Феномен актриси та співачки Є.П. Кадміної у культуротворчих процесах кінця ХІХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ КУЛЬТУРИ

ФЕНОМЕН АКТРИСИ ТА СПІВАЧКИ Є.П. КАДМІНОЇ У КУЛЬТУРОТВОРЧИХ ПРОЦЕСАХ КІНЦЯ ХІХ СТОЛІТТЯ

26.00.01 ? теорія та історія культури

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства

КОЛЧАНОВА ЛЮДМИЛА МИКОЛАЇВНА

Харків ? 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі культурології Харківської державної академії культури Міністерства культури і туризму України.

Науковий керівник: доктор мистецтвознавства, доцент Чепалов Олександр Іванович, Харківська державна академія культури, професор кафедри мистецтвознавства, літературознавства та мовознавства.

Офіційні опоненти: доктор мистецтвознавства, професор Гребенюк Наталія Євгеніївна, Харківський державний університет мистецтв імені І. П. Котляревського, професор кафедри сольного співу;

кандидат мистецтвознавства Білик Анна Анатоліївна, Одеський національний політехнічний університет, старший викладач кафедри культурології та мистецтвознавства.

Захист відбудеться « 14 » жовтня 2010 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.807.01 у Харківській державній академії культури за адресою: 61057, м. Харків, Бурсацький узвіз, 4, Мала зала.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківської державної академії культури за адресою: 61057, м. Харків, Бурсацький узвіз, 4.

Автореферат розісланий « 13 » вересня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Ю. І. Лошков

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження зумовлена увагою мистецтвознавців до культурного надбання минулого, що має бути творчо переосмисленим й належно оціненим у сучасних умовах. У царині вивчення режисерської, акторської майстерності набуло чималого досвіду, однак, поза увагою науковців залишилося багато яскравих постатей, творчий шлях котрих потребує всебічного ґрунтовного дослідження.

Творчий феномен співачки й актриси Є. П. Кадміної, яка виконувала на оперних сценах партії сопрано і мецо-сопрано, а пізніше на драматичній сцені ? провідні драматичні ролі, у цьому сенсі є показовим та характерним. Проте положення з науковим осмисленням феномена Кадміної ускладнюється кількома чинниками. По-перше, тим, що її постать після смерті овіяна легендами (багато присвячених їй художніх творів стали впливати на трактування біографії самої артистки). По-друге, незважаючи на короткий творчий і життєвий шлях (Кадміна померла у віці 28 років і лише 8 років працювала на сцені), вона часто міняла театри й антрепризи, багато гастролювала, жила і працювала в Італії. Ці обставини позбавляють наукові уявлення про її творчу біографію цілісності і примушують вести пошук архівних документів у широкому географічному діапазоні (Москва, Петербург, Казань, Київ, Харків, Одеса й інші міста Російської імперії, Італія), а також зважати на особливості провінційних антреприз та їх глядацької аудиторії.

Робота покликана розширити уявлення про цей процес на прикладі яскравого й універсального обдарування Є. П. Кадміної, оскільки існуючі біографічні і краєзнавчі дослідження щодо феномена актриси та співачки не розкривають його сутності в культурологічному контексті, а стосуються переважно подробиць особистого життя та фанатичної прихильності глядачів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі культурології Харківської державної академії культури (ХДАК) згідно з базовою темою «Вітчизняна та світова культура: історико-теоретичні аспекти» (реєстр. № 0109U000511) та науково-дослідницькою темою кафедри акторської майстерності театрального факультету «Сучасні акторські школи та їх культурно-історична ґенеза». Робота узгоджена з «Тематичним планом наукових досліджень кафедр Харківської державної академії культури на період 2006?2010 рр.», затвердженим ученою радою ХДАК (протокол № 8 від 27.02.2006 р.).

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження ? виявити трансляційні й аксіологічні аспекти діяльності Є. П. Кадміної в культурних процесах Росії та України останньої чверті ХІХ ст.

Поставлена мета зумовлює необхідність вирішення таких завдань:

? знайти художні джерела феномена Є. П. Кадміної в її навчальному і творчому оточенні;

? сформулювати принципи підходу Є. П. Кадміної до створення музично-драматичного образу;

? простежити закономірності трансформації виразних засобів Кадміної-актриси під час переходу на драматичне амплуа;

? з'ясувати місце актриси-співачки в реформаторських процесах російсько-української сцени останньої чверті ХІХ ст.;

? виявити інформаційний, емоційний та експресивний зміст денотатів театральної культури, пов'язаний з процесами реформації акторського мистецтва останньої чверті ХІХ ст.

Об'єкт дослідження ? театральне і музичне мистецтво України та Росії в культуротворчих процесах останньої чверті ХІХ ст.

Предмет дослідження ? доробок Є. П. Кадміної в перебудові театрально-музичного мистецтва кінця ХІХ ст.

Методи дослідження. З огляду на дискусійний характер проблеми, а також складності дослідження культуротворчих процесів кінця ХІХ ст., необхідним було використання комплексного підходу до зазначеної проблеми. У вирішенні визначених завдань використовувалися такі методи:

* аналітичний - для аналізу причинно-наслідкових особливостей, виникнення і становлення певних прийомів театрального мистецтва, у діалектичному поєднанні яких стає зрозумілим зв'язок із традиціями, а також істотні моменти їх відновлення або руйнації;

* історичний - для аналізу становлення театральної культури кінця ХІХ ст. та принципів індивідуалізації акторського мистецтва в ансамблі. Виходячи з цих засад, використовувалися історична реконструкція та джерельний аналіз ? для відтворення окремих, описаних у мемуарній літературі та наукових коментарях вистав, які надають змогу з необхідною об'єктивністю простежити позиції попередніх дослідників з кожного питання, що розглядається та зберігає спадкоємність із минулим;

* порівняльний (компаративістський) метод (при виявленні подібності та відмінності між явищами, що вивчаються) в дослідженні тенденцій розвитку театральної культури ХІХ ст. та визначенні паралельних змін у соціокультурному середовищі. Цей метод є особливо значним для визначення загальних і специфічних особливостей мистецтва жінок-акторок у створенні ними соціально значущих образів, для систематизації досліджуваного матеріалу, а також виявлення типології акторських шкіл.

