Актуальність теми дослідження зумовлена тим, що сучасне суспільство переживає складний перехідний період у своєму розвитку. XX століття відзначається переходом від епохи модерну до постмодерну, процесами глобалізації та соціальними трансформаціями. Особливістю культури XX століття є те, що його межі характеризуються значними змінами у світоглядних парадигмах. Культурі перехідних періодів притаманні такі особливості, як переосмислення традицій, висока амплітуда соціально-психологічних коливань.

Феномен перехідності є пов'язаним з нестійкістю, хаотичністю, кризами, змінами у системі цінностей, деструктивними явищами, суперечливістю художніх тенденцій. Саме складність процесів, що відбуваються на сучасному етапі розвитку культури в різних її сферах, зумовлює зацікавленість до виявлення можливостей подолання кризових явищ на різних рівнях функціонування культури.

Актуальним є аналіз кардинальних змін, що відбуваються в перехідний нестабільний період у розвитку культури, суспільства, соціальної групи, особистості, мета якого - виявлення спільних закономірностей та взаємовпливу цих процесів на різних рівнях системи культури. Як неможливе розуміння культури поза її соціальним контекстом, так і суспільства у відриві від культури - як органічного аспекту його функціонування. Це, безумовно, є справедливим і для співвідношення систем культури й особистості.

Актуальність дослідження феномену синтетичності зумовлена необхідністю вивчення чинників, що сприяють розв'язанню проблем, що виникають при прискоренні темпу динаміки культури. Перехідні періоди розвитку систем поряд із деструктивними тенденціями характеризуються появою "відповідей" на "виклики", утворенням нових конструктивних аттракторів, у якості яких виступають як культурні явища, так і окремі особистості, що активізують інноваційні пошуки у всіх сферах культури. Ці тенденції знаходять втілення у прагненні до багаторівневого синтезу, яке проявляється у різних підсистемах культури.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в рамках досліджень кафедри культурології Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського за вивчення планової теми "Культура народів Причорномор'я" (реєстраційний номер 0101U05977). Тему дисертації затверджено на засіданні вченої ради Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського (протокол № 2 від 1 березня 2006 року).

Метою дисертаційної роботи є аналіз феномену синтетичності як однієї з основних характеристик культури перехідного періоду.

Для досягнення сформульованої мети були поставлені такі завдання:

– проаналізувати процеси перехідності в різних сферах культури, визначити роль перехідних періодів у розвитку системи культури та її підсистем;

– виявити спільні риси, взаємозв'язки й взаємовплив перехідних процесів на різних рівнях функціонування культури;

– дослідити процеси, що відбувалися в європейській культурі в перехідний період на межі XIX-XX століть;

– розкрити зміст поняття "синтетичність" і визначити види синтезу в культурі;

– зіставити феномени синтетичності й творчості, а також виявити їхні ролі у розвитку культури;

– розглянути різні культурні факти синтетичності у творчості діячів європейського мистецтва кінця XIX - початку XX століття: О. Скрябіна, М. Чюрльоніса й А. Гауді-і-Корнета.

Об'єктом дослідження виступає культура перехідних періодів у сукупності процесів, що її складають, у різних підсистемах культури.

культура синтетичність перехідний період

Предметом дослідження є феномен синтетичності, що є одним з формотворчих факторів культури перехідного періоду.

Методи дослідження. Основними матеріалами для дослідження феномену синтетичності як особливості перехідного періоду в культурі є сукупність культурологічних, філософських, соціологічних, психологічних, економічних та міждисциплінарних досліджень, що присвячені осмисленню процесів перехідності у розвитку системи культури.

