Український авангард в контексті західноєвропейських культуротворчих процесів (10-х - початку 30-х рр. XX ст.)
Дослідження українського авангарду - яскравого феномена української культури, формування і розвиток якого пов'язаний з 10-ми - початком 30-х рр. XX століття. Його специфічні ознаки: поєднання національного та загальнолюдського аспектів, формотворчість.
| Рубрика | Культура и искусство |
| Вид | автореферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 27.07.2015 |
| Размер файла | 37,5 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ КЕРІВНИХ КАДРІВ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата культурології
26.00.01 - теорія та історія культури
УКРАЇНСЬКИЙ АВАНГАРД В КОНТЕКСТІ ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКИХ КУЛЬТУРОТВОРЧИХ ПРОЦЕСІВ (10-Х - ПОЧАТКУ 30-х РР. ХХ СТ.)
ВОВКУН Василь Володимирович
Київ - 2010
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
авангард національній культура український
Актуальність теми дослідження. Потужні культуротворчі процеси ХХ ст. спонукають сучасних дослідників під новим кутом зору проаналізувати ті тенденції, що визначили художній розвиток минулого століття, розглянути проблеми, осмислення яких було зумовлено певним науковим підходом.
У цьому контексті особливе місце посідає феномен авангарду, що після 1991 року стає предметом активних розвідок. Осмислюючи цей феномен, стає зрозумілою необхідність вивчення низки похідних питань, які пов'язані з проблемою світовідношення, ставлення до традиції, усвідомлення чинника новизни тощо. Поява авангарду на зламі двох історичних та соціальних епох, призвела до трансформацій у площині художнього і спричинила принципові зрушення як у практиці мистецтва, так і на рівні його сприйняття. Ця особливість авангарду була пов'язана із модернізацію у сфері гуманітарного знання на межі ХІХ-ХХ ст., а згодом його потужний розвиток так само активізував необхідність наукового осмислення процесів, що відбувалися у площині тогочасного культуротворення.
Наприкінці ХХ - початку ХХІ ст. авангард стимулює підвищений інтерес представників різних сфер гуманітарії - культурологів, естетиків, літературознавців, мистецтвознавців та ін., провокуючи їх до дискусій на теренах термінологічного відпрацювання, накреслення нових підходів аналізу цього явища, відкриття невідомих імен та сторінок в історії авангардистського руху тощо. Таким чином авангард постає як багатоаспектна проблема, що потребує використання міждисциплінарного підходу.
Це стосується філософсько-естетичного фундаменту авангарду, що вимагає залучення концепцій провідних європейських вчених межі ХІХ-ХХ ст., теоретичні розвідки яких стимулювали розвиток авангардистського руху - А. Бергсона, Ф. Ніцше, З. Фрейда, Х. Ортега-і-Гассета та ін. Відпрацювання цього аспекту авангарду зумовлює звернення до досліджень і сучасних науковців, розробки яких або безпосередньо пов'язані з аналізом філософських підвалин авангарду - В. Личковаха, Л. Левчук, О. Петрової та ін., або є до-тичними до нього - М. Бровко, А. Дорогої, Т. Ємельянової, Ю. Єремєєвої, Н. Жукової, М. Каранди, Н. Кривди, Л. Лозової, О. Оніщенко, О. Осьмак, В. Полянської, І. Слоневської та ін.
Комплексне осмислення авангарду вимагає здійснення культурологічного аналізу, що реалізований у розвідках Л. Бенюк, О. Лагутенко, Л. Матвєєвої, О.Марущак, Л. Мізіної, С. Павличко, Г. Покотило, В. Турчина, В. Уколова, В. Черепанина, О. Яковлева та ін.
Особливе місце у вивченні цього явища посідає мистецтвознавчий підхід, що ототожнюється з роботами Д. Горбачова, Л. Госейко, М. Гринишиної, О. Дашевської, Н. Єрмакової, І. Зубавіної, Л. Кияновської, Н. Корнієнко, М. Криволапова, О. Мусієнко, О. Найдена, О. Ноги, О. Пашкової, М. Ржевської, Л. Соколюк, О. Тарасенко, О. Федорука, Н. Чечель та ін., в яких розглянуто специфіку втілення естетико-художніх засад авангарду в різних видах мистецтва.
Осмислення авангарду вимагає звернення до концепцій західних вчених: Е. Гомбріха, А. фон Гільдебранта, В. Татаркевича, та ін., застосування потенціалу самоаналізу митця в теоретичному осмисленні його художніх особливостей - А. Богомазова, О. Екстер, К. Малевича та ін. - залучення окремих фрагментів декларацій авангардистського мистецтва, зокрема - футуристичних та сюрреалістичних маніфестів Ф. Т. Марінетті та А. Бретона, а також апелювання до програмних положень Г. Аполлінера, Д. Бурлюка, В. Каменського, В. Маяковського та ін.
Особливу увагу у дисертації було сконцентровано на аналізі авангардистського руху в Україні, потужність і самоцінність якого забезпечили йому особливе місце в європейському культурному поступі ХХ ст. Український науковець Д. Горбачов відзначав, що у 1973 році французький мистецтвознавець Андрій Наков актуалізував проблему українського авангарду, а у 1980 році французька дослідниця Валентина Маркаде ввела в ужиток визначення «український авангард».
У процесі дослідження перевагу було надано працям українських науковців, котрі спрямовували свої розвідки і у площину аналізу авангарду як феномена західноєвропейської культури, і зосереджувалися безпосередньо на явищі українського авангарду.
«Золоті десятиліття» авангардистського руху припадають на період, що охоплює 10-ті, 20-ті та початок 30-х років ХХ ст., коли митці Західної Європи, України та Росії здійснили революцію на теренах формотворення, оновлення виражальних засобів та ін. Аналіз цих процесів і зумовив тему дисертаційного дослідження «Український авангард в контексті західно-європейських культуро-творчих процесів (10-х - початку 30-х рр. ХХ ст.)».
