Форми культурного життя українців у Німеччині та Австрії (1939-1955)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛЬВІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА МУЗИЧНА АКАДЕМІЯ ІМЕНІ М.В. ЛИСЕНКА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства

ФОРМИ КУЛЬТУРНОГО ЖИТТЯ УКРАЇНЦІВ У НІМЕЧЧИНІ ТА АВСТРІЇ (1939 - 1955)

спеціальність 26.00.01 - теорія та історія культури (мистецтвознавство)

Білас Ольга Любомирівна

Львів - 2010

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі історії музики Львівської національної музичної академії ім. М. В. Лисенка Міністерства культури і туризму України

Науковий керівник: кандидат мистецтвознавства, професор Блажкевич Галина Йосипівна, Львівська національна музична академія ім. М.В. Лисенка, професор кафедри спеціального фортепіано (м. Львів)

Офіційні опоненти: доктор мистецтвознавства, професор Павлишин Стефанія Стефанівна, Львівська національна музична академія ім. М.В. Лисенка, професор кафедри композиції (м. Львів)

кандидат мистецтвознавства, доцент Коханик Ірина Миколаївна, Національна музична академія України ім. П.І. Чайковського, доцент кафедри теорії музики (м. Київ)

Захист відбудеться «19» лютого 2010 року об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.869.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства у Львівській національній музичній академії ім. М.В. Лисенка за адресою: 79005, м. Львів, вул. Нижанківського, 5, 2-й поверх, ауд. 35.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Львівської національної музичної академії ім. М.В. Лисенка за адресою: 79005, м. Львів, вул. Нижанківського, 5.

Автореферат розіслано «14 » січня 2010 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат мистецтвознавства, доцент О.Т. Катрич

АНОТАЦІЯ

Білас О.Л. Форми культурного життя українців у Німеччині та Австрії (1939 - 1955). - Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 26.00.01 - Теорія та історія культури (мистецтвознавство). - Львівська національна музична академія імені М.В.Лисенка, Львів, 2010.

В дисертації аналізуються витоки українських та австро-німецьких відносин від початку 18 ст., соціально-політичні передумови та причини масової еміграції українців, зокрема під час та після Другої світової війни. Розглядається утворення еміграційних центрів, організація в них освіти, мистецької культури. Особливу увагу приділено розвитку різних форм театрального, образотворчого, музично-хорового життя, концертній діяльності у таборах для “переміщених осіб”. Оцінюється доробок провідних мистців-емігрантів воєнного та повоєнного періодів (солістів-вокалістів, інструменталістів, хорових диригентів, композиторів) у національному та європейському контексті.

Ключові слова: табори “Ді-Пі”, освіта, мистецтво, професійна музика, аматорський рух.

АННОТАЦИЯ

Билас О.Л. Формы культурной жизни украинцев в Германии и Австрии (1939 - 1955). - Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата искусствоведения по специальности 26.00.01 - Теория и история культуры (искусствоведение). - Львовская национальная музыкальная академия имени М.В.Лысенко, Львов, 2010.

В диссертации исследуется, начиная с 18 века, генезис украинских и австро-немецких связей, а также социально-политические предпосылки и причины массовой эмиграции национальной элиты Украины в период Второй мировой войны. Рассмотрено образование украинских эмиграционных центров, организация в них образования, культурно-художественной деятельности. Особое внимание уделено развитию различных форм театрального, музыкально-хорового, изобразительного искусства, а также концертной деятельности в лагерях для “перемещенных лиц” (“Ди-Пи”).

В чрезвычайно сложных политических и экономических условиях жизни, преимущественно в лагерях, формируется феномен национальной художественной культуры. Исследуются организация работы, учёбы и идейного воспитания подрастающего поколения, особые формы культурной жизни эмигрантов. Проведен анализ творчества уникального за масштабом профессионализма и художественного уровня. На основании архивных документов и материалов прессы осмысливается период культурной жизни эмигрантов.

Оцениваются достижения наиболее видных деятелей художественной культуры: солистов-вокалистов, инструменталистов, хоровых дирижеров, хоровых и инструментальных коллективов, капелл бандуристов, а также разножанровое творчество украинских композиторов-эмигрантов военного и послевоенного периодов.

После ликвидации лагерей и переезда эмигрантов в другие страны, многие деятели художественной культуры не только сохранили национальные традиции, но и стали солистами мирового уровня, а хоровые и вокально-инструментальные бандурные капеллы способствовали дальнейшему развитию искусства в странах своего постоянного местожительства. Подчеркивается роль искусства и культуры в пролонгации национальной идентичности украинцев в условиях эмиграции.

Ключевые слова: лагеря “Ди-Пи”, образование, искусство, профессиональная музыка, любительское движение.

ANNOTATION

Bilas O.L. The forms of the ukrainians' creative culture in Germany and Austria (1939-1955) - Manuscript. The thesis for obtaining scientific degree of the Candidate of Art (Ph.D.), speciality 26.00.01 - Theory and History of Culture (study of art). - Lviv National State Musical Academy of M.V. Lysenko, Lviv, 2010.