Методологічною основою дослідження стали роботи Л. Борисової, М. Кагана, С. Кисельова, І. Кур'янової, В. Леонтьєвої, А. Мережинської, Ю. Плотинського, В. Силантьєвої, М. Хренова та інших, присвячені проблемі перехідних періодів і пов'язаних із ними процесів в історії розвитку культури. У процесі вивчення перехідного суспільства й соціальної трансформації ми спиралися на роботи І. Валлерстайна, О. Злобіної, Т. Іванової, І. Кального, О. Куценко, В. Кушерця, І. Малишко, В. Тарана; на дослідження, що перебувають на стику соціології та економіки, В. Волконського, Є. Краснікової, М. Мищенка, М. Павловського, О. Позднякова; при вивченні проблеми розвитку особистості - на роботи Л. Виготського, Д. Елкінда, Е. Еріксона, І. Шваньової та інших авторів.

Особливе концептуальне значення для дослідження проблеми різних проявів синтезу в культурі мають теоретична робота О. Дмитрієвої "Синтез. Поняття, структура, функції" та праці Ж. Бергоса, Д. Берестовської, Б. Галеєва, М. Еткінда, А. Зіся, К. ван Кампена, В. Ландсбергіса, В. Меньшикова, О. Непомніна, Є. Фейнберга.

Складність і багатоаспектність предмета дослідження, який поєднує в собі соціокультурні й психологічні компоненти, зумовили необхідність здійснення аналізу на стику різних наук і використання комплексного підходу, що базується на системному методі дослідження культурних явищ. Цей підхід допомагає осмислити культуру в цілісності й повноті конкретних форм існування, у її функціонуванні й розвитку.

У ході роботи було використано загальнонаукові та спеціальні методи дослідження, які відповідають завданням культурологічного аналізу:

– синергетичний метод, що забезпечує можливість аналізу складних безперервних процесів самоорганізації, які відбуваються у системі культури перехідного типу;

– аналітичний метод, що є підставою для розкриття сутності складних процесів перехідності в культурі, у її окремих підсистемах;

– історичний метод, який використовується для реконструкції соціокультурного середовища межі XIX-XX століть;

– компаративістський метод, необхідний для дослідження різних тенденцій культури XIX та XX століть;

– біографічний підхід, що застосовується при розгляді життєвого шляху й творчості О. Скрябіна, М. Чюрльоніса й А. Гауді-і-Корнета.

Наукова новизна дослідження полягає в здійсненні комплексного культурологічного та історико-мистецтвознавчого аналізу явища синтетичності в культурі перехідних періодів. Комплексний підхід дозволив сформулювати декілька нових положень:

– уперше здійснено спробу зіставлення особливостей процесу перехідності у різних підсистемах культури й виявлено спільні риси перехідного періоду на різних рівнях життєдіяльності людини;

– прояснено відтінки значень понять "перехідний період", "криза", "хаос", "порядок" у застосуванні синергетичного підходу в культурології;

– визначено місце й роль кризи як визначального етапу перехідного періоду в рамках синергетичного підходу;

– доповнено існуючий зміст поняття синтетичності, виявлено та обґрунтовано закономірності походження й розвитку цього феномену, що характеризує процес розвитку на різних рівнях перехідної культури та проявляється в підсистемі художньої культури в окремих формах;

– встановлено глибинний зв'язок між явищем синтетичності й творчістю, що знаходить відображення у креативному характері та цілісному сприйнятті навколишнього світу;

– виділено специфічні різновиди прояву синтетичності у творчості представників мистецтва межі XIX-XX століть: О. Скрябіна, М. Чюрльоніса й А. Гауді-і-Корнета.

Теоретичне значення роботи визначається тим, що положення й висновки дисертаційного дослідження є внеском у розробку проблем теорії та історії культури. Результати аналізу проявів синтетичності в культурі межі XIX-ХХ та XX-XXI століть дозволили уточнити ряд понять, що є базовими у вивченні перехідних процесів, динаміки культури, проблем культури як творчої діяльності.

Практичне значення отриманих результатів полягає в їх використанні у дослідженнях з теорії та історії культури, для підготовки лекцій, семінарів і спецкурсів з теорії, історії й філософії культури, культурології ("Основи синтезу мистецтв", "Історія культури Західної Європи та Америки і філософські концепції культури XX століття", "Актуальні проблеми світової культури", "Теорія культури" та інших), при написанні дипломних і курсових робіт.