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано згідно з програмами і планами наукової діяльності наукових досліджень кафедр мистецтвознавства та експертної діяльності і теоретичної та прикладної культурології Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є комплексний аналіз західноєвропейського авангарду 10-х - початку 30-х рр. взагалі та українського авангарду зокрема.
Здійснення поставленої мети зумовило вирішення наступних завдань:
- визначити наукові орієнтири, що сприятимуть комплексному дослідженню феномена авангарду;
- довести пріоритет культурологічного аналізу українського авангарду;
- розглянути специфіку втілення принципів українського авангарду в контексті видової структури вітчизняного мистецтва;
- використати потенціал самоаналізу митця у процесі розгляду становлення теорії українського авангарду;
- обґрунтувати вплив українського авангарду 10-30-х рр. на художні пошуки сучасного мистецтва України.
Об'єкт дослідження - авангард як феномен західноєвропейської культури 10-х - початку 30-х рр. ХХ ст.
Предмет дослідження - явище українського авангарду 10-х - початку 30-х рр., його специфіка та місце у європейському культурному поступі ХХ ст.
З метою реалізації поставлених завдань були застосовані наступні методи дослідження та визначені такі підходи: комплексний - задля цілісного аналізу феномена європейського авангарду 10-х - початку 30-х рр.; аналітичний - при осмисленні філософсько-естетичного та соціокультурного фундаменту авангарду, а також при вивченні культурологічного та мистецтвознавчого вимірів проблеми; порівняльно-історичний - для виявлення та аргументації специфіки авангарду в Україні; біографічний - для персоніфікації здобутків українського авангарду на теренах літератури та мистецтва; самоаналізу митця - для усвідомлення специфіки паритету теорії та практики українського авангарду; типологічний - задля розгляду спільних художніх принципів у творчих експериментах представників європейського та українського авангарду 10-х - початку 30-х рр.; системний - задля аргументації самобутності феномена українського авангарду, його місця у культуротворчих процесах 10-х - початку 30-х рр. ХХ ст., а також впливи авангардного руху на сучасне мистецтво України.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що:
-здійснено комплексне дослідження «золотих десятиліть» європейського авангарду 10-х - початку 30-х рр. ХХ ст. шляхом розгляду його філософсько-естетичного та соціокультурного підґрунтя;
аргументовано пріоритет культурологічного підходу, що забезпечує цілісний аналіз українського авангарду 10-х - початку 30-х рр. у контексті якого розглянуто ідею національного відродження та комунікативний потенціал діалогу як визначальні чинники художніх пошуків митців України цього періоду;
проаналізовано специфіку втілення принципів авангарду в структурі видової специфіки українського мистецтва 10-х - початку 30-х рр. шляхом реалізації персоналістського підходу;
доведено доцільність використання потенціалу самоаналізу митця при розгляді раннього етапу теорії українського авангарду на прикладі доробку О. Богомазова, О. Екстер, К. Малевича, М. Семенка, В. Татліна;
обґрунтовано вплив здобутків українських авангардистів 10-30-х рр. на сучасні художні пошуки в літературі та мистецтві України.
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що вони надають можливість стимулювати подальші наукові розвідки щодо західноєвропейського та українського авангарду зокрема, активізувати осмислення проблеми культурного діалогу між європейським Заходом і Сходом.
Сформульовані в дисертаційному дослідженні основні теоретичні положення і висновки можуть стати теоретичним підґрунтям у науково-дослідницькій та викладацькій роботі, при розробленні й викладанні спеціалізованих курсів з теорії та історії культури, культурології, мистецтвознавства, історії мистецтва, проблеми художньої творчості.
Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення дисертації оприлюднені у формі доповідей на науково-практичних конференціях: Всеукраїнських: «Видатні постаті науки, культури і освіти України» (30-31 жовтня 2008 р., м. Київ), «Культурна трансформація сучасного українського суспільства» VII Культурологічні читання пам'яті Володимира Подкопаєва (4-5 червня 2009 р., м. Київ), «Традиційна культура українського народу в ХХІ столітті: стан та перспективи розвитку» Народознавчі студії пам'яті В.Т.Скуратівського (29 жовтня 2009 р., м. Київ), «Сучасні проблеми мистецтвознавчої експертної оцінки культурних цінностей та предметів колекціонування» (26-27 листопада 2009 р., м. Київ), «Культура і суспільство ХХІ століття: духовні, культурологічні, соціальні виміри» (27-28 травня 2010 р., м. Київ); міжнародних: «Державна історична бібліотека України: історія, сучасність, майбутнє», приуроченої до 70-річчя заснування Державної історичної бібліотеки України; «Національно-культурний простір України ХХІ ст.: стан і перспективи» VIIІ Культурологічні читання пам'яті Володимира Подкопаєва (2-3 червня 2010 р., м. Київ), науково-практичної конференції «Мистецька освіта ХХІ століття: теорія та практика» (27-28 жовтня 2009 р., м. Київ) та на засіданнях кафедр мистецтвознавства та експертної діяльності і теоретичної та прикладної культурології Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв.
Публікації. Основні положення та висновки дисертації викладено у 8 публікаціях, з них три - у фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України з культурології та матеріалах 5 конференцій.
Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, десяти підрозділів, висновків, списку використаних джерел (201 найменування, з них 8 - іноземними мовами). Загальний обсяг дисертації - 197 стор., з них основного тексту - 175 стор.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі розглянуто стан наукової проблеми дисертації, обґрунтовано актуальність обраної теми, визначені хронологічні межі дослідження, сформульовані мета й завдання дисертаційної роботи, визначена методологічна основа, виявлені наукова новизна й практичне значення одержаних результатів, представлена інформація щодо апробації матеріалів дисертації й публікацій автора.
