Наукова діяльність Данила Щербаківського в контексті історії українського мистецтвознавства першої третини ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М.Т. Рильського

УДК 7.01:7.072.2(477)”1901/1930”Щербаківський

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства

Наукова діяльність Данила Щербаківського в контексті історії українського мистецтвознавства першої третини ХХ століття

17.00.05 - образотворче мистецтво

Ходак Ірина Олександрівна

Київ 2010

Загальна характеристика роботи

Розв'язання нагальної для українського мистецтвознавства проблеми оновлення концептуальних парадигм потребує осмислення історії цієї галузі наукового знання, що тривалий час була позбавлена рефлективності. Особливий інтерес становить перша третина ХХ ст. - період формування наукового мистецтвознавства в Україні, коли було окреслено предмет і методи досліджень, організовано перші фахові наукові установи й навчальні заклади. Протягом півстоліття здобутки вчених того періоду, їхні концептуальні підходи, насамперед до студіювання історії українського мистецтва, замовчувались або суттєво спотворювалися з ідеологічних причин. Позаяк сучасна світова історіографія надає перевагу поєднанню персоніфікованого підходу з дослідженням соціально-культурних умов розвитку науки, один із найоптимальніших шляхів створення історії вітчизняного мистецтвознавства полягає у вивченні наукової діяльності його провідних представників, які змогли сформувати напрями, школи.

Актуальність теми. Серед українських мистецтвознавців першої третини ХХ ст. чільне місце посідає Данило Щербаківський (1877-1927), з ім'ям якого пов'язане визначення поняття «українське мистецтво», формування його джерельної бази, зокрема речової, та закладення основ наукового студіювання. Перелік опублікованих дослідником праць із проблематики українського мистецтва XVI-ХІХ ст. відносно невеликий - близько п'ятдесяти статей та рецензій, проте вони охоплюють широкий спектр реалій і явищ сакрального й світського мистецтва, спираються на багатий фактичний матеріал і ґрунтовну документальну джерельну базу, містять засадничі міркування щодо генези, еволюції, стилістики, періодизації мистецтва, методики його дослідження.

Вагомість постаті Д. Щербаківського в історії українського мистецтвознавства визначається не лише його дослідницьким доробком, але й практичною діяльністю в музейній, пам'ятко-охоронній, науково-організаційній та педагогічній галузях. Зрештою, учений уже для сучасників став символом жертовного служіння обраній справі й трагічної долі особистості в умовах тоталітарного режиму. Тривале замовчування імені Д. Щербаківського, заангажовані оцінки його здобутків призвели до того, що донині превалює література оглядового й довідкового характеру, у якій трапляється багато неточностей щодо біографії, наукової кар'єри, напрямів досліджень та праць ученого. Чимало епізодів його діяльності, головно мистецтвознавчої, висвітлено побіжно, окремі з них ще не привертали уваги.

Таким чином, актуальність обраної теми зумовлена значущістю особистості Д. Щербаківського в історії українського мистецтвознавства, відсутністю спеціального комплексного дослідження його наукової діяльності, потребою неупередженого аналізу мистецтвознавчої спадщини вченого й подолання заангажованих підходів, притаманних в основному радянській історіографії. Зазначені оцінки критеріїв актуальності теми свідчать про те, що робота має для науки не лише історіографічне, але й прогностичне значення.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у відділі образотворчого мистецтва Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського НАН України (далі - ІМФЕ) й узгоджена з плановою темою «Актуальні проблеми українського образотворчого та декоративного мистецтва» (2006-2009 рр., номер державної реєстрації 0106U002647).

Мета дисертації полягає в комплексному й неупередженому аналізі наукової діяльності Д. Щербаківського в контексті історії українського мистецтвознавства першої третини ХХ ст., що дає змогу встановити індивідуальний внесок ученого в розвиток науки і водночас - уточнити загальну проблематику й методику вітчизняної мистецтвознавчої традиції.

Основні завдання, обумовлені метою дослідження, передбачають:

- з'ясувати стан, основні етапи наукової розробки питання в українській та зарубіжній історіографії;

- виявити й систематизувати джерельну базу дослідження, визначити її інформативний потенціал;

- проаналізувати процес становлення Щербаківського-дослідника, формування кола його наукових інтересів;

- на основі літературних та архівних матеріалів реконструювати життєвий шлях ученого, уточнити біографічні відомості;

- дослідити музейну, пам'ятко-охоронну, організаційну, педагогічну та науково-дослідницьку діяльність Д. Щербаківського в контексті його мистецтвознавчих інтересів;

- проаналізувати за проблемно-тематичним принципом мистецтвознавчу спадщину дослідника, висвітлити зв'язок між його практичною й теоретичною діяльністю;

- установити значення та новаційний характер його праць з історії вітчизняного мистецтва, їхній вплив на розвиток українського мистецтвознавства.

Об'єктом дослідження визначено процес формування українського мистецтвознавства як самостійної науки, його інституалізацію в першій третині ХХ ст., що безпосередньо пов'язано з диференціацією наукового знання загалом і гуманітарного зокрема.

Предмет дослідження становить наукова діяльність Д. Щербаківського в контексті історії українського мистецтвознавства першої третини ХХ ст., що насамперед включає наукові розвідки ученого (опубліковані й неопубліковані), матеріали його експедицій (щоденники, описи та атрибуції пам'яток, фондові колекції музеїв), виступи на конференціях і семінарах.

Територіальні межі дослідження обіймають місцевості, де Д. Щербаківський мешкав, проводив експедиції, перебував у війську та у відрядженнях, тобто територію сучасної України, частково - Білорусі, Росії, Азербайджану, Польщі, Румунії, Німеччини, Чехії, Австрії та Італії.

Хронологічні межі дослідження визначаються кількома рівнями: перший охоплює роки життя Д. Щербаківського (1877-1927), головним чином період його активної наукової діяльності, що припадає на першу третину ХХ ст.; другий зумовлений часовими межами формування документальної джерельної та історіографічної бази (друга половина ХІХ-ХХІ ст.), третій - параметрами речової джерельної бази (переважно період XVI - початку ХХ ст.).