Особистий внесок здобувача. Дисертація та тексти публікацій написані автором самостійно.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження були апробовані під час обговорення на засіданні кафедри культурології Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського, опубліковані в наукових статтях та викладені у доповідях та виступах автора на ХХ, XXIII, XXIV, XXVII, XXVIII міжнародних наукових читаннях "Культура народів Причорномор'я з найдавніших часів і до наших днів" (м. Сімферополь, листопад 2005 р., квітень 2007 р., листопад 2007 р., квітень 2009 р., листопад 2009 р.).

Публікації. Основний зміст дисертаційного дослідження відображено в 7 статтях, із них 6 надруковано у провідних наукових фахових виданнях, що затверджені ВАК України.

Структура дисертаційного дослідження. Структура й обсяг дисертації зумовлені метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (249 найменувань), ілюстрацій (85 позицій). Загальний обсяг дисертації становить 226 сторінок, із них - 168 сторінок основного тексту.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано вибір теми, розкрито її актуальність, показано її зв'язок із науковими програмами кафедри культурології Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського, сформульовано мету й завдання дисертаційного дослідження, визначено об'єкт і предмет аналізу, основні положення, що характеризують наукову новизну роботи, теоретико-методологічні основи, теоретичне та практичне значення дослідження, наведено дані щодо апробації результатів роботи, публікацій та структури дисертації.

У першому розділі "Перехідність як фактор культурогенезу", який складається з трьох підрозділів, розкрито зміст поняття "перехідний період", розглянуто сутність та роль явища перехідності в історії розвитку культури, а також експлікації цього феномену в деяких підсистемах культури.

У підрозділі 1.1 "Явище перехідності у контексті синергетики" обґрунтовано закономірність аналізу феномену перехідності в рамках синергетичного підходу.

Розглянуто проблеми синергетики щодо вивчення нелінійних відкритих нерівновагих систем, що мають два основні стани: порядку та хаосу. Система, проходячи по черзі через ці стани, розвивається. Відзначено, що згідно з ідеями І. Пригожина й І. Стенгерс структурні зміни в системі можливі, якщо структура нестала. У протилежному випадку нові одиниці у зіткненні зі старим порядком гинуть. Синергетика ґрунтується на тому, що фактори й принципи, які впливають на процеси самоорганізації, виявляються однаковими, незалежно від природи системи.

Культуру представлено як складну нелінійну дисипативну систему, підсистеми якої мають ті ж якості. В історії культури існують періоди розвитку з домінантами "хаос" і "порядок", що чергуються, проходження яких обумовлює розвиток культури.

Спираючись на базові закони синергетики, здійснено пошук закономірностей розвитку підсистем культури - системи особистості, суспільства й художньої культури, які проявляються у взаємовпливі процесів, що відбуваються на різних рівнях системи культури.

У підрозділі 1.2 "Поняття перехідного періоду" уточнено використання поняття "перехідний період" на основі аналізу співвідношення понять "перехідний період" і "криза".

Проблема співвідношення понять "перехідний період" і "криза" має в основі той факт, що й у перехідному періоді, і в кризі присутні елементи хаосу. Визначено, що відмінність явищ перехідного періоду й кризи полягає в інтенсивності та якості процесів, які їм властиві.

Обґрунтовано, що поняття кризи не збігається з поняттям перехідного періоду. Криза є точкою біфуркації, не завершенням перехідного періоду, а переломною миттю, його піком.

Таким чином, сутність перехідного періоду полягає у наявності в ньому елементів обох початків - хаосу й порядку, що в підсумку під впливом аттракторів і приводить до точки біфуркації (або кризи), уможливлює саму її появу. Доведено конструктивність перехідних періодів, що надають рівні можливості для "повороту" розвитку культури, свободу вибору прямування з використанням збережених, стійких елементів попереднього стану та нових тенденцій, що народжуються, та синтезування яких впливає на характеристики нової системи культури.