У першому розділі «Феномен авангарду у динаміці європейського культуротворення», що складається з 3-х підрозділів, аналізується теоретичний фундамент цього явища, що є необхідним для вивчення авангарду як такого і надає можливість розглянути різні авторські моделі його дослідження.
У підрозділі 1.1 «Філософсько-естетичне та соціокультурне підґрунтя авангарду» здійснюється відпрацювання цього терміну, аналізуються різноманітні інваріанти тлумачення поняття авангард та споріднене йому визначення авангардизм і виділяються основоположні принципи цього культурного феномену: руйнація художньої традиції, відверте новаторство на теренах формотворення та виражальних засобів тощо.
Важливе місце у контексті цього підрозділу посідає аналіз філософської основи авангарду, що пов'язаний з концепціями Ф. Ніцше, З. Фрейда та А. Бергсона і спонукає до більш чіткого співвіднесення їхніх ідей - «інтуїція», «елітарність мистецтва», «позасвідоме», «сновидіння» та ін. - з логікою авангардистського руху 10-х - початку 30-х рр. Прагнення роз-ширити спектр теоретичних концепцій, що стимулювали авангардистські пошуки на теренах різних видів мистецтва зумовлює звернення до поглядів О. Конта та І. Тена. Це дозволило зробити наголос на ідеї «експерименту», якою просякнутий весь процес західноєвропейського культуротворення початку ХХ ст., що спричинило визначення «експериментальне мистецтво» (Е.Гомбріх). Аналіз експерименту актуалізує звернення до теоретичних розвідок Т. Адорно стосовно відпрацювання понять «експеримент», «нове», «традиція», що дозволяє розглянути парадигмальні зміни, які визначають логіку руху від класичного мистецтва до авангардного, зокрема, зміну тріади: традиція-спадкоємність-новаторство на тріаду: традиція-експеримент-новаторство, що і визначає специфіку авангарду. У дисертації також розглядається підвищений інтерес його представників до здобутків науково-технічного прогресу.
Осмислення авангарду вимагає звернення до феномену модернізму і зумовлює відпрацювання низки авторських моделей: Л. Матвєєва, С. Павличко, В. Руднєв та ін. Це дає можливість розглянути специфіку модернізму та авангарду, пояснюючи як споріднені моменти, так і виявляючи їх відмінності, що, зокрема, дозволяє визначити основні авангардистські художні напрямки: футуризм, кубізм, абстракціонізм, експресіонізм та сюрреалізм.
Проте на ранніх етапах авангарду, склалася своєрідна ієрархія, яка висунула на перші позиції футуристичний напрямок що, передусім, було притаманне його українській та російській гілкам. Ці явища мали свої особливості і багато в чому відрізнялися від специфіки розвитку футуризму в Італії, який посів особливе місце в логіці європейського культуротворення ХХ ст. Італійський футуризм в особі його фундатора Ф. Т. Марінетті актуалізував проблему соціокультурного та естетичного виміру цього напряму, що зумовило звернення до праці Х. Ортеги-і-Гассета «Дегуманізація мистецтва». Особливості соціальної підоснови слов'янського футуризму в дисертації конкретизуються на прикладі творчості українського поета-футуриста М. Семенка.
Осмислення соціокультурного виміру авангарду спричинило звернення до феномена експресіонізму та виокремлення морально-психологічного аспекту творчості його провідних представників.
Філософсько-естетичне та соціокультурне підґрунтя авангарду актуалізувало також проблему активності мистецтва в динаміці культуротворення, що набуває особливого значення у зв'язку з розподілом мистецтва на «елітарне» та «масове».
У підрозділі 1.2 «Авангард: досвід мистецтвознавчого аналізу» підкреслюється, що розробка нових напрямів аналізу авангарду передбачає опертя на міждисциплінарний підхід. Це зумовлює використання теоретичного досвіду мистецтвознавства, що дозволяє розглянути це явище у контексті видової структури мистецтва, художніх пошуків конкретної творчої особистості і, спираючись на відповідні авторські концепції (В. Личковах, О. Нога та ін.), здійснити хронологізацію західноєвропейського та українського авангардистського руху.
В дисертації відзначено потужний теоретичний прорив на теренах мистецтвознавства, спричинений працею М. Дессуара «Естетика і загальне мистецтвознавство», що мала вплив на мистецтвознавчі розвідки взагалі і аналіз авангарду зокрема. Ранньому періоду його дослідження притаманний теоретико-практичний паритет (О. Богомазов, О. Екстер, В. Кандинський та ін.), що засвідчив очевидний пріоритет представників живопису у відповідному досвіді осмислення специфіки авангарду.
У підрозділі підкреслюється визначальна роль живописного мистецтва як передвісника (фовізм) та найпотужнішого репрезентанта авангарду, що розглядається у контексті концепції «актуальності видів мистецтва». Інтерпретація авторських моделей періодизації авангардистського руху в Україні, дозволяє розглянути явище неовізантизму (М. Бойчук), що є однією з показових ознак саме цієї гілки авангарду.
Мистецтвознавчий підхід дослідження феномена авангарду взагалі, і його українського інваріанту зокрема, передбачає виокремлення двох важливих чинників - форми та кольору, що виявилися чи не найпотужнішими стимулами для експериментування у мистецтві кінця ХІХ - перших трьох десятиліть ХХ ст. Проте, очевидний пріоритет був на боці формотворчих пошуків, адже вони відбуваються практично в усіх видах мистецтва - живопис, скульптура, музика, театр, кінематограф.
Мистецтвознавчий аналіз проблеми форми в авангардистських творах різних видів мистецтва здійснюється шляхом звернення до концепцій В. Татаркевича, А. фон Гільдебранта, Е. Гомбріха, Д. Горбачова та ін., що актуалізують осмислення явища примітивізму на прикладі творчості П. Пікассо та Д. Бурлюка.