* біографічний метод використовується у зв'язку із недостатньою вивченістю предмета дослідження взагалі та невизначенням місця Є. П. Кадміної в полі соціальної дії, тобто перебудові театрально-музичного мистецтва кінця ХІХ ст. на різних темпоральних рівнях.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше:

- досліджено творчість актриси та співачки Є. П. Кадміної на тлі культуротворчого та національного процесів кінця ХІХ ст.;

- удосконалено інформаційний, емоційний та експресивний зміст денотатів театральної культури, пов'язаний з процесами реформації акторського мистецтва останньої чверті ХІХ ст.;

- набуло подальшого розвитку трактування соціальних, естетичних та психологічних проблем, що виникали у сценічному мистецтві за умов конкуренції театральної монополії та антреприз;

- виявлено фактори креативного впливу актриси-співачки на суспільну свідомість та творчість послідовників, що виокремило її у «тип нової сценічної епохи» (М. С. Лєсков);

- уведено до наукового обігу близько 90 нових джерел, які збагачують уявлення про культуротворчі процеси кінця ХІХ ст.

Практичне значення одержаних результатів. Робота може бути корисною в педагогічній практиці педагогів майбутніх акторів драми та музичного театру, у проблемно-критичному аналізові стану сучасної вокальної педагогіки, читанні лекцій з курсу: «Майстерність актора», «Сценічна мова», «Методологія сольного співу» для студентів повного кваліфікаційного рівня (бакалаврів, спеціалістів, магістрів), з історії сценічного мистецтва для театрознавців та музикознавців, а також у подальшій культурологічній розробці проблем акторського мистецтва.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження викладено й обговорено на 7 наукових конференціях. Серед них ? міжнародні конференції: «Постать митця у художньому часо-просторі (Харківський державний університет мистецтв імені І. П. Котляревського, 2008); «Фундаментальні і прикладні дослідження рекреаційно-дозвіллєвої сфери в контексті євроінтеграційних процесів» (Київський національний університет культури і мистецтв, 2008); «Австрійська музична культура на перехресті епох і традицій» (Харківська державна академія культури, 2009); всеукраїнські: «Культура та інформаційне суспільство ХХI століття» (Харківська державна академія культури, 2008, 2009); «Українська культура: питання історії, теорії, методики» (Херсонський державний університет, 2009); П'яті мистецтвознавчі читання «Драма, вистава, глядач» (Харківська державна академія культури, 2008). Концепція, наукові положення і текст дисертаційного дослідження обговорені на кафедрі культурології Харківської державної академії культури.

Публікації. Основні положення дисертації викладено в 9 публікаціях: 5 статтях у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України, та 4 тезах доповідей на міжнародних і всеукраїнських наукових конференціях.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, кожен з яких структуровано на підрозділи, висновків та списку використаних джерел (335 позицій). Загальний обсяг дисертації ? 191 сторінка, з них 164 ? основного тексту.

театральний співак культуротворчий сценічний

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, визначено об'єкт та предмет дослідження, сформульовані його мета і завдання, наукове та практичне значення, визначена структура роботи, окреслено тему й завдання дослідження, охарактеризовано його джерельну базу, розкрито наукову новизну отриманих результатів, їх апробацію.

У першому розділі «Духовно-культурні ресурси театрального життя України та Росії останньої чверті ХІХ ст.», який складається з трьох підрозділів, подано методологічну та джерельну базу вивчення творчого шляху і сценічного доробку Є. П. Кадміної, що поєднує такі суміжні та взаємозалежні галузі культури і мистецтва, як академічний сольний спів та акторську майстерність. Семантичне осмислення вокального й акторського мистецтв, що в сценічній практиці набувають синтетичної форми та активного взаємозв'язку, здійснювалося через синтактику стилів акторської виразності та співу.

У підрозділі 1.1. «Методологічна та джерельна база вивчення творчого шляху і сценічного доробку Є. П. Кадміної» визначено інтегративний характер дослідження, який визначався постановкою проблеми ? необхідністю висвітлити всі можливі аспекти феномена, що вивчається, зокрема його соціокультурну та історичну генезу.

Відповідно до осмислення принципів образного рішення ролей в акторській творчості Є. П. Кадміної (1873?1881 рр.) було застосовано аналітичний метод, що дозволило узагальнити феноменологічні ознаки творчості Кадміної, яка характеризувалася синтетичністю, універсальністю та інтелектуалізмом. Паралельно, застосовуючи історико-порівняльний та зіставно-типологічний методи, виявлено подібність і відмінність між явищами, їх генетичну спорідненість. Застосовувалися й елементи біографічного методу для відображення найсуттєвіших подій у суспільній та культурній діяльності Є. П. Кадміної та їх впливу на культуротворчі процеси. Це важливо в тому сенсі, що наукові дослідження її феномена звичайно підміняються в літературі про актрису белетристичними нарисами та переказами театральних легенд.

У підрозділі 1.2. «Мистецька спадщина Кадміної в науковій думці минулого та сьогодення» на основі опрацьованих джерел розглянуто позитивні і негативні оцінки виконавського доробку Є.П. Кадміної та їх причинно-наслідкове обґрунтування. Наголошується, що в репертуарі Кадміної були поряд партії сопрано та мецо-сопрано. Вона не дотримувала обмежень амплуа в тогочасному оперному репертуарі, підпорядковуючи добір ролей радше темпераменту та вимогам антрепренерів, ніж характеру голосу. Незважаючи на короткий термін перебування Є.П. Кадміної на сцені, вона залишила після себе величезну творчу спадщину та досить суперечливі відгуки щодо неї, часом захоплені, часом вельми негативні. Позитивні оцінки виступів Кадміної можна знайти як у статтях такого вимогливого фахівця, як П.І. Чайковський, так і в спогадах звичайних прихильників співачки. Вони відтворюють ту магнетичну атмосферу появи на сцені Є.П. Кадміної, яку відчували практично всі її сучасники: з першим словом, з першим звуком її голосу, навіть з першим кроком на сцені в ній відчувалася велика, справжня артистка, з іскрою божою в душі, а не зі звичкою до сцени замість таланту й гарною школою замість природного обдарування. Акцентовано, що негаразди з вокальною формою збільшилися в Кадміної через обставини особистого життя та хиткий психічний стан. Але й у драматичній діяльності вона швидко стала однією з провідних актрис драматичної сцени, виконуючи такі ролі, як Офелія в «Гамлеті» В. Шекспіра або Катерина в «Грозі» О. Островського. Кадміну називали спадкоємницею двох видатних актрис оперної та драматичної сцени - Віардо та Рашель відповідно.