У підрозділі 1.3 "Експлікації феномена перехідності в деяких сферах життєдіяльності людини", який складається з трьох пунктів, розглянуто характеристики перехідності, яка проявляється на різних рівнях культури.

У пункті 1.3.1 "Перехідні періоди й кризи у розвитку особистості" проаналізовано явище перехідності у процесі розвитку особистості, яка розуміється як індивідуальна людина, активний суб'єкт суспільного життя, відносин, спілкування й цілеспрямованої свідомої діяльності, а також власних сил, здібностей, потреб, інтересів, прагнень тощо.

Обґрунтовано, що процес розвитку особистості складається з певних стадій, які закономірно йдуть одна за одною й виділяються на основі множинних якісних змін. Життя кожної людини становить ланцюг послідовних переходів.

Проаналізовано перехідні періоди в розвитку особистості, які характеризуються рисами, протилежними сталим або стабільним. У ці періоди протягом короткого терміну спостерігаються різкі зсуви й переломи у формуванні особистості. Розвиток приймає стрімкий характер як за темпом змін, що відбуваються, так і за їхнім змістом.

Встановлено, що перехідні періоди в житті людини, які супроводжуються нормативними кризами, необхідні для нормального розвитку й функціонування системи особистості й служать тим середовищем, у якому визрівають її нові сутнісні складові.

У пункті 1.3.2 "Явище перехідності в соціально-економічній сфері" розглянуто трансформаційні процеси, характерні для феномену перехідності у розвитку системи суспільства.

Доведено, що в історії розвитку цивілізації перехідні етапи соціальних систем посідають особливе місце. Соціальна система завжди знаходиться в трансформаційному стані. Соціальний хаос і соціальний порядок відображають цикл розвитку соціальної системи. Неадекватна вимогам системи структура потребує постійного пристосування до умов мінливого соціального середовища й внутрішніх потреб системи.

Встановлено, що динамічність соціального буття є необхідною умовою функціонування системи суспільства. Однак, як показує історичний досвід, у суспільному ладі іноді виникають такі проблеми й протиріччя, умови розв'язання яких знаходяться поза даною системою. Саме при вирішенні таких проблем соціальна система набуває "перехідного" статусу.

Обґрунтовано, що перехідне суспільство слід розглядати як особливий рівень становлення якісних підстав функціонування нової соціальної системи.

У пункті 1.3.3 "Втілення процесів перехідності в сфері художньої культури" проаналізовано процеси перехідності на рівні підсистеми художньої культури.

Історію розвитку культури представлено як переривчастий ланцюг "культурпорядків", а також низку перехідних періодів. Перехідність необхідно вважати одним із факторів культурогенезу, що полягає в породженні нових культурних форм та їхній інтеграції в наявні культурні системи, у формуванні нових культурних систем.

Виділено такі риси перехідного періоду в культурі та її підсистемі - художній культурі: формування нової концепції людини й зміна картини світу, акцентування "новизни" у розгляді основних світоглядних проблем, різноманітність напрямків і засобів художньої інтерпретації реальності, прагнення до синтезу мистецтв, активний діалог з іншими культурами.

Зроблено висновок, що однією з найважливіших ознак культури перехідного періоду є багаторівневий і різноспрямований синтез. Перехідний стан - це стан невизначеності, коли занепадають традиційні й виникають нові форми й цінності, відбувається перегляд спадщини й оновлення традицій, що завершується народженням нової системи.

Другий розділ "Синтетичність як фактор культури перехідного періоду" складається з трьох підрозділів, присвячених аналізу явища синтезу в культурології, прояву синтезу мистецтв у перехідній культурі на межі XIX-XX століть і зіставленню явищ синтетичності й творчості.

У підрозділі 2.1 "Поняття синтезу в культурології" синтез проаналізовано як явище і як процес. Синтез визначено як органічне поєднання різних частин у єдине ціле, що обов'язково спричиняє появу нових властивостей і закономірностей розвитку. Характерною рисою синтезу-явища є його обумовленість внутрішніми взаємозв'язками. У процесуальному аспекті синтез визначається постійно мінливими зовнішніми змінами. Згідно з синергетичним підходом синтез не тільки відбиває, але й гармонізує нестабільну дійсність, що розвивається та змінюється.

