Музично-драматичний театр як феномен української культури (на матеріалі Чернігівщини кінця ХІХ – початку ХХ століття)

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА МУЗИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

імені П.І. ЧАЙКОВСЬКОГО

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата мистецтвознавства

Спеціальність 26.00.01 - Теорія та історія культури

МУЗИЧНО-ДРАМАТИЧНИЙ ТЕАТР ЯК ФЕНОМЕН УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

(НА МАТЕРІАЛІ ЧЕРНІГІВЩИНИ

КІНЦЯ ХІХ - ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ)

ГРАНАТ Оксана Борисівна

КИЇВ - 2011

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі теорії та історії культури Національної музичної академії України імені П.І. Чайковського Міністерства культури і туризму України (Київ)

Науковий керівник: доктор мистецтвознавства, професор

Рожок Володимир Іванович

Національна музична академія України імені П.І. Чайковського,

ректор

Офіційні опоненти: доктор мистецтвознавства, доцент

Троєльнікова Людмила Олексіївна

завідувач відділу світової культури та міжнародних

культурних зв'язків Інституту культурології

Національної академії мистецтв України (м. Київ)

кандидат мистецтвознавства, доцент

Дорохіна Любов Олексіївна

Національний державний університет імені М. Гоголя,

доцент кафедри вокально-хорової майстерності (м. Ніжин).

Захист відбудеться « 27 » _квітня_ 2011 р. о _14_ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.005.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора наук у Національній музичній академії України імені П.І. Чайковського, за адресою: 01001, м. Київ, вул. Архітектора Городецького, 1-3/11, фойє Малого залу.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної музичної академії України імені П.І. Чайковського за адресою: 01001, м. Київ, вул. Архітектора Городецького, 1-3/11.

Автореферат розіслано « 25 » _березня_ 2011 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат мистецтвознавства, доцент І.М. Коханик

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Сучасні науково-дослідницькі проекції позначені сталим інтересом до національної культури з позиції встановлення цілісної та неупередженої картини духовного життя та її актуалізації в сучасних соціокультурних реаліях. Науковий інтерес до питань історії розвитку художньої культури як соціального феномена, регіональних особливостей становлення культури України, відродження та переосмислення забутих сторінок мистецького життя регіонів, дослідження їх ґенези активно актуалізується у вітчизняній гуманітаристиці сьогодення.

Процес сучасного культуротворення пов'язаний із значними соціально-ціннісними змінами, поступовим відсіюванням всього другорядного, наносного і культивацією справжніх національно-культурних цінностей. Відродження та формування культури передбачає вивчення й зберігання кращих зразків минулого, а також створення на їх основі нового культурного багатства в процесі естетико-художньої творчості. Найважливішою закономірністю розвитку культури є спадкоємність, в якій реалізується єдність традиції та новаторства. Багатоманітність культурного ландшафту, в межах якого зберігається культурна пам'ять народу, відкриває нові методологічні рішення щодо освоєння історичного тезаурусу цінностей і смислів людського буття, забезпечуючи їх конкретно-наочну топографічну репрезентацію й безпосереднє переживання сучасною людиною в мистецтві, яке й визначає його «міру небайдужості» (А.С. Канарський), і таким чином, робить історичний досвід частиною внутрішнього досвіду сучасної людини.

Регіональна проекція диктує необхідність введення у наукову рефлексію ідей, положень, стратегій, пов'язаних із національним театральним мистецтвом з огляду на певний культурно-топографічний та субетнічний локус, за допомогою якого, в першу чергу, розглядається ґенеза музично-драматичного театру в цілісному культурно-історичному аспекті соціального, духовного, художнього та мистецького життя регіону певного періоду. Саме тому сьогодні все більшого значення набуває регіоніка - комплекс вчень про культурно-регіональні виміри людського буття. Мистецтво театру як «мистецтво компліковане» (Д. Антонович) в усі часи інтегрувало художні хронотопи власного ареалу буття, зосереджувалось на суттєвих чинниках культурного процесу, і тому створювало цілісний комплекс естетико-художніх та соціокультурних зв'язків у культурно-топографічному та субетнічному вимірах, вивчення яких стає важливою науково-теоретичною стратегією мистецтвознавства. Спрямований на системне осягнення метод дослідження культурного регіону об'єднує усвідомлення цілісності національної спільноти з науковим осмисленням процесів, які формували регіональні особливості певного краю, області, міста.

Культурологічну регіонику можна зрозуміти через феноменологічне вчення про „життєвий світ”, в якому формуються сенси регіональної культури. Зокрема, духовний простір мистецтва Чернігівщини розгортається за структурою основних універсалій „життєвого світу”, які виявив ще німецький філософ М. Гайдеггер і актуалізував український культуролог С. Кримський: „дім”, „поле”, „храм”. В архетипах регіональної культури вони візуально відтворюють природний і соціокультурний ландшафт субетнічного буття, образно встановлюючи „землю” і „небо” Чернігівщини. Традиційні художні ідеї, що походять ще з Київської Русі, трансформувалися під впливом європейських традицій. Наприклад, візантійсько-православні духовні цінності зв'язувалися, з одного боку, з народною естетикою, а з іншого, - з поетикою Бароко. Таким чином виникав дивовижний феномен чернігівського мистецтва, в якому органічно поєдналися міфологічно-язичницькі і християнсько-православні ідеали.