У підрозділі 1.3. «Культуротворчі процеси кінця ХІХ ст. та їх вплив на художню спеціалізацію співаків-артистів» розглянуто становлення національного професійного музикування замість панування італійських зразків (особливо в оперному виконавстві). Останнє викликало певні зрушення в стилістичній палітрі композиторів і драматургів та адекватній підготовці фахівців. З процесами становлення театральної школи Малого театру, а також організаційними і педагогічно-творчими процесами в Московській консерваторії пов'язані навчання Кадміної та її подальший мистецький шлях. Доведено, що в опері та камерній вокальній музиці формувався «декламаційний» стиль (наближення до розмовного), який прийшов на зміну «чистому» бельканто і сприяв більшій змістовності створюваних музичних образів та їх сценічному втіленню. У драматичному мистецтві сценічна практика позбавлялася нашарувань класицистського пафосу, сентиментальності та мелодраматизму.

Автор роботи наводить численні приклади того, що в другій половині XIX ст., тобто в період навчання співам Є.П. Кадміної, впроводжуються нові методи, які можна охарактеризувати як прагнення до наукового обґрунтування вокальної педагогіки. Декотрі будують співоче звукоутворення на основі мовної фонетики даної мови. Інші беруть за основу своїх методів анатомо-фізіологічні дані й почасти психофізіологію (нова французька школа). Причинами такої активності у поліпшенні вокальної педагогіки був загальний занепад вокального мистецтва всіх країн, незважаючи на появу окремих видатних співаків. Найголовнішими причинами такого занепаду були: недолік голосів, відсутність серйозного ставлення до навчання співам, стиль сучасної музики, що звів вокальну партію на роль оркестрового інструмента, втрата традицій старої італійської школи, брак гарних учителів співів тощо. На противагу цим тенденціям розглянуто творчо-педагогічну систему вокального педагога Кадміної О.Д. Олександрової-Кочетової.

Методика викладання О. Олександрової-Кочетової, вочевидь, базувалася на засадах італійської школи, переосмислених нею в процесі тривалої роботи над виконанням творів класичної музики. У той час, коли панувала італійська опера, її мистецтво сприяло відродженню інтересу до опер російських композиторів. Для учнів Олександрової-Кочетової і, в першу чергу, Є. Кадміної були характерні зрілість розуміння сенсу виконуваних творів і витончена простота виконання. Паралельно в цій роботі досліджується проблема під умовною назвою «Співак, що грає, або актор, що співає», яка виникла саме в час розпалу професіоналізаціїї акторів оперного та драматичного мистецтва. Обговорювалися принаймні дві полярні точки зору. Представник першого напряму, засновник Московської консерваторії М. Рубінштейн, наполягав, що від оперного співака неможливо вимагати тієї віртуозності, яка необхідна драматичному артистові, оскільки останній тільки й користується своєю грою, щоб відтворити відому особистість, певний момент у її настрої.

Водночас видатні діячі драматичного театру від М. Щепкіна до К. Станіславського підкреслювали у своїй практиці, що елементарні психофізичні й психологічні закони акторської майстерності є універсальними для будь-якого актора, проте вони недостатньо вивчені. Оскільки вчителями для акторського втілення образу в паралельному процесі навчання Є. Кадміної були знамениті артисти Малого театру Г. Федотова і І. Самарін, можна дійти висновку, що саме в поєднанні нової італійської вокальної школи, традицій російського акторського виконавства і специфіки інтонаційного прочитання ролей у драматичному театрі кінця ХIХ століття слід шукати визначення її творчої індивідуальності.

У другому розділі «Феномен Є. П. Кадміної та професіоналізація музично-театрального мистецтва» творчість видатної актриси-співачки розглянуто крізь призму культуротворчих процесів того часу, зокрема розвиток антрепризного театру як боротьби з театральною монополією.

У підрозділі 2.1. «Специфіка розвитку антрепризного театру як боротьби з театральною монополією» показано, що в другій половині ХІХ ст. в Росії та Україні набували поширення італійські антрепризи, часом малохудожні. Але з розвитком російської опери та в результаті прогресу музичної освіти і становлення національної вокальної школи вони потроху вичавлювались з культурного побуту Москви, Петербурга та провінції.

Важливу роль у творчому житті Кадміної (та взагалі музично-театрального життя провінції) відіграв антрепренер Й.Я. Сєтов, який залучав у трупу яскраві таланти та намагався використати індивідуальність кожного на користь своєї театральної справи. З іншого боку, невідповідність між характером партій, що доводилось співати Кадміній, та можливостями її голосу вплинула на процес інтеграції театральних амплуа, який став ознакою народження нової сценічної мови.

У підрозділі 2.2. «Є. П. Каміна та інтеграція театральних амплуа як ознака народження нової сценічної мови» наведено об'єктивні критерії, за якими можна зрозуміти причину кризи вокальної кар'єри Є. Кадміної та її органічне входження в суміжний сценічний жанр, де вона продемонструвала оригінальне трактування таких ролей, як Офелія в «Гамлеті» В. Шекспіра та Катерина в «Грозі» О. Островського. Виявлено, що деякі деталі виконання наближали створений актрисою образ Катерини до образу Офелії. Героїня Шекспіра в трактуванні Є. Кадміної уважала, що «лише смерть може бути протестом проти жорстокої реальності життя». У її виконанні Офелія в перших трьох діях поставала не тихою та покірливою, а гордовитою та владною, мовчазною і зосереджено-пристрасною, стриманою і проникливою; людиною, яка любила й розуміла Гамлета, свідченням чого був і своєрідно виголошений актрисою монолог про великий, хоча й затьмарений розум героя. В аналізові цього доробку Кадміної припущено, що на цій трактовці за умови відсутності ретельного режисерського тлумачення відбилися штамповані уявлення про показ душевного розладу, які панували на оперній сцені в операх Мейєрбера та його епігонів.