Уточнено зміст поняття синтетичності, що розуміється як характеристика процесів, які відбуваються в перехідний період. Ці процеси відрізняються складністю й неможливістю знаходження розв'язання нових проблем стандартними шляхами. Доведено, що сутністю синтетичності є використання засобів, методів і прийомів із різних сфер, які необов'язково знаходяться в області виникнення проблеми.

Відзначено, що синтетичність у культурі при різних "переходах" проявляється на різних рівнях - у розвитку особистості, суспільства, його підсистем, у художній культурі, у співіснуванні декількох художніх традицій в одній просторово-часовій точці. Внаслідок цього з'являються твори мистецтва, що є "перехідними" та не належать ні до попередньої, ні до наступної художньої традиції у чистому вигляді, а також спроби здійснення синтезу мистецтв.

Визначено, що метою синтезу є не тривіальне збільшення кількості інформації. Синтез - це фактор творчості як створення суспільно необхідних художніх цінностей, яких неможливо досягти іншими засобами на перехідному етапі розвитку культури.

У підрозділі 2.2 "Синтез у мистецтві періоду кінця XIX - початку XX століття" проведено аналіз синтетичних тенденцій у мистецтві перехідної культури на межі XIX-XX століть.

У мистецтві кінця XIX - початку XX століття завдяки синтезу було здійснено спроби подолання "розірваності" художніх тенденцій, характерної для перехідного періоду в культурі. Відзначено, що у творчості того часу спостерігається пріоритет спонтанних способів художнього вираження, синтез, коли в ситуацію співположення потрапляють не тільки види, але й стилі, напрямки, жанри й норми мистецтва. Одним із варіантів подібного синтезу став синтез мистецтв, що характеризується взаєминами між різними видами мистецтва, зокрема просторовими й часовими.

В основі синтетичних процесів, крім зовнішніх умов, часто опиняється така особливість людського сприйняття, як синестезія, що спирається на міжпочуттєві зв'язки. Доведено, що здатність асоціативно співвідносити предмети та явища навколишнього світу, конструювати за допомогою художньої уяви нові, нетривіальні зв'язки дає можливість здійснення синтезу мистецтв. Ця органічна єдність художніх засобів знаходить втілення у цілісному художньому образі або системі образів.

У підрозділі 2.3 "Синтетичність і творчість: зіставлення явищ" проведено аналіз явища творчості та його співвідношення з феноменом синтетичності.

Розглянуто явище синтетичності, що характеризує процес розвитку на всіх рівнях культури перехідного етапу й проявляється у підсистемі художньої культури в окремих феноменах. Виявлено, що в багатьох своїх рисах синтетичність як особливість культури перехідного періоду збігається з явищем творчості: результатом функціонування цих феноменів є цілком нові артефакти.

Творчість як форма креативності, що розуміється універсально та характеризується здатністю до продукування принципово нових ідей, осмислено як спробу знайти розв'язання нового завдання - "виклику" часу, відповівши на який, культура продовжить свій розвиток, перейшовши від етапу хаотичності до нового порядку. Творчість сприяє самозбереженню й відтворенню сущого за допомогою якісних трансформацій, у тому числі й синтетичних. Доведено, що синтетичні форми мистецтва виникали в момент "зламування традицій", і творчість цього періоду несе в собі неоднозначну інформацію, значно більшу, ніж проста сума її складових.

Визначено, що для явищ творчості й синтетичності характерні цілісність сприйняття й пізнання дійсності, спроби розв'язання завдань, поставлених новим етапом розвитку культури.

У третьому розділі "Синтетичність як формоутворюючий початок творчості діячів культури перехідного періоду", який складається з трьох підрозділів, проаналізовано явища синтетичності, що мають різну природу у творчості О. Скрябіна, М. Чюрльоніса й А. Гауді-і-Корнета.

