Книгозбірня "Студіону" у Львові (1909-1940 роки)

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНА БІБЛІОТЕКА УКРАЇНИ ІМЕНІ В. І. ВЕРНАДСЬКОГО

Спеціальність 27.00.03 - книгознавство, бібліотекознавство, бібліографознавство

УДК 026. 07 (477. 83 - 25)

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

КНИГОЗБІРНЯ «СТУДІОНУ» У ЛЬВОВІ (1909-1940): ІСТОРІЯ, СУЧАСНИЙ СТАН ФОНДУ

Кривенко Маргарита

Олександрівна

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор КОВАЛЬЧУК ГАЛИНА ІВАНІВНА, Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, завідувач відділу стародруків та рідкісних видань

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор КІВШАР ТАЇСІЯ ІВАНІВНА, Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, старший науковий співробітник Інституту біографічних досліджень кандидат історичних наук ДЗЮБА ОЛЕНА МИКОЛАЇВНА, Інститут історії України НАН України, старший науковий співробітник

Захист відбудеться «30» березня 2010 р. о 13. 00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.165.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) наук у Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського за адресою: 03039, м. Київ, просп. 40-річчя Жовтня, 3.

З дисертацією можна ознайомитися у читальному залі бібліотекознавчої літератури Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського за адресою: м. Київ, просп. 40-річчя Жовтня, 3.

Автореферат розіслано 25 лютого 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат економічних наук А. О. ЧЕКМАРЬОВ

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження і стан наукової розробки теми. Розбудова незалежної держави вимагає глибокого вивчення минулого України, її історико-культурних традицій, духовної спадщини. Особливої ваги у руслі державних орієнтирів набуває робота з виявлення об'єктів національного надбання, ретельного їх обліку, наукового опрацювання, належного пошанування та збереження.

Серед історичних цінностей минулого значну частку складають книжкові та рукописні зібрання, колекції, приватні бібліотеки, які внаслідок суспільно-політичних подій зазнали реорганізацій. Розпорошені між бібліотеками, музеями, архівами України та поза її межами, «розчинені» у їхніх книгосховищах, ці унікальні комплекси сьогодні є об'єктом і, водночас, вагомим джерелом широкого кола наукових досліджень, насамперед - історико-книгознавчих.

У цьому контексті актуальним є звернення до історії книгозбірні «Студіону» у Львові, яка нерозривно пов'язана з іменами відомих церковних і громадських діячів, братів Шептицьких - галицького митрополита Андрея та ігумена Студитів архімандрита Климентія. Завдяки їм була сформована одна з найбільших (понад 60 тис. од. зб.) та, з огляду на унікальну колекцію з візантиністики, найкращих наукових бібліотек Галичини міжвоєнного періоду з найсучаснішим обладнанням. У лютому 1940 р., після встановлення радянської влади на західноукраїнських землях, бібліотека «de jure» була ліквідована як самостійна інституція; «de facto» припинила своє існування у березні 1946 р. після Львівського собору. Основна і найцінніша її частина увійшла до Львівської філії БАН УРСР (нині - Львівська національна наукова бібліотека України ім. В. Стефаника, далі - ЛННБУ).

Через відомі ідеологічні причини історія цієї книгозбірні була поза увагою дослідників і досі залишається недостатньо вивченим і оціненим явищем української культури та духовності. Поверхневе уявлення про неї дають публікації, присвячені аналізу життя і діяльності митрополита Андрея Шептицького, зокрема, його меценатства та історії чернецтва Студійського уставу, що містять здебільшого скупі відомості та згадки, часто недостовірні, інколи базовані на припущеннях. Отже, дотепер немає ґрунтовного історико-книгознавчого дослідження цієї, за висловом самого засновника, «візантійської» бібліотеки, не створено її наукового каталогу чи опису. Все це зумовлює доцільність такої праці, здійсненої на основі першоджерел.

Реконструкція тематико-типологічної структури фонду книгозбірні, якій ще 100 років тому належала особлива роль в екуменічному русі, є важливою сьогодні в національному, культурологічному, книгознавчо-бібліотекознавчому аспектах.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в рамках науково-дослідних тем Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (далі - НБУВ) «Книжкові та рукописні пам'ятки: історико-культурні дослідження бібліотечних зібрань, колекцій та рідкісних видань» (реєстраційний № 0102U000510), «Унікальні книжкові та рукописні фонди: науковий опис, державна реєстрація» (реєстраційний № 0107U000172) та в межах наукових досліджень ЛННБУ: «Історія бібліотечної справи Галичини (XVI - I половина ХХ ст.)» (реєстраційний № 01034002416), «Українські книжкові та рукописні зібрання Центрально-Східної Європи» (реєстраційний № 0105U002442).

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є комплексне вивчення історії створення, функціонування книгозбірні «Студіону», реконструкція її долі та аналіз теперішнього стану фонду.

Основними завданнями визначено:

· виявити і опрацювати джерельну базу дослідження;

· проаналізувати передумови заснування книгозбірні як результат різнобічної діяльності митрополита Андрея Шептицького;

· у контексті мистецьких цінностей розглянути історію будівель; оформлення книжкових знаків;

· дослідити джерела поповнення фонду бібліотеки; з'ясувати внесок фундатора та інших осіб у справу комплектування, опрацювання й зберігання зібрання; відтворити їхні біографії;

· визначити коло користувачів книгозбірні, окреслити їхні читацькі запити;

· простежити переміщення книжково-рукописної спадщини «Студіону» та визначити сучасні місця її зберігання; скласти бібліографічний реєстр виявлених фрагментів;

· здійснити наукову реконструкцію розпорошеного фонду; дати характеристику його теперішнього стану;

· визначити його історико-книгознавчу та бібліографічну цінність, місце і значення у системі бібліотечної справи України.

Об'єктом дослідження є книгозбірня «Студіону» у Львові, яка сьогодні не становить єдиного комплексу.

Предмет дослідження охоплює питання походження, розвитку та ліквідації книгозбірні у контексті трансформації бібліотечної мережі Львівщини після вересня 1939 р., наукову реконструкцію її розформованих книжково-рукописних колекцій.

Хронологічні межі дослідження: початок ХХ ст. - початок ХХІ ст., на які припадають функціонування бібліотеки, ліквідація, розпорошення та втрати, дослідження сучасного стану фонду.