Однак дебютний виступ у цій ролі, запропонований співачці антрепренером Медведєвим, був, беззаперечно, справжньою художньою подією. І цьому є багато свідчень. Перший виступ Кадміної в драматичній ролі був не тільки театральною сенсацією, а й ідейною акцією, яка показала причини зростання чисельності прихильників таланту Кадміної та можливі витоки її рішення самій піти з життя. У дослідженні простежено паралельний досвід роботи Кадміної над партією Катерини в опері В. Кашперова, до якої сам О. Островський написав лібрето. Доведено, що артистці через відсутність серйозної режисури та брак часу на підготовку ролі необхідно було самостійно знайти не тільки її сценічний малюнок, а й правильні інтонації, відповідні образному наповненню драми О. Островського.

Її трактування, з одного боку, базувалося на добре відомих виконаннях ролі Катерини Л. Нікуліною-Косицькою, Г. Федотовою, М. Єрмоловою в Малому театрі, з іншого ? було продиктоване міцними особистісними факторами, що ґрунтуються на вивільненні нервового напруження в сценічному середовищі, небаченої досі в «Грозі» драматичній експресії та повній відмові від звичайних на той час побутових інтонацій. Випереджaючи подальші модерністські трактування «Грози», Кадміна наближала свою героїню радше до жіночих персонажів Достоєвського, перетворюючи побутовий світ провінційного містечка Калинова на світ пристрастей шекспірівського масштабу.

У роботі з'ясовано, що перелік ролей Кадміної на драматичній сцені не вичерпується зразками світової та російської класики. У її репертуарі було чимало ремісничих п'єс сучасних драматургів, які залишили певний слід в історії драматичного мистецтва, але були актуальними та злободенними тільки в час їх створення та постановки. Зокрема, Кадміна виконала ролі у творах драматургів М. Потєхіна, В. Дяченка, О. Сумбатова-Южина (в п'єсі останнього «Донька віку» авантюристку Ставригіну). Актриса не лише зображувала на сцені певну особу, впливаючи на глядача власною щирою вдачею в момент сценічної творчості. Вона відображала перипетії сучасного життя, компенсуючи недоліки драматургії.

Доведено, що в умовах антреприз талант Кадміної не міг бути розкритий повною мірою, тому що на неї покладалося завдання ? заохотити публіку новітністю імені, виділитися ефектністю та пікантністю сценічного поводження. Кадміна змогла перебороти рутинне розуміння акторської виразності на оперній сцені й зробити крок уперед у подальшому опануванні оперних образів. Тож головною проблемою співачки наприкінці короткої кар'єри стала невідповідність репертуару, який їй було запропоновано в комерційних цілях, та власне художніх намагань Кадміної, зокрема її наполегливого бажання підсилити драматичну складову виконуваних ролей.

Починаючи з київського виступу в ролі Маргарити відбувається «роздвоєння» оперного репертуару Кадміної. Вона продовжувала виконувати партії сопрано й контральто, що створили їй ім'я, ? Вані («Іван Сусанін»), Ратміра («Руслан та Людмила») М. Глінки, Княгині («Русалка»), Рогнеди («Юдиф») О. Серова, боярині Морозової («Опричник») П. Чайковського, Азучени («Трубадур»), Амнеріс («Аїда») Дж. Верді і паралельно виступати в сопранових партіях: Маргарита («Фауст») Гуно, Наташа в «Русалці» О. Даргомижського, Паж в «Гугенотах» Мейєрбера, Селіка в його ж «Африканці», Рахіль в «Жидівці» («Дочка кардинала») Галеві.

У вирішенні проблеми пріоритету драматичних прийомів гри над вокальними принципами виконавства в мистецтві Кадміної показовою є еволюція сценічної практики артистки-співачки. Зокрема, визначено, що Кадміну не влаштовувало штучне обмеження творчого діапазону. Проте саме універсальність її амплуа, не підкріплена новою методикою та школою вокального виховання, часом негативно впливала на кінцевий результат цих експериментів. Незважаючи на це її виступи збагачували образну структуру ролей пошуком жанрово-стилістичних закономірностей, які сприяли появі цього феномена не тільки на оперній сцені, а й узагалі в акторському мистецтві останньої чверті XIX ст.

У третьому розділі «Сценічний досвід актриси-співачки Є.П. Кадміної в культурній спадщині. Актуальні проекції» з'ясовано, що пік творчої діяльності Кадміної припав саме на той період, коли театр за багатьма показниками не відповідав художнім вимогам передової частини аудиторії, і потребував ретельного оновлення. Кадміна була однією з перших актрис, яка ще в епоху дорежисерського театру свідомо відтворювала на сцені «реалізм сильних пристрастей та яскравих глибоких характерів» (О. Островський).

У підрозділі 3. 1. «Вплив художньої практики Є.П. Кадміної на творчість майстрів сцени ХІХ-ХХ ст.» доведено, що Кадміна принесла зі сцени Малого театру на провінційні підмостки ті якості, якими вирізнялись інші великі акторки останньої чверті століття - М. Єрмолова, П. Стрепетова, М. Савіна, В. Комісаржевська, тобто актриси яскраво вираженої індивідуальності. Їх творчість не вичерпувалися естетичними проблемами амплуа й темпераменту, манерою гри й ступенем майстерності. За їх мистецтвом та особистостями стояло щось важливіше - доля російської жінки, її обов'язок і призначення.