У підрозділі 3.1 "Синтез звуку й кольору в творах О. Скрябіна" на основі існуючих біографічних та мистецтвознавчих даних розкрито синтетичну особливість творчості композитора О. Скрябіна. Доведено, що звертання до складних філософських концепцій, роздуми про ідею "Містерії" привели О. Скрябіна до характерної для того часу концепції синтезу мистецтв.

Вершиною синтетичної творчості О. Скрябіна стала симфонічна поема "Прометей" - "Поема вогню" (1910 р.). Сама ідея симфонічної поеми передбачає синтез мистецтв. Відзначено, що О. Скрябін був синестетом (його особливістю була синопсія - кольоровий слух), це й знайшло відображення у "партії світла", введеної в партитуру. Особливість синтетичного мистецтва О. Скрябіна полягала в синтезі різних художніх засобів вираження, у співположенні звуку й кольору (світла) на основі синестезії, властивій композитору. О. Скрябін випередив час, розкривши можливість такого поєднання завдяки хвильовій природі звуку й світла.

Підрозділ 3.2 "Синтез живопису й музики в картинах М. Чюрльоніса" присвячено аналізу специфіки "музичного живопису" М. Чюрльоніса, яка полягає в синтезі мальовничих і музичних (просторових і часових) ідей у мисленні та уяві художника.

Відзначено, що живопис і графіка М. Чюрльоніса тісно пов'язані з його музичною творчістю. Проаналізовано живописні твори М. Чюрльоніса, які є органічним сполученням музичності й мальовничості художніх образів, їхнім злиттям, здійсненим завдяки уяві автора. Це втілюється у різних формах: ілюстрації до нотних записів (віньєтки до народних пісень, 1908-1909 рр.); композиція й назви сонатних циклів ("Алегро", "Анданте", "Скерцо", "Фінале" "Сонати весни" (1907 р.); типологія й комбінації музичних ліній, перенесених на площину картини ("Спокій" (1904 р.), "Фуга" (1907-1908 рр.), у яких виявлено прямі відповідності аналогічним явищам його музики.

Доведено, що синтетичність творів М. Чюрльоніса полягає в проектуванні музичної лінії на площину картини, співвідношенні явищ ритму в його різноманітті, що дозволяє говорити про яскравий прояв синтезу мистецтв у творчості художника.

У підрозділі 3.3 "Синтетичні початки у творчості А. Гауді-і-Корнета" розглянуто різноманітні прояви синтетичності у творах архітектора.

Відзначено, що синтез мистецтв втілився в деяких творах А. Гауді-і-Корнета як синтез архітектури й скульптури, архітектури й музики, архітектури й живопису. Поряд із синтезом мистецтв у традиційному його розумінні у спорудах А. Гауді-і-Корнета велику роль відіграє синтез різних історичних стилів і напрямків, національних особливостей архітектури (Будинок Вісенс (1883-1888 рр.), Палац Ґуеля (1886-1889 рр.).

Визначено самобутність творчості А. Гауді-і-Корнета, що виявилася в органічному сполученні закономірностей існування природних форм і принципів образотворчого мистецтва. Архітектор асоціював свої будівлі з живими організмами (Будинок Бальо (1877 р.), колонада у парку Ґуеля (1900-1914 рр.), Будинок Міла (1906-1910 рр.).

Доведено, що особливість творів А. Гауді-і-Корнета полягає в органічному сполученні традицій і новаторства, в ідеї всеосяжного синтезу природи й мистецтва, що знайшло відображення у соборі Святого Сімейства (1882-1926 рр.).

Дисертація завершується висновками, в яких узагальнені результати дослідження.

1. Підтверджено, що культура як нелінійна відкрита нерівноважна система проходить через стани порядку й хаосу, які чергуються один з одним. Вони співіснують і зіштовхуються, що є необхідним, оскільки при абсолютному порядку розвиток системи зовсім зупиниться, а при абсолютному хаосі система повністю зруйнується. Таким чином, проходження цих станів і обумовлює розвиток культури.