The dissertation studies the Ukrainian and Austrian relations from the 18-th. сentury, social and political background and the reasons of mass emigration of national elite from Ukraine, especially in the period of World War ІІ, Ukrainian emigrant education and its organisation, creative culture formation and its development, especially in “DP” camps ; choral, theatrical, fine arts, musical education and concert activity. It is estimated the contribution to musical culture in the war and the postwar periods of the most prominent creative culture figures: soloist singers, instrumentalists, and also composers, the significance of the amateur mouvement.

Key words: “DP” camps, education, art, professional music, amateur performance.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Від початку масової еміграції наприкінці ХІХ ст. і до сьогоднішнього часу українці, які проживали за кордоном, створюючи власні соціокультурні структури, продовжували започатковані в Батьківщині традиції, зберігали свою ідентичність.

Форми національного духовного життя українців на чужині визначали різні чинники: асиміляційний потенціал країни перебування, чисельність емігрантських угрупувань, соціальний, професійний статус переселенців, їх культурний рівень тощо. Все це впливало на адаптацію в новому соціумі, характер взаємин із корінним населенням та іншими етнічними громадами.

Життя української діаспори тривалий час було вилучене з обігу наукових досліджень - історичних, соціологічних, політологічних, культурологічних. У роки незалежності України в гуманітарній науці зростає інтерес до еміграційних процесів. Вийшли друком ґрунтовні праці істориків, економістів, політологів - спочатку здебільшого представників тієї ж діаспори, що детально висвітлюють різні аспекти життя українців за кордоном. На жаль, питанням культури в них приділено мало уваги, хоча саме вроджена музикальність українців, універсальний духовний код, збережений в піснях, фольклорі, в образотворчих та інших формах культурного життя етносу, уможливили в чужому оточенні, протягом значного часового відтинку пролонґацію усвідомлення власної національної самоідентичності. Щоправда, культурологічна проблематика стосовна діаспори зрідка висвітлювалася у зарубіжній періодиці (М. Дитиняк, З. Лисько, В. Витвицький, А. Рудницький, А. Гнатишин та ін.), а в Україні творчий доробок окремих мистців зарубіжжя епізодично аналізувався у моноґрафіях та статтях (С. Павлишин, Т. Прокопович, В. Дутчак, О. Бенч-Шокало, Л. Кияновська та ін.).

Комплексного дослідження культурно-мистецького життя українців поза межами Батьківщини ще немає. Усвідомлюючи масштабність такої праці, свідомо обмежуємось дослідженням її окремого сеґменту, зосереджуючи увагу на важливому, складному і суперечливому періоді життя українців у таборах на території Німеччини й Австрії за часів Другої світової війни та перших повоєнних років.

Вкрай несприятливі політичні та соціально-економічні умови життєдіяльності українців, зокрема інтелігенції, в умовах як радянського тоталітаризму, так і фашистського поневолення спричинили масову еміграцію на Захід. Серед тих, хто в силу різних обставин вимушено покинули батьківщину, було чимало знаних політиків, вчених, мистців, які згодом одержали можливість працювати за професією, примножувати свої наукові або мистецькі набутки, де не останнє місце займала українська тематика.

У роки національного відродження в Україні набула офіційного статусу державна програма “Повернуті імена”, метою якої є реабілітація незаслужено забутих визначних діячів України, залучення їхньої спадщини до цілісного простору української науки і культури.

Враховуючи, що об'єктивно існуючий науковий доробок, пов'язаний із висвітленням української культури в зарубіжжі є ще неповним і суперечливим, вважаємо культурологічне дослідження мистецького життя українців у Німеччині та Австрії зазначеного періоду актуальним. Розкриття цього вельми неоднозначного історико-культурного явища в українській історії сприятиме заповненню ще однієї “білої плями” в еволюції національного мистецтва.

Зв'язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане на кафедрі історії музики Львівської національної музичної академії ім. М.В. Лисенка і відповідає темі № 3 “Українська музика в контексті світової музичної культури” перспективного тематичного плану науково-дослідної діяльності Львівської національної музичної академії ім. М.В.Лисенка на 2007 - 2012 рр. Тема дисертації затверджена на засіданні Вченої Ради Львівської національної музичної академії ім. М.В. Лисенка. Протокол засідання № 3 від 26 жовтня 2006 р.

Об'єктом дослідження є життя українських громад у Німеччині та Австрії під час та після Другої світової війни.

Предметом дослідження є форми культурно-мистецького життя українців у таборах для “переміщених осіб” на території Німеччини та Австрії.

Вищевказані положення щодо актуальності заявленої проблематики сформували мету роботи: концепційно осмислити культурно-мистецьку діяльність української громади в несприятливих умовах чужого до неї середовища щодо збереження національної культури та власної ідентичності.