У методологічну основу дисертації покладено системний принцип дослідження, який дає змогу цілісно представити структуру та склад книгозбірні «Студіону» і, одночасно, розглянути її як інтегральну частину бібліотечної мережі України. Використано загальнонаукові методологічні принципи: історизму, що сприяло висвітленню історії досліджуваного формування на тлі епохи; наукової об'єктивності та достовірності. Окрім основних методів історичного дослідження - історико-описового, порівняльного, хронологічного та ін., застосовано спеціальні - історико-книгознавчий, предметно-тематичний, структурно-типологічний, а також джерелознавчий, архівознавчий, бібліографічний, просопографічний аналізи. Застосування загальних методик книгознавчої реконструкції бібліотечних зібрань та приватних колекцій було викликано необхідністю при встановленні складу і змісту книгозбірні «Студіону».

Наукова новизна дослідження. Дисертація є першим в Україні спеціальним монографічним дослідженням історії книгозбірні «Студіону» у Львові та сучасного стану її фонду. На основі широкої джерельної бази вперше:

розкрито концепцію створення митрополитом Андреєм Шептицьким «візантійської» бібліотеки, яка стала вагомим внеском у національний духовно-культурний простір;

розглянуто мистецькі цінності книгозбірні як результат меценатської діяльності її фундатора;

вивчено процес комплектування бібліотечного фонду; зібрано довідково-біографічний матеріал про працівників та читачів книгозбірні;

встановлено основні періоди її історії; відтворено ліквідаційні процеси бібліотеки та картину переміщення її книжково-рукописних колекцій; окреслено втрати;

визначено місця знаходження фрагментів досліджуваного формування в установах Львова та Києва; виявлено, обліковано та науково описано близько 1 000 од. зб. зі «Студіону»; складено їхній реєстр; охарактеризовано теперішній стан фонду;

здійснено наукову реконструкцію складу і змісту розпорошеного зібрання; розкрито його специфіку та унікальність; обґрунтовано доцільність занесення книжкових і писемних пам'яток «Студіону» до Державного реєстру національного культурного надбання.

Практичне значення дисертації. Запропоновані в дисертації шляхи та можливості здійснення реконструкції розпорошених бібліотек є внеском у розвиток загальної методики аналізу історичних колекцій і використовуються у роботі з виявлення, реєстрації, паспортизації зібрань і колекцій, «розчинених» у фондах найбільшого книгосховища Західної України - ЛННБУ. Це сприяє науковому розкриттю зосереджених у ньому унікальних історико-культурних формувань, дає змогу створити відповідну базу даних, розширити сферу інформації і представити цілісну картину мережі українських бібліотек краю міжвоєнного періоду.

Встановлений особисто автором значний за обсягом біографічний матеріал про осіб, пов'язаних з книгозбірнею «Студіону» (Додаток А), поповнює довідкові, навчальні та історико-краєзнавчі видання.

На основі реєстру виявлених і науково опрацьованих фрагментів бібліотеки (Додаток Б) формується зведений каталог її друків, який стане суттєвим доповненням ретроспективної складової Українського бібліографічного репертуару.

Особистий внесок здобувача. Всі результати наукового дослідження належать автору дисертації одноосібно.

Апробація результатів дисертації. Наукове дослідження здійснювалося впродовж 2005-2009 рр. Результати дослідження оприлюднено в доповідях, виголошених на п'яти міжнародних наукових конференціях: «Історія релігій в Україні» (Львів, 2006), «Роль бібліотек у формуванні єдиного науково-інформаційного простору України» (Київ, 2006), «Інтернет/екстранет-ресурси в наукових бібліотеках» (Київ, 2007); «Книжкова та рукописна культура Західної України: історія, методологія, джерельна база» (Львів, 2008), «Русский язык в семье славянских и мировых языков в эпоху глобализации» (Алушта, 2009); та двох вітчизняних: «Книга у Львові (ХІХ - перша половина ХХ ст.): книгознавчий і джерелознавчий аспекти» (Львів, 2006), «Книга у Львові (XVIII-XX ст.): видавництва, бібліотеки, історичні колекції» (Львів, 2007). За темою дисертації опубліковано десять праць, сім з них - у ВАКівських виданнях.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів з висновками до кожного з них, загальних висновків, трьох додатків: додаток А «Книгозбірня «Студіону» в іменах»; додаток Б «Рєстр фрагментів книгозбірні «Студіону»; додаток В «Книгозбірня «Студіону» в ілюстраціях»; та списку використаних джерел, що налічує 352 позиції (з них 124 - архівних). Загальний обсяг дисертації становить 328 сторінок, з них 156 - основного тексту.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У «Вступі» обґрунтовано актуальність теми дисертації, окреслено зв'язок дисертаційного дослідження з науковими програмами та планами; сформульовано мету і завдання наукової праці; визначено об'єкт і предмет, основні методи та джерела дослідження; з'ясовано наукову новизну роботи та її практичне значення; подано відомості про апробацію основних положень дисертації, її структуру.

У першому розділі «Історіографія та джерельна база дослідження» проаналізовано літературу двох основних тематичних напрямів («Андрей Шептицький» та «Студійське чернецтво»), яка є нечисленною з огляду на означену тему дисертації і цілісної картини щодо бібліотеки «Студіону» не подає (1.1); окреслено комплекс архівних матеріалів та фрагменти розпорошеного бібліотечного зібрання, на основі яких висвітлено історію, охарактеризовано сучасний стан фонду та проведено реконструкцію книжково-рукописних колекцій «Студіону» (1.2).

Аналіз опублікованих джерел (підрозділ 1.1) показав, що стислі відомості про книгозбірню «Студіону» займають марґінальне місце при висвітленні багатоаспектної діяльності Андрея Шептицького та історії Студійського чернецтва. Найбільш цінною є публікація о. Климентія Шептицького «Митрополит Андрей і обновлення східньої чернечої традиції» («Богословія», 1926), оскільки містить першу згадку про походження бібліотеки та кількісну характеристику зібрання станом на 1926 р. (10 000 од. зб.).

До кінця 80-х років ХХ ст. історія УГКЦ вивчалася поза Україною. Серед авторів діаспори, які побіжно торкалися історії та долі бібліотеки «Студіону», назвемо о. А. М. Аммана, проф. Східного інституту в Римі, ієромонаха Марка (Стека), о. В. Пелеха.