Відсутність єдиної основи в обдаруванні Кадміної, однак, не сприймалася як негативний чинник. Це було ознакою певного загального принципу, в якому ці видимі протилежності поєднуються, й потрібно тільки зуміти розкрити цей принцип, щоб переконатися: вони, власне, й демонструють єдині тенденції примхливого вираження почуттів жінки кінця ХІХ століття. Галерея образів, створених Кадміною із середовища реальної російської дійсності, є великою навіть з огляду на те, що на драматичній сцені вона грала лише два неповні сезони. Їй щастило іноді узагальнювати своєрідний збірний тип цієї дійсності. Тільки деякі з них були натурами з душею витонченою та самовідданою, які світилися серед життєвої вульгарності й бруду. Для таких був далеким гучний героїзм й урочистий пафос. Але вони не поступалися шляхетними спонуканнями свого серця, хоча не завжди виходили переможницями з нерівної боротьби. Частіше на їх долю випадало безвихідне страждання. Деколи гарячність серця й чистота духовної природи доставляли їм торжество над життєвою пітьмою. Але, переможці або переможені, вони однаково приваблювали моральною чистотою.

У роботі творча постать Кадміної порівнюється з видатними актрисами минулого саме тому, що актриса наближалась до показового рівня епохи, знакових символів театрального мистецтва, його визначальних прикмет. Дивував усіх і гнучкий, віртуозний, з південним темпераментом багатий голос, що вражав особливою щирістю та задушевністю. Насправді, драматичні моменти (чи то в опері, чи то в класичних п'єсах) завжди передавалися артисткою з надзвичайною, захоплюючою силою, і почуття глядача незмінно досягало при цьому вищого напруження. Найвиразнішими ігрові елементи були в тому разі, коли спалахували без афектації, на тлі невимушеної гри, що передавала звичайний плин повсякденного життя. Майже завжди справжні життєві драми назрівають поступово й невловимо під зовнішнім виглядом повсякденного існування. Героїчні поривання (переважно на оперній сцені), ніжна чистота ясних шляхетних натур, гостре щиросердечне страждання ? такі три галузі, у котрих обдарування Кадміної розгорталося в усій силі та красі. Якби не загибель актриси-співачки, її драматичний талант міг би бути корисним не тільки на провінційній сцені, але й змагатися з такими уславленими сучасницями, як М. Савіна або М. Єрмолова.

У підрозділі 3. 2. «Образ Є. П. Кадміної у літературних та музично-театральних творах кінця ХІХ - початку ХХІ ст.» подано кроскультурний аналіз найзначніших літературних творів, написаних після смерті Кадміної, зокрема маловідомого оповідання М. Лєскова «Театральний характер», твору «Останній дебют» О. Купріна, повісті І. Тургенєва «Клара Мілич» («Після смерті»). У цих різних за стилістикою та ідейно-філософськими засадами творах простежуються теми соціальної нерівності, свідомо розвиненої на матеріалі провінційної сцени як найвідсталішої ділянки громадського життя (М. Лєсков), свідомої ідеалізації (навіть сакралізації) постаті артистки, що пішла з життя просто на сцені (І.Тургенєв). У інших творах цієї тематики також були спроби пояснити обставини трагічної долі Кадміної конкретними історичними умовами розвитку російського театру, пов'язаними з умовами російської дійсності. У цьому ракурсі проаналізовано різні трактування п'єс М. Соловцова «Євлалія Раміна», «Тетяна Рєпіна» О. Суворіна, твору з цією ж назвою, який пізніше написав А. Чехов. Якщо в М. Савіної страждала жінка сильна, але грішна, у Москві М. Єрмолова виконувала роль Тетяни Рєпіної як жриці театрального мистецтва, сповненої роздуму й поривів. А зраду коханого героїня Єрмолової сприймала, «як поранена левиця».

У 1997 р. «Тетяну Рєпіну» в Московському театрі імені М. Гоголя режисер О. Говорухо поставив як «драму людини епохи кризи суспільного ідеалу». У цьому трактуванні драма відчувалася більше, ніж у п'єсі О. Суворіна, де злободенність не підіймалася вище рівня газетного фейлетону. Жанр одноактівки «Тетяна Рєпіна» А. Чехова в сценічному житті вимальовувався значно складніше. Тривалий час він сприймався як пародія на п'єсу О. Суворіна. І лише в 1999 р. вистава В. Фокіна за ідеєю Пітера Штайна в сумісному проекті Московського ТЮГу на Авіньйонському фестивалі стала подією в житті світового театру.

У 2002 р. Кіра Муратова зняла кінострічку «Чеховські мотиви», де використала «Тетяну Рєпіну» А. Чехова. Вона поєднала містифікацію з пародійністю і наблизила художньо-естетичні відчуття «епохи розпаду» (Fin de siecle) кінця ХІХ та фіналу ХХ ст.

Широкого резонансу набув музично-драматичний твір О. І. Чепалова «Свята грішниця Євлалія» (прем'єра 2000 р.). У його основі ? деякі епізоди п'єси О. Суворіна «Тетяна Репіна» та музика П. Чайковського, зокрема його романси. У виставі харківських артистів двоїстість образу Кадміної на сцені та факт її переходу з оперного на драматичне амплуа досягалась тим, що її образ було розподілено між артисткою драми й оперною співачкою, до котрої переходила дія в музичних епізодах, тобто виконання романсів П. Чайковського. Саме ця обставина дала підставу визначити жанр спектаклю як «виставу-романс» і відтворити відповідну інтонаційну атмосферу епохи, яка була джерелом творчих здобутків актриси та співачки. У ній слушно збережено зворушливий образ «святої грішниці», що відповідало уявленням прихильників Кадміної за її життя. Це співчуття загиблій артистці було пов'язано також із відчуттям загубленої краси та поезії епохи «кінця століття», що характеризується метаннями між очікуванням змін, страхом перед майбуттям і перенасиченістю життя, зачаруванням смертю, фривольністю та декадансом.