Принципи і методи дисертаційного дослідження обумовлені його метою та завданнями. В основі роботи - наукові принципи системності й історизму, усебічності та об'єктивності. Реконструкцію наукової біографії вченого здійснено за допомогою біографічного, ретроспективного, проблемно-хронологічного методів. Завдання комплексного, проблемно-мистецтвознавчого дослідження наукової діяльності Д. Щербаківського спонукало до використання історико-порівняльного, історико-типологічного та історико-генетичного методів. Особливу увагу приділено методу персоналізації, що дозволило окреслити внесок ученого в українське мистецтвознавство першої третини ХХ ст.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що в дисертації вперше:

- мистецтвознавчу діяльність Д. Щербаківського розглянуто як окрему наукову проблему;

- сформовано джерельну базу питання, до наукового обігу введено значний обсяг архівних матеріалів;

- на основі широкого комплексу джерел реконструйовано наукову біографію вченого, визначено місце мистецтвознавчої проблематики в його діяльності, уточнено основні напрями, теми, методи досліджень;

- продемонстровано нерозривний зв'язок збирацької, пам'ятко-охоронної, організаційної, педагогічної та власне дослідницької діяльності Д. Щербаківського;

- визначено новаційний характер його досліджень.

Практичне значення дисертації полягає в можливості використання її основних положень і висновків для підготовки фундаментальних праць з історії українського мистецтвознавства й мистецтва, а також навчальних посібників нормативних і спеціальних курсів у вищих навчальних закладах. Результати досліджень можуть бути використані в музейній справі для створення цілісної картини історії формування художніх колекцій та укладання наукових каталогів різних типологічних груп творів образотворчого й декоративного мистецтва.

Апробація результатів дослідження. Дисертацію обговорено й рекомендовано до захисту на розширеному засіданні відділу образотворчого мистецтва ІМФЕ.

Основні положення та висновки дисертації відображено у виступах і матеріалах дев'яти міжнародних і всеукраїнських наукових конференцій: 1) «Націо-нальний художній музей. Історія. Сучасний стан. Проблеми розвитку» (6 жовтня 1999 р., Київ); 2) Наукові читання, присвячені 80-літтю Українського наукового інституту книгознавства (12 листопада 2002 р., Київ); 3) «Музейна справа та музейна політика в Україні у ХХ столітті» (19 грудня 2002 р., Київ); 4) XV міжнародна конференція «Історія релігій в Україні» (16-18 травня 2005 р., Львів); 5) VІ Міжнародний конгрес україністів (28 червня - 1 липня 2005 р., Донецьк); 6) «Національна культура в контексті сучасних глобалізаційних процесів» (18-19 грудня 2006 р., Київ); 7) Другі читання пам'яті М. Біляшівського (24-25 жовтня 2007 р., Київ); 8) «Стильова панорама українського мистецтва» (18 грудня 2008 р., Київ); 9) Всеукраїнська (37-ма) наукова Шевченківська конференція (22-24 квітня 2009 р., Черкаси).

Апробація також здійснювалася при укладанні коментарів та упорядкуванні двох альбомів, підготовці лекційних та екскурсійних курсів, виставок іконопису в Національному художньому музеї України (далі - НХМУ).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 14 статей, з них 9 - у видан-нях, унесених до переліку ВАК України, загальним обсягом 11,9 а. а. (9,2 а. а. - у фахових виданнях). Крім того, дотичні до теми матеріали опубліковано в 4-х статтях, присвячених пам'яткам, які збирав / вивчав Д. Щербаківський, та 2-х рецензіях (загальний обсяг - 5,9 а. а.).

Структура дисертації обумовлена її метою та завданнями. Дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків (205 с.), списку використаних джерел (99 с.), серед яких - 725 найменувань літературних і 271 найменування архівних джерел, а також двох додатків: додаток А - основні опубліковані праці Д. Щербаківського (13 с.), додаток Б - альбом ілюстрацій (133 с.). Отже, основний обсяг дисертації становить 205 с., повний - 451 с.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету й основні завдання дисертації, визначено об'єкт і предмет, територіальні та хронологічні межі, методи дослідження, а також наукову новизну й практичне значення отриманих результатів, характер їхньої апробації.

У першому розділі «Історіографія, джерельна база, методика дослідження» проаналізовано історію розробки питання, охарактеризовано джерельну базу, визначено загальну методику й основні методи дослідження.

У підрозділі 1.1 «Історія наукової розробки проблеми» з'ясовано, що дослідження наукової діяльності Д. Щербаківського в українській та зарубіжній літературі ХХ - початку ХХІ ст. позбавлене тяглості традиції і складається із чотирьох етапів. Ґрунтовну основу вивчення питання було закладено в першій третині ХХ ст., насамперед у рецензіях М. Грушевського (1906), Д. Антоновича (1922), М. Філянського (1925), С. Гординського (1926), В. Січинського (1929). Перші життєписи, концентровані огляди діяльності вченого з'явилися в некрологах і матеріалах меморіального характеру, написаних В. Бідновим, М. Грушевським, Ф. Ернстом, С. Єфремовим, В. Камінським, В. Козловською, Н. Коцюбинською, П. Курінним та іншими (1927-1928). Крім того, В. Біднов і В. Козловська уклали реєстр його публікацій. Різні аспекти музейної діяльності дослідника привертали увагу Ф. Ернста й Р. Заклинського (1928, 1929), його внесок у розвиток мистецтвознавства відзначали О. Новицький, М. Новицька, М. Щепотьєва (1930).

Другий етап (1930-ті - середина 1950-х рр.) позначений існуванням двох кардинально відмінних оцінок наукового доробку Д. Щербаківського. Після зміни на початку 1930-х рр. культурної парадигми в УСРР А. Хвиля, Є. Холостенко, З. Толкачов, С. Томах, В. Овчинников, Л. Калениченко кваліфікували вченого як «буржуазного націоналіста», «націонал-фашиста», натомість українські вчені за кордоном - П. Зайцев (1937), Ю. Липа (1938), О. Оглоблин (1945), Н. Полонська-Василенко (1955), В. Нагірняк (1956) - продовжували високо оцінювати його праці та внесок в організацію археологічних і мистецьких досліджень, музейну справу. Важливе місце в історіографії питання належить присвяченим Д. Щербаківському оглядовим статтям П. Курінного (1950, 1954), П. Одарченка (1952), В. Павловського (1956), Д. Бурка (1957), хоча вони мають фактографічні вади.

На третьому етапі (друга половина 1950-х - кінець 1980-х рр.), початок якого збігся з лібералізацією суспільно-політичного життя в УРСР, завдяки публікаціям І. Шовкопляса (1957, 1969), В. Сидоренка (1962, 1968), Я. Прилипка (1972), С. Білоконя (1973, 1985) та інших відбулася часткова наукова реабілітація Д. Щербаківського. Статті про нього ввійшли до «Української радянської енциклопедії» (1964, 1985), «Словника художників УРСР» (1973). Високу оцінку досягненням ученого дали автори «Історії українського мистецтва» (1967-1970), які, щоправда, зауважили, що його праці «не вільні від помилкових тверджень націоналістичного характеру». На жаль, не було завершено започатковані в період хрущовської «відлиги» проекти ІМФЕ - «Словник мистецтвознавців УРСР» і дослідження В. Яринича про українське мистецтвознавство 1920-х рр.

З 1960-х рр. розвідки Д. Щербаківського та зібрані ним колекції стають важливим підґрунтям для вивчення різних видів і жанрів українського мистецтва XVI-XІХ ст., зокрема народної картини «Козак Мамай» (П. Білецький, 1960, 1961), іконопису (Л. Міляєва, 1965), портретного малярства (П. Білецький, 1969, 1981), килимарства (А. Жук, 1966; Я. Запаско, 1973), золотарства (М. Петренко, 1966, 1970) тощо. Воднораз праці М. Петренка демонструють некоректне використання матеріалів архіву попередника.

У діаспорі постать Д. Щербаківського здебільшого привертала увагу в контексті вивчення репресій вітчизняних науковців (М. Міллер, Н. Полонська-Василенко, 1962). Роль ученого в організації археологічних досліджень відзначали Я. Пастернак і П. Курінний (1961, 1970), у вивченні мистецької спадщини Т. Шевченка - Б. Кравців і В. Міяковський (1967, 1968), дерев'яної церковної архітектури та портретного малярства - С. Гординський (1962). В. Павловський присвятив досліднику кілька статей, зокрема енциклопедичних (1977, 1978, 1984), хоча й припустився суттєвих неточностей щодо часу його роботи в наукових інституціях.

З кінця 1980-х рр. настав якісно новий етап у вивченні історії українського мистецтвознавства, проте до середини 1990-х рр. спеціальних статей про Д. Щербаківського майже не було. Натомість його діяльність розглядалася в контексті ширшої проблематики, наприклад історії формування колекцій народного мистецтва, становлення етнографічних установ (Г. Скрипник, 1989). Помітну роль у поверненні імені вченого в науковий контекст відіграли статті та доповіді на музейних конференціях (1997, 1999, 2002) Л. Атлантової, В. Афанасьєва, С. Білоконя, М. Васильєва, Я. Верменич, П. Гриценка, В. Луця, Т. Мовші, Ю. Нікішенко, О. Путра, Л. Сержант, Л. Федорової, О. Франко, І. Ходак, Г. Шовкопляс та ін.

Чимало дослідників зверталося до аналізу збирацької діяльності та наукових праць Д. Щербаківського, насамперед з іконопису (Л. Міляєва, В. Луць, І. Ходак), народної картини «Козак Мамай» (О. Найден, Т. Марченко, С. Бушак), портретного малярства й мистецької спадщини Т. Шевченка (І. Ходак), дерев'яної церковної архітектури (Я. Тарас, Є. Колісник, В. Вечерський), золотарства (І. Ходак, О. Мішнєва, В. Пуцко), килимарства (Г. Когут, І. Удріс), але їхні висновки не завжди точні. Скажімо, Т. Марченко повторила хибне твердження П. Білецького, ніби Д. Щербаківський розвинув припущення К. Широцького про східне походження композиції твору. Ю. Лівшиць, Є. Котляр, Т. Романовська, Б. Хандрос указали на внесок ученого в збирання й фіксацію пам'яток юдаїки, проте не розкрили його сталого інтересу й комплексного підходу до проблеми.

Дослідники спадщини В. Щербаківського (В. Ульяновський, О. Супруненко, В. Ханко) поставили під сумнів авторство Д. Щербаківського щодо другого випуску альбому «Українське мистецтво». Це необґрунтоване твердження, повторене М. Чучком, А. Мардером і А. Пучковим, спростувала І. Ходак.

З початку 1990-х рр. статті про Д. Щербаківського регулярно входять до довідкових видань, але, незважаючи на інформативну стислість, вони рясніють фактографічними помилками, а також позиціонують ученого лише як дослідника й збирача творів народного мистецтва.

Про різні аспекти діяльності Д. Щербаківського згадується в працях О. Бажана, Ю. Данилюка, О. Рубльова, З. Зайцевої, Т. Кара-Васильєвої, С. Кота, О. Нестулі, С. Нестулі, В. Рубан, О. Рубан, М. Селівачова, Н. Студенець та ін. Важливе значення мають праці про мистецтвознавчі осередки та вчених першої третини ХХ ст. С. Білоконя, О. Боня, Н. Козака, С. Побожія, В. Пуцка, О. Сидора, Я. Тараса, І. Удріс, В. Ульяновського, В. Ханка, Р. Шафран та ін.

У підрозділі 1.2 «Джерельна база» зазначено, що дослідження ґрунтується на комплексі опублікованих і неопублікованих документальних, речових, зображальних джерел, інформативність яких забезпечує можливість розв'язання поставлених завдань.

Серед опублікованих джерел провідне місце належить науковим розвідкам Д. Щербаківського та працям його сучасників з аналогічної проблематики. Також використано річні звіти, каталоги й огляди виставок Київського художньо-промислового та наукового музею / Всеукраїнського історичного музею імені Т. Шевченка (далі - КХПНМ / ВІМТШ), хронікальні замітки про діяльність Історичного товариства Нестора-літописця, Імператорської археологічної комісії, Українського наукового товариства (далі - УНТ), Всеукраїнського археологічного комітету (далі - ВУАК) та інших інституцій, з якими співпрацював учений. Газетна періодика дозволила простежити суспільний резонанс самогубства Д. Щербаківського. Значну цінність становлять мемуарні й епістолярні джерела, щоденники колег і рідних ученого. Ґрунтовні матеріали про його наукову й організаційну діяльність містяться в збірниках документів, головно ВУАН.

Розв'язання поставлених у дослідженні завдань потребувало опрацювання значного масиву архівних джерел, у результаті чого до наукового обігу введено невідомі матеріали, передусім особового фонду Д. Щербаківського (науковий архів Інституту археології НАН України, ф. 9). Рукописи опублікованих праць, нотатки до нереалізованих розвідок, експедиційні щоденники, тексти доповідей, епістолярій, бібліографія з різних галузей художньої культури, фототека тощо дозволили уточнити коло наукових інтересів ученого, час і спонукальні мотиви звернення до конкретних тем, шляхи їхньої реалізації.

Багатогранну діяльність Д. Щербаківського допомогли висвітлити документи Інституту рукопису НБУ імені В. Вернадського, насамперед фонди літературних матеріалів, листування, ВУАН, Українського наукового інституту книгознавства, видавничого товариства «Друкарь», Музичного товариства імені М. Леонтовича, особові фонди М. Біляшівського, В. Модзалевського, О. Новицького, П. Попова, А. Середи, С. Таранушенка, М. Щербаківського та ін. Аналогічні матеріали опра-цьовано в Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України (фонди Є. Рудинської, Н. Суровцової, А. Середи та ін.), відділі рукописних фондів і текстології Інституту літератури імені Т. Шевченка НАН України (фонд М. Біляшівського).

Участь ученого в налагодженні діяльності етнологічних і мистецтвознавчих установ розкривають матеріали наукового архівного фонду рукописів і фонозаписів ІМФЕ, зокрема фонди Етнографічної комісії НТШ, Етнографічно-фольклорної комісії ВУАН, Етнографічного товариства в Києві, Ф. Ернста, В. Кравченка, І. Єрофіїва, Є. Спаської.

Окрім того, вагомий комплекс документів опрацьовано в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України, Центральному державному історичному архіві України в Києві та ін.

Музейний напрям діяльності вченого дозволили простежити матеріали наукового архіву, документально-архівного фонду, відділу фондів НХМУ.

Джерельну базу дослідження також складають зібрані Д. Щербаківським чи під його керівництвом пам'ятки мистецтва, що нині переважно зберігаються в НХМУ, Музеї українського народного декоративного мистецтва, Національному музеї Тараса Шевченка, Національному Києво-Печерському історико-культурному заповіднику.

Важливу інформацію отримано від родичів ученого - небоги Г. Кричевської-Лінде, її доньки О. Лінде де Очоа (Венесуела) та сина В. Лінде (США), двоюрідного небожа І. Іванченка (Україна).

У підрозділі 1.3 «Методика дослідження» вказано, що методологічну основу дисертації складають принципи системності, історизму, об'єктивності, усебічності. Тема й поставлені завдання вимагали використання як загальнонаукових емпіричних і теоретичних, так і спеціальних методів. Біоісторіографічний та біоідеографічний характер дослідження, а також специфіка розглядуваного періоду (виокремлення мистецтвознавства із загальноісторичної проблематики) обумовили міждисциплінарний підхід.

З метою виявлення документальної бази дослідження та визначення її інформативного потенціалу використано джерелознавчі методи - архівної евристики, класифікації й критики джерел. Реконструкція наукової біографії вченого здійснювалася за допомогою біографічного, ретроспективного та проблемно-хронологічного методів. Комплексний аналіз мистецтвознавчої спадщини Д. Щербаківського проводився з використанням інструментарію історико-порівняльного, історико-типологічного, історико-генетичного методів. Так, історико-генетичний метод, що вивчає історичні явища в процесі їхнього розвитку, використано для аналізу закономірностей появи в діяльності вченого конкретних напрямів, тем і для виявлення чинників їхньої трансформації. Історико-порівняльний метод дав змогу встановити зв'язки проблематики, методів, концепцій Д. Щербаківського та його сучасників, увиразнити новаційний характер досліджень. У разі необхідності порівняння проводилися не лише в синхронії, але й у діахронії.

У другому розділі «Основні напрями наукової діяльності Д. Щербаківського» реконструйовано наукову біографію дослідника за хронологічним і тематичним принципами.

Підрозділ 2.1 «Становлення Д. Щербаківського як особистості та науковця» присвячено аналізу факторів, які вплинули на формування світогляду вченого, вибір ним сфери діяльності.

Д. Щербаківський походив із родини, кілька поколінь якої належали до церковно- та священнослужителів, що суттєво позначилося на його становленні, передусім обумовило аскетичне ставлення до праці. Водночас близькість до народного життя, усвідомлена українськість батька, пріоритетність національних традицій у вихованні формували україноцентричність гуманітарних інтересів ученого, які утвердилися під впливом В. Антоновича під час навчання в Київському університеті св. Володимира (1897-1901).

У дисертації наголошується, що після закінчення університету Д. Щербаківського залишили на кафедрі російської історії для підготовки до професорського звання, але мобілізація 1904 р. до війська значно ускладнила його наукову кар'єру. Незважаючи на життєві колізії, з 1904 р. пріоритетною для дослідника, який став кореспондентом КХПНМ, була збирацька робота. Окрім експедиційної діяльності, висвітлено його участь в організації Першої південноросійської кустарної виставки (1906), що заклала фундамент етнографічного відділу музею.

У підрозділі 2.2 «Музейна діяльність» в основному досліджено роботу Д. Щербаківського зі збирання, систематизації, експонування та зберігання пам'яток у КХПНМ / ВІМТШ як завідувача історичного / історико-побутового (1910-1927) і етнографічного / народного мистецтва (1910-1926) відділів, секретаря комісії зі створення / завідування відділом «Старий Київ» (з 1912), члена комітету музею (з 1914), а також вказано на його співпрацю з іншими закладами. Шляхом аналізу динаміки поповнення колекції КХПНМ доведено, що завдяки системним експедиціям ученого й кореспондентів музею в 1910-1914 рр. відбулося суттєве зростання кількості та зміна способу надходження експонатів. Спростовано помилкові твердження про його експедиції в роки Першої світової війни, натомість простежено подвижницьку діяльність на фронті та в роки визвольних змагань. Значну увагу приділено організованим дослідником виставкам як одній із найоптимальніших форм наукової роботи музею, насамперед виставкам творів Т. Шевченка (1911) і Г. Нарбута (1926), українських килимів (1924), «Український портрет XVII-XX ст.» (1925-1928).

У дисертації проаналізовано обставини, що призвели до самогубства Д. Щербаківського, реакцію на цю подію влади й наукової спільноти, перші кроки із вшанування його пам'яті.

У підрозділі 2.3 «Науково-дослідницька діяльність» доведено, що наукові інтереси Д. Щербаківського вирізнялися надзвичайною широтою. З одного боку, вони укладаються в первісне розуміння археології як дослідження будь-яких старожитностей, з другого, - мають українознавче спрямування й корелюються з орієнтацією В. Антоновича та його прибічників на вивчення національної історії з використанням допоміжних дисциплін. Незважаючи на життєві колізії (участь у двох воєнних кампаніях, матеріально-фінансова скрута кінця 1910-х - початку 1920-х рр.) і специфіку музейної діяльності (збирання, опис, зберігання, експонування пам'яток), Д. Щербаківський опублікував понад п'ятдесят праць. Огляд доробку вченого в галузі власне історії, археології, фольклористики, етнографії, музичного життя, історії мистецтва базується на його публікаціях, але доповнюється даними архівної евристики щодо нереалізованих розвідок.

У дисертації акцентується увага на тому, що мистецтвознавчі інтереси ученого виокремились із загальноісторичної проблематики, і саме ґрунтовна історична освіта, досвід позитивізму з його фактографічними засадами й специфіка музейної роботи обумовили строгий документалізм його студій. Д. Щербаківський сповідував дисциплінарний підхід до розбудови мистецтвознавства, опікувався формуванням речової та документальної джерельної бази історії українського мистецтва, а також термінологічними, біографічними й бібліографічними дослідженнями.

У підрозділі 2.4. «Науково-організаційна діяльність» пріоритетним напрямом на початковому етапі визнано співпрацю Д. Щербаківського з УНТ, дійсним членом якого його обрали 1907 р. У 1920 р. учений ініціював відновлення роботи Етнографічної секції товариства, як член ради та скарбник узяв участь у виробленні її структури й стратегії, безпосередньо опікувався видавничими питаннями. Крім того, він був одним з організаторів Музею антропології та етнології імені Ф. Вовка, Етнографічного товариства, постійним позаштатним членом Етнографічно-фольклорної комісії ВУАН.

Ще вагомішим є внесок Д. Щербаківського у створення й розбудову мистецтвознавчих інституцій. Так, у 1918 р. разом із колегами він ініціював створення в складі УНТ однієї з перших мистецтвознавчих структур - Секції мистецтв, де виконував обов'язки секретаря (1918-1919), члена термінологічної (з 1919) та керівника бібліографічної (з 1920) комісій, входив до складу редко-легії. Також у дисертації аналізується участь дослідника в діяльності Софійського комітету, Секції мистецтв ВУАН й особливо його роль як товариша голови (з 1924) та голови мистецького відділу (з 1925) ВУАКу, дійсного члена Науково-дослідної кафедри мистецтвознавства (з 1924).

У підрозділі 2.5 «Пам'ятко-охоронна діяльність» наведено відомості про співпрацю Д. Щербаківського в 1910-х рр. із Київським товариством охорони пам'яток старовини та мистецтва, Імператорською археологічною комісією. Проте увагу зосереджено на його участі в роботі Центрального комітету охорони пам'яток старовини і мистецтва в Україні, Культурної комісії при українській мирній делегації, Вcеукраїнського комітету охорони пам'яток мистецтва і старовини та його київського губернського комітету в 1917-1923 рр., коли в період гострих соціально-політичних катаклізмів було розроблено засади пам'ятко-охоронної, зокрема реституційної, політики, а також здійснено велику практичну роботу з обліку й охорони історико-культурного надбання українського народу. Окремо акцентується увага на зусиллях ученого щодо порятунку золотарських виробів у ході вилучення їх у фонд допомоги голодуючим та поверненні понад трьох тисяч вивезених з України творів із Державного сховища РСФРР (1922-1923), на його участі в процесі становлення наукової реставрації творів монументального й станкового мистецтва.

У підрозділі 2.6 «Педагогічна діяльність» вказується, що викладацьку практику Д. Щербаківський отримав ще під час навчаня в гімназії, а протягом 1901-1914 рр. викладав історію та географію в жіночих гімназіях А. Бейтель і М. Клуссінш, Другому реальному училищі й Сьомій гімназії в Києві, уманській гімназії. У часи української державності він активно долучився до створення вищих українських мистецьких шкіл, зокрема, був ученим секретарем і членом ради мистецтв, викладачем Української державної академії мистецтва. Переважно вчений викладав курс українського народного мистецтва, дбаючи, аби митці спиралися на багатовікові національні традиції.

Д. Щербаківський відіграв значущу роль у підготовці мистецтвознавців, головно дослідників українського народного мистецтва, у Київському археологічному інституті, на семінарі при ВІМТШ, гуртку «Студіо» при Кабінеті українського мистецтва ВУАН та на Науково-дослідній кафедрі мистецтвознавства. З огляду на специфіку предмета дослідження (так званий «масовий матеріал»), він приділяв значну увагу набуттю слухачами навичок збирання експонатів, а не лише студіювання існуючих колекцій, а також виробленню адекватних дослідницьких методик. Поєднання педагогічно-комунікативного й методологічного напрямів діяльності дозволяє говорити про постання в 1920-х рр. школи Д. Щербаківського, поміж представників якої - Н. Коцюбинська, Л. Мулявка, М. Новицька та ін.

Третій розділ «Проблемно-тематичний спектр мистецтвознавчих досліджень Д. Щербаківського» присвячено аналізу доробку вченого з різних питань історії українського мистецтва та традиційного єврейського мистецтва.

Підрозділ 3.1 «Мистецька спадщина Т. Шевченка», що висвітлює внесок Д. Щербаківського в збирання, дослідження та популяризацію творчості Шевченка-художника, акцентує увагу на комплексному підході вченого до атрибуції творів митця, що експонувалися на виставці в КХПНМ (1911). Крім того, доведено участь дослідника у формуванні Шевченківського відділу музею, підготовці літературно-художньої виставки пам'яті Т. Шевченка (1920) та повного академічного («єфремівського») видання його творів. діяльність данило щербаківський мистецтвознавство

У підрозділі 3.2 «Українське народне мистецтво» з'ясовано, що в полі зору Д. Щербаківського перебував найширший спектр образотворчих і декоративно-вжиткових творів народного мистецтва, а також продемонстровано, який значний вплив на сучасників, особливо дослідників молодшого покоління, мали вироблені ним підходи. Тут наголошується, що визначення Д. Щербаківським місця народного мистецтва в національній художній культурі корелюється із сучасним розумінням цього роду мистецтва як своєрідного «консерватора» та «інтерпретатора» як давнього, так і професійного мистецтва пізнішого часу. Досліджуючи народну картину «Козак Мамай», учений першим висловив припущення про східні джерела композиції, простежив її еволюцію. Усвідомлюючи необхідність створення еволюційної схеми українського килимарства (з урахуванням топографічного чинника), він у ході підготовки виставки 1924 р. здійснив систематизацію колекції килимів ВІМТШ за хронологічним, технічним, топографічним і соціальним критеріями, а згодом опрацював збірку датованих килимів музею, зібрав історичні відомості про килимові вироби та дослідив їхню номінацію.

У підрозділі 3.3 «Українське сакральне мистецтво» відзначається, що Д. Щербаківський сформував у КХПНМ / ВІМТШ одну з найвизначніших колекцій сакрального мистецтва, найперше іконопису, та атрибутував більшість зібраних пам'яток, спираючись на документальні відомості, порівняльний (з датованими творами), іконографічний, стилістичний аналіз. Особливу увагу він приділяв іконографічним студіям давнього українського мистецтва в цілому та євхаристійних композицій зокрема.

Участь у процесі обліку золотарських виробів під час кампанії вилучення їх у фонд боротьби з голодом та повернення вилучених церковних цінностей активізували студії Д. Щербаківського з історії українського золотарства. На значному речовому матеріалі він простежив процес стильової еволюції золотарських оправ протягом XVI-XIX ст., визначивши п'ять основних типів і охарактеризувавши кожен із них за хронологічними й топографічними межами поширення, структурою оправи, іконографією та стилістикою зображень, технікою виконання. Поряд зі значним комплексом пам'яток дослідник увів у науковий обіг низку імен українських золотарів і майстрів фініфті; сформував понятійно-термінологічний апарат цієї мистецької галузі як в аспекті номінації майстрів в історичній ретроспективі, так і окремих елементів золотарської оправи; подав цінні зауваження щодо атрибуції оправ. Підсумкова праця вченого з історії золотарства - «Київські золотарі за матеріалами Лаврського архіву» - відома нині лише за нотатками.

Долучившись до дослідження української дерев'яної церковної архітектури, Д. Щербаківський зібрав відомості про так звані «перехідні» форми церков, увів у науковий обіг значний за обсягом матеріал про «хатній» тип церков, що дало підстави запропонувати своєрідну версію генези явища. Крім того, він ретельно простежив історіографію проблеми, критично проаналізував погляди Ф. Шміта на українське дерев'яне церковне будівництво, розробив комплексну програму дослідження питання.

У підрозділі 3.4 «Українське портретне малярство» відзначається, що в ході підготовки виставки «Український портрет XVII-ХХ ст.» (1925-1928) Д. Щербаківський і Ф. Ернст дали визначення поняттю «український портрет» за етнічно-територіальним критерієм на рівні митець - зображений, також учений простежив еволюцію цього жанру у вітчизняному малярстві ХІ - початку ХІХ ст., провів класифікацію давніх портретів за трьома диференційними ознаками (час створення, функціональне призначення, соціальний стан зображеного), атрибутував значну частину творів із колекції ВІМТШ. Наголошено на наступності цієї акції щодо колективного проекту часів української державності «Український старовинний портрет» (1918-1920).

У підрозділі 3.5. «Концепція історії українського мистецтва» з'ясовано, що Д. Щербаківський, як і М. Голубець, К. Широцький, Д. Антонович, переймався питанням панорамного охоплення історії українського мистецтва в діахронному зрізі. Його розвідки, рецензії, розроблена спільно із Ф. Ернстом програма «Начерку історії українського мистецтва» (1925) свідчать про сформовану концепцію такої історії з обґрунтуванням стильових засад періодизації, початкового етапу розвитку (мистецтво первісного суспільства), родової й видової структури. Стильові засади періодизації, послідовним прибічником яких був учений, дозволили репрезентувати українське мистецтво як складову європейського художнього процесу, а також ствердили пріоритетність питомо мистецтвознавчих підходів. Проте в середині 1920-х рр. дослідники мусили відмовитися від них з огляду на ідеологічні вимоги.

У підрозділі 3.6 «Юдаїка» наголошено на тому, що Д. Щербаківський усвідомлював необхідність міжетнічних культурних досліджень, тому впродовж усієї діяльності значну увагу приділяв збиранню / фіксації й дослідженню традиційного єврейського мистецтва в Україні, зокрема синагогального зодчества, житлового будівництва, мацев, ритуальних предметів. У роботі засвідчено тяглість інтересу вченого до окресленої проблематики, уточнено хронологію та топографію його експедицій, указано на зусилля, які він уживав для зацікавлення цією тематикою молодих науковців.

У процесі комплексного дослідження наукової діяльності Д. Щербаківського зроблено такі висновки:

Критичний аналіз історіографії проблеми засвідчує, що наукова діяльність Д. Щербаківського ще не була предметом спеціального комплексного дослідження, хоча в працях Ф. Ернста, П. Курінного, В. Павловського, В. Сидоренка, С. Білоконя, В. Афанасьєва, О. Нестулі та інших у загальних рисах окреслено його внесок у розвиток української культури чи окремі аспекти музейної, пам'ятко-охоронної, педагогічної праці. Виявлені й залучені до наукового обігу джерела центральних, галузевих і приватних архівів, музейних колекцій, а також проаналізовані опубліковані матеріали дозволили спростувати ряд упереджених оцінок і фактографічних неточностей, створити цілісну картину діяльності вченого в царині мистецтвознавства.

Серед основних чинників, які вплинули на формування Д. Щербаківського як особистості та науковця, слід відзначити: 1) виховання у священницькій родині, що зберігала давні українські традиції, 2) наставництво В. Антоновича в системі формальної (Київський університет св. Володимира) та неформальної (приватні лекції, залучення до роботи підготовчого комітету ХІІІ археологічного з'їзду в Катеринославі тощо) освіти, що утвердило україноцентричність гуманітарних інтересів ученого, визначило спектр і методичні засади його ранніх студій.

Д. Щербаківський вирізнявся широким діапазоном гуманітарних інтересів (історія, археологія, фольклористика, етнографія, історія літератури та музичної культури, історія мистецтва), що пояснюється процесом диференціації наукового знання на початку ХХ ст., орієнтацією київської історичної школи В. Антоновича на дослідження української історії з використанням допоміжних дисциплін, специфікою національного культурного будівництва кінця ХІХ - початку ХХ ст. З 1904 р., коли вчений почав співпрацювати з КХПНМ, пріоритетність перейшла до історії українського мистецтва.

Науково-дослідницька діяльність Д. Щербаківського тісно пов'язана із практичною - музейною, науково-організаційною, пам'ятко-охоронною, педагогічною. Саме практична діяльність, зокрема збирацька чи пам'ятко-охоронна, значною мірою формувала хронологічний, топографічний і тематичний зріз наукових студій Д. Щербаківського, натомість дослідницький досвід дозволив знайти оптимальні форми організації науки й навчального процесу, передусім під час підготовки істориків мистецтва. Серед його основних практичних здобутків слід відзначити: 1) формування однієї з найрепрезентативніших колекцій українського мистецтва, яка уможливила сам предмет мистецтвознавчого дослідження; 2) організаційну роботу зі створення мистецтвознавчих інституцій, насамперед Секції мистецтв УНТ, ВУАКу, Науково-дослідної кафедри мистецтвознавства, та розробку комплексної програми їхньої діяльності; 3) вироблення засад пам'ятко-охоронної політики та її реалізацію, зокрема налагодження наукової реставрації монументальних і станкових творів мистецтва; 4) організацію вищої мистецької та мистецтвознавчої освіти в Україні, підготовку фахових істориків мистецтва.

Об'єктом мистецтвознавчих досліджень Д. Щербаківського була історія українського мистецтва - провідна дисципліна у вітчизняному мистецтвознавстві першої третини ХХ ст., в основному історія канонічного мистецтва пізнього Середньовіччя й Нового часу в його родовій та видовій різноманітності. Щодо проблемно-тематичного спектру досліджень, то він включає питання іконографії та символіки сакрального мистецтва в цілому і євхаристійних композицій зокрема, стильової еволюції золотарських оправ XVI-XIX ст. і готичних впливів в українському золотарстві, типології та формології надгробних хрестів і фігур, генези й еволюції дерев'яної церковної архітектури, еволюції й класифікації давнього портретного малярства, народної картини, еволюції та ареальної специфіки килимарства. Поза мистецтвом канонічним, традиційним увагу вченого привертала мистецька спадщина Т. Шевченка і творчість Г. Нарбута. Крім того, Д. Щербаківський уважав необхідним для історика українського мис-тецтва вивчення мистецтва тих народів, які тривалий час мешкали на українській етнічній території, тому цілеспрямовано досліджував традиційне єврейське мистецтво.

З огляду на специфіку об'єкта дослідження (мистецтво культове, народне), Д. Щербаківський значну увагу приділяв атрибуції творів, використовуючи дані польових досліджень (так званий «збирацько-дослідницький» метод праці), документальні джерела, іконографічний та стилістичний аналіз. З метою релятивної хронологізації він спеціально студіював датовані твори, наприклад ікони, золотарські оправи, килими.

Д. Щербаківський послідовно опікувався створенням фундаментальної джерельної бази українського мистецтвознавства, яка б забезпечила повноцінність цієї галузі наукового знання, тому нагальну увагу приділяв джерелознавчим, термінологічним, біографічним, бібліографічним студіям. Він підготував одну з перших ґрунтовних праць з мистецтвознавчого джерелознавства - «Київські золотарі за матеріалами Лаврського архіву», що нині відома лише за нотатками.

Окрім вивчення окремих явищ і проблем, Д. Щербаківський сформував цілісну концепцію історії українського мистецтва в діахронному зрізі з обґрунтуванням засад періодизації, початкового етапу розвитку, родової й видової структури. Учений був послідовним прибічником стильових засад періодизації, що дозволяло репрезентувати українське мистецтво як складову європейського художнього процесу, а також утверджувало пріоритетність суто мистецтвознавчих підходів.

Комплексний аналіз праць, доповідей, виступів Д. Щербаківського дає підстави стверджувати, що він розглядав мистецтво як наслідок певного соціально-економічного процесу, тому вивчав пам'ятки в широкому історико-культурному контексті, значну увагу приділяв накопиченню та дослідженню джерельної бази, питанням генези й еволюції мистецьких явищ, що зближує його з представниками культурно-історичної школи. Водночас учений розумів іманентну природу мистецтва, що засвідчує класифікація ним пам'яток за стильовим принципом (з урахуванням технічного чинника й матеріалу), використання елементів формального аналізу тощо. Науковий доробок Д. Щербаківського демонструє синхронію емпіричних (збирання, опис матеріалу) та теоретичних (розроблення концептуальних проблем) ознак, що характерно для науковців його доби.

Основні положення дисертації викладено в одноособових публікаціях

1. Подвижник музейної справи : життя і наукова діяльність Данила Щербаківського / І. Ходак // Національний художній музей України : історія, сучасний стан, проблеми розвитку : матеріали ювіл. наук. конф. до 100-річчя з дня заснування. - К., 1999. - С. 9-12.

2. Д. М. Щербаківський та його книгознавчі студії / Ірина Ходак // Друкарство. - 2004. - № 4. - С. 83-87. - ISSN 1729-9217.

3. До історії створення національних музеїв у Києві та Львові / Ірина Ходак // Музейна справа та музейна політика в Україні ХХ століття : зб. наук. пр. / Музей укр. нар. декор. мистецтва, Гол. упр. культури, мистецтв та охорони культ. спадщини Київ. міськдержадмін., Ін-т мистецтвознав., фольклористики та етнології ім. М. Рильського НАН України ; за ред. М. Р. Селівачова. - К. : Златограф, 2004. - С. 88-98. - (Праці / Музей укр. нар. декор. мистецтва ; вип. 65). - ISBN 966-96466-1-8;

4. Три випуски альбому «Українське мистецтво» : візія братів Щербаківських / Ірина Ходак // VІ Міжнародний конгрес україністів, Донецьк, 28.06-1.07.2005 р. : доп. та повідомл. Кн. 2. Музикознавство, образотворче мистецтво, театрознавство, кінознавство. - Донецьк ; К. : Асоціація етнологів, 2005. - С. 312-321. - ISBN 966-02-3664-6.

5. Д. М. Щербаківський - збирач і дослідник українського сакрального мистецтва / Ірина Ходак// Історія релігій в Україні : наук. щорічник, 2005 рік. - Львів : Логос, 2005. - С. 812-819. - ISBN 966-7379-54-5.

6. Данило Щербаківський як збирач і популяризатор мистецької спадщини Тараса Шевченка / Ірина Ходак // Студії мистецтвознавчі. - 2006. - Чис. 1. - С. 88-107. - ISSN 1728-6875.

7. Лицар українського мистецтвознавства / Ірина Ходак // Мистецтвознавство України : зб. наук. пр. - К., 2006. - Вип. 6-7. - С. 382-397. - ISВN 966-8825-29-2.

8. Данило Щербаківський і Георгій Нарбут / Ірина Ходак // Українська академія мистецтва : дослідн. та наук.-метод. праці. - К., 2006. - Вип. 13. - С. 319-333.

9. До історії дослідження українського портретного малярства : внесок Данила Щербаківського / Ірина Ходак // Студії мистецтвознавчі. - 2007. - Чис. 1. - С. 103-125. - ISSN 1728-6875.

10. Данило Щербаківський про Першу південноросійську кустарну виставку : стратегія дій / Ірина Ходак // Народна творчість та етнографія. - 2007. - № 2. - С. 49-58. - ISSN 0130-6936.

11. Листи Миколи Макаренка до Данила й Вадима Щербаківських / Ірина Ходак // Студії мистецтвознавчі. - 2007. - Чис. 3. - С. 63-73. - ISSN 1728-6875.

12. Экспедиции Пеликана / Ирина Ходак // Антиквар. - 2007. - № 12. -С. 40-47.

13. Науково-організаційна діяльність Данила Щербаківського / Ірина Ходак // Студії мистецтвознавчі. - 2008. - Чис. 1. - С. 85-100. - ISSN 1728-6875.

14. Концепція історії українського мистецтва Данила Щербаківського / Ірина Ходак // Мистецтвознавство України : зб. наук. пр. - К., 2009. - Вип. 10. -С. 265-275.

Анотація

Ходак І. О. Наукова діяльність Данила Щербаківського в контексті історії українського мистецтвознавства першої третини ХХ століття. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.05. - Образотворче мистецтво. - Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського НАН України. - Київ, 2010.

Дисертація присвячена комплексному вивченню наукової діяльності Д. Щербаківського (1877-1927) у контексті становлення українського мистецтвознавства як самостійної галузі наукового знання, його інституалізації в першій третині ХХ ст. На широкому джерельному матеріалі реконструйовано наукову біографію вченого; продемонстровано нерозривний зв'язок його практичної (музейної, науково-організаційної, пам'ятко-охоронної, педагогічної) та власне дослідницької діяльності; визначено основні напрями, теми та методи його досліджень; проаналізовано за проблемно-тематичним принципом мистецтвознавчий доробок, що дозволило встановити місце Д. Щербаківського в українській мистецтвознавчій традиції.

Ключові слова: мистецтвознавство, наукова діяльність, експедиція, атрибуція, іконопис, народне мистецтво, сакральне мистецтво, портрет, юдаїка.

Аннотация

Ходак И. А. Научная деятельность Даниила Щербаковского в контексте истории украинского искусствознания первой трети ХХ века. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата искусствоведения по специальности 17.00.05. - Изобразительное искусство. - Институт искусство-знания, фольклористики и этнологии имени М. Ф. Рыльского НАН Украины. - Киев, 2010.

Диссертация посвящена комплексному исследованию научной деятельности Д. Щербаковского (1877-1927) в контексте становления украинского искусствознания как самостоятельной отрасли науки, его институализации в первой трети ХХ века. С использованием широкой источниковедческой базы проведена реконструкция научной биографии ученого. Установлено, что Д. Щер-баковский отличался широтой научных интересов, что объясняется процессом дифференциации научного знания в начале ХХ в., ориентацией киевской исторической школы В. Антоновича на исследование украинской истории с использованием вспомогательных дисциплин, спецификой национально-культурного строительства. Доказано, что научно-исследовательская деятельность ученого тесно связана с практической (музейной, научно-организационной, педагогической, по охране памятников истории и культуры). Отображена его роль в формировании одной из наиболее репрезентативных коллекций украин-ского искусства во Всеукраинском историческом музее имени Т. Шевченко, становлении профильных научных и памятникоохранных институций. Особое внимание уделено вкладу Д. Щербаковского в становление высшего худо-жественного и искусствоведческого образования в Украине, подготовку историков искусства в Киевском археологическом институте, на семинаре по украинскому народному искусству при Всеукраинском историческом музее имени Т. Шевченко, кружке «Студио» при Кабинете украинского искусства Всеукраинской академии наук и на Научно-исследовательской кафедре искусствознания.

Установлено, что объектом исследований Д. Щербаковского была исто-рия украинского искусства - ведущая дисциплина в украинском искусствознании первой трети ХХ в., прежде всего история канонического искусства позднего Средневековья и Нового времени в его родовом и видовом разнообразии. Кроме того, в поле его интересов находилось творчество Т. Шевченко и Г. Нарбута, а также памятники традиционного еврейского искусства (синагогальное и гражданское строительство, ритуальные предметы, мацевы). Анализ искусство-ведческого наследия ученого, проведенный за проблемно-хронологическим принципом, показывает, что он изучал реалии и явления в широком историко-культурном контексте, значительное внимание уделял вопросам их атрибуции, генезиса и эволюции, что роднит его с представителями культурно-истори-ческой школы. В тоже время он осознавал имманентную специфику искусства, о чем свидетельствует использование элементов формального анализа, стилевой принцип периодизации истории украинского искусства.

Ключевые слова: искусствознание, научная деятельность, экспедиция, атрибуция, иконопись, народное искусство, сакральное искусство, портрет, иудаика.

Annotation

Khodak I. O. Scientific activity of Danylo Shcherbakivskyi in the context of the history of the Ukrainian art studies of the first third of the 20th century. - Manuscript.

This thesis for degree of candidate of art history, specialty 17.00.05. - Fine Art. - Rylskyi Institute of Art Studies, Folklore and Ethnology, the National Academy of Sciences of Ukraine. - Kyiv, 2010.

The dissertation is devoted to the complex study of scientific activity of D. Shcherbakivskyi (1877-1927) in the context formation of Ukrainian art history as an independent sphere of scientific knowledge and its institutionalization in the first third of the 20th century. On the broad source material scientific biography of the scientist is reconstructed; indissoluble connection of his practical (museum, scientific organizational, protection of cultural heritage, pedagogical) and research activity is shown; the main trends, themes and methods of his research are identified; his studies of art reserve is analyzed according to the problem and thematic principle. It allowed us to define D. Shcherbakivskyi's place in the Ukrainian art history.