Поставлена мета визначила основні завдання дисертації:

– висвітлити історичні передумови українських та австро-німецьких зв'язків у галузі культури, зокрема музичної;

– розглянути особливості духовно-мистецьких пріоритетів у кожному із чотирьох періодів української еміграції;

– обґрунтувати історико-політичні обставини української еміграції у Німеччині та Австрії в зазначеному періоді;

– систематизувати форми культурно-мистецького життя української еміграції;

– визначити роль мистецьких осередків у духовно-культурному становленні українців у австро-німецькому оточенні;

– висвітлити головні персоналії мистців-емігрантів, пов'язаних із українською культурою.

Методи дослідження. Теоретико-методологічні засади роботи визначив комплексний системний підхід, зумовлений багаторівневою природою об'єкту дослідження, що знаходиться на перетині історичного, соціологічного, культурологічного, мистецтвознавчого та джерелознавчого напрямків. Застосований в дисертації метод історичної реконструкції спрямований на відтворення цілісносної картини утворення і становлення українських еміграційних громад з метою збереження власної ідентичності. Використано метод теоретичного та історичного аналізу періодики і документації. Метод безпосереднього спостереження та опитування свідків тогочасних подій (бесіда, інтерв'ю) логічно доповнив дані про творчу діяльність емігрантів.

Теоретичною базою дослідження стали праці, присвячені загальним проблемам української діаспори, мистецькій діяльності українців за кордоном, а також архівні джерела, які включають пресу, яка виходила у таборах, приватні архіви, німецьку періодику та спогади сучасників. У побудові авторської концепції використано також дослідження українських та зарубіжних вчених, присвячені організації мистецького життя в українському середовищі Німеччини й Австрії зазначеного періоду. (С. Павлишин, Л. Кияновська, Е. Загачевський, М. Голубець, С. Гординський, О. Гармель, Г. Карась, А. Муха, О. Федорук, В. Яріш, І. Кейван, Y. Boshyk, W. Isajiw, H. Loos та ін.)

У розробці засадничих в роботі позицій використовувалися праці з питань української історії та культурології.

Матеріал дослідження складає культурно-мистецьке життя української еміграції в Німеччині та Австрії вказаного періоду, з урахуванням історичних передумов українських та австро-німецьких культурних зв'язків.

Наукову новизну дисертації підтверджують пріоритети дослідження культурно-мистецького життя українців у Німеччині та Австрії зазначеного періоду. Вперше розглядаються:

– тривалі історично-культурні зв'язки українців та представників німецькомовного простору;

– особливості формування та існування української громади в Німеччині та Австрії і специфічні форми її культурно-мистецького життя;

– цілісна картина мистецького життя емігрантів в окремому реґіоні у період воєнного та повоєнного часу;

– організація загального та професійного навчання молоді, а також роль мистецтва в навчальному процесі;

– трансформація та розвиток національних традицій у мистецьких творах емігрантів;

– визначається роль церкви у збереженні мистецьких традицій, представлені артефакти української релігійної культури (церковна архітектура, музика, іконопис, культові предмети);

– вводиться до наукового вжитку інформація про діяльність культурно-мистецьких осередків українців та творчість чільних українських представників науки і мистецтва в Німеччині та Австрії.

Практичне значення роботи визначає можливість залучення її матеріалів до курсів культурології, історії української музики, народознавства, а також до спеціальних магістерських семінарів для студентів вищих навчальних закладів мистецтв та програм курсів підвищення кваліфікації вчителів загальноосвітніх і музичних шкіл.

Апробація результатів дослідження. Окремі положення дослідження висвітлювались на конференціях: Всеукраїнська науково-практична конференція “Українська культура в контексті сучасних наукових досліджень та практичних реалій” (м.Київ, 2006 р.); Всеукраїнська науково-практична конференція “Музичне виконавство України: національні, регіональні та інтегративні аспекти” (м.Івано-Франківськ, 2007 р.); Наукова конференція “Музикознавчі студії - 2007” (м.Львів, 2007 р.); Всеукраїнська науково-практична конференція “Навчальні заклади культури і мистецтв України: особливості входження в Болонський процес” (м.Київ, 2007р.); Друга міжнародна науково-практична конференція “Діаспора як чинник утвердження держави Україна у міжнародній спільноті” (м.Львів, 2008).

Публікації. Основні положення дисертації викладені у 4 публікаціях у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку літератури, додатків. Загальний обсяг дисертації - 230 сторінок, з яких основного тексту - 177 сторінок. Список літератури містить 134 позиції. Додаток становить 40 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДОСЛІДЖЕННЯ

У вступі обгрунтовано актуальність і доцільність обраної теми дисертації, визначено її об'єкт, предмет, мету, завдання, методи, наукову новизну та практичне значення, розглянуто використану літературу та джерелознавчу базу.

Розділ 1. Історичний контекст української еміграції в Німеччині та Австрії у 1939 - 55 рр. складають три підрозділи.