У третьому розділі дисертації вперше в науковій практиці проаналізовано незакінчений та маловідомий літературний твір Є.П. Кадміної «Діана Ембріако». В останньому викладено власні уявлення артистки про значимість людських стосунків у «змарнілому та прозаїчному поколінні», яке вона не дуже полюбляла. Вочевидь, ідеалом таких стосунків (особливо між чоловіком та жінкою) була для Кадміної епоха лицарства. Тому художнім зразком для власного літературного твору вона обрала лицарський роман, що зародився у ХІІ столітті, проте, позбавила його сакрального змісту, замінивши останній темою моральності.

Нова хвиля зацікавленості до долі та творчого шляху Є.П. Кадміної у ХХ ст. викликана була незадовільним, а часто й застарілим трактуванням соціальних, естетичних та психологічних проблем, які акторці-співачці довелося долати під час короткого, але інтенсивного творчого шляху на оперній та драматичній сцені.

висновки

1. Музично-театральна культура Росії та України історично розвивалася в контексті бінарних геокультурних систем: східнослов'янської та західноєвропейської. Причому більш самостійною виявилася театральна культура, що (особливо в сценічній, тобто практичній площині) була побудована на засадах вітчизняного музично-драматичного мистецтва. Модель західного оперного спектаклю зумовила переорієнтацію виражальних засобів та зміну професійних прийомів співу й акторської гри. Це позначилося й на підготовці фахівців, які практично суміщали дві театральні професії - співака академічного профілю та актора класичного (європейського) виховання.

2. Систематизація шкіл сольного (академічного) співу в Україні дозволяє дійти висновку, що, як і в Росії, він сформувався в річищі загальноєвропейській вокальній традиції. У ХІХ ст. на хвилі національного піднесення з російської культури почали вичавлюватися італійська опера та її представницькі антрепризи, що, власне, й визначали рівень вокальної культури. Заміна італійських співаків, головне, оперного репертуару вітчизняними не відразу дала адекватні результати. Його визначив інтеретнічний статус академічного співу (вітчизняні адаптації іноземних вокальних практик). Щодо Є. Кадміної, то співачка-актриса виховувалась у ситуації, коли в Росії (в Україні тим паче) не було усталеної бази в навчанні вокалу та музики.

3. Хронологічно поява вокально-педагогічних методів навчання збігається з виникненням нової вокальної школи. Проте методичні принципи, що рекомендуються нею, належать до початку XIX століття, тобто пізніше приблизно на півстоліття порівняно із західноєвропейською вокальною педагогікою. Аналогічний процес відбувався й у педагогіці суміжного з оперою театрально-драматичного мистецтва. І в театральній, і у вокальній педагогіці переважали ремісничі прийоми, що не зважали на специфіку й емоційний зміст конкретної ролі (партії), а зводили підготовку артиста (вокаліста) до типового поводження або певного засобу емісії звука. Артисти Малого театру, які викладали в Московській консерваторії (зокрема І. Самарін), у цілому зіграли позитивну роль у вихованні майбутніх артистів опери, проте механічно переносили прийоми гри в драмі на оперне мистецтво, де найвпливовішим чинником передавання змісту є проспіване слово.

4. Спосіб відповіді на центральне проблематичне питання «Співак, який грає, або актор, який співає» є художньою позицією, яка показує ставлення до цієї проблеми. Важливого значення набувають пріоритет створення музичного образу на оперній сцені та диференціація специфіки актора оперної і драматичної сцени замість їх штучного зближення.

5. Переваги тієї чи іншої вокальної школи не можна розглядати без урахування стилю виконуваних творів. Активізація російської опери, побудованої на побутово-життєвому розумінні вокальної інтонації і наближенні її до розмовної мови (М. Мусоргський, О. Даргомижський та ін.), вплинула на якість кантилени (вокалізації, яка вирізнялася красою та невимушеністю голосової емісії). На деякий час в опері запанувала декламаційність (у розумінні переваги емоційного змісту слова). Проте саме участь у виконанні опери О. Даргомижського «Русалка» дала змогу Кадміній уже на драматичній сцені наблизити прийоми декламаційного співу до виразності наспівної акторської вимови. Пізніше цим прийомом користувалися й інші виконавиці, зокрема М. Єрмолова, В. Пашенна та ін.

6. В епоху панування демократичних ідей модель театру копіювала зразки російської літератури, що мали величезний вплив на суспільство. Театральні діячі (від О. Островського до К. Станіславського) жадали реального впливу на просвіту та виховання суспільства. Дослідники радянського часу штучним чином заштовхували подібні ідеологеми в прокрустове ложе мистецтвознавства революційної доби. Проте більшість драматургічних конфліктів насправді інтерпретувалася на сцені в площині вічних дисонансів людського життя: коли посилюється тиск на особистість, виникає дух протистояння. Саме так грала Кадміна Катерину в «Грозі» О. Островського й інші ролі, що наближали її мистецтво до екзистенціального змісту Fin de siиcle, тобто кінця століття. Суттєво, що подібні прийоми на початку ХХ століття знадобилися експресіоністському театрові. Тому підвищена, нервова експресивність мистецтва Кадміної ще в 1880 р. була передвісницею суттєвих змін в естетиці та змістовності сценічного мистецтва наступної епохи.

7. Гра Кадміної на оперній та драматичній сцені вирізнялася прагненням зобразити людську душу, як світоч моральності та шляхетності. Про її духовні вподобання свідчить спроба створення «лицарського» роману, де краса людської душі і вірність обов'язку (разом із вірністю прекрасній Дамі) є найбільшою рушійною силою. Це мало відображення в сукупності створюваних нею сценічних образів, коли її обдарування, силою духу підіймаючій юрбу до висоти власного духовного злету, якомога тісніше спліталося із творчим завданням драматургів. А іноді, долаючи художні негаразди п'єси, надавало можливість дійти до основної заповітної мети її артистичної особистості.