Переживання художніх хронотопів (часово-просторових образів) обумовлюється насамперед навколишньою природою, етнонаціональним ландшафтом, усталеними для життєвого середовища „образами руху”. З цього можна зробити висновок, що будь-яке творче кредо митця має не лише етнонаціональні, але й субетнічні, регіональні виміри, які нерозривно пов'язані з духовною енергетикою, з архетипами рідного краю, і, навіть, з його неповторним природним ландшафтом. Культурний ландшафт Чернігівщини є „колисковим”, „джерельним”, „архетиповим” для всієї України. Мистецький макрокосм і мікрокосм Чернігівщини знаходять втілення в особливій художній мові, що стилістично визначається естетичним пантеїзмом, зачарованістю, пастельною м'якістю. Така художня мова визначає дивовижну стилістику традиційного та інноваційного образу, звідси й особливий регіональний стиль, як адекватне виявлення й оформлення субетнічного народного ідеалу.

Отже, регіональна проекція, за допомогою якої розглядається ґенеза музично-драматичного театру Чернігівщини в цілісному культурно-історичному аспекті соціального, духовного, художнього, мистецького життя регіону кінця ХІХ - початку ХХ ст. уможливлює сучасну інтерпретацію культури України в її регіональних вимірах.

Ступінь наукового опрацювання проблеми. Вивчення та аналіз феномена музично-драматичного театру має певні традиції як у світовій, так і у вітчизняній науці. Так, вивченню історії, теорії театру, зокрема, українського театру, його витоків присвячені роботи зарубіжних та українських науковців: М. Акімова, А. Анікста, Е. Бентлі, С. Балухатого, М. Бахтіна, Г. Бояджієва, Б. Вернеке, А. Гайдабури, А. Дживелегова, О. Кисіля, Ю. Костюка, О. Клековкіна, О. Кулика, Г. Лужницького, Ю. Луцького, К. Мамлеєва, П. Нестеровського, Р. Пилипчука, Ю. Станішевського, В. Фролова, Н. Чечель, Т. Шах-Азизової, В. Ярхо та ін.

Осмисленню проблематики художньої творчості і естетичного переживання, проблемам буттєвого статусу і функцій мистецтва, зокрема, театрального, художньо-естетичного досвіду і цінностей присвячені роботи Є. Басіна, М. Бровка, О. Волкової, Д. Говоруна, Т. Гуменюк, А. Канарського, Д. Кучерюка, В. Личковаха, Л. Левчук, Л. Мізіної, О. Оніщенко, В. Панченко, Ю. Петрова, О. Петрової, І. Франка.

Проблематика видо-жанрової специфіки мистецтва як феномена культури в сучасній український естетиці і культурології досліджувалась у роботах Н. Герасимової-Персидської, О. Зінькевич, Ю. Легенького, В. Малахова, В. Міхалєва, С. Овчаренко, І. Пясковського, С. Тишка, М. Черкашиної-Губаренко та ін.

Проблемі інтерпретації, режисерській та виконавській майстерності присвячені роботи С. Владимирова, В. Волькенштейна, Д. Дмитрієва, Л. Дронова, Є. Горович, І. Єршова, Г. Козинцева, З. Корогодського, О. Михайлова, В. Москаленка, А. Попова, В. Рожка, К. Станіславського, Ю. Станішевського та ін.

Вивчаючи феномен українського музично-драматичного театру, не можна обминути праці, які є справжнім надбанням історії культури, історії світового театру - це мемуари, монографії, статті, інтерв'ю майстрів театрального мистецтва, зокрема, музично-драматичного театру, - акторів, акторів-співаків, режисерів, таких як М. Заньковецька, Є. Вахтангов, І. Козловський, С. Крушельницька, Л. Курбас, С. Лемешев, В. Немирович-Данченко, Б. Покровський, К. Станіславський, Ф. Шаляпін та ін.

Проблемі регіональної, субетнічної культури, її особливостей присвячені роботи зарубіжних та вітчизняних дослідників: М. Гайдеггера, М. Еліаде, К. Леві-Строса, Х. Ортеги-і-Гассета, В. Тернера, Т. Андрійчука, В. Андрущенка, П. Гопченка, Л. Кияновської, С. Кримського, П. Куліша, В. Личковаха, С. Мащенка, В. Микитася, М. Ольховика, В. Пуліної, О. Тютюнника, Л. Чорної, О. Чорного.

Культурологічний, культурознавчий та історико-художній аспект регіональної культури представлений у роботах А. Ахієзер, Н. Бекетова, В. Вагінової, Т. Георгієвої, А. Гердта, С. Домнікова, М. Кагана, І. Кондакова, Л. Корній, Д. Кучерюка, Г. Лебедєва, Н. Нарочницької, Ю. Новика, С. Кримського, К. Петрова-Стромського, А. Панченка, В. Розіна, В. Шаповалова, А. Флієра та ін.

Дослідженню фольклорних джерел українського музично-драматичного театру, присвячені роботи В. Гнатюка, Я. Головацького, Б. Грінченка, А. Грицан, М. Грицюги, С. Грици, М. Грушевського, М. Драгоманова, А. Іваницького, Ф. Колесси, Н. Королюк, П. Куліша, Т. Лукінової, М. Максимовича, М. Новосада, Г. Нудьги, О. Поріцької, О. Потебні, В. Сисова та багато ін.

У працях І. Аполлонської-Стравинської, Л. Барановської, О. Берегової, Л. Білецької, Ю. Бобошка, В. Василька, М. Возняка, І. Волошина, Т. Гриця, С. Дуриліна, В. Заболотної, М. Загайкевич, Н. Канішиної, Л. Кауфмана, О. Кисіля, Л. Кияновської, Ю. Клековкіна, Р. Коломійця, Н. Корнієнко, Л. Корній, О. Костюка, М. Кропивницького, О. Литвинової, Г. Лужицького, І. Мар'яненка, І. Мечкова, С. Нахліка, Р. Пилипчука, Б. Романицького, П. Саксаганського, Л. Софронової, М. Старицької, Л. Танюка, С. Шипа, Г. Юри висвітлені питання історії українського театру, зокрема, музично-драматичного театру, а також проблеми специфічних шляхів становлення української музики, зокрема, музики для театру.

