті проведення переходу від одноголосого до багатоголосого церковного співу і необхідності в майстрах відповідного стилю, якими була багата Україна. Потреба в українських музикантах посилилась в часи Петра І і в подальші періоди, коли засновуються придворні капели, домашні хори вельмож а в Росію проникають нові жанри музичного мистецтва. Таким чином, можна зробити висновок, що традиції української церковної музики відіграли важливу роль у розвитку російської як духовної, так і світської музики, а також наклали свій відбиток на творчість видатних композиторів та музичних теоретиків українського походження, які фактично стояли біля витоків російського музичного мистецтва Нового часу.

У підрозділі 4.2. «Українське образотворче мистецтво в російській художній школі» встановлено, що роль українців в розвитку образотворчого мистецтва Росії, зокрема, скульптури та живопису, була дещо меншою ніж, скажімо, в галузі музики. Це можна пояснити тим, що у XVIII ст. Росія більше орієнтується на новітні здобутки західноєвропейського мистецтва. Тим більше в цей час в Росії виникають свої художні школи, на зразок Академії художеств. Проте, на прикладі творчого доробку видатних представників образотворчого мистецтва Росії українського походження, можна говорити про перенесення на російський грунт деяких традиційних елементів української художньої школи, зокрема, у портретному мистецтві.

У підрозділі 4.3. «Поширення традицій українського бароко в російській архітектурі» досліджується діяльність українських зодчих в Росії та запозичення деяких елементів української архітектури в російському будівництві. Встановлено, що вплив української архітектури на російську був не таким значним ніж в інших галузях культури, що було викликано конкуренцією з боку італійських та інших іноземних майстрів, які в часи Петра І та після нього створили в Росії велику кількість архітектурних шедеврів. Проте, можна з впевненістю говорити про те, що українська архітектура епохи козацького бароко та діяльність українських зодчих мала важливе значення для розвитку російської архітектури. Крім того, поширенню елементів української архітектури в будівництві церков в Росії сприяло українське духовенство.

У Висновках сформульовані основні результати дослідження, які виносяться на захист:

- Аналіз стану наукової розробки проблеми ролі українців у розвитку російської культури в другій половині XVII-XVIII ст. дає змогу зробити висновок, що дана проблема досліджена недостатньо. Даний процес досліджений здебільшого фрагментарно, а узагальнюючі праці присвячені даній проблематиці відсутні. Джерельна база дослідження ґрунтується на писемних джерелах, серед яких: накази російських царів та імператорів, Св. Синоду, інших урядових установ; нормативно-правові документи; твори літописного характеру; листування; твори українських богословів та полемістів, що були поширені на території Росії, тощо. Широкий спектр джерел дослідження обумовлений метою дисертаційного дослідження - комплексно проаналізувати і дати цілісну оцінку даної проблеми.

- Визначивши вплив українського духовенства на Російську церкву приходимо до висновку, що його залучення в Росію з ініціативи світської і церковної влади починається з середини XVII ст. Це було пов'язано з необхідністю здійснення виправлення та уніфікації духовної літератури, яка була поширена на території Росії і містила велику кількість помилок і неточностей та початком Церковної реформи патріарха Никона. Російська держава на той час не володіла достатніми силами, що пояснювалось тривалою самоізоляцією та страхом перед католицьким Заходом, що призвело до формування «безшкольной», за словами російських дослідників, культури. Саме відсутність шкіл і як наслідок переважна безграмотність місцевого духовенства підштовхнули російську світську і церковну владу в середині XVII ст. до залучення українців. Час з початку XVIII ст. і до вступу на престол Катерини ІІ справедливо можна назвати періодом найбільшого впливу українського духовенства в Росії, яке в цей час зайняло більшість архієрейських кафедр, посади настоятелів найголовніших російських монастирів, і в зв'язку з цим отримали панівне становище в утвореному в 1721 р. Св. Синоді. З усіх існуючих в Росії на той час єпархій не було жодної, на чолі якої б не стояв архієрей українського походження. Українське духовенство відіграло важливу роль у поширенні християнства серед народів Поволжя, Сибіру та Камчатки. Місіонерська діяльність здійснювалась в основному силами місцевих єпархіальних архієреїв, більшість з яких були українцями. Важливим фактором успіху місіонерської справи було заснування шкіл для місцевого населення, де також викладали вчителі викликані з України. Поширення християнської культури серед населення даних регіонів прискорило їх освоєння і стало, таким чином, одним з бастіонів при утвердженні Росії на нових територіях. Обмеження на залучення українського духовенства починаються ще в останні роки царювання Єлизавети Петрівни, в часи якої вплив духовенства українського походження досяг свого апогею, а в перші роки правління Катерини ІІ українці були усунуті на другий план і в церкві і в системі освіти, з цього часу призначати духовенство українського походження на вищі церковні посади було можливе лише з дозволу Св. Синоду. Але, через нестачу власних сил українці все ще залучаються до культурного будівництва, хоча і в менших масштабах. З іншого боку, саме з цього часу різко посилився зворотній рух ідей і впливів, коли централізаторська політика російського уряду призвели до значного нівелювання національних і релігійних відмінностей українців. Українська духовна ієрархія, після тривалої служби у Росії, перейняла особливості російського церковного життя і асиміляційні задуми уряду і сама стала втілювати ці плани у себе на Батьківщині в першу чергу в галузі духовній і освітній. Таким чином, період правління Катерини ІІ можна назвати поворотною епохою в історії українського культурного впливу в Росії.