8. Творчості Кадміної не був притаманний ані щепкінський гармонійний синтез двох стихій сценічної творчості, ані мочалівська бурхлива пристрасність. На шляху до гармонії завжди були суб'єктивні перешкоди, пов'язані з її перманентними психічними негараздами. Якщо у Щепкіна в одній і тій же ролі обидва елементи гармонічно зливалися, у Кадміної спостерігалося немовби роздвоєння особистості артистки між двома супутніми смугами творчості. Проте відсутність єдиної основи в обдаруванні Кадміної не сприймалася як негативний чинник. Суттєво, що в оперній творчості вони не могли розвинутися настільки ж показово, як у творчій праці на драматичній сцені, де у коло її героїнь входила повсякденна життєва дійсність. Кадміній щастило узагальнювати своєрідний збірний тип цієї дійсності. Деякі з її героїнь були натурами з душею витонченою та самовідданою, деякі, як злодійка в п'єсі О. Сумбатова-Южина «Донька століття», демонстрували специфічні риси розпаду суспільства, такі як індивідуалізм, відмова від загальноприйнятих моральних норм тощо.

9. Формування творчої особистості Кадміної відбувалося, в основному, ще до панування «режисерського театру». Проте і за умов «ремісничої» режисури вона силою власного обдарування переставляла змістовні акценти інтерпретації, руйнувала традиційні уявлення про драматичні амплуа, що було перемогою нового сценічного реалізму, позбавленого копіювання усталених класицистських зразків. За допомогою «режисури» власних ролей Кадміна впливала на розум та моральні почуття глядачів, що пізніше стало прерогативою концептуальних режисерських ідей.

10. Цей процес відбувався в актриси як індивідуальне емоційне волевиявлення, через синтез виразних акторських прийомів та можливостей. Таким чином, навіть за умови комерційних антреприз, Кадміна переходила межі приватної театральної справи, креативно впливаючи на суспільну свідомість та розуміння призначення мистецтва. Це наближає її долю до таких харизматичних особистостей акторського мистецтва кінця ХІХ ст., як П. Стрепетова, Л. Нікуліна-Косицька, М. Савіна, М. Єрмолова, В. Комісаржевська та ін.

11. Творчість Є.П. Кадміної фактично базувалася на тих педагогічних принципах, які започатковані в першій половині XIX ст. М.С. Щепкіним та розвинені його учнями і послідовниками. Акторська діяльність Є.П. Кадміної стала однією з тих перехідних ланок, завдяки яким розвиток традицій цієї фундаментальної школи реалістичного театрального мистецтва став можливим у комплексній системі навчання оперних та драматичних акторів, що була створена К.С. Станіславським у XX ст.

12. Відразу після загибелі Є.П. Кадміної її особистість та легенди про артистку знайшли відображення у творах І. Тургенєва, М. Лєскова, О. Купріна, А. Чехова й інших відомих митців тієї епохи. Вичерпну для свого часу оцінку, що підкріплюється цікавістю до постаті артистки-співачки сьогодні, дав письменник М. Лєсков: «Натхненний, глибокий та морально окреслений вигляд артистки Кадміної "є типом нової сценічної епохи"».

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

Колчанова Л.Н. Первый одесский сезон «Кометы дивной красоты» / Л.Н. Колчанова // Культурологічний та мистецтвознавчий журнал «Аркадія» № 3 (25); ред. Баканурський А.Г. -- Одеса, 2009. -- С. 37-42.

Колчанова Л.М. Євлалія Кадміна: київський період творчості / Л.М. Колчанова // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури : зб. наук. праць. Вип. ХХІІ / Ред. Білоусова Л.В. -- Київ. : Міленіум, 2009. -- С. 288-294.

3. Колчанова Л. М. Комета дивної краси: остання сторінка творчої біографії Є.П. Кадміної / Л.М. Колчанова // Проблеми взаємодії мистецтва, педагогіки та теорії і практики освіти : зб. наук. праць. Вип. 24 / Харк. держ. ун-т мистецтв імені І.П. Котляревського; відп. ред. Шаповалова Л.В. -- Харків : Видавництво «НТМТ», 2009. -- С. 57?64.

4. Колчанова Л.М. Проблеми взаємозв'язку оперного і драматичного виконавства у творчості Є.П. Кадміної / Л.М. Колчанова // Культура України : зб. наук. пр. Вип. 25 / Харк. держ. акад. культури ; відп. ред. В.М. Шейко. -- Х. : ХДАК, 2008. -- С. 188?198.

5. Колчанова Л.Н. Евлалия Кадмина: из творческой родословной / Л. Н. Колчанова // Вісник Харк. держ. акад. дизайну і мистецтв : зб. наук. пр. / за ред. В.Я. Даниленка. -- Х. : ХДАДМ, 2008. -- № 10. -- С. 40?45.

6. Колчанова Л.М. Правда та легенди в художніх творах про Є. П. Кадміну / Л.М. Колчанова // Культура та інформаційне суспільство ХХI століття : матеріали всеукр. наук.-теорет. конф. молодих учених, 23?24 квітня 2009 р. / Харк. держ. акад. культури ; відп. ред. Т.Д. Булах. -- Х. : ХДАК, 2009. -- С. 185.

7. Колчанова Л.Н. Е.П. Кадмина ? исполнительница «Лесного царя» Шуберта Гёте / Л.Н. Колчанова // Австрійська музична культура на перехресті епох і традицій : матеріали міжнар. наук.-теор. конф., 26?27 берез. 2009 р. / Харк. держ. акад. культури ; заг. ред. В. М. Шейка ; відп. ред. І.І. Польська. -- Х. : ХДАК, 2009. -- С. 139?140.

8. Колчанова Л.М. Є.П. Кадміна у Київській антрепризі Й. Я. Сєтова (1878?1880) / Л.М. Колчанова // Фундаментальні і прикладні дослідження рекреаційно-дозвіллєвої сфери в контексті євроінтеграційних процесів : Матеріали міжнар. наук.-практич. конференції, 2 частина, 12?13 трав. 2008 р. Відп. ред. Кірсанов В.В., Безклубенко С.Д. -- К. : КНУКіМ, 2008. -- С. 166.

9. Колчанова Л.Н. Проблемы взаимосвязи оперного и драматического исполнения в творчестве Е.П. Кадминой / Л.Н. Колчанова // Культура та інформаційне суспільство ХХI століття : матеріали всеукр. наук.-теорет. конф. молодих учених, 24?25 квіт. 2008 р. / Харк. держ. акад. культури ; відп. за вип. Т.Д. Булах. -- Х. : ХДАК, 2008. -- С. 156?157.