1.1. Основні періоди українських еміграційних процесів, їх соціально-політичні передумови та мистецькі пріоритети. Обставини, що зумовлювали процес української еміграції охоплюють соціально-економічні, політичні, етнічні, релігійні та інші аспекти. Політологи виділяють чотири періоди (“чотири хвилі”) становлення української еміграції. Перший, так званий “заробітчанський”, що припадає на останню третину ХІХ ст., увібрав в собі переважно безземельне селянство відсталих національних околиць Австро-Угорщини та південно-східних регіонів царської Росії. Наступні періоди охоплюють ХХ ст., коли активність еміграційних процесів помітно зростає. Однією з причин цього були дві світові війни, що зумовили чергові „великі переселення народів”. До Другої світової війни територія України по суті була розділена між Радянським Союзом, Польщею, Чехословаччиною та Румунією, і кожна з цих країн тлумачила історичні процеси на свою користь, заперечуючи саму можливість української державності.

У Східній Україні надія на створення своєї Держави набула реальності під час російського революційного перевороту 1917 р., а в Західній Україні ці сподівання пов'язувалися з військовою поразкою Російської імперії, створенням УНР та ЗУНР. Неузгодженість дій урядів Східної та Західної України, слабка матеріально-технічна база армії та антиукраїнська позиція так званих союзників (Польщі, Німеччини, Австрії) привели до капітуляції українського війська, що 21 листопада 1920 р. було змушене залишити свою землю і скласти зброю на території Польщі.

Новий період еміграції, що розпочався у ці роки був визначений боротьбою України за утворення власної держави. Поразка в цій боротьбі призвела до еміграції численних солдатів та бойових офіцерів, а також службовців, священиків, мистців, політичних, наукових діячів. Кінець існування УНР призвів до роззброєння української армії, інтернування військових у таборах на території Польщі, Німеччині та Австрії, де в цей час опинилося понад 200 тисяч українських полонених. Все це значно поповнило число українських емігрантів, які змушені були влаштовувати своє життя на чужині. Цей період еміграції мав свою специфіку, оскільки, на відміну від попереднього, увібрав значний прошарок освічених, національно свідомих українців, згуртованих спільними ідеями і прагненнями.

Із приходом Червоної армії на Західну Україну у 1939 році біля 30 тисяч українців, рятуючись від жорстоких переслідувань нової влади, шукали притулку на Заході. За часи німецької окупації було насильно вивезено на примусові роботи ще біля 1,5 млн. українців, які влилися значною часткою у велику групу “остарбайтерів”. Під час та кілька років після Другої світової війни, тікаючи від тортур фашистського та радянського режимів, батьківщину покинуло більш як 2 млн. українців. Ці події стали передумовою створення третього, найбільш інтенсивного періоду еміграції і встановлення у світі потужної української діаспори.

Третій період сформувала переважно політична еміграція, більшість представників якої мали добрий професійний вишкіл у різних галузях знань та активну життєву позицію. Довгий час емігранти жили у таборах для біженців, звідки згодом переїжджали до інших країн, переважно до США, Канади, Франції, Англії. Саме цей період еміграції, що по суті увиразнив форми подальшої життєдіяльності українців у політично-економічних, соціальних та культурних умовах інших держав, є об'єктом даного дослідження.

Щодо четвертого періоду, то він розпочався після розпаду СРСР і захопив переважно людей, які прагнули об'єднатися із родиною, що вже проживала за рубежем, поліпшити умови праці, покращити матеріальне становище тощо.

1.2. Українська еміграція в Австрії та Німеччині. Розвиток міжнаціональних культурних зв'язків. Історично склалося, що українська спільнота західних земель найінтенсивніше контактувала саме з Австрією Це визначали об'єктивні соціо-політичні передумови досить тривалого періоду австро-угорського панування в Галичині, Буковині, Закарпатті.

У формуванні українсько-австрійських культурних відносин простежується певна етапність, визначена переломними подіями в історії цих народів. Початок першого етапу, що охоплює майже століття, датується 1772 роком, коли “королівство Ґаліції та Льодомерії” відійшло до австрійської корони.

Розуміючи наслідки вибуху протесту проти іноземного панування, Австрія час від часу послаблює владний пресинґ. Одержує визнання греко-католицька церква, засновується університет, де відкривається українська кафедра, ініціюється створення музичного театру, українським виконавцям, зокрема співакам та хоровим колективам дозволяється брати участь у оперних виставах, концертах, церковних службах.

Наступний етап визначає так звана “культурна автономія” (1867), що дещо полегшила життєдіяльність провінцій. У пошуках фахової підготовки українська молодь змогла вирушати до провідних європейських центрів і найближчим, найдоступнішим був для них Відень. Розмаїтість наукових і мистецьких інтересів новоприбулих, їх патріотичні настанови і, водночас, прагнення реалізувати себе у європейській спільноті зумовили активізацію українського культурного життя. У навчальних закладах Відня отримували освіту і брали участь у мистецьких акціях співаки Є. Гушалевич, М. Голинський, музиканти Ф. Колесса, С. Людкевич, Н. Нижанківський, Л. Колесса та ін. Після другої світової війни природні процеси культурного співжиття були штучно перервані “залізною завісою”. Однак в Австрії українську культуру продовжували плекати закорінені тут нащадки колишніх емігрантів.