Із книжкових видань, що з'явилися друком за кордоном у пострадянський час, на увагу заслуговує монографічне дослідження А. Юдіна «Леонид Федоров» (М., 2002) про студитського ієромонаха, префекта «Студіону» у 1910-1914 рр., учасника і свідка становлення книгозбірні.

Інформацію про бібліотеку періоду Другої світової війни одержуємо із спогадів євреїв К. Левіна та Д. Кахане, які за сприянням братів Шептицьких переховувалися в бібліотеці Митрополита та «Студіоні». Ці мемуари подають дані про обсяг і зміст бібліотечного зібрання, містять штрихи до портретів ченців-студитів та відомості про їхню роль у діяльності бібліотеки того періоду.

У вітчизняних та зарубіжних публікаціях початку 1990-х рр. (І. Мицька, ієродиякона Мануїла, о. Є. Небесняка, А. Дзедзика, І. Сурмача, О. Магері) згадки про бібліотеку «Студіону» зводяться до констатації факту існування такої фундації та однозначної оцінки унікальності її фонду, а, відтак, нових відомостей про книгозбірню не несуть.

Лише з отриманням науковцями доступу до закритих архівів та оприлюдненням їхніх матеріалів: «Митрополит Андрей Шептицький: документи і матеріали: 1941-1944» (К., 2003), «Митрополит Андрей Шептицький у документах радянських органів державної безпеки (1939-1944 рр.)» (К., 2005) вдалося частково дослідити окремі моменти створення та функціонування бібліотеки.

Львівські дослідники О. Нога, О. Ріпко, С. Хижняк, Д. Посадська, розглядаючи внесок Андрея Шептицького у розвиток церковного мистецтва Галичини початку ХХ ст., побіжно торкаються матеріальних вартостей «Студіону».

Важливе значення для реконструкції найціннішої його частини мають сучасні наукові каталоги: нотолінійних рукописів ХVI-ХVIІІ ст. (Львів, 1979, уклад. Ю. Ясіновський, О. Дзьобан), інкунабул (Львів, 1974, уклад. Р. Луцик), палеотипів (К., 1986, уклад. Р. Харабадот, Р. Біганський), кириличних стародруків ЛННБУ (Львів, 1993, уклад. Я. Ісаєвич, В. Фрис; 1996, авт.-уклад. В. Фрис; 2000 і 2002, авт.-уклад. О. Колосовська, С. Гацкова) та інших установ, зокрема Державного музею книги і друкарства України (К., 1990, уклад. В. Гончарук), які включають й рукописно-книжкову спадщину «Стуіону».

Колекція кириличних стародруків бібліотеки стала предметом вивчення завідувача відділу рідкісної книги ЛННБУ О. Колосовської. Наукові описи і короткі характеристики окремих збережених студіонівських пам'яток присутні також у публікаціях працівників цього відділу (І. Качур, Д. Коваль-Гнатів) та інших львівських дослідників давньої книжки - Я. Ісаєвича, Ю. Ясіновського, Я. Запаска.

При проведенні книгознавчої реконструкції виявленого фрагменту бібліотеки «Студіону» використано напрацювання науковців НБУВ Л. Мухи, Л. Дубровіної, Г. Ковальчук, Л. Лисенко; ЛННБУ - С. Арсірій. Корисними виявились окремі дисертаційні дослідження книжкових і архівних колекцій та зібрань різних регіонів України (С. Міщука, Є. Біленького, І. Римарович, Н. Миронець, С. Булатової, Г. Бородіної, В. Мозгової, Т. Мяскової та ін.).

У реконструкції бібліотеки прислужився і досвід роботи з пам'ятками писемності та друку зарубіжних колег (П. Ґрімстед Кеннеді, У. Пашкевич, М. Матвіюва, Й. Шоцького, М. Афанасьєва, С. Фунтікової та ін.).

Основою для висвітлення історії книгозбірні став значний масив документальних джерел вітчизняних архівів Львова і Києва (підрозділ 1.2): державних (ЦДІА України у Львові, Державного архіву Львівської області (ДАЛО); наукових бібліотек (НБУВ, ЛННБУ); архівів інших установ (Президії НАНУ, Святоуспенської Унівської лаври, Львівської галереї мистецтв), а також закордонних (Національного Закладу ім. Оссолінських у Вроцлаві (НЗіО), які дали можливість умовно виокремити три основні періоди історії бібліотеки та висвітлити особливості кожного з них. До найважливіших джерельних комплексів відносяться зосереджені у ЦДІА України у Львові:

1) Ф. 577 «Товариство «Студіон», що містить фрагменти карткового каталогу, уривок інвентарного опису, переліки книжок, придбаних для бібліотеки шляхом купівлі, акти прийому дарів від окремих осіб чи установ, списки «ревіндикованих» видань, частину документів про передачу зібрання «Студіону» до Львівської академічної установи тощо. Отже, частково розкриває два останні періоди історії книгозбірні;

2) Ф. 684 «Протоігуменат монастирів чину св. Василія Великого», де знайдено два зошити-томи «Літопису монастиря св. священомученика Йосафата Студійського Уставу у Львові, вул. Петра Скарги, Ч. 2а», які є чи не єдиним на сьогодні документальним джерелом, що фіксує інформацію про заснування й розвиток бібліотеки на початковому етапі, організацію внутрішньої роботи, окремих її працівників, читачів та їхні запити.

З численних документів зазначеного вище архіву, які характеризують діяльність Львівської митрополії окресленого періоду, найбільше прислужилися матеріали ф. 409 «Центральна адміністрація столових маєтків греко-католицької митрополії», оскільки безпосередньо стосуються історії будинків книгозбірні. Встановленню мистецьких цінностей бібліотеки сприяло опрацювання матеріалів ДАЛО та архіву Львівської галереї мистецтв.

Картину переміщень і розпорошень книжково-рукописних колекцій студіонівського зібрання у передвоєнний (1940) і післявоєнний (1945-1947 рр.) періоди документально відтворюють матеріали архівів та відділів рукописів ЛННБУ, НБУВ, НЗіО, Президії НАНУ.