На загальному рівні також охарактеризовано специфіку авангардних формотворчих пошуків у музиці, театрі, кінематографі, що розглядаються у контексті ідеї «чистого мистецтва» і набувають конкретизації у наступному розділі дисертації, в якому здійснюється культурологічний аналіз авангардистських експериментів на теренах означених видів мистецтва.
У підрозділі 1.3 «Авангард: досвід культурологічного аналізу» підкреслюється особливість культурології як науки, що виконала роль своєрідного медіатора в умовах сучасного гуманітарного знання взагалі і при вивченні феномена авангарду зокрема.
У дисертації виокремлюється чинник світовідношення, що є важливим аспектом саме культурологічного аналізу авангарду. Ставлення західноєвропейських авангардистів до світу було стимульовано кардинальними змінами, які в умовах першої третини ХХ ст. відбулися фактично в усіх сферах життя - політичній, соціальній, духовній і позначилося на його радикальності.
Натомість специфіку світовідношення представників українського авангарду вирізняла органічність поєднання загальнолюдського та національного, що віддзеркалювало процеси, які відбувалися в художній культурі України у перші три десятиліття ХХ ст. Такий орієнтир простежується у більшості розвідок вітчизняних гуманітаріїв, що зумовлює наголос на явищі традиції, яка безпосередньо пов'язана з ідеєю «національного відродження» (А. Дорога, Л. Кияновська, М. Криволапов, О. Лагутенко, О. Тарасенко та ін.).
Культурологічний підхід актуалізує висвітлення ще одного аспекту авангарду - принцип діалогізму. У дисертації підкреслюється, що проблема діалогу в умовах ХХ ст. пов'язана з теоретичними ідеями М. Бахтіна, М. Бубера, Е. Гуссерля, Е. Левінаса, П. Рікера, К. Ясперса та ін., потенціал яких використовується у зв'язку з культурологічним аналізом феномена українського авангарду.
Інтегрованість культури України в європейський контекст має досить тривалу історію, проте на межі ХІХ-ХХ ст. цей процес стає більш динамічнішим, охоплюючи різні сфери українського культуротворення, в тому числі і мистецтво авангарду. Культурний діалог між його представниками в Західній Європі, Україні та Росії сприяв розвитку та взаємозбагаченню цього явища, визначенню самобутності їхньої творчості.
Діалогічний аспект авангарду і його українського інваріанту стимулює звернення до ідеї «школи діалогу культур» В. Біблера, у контексті якої розроблено концепцію «діалогічного мислення», що актуалізувала питання «діалогу епох» і спонукала авангардистів через дискусії, заперечення чи нове прочитання до діалогу з представниками попередніх епох.
Культурологічний аналіз питання діалогізму у царині авангарду актуалізує також проблему діалогу між митцем та аудиторією у контексті соціального аспекту авангарду та питання елітарності.
У підрозділі розглянуто специфіку діалогу, який розгорнувся на теренах літературного авангарду, що, насамперед, ототожнюється із художніми пошуками футуристів, експресіоністів та сюрреалістів, серед яких першість належить представникам футуристичного напряму. Специфіку італійського футуризму конкретизовано на прикладі літературних експериментів Д. П. Лучині та Ф. Т. Марінетті російського - на прикладі творчості В. Маяковського.
Особливий наголос зроблено на футуристичній поезії представника українського авангарду М. Семенка, у ранній творчості якого поєдналися і національна самобутність, і використання західноєвропейського футуристичного досвіду. Водночас підкреслюється, що поступово у творчості українських поетів-авангардистів - В. Еллан, М. Семенко, В. Чумак, К. Поліщук - починаються виявлятися ознаки співзвучні орієнтирам їхніх російських колег, коли на зміну діалогу приходить монолог, що виконує відповідне «соціальне замовлення».
Другий розділ «Авангардистська спрямованість українського мистецтва: культурологічний дискурс» складається з чотирьох підрозділів, в якому здійснюється культурологічний аналіз авангардистських експериментів 10-х - початку 30-х рр. у царині образотворчого мистецтва, музики, театру та кінематографа.
У підрозділі 2.1 «Авангардистські пошуки на теренах образотворчого мистецтва» розглядаються основні етапи процесу формування українського авангардного живопису. Перший етап позначений активізацією специфічних художніх орієнтацій, що, передусім, пов'язані з творчістю М. Бурачека, М. Жука, А. Маневича, О. Новаківського. Систематизуючи здобутки цих митців, Д. Горбачов визначає їхні «декоративні стилізації», «живописні симфонії», «необорокову схвильованість» та «майже вангогівську пристрасність». Показано, що другому етапу експериментальних пошуків на теренах авангардистського живопису, властиве послідовне оновлення структурних елементів художньої форми. У цьому контексті наголошено на значенні теоретико-практичних пошуків В. Пальмова та В. Кандинського.
Український живописець, професор Київського художнього інституту В. Пальмов у своїх теоретичних розробках наголосив на значенні кольору як потужного чинника модернізації живопису. У тексті дисертації стисло реконструйовано історію становлення теорії кольору, важливе місце в контексті якої посідають концепції Р. Бойля, І. В. Гете, І. Ньютона, В. Освальда, І. Павлова. У роботі наголошується, що І. Ньютона цікавила фізична будова кольору, тоді як І. В. Гете акцентував увагу на його «психологічному ефекті», коли кожний колір, несе певний зміст. Долучаючись до історичної традиції, В. Пальмов відзначає переваги кольору над сюжетом і обґрунтовує ідею «кольорознавства», яка водночас, вимагала розробки понятійно-категоріального апарату, що допомагав би у подальшій теоретичній роботі. Зокрема, митець вводить в ужиток низку нових понять: «кольоросила», «міжкольорова просторінь», «кольорова енергія», «безрічева творчість» та ін.