Заснування української колонії в Німеччині визначили кінець Першої світової війни та поразка УНР, коли до Берліну та інших міст виїхала велика група представників колишньої української армії, політичні і культурні діячі, службовці, студентська молодь. У Берліні, в 20-30-х роках відкривається Інститут ім. Гетьмана Скоропадського, де безкоштовно могли вчитися українські студенти. Українсько-німецьке товариство в Берліні, Українська Громада в Німеччині та інші організації видавали українські газети, журнали, друкували літературні та наукові праці.

У роки Другої світової війни жорсткий нагляд і переслідування діяльності інонаціональних громад призупинили публічні акції українських осередків у Австрії та Німеччині; вони активізуються одразу ж після війни.

Мистецький Український Рух (МУР) організовує конференцію письменників та журналістів (1946) в різних містах, де були більші скупчення українців, починають виходити україномовні часописи, оживає діяльність Наукового інституту в Берліні, Українського Вільного Університету (УВУ) в Мюнхені, відновлюються різні форми мистецького життя. В умовах повоєнного розладу і непевності продовжує формуватися феномен української еміграційної культури. До того ж, національні культурно-мистецькі осередки, що вже усталилися в Німеччині та Австрії протягом попередніх років, в подальшому полегшували перебування, працю та навчання тисячам нових переселенців.

1.3. Утворення таборів тимчасового перебування українців у Німеччині та Австрії під час і після Другої світової війни. Після просування радянської армії на Захід, зростало число біженців різних національностей, які змушені були покидати територію Радянського Союзу. На початках більшість із них знаходили притулок у Німеччині та Австрії, де у повоєнний час розрізняємо дві групи емігрантів. Першу склали полонені та насильно вивезені німцями на підневільну працю остарбайтери, а також учасники збройних націоналістичних формувань та політичні емігранти. Другу - цивільні біженці. Обидві групи об'єднував статус, визначений таким поняттям як “переміщені особи” (“Ді-Пі” - Displaced Persons).

Ініціатива щодо влаштування переселенців, матеріальної допомоги, навчання дітей та молоді у 1944-45 рр. належала таким установам як Злучений Українсько-Американський Допомоговий Комітет (ЗУАДК) та Центральне Представництво Української Еміграції Німеччини (ЦПУЕН). Західні союзники зобов'язали Німеччину, що розв'язала війну, дати притулок і забезпечити елементарні життєві умови людям, які опинилися на її території. Емігрантів селили в приміщеннях порожніх фабрик, шкіл, будинків відпочинку тощо. Так почали формуватися табори для “Ді-Пі”, розподілені між американською (50% всіх українців), англійською (25%), французькою та австрійською (15%) зонами.

Згідно статистики ЦПУЕН, до середини 1948 р. у 134 таборах Західної Німеччини перебувало біля 111 тисяч українців. Серед них - значна кількість людей із вищою освітою: інженерів, лікарів, професорів університетів, музикантів, артистів, художників, скульпторів, архітекторів. Від початку заснування таборів життя емігрантів почало набирати організованих форм. Створювалися суспільно-громадські, молодіжні, господарські, політичні товариства та культурно-мистецькі організації, дитячі садки, школи, налагоджувалось церковне і концертне життя. Перебування в еміграції таборяни використовували не лише для влаштування сьогодення, але й забезпечення майбутнього - здобували фах, опановували іноземні мови, вчили дітей, плекали мистецтво. В таборах пройшли творчі випробування композитори, виконавці, художники, актори, тут формувались мистецькі колективи - хорові, інструментальні, театральні, які з часом, у повному складі переїхали до Америки, Канади та інших країн.

Від 1950 року почав діяти договір між комісаріатом союзників та ФРН, згідно якого емігранти перейшли ”під німецьку адміністрацію і на німецьку економіку”. Це означало ліквідацію таборів, на той час вже помітних центрів життя та культурного спілкування українців. Розпочався новий етап емігрантського існування, що вимагав адаптації у чужому ворожому середовищі, або переселення до інших країн. У дисертації стверджується непересічне значення таборів для об'єднання розпорошених за кордоном емігрантів, що уможливлювало плекання рідної мови, освіти, релігії, національних традицій та мистецької культури. З'ясовуються причини і наслідки їх ліквідації, що призвело до громадської демобілізації та часткової денаціоналізації поселенців.

Розділ 2. Культурно-мистецькі осередки українців у таборах Німеччини та Австрії. Театральна і виставкова діяльність.