Для створення біограм працівників та читачів бібліотеки використано документи ЦДІА України у Львові, передусім особові фонди А. Шептицького (ф. 358), І. Шендрика (ф. 369), Р. Хомина (ф. 377); особові справи Г. Дворянина (ф. 408, спр. 720), М. Лади (ф. 408, спр. 730) та ін.; у ДАЛО - архівна кримінальна справа І. Шендрика (ф. Р-3258, спр. П-14262); в архіві ЛННБУ - особові справи працівників бібліотеки (спр. 136) та архівні довідки (спр. 53) в архіві Святоуспенської Унівської лаври тощо.

Базою для бібліографічно-книгознавчого дослідження розпорошеного зібрання та характеристики сучасного стану фонду стали друки ХV-ХХ ст. (близько 1 000 од. зб., з них майже половина примірників - давня книга), виявлені в установах Львова і Києва.

У роботі використано також науково-пошуковий та довідковий апарат бібліотек, у першу чергу - генеральний алфавітний каталог, каталоги і картотеки спеціалізованих відділів ЛННБУ.

У другому розділі дисертації «Заснування та розвиток книгозбірні «Студіону» (1909 - лютий 1940 рр.)» досліджено передумови її виникнення (2.1), історію будинків, інтер'єрів, бібліотечних знаків (2.2), шляхи формування бібліотечного зібрання (2.3), внутрішньо-організаційну роботу та її виконавців (2.4), контингент читачів та їхні запити (2.5).

У підрозділі 2.1 розглянуто походження назви «Студіон», яка веде свій початок від 463 р., коли до Константинополя прибув римський патрицій Студій, що збудував там храм св. Іоанна Хрестителя і заснував монастир при ньому, який отримав назву «Студіон». 795 р. чернець Теодор, знаний нині як Теодор Студит, ставши ігуменом монастиря, організував при ньому бібліотеку, скрипторій для переписування рукописів, школу для навчання духовенства. Св. Теодор Студит відомий у християнському світі як автор Статуту-типікону, т. зв. Студійського уставу, який в Україні-Руси був запроваджений в ХІ ст. св. Феодосієм Печерським для ченців Києво-Печерського монастиря, звідки поширився серед інших монастирів Київської Русі, а також усієї Східної Європи.

Особливу увагу приділено постаті митрополита Андрея Шептицького, який на початку ХХ ст. відіграв вирішальну роль у відродженні та розвитку Студійського чернецтва в Галичині та сприяв його впровадженню в українській католицькій Церкві.

Простежено розвиток Студійського чернецтва на етнічних українських землях від перших груп віруючих, що виникли на Львівщині у 1898-1899 рр., до часу Другої світової війни.

Заакцентовано увагу на фундації Андрея Шептицького - львівському «Студіоні св. Іоанна Хрестителя» (на зразок константинопольського) - своєрідному науково-культурному осередку ченців-студитів, заснованому з метою виховання високоосвіченого духовенства, який об'єднував монастир, товариство, науковий інститут, архів, іконописну школу, бібліотеку.

У підрозділі 2.2 висвітлюються художні цінності книгозбірні, представлені різними мистецькими жанрами: архітектурою, іконним малярством, книжковою графікою, більшість з яких - зразки українського модерну (сецесії); розкривається участь у їх творенні провідних митців тогочасної доби. Досліджено історію будинку колишньої Дяківської бурси, зведеної у 1903-1904 рр. (архітектори І. Левинський, О. Лушпинський, Т. Обмінський, Є. Нагірний). Саме цю церковну споруду 1909 р. Митрополит передав студитам під нову обитель, де була започаткована книгозбірня. Встановлено точне місце розташування студитської каплиці та описано її інтер'єр (настінний живопис, запрестольні ікони), який на замовлення і коштом владики Андрея у 1911-1912 рр. був художньо оформлений під керівництвом М. Бойчука. Зауважено, що перенесення бібліотеки у нове приміщення, побудоване у 1936-1937 рр. (автор проекту О. Пежанський) реалізувало давній намір Андрея Шептицького, оскільки розміщення книгозбірні в стінах монастиря обмежувало доступ до неї читачів.

Констатовано, що до творення книжкових знаків самого Митрополита та його фундацій був залучений М. Сосенко. Книгозбірня володіла двома печатками, в композиційному оформленні спроектованими на основі екслібриса «Студіону» роботи цього відомого галицького художника. Ці книжкові знаки - єдино відомі свідки вживання повної назви «Студіону» та його бібліотеки, що дає підставу стверджувати про її існування ще на початку ХХ ст., а не вести історію книгозбірні від побудови спеціального приміщення, як це робили окремі дослідники.

Особливе місце у роботі відведено питанню формування бібліотечного зібрання; простежено його хронологічну послідовність; показано активну участь та фаховий підхід у цій справі фундатора (підрозділ 2.3). Встановлено, що бібліотека поповнювалася, передусім, цілісними зібраннями і колекціями релігійних та світських діячів: першою була придбана приватна бібліотека о. В. Копитчака; у 1909-1913 рр. - італійського священика та ченця А. Пальмієрі; у вересні 1926 р. - історика М. Залізняка; у міжвоєнний період - німецького філолога, візантиніста К. Крумбахера. Розглядаючи зібрання з точки зору походження, виявлено фрагменти інших бібліотек, книжки та рукописи з яких «осіли» у фонді «Студіону». Серед власників - галицький митрополит М. Левицький, український композитор М. Лисенко, іноземні бібліофіли Ж.-Ж. Дортус де Меран та В. фон Ден.

Відмічено, що примноження книгозбірні відбувалося шляхом купівлі цінних і рідкісних друків, рукописів, архівних матеріалів у антикварно-букіністичних магазинах, у колекціонерів, охоплюючи найважливіші центри книгодрукування і побутування церковно-релігійної літератури (Вільнюс, Одеса, Київ, Москва, Санкт-Петербург, Варшава та ін.).

Ефективному поточному комплектуванню бібліотеки сприяло вивчення самим фундатором інформаційно-рекламної продукції європейських книжково-видавничих фірм (Лейпциг, Відень, Париж), листування з редакціями та замовлення щойно виданої необхідної літератури.

У 30-х роках лише за рахунок дарунків окремих осіб (Б. Барвінського, І. Шендрика, Г. Дворянина, Р. Зубика, В. Євтимовича) книгозбірня збільшила свій фонд майже на 25 тис. од. зб.