Віддаючи належне всім науковцям, чиї роботи тим чи іншим чином причетні до порушеної проблематики, слід зазначити, що аналіз феномена українського музично-драматичного театру на матеріалі Чернігівщини кінця ХІХ - початку ХХ століття, на наш погляд, є актуальним і теоретично перспективним.

Об'єкт дослідження - ґенеза українського музично-драматичного театру.

Предметом дослідження є становлення музично-драматично театру Чернігівщини як культурно-топографічної та субетнічної системи.

Мета роботи полягає в обґрунтуванні специфіки становлення й розвитку феномену музично-драматичного театру Чернігівського культурного регіону, виявленні його загальноукраїнських та регіональних рис.

У відповідності з поставленою метою передбачається розв'язати наступні завдання:

· віднайти в історії світової культури джерела та аналогії для українського музично-драматичного театру, які безпосередньо та опосередковано вплинули на його ґенезу;

· висвітлити вплив фольклорних джерел на еволюцію музично-драматичного театру;

· виявити роль жанру української музичної драми в добу становлення музично-театрального мистецтва;

· розкрити поняття “регіоніка” в історико-культурному контексті;

· охарактеризувати особливості розвитку музично-театральної культури Чернігівського культурного регіону кінця ХІХ - початку ХХ сторіччя;

· обґрунтувати вплив художнього аматорства та громадських культурно-мистецьких об'єднань на розвиток музично-драматичного театру регіону;

· дослідити художні можливості музично-драматичних колективів у втіленні домінуючої музичної компоненти вистави;

· дослідити роль Чернігівського музичного училища у розвитку професійного музично-драматичного театру регіону;

· проаналізувати та систематизувати навчальні програми Чернігівського музичного училища за архівними джерелами стосовно музично-драматичного театру;

· провести паралелі між загальноукраїнськими та регіональними культурними рисами у творчій діяльності Марії Заньковецької на Чернігівщині.

Теоретико-методологічною основою дослідження є загальнонаукові методи аналізу: історизм, систематизація, порівняння, узагальнення. У роботі використано розробки українських та зарубіжних науковців, в яких аналізуються проблеми регіоніки, загальнотеоретичні та методологічні проблеми сутності театрального мистецтва. Значну роль в осмисленні феномену українського музично-драматичного театру зіграв міждисциплінарний підхід: він дозволив здійснити аналіз феномена музично-драматичного театру із широким залученням наукових доробок із галузей історії театру, історії музично-драматичного театру, історії та теорії культури, історії музики, історії музичної освіти, мистецтвознавства. Важливим елементом міждисциплінарного підходу стало залучення біографічного методу для дослідження загальноукраїнських та регіональних рис у творчій діяльності Марії Заньковецької. Жанр «історії життя» Заньковецької постає важливим елементом довершення головних констант даної епохи, і найбільш оптимально демонструє характерну для сучасного гуманітарного знання міждисциплінарність, яка нівелює вузькі рамки певних гуманітарних «департаментів» і більш впевнено дозволяє виокремити особливості розвитку музично-драматичного театру з позиції його видатних особистостей.

Наукова новизна дослідження полягає в аналізі процесу формування та становлення музично-драматичного театру Чернігівського культурного регіону як складного духовного етнонаціонального утворення, що тісно пов'язане із загальною еволюцією художніх форм.

Цей підхід у дисертаційному дослідженні знайшов своє відбиття у наступних положеннях, що визначають наукову новизну:

· вперше досліджені механізми синтезу форм професійного мистецтва із формами, створеними народною художньою творчістю в Чернігівському культурному регіоні;

· виявлено, на прикладі культури Чернігівщини, що субетнічна складова має надзвичайне значення для розвитку того чи іншого жанру мистецтва, зокрема, впливає на еволюцію музично-драматичного театру;

· вперше обґрунтовано, що аматорський рух на Чернігівщині складався із трьох хвиль, кожна з яких мала власні ознаки і, також, вписувалась у загальноукраїнський культурно-історичний контекст;

· доведено, що аматорський театр як субкультурне середовище створив сприятливі умови для відтворення національного духу;

· обґрунтовано, що комізм - як важливий засіб виразності українського музично-драматичного мистецтва, ознака національного колориту - формувався як пріоритетне явище саме в музичному театрі Чернігова;

· з'ясовано взаємозв'язок розвитку вокально-хорової культури Чернігівщини та еволюції музично-драматичного театру регіону;

· проаналізовано навчально-методичні матеріали та навчальні програми з музичних дисциплін Чернігівського музичного училища кінця ХІХ - початку ХХ ст.;

· доведено з використанням евристичного потенціалу біографізму, що регіональні та загальноукраїнські риси у творчості М. Заньковецької мають взаємно збагачувальне значення.

Теоретичне та практичне значення дослідження полягає у розширенні теоретичної площини культурології та мистецтвознавства щодо розуміння феномену українського музично-драматичного театру. Матеріали дослідження можуть бути використані у процесі розробки та викладанні курсів з історії світової та вітчизняної культури, історії театру, історії музики, культурології, а також у низці спецкурсів, присвячених вивченню історії регіональних театральних та музичних традицій України.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалося згідно із планами науково-дослідницької роботи кафедри теорії та історії культури Національної музичної академії України імені П.І. Чайковського і відповідає темі № 28 "Музична регіоніка" перспективного тематичного плану науково-дослідницької діяльності Національної музичної академії України імені П.І. Чайковського. Тема затверджена Вченою радою Національної музичної академії (протокол № 3 від 26 листопада 2010 року).

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Результати дослідження оприлюднені дисертантом у доповідях на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях: "Художньо-освітній простір України в контексті новітньої історії" (Київ, 2007), "Молодь у сучасному світі: філософсько-культурологічні виміри" (Київ, 2009), "Культура і суспільство ХХІ століття: духовні, культурологічні, соціальні виміри" (Київ, 2010), "Актуальність ідейно-естетичних взаємозв'язків у культурному та мистецькому просторах ХХ-ХХІ століття"(Київ, 2010).

Публікації. Основні ідеї та результати дисертаційного дослідження висвітлені в 3 статтях автора у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертаційної роботи зумовлена логікою розкриття заявленої теми. Робота складається із вступу, двох розділів (поділених на підрозділи), висновків та списку використаних джерел (145 найменувань). Загальний обсяг дисертації - 170 сторінок. Обсяг основного тексту - 154 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність та доцільність розгляду обраної теми дослідження, розкрито мету та головні дослідницькі завдання, описано методологічні засади дослідження, окреслено теоретичне та практичне значення роботи, визначено наукову новизну та можливості практичного застосування дослідження.

Перший розділ - «Музично-драматичний театр як специфічне явище синтезу мистецтв в українській культурі» складається із трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 - «Ґенеза українського музично-драматичного театру: у пошуках джерел та аналогій сакрального театру» - аналізуються загальнолюдські засади походження феномену театру, які позначились на всіх культурних традиціях, починаючи із періоду архаїки, античної доби, західноєвропейського та візантійського середньовіччя до культури Нового часу. Вибудовуючи логіку розвитку сакрального театру як універсального концепту театральності, констатуємо ідею про синкретизм його виразних засобів: органічне співіснування дійства, музики, пластики.

У дослідженні наголошується на тому, що театральний етнічний локус українців у онтологічних (а не тільки у формальних культурно-історичних) характеристиках багато у чому збігається із європейськими театральними інтенціями. Враховуючи загальнокультурні риси походження театрального мистецтва, у роботі здійснений історико-культурологічний екскурс у минуле української культури і визначені основні чинники, що вплинули на формування української національної театральної традиції. Для вирішення даного завдання в дисертації проаналізовано розвиток та взаємні перетини архаїчних народних дійств та літургійного театру, які складають дві паралельні стратегії театральної традиції. Таким чином, зароджений у храмі, літургійний театр вийшов у відкритий простір міста, тобто із сакральної зони у мирську, світську, профанну, що й спричинило виникнення містерій, які згодом повернулися на межу світського і сакрального й стали ядром шкільного театру. Проте результатом цієї зустрічі було не тільки отримання власне театрального досвіду, але і зіткнення театру з обрядом.

У підрозділі 1.2 - «Фольклорні джерела українського музично-драматичного театру: симбіоз пісні та народної драми» - були досліджені витоки українського театру через призму його фольклорних джерел, які сутнісно вплинули на формування засад і образів музично-драматичного театру, а також склали скарбницю народного мистецтва і актуалізувались у музично-драматичному театрі. Усвідомлюючи методологічні складності вивчення фольклору Чернігівської культурної субсистеми, ми дійшли висновку щодо нетотожності народної творчості тільки із пісенною або усною традицією, у дослідницьку проекцію залучаються всі прояви народної творчості. У такій проекції фольклор - генетично найперша форма творчої діяльності людини, яка й віддзеркалює у собі весь її культурний досвід: творення знарядь праці, житла, одягу, предметів прикладного і художнього вжитку, духовної культури - мови, поезії, пісні, хореографії, театру тощо. Спираючись на теоретичне обґрунтування походження дохристиянського театру М. Грушевського, А. Кучера, Г. Лужницького, ми доводимо генетичну єдність танцю, ритму, міміки та драматичної дії як „праклітини” театру.

Аналіз витоків народного театру, зокрема, періоду ігрищ, дає висновки, що видовищні форми культурних архетипів є універсальними, загальнокультурними та подібними для всіх європейських етносів. Та подальший розвиток архаїчного театру визначався вже типовими тільки для українців особливостями ментального та психологічного світосприйняття та соціальними реаліями. Особливості народного буття в Україні позначились на „соціальній мобільності” різних верств населення. Йдеться про можливість взаємопереходу з однієї соціальної верстви до іншої. Людина з села могла деякий час мешкати в місті, до того ж в місті поліетнічному, з різними звичаями та культурними традиціями. Так само це стосувалося козацтва і міщан, які через політичні та особисті обставини часто-густо змінювали своє традиційне громадське оточення, а отже, і свій культурний світ. Ці динамічні зміни звичного устрою вплинули на особливості розвитку театральної драматургії та мови - швидку зміну мізансцен у національній фольклорній драмі. Також характерною властивістю українського варіанту фольклорної драми була наявність у деяких її образах реального історичного шару, спогадів про події, що мали місце у реальному минулому. Також у підрозділі аналізується вплив епічної творчості на тематичний матеріал сценічного мистецтва. Саме в межах епічної тематики викарбовується літературно-музичне мистецтво -- поезія виконувалась як музичний твір, в якому значну роль відігравало урочисте читання. У дослідженні наголошується на тому, що музика розвивалася разом з поезією, що і знайшло своє втілення у змістовних фабулах сценічного мистецтва.

Таким чином, досліджуючи джерела українського музично-драматичного театру, автор доходить висновку, що на його розвиток вплинули наступні основні ознаки театрально-видовищного дійства: музика невіддільна від танцю; пантомімічний елемент панує над текстом; активізація особистісно-людського начала та тяжіння до дискурсивно-логічної послідовності, принцип «перевтілення», коли дійова особа перетворюється в іншу істоту, і в такому видозміненому вигляді діє перед глядачами.

У підрозділі І.3 - «Жанр української музичної драми як породження видової специфіки національного театрального мистецтва» - автор зосереджує головну увагу на своєрідності української театральної традиції, функціональної та видової еволюції жанру музичної драми у відображенні процесів трансформації всієї сфери суспільної свідомості.

Автором проводиться думка, що становлення українського музично-драматичного театру ХІХ ст. розгорталося на тлі загальнопоширених у тогочасному європейському театрі розмаїтті жанрових різновидів і, водночас, завдяки освоєнню й перетворенню фольклорних багатств, надавало їм нового, своєрідного художнього змісту. Дисертант доходить висновку, що в процесі сполучення народних мотивів із властивими оперній драматургії аріозними структурами кристалізувалися форми національно визначеного професійного вокального письма, набували реальних обрисів засади української оперної школи. музичний драматичний театр чернігівщина

Другий розділ - «Театральний рух кінця ХІХ - початку ХХ сторіччя на Чернігівщині як фактор еволюції українського музично-драматичного театру» складається із чотирьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 - «Теорія культурного регіону в екстраполяції на становлення музичної та театральної культури Чернігівщини» - на методологічних засадах регіоніки представлено особливості музичної та театральної культури Чернігівщини як культурної субсистеми України.

Виокремлюються критерії для визначення поняття «культурний регіон», аналізується філософське розуміння поняття регіону за Ф. Броделем як своєрідного культурного утворення із притаманним тільки йому менталітетом, образом мислення, традиціями, світоглядом та світовідчуттям.

Чернігівщина - це „колискова” земля України, її джерело. Ще з часів Київської Русі Чернігівщина мала виняткове культурне, духовне значення для формування національного характеру, національної ментальності, історичної самосвідомості українства. Саме тут були закладені підвалини праукраїнської державності, а також основи архаїко-язичницьких, і згодом, християнських цінностей українського народу. Яскравим прикладом цього можуть слугувати легенди і перекази, зібрані П. Іловайським, хрещення киян і чернігівців у 988-989 роках, будівництво київської Софії й чернігівського Спаса, Остромірово Євангеліє, ізборники Святослава, „Слово о полку Ігоревім”, житія святих Антонія і Феодосія, Михайла і Федора. Вся історія Чернігівщини просякнута культурними подіями і славними іменами. Тут народилися знані діячі вітчизняної історії: князь Ігор, архієпископ Баранович, гетьман Полуботько, граф Розумовський та багато ін.; ця земля „породила” шедеври національної культури від П'ятницької церкви до творчості Іонакія Галятовського і Леоніда Глібова, Михайла Коцюбинського і Бориса Грінченка, Марії Заньковецької і Михайла Жука, Павла Тичини і Олександра Довженка, Григорія Верьовки і Левка Ревуцького.

У підрозділі 2.2 «Вплив художнього аматорства та громадських культурно-мистецьких об'єднань на розвиток музично-драматичного театру регіону» зроблено спробу виокремити та охарактеризувати етапи (хвилі) функціонування театрального та музичного аматорства Чернігівщини, дослідити діяльність культурницьких організацій зазначеного періоду.

Так перша хвиля пов'язана із зародженням та становленням національної драматургії, яка стала важливим чинником для розвитку аматорського сценічного мистецтва (початок ХІХ - 70-ті роки ХІХ сторіччя). Друга хвиля аматорського театру (від 1863 - до початку 90-х років) - діяльність аматорських театрів в умовах заборони української мови та мистецтва. Третя хвиля - період національного відродження та підйому, коли активно формується професійна театральна традиція, яка безпосередньо впливає на аматорську театральну сцену Чернігівщини (кінець ХІХ - початок ХХ ст.).

Дослідження аматорських драматичних колективів та культурно-мистецьких об'єднань, які створювались та діяли на Чернігівщині в зазначений період дозволяє зробити висновок, що вони мали багатофункціональний характер. У річищі театрального аматорства формувались естетичні засади музично-драматичного театру: синтетичний виконавський склад труп і музично-драматична специфіка репертуару. Доведено, що у відповідний історичний період сценічне аматорство вирішувало не тільки естетико-художні завдання - формування аматорської театральної та музично-театральної традиції регулювало етнозберігаючий та націотворчий процеси.

У підрозділі 2.3 «Художні можливості музично-драматичних колективів у втіленні домінуючої музичної компоненти вистави (до питання музично-професійного рівня діячів мистецтв)» автор звертається до аналізу становлення музичної професійної освіти Чернігівщини. Доведено, що українському класичному театру властиве музичне наповнення, в якому поєднуються два взаємозумовлені фактори: синтетичний виконавський склад труп і музично-драматична специфіка репертуару. Тому важливим аспектом дослідження особливостей розвитку музично-драматичного театру є звернення до історії здобуття музично-професійного рівня діячів театру, до історії музичної освіти регіону.

На думку дисертанта, цілеспрямоване формування музичного середовища регіону сприяло появі симфонічних оркестрів, хорових колективів спочатку при панських маєтках, а пізніше при громадських об'єднаннях культурно-мистецького спрямування, окремі з яких мали не тільки регіональне значення, а вплинули на розвиток вітчизняної музичної культури. Їх діяльність стала провідною рисою музичного життя Чернігівщини кінця ХІХ - початку ХХ ст. Автором доводиться, що важливим осередком культурно-мистецького життя регіону стало Чернігівське музичне училище та Чернігівське музично-драматичне товариство. Аналізуючи навчальні програми, стратегії викладання та способи регламентування процесу поступового формування музиканта-професіонала, дисертант доходить висновку, що заснування музичного училища, як першого середнього спеціального музичного навчального закладу регіону, стало новим етапом розвитку професійної музичної освіти на Чернігівщині. А Чернігівське музично-драматичне товариство своєю театрально-музичною та літературно-концертною діяльністю сприяло поширенню і насиченню культурно-мистецького життя в регіоні, а також спонукало до постійного музично-професійного вдосконалення рівня діячів театру.

У підрозділі 2.4 «Загальноукраїнські та регіональні риси у творчій діяльності Марії Заньковецької» для розуміння особливостей регіонального становлення музично-драматичного театру Чернігівщини автор звертається до жанру «історії життя» Марії Заньковецької, крізь призму якого виокремлюються особливості розвитку музично-драматичного театру з позиції його видатних особистостей. Такий біографічний вектор постає важливим елементом довершення характерних констант епохи кінця ХІХ - початку ХХ ст.

Автором проводиться думка, що жанр «історії життя», біографії - це не стільки історичний зріз біографічних віх Марії Заньковецької, а за влучним виразом Р. Барта, - це текст, який створюється особистістю для Іншого із бажанням діалогічності відношень. Тобто якщо розглядати життєву і творчу біографію великої акторки під кутом зору цього методологічного посилання, то важливим є «зворотній зв'язок», діалог, який актуалізує проблеми тогочасної епохи, наближує їх для сьогоденних культурних реалій, робить їх відкритими для розуміння.

Акцентується увага на тому, що біографічні колізії великої актриси у повній мірі продемонстрували тісний та взаємодоповнюючий зв'язок загальноукраїнської та регіональної стратегії формування музично-драматичного театру. Така діалогічність стає характерною ознакою мистецьких театральних проявів кінця ХІХ - початку ХХ сторіччя. Також використовується дослідницька «перспектива подвійного зору»: загальноукраїнські та регіональні складові творчої особистості акторки, які також існують у «діалогічній» єдності, перетинаються та взаємопідживлюються, взаємодіють між собою.

У Висновках дисертації сформульовано основні підсумки проведеного дослідження, які відповідають проблематиці та структурі роботи. Розуміння становлення музично-драматичного театру Чернігівщини як культурно-регіонального феномена розкривається через низку категорій, зокрема таких, як регіоніка, видовищність, культурний ландшафт тощо.

Специфічний національний образ музично-драматичного театру склався внаслідок взаємодії декількох об'єктивних тенденцій. З одного боку, в Україні протягом декількох сторіч намітився процес синтезу, акумулювання рис західноєвропейської театральної традиції, а починаючи із ХVІІІ сторіччя - й російської. Було доведено, що європейський та слов'янський архаїчні театри мають досить багато схожих рис: спільний характер еволюції, подібне історичне та гносеологічне коріння, низку спільних видовищних форм та сюжетів, аналогічні позахудожні функції. Натомість схожість з неслов'янськими традиційними демонстраційними формами культури пояснюється наявністю у світовому фольклорі мігруючих сюжетів, а також схожим типом культурного мислення людей, зайнятих землеробством (саме в селянській общині побутували та надовго збереглися найбільш розвинені форми народної драми). З іншого боку - ствердилась і викарбувалась унікальна українська здібність до збереження та вшанування власного театру.

На прикладі трансформації ігрища в обряд і театр було доведено, як диференціювалися, розпадалися на споріднені і в той же час все більш віддалені один від одного фольклорні різновиди - на драми, обряди, ігри. Було показано, що їх зближувало те, що вони відбивали дійсність й користалися схожими прийомами виразності - діалогом, піснею, танцем, музикою, маскуванням, переодягненням, лицедійством. Вивчення ігор призводить до висновку, що вони мають властивість переходити з однієї групи до іншої.

Здатність до синтезу художнього досвіду різних країн пояснюється історичним поступом та особливостями формування українського етносу в площині пограничного локусу (Чернігівщина). Причому діячі українського театру завжди оцінювали певну відокремленість від інших театральних шкіл (принаймні російської) скоріше як стратегію соціально зумовленого процесу збереження власної національної ідентичності, але таке «ідеологічне» відмежування не торкалось процесів естетико-художнього ґатунку. Тобто, шлях формування та розвитку українського музично-драматичного театру прокладався двома стратегічними напрямками. Перший - як виокремлення заради збереження, а другий - як синтез заради розвитку. У першому варіанті акцентувалась увага на факторах збереження української мови, української народнопісенної традиції, фольклору та можливості мати власну театральну традицію у складних соціально-політичних умовах існування. Другий варіант дозволяв знаходитись у постійному пошуку та розвитку, бути на вістрі пошуку нової мови, нових образів, нових способів виразності, що і здійснюється у межах загальноєвропейського художнього спілкування.

Характерна для музично-драматичного театру властивість синтезувати художній досвід сусідів пояснюється поступом історичного розвитку України та формування української нації. В середині ХVІІІ століття в театрах західноєвропейських країн виникають демократичні оперні жанри - різновиди комічної опери - італійська опера-буффа, французька комічна опера, німецький та австрійський зінгшпіль, а наприкінці цього століття з'являється і російська комічна опера. Як було окреслено у першому розділі, театральний етнічний локус українців у онтологічних (а не тільки у формальних культурно-історичних) характеристиках багато у чому збігається із західно- та східноєвропейськими театральними інтенціями.

Ця тенденція позначилась і на українському театрально-музичному мистецтві, але набула оригінальних національних рис. Саме музично-драматичний театр як демократичний вид мистецтва можна розглядати в контексті утворення нового типу художнього мислення, що найбільше відповідав вимогам та викликам української національної культури.

Було доведено, що для кожного з європейських народів, і це добре помітно на прикладі слов'янських культур, в процесі їх національного становлення фольклорна видовищна культура, так само як і усна творчість взагалі, являли собою і важливий адаптаційний засіб, і один з чинників етногенезу.

Методологія регіоніки дозволила розглянути культурне життя Чернігівщини визначеного періоду як цілісну систему зв'язків, що сформували певний тип світовідчуття та світосприйняття. Поняття культурного регіону об'єднало географічний, історико-культурний, демографічний, етнокультурний, соціально-психологічний, ціннісний, естетико-художній, політико-економічний фактори регіоноутворення.

Музично-драматичний театр - семіотично неоднорідне утворення, він асимілює риси та характеристики різних видів мистецтва. Це певне полісемантичне поле, на якому «засіваються» культурні домінанти регіону в історичній перспективі. Музично-драматичний театр як полісемантичне утворення допомагає ретранслювати світ (культурний локус) у звукових та видовищних образах. З іншого боку - музично-драматичний театр виступає як акумулятор актуальних соціально-значимих цінностей.

Музично-драматичний театр - це «живий» процес, який властивий для культур, що динамічно розвиваються. В Україні його бурхливий розвиток співпадає із процесом національного відродження та пошуками національної ідентифікації.

Музично-драматичний театр розглядається в дисертації не тільки як характерне явище художньої культури України ХІХ - початку ХХ сторіччя, але і як приклад спектаклю із власною естетикою, еволюцією, хронологічними рамками, головною рисою якого є поєднання музичного начала, співу, танцю та театральної драматургії, видовищності.

Особливістю українського музично-драматичного театру є амбівалентна природа його засад. Виникає цей вид мистецтва та розвивається в період бурхливого розвитку міської культури, позначається демократизацією художнього життя. Музично-драматичний театр забезпечує семіотичні контакти між двома світами - містом-селом, співом-діалогом, мистецтвом-життям. Як було доведено в дисертаційному дослідженні, саме ці чинники забезпечили процес культурного самозбереження в несприятливі для розвитку національної культури періоди.

Амбівалентність підкріплюється також пріоритетом побутової тематики, сміховим, гумористичним началом музично-драматичного театру. Однією із головних ознак музично-драматичної вистави незалежно від приналежності її або до побутового, або до народно-героїчного жанрів є наявність комічних персонажів.

Комізм - важливий засіб виразності українського музично-драматичного мистецтва, первинна ознака, що виражає національний колорит, здатність української душі до сміху та імпровізації. Зауважимо, чим більше музично-драматичне дійство тяжіє до «низького» народно-комедійного жанру, тим більше з'являється рис національної самобутності, що і втілюють дух українського театру. Українське мистецтво музично-драматичного театру вплітає комізм в музичне тло вистави: використовує вокально-мелодичний вираз, комічний звукопис, музичне пародіювання.

Програми театральних постановок кінця ХІХ - початку ХХ сторіччя складались як поєднання драматичних спектаклів із водевілями, які уособлювали собою тяжіння до традицій ярмарково-видовищних сценок, святкового народного театру та музикальності. Із такого симбіозу створювався особливий демократичний музично-видовищний театр.

Для більш чіткого окреслення предмету дисертаційного дослідження - феномену українського музично-драматичного театру (на матеріалі Чернігівського культурного регіону) - акцентується увага на методологічних засадах регіоніки, що дозволяє органічно дослідити феномен чернігівського музично-драматичного мистецтва. Виокремлюється поняття «культурний ландшафт» як синтетичне визначення сутності певної культурно-історичної локальності (Чернігівщина кінця ХІХ - початку ХХ сторіччя) із характерним кореляційним комплексом природних та соціальних систем, символів та естетико-художніх кодів. Так формальною стороною, визначеною предметом дослідження, є вивчення Чернігівщини кінця ХІХ - початку ХХ сторіччя. Але методологія дослідження культурного ландшафту вимагає «розширеного» просторово-часового локусу окресленого періоду. Тому історичні кордони формування регіону як цілісної соціокультурної одиниці обґрунтовані часовими параметрами його становлення - від умовного початку 1802 року (заснування Чернігівської губернії) - до першої чверті ХХ століття. Розвиток професійного національного театру в Україні ускладнювався політичним утисками з боку царського уряду, і тому український національний музично-драматичний театр розвивався на культурних маргіналіях Російської імперії, а також створив потужний прецедент для розвитку аматорського художньо-мистецького руху.

Важливим соціально-культурним чинником розвитку музично-драматичного театру на Чернігівщині була аматорська сцена та аматорське мистецтво, яке сутнісно відбивало всі історичні колізії формування та засади українського сценічного мистецтва. У дисертаційному дослідженні було виокремлено три хвилі аматорства, а також розкрито безпосередній зв'язок аматорства із формуванням публіки як суспільної групи. Було доведено, що музично-театральне життя більш інтенсивно розвивалося в середовищі громадських об'єднань культурно-мистецького спрямування (на прикладі аматорського театрального об'єднання „Товариство кохаючих рідну мову”), а музично-освітні заклади, які ставали головною ланкою у підготовці місцевих музичних кадрів, формували музичне середовище регіону, в тому числі і театральне. Також важливою ланкою формування регіону було сімейне музикування, яке стало одним з етапів на шляху до більш зрілих форм музичного життя регіону (професіональної музичної освіти, музичного виконавства та філармонійної діяльності), що в кінцевому результаті вплинуло й на засади та естетику музично-драматичного театру.

На прикладі творчо-біографічних даних Марії Заньковецької були зроблені теоретичні узагальнення щодо процесу взаємодії та взаємозбагачення загальноукраїнської та регіональної стратегії формування музично-драматичного театру кінця ХІХ - початку ХХ сторіччя. Жанр «історії життя» Заньковецької також дозволив виокремити особливості розвитку музично-драматичного театру з позиції його видатних особистостей як довершення характерних констант доби кінця ХІХ - початку ХХ сторіччя.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДОБРАЖЕНІ У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Гранат О.Б. Україський музично-драматичний театр: у пошуках джерел та антологій / О.Б. Гранат // Вісник ДАККіМ : науковий журнал. - К. : Міленіум, 2008. - № 4. - С. 31-35.

2. Гранат О.Б. Витоки музично-драматичного театру / О.Б. Гранат // Культура і сучасність : альманах. - К. : Міленіум, 2009. - № 1. - С. 90-94.

3. Гранат О.Б. Музично-професійний рівень виконавців-головний чинник розвитку жанру української музичної драми / О.Б. Гранат // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури : збірник наукових праць. - К. : Міленіум, 2009. - Вип. ХХІІ. - C. 342-347.

АНОТАЦІЇ

Гранат О.Б. Музично-драматичний театр як феномен української культури (на матеріалі Чернігівщини кінця ХІХ - початку ХХ століття). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 26.00.01 - Теорія та історія культури. - Національна музична академія України імені П. І. Чайковського, Міністерство культури і туризму України, Київ, 2011.

Дисертація присвячена мистецтвознавчому та культурологічному аналізу основних аспектів формування музично-драматичного театру Чернігівщини кінця ХІХ - початку ХХ ст. як культурно-топографічної та субетнічної системи, становлення якого визначають фольклорні джерела як симбіоз пісні та народної драми. Найбільш плідним та актуальним для розвитку музично-драматичного мистецтва регіону був шлях синтезу форм професійного мистецтва із формами, створеними народною художньою творчістю.

У дослідженні доводиться, що регіональна складова має надзвичайне значення для розвитку того чи іншого жанру мистецтва, зокрема, на еволюцію музично-драматичного театру.

Ключові слова: музично-драматичний театр, український театр, музично-драматичний театр Чернігівщини, мистецтво, регіон, регіоніка.

Гранат О.Б. Музыкально-драматический театр как феномен украинской культуры (на материале Черниговщины конца ХІХ -начала ХХ столетия ). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата искусствоведения по специальности 26.00.01 - Теория и история культуры. - Национальная музыкальная академия Украины имени П. И. Чайковского, Министерство культуры и туризма Украины, Киев, 2011.

Диссертация посвящена искусствоведческому и культурологическому анализу основных аспектов формирования музыкально-драматического театра Черниговщины кон. ХІХ - начала ХХ ст. как культурно-топографической и субэтнической системы.

Диссертация является попыткой восстановить и комплексно осмыслить, проанализировать и систематизировать эволюцию музыкально-драматического театра как культурного феномена. Основное внимание уделено исследованию таких аспектов: изучению фольклорных источников, которые повлияли на эволюцию украинского музыкально-драматического театра, выявлению особенностей развития музыкально-театральной культуры Черниговского региона, обоснованию значения театрального и музыкального любительства а, также общественных художественных объединений на процесс развития музыкально-драматического театра Черниговщины. Характеризуются художественные и профессиональные возможности музыкально-драматических коллективов региона конца ХІХ - начала ХХ столетия, а на примере деятельности Черниговского музыкального училища делаются выводы об уровне музыкального профессионального образования как важной составной музыкального спектакля.

Анализ происхождения народного театра Черниговского культурного региона приводит к выводам, что зрелищные формы культурных архетипов есть универсальными, общекультурными объединяющие все европейские этносы. Наиболее актуальным для развития особенностей музыкально-драматической традиции региона, его отличительными характеристиками стал синтез форм профессионального искусства с формами, созданными народным художественным творчеством. В исследовании выделяются особенности взаимодействия и взаимовлияния всеукраинских и региональных черт в процессе становления музыкально-драматического театра Черниговщины конца ХІХ - начала ХХ ст. На примере творческой деятельности выдающейся украинской актрисы Марии Заньковецкой проводятся параллели и различия между национальными и региональными чертами в процессе формирования музыкально-драматического театра.

Таким образом, в данном исследовании через призму культурной регионики и эволюции художественных форм анализируется процесс формирования и становления музыкально-драматического театра как духовного этнонационального образования и культурного феномена.

Ключевые слова: музыкльно-драматический театр, украинский театр, Черниговский музыкально-драматический театр, регион, регионика.

Granat O.B. The musical-drama theatre as a phenomenon of the Ukrainian culture (based on the material of Chernihiv region at the end of the XIX century and at the beginning of the XX century). - The manuscript.

The dissertation on conferring candidate's degree of Art, speciality 26.00.01 - Theory and History of Culture. - Ukrainian National Tchaikovsky Academy of Music, of Ministry of Culture and Tourism of Ukraine, Kyiv, 2011.

The dissertation deals with art studying and cultural analysis of the main aspects concerning the musical drama theatre formation in Chernihiv region at the end of the 19th century and at the beginning of the 20th century as a cultural-topographic and subethnic system which was established by the folklore sources as a song and folk drama symbiosis. The most fruitful and actual for the musical art development in the region was the synthesis of professional art forms and the forms created by folk artistic work.

The research proves that the regional component has an enormous value for the development of any kind of art and the evolution of musical drama art in particular.

Key words: the musical drama theatre, the Ukrainian theatre, the Chernihiv musical drama theatre, art, a region.

Размещено на Allbest.ru