2.1. Музично-театральне життя: організаційні заходи, виконавський склад, репертуар, суспільно-громадський резонанс. У культурно-мистецьому житті українських емігрантів важлива роль належала театру. У таборах перебувало чимало професійних акторів, режисерів, танцюристів, талант і вишкіл яких сприяв становленню та розвитку театральної справи. Під проводом відомих режисерів Б. Дніпрового, В. Блавацького, М. Тагаєва, Б. Грінченка, Й. Гірняка та інших створювалися колективи, ставились класичні і сучасні вистави. Серед професійних українських театральних труп, що довший час існували в Німеччині були Ансамбль українських акторів В. Блавацького та заснована у Відні Й. Гірняком і О. Добровольською Театральна студія, яка невдовзі переїхала до табору Міттенвальд, одного із найбільших еміграційних осередків західноукраїнської інтелігенції. У Відні працював театр В. Шашаровського, у Зальцбурзі - Український Драматичний театр Г. Совачевої, в Ляндеку - театр Ю. Кононіва, діяли також театральні трупи Б. Грінченка, В. Шимка, М. Тагаєва та ін. Поряд із професійними, майже в кожному таборі працювали аматорські колективи: драматичний театр ім. Садовського в Шляйсгаймі (режисер В. Дрібниця), театри у Берхтесгадені (режисер Г. Тодор), у Фраймані (режисер О. Левицький) та інших містах. Репертуар цих колективів обіймав класичну і сучасну, зокрема заборонену в Україні творчість. Поважне місце в ньому займали українська драматургія, п'єси Лесі Українки (“Оргія”), М. Кропивницького (“Пошилися в дурні”, “Дай серцю волю”), І. Франка (“Украдене щастя”), М. Куліша (“Патетична соната”, “Мина Мазайло”, “Народний Малахій”), Ю. Косача (“Дійство про Юрія Переможця”, “Ворог”), інсценізації творів Т. Шевченка (“Гайдамаки”), М. Хвильового (“Санаторійна зона”) тощо. Велика кількість театральних колективів потребувала упорядкування їхньої діяльності. Для набуття відповідного статусу слід було отримати ліцензію від Театральної Кураторії ЦПУЕН, що дозволяло диференціювати професійні та аматорські трупи.

Наприкінці 1945 р., при ЦПУЕН було створено Українську Культурну Раду, завданням якої було організувати та координувати діяльність творчих колективів, планувати репертуар, вести культурно-освітню роботу. У 1945 р. створюється Об'єднання Мистців Української Сцени (ОМУС), яке очолив В. Блавацький. На Першому з'їзді діячів українського театрального мистецтва (Ауґсбург, 1946) було вироблено статут та плани роботи ОМУС в еміграції, головною метою визначено розвиток українського театрального мистецтва та його гідна презентація. Наступні з'їзди відбулися в Реґенсбурзі (1946, 1948), за участю мистців із різних міст Німеччини та Австрії. Українські театральні колективи в еміграції спромоглися втримати набутий в театрах Києва, Харкова, Львова та інших міст України професійний рівень, зберегти й поновити репертуар, збагатити сценічний досвід.

2.2. Образотворче мистецтво та форми його презентації в емігрантському середовищі українців. Еміграція вже з перших днів потребувала діяльності художників, скульпторів, архітекторів, майстрів народно-ужиткового мистецтва. Насамперед, у сфері духовно-релігійного життя (будівництво церков, створення ікон, культового обладнання) та книжкової ґрафіки (оформлення підручників, календарів, періодичних видань).

Серед мистців, які опинилися на Заході у 1944 р. відзначено діяльність таких як: П. Холодний (молодший), Л. Перфецький, Л. Мудрецький, М. Бутович, С. Гординський, М. Дмитренко, М. Кміт, Е. Козак, В. Ласовський, С. Луцик, Г. Мазепа, П. Мегик, М. Мороз, М. Черешньовський, Г. Крук та інші. Їх творчість на початках переважно зосереджується у таборах Німеччини та Австрії, де діють мистецтвознавчі студії, художні школи, проводяться колективні та персональні виставки. За ініціативою В. Січинського та О. Повстенка в Мюнхені було створено Українську Спілку Образотворчих Мистців (УСОМ), що об'єднала представників різних напрямків (1947-51). За сприянням Спілки у різних містах Австрії і Німеччини відкриваються художні школи (іконоґрафічна Б. Палія-Неїли, ужиткового мистецтва М. Черешньовського тощо), мистецько-ремісничі курси, керамічні майстерні, започатковується журнал “Українське мистецтво”, видаються брошури, буклети, організовуються художні салони, вернісажі, виставки, конкурси. Аналізуються перші табірні виставки: в приміщенні американського Червоного Хреста (Реґенсбурґ, 1945), ужиткового мистецтва (Ауґсбурґ, 1946), малярства, ґрафіки і різьби (Карльсфельд, 1946). Серед позатабірних презентацій відзначається інтернаціональний вернісаж мистців України, Прибалтики та Польщі в Австрії (Бреґенц, Баден-Баден, Зальцбурґ, 1946), де українську творчість представляли М. Бутович, О. Повстенко, Ю. Кульчицький, С. Гординський та ін. Виставковий період 1946-48 рр. був унікальним за інтенсивністю та художньо-естетичним рівнем і помітно вплинув на подальший розвиток творчості українських мистців за межами Батьківщини.