У другій половині 30-х років книгозбірня студитів збагатилася надходженнями з Митрополичих палат: ймовірно, що саме в цей період влилася бібліотека Греко-католицької митрополичої капітули; наприкінці 1938 р. був перенесений Митрополичий архів, що нараховував приблизно 10 000 фасцикул і став невід'ємною складовою книгозбірні.

У бібліотеці був сформований цінний депозитарний фонд зі збірок відомих осіб: митрополита А. Шептицького, священиків М. Лади та П. Хомина, письменниці К. Гриневичевої, президента Апеляційного суду у Львові А. Червінського; містив також архів столових маєтків Греко-католицької митрополії в Перегінську.

У підрозділі 2.4 зосереджено увагу на реконструкції організації внутрішньої роботи, з'ясуванні ролі та внеску окремих її працівників.

Функціонування бібліотеки на початку забезпечувалося переважно самими студитами, що не могло не позначитися на якості роботи: індивідуальний облік не вівся; картковий каталог започатковано лише у 1926 р.; фонд не був належно впорядкованим. У новому приміщенні для налагодження бібліотечної роботи Андрей Шептицький залучив фахівців із світських осіб (І. Шендрика, Б. Барвінського). Встановлено, що у книгозбірні працювали: ієромонах Януарій (Яків Федюк), о. Рафаїл (Роман Хомин), послушник Володимир Котович, ієромонах Тит (Тимотей Процюк), ієромонах Йоанн Петерс та ін. У 1937 р. ієромонах Климентій Шептицький, під управою якого з 1926 р. перебувала книгозбірня «Студіону», склав правила користування бібліотекою. Книгозбірня здійснювала реставрацію пошкоджених книжок у «Бібльосі» - фабриці паперових виробів і друкарні, які 1931 р. відкупив Андрей Шептицький, а особливо цінні та рідкісні книги реставрували у Митрополичому архіві. Доведено, що бібліотека «Студіону» проводила книгообмін і докомплектування фондів інших студитських бібліотек.

Як показано у підрозділі 2.5, контингент читачів у перший період існування бібліотеки через обмежений до неї доступ був відносно невеликий (світське і чернече духовенство) з чітко визначеним колом зацікавлень і потреб. Використовувалися церковні видання для щоденної душпастирської діяльності. Суто науковими інтересами керувалися оо. В. Лаба, М. Каровець, Й. Сидорів, німецький священик А. Ціґлер. З освітньою метою книжки слугували українським та іноземним священикам: о. Й. Аліянчічу, о. Б. Меервельдговену, о. П. Гречишкину, о. П. Табінському. Мистецьку літературу «Студіону» як осередку іконописного мистецтва використовували вихованці Духовної Семінарії та особи, які навчалися церковному розпису.

На завершальному етапі розвитку бібліотеки відомі факти користування її зібранням світськими особами, які цікавились літературою з історії України. книгозбірня мистецький рукописний спадщина

У третьому розділі «Переміщення і втрати книгозбірні «Студіону» проаналізовано долю бібліотеки у контексті ліквідаційних процесів бібліотечної мережі після встановлення радянської влади на західних землях України (3.1), під час Великої вітчизняної війни (3.2) та в повоєнний період (3.3).

У підрозділі 3.1 відтворено переміщення книжково-рукописних колекцій бібліотеки у 1940-1941 рр. та перші втрати, зумовлені передачею зібрання Львівській філії БАН УРСР. Встановлено, що до початку війни до академічної установи було перевезено 3 000 томів.

У підрозділі 3.2 досліджено, що під час німецької окупації реорганізаційних змін книгозбірня не зазнала. Однак, залишаючись захищеною статусом приватної бібліотеки Андрея Шептицького, в цей трагічний період вона виконувала невластиву для таких закладів функцію - стала місцем порятунку львівських євреїв, які одночасно брали участь у впорядкуванні бібліотеки.

У підрозділі 3.3 заакцентовано увагу на спробах Ю. Меженка у 1945 р. вивезти книгозбірню до Києва; детально розглянуто процес «розчинення» бібліотечного зібрання в 1946-1947 рр. у межах структурних підрозділів Львівської академічної установи згідно з їх профілями комплектування; простежено його розпорошення і в подальші роки (Київ, Москва); визначено втрати. У роботі подано перелік установ Львова та Києва, де сьогодні знаходяться фрагменти бібліотеки.

Четвертий розділ «Реконструкція книжково-рукописних колекцій «Студіону». Сучасний стан фонду» присвячений характеристиці рукописної збірки бібліотеки, відновленої за фрагментом каталогу (4.1), аналізу складу і змісту розпорошених частин зібрання на базі виявлених друків у фонді ЛННБУ (4.2) та інших місцях зберігання фрагментів бібліотеки (4.3). Особлива увага звернена на багату колекцію візантиністики: праці з історії Візантії, візантійського християнства, пост-візантійської спадщини в слов'янських державах і культурах.

Одним із важливих напрямків здійснення бібліографічної реконструкції фонду «Студіону» стало опрацювання виявленої облікової документації книгозбірні, насамперед фрагменту каталогу, що містить 1071 картку з описами 958 друків і рукописів. Це дало можливість скласти уявлення про різноманітність змісту рукописної збірки та гіпотетично представити її кількість та цінність. У підрозділі (4.1) встановлено, що у збірці домінували кириличні манускрипти, серед іншомовних - теологічні трактати, писані латиною. Охоплювала вона політематичну літературу, характерну для релігійної бібліотеки: богослужбові, головні біблійні, теологічні та церковно-повчальні книги, низку релігійно-виховних, навчальних творів та літературу з церковного канонічного права; наявні манускрипти з історії Церкви, філософії, схоластики. Рукописна збірка не була обмежена територіально: фонд бібліотеки увібрав рукописи з різних регіонів, здебільшого України і Білорусії, головно церковнослов'янською мовою. Особливо цінним є студіонівський примірник першої частини «Історії Русів» Г. Кониського (ХІХ ст.), створений з рукописного першоджерела, що підтверджує авторство білоруського архієпископа. Охарактеризовано художнє оформлення збірки, яка включала чималу кількість Ірмологіонів - зразків східнослов'янської традиції розкішного оздоблення творів рукописання.