Проблема синтезу кольору і звуку стає предметом теоретичних розвідок В. Кандинського, який намагається визначити зміст конкретних кольорів і співвіднести його із звучанням певних музичних інструментів. З цього часу проблеми синтезу мистецтв та синестезії - міжчуттєвої асоціації - стають предметами постійної теоретичної уваги з боку естетиків, мистецтвознавців та психологів. Відзначено, що В. Кандинський активно співпрацює з А. Шенбергом та Ф. Марком, активізуючи в такий спосіб процес створення єдиного культурного простору.
Показано, що і В. Пальмов, і В. Кандинський як у своїй теоретичній, так і в практичній діяльності спиралися на фольклорні витоки, вивчали народну творчість. У цьому аспекті їхні позиції співпадали з позиціями французьких живописців, зокрема фовістів та П. Пікассо, які одним з чинників європейського авангардизму визнавали «примітивне» мистецтво.
Відзначено роль художніх об'єднань: «Бубновий валет», «Синій вершник», «Кверо», «Кільце», «Сім плюс три» та ін. у налагодженні творчого діалогу між українськими, російськими та європейськими митцями.
У підрозділі 2.2 «Авангардистські пошуки на теренах музичного мистецтва» виокремлюються такі явища як атональність, какофонія, додекафонія, що стали ознаками «художньої мови музичного авангарду» (В. Личковах) і на рівні декларування ідеї оновлення перетиналися з пошуками в інших видах мистецтва.
У дисертації підкреслюється «виробничий» аспект певних музичних експериментів (Г. Покотило), що є співзвучним загальному орієнтиру авангардистського мистецтва - підвищений інтерес до здобутків науково-технічного прогресу.
Творчі досягнення західноєвропейського музичного авангарду ототожнюються з іменем А. Шенберга та його наступників А. Берга і А. Веберна, художні пошуки яких є граничним виявом елітарності у мистецтві. Феномен західноєвропейського музичного авангарду стимулює до аналізу особливої ролі митця, що зумовлена загальною спрямованістю гуманістики межі ХІХ-ХХ ст. (А. Бергсон, Ф. Ніцше, З. Фрейд). Це актуалізує дослідження специфічного ставлення представників авангардної музики до традиції, що зумовлює «вічне повернення» до принципів давньогрецької школи.
В українському авангарді музика здобула більш маргінальний статус порівняно з іншими видами мистецтва. На відміну від радикального новаторства представників живопису, театру, і кінематографу експерименти композиторів були більш поміркованими (М. Ржевська). Це знову стимулює звернення до проблеми традиції, що висвітлює новий ракурс діалогу: професіоналізм (традиція) - експеримент (новаторство).
Стосовно персоніфікації українського музичного авангарду у дисертації виокремлюються постаті Б. Лятошинського та В. Костенка і розглядається специфіка їхніх художніх пошуків, що посіли чільне місце у контексті видової структури авангардного мистецтва України першої третини ХХ ст.
У підрозділі 2.3 «Авангардистські пошуки на теренах театрального мистецтва» аналізується специфіка розвитку міжкультурних зв'язків низки європейських країн, що вплинула на модернізацію української драматургії і стимулювала створення новаторського театру.
Відзначено, що на межі XIX-XX ст. нові шляхи щодо розвитку театру пропонують видатні скандинавські драматурги Г. Ібсен та А. Стріндберг, творчість яких дістала широкого резонансу в Україні і вплинула на створення авангардистських п'єс Л. Українки («Блакитна троянда»), В. Винниченка («Чорна пантера», «Білий Ведмідь», «Мементо»), І. Кочерги («Фея гіркого мигдалю») та ін. Показано, що оновлення українського театру почалося від драматургії, яка наголошувала на значенні підтексту, тяжіла до створення психологічного портрета героя, будувала замкнений простір, в середині якого розгорталася дія та ін. Проте новаторські відкриття й здобутки в драматургії були тільки одним з чинників, що активізував процес появи нового українського театру, для якого досить гостро стояла проблема і нової режисури, і нового актора.
У дисертації наголошується, що у процесі модернізації театру важливу роль відіграли широкі верстви української інтелігенції, серед якої виокремлена діяльність І. Труша, М. Вороного та Г. Хоткевича.
Спираючись на спогади сучасників (В. Василько, Д. Козачковський, Є. Стрелкова) та театрознавчі розвідки українських науковців (Н. Корнієнко, Н. Мірошниченко), показано роль Л. Курбаса у створенні нової моделі українського театру, яка стала потужним чинником культуротворчих процесів у перші десятиліття минулого століття. Видатний режисер, актор, педагог, теоретик театру Л. Курбас наголосив на значенні художньої форми театральної вистави, динамізуючи та ритмізуючи дію, використав принципи кінематографічного впливу на глядача, а також «архітектурне оформлення», «абстрактний балет» та ін. Зазначено, що найвиразніше новаторські ідеї Л. Курбаса були втілені у виставах «Гайдамаки», «Макбет», «Цар Едіп», «Народний Малахій», «Маклена Граса», «Газ».
У підрозділі 2.4 «Авангардистські пошуки на теренах кіномистецтва» наголошується, що поява кінематографа сама по собі була принциповою новизною. Його природа - залежність від науково-технічного прогресу, синтетичність (діалог видів мистецтва) та ін. - дають підстави говорити про авангардизм кінематографа в контексті видової моделі мистецтва першої половини ХХ ст.
В історії світового кіно кінець 10-х - 20-ті рр. характеризують терміном авангард, пов'язуючи з художніми пошуками французьких кінематографістів. У підрозділі здійснюється періодизація кіноавангарду і підкреслюється визначна роль у його теоретичному і практичному становленні Л. Деллюка. Це дозволяє відтворити логіку руху авангардистських експериментів від картин А. Ганса та Ж. Епштейна - «перший кіноавангард» - до фільмів Ф. Леже, Р. Клера, Ж. Дюлак та Л. Бунюеля і С. Далі - «другий кіноавангард» та під-креслити елітарність «другого авангарду», представники якого зосереджуються на формотворчих елементах, фактично ігнорують сюжет, активно використовують асоціативний ряд, залучають власні сновидіння, вдаються до експериментів на рівні діалогу видів мистецтва.