Розділ 3. Освіта та музична творчо-виконавська діяльність як важливі чинники морально-психологічного гуртування української громади в таборах Німеччини та Австрії.

3.1. Освіта українців у Німеччині та її мистецько-музичний компонент. Після закінчення Другої світової війни в таборах, де зосередилося багато дітей, організовується шкільництво. У Міттенвальді, Реґенсбурзі, Берхтесґадені та інших місцях проживання українців, поряд із загальноосвітніми школами, майже одночасно відкривалися музичні, де педагогами на відділах фортепіано, скрипки та вокалу були професійні музиканти - піаністи, інструменталісти, оперні співаки та композитори.

Налагоджується перерване війною навчання українців у вищій школі. Вже в міжвоєнному двадцятилітті українська освіта у Німеччині мала поважні центри, де під керівництвом провідних науковців, зокрема професури з України, навчалося багато наших співвітчизників. У Мюнхені почав працювати Університет, у його викладацькому складі було 66 українців, і вже у 1946 р. на його 8 факультетів подали заяви 800 абітурієнтів-українців. Український Вільний Університет (УВУ) у 1949 р. відкриває Інститут заочного навчання, що сприяло збільшенню контингенту українських студентів. На початку 50-х рр. відновили роботу Український технічно-господарський інститут (Реґенсбурґ), Українська економічна висока школа (Мюнхен), Українська католицька духовна семінарія (Гіршберґ), створений 1926 р. за сприянням О. Скоропадської (дружини колишнього гетьмана) Український науковий інститут (Берлін), розгортає діяльність Наукове товариство ім. Т. Шевченка, його європейський відділ з центром у Сарселі (Франція) починає видавати “Енциклопедію українознавства”.

Архівні документи свідчать про постійну увагу освітніх і наукових закладів до культурно-мистецької проблематики. На звітних Академіях відбувалися концерти кращих українських колективів та солістів-виконавців, прем'єрні покази композиторської творчості. Представляють значний інтерес фонди УВУ, де зберігаються мистецька періодика, рукописні партитури та магнітофонні плівки із записами музичних творів, концертів хорової музики, виступів кобзарів, а також фотонегативи матеріалів археологічних експедицій В. Хвойки, креслення та фотоґрафії інтер'єрів Золотоверхого (до варварської руйнації) та Кирилівського храмів, картини, ікони та інші безцінні пам'ятки української культури. Саме у вищих школах і наукових центрах Німеччини та Австрії, де у повоєнні роки вчилося і працювало велике число українців-біженців, закладався фундамент для української еліти майбутньої світової діаспори, зокрема Америки і Канади.

3.2. Вокально-хорова та інструментальна концертна діяльність. У важких умовах еміграції, демонструючи перед світовою аудиторією високу майстерність, особливо плідно розвивалося сольне, хорове та ансамблево-інструментальне виконавство. Активізації концертної діяльності в таборах сприяли музиканти-фахівці та організаційні заходи: засновується Об'єднання українських музик (ОУМ, Мюнхен, 1946), яке очолив В. Витвицький, а від 1948 - З. Лисько. Діяльність ОУМ була багатогранною: координація науково-музичної та педагогічної праці, поширення української музичної творчості, планування концертних виступів і гастролей.

У третьому періоді еміграції у музичній культурі стає помітною зміна пріоритетів. Хорове виконавство, хоча й продовжує займати значне місце у житті емігрантів, зокрема у таборах, все ж поступається сольній концертній діяльності.

Значною мірою це пояснюється присутністю в Німеччині та Австрії вже знаних артистів, які гастролювали у світі, або працювали на українських оперних і концертних сценах та більш мобільними формами презентації сольного виконавства. У підрозділі аналізується діяльність, зокрема в таборах, визначних співаків та інструменталістів: оперних солістів (О. Руснак, І. Маланюк, Л. Рейнарович, М. Скала-Старицький, К. Чічка-Андрієнко, В. Тисяк, Є. Зарицька, Б. Терен-Юськів, В. Матіяш, Є. Винниченко-Мозгова), піаністів (Л. Горницький, Калина Чічка-Андрієнко, Р. Савицький, Т. Микиша), струнників (О. Сімович, В. Цісик, О. Тарнавська-Когут; А. Вірста, К. Скрипченко, М. Михайловський) та ін.