Шляхом вивчення наукової літератури та попримірникового перегляду ретроспективних книжкових фондів проводився пошук друків «Студіону», передусім у сховищах ЛННБУ. Поданий у підрозділі 4.2 хронологічний, тематичний, мовний аналіз виявлених, опрацьованих і науково описаних 862 од. зб. (з них 383 - це книги ХV-XVIII ст.) показав, що книжкова спадщина «Студіону» містила значний комплекс пам'яток європейського книгодрукування, серед яких інкунабули (зафіксовано продукцію краківського видавця Швайпольта Фіоля). Окраса колекції палеотипів - «Біблія», видрукована у Празі в 1518 р. Франциском Скориною. Церковнослов'янську кириличну книгу першої половини ХVI ст. репрезентують венеціанські друки південнослов'янського видавця Божидара Вуковича. До раритетів «Студіону» слід віднести також єдиний збережений в Україні примірник сербського стародруку «Тріоді цвітної» (1566). Студіонівська колекція палеотипів, надрукованих латинським шрифтом, представлена виданнями провідних західноєвропейських видавничих фірм - І. Фробена, І. Гервагена, П. Квентеля та ін. За тематичним спрямуванням це, головно, богослужбові книги, патристика, історична і художня література.

Бібліотечне зібрання «Студіону» характеризується наявністю значної кількості кириличних друків другої половини ХVI-ХVIІІ ст. Найчисельнішими у цій колекції є видання, які вийшли з українських друкарень і з верстатів приватних друкарів Львівщини, зокрема: Івана Федорова, Михайла Сльозки, Арсенія Желіборського, Львівського Успенського братства, Унівського Святоуспенського монастиря. Закономірним було поповнення бібліотеки виданнями друкарень Волині (Почаєва, Острога, Дермані). Цікавою у «Студіоні» була добірка кириличних давніх книг, виданих на теренах Центральної і Північної України (Київ, Чернігів, Новгород-Сіверський). Закордонні кириличні видання, які складають 25 % від виявленого книжкового фонду «Студіону» цього періоду, репрезентовані російськими друками (Москва, Санкт-Петербург), а також продукцією відомих видавничих центрів Західної Європи (Венеція, Рим, Відень).

Серед латинських стародруків другої половини ХVI-ХVIІІ ст. виявлено прижиттєві видання першорядних зарубіжних авторів богословської, філософської, історичної наук (Лева Алляція, Йосифа Алоїзія Ассемані, Юстина Феброні, Жана Батіста Меллі та ін.).

При опрацюванні видань ХІХ-ХХ ст., які теж становлять значну історико-книгознавчу, наукову, культурологічну вартість, звернено увагу на реконструкцію часово-просторової картини їхнього переміщення у сховищах ЛННБУ. Основний акцент зроблено на сукупності чинників (авторський склад, тематичне спрямування, видавничі організації), які визначили їхню долю.

Підрозділ 4.3 доповнює інформацію про книжкову колекцію «Студіону» на підставі виявлених 108 од. зб. в інших установах Львова та Києва і завершує характеристику бібліотечного зібрання «Студіону» як джерелознавчої бази для різнорідних досліджень.

ВИСНОВКИ

1. Опрацювання архівних матеріалів, виявлення і вивчення розпорошеної книжково-рукописної спадщини «Студіону» сприяли досягненню поставленої мети - створенню наукової розвідки з історії «візантійської» бібліотеки у Львові. Всебічне дослідження цієї теми розширило знання про багатоаспектну (релігійну, суспільно-культурну, меценатську) діяльність Андрея Шептицького, засвідчило його вагомий внесок у національний духовно-культурний простір. Саме формування греко-католицьким митрополитом такої інституції, яка б збирала і зберігала, перш за все, наукові джерела для студіювання і поширення знань про християнський Схід - його історію, культуру, духовність - визначило специфіку і унікальність книгозбірні. Тому її роль слід розглядати і оцінювати значно ширше - не лише на регіональному чи культурологічному рівнях, а й у загальнонаціональному масштабі.

2. Уперше досліджено історію будинків книгозбірні, пов'язаних з іменами відомих архітекторів (І. Левинський, О. Лушпинський, Т. Обмінський, Є. Нагірний, О. Пежанський). Вивчена технічна документація дозволила встановити точне розташування студитської Святоіванівської каплиці, розписаної митцем М. Бойчуком, що уможливлює подальші розшуки фресок, віднайдення яких стане єдиним свідченням львівського періоду творчості відомого художника.

Уперше зібрано і подано відомості про книжкові знаки «Студіону» та його бібліотеки; виявлено авторство п'яти екслібрисів Андрея Шептицького та його фундацій (М. Сосенко). Таким чином, висвітлено мистецькі цінності бібліотеки (архітектуру, фрескове оформлення, книжкову графіку) та зазначено їхніх творців. «Додаток В» представляє вагомий ілюстративний матеріал і збільшує інформативну вартість наукової праці.

3. Віднайдені та опрацьовані масиви архівних джерел дозволили умовно виділити три основні періоди в історії бібліотеки та висвітлити їхні особливості. Перший (1909-1936) визначався інтенсивною збирацькою діяльністю А. Шептицького та формуванням його особистої бібліотеки; характеризувався придбанням, передусім, цілісних приватних колекцій не лише релігійних діячів (о. В. Копитчака, о. А. Пальмієрі, М. Залізняка, К. Крумбахера). Доступ до книгозбірні, розташованої у монастирі та обслуговуваної ченцями, був обмеженим.

У другому періоді (1936-1939), після переміщення бібліотеки у новобудову, відбулася зміна її статусу і типу: з приватної книгозбірні при студитських інституціях вона трансформувалася у самостійну спеціальну наукову установу, яка мала сприяти науковим дослідженням духовенства і підвищенню його освітнього рівня. Зібрання суттєво збагатилося дарами від приватних осіб (Г. Дворянина, І. Шендрика, Б. Барвінського, Р. Зубика, В. Євтимовича); важливим джерелом поповнення стало надходження з Митрополичих палат; був сформований цінний депозитарний фонд (збірки А. Шептицького, К. Гриневичевої, М. Лади, П. Хомина, А. Червінського). Розпочалося налагодження внутрішньої бібліотечної роботи із залученням фахівців зі світських осіб (І. Шендрик, Б. Барвінський).

Третій період (після 1940 р.) - припинення існування цілісного книжково-рукописного комплексу «Студіону», процеси його переміщень та втрати, які загалом становлять майже 90 відсотків.

4. Вперше реконструйовано картину розпорошення її фонду. Документально встановлено сучасні місця знаходження окремих частин бібліотеки та поодиноких книжок з колишнього цілісного зібрання. Це - Музей давньої книги Львівської галереї мистецтв, Національний музей імені Андрея Шептицького у Львові, бібліотеки: ЦДІА України у Львові, Українського Католицького університету, Музею історії релігії, монастиря Студійського уставу святого обручника Йосифа у Львові, Святоуспенської Унівської лаври; у Києві: НБУВ, Музей книги і друкарства України, Музично-меморіальний музей М. Лисенка.

На основі виявлених і науково опрацьованих фрагментів «Студіону» складено реєстр, який нараховує 970 од. зб.

5. Вперше встановлено імена та уточнено біографічні дані осіб, які здійснили внесок у створення, формування, опрацювання зібрання. Окрім самого фундатора та його брата Климентія Шептицького, встановлено основних виконавців бібліотечної роботи у книгозбірні, якими були ченці-студити (Януарій, Рафаїл, Тит, Йоанн) та світські особи (І. Шендрик, Б. Барвінський). Крім того, на основі кримінальної справи простежено долю І. Шендрика після його арешту в грудні 1939 р.; виявлено участь Д. Кахане та К. Левіна у діяльності книгозбірні під час німецької окупації; датовано смерть о. Рафаїла Хомина.

6. Виявлено читачів бібліотеки, якими були представники різних віросповідань, чернечих чинів і релігійних згромаджень (оо. В. Лаба, М. Каровець, Й. Сидорів, А. Ціґлер, П. Гречишкин, П. Табінський); визначено літературу, яка використовувалася відвідувачами для наукових, освітніх, щоденних потреб.

7. Констатовано, що структурно фонд книгозбірні «Студіону» поділявся на чотири масиви: друки, рукописи, рукописні книги, архівні матеріали. До складу книгозбірні входили основні групи документів, які нині підлягають включенню до Державного реєстру національного культурного надбання, а саме: рукописи та рукописні книги до ХVIII ст.; інкунабули; палеотипи; іноземні стародруки; друки, здійснені глаголичним, кириличним, гражданським шрифтами (до 1830 р.); українські, російські, іноземні видання ХІХ-ХХ ст., зокрема прижиттєві видання творів класиків художньої літератури, видатних діячів культури та мистецтва; конфісковані і заборонені видання; книги, що є зразками художнього оформлення і поліграфічного виконання тощо; видання з автографами, екслібрисами, печатками відомих постатей та ін.

8. Вивчення змісту бібліотечного зібрання «Студіону» дає право говорити про нього як про ретельно укомплектовану бібліотеку різномовних видань, характерних не лише для релігійної книгозбірні, зокрема візантійсько-християнської тематики, а й загальнокультурного плану. Охоплюючи твори західноєвропейських авторів, а також друковану продукцію Росії, бібліотека залишалася незамінним джерелом для вивчення історії Церкви, всесвітньої історії, історії України, Росії, орієнталістики, філософії, права, культури, літератури, мистецтва тощо.

9. Досліджувана фундація митрополита Андрея Шептицького виконувала важливі функції: насамперед, екуменічну і наукову, а також дидактичну, просвітницьку, інформаційно-пізнавальну; мала суттєвий вплив на культурно-духовне життя краю міжвоєнного періоду. Тому книгозбірня «Студіону» у Львові заслуговує на повернення із забуття, а особливо цінна її частина - на включення до Державного реєстру національно-культурного надбання.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Кривенко М. Бібліотека «Студіону» у Львові: переміщення книжкових та рукописних колекцій (1940-1947) / Маргарита Кривенко // Записки Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника : зб. наук. пр. - Львів, 2005. - Вип. 13. - С. 247-267 : іл.

2. Кривенко М. Історія книгозбірні «Студіону»: мовою документів і спогадів / Маргарита Кривенко // Бібліотечний вісник. - 2006. - № 1. - С. 34-39.

3. Кривенко М. Рукописна збірка бібліотеки «Студіону» у Львові (1909-1940) (за фрагментом каталогу) / Маргарита Кривенко // Записки Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника : зб. наук. пр. - Львів, 2007. - Вип. 15. - С. 221-241 : іл.

4. Кривенко М. Шляхи і методи дослідження розпорошених бібліотек (на прикладі книгозбірні «Студіону» у Львові) / Маргарита Кривенко // Наукові праці Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. - К., 2007. - Вип. 19. - С. 293- 307.

5. Кривенко М. «Літопис монастиря священномученика Йосафата Студійського уставу у Львові» як джерело до вивчення історії книгозбірні «Студіону» (1909-1940) / Маргарита Кривенко // Записки Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника : зб. наук. пр. - Львів, 2008. - Вип. 1 (16). - С. 459-477 : іл.

6. Кривенко М. Мистецькі цінності книгозбірні «Студіону» у Львові / Маргарита Кривенко // Пам'ятки України: історія та культура. - 2008. - № 2. - С. 51-63 : іл.

7. Кривенко М. Книгозбірня «Студіону» у фонді Львівської національної наукової бібліотеки України ім. В. Стефаника: видання ХІХ-першої половини ХХ ст. / Маргарита Кривенко // Рукописна та книжкова спадщина України : зб. наук. пр. - К., 2009. - Вип. 13. - С. 156-172.

8. Кривенко М. Чернець. Митець. Патріот : до 65-річчя з дня смерті Романа Хомина (1907-1944) / Маргарита Кривенко // Митці Львівщини : календар знаменних і пам'ятних дат на 2009 р. - Львів, 2009. - С. 81-84.

9. Кривенко М. Щоб воскресити минуле і знати сьогодення : до 100-річчя з часу заснування книгозбірні «Студіону» у Львові (1909-1940) / Маргарита Кривенко // Львівщина у 2009 р. : знаменні і пам'ятні дати краю : календар. - Львів, 2009. - С. 28-33.

10. Кривенко М. «Rossica» библиотеки «Студиона» во Львове (1909-1940) как составляющая национальных библиографий славянских народов / Маргарита Кривенко // Информационный вестник Форума русистов Украины. - Симферополь, 2010. - Вып. 13. - С. 208-217.

АНОТАЦІЯ

Кривенко М. О. Книгозбірня «Студіону» у Львові (1909-1940): історія, сучасний стан фонду. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 27.00.03 - книгознавство, бібліотекознавство, бібліографознавство. Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського. - Київ, 2010.

У дисертації, на основі вперше введених у науковий обіг архівних матеріалів, здійснено комплексне дослідження історії створення та функціонування заснованої митрополитом Андреєм Шептицьким книгозбірні «Студіону» у Львові; простежено джерела комплектування, особливості опрацювання, зберігання і використання зібрання; вміщено довідково-біографічний матеріал про працівників та читачів; обґрунтовано її історико-культурний феномен.

В окремому розділі відтворено процес ліквідації книгозбірні та переміщення її книжково-рукописних колекцій; окреслено втрати та вказано сучасні місця зберігання її вцілілих частин.

На підставі виявлених і зареєстрованих примірників розпорошеного зібрання проведено реконструкцію його складу і змісту; охарактеризовано теперішній стан фонду.

Ключові слова: Митрополит Андрей Шептицький, Климентій Шептицький, чернецтво Студійського уставу, книгозбірня «Студіону» у Львові, переміщення фонду, бібліографічна реконструкція.

Кривенко М. А. Библиотека «Студиона» во Львове (1909-1940): история, сегодняшнее состояние фонда. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 27.00.03 - книговедение, библиотековедение, библиографоведение. Национальная библиотека Украины имени В. И. Вернадского. - Киев, 2010.

В диссертации, на базе впервые введенных в научный оборот архивных материалов, проведено комплексное исследование истории происхождения и функционирования созданной митрополитом Андреем Шептицким библиотеки «Студиона» во Львове; прослежено пути и источники её комплектования, особенности обработки, хранения и использования библиотечного собрания; помещено справочно-биографический материал о работниках и читателях; обоснован ее историко-культурный феномен. Особое внимание уделено процессу ликвидации библиотеки и перемещению ее книжно-рукописных коллекций; установлено потери и определены современные места нахождения её уцелевших фрагментов.

На базе выявленных и зарегистрированных экземпляров расформированного собрания проведено реконструкцию его состава и содержания; дана характеристика сегодняшнего состояния фонда.

Ключевые слова: Митрополит Андрей Шептицкий, Климентий Шептицкий, монашество Студийского устава, библиотека «Студиона» во Львове, перемещение фонда, библиографическая реконструкция.

Kryvenko M. O. The Library «Studion» in Lviv (1909-1940). History and Present State of the Collection. - Manuscript.

The dissertation for obtaining an academic degree of the Candidate of Sciences in History, speciality 27.00.03 - Bibliology, Bibliography and Library sciences - The Vernadsky National Library of Ukraine - Kyiv, 2010.

The dissertation explores the obscure history of the academic library «Studion» (1909-1940), founded by the Metropolitan Andrey Sheptytskyi in Lviv with the aim of collecting mainly academic sources about Byzantine and post-Byzantine heritage. The library had concentrated a rich collection of books (printed anciently and in the 19-20 centuries) and a stock of manuscripts of more than 60 000 items in different languages not only of religious but also of all-cultural content: on History, Philosophy, Law, Literature, Culture, Art, etc. It had become one of the best Ukrainian academic libraries that had modern equipment.

On the basis of archival documents, which are introduced into the scientific use for the first time, the reasons and circumstances of foundation of the library «Studion» are exposed; the history of its building, chronological sequence of the collection formation has been traced; the main periods of its history and feature destiny have been described. The first period (1909-1936) can be determined as being a personal library of Andrey Sheptytskyi and it is characterized by acquisition of books from religious as well as lay people: V. Kopytchak, A. Palmieri, M. Zalizniyak, K. Krumbakher and others. Since the time it had been placed in the Studite monastery on the street Petra Skarhy, 2a (nowadays - Ozarkevycha, 2), it was in charge of monks and the access to its stock was limited.

The next period (1936-1939) began, when the library was transferred to the new building (on Petra Skarhy, 2b). It changed its status and continued developing as an academic institution specializing, first of all, in Eastern Christian history, culture, and spirituality. At that time, the library «Studion» considerably enriched its collection thanks to the gifts by B. Barvinskyi, G. Dvorianyn, V. Yevtymovych, R. Zubyk. The library's fund was also replenished with the books from the Metropolitan residence and a valuable and interesting repository fund was formed. Secular specialists (I. Shendryk, B. Barvinskyi) were invited to work at the library.

During the third period (after 1940), when the Soviets came to Western Ukraine, this unique institution was liquidated and its collection was transferred to the Lviv Academic Library (nowadays - Lviv National V. Stefanyk Academic Library). In the thesis, special attention is paid to such a transference in 1940-1947, when the library's collection was dispersed. Some institutions of the present location of its fragments are known to us: the National Museum in Lviv, the Museum of Book of Lviv Art Gallery, the following institutions: the Central State Historical Archives of Ukraine in Lviv, the Lviv Museum of History of Religion, the Univ Lavra, the St. Joseph Studite monastery in Lviv; different institutions in Kyiv. There exist suppositions, that some parts of the library «Studion» were moved to Rome, Saint Petersburg and Canada.

The «Studion» library's history is closely connected with Klymentiy Sheptytskyi, who wrote the rules for this library in 1937. The role and contribution of other monks, involved in the work at the library - Roman Khomyn (brother Rafail), Volodymyr Kotovych, Yakiv Fedyuk (brother Yanuariy), Tymotey Procyuk (brother Tyt) and others is also represented here. The visitors of the library «Studion» (V. Laba, M. Karovetz, J. Sydoriv and others) and their preferences are mentioned.

On the basis of the found and registered samples (near 1 000) of the dispersed collection, the reconstruction of the composition and content of the library has been carried out, and the present day state of the collection has been described.

The thesis contains three supplements: biographical, bibliographical, illustrative. As a supplement B, the dissertation contains «The list of «Studion» fragments», which will become a basis for the formation of the catalogue, that will have been prepared to the 100-th anniversary of the Lviv library «Studion».

Key words: Metropolitan Andrey Sheptytskyi, Klymentiy Sheptytskyi, Studite monks, library «Studion» in Lviv, collection dispersion, library losses, bibliographical reconstruction.

Размещено на Allbest.ru