Потужною складовою авангардистського руху в європейському кінематографі є «кіноекспресіонізм», здобутки якого ототожнюють із художніми експериментами німецьких митців Р. Віне, Ф. Мурнау, Ф. Ланг та ін. Для них визначальним був формотворчий пошук, активне використання прийомів експресіоністичного живопису, що стали головними ознаками новаторства кіномитців. Їхні картини дістали осмислення у праці «Психологічна історія німецького кіно: Від Калігарі до Гітлера» З. Кракауера, в якій окрім психологічного, культурологічного та мистецтвознавчого аспектів кіноекспресіонізму велику увагу приділено і його соціальному виміру.
Цілісне уявлення про авангардний рух в кінематографі не можливе, без урахування здобутків радянського кіноавангарду. Цей термін чітко використовує більшість кінознавців, не розділяючи художні пошуки митців України та Росії - Д. Вертова, О. Довженка, С. Ейзенштейна, І. Кавалерідзе, Г. Козинцева, Л. Кулешова, В. Пудовкіна та Л. Трауберга (ФЕКСи) та ін. Жанрова спрямованість та стилістика фільмів цих режисерів була різною, проте всі вони підпорядковувалися головній меті - відтворити на екрані блискавичний рух часу за допомогою монтажу, що закріпило за радянським кіноавангардом відповідні характеристики: «монтажно-типажний», «монтажно-експериментальний», «монтажно-поетичний». Останнє визначення найчастіше вживалося стосовно творчості О. Довженка.
Хоча радянський авангард інтерпретується як цілісне явище, доробок цього режисера, дає підстави ввести ім'я О. Довженка до когорти видатних репрезентантів саме українського авангарду, розширивши таким чином кордони його видової палітри. У дисертації розглядаються три ігрові фільми режисера - «Звенигора», «Арсенал» та «Земля», специфіка яких дає підстави інтерпретувати їх у контексті засадничих принципів авангардизму взагалі, та його української гілки зокрема.
У третьому розділі «Культурологічна інваріантність українського авангарду», який складається з трьох підрозділів, розглядається досвід теоретичних напрацювань відомих українських авангардистів, їхня роль і місце у європейському культурному просторі та вплив на сучасні художні процеси.
У підрозділі 3.1 «Самоаналіз митця як чинник обґрунтування теоретичних концепцій», використовуючи поняття «самоаналіз митця», єдність «епістолярної спадщини митця, творчого процесу у формі художнього твору та теоретичних розвідок на теренах виду мистецтва, у межах якого він працює» (О. Оніщенко); аналізується теоретична спадщина О. Богомазова, О. Екстер К. Малевича, М. Семенка, В. Поліщука, К. Редька та ін. Показано, що теоретичні ідеї багатьох українських авангардистів, з одного боку, були наслідком їхньої власної творчої діяльності, а з другого, - впливали на творчий процес. Оскільки проблема самоаналізу митця має чітко персоніфікований характер, її розгляд спирався на засади біографічного методу Ш. Сент-Бева та його новітні інтерпретації в роботах українських науковців (О. Валевський, Л. Левчук).
Особливий наголос зроблено на постаті О. Богомазова, теоретичні ідеї якого (обґрунтування футуристичної моделі творчості, порівняльний аналіз чуттєвого й раціонального в живописі, синтез як поєднання відчуттів від конкретних елементів картини, наголос на кольорі, ритмі та інтервалі як важливих чинниках новаторського твору, визнання творчо-стимулюючої ролі спогадів), мали принципове значення для розвитку українського авангардизму.
Відзначено потужність теоретичних розвідок К. Малевича щодо оновлення понятійно-категоріального апарату дослідження нових художніх течій та обґрунтування поняття «динамізм». Наразі виокремлено значення його роботи «Естетика» як приклад естетичного аналізу й оцінки творів авангардистського мистецтва.
Проблему «самоаналізу митця» розглянуто на тлі практичних досягнень митців у сфері живопису та поезії, що дозволило здійснити культурологічний аналіз українського авангарду, наголосивши на цілісності цього феномена.
У підрозділі 3.2 «Український авангард: специфіка культурного діалогу» відзначено, що важливим аспектом у вивченні українського авангарду є дослідження участі українських митців (живописців, музикантів, діячів театру і кіно, письменників) у тих творчо-пошукових процесах, які на початку минулого століття відбувалися у Росії й більшості європейських країн. Зазначено, що у цей період фактично не існувало політико-ідеологічного обмеження на творчі контакти між представниками мистецьких еліт різних країн. У Росії працює А. Матісс, італійський футурист Т.-Ф. Марінетті особисто репрезентує свої ідеї в Москві; в Парижі, Берліні, Варшаві, Римі, Мюнхені заявляють про себе і українські, і російські авангардисти (О. Архипенко, М. Бойчук, О. Довженко, Л. Курбас, К. Малевич, В. Маяковський, В. Седляр та ін.). Підкреслено, що проблема діалогу культур (досить складна, суперечлива і неоднозначна) уважно вивчалася як у 20-ті роки минулого століття, так і сьогодні (Н. Асеєва, М. Криволапов, Л. Савицька, О. Федорук).
Виокремлено кілька важливих аспектів проблеми діалогу культур, які дістали втілення в позиціях українських авангардистів: по-перше, з'ясування специфіки співвідношення національних традицій та цінностей із загальнолюдським спрямуванням нового мистецтва; по-друге, обґрунтування права митця «тасувати століття», ведучи діалог з художніми традиціями минулого («візантінізм» М. Бойчука); по-третє, доцільність трансформації проблеми діалогу культур у проблему взаємовпливу різних культур (вплив творчості Д. Бурлюка на японську та американську культуру, взаємовплив мексиканської (Д. Рівера) та української (М. Бойчук) традицій).