2. У складній системі культури виділено, серед інших, такі її підсистеми: особистість, суспільство, художня культура, у розвитку яких спостерігаються закономірні тенденції - чергування стабільних і нестабільних періодів, взаємовплив різнорівневих процесів і на систему культури.

3. Кардинальні зміни в стані системи культури та її підсистем здійснюються в нестабільні перехідні періоди, коли спостерігаються процеси переорієнтації. Доведено, що сутність перехідного періоду полягає у наявності елементів обох станів - хаосу й порядку, яка під впливом аттракторів приводить до точки біфуркації (або кризи), уможливлює саму її появу.

4. Встановлено, що перехідний період у культурі характеризується радикальними змінами й трансформаціями систем, розхитуванням вихідних структур, що може призвести до хаосу. Розвиток системи в перехідний період супроводжується внутрішніми й зовнішніми конфліктами, відбувається зламування ідеологічних традицій, системи цінностей, моральних норм. Цей період відрізняють кризи, що відбуваються на різних рівнях, межі яких невиразні. Перехідному періоду притаманні варіативність шляхів просування до стану стабільності, наявність наскрізних елементів, що поєднують минуле, сьогодення й майбутнє процесу.

5. Доведено, що у стані хаосу є своя логіка розвитку й свої показники прогресу. Перехідні періоди мають конструктивний початок, тому що вони надають рівні можливості для "повороту" розвитку культури та свободу вибору прямування з використанням збережених, стійких елементів попереднього стану. Відзначено роль тенденцій, що народжуються, синтезування яких впливає на характеристики нової системи культури.

6. Обґрунтовано, що протягом усієї історії культури чергуються дві тенденції: диференціація видів мистецтва й прагнення до синтезу. Процес диференціації сприяє поглибленню взаємної дії елементів системи мистецтв. Видовій диференціації сприяє синтез мистецтв як системний зв'язок, що забезпечує взаємну дію різних мистецтв у рамках цілісного організму художнього твору. Перевага тієї чи іншої тенденції залежить від того, який початок переважає в культурі на конкретному етапі її розвитку - порядок або хаос. Для стабільних періодів характерним є поступовий розвиток мистецтва в його окремих видах, а тяжіння до синтезу є конструктивною спробою пошуку нових шляхів у відповідь на нестабільну ситуацію в культурі.

7. Межа XIX-XX століть характеризується тенденцією переходу від диференціації до інтеграції різних сфер культури. Синтез мистецтв виявився закономірною особливістю цього періоду, спрямованою на об'єднання можливостей різних видів мистецтв. Це характеризує його як новий засіб, що сприяє впорядкуванню у культурі або картині світу.

8. У художній культурі на межі XIX-XX століть діячами мистецтва на тлі хаосу й боротьби протилежних напрямків здійснено пошуки можливостей подолання "розірваності" тенденцій. Поряд із синтезом мистецтв у цей період спостерігаються "поєднання" іншого характеру в мистецтві.

9. Синтетичність у творчості О. Скрябіна проявилася в спробі співположення звуку й кольору в симфонічній поемі "Прометей" ("Поема вогню"), працюючи над якою композитор для вираження екстазу, споглядальності та інших почуттів і настроїв винайшов форму "містерії". Відзначено, що О. Скрябін ввів "партію світла", використавши свою особливість синестета, яка полягала у координованих асоціаціях між звуками й кольорами: різні звуки або звукові комплекси уявлялися йому "пофарбованими". Теорія О. Скрябіна полягала в наступному: певний колір сприймається з відповідним йому звуком, створюється потужний психологічний резонатор для слухача завдяки хвильовій природі звуку й кольору.