- На чолі російських єпархій, в зазначений період перебувало близько вісімдесяти чотирьох архієреїв українського походження, котрі відзначались високим рівнем освіти. Така кількість високоосвіченого українського духовенства позитивно вплинула на розвиток російської культури, зокрема, освіти. Встановлено, що більша частина російських навчальних закладів, як духовних так і цивільних, були або засновані, або утверджені саме українцями. За їхньої ж ініціативи у ці школи з України масово викликаються вчителі. Таким чином, можна стверджувати, що українські традиції освіти стали початком російського шкільництва та науки.

- Вивчивши роль української літератури у розвитку російської культури, приходимо до висновку, що з середини XVII ст. українці стали масово залучатись до виправлення російської духовної літератури, що було пов'язано з реформами патріарха Никона і прагненням уніфікувати переклади богословської літератури а також виправити її від помилок, що накопичились протягом тривалого часу. Цей процес продовжується в подальші роки та в інших видах літератури і таким чином київська редакція церковнослов'янської мови вплинула на формування російської літературної мови. Цьому процесу сприяло значне розповсюдження українських видань в Росії. Основними шляхами проникнення української книги в Росію були подарунки російським вельможам, вільний продаж в Москві та в інших великих містах, а з 20-х р.р. XVIIІ ст., коли українське духовенство стало масово призначатись на російські єпархіальні кафедри, разом з ними переїздили і особисті бібліотеки. Велике значення для російської літератури мала творчість українців які працювали безпосередньо в Росії. Так, твори Ф. Прокоповича в деякій мірі сприяли сприйняттю та розумінню реформ Петра І, а переклади К. Кіндратовича, Ф. Туманського та ін. знайомили російське суспільство другої половини XVIIІ ст. зі зразками іноземної літератури. Із утворенням Св. Синоду спостерігається запровадження тотальної цензури по відношенню до українських видань. Централізаторська політика російського уряду завдала значної шкоди українським друкарням, сковувала творчу ініціативу письменників і освітніх діячів, надовго загальмувала розпочатий в Україні на початку XVII ст. процес розвитку культури і літератури зокрема. Таким чином, така співпраця української і російської культури мала більше негативних наслідків для української культури, на відміну від російської.