АНОТАЦІЇ

Колчанова Л. М. Феномен актриси та співачки Є.П. Кадміної у культуротворчих процесах кінця ХІХ ст. ? Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 26.00.01 ? теорія та історія культури. ? Харківська державна академія культури. ? Харків, 2010.

Дисертаційна робота покликана розширити уявлення про культуротворчі процеси кінця ХІХ ст., зокрема професійно-мистецькі і методико-педагогічні аспекти становлення акторських шкіл та сценічно-виконавських стилів на прикладі яскравого й універсального обдарування Є. Кадміної. Ця актриса і співачка була водночас представницею вокального і театрального мистецтва, вихованою в традиціях корифеїв Малого театру та співаків Московської консерваторії, що надає особливої вагомості знаковій специфіці означених культуротворчих явищ.

У дисертації, таким чином, виявлено трансляційні й аксіологічні аспекти діяльності Кадміної в культурних процесах Росії та України останньої чверті ХІХ ст., знайдено художні джерела феномена Є. Кадміної в її навчальному і творчому оточенні, сформульовано принципи підходу Є. Кадміної до створення музично-драматичного образу та знайдено закономірності трансформації виразних засобів Кадміної-актриси під час переходу від вокально-сценічних до суто драматичних ролей.

Це дозволило з'ясувати місце актриси-співачки в реформаторських процесах російсько-української сцени останньої чверті ХІХ ст., виявити інформаційний, емоційний та експресивний зміст денотатів театральної культури, пов'язаний з процесами реформації акторського мистецтва останньої чверті ХІХ ст. Доведено, що творчість Є. Кадміної вплинула на процес інтеграції театральних амплуа, який став ознакою народження сучаснішої та універсальнішої сценічної мови.

Ключові слова: театральна культура, культуротворчі процеси, театральна педагогіка, вокальні школи, імператорські театри, театральна антреприза, інтеграція акторських амплуа.

Колчанова Л. Н. Феномен актрисы и певицы Е. П. Кадминой в культуротворческих процессах конца ХІХ ст. ? Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата искусствоведения по специальности 26.00.01 ? теория и история культуры. ? Харьковская государственная академия культуры. ? Харьков, 2010.

Диссертационная работа призвана расширить представление о культуротворческих процессах конца ХІХ ст., в частности профессионально-художественных и методико-педагогических аспектах становления актерских школ и исполнительских стилях на примере яркого и универсального дарования Е. Кадминой. Эта актриса и певица была одновременно представительницей вокального и театрального искусства, воспитанной в традициях корифеев Малого театра и певцов Московской консерватории, что придает особую значимость знаковой специфике данных культуротворческих явлений.

В диссертации выявлены трансляционные и аксиологические аспекты деятельности Е. Кадминой в культурных процессах России и Украины последней четверти ХІХ ст., найдены художественные источники феномена ее дарования в учебном и творческом окружении, сформулированы принципы подхода артистки к созданию музыкально-драматического образа и найдены закономерности трансформации выразительных средств Кадминой-актрисы во время перехода от вокально-сценических к сугубо драматическим ролям.

Это позволило выяснить место актрисы-певицы в реформаторских процессах российско-украинской сцены последней четверти ХІХ ст. и раскрыть информационное, эмоциональное и экспрессивное содержание денотатов театральной культуры, связанное с процессами реформации актерского искусства последней четверти ХІХ ст. Доказано, что творчество Е. Кадминой повлияло на процесс интеграции театральных амплуа, который стал признаком рождения более современного и универсального сценического языка. При этом определились приоритет создания музыкального образа на оперной сцене и дифференциация специфики актера оперной и драматической сцены вместо их искусственного сближения. При отсутствии фундаментальных режиссерских трактовок смелое вмешательство артистки в художественное целое театрального спектакля, обусловленное своеобразностью и неповторимостью ее творческой индивидуальности, позволяет говорить об изменениях, которые происходили в подходе к традиционным формам воплощения образов на драматической сцене и предшествовали появлению принципов режиссуры реалистического театра XX столетия.

Ключевые слова: театральная культура, культуротворческие процессы, театральная педагогика, вокальные школы, императорские театры, театральная антреприза, интеграция актерских амплуа.

Kolchanova L.N. The phenomenon of actress and singer E.P. Kadmina in the cultural creative processes of the end of the nineteenth century. ? Manuscript.

The thesis on obtaining the scientific degree of the Candidate of Art, specialty 26.00.01 ? Theory and History of Culture. ? Kharkiv State Academy of Culture. ? Kharkiv, 2010.

The dissertation research is devoted to expand the understanding of cultural creative processes in the end of the nineteenth century, in particular the professional, artistic and methodological, pedagogical aspects of the formation of drama school and performing styles on the example of the bright and universal talent of E. Kadmina. This actress and singer was at the same time representative of vocal and dramatic art, educated in traditions of the coryphaeus of the Maly Theatre and singers of the Moscow Conservatory, which lends weight to the sign specifics of these cultural creative phenomenons.

In this dissertation identified translational and axiological aspects of E. Kadmina's activity in cultural processes of Russia and Ukraine of the last quarter of the nineteenth century, found artistic sources of the phenomenon of her talent in the academic and creative environment, defined the approach principles of the actress to the creation of the music-drama image and found transformation regularities of expressive means of Kadmina-the actress during the transition from vocal-stage on the purely dramatic roles.

This, in turn, enabled us to clarify the place of the actress-singer in the reforming processes of the Russian-Ukrainian stage of the last quarter of the XIX century and reveal informational, emotional and expressive content of the denotations of theatrical culture connected with the processes of the reformation of the actor's art of the last quarter of the XIX century. It is proved that creativity of E. Kadmina influenced the process of integration of theatrical roles, which became a sign of the birth of more modern and universal stage language.

Key words: theatre culture, cultural creative processes, theatrical pedagogy, vocal schools, imperial theatres, theatrical entreprise, integration of actors roles.

Размещено на Allbest.ur