10. Композитор і художник М. Чюрльоніс переніс у мальовничі твори характерні риси своєї музичної творчості. Ця особливість виявляє себе в музичній лінії, що проектується на площині, у типології й комбінаціях якої очевидні прямі відповідності до аналогічних явищ музики. М. Чюрльоніс прагнув співвіднести явища ритму у всьому їхньому різноманітті: просторові (крапка, лінія, пляма) і часові тривалості. "Музикальність живопису" М. Чюрльоніса проявляється й в тому, що він давав своїм картинам назви музичних жанрів: прелюдія, фуга, соната.

11. Особливість архітектури А. Гауді-і-Корнета полягає в органічному поєднанні традиції й новаторства. При створенні своїх творів А. Гауді-і-Корнет звертався до різних стилів і напрямків, особливостей національних художніх традицій. Синтетичність його задумів відобразилася у застосуванні музичних елементів при оформленні інтер'єрів та екстер'єрів будинків. Унікальність багатьох будівель А. Гауді-і-Корнета полягає у синтезі архітектури та форм живої природи, що проявилося не в механічному використанні її образів, а у втіленні принципів розвитку й функціонування явищ природи. Ця особливість знайшла відображення як в окремих елементах будівель, так і в композиції цілого твору. Результатом пошуків архітектора стали твори, що виражають ідею загальної гармонії завдяки особливому світосприйняттю А. Гауді-і-Корнета й залученню в арсенал виразних засобів форм найрізноманітнішого походження.

12. Обґрунтовано, що явище синтетичності тісно пов'язане з явищем творчості. Для цих феноменів характерна цілісність сприйняття. Культурна інноватика є одним із явищ культурогенезу, яке породжується внутрішніми причинами соціального саморозвитку та ініціативною творчістю окремих авторів.

13. Доведено, що синтетичність як особливість перехідного періоду проявляється на різних рівнях функціонування системи культури. Розвиток синтезу як явища й процесу походить від замкненої єдності (синкретизм) через розвинуте різноманіття (системний синтез) до розвинутої єдності (синергетичний синтез), коли всі форми синтезу відображають різні рівні й етапи розвитку будь-яких явищ. Після розглядання синтезу як процесу і синтезу як результату цього процесу, було доповнено поняття синтетичності, яке характеризує феномени художньої культури, що мають якості, властиві різним видам мистецтва, а також такі, що виходять за межі мистецтва та синтезують різні явища культури й природи.

Список праць, опублікованих за темою дисертації

1. Кокорина Е.Г. Взаимоотношение явлений, отражающих различные принципы "смешения" в культуре / Е.Г. Кокорина // Культура народов Причерноморья. - 2005. - № 65. - С.135-137;

2. Кокорина Е.Г. Синтетичность как особенность художественной культуры / Е.Г. Кокорина // Культура народов Причерноморья. - 2007. - № 111. - С.163-166;

3. Кокорина Е.Г. Синестезия как один из основополагающих факторов явления синтеза искусств / Е.Г. Кокорина // Культура народов Причерноморья. - 2007. - № 114. - С.40-42;

4. Кокорина Е.Г. Анализ переходных и кризисных периодов жизни общества и личности в различных областях гуманитарного знания / Е.Г. Кокорина // Культура народов Причерноморья - 2009. - № 162. - С.158-161;

5. Кокорина Е.Г. Синтетическое в творчестве Антонио Гауди-и-Корнет / Е.Г. Кокорина // Культура народов Причерноморья - 2009. - № 171. - С.50-52;

6. Кокорина Е.Г. Переходный период и кризис в развитии культуры, личности и общества / Е.Г. Кокорина // Учёные записки Таврического национального университета им.В.И. Вернадского. Серия "Философия. Культурология. Политология. Социология". - 2010. - Т.23 (62), № 1. - С.101-106;

7. Кокорина Е.Г. Синтез искусств как особенность культуры переходных периодов / Е.Г. Кокорина // Актуальные проблемы философии: Общество, политика, культура: материалы XXXVI научной конференции профессорско-преподавательского состава, аспирантов и студентов, 23-27 апреля 2007 г.: тезисы докладов. - Симферополь, 2007. - № 3. - С.75-77.

Анотація