- Українці залишили помітний слід в російському мистецтві. Успішному запровадженню багатоголосого церковного співу у середині XVII ст. сприяли українські композитори партесної музики, регенти хорів та вчителі співу, які з цього часу систематично запрошуються або вивозяться в Росію. Запровадженню партесного співу сприяло і теоретичне його обґрунтування українцем М. Дилецьким у його праці «Мусикийская граматика», що стала фактично першою в Росії ґрунтовною музично-теоретичною працею. Потреба в українських музикантах посилилась в часи Петра І і в подальші періоди, коли засновуються придворні капели, домашні хори вельмож, а в Росію проникають нові жанри музичного мистецтва. Цьому процесу сприяла добре налагоджена мережа музичної освіти та музичні традиції в Україні. Крім того, входження значної частини українських земель до складу Росії сприяло розвитку комунікації на побутовому рівні, пов'язаної з перебуванням значної кількості українців в Росії, спільні військові походи тощо, в результаті чого спостерігається знайомство росіян з українською народною музичною творчістю. Роль українців в розвитку російського образотворчого мистецтва була дещо меншою в порівнянні з музичним мистецтвом. Проте, XVIIІ ст. подарувало українському і російському образотворчому мистецтву видатних художників А. Лосенка, Д. Левицького, В. Боровиковського та ін. Варто зазначити, що на творчість цих митців значно вплинули традиції українського зображального мистецтва, оскільки, наприклад, Д. Левицький та В. Боровиковський не здобували художню освіту за кордоном, а походили з родин українських майстрів зображальної справи і, таким чином, вони в деякій мірі репрезентували в Росії здобутки українського образотворчого мистецтва. Поширенню елементів українського бароко в російській архітектурі сприяло українське духовенство, яке займало архієрейські посади в Росії і могло впливати на архітектуру нових споруд релігійного призначення. Завдяки українському духовенству в Росії поширюється традиційне українське «трьохглав'я» та «п'ятиглав'я», «ярусність» храму, при будівництві храмів поширюється також і «баня» - форма купола з рисами українського бароко. Поширення елементів українських архітектурних форм в Росії відбувалось безпосередньо і через українських архітекторів, які створили в російських містах ряд архітектурних пам'яток.

Проте, не дивлячись на колосальну роль українців в розвитку російської культури, ні в якому разі не можна говорити, що українська культура була повністю перенесена на російський грунт. Російська культура запозичила лише окремі, формальні елементи, таким чином «українізація» російської культури багато в чому нагадує «європеїзацію» Росії Петром І, тобто було залучено українське духовенство, були прийняті українські підручники, дещо запозичено з літератури і не більше. Тому українська і російська культури є самобутніми, і говорити про їх спільність у результаті тісної взаємодії в зазначений період недоречно. Для України ж цей відтік культурних і духовних сил, поряд з різноманітними утисками української культури, мав лише негативні наслідки.

духовенство мистецтво музика архітектура

Основні положення і висновки дисертації викладено у публікаціях, вміщених у фахових виданнях

1. Участь українців у розвитку освіти в Росії в першій половині XVIII століття // Гілея. Науковий вісник. - К., 2010. - Вип. 36. - С. 116 - 123

2. Заходи цензури стосовно української літератури і книгодрукування в Росії на початку XVIII ст. // Гілея. Науковий вісник. - К., 2010. - Вип. 38. - С. 27 - 31

3. Вплив галичан на розвиток російської культури у XVII - XVIII століттях // Вісник Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Серія «Історія». - Івано-Франківськ, 2010. - Вип. 17. - С. 148 - 153

Публікації, що додатково відображають результати дисертаційного дослідження:

1. Вплив українських богословів на російське церковне життя в другій половині XVII - першій половині XVIII століття // Історія релігій в Україні. Науковий щорічник. 2008 рік. - Львів: Логос, 2008. - Кн. І. - С. 317 - 322.

2. Роль української церковної музики в реформах російської церкви в другій половині XVII - XVIII століттях // Історія релігій в Україні. Науковий щорічник. 2009 рік. - Львів: Логос, 2009. - Кн. І. - С. 335 - 339.

3. Українські богослови в Росії та їх вплив на російське церковне життя в другій половині XVII - першій половині XVIII століття // Український вимір. Міжнародний збірник інформаційних, освітніх, наукових, методичних статей і матеріалів з України та діаспори. - Чернігів, 2009. - №8, Т. ІІІ. - С. 117 - 119.

4. Педагогічна традиція Києво-Могилянської академії в Російській імперії // Матеріали українсько-турецької філософсько-педагогічної конференції «Григорій Сковорода і Фетхулах Гюлен: своєчасність традиції гуманізму». - К., 7 червня 2010 р. - С. 100 - 104.

Размещено на Allbest.ru