Розглянуто своєрідність розвитку авангардного мистецтва в умовах еміграції, коли гостро постає проблема ідентифікації та самоідентифікації. Показано як деформувалися творчі можливості українських митців-емігрантів в умовах вимог культури країни проживання (Н. Кривда). Якщо протиріччя між материковою культурою і культурою країни проживання вдавалося подолати представникам «немовних» мистецтв (живопис, хореографія, музика), то творча доля діячів кіно і театру складалася в еміграції, як правило, драматично, оскільки в цих видах мистецтва провідну роль відіграє мовний чинник. Цей зріз проблеми діалогу культур розглянуто на прикладі творчих доль В. Авраменка, О. Архипенка, С. Лифаря, Д. Бурлюка та ін.
У підрозділі 3.3 «Авангардистські тенденції в сучасному українському мистецтві» проаналізовано вплив естетико-художніх відкриттів представників українського авангарду на розвиток різних видів мистецтва в сучасних умовах. Показано процес поступового руйнування протягом 30-40-х рр. авангардистських художніх експериментів шляхом ідеологічного тиску, заборон та репресій. Наслідком цього було фізичне чи моральне переслідування митців, або штучне створення умов щодо їхньої еміграції. Остаточне знищення авангардизму відбулося під тиском теоретико-методологічних вимог соціалістичного реалізму - творчого методу, що запанував після 1934 року. Процес відродження засад українського авангардистського мистецтва починається в 60-ті роки, в так званий, період «відлиги». Він пов'язаний, передусім, із реабілітацією репресованих митців та митців-емігрантів і включенням їхньої спадщини в контекст надбань української культури. Водночас активізується процес творчого використання чи навіть прямого запозичення зображально-виражальних засобів авангардизму в творах нової генерації українських митців. Це стосується, передусім, експериментів з художньою формою в живописі (О. Животков, М. Кривенко, Т. Сільваші, О. Сухоліт): в поезії (І. Драч, Л. Костенко, В. Симоненко, В. Стус); в театрі (Д. Боровський, Р. Віктюк, А. Жолдак, Д. Лідер); кінематографії (Ю. Іллєнко, І. Миколайчук, К. Муратова, Л. Осика, С. Параджанов). У дисертації підкреслюється, що для сучасних митців, як і для митців часів «відлиги», авангард вже виступав не феноменом «нового», а традицією. Саме тому, митці нових поколінь, хоча і визнають творчі досягнення авангарду початку минулого століття, активно використовують естетико-художні можливості полістилізму та за допомогою префіксів «нео» чи «пост» навіть термінологічно підкреслюють власну самобутність (неопримітивізм, неоархаїка, неовізантінізм, постмодернізм та ін.)
ВИСНОВКИ
У «висновках» сформульовано основні результати дослідження, які відповідають проблемі та загальній структурі роботи:
1. Показано, що феномен українського авангарду, з одного боку, є частиною широкої дослідницької площини - сучасної культури України, а з другого, має самодостатнє і самоцінне значення як яскравий етап становлення і розвитку української духовності початку минулого століття. Підкреслено, що особливого значення набуває принцип персоніфікації, адже саме конкретні митці, їхні творчі долі, естетико-художня специфіка творів є носіями тих ідей, позицій, ідеалів, що сформували самобутній простір в українській культурі початку минулого століття;
2. Аргументовано, що при дослідженні проблем українського авангарду доцільно використовувати міждисциплінарний підхід, який дозволяє при розгляді складних культуротворчих феноменів широко залучати потенціал кількох наук, які виявляються дотичними до тієї чи іншої проблеми. Оскільки український авангардизм аналізувався переважно мистецтвознавцями, це обумовило певну однобічність підходів та оцінок. Отже, доведено необхідність культурологічного аналізу українського авангарду, в контекст якого органічно «вписуються» філософські, естетичні, літературознавчі та психологічні аспекти, які, в сукупності з мистецтвознавчими, забезпечують достовірність й об'єктивність оцінок і висновків;
3. Зазначено, що філософсько-естетичні та соціокультурні ідеї А. Бергсона, Ф. Ніцше, Х. Ортега-і-Гассета, І. Тена, З. Фрейда та ін. призвели до принципових зрушень у площині європейського культуротворення. Об'єктом дискусій стають ідеї «чистого мистецтва», факту й головного характеру, місця мистецтва в контексті культури. Розуміння проблеми художньої творчості ускладнюється за рахунок виявлення спонукальних можливостей інтуїції та позасвідомих сфер людської психіки. Усе зазначене дозволило обґрунтувати логіку парадигмальної зміни моделі: класичної (традиція-спадкоємність-новаторство) на авангардистську (традиція-експеримент-новаторство).
4. Підкреслено, що процес втілення естетико-художніх виражальних засобів авангардизму у різні види мистецтва є однією із специфічних ознак українського авангарду, історія якого пов'язана з 10-ми - початком 30-х рр. минулого століття. Стислий у часі, але надзвичайно насичений по суті авангардистський експеримент носив творчо-пошуковий характер і виявив доцільність тих новаторських зрушень щодо форми, композиції, ритму, кольорових чи звукових рішень, що їх розробляли авангардисти. Наголошено, що не дивлячись на драматичну історію українського авангарду як мистецького руху, чимало з його напрацювань закріпилося в українській культурі і було сприйнято митцями другої половини XX ст.