Хорове життя пожвавлювала присутність серед емігрантів вже знаних у світі колективів та диригентів. Впродовж У 1946-49 рр. в Німеччині та Австрії діяли такі професійних хори та інструментально-вокальні ансамблі як “Україна” Н. Городовенка, Національний хор В. Божика, Капела бандуристів Г. Китастого, Український оперний ансамбль Б. П'юрка, хори “Ватра” Л. Туркевича, “Думка” М. Струка, “Сурма” О. Плешкевича, Оперний ансамбль В. Сулими та інші, що гідно підтверджували в Європі високий рівень українського хорового виконавства. Професійні та кращі аматорські колективи виконували важливу культурну і просвітницьку функцію в життєдіяльності емігрантського середовища. У подальшому вони в більшості виїхали до інших країн, концертували в США, Англії, Франції тощо.

3.3. Внесок композиторів у музичну культуру воєнного та повоєнного періодів. У розділі розглянуто діяльність композиторів, які перебували в еміграції у Німеччині та Австрії, де вони творили, викладали, керували музичними осередками. Перед Другою світовою війною на Заході перебували: О. Кошиць, Ф. Якименко, Р. Печеніга-Углицький, М. Гайворонський, Р. Придаткевич, А. Рудницький. Воєнна еміграція значно доповнила цей ряд. Крізь табірне життя Німеччини пройшли Н. Нижанківський, В. Грудин, Г. Китастий, З. Лисько, С. Туркевич-Лукіянович, М. Фоменко, І. Недільський, І. Вовк, Ю. Фіяла, І. Соневицький і багато інших. Через несприятливі умови праці у післявоєнні роки більшість композиторів переїхали до інших країн, де продовжували збагачувати українську музичну культуру. Наводяться нові дані про життя та творчість у різних жанрах композиторів-емігрантів воєнного та повоєнного періодів, їхній внесок до української та світової культури.

соціальний політичний еміграція культура

ВИСНОВКИ

Підсумовуються основні результати дослідження. Констатується, що у першій половині 20-го ст., під час двох світових воєн та сталінських і гітлерівських репресій, чи не найбільше постраждала Україна. Саме в цей період формується потужна хвиля еміграції українців до Німеччини та Австрії, більшу частину яких склала інтелігенція. Досліджуються умови табірного життя, організація праці, навчання, медичної опіки, піклування про формування світогляду підростаючого покоління, особливі форми культурно-мистецької діяльності емігрантів. В напрочуд складних політичних та економічних умовах життя у таборах для “переміщених осіб” формується феномен національної художньої культури емігрантів. У дисертації аналізується унікальна за масовістю, професіоналізмом та художнім рівнем табірна творчість: театральна, вокально-інструментальна, хорова, композиторська, представників образотворчого мистецтва, що надалі плідно продовжуватиметься в Європі та за океаном. Особливу увагу приділено театральній, виставковій та концертній діяльності, відзначено резонансні виступи хорових колективів, солістів-співаків, інструменталістів. На театральних сценах ставилась українська та європейська класика, а також вилучені із репертуару українських театрів твори Куліша, Винниченка, Багряного та ін. Представники образотворчого мистецтва заклали нові дієві структури творчого життя, продовжені надалі у Європі, а згодом у США та Канаді. Їх живопис, скульптура, ужиткове мистецтво експонується у багатьох музеях, викликаючи подив модерними формами та виразними національними ознаками. У церковній архітектурі відчутні стильові ознаки вітчизняного храмового будівництва різних регіонів України. Багато співаків, інструменталістів, зберігаючи національне світовідчуття, стали солістами світового масштабу, а хорові та вокально-інструментальні бандурні капели заклали надійне підґрунтя для подальшого розвитку українського хорового та інструментального виконавства в різних країнах світу.

Мистецько-культурна діяльність сприяла згуртуванню української громади у чужинному середовищі, пролонгації усвідомлення емігрантами своєї національної ідентичності, примножувала творчі досягнення попередників, плекала традиції, забезпечувала престиж і перспективу відродження нації.

У Додатках подано карти-схеми поділу Німеччини та Австрії на окупаційні зони, ксерокопії табірних документів, світлини з приватних архівів, копії табірної преси, тогочасні концертні афіші, довідки про європейських композиторів того періоду, епістолярну спадщину.

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Білас О. Театральне життя української діаспори в Німеччині наприкінці Другої світової війни / О. Білас // Науково-популярний журнал з питань театрального мистецтва : Український театр. - Київ, 2006. - № 4. - С.20-24.

2. Білас О. Образотворче мистецтво української еміграції в Німеччині середини 40-х років ХХ ст. / О. Білас // Вісник Львівської національної академії мистецтв. - Львів, 2006. - Вип. 17. - С. 315-323.

3. Білас О.Л. Мистецтво української еміграції в таборах Німеччини наприкінці Другої світової війни / О. Білас // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв. - Київ, 2007. - №1. - С. 63-68.

4. Білас О. Хорова діяльність української еміграції в Німеччині кінця Другої світової війни / О. Білас // Наукові збірки ЛНМА ім. М.В. Лисенка : Музикознавчі студії. - Львів : Сполом, 2007. - Вип. 16. - С. 28-34.

Размещено на Allbest.ru