5. Обґрунтовано, що застосування культурологічного підходу при аналізі українського авангарду, дозволило виокремити як нагальну проблему діалогу культур, що саме для українських митців, частина з яких чи навчалася за кордоном, чи змушена була емігрувати після 20-х років, набувала особливих ознак. У контексті проблеми діалогу культур виокремлено значення процесу ідентифікації та самоідентифікації, взаємовпливу культур та специфіка їх розвитку в умовах протиріч між материковою та культурою країни проживання, а також розглянуто специфіку творчих контактів українських митців з їхніми європейськими колегами.
ЛІТЕРАТУРА
Основні положення дисертації викладено у таких публікаціях:
Вовкун В. В. Феномен авангарду: досвід термінологічного відпрацю-вання / В. В. Вовкун // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв. - 2009. - № 1. - С. 49-53.
Вовкун В. В. Діалогічний потенціал українського авангарду / В. В. Вовкун // Культура і сучасність. - 2009. - № 1. - С. 44-49.
Вовкун В. В. Самоаналіз митця як чинник обґрунтування теоретичних концепцій (на прикладі творчості О. Богомазова) / В. В. Вовкун // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури: зб. наук. праць. - К: Міленіум, 2009. - Вип. XXII. - С. 79-87.
Вовкун В. В. Національна визначеність - шлях до подолання глобалі-заційних викликів та успішного розвитку / В. В. Вовкун // VII Культурологічні читання пам'яті Володимира Подкопаєва. Культурна трансформація сучасного українського суспільства: зб. матеріалів Всеукраїнської наук.-практ. конф., Київ, 4-5 червня 2009 р. - К: ДАКККіМ, 2009. - Ч. 1. - С. 6-12.
Вовкун В. В. Термінологічні інновації українського авангарду / В. В. Вовкун // Державна історична бібліотека України: історія, сучасність, майбутнє: зб. матеріали міжнародної наук.-практ. конф., 24-25 вересня 2009 р. - К., 2009. - С. 9-11.
Вовкун В. В. Проблема кольору в творчості українських живописців-авангардистів початку XX століття / В. В. Вовкун // Народознавчі студії пам'яті В. Т. Скуратівського. Традиційна культура українського народу в XXI столітті: стан та перспективи розвитку: зб. матеріалів Всеукраїнської наук.-практ. конф., Київ, 29 жовтня 2009 р. - К: ДАКККіМ, 2009. - С. 41-45.
Вовкун В. В. Історико-культурологічні аспекти дослідження мистець-кого авангарду в Україні / В. В. Вовкун // Сучасні проблеми мистецтвознавчої експертної оцінки культурних цінностей та предметів колекціонування: зб. матеріали Всеукраїнської наук.-практ. конф., Київ, 26-27 листопада 2009 р. - К: ДАКККіМ, 2009. - С. 6-11.
Вовкун В. В. Культурно-освітній простір України XXI ст.: реалії та перспективи / В. В. Вовкун // Мистецька освіта XXI століття: теорія і практика: зб. матеріалів наук.-практ. конф., Київ, 27-28 жовтня 2009 р. - К: НАКККіМ, 2010. - С. 6-10.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Авангардизм – напрямок у художній культурі 20 століття. Його батьківщина та основні школи. Нове в художній мові авангарду. Модернізм - мистецтво, яке виникло на початку XX століття. Історія українського авангарду, доля мистецтва та видатні діячі.
курсовая работа [48,8 K], добавлен 20.02.2009Характеристика і розгляд співпраці громадського діяча Є. Чикаленка з російським істориком Д. Яворницьким. Аналіз їхніх мемуарів, щоденників та листування. Відзначення позитивного впливу обох діячів на розвиток української культури початку XX століття.
статья [19,0 K], добавлен 14.08.2017Аналіз сучасного стану дослідження поняття ментальності або питомих рис української нації та людини. Джерельна основа національного характеру. Витоки формування ментальності українського етносу. Специфіка філософської думки про формування ментальності.
курсовая работа [51,3 K], добавлен 14.08.2016Актуальність дослідження, визначення його об’єкта, предмета, мети, завдання, хронологічні межі та джерельна база. Особливості еволюції сфери гостинності Києва другої половини ХІХ – початку ХХ ст. в контексті становлення і розвитку туризму в Україні.
автореферат [36,8 K], добавлен 27.04.2009Характеристика сценічних трансформацій у театральному видовищі ХХ століття. Аналіз театрального образу видовища, що презентується в контексті стилю модерн, авангарду, постмодернізму. Розляд специфіки образного узагальнення сценічних форм видовища.
статья [24,9 K], добавлен 24.04.2018Етапи розвитку української культурологічної думки ХХ ст. Складнощі формування національної культурологічної школи. Архітектура і образотворче мистецтво барокової доби в Україні. Культура України в 30-40-х роках ХХ ст. Розвиток мистецтва у період війни.
контрольная работа [36,7 K], добавлен 21.02.2012Розвиток українського кіно у 20-х роках ХХ століття. Початок культурної революції. Пропагандистська роль кіно в умовах диктатури пролетаріату. Київська студія екранної майстерності. Досягнення українського кіно. Міжреспубліканське співробітництво.
реферат [79,8 K], добавлен 26.01.2009Труднощі історичного життя України. Широкі маси суспільства як справжні творці і носії культури. Самобутня система освіти. Автори "Української культури". Елементи національного самоусвідомлення. Спроба цілісного дослідження феномена української культури.
реферат [28,6 K], добавлен 23.04.2013Особливості розвитку театрального мистецтва в Україні у другій половні ХІХ ст. Роль українського театру в історії українського відродження і формуванні української державності. Загальна характеристика виступів українського професійного театру за кордоном.
курсовая работа [51,9 K], добавлен 19.09.2010"Епоха Національного Ренесансу" в українській культурі. Роль у піднесенні культури народу, дипломатичних звершень. Суспільні думки, ментальні риси, покоління "свіжих" митців. Культурний процес нашого століття. Оновлення української національної культури.
реферат [53,6 K], добавлен 